Звіробій звичайний
(Hypericum perforatum L.)
Hypericum perforatum — багаторічна трав’яниста рослина родини звіробійних. Стебло прямостояче, голе, вгорі розгалужене, круглясте або з двома підвищеними лініями, 30-60 см заввишки. Листки супротивні, сидячі, цілокраї, видовжено-овальні, тупі, з просвітчастими крапчастими залозками. Квітки правильні, двостатеві, 5-пелюсткові, зібрані в щитковидну волоть або нещільну китицю; пелюстки золотаво-жовті видовжено-овальні, з чорними крапками. Плід — коробочка. Цвіте́ з червня до вересня.
Поширення. Рослина трапляється по всій території України на відкритих сухих місцях, на схилах, по чагарниках.
Заготівля і зберігання. Для виготовлення ліків використовують траву (Herba Нуреrісі perforati), зібрану на початку цвітіння рослини. Зрізують вкриті листям верхівки стебел з суцвіттями, які потім зв’язують невеликими пучками і сушать, розвісивши їх у закритих від сонця приміщеннях або на горищі. Штучне сушіння проводять при температурі до 40°. Сушіння вважається закінченим, коли сте́бла стають ламкими. Сухої сировини́ виходить 28-29%. Зберігають у сухому, захищеному від світла приміщенні. Строк придатності — 3 ро́ки. Сировина відпускається аптеками.
Хімічний склад. Трава рослини містить дубильні речови́ни (10-12%), флавоноїди (гіперозид, рутин, кверцитрин, мірицетин, лейкоантоціани), сапоніни, барвники (гіперицин — 0,1-0,4%, псевдогіперицин, гіперин, франгулаемодинантранол), ефірну олію (0,2-0,3%), смолисті речови́ни (17%), каротин і аскорбінову кислоту.
Фармакологічні властивості і використання. Найчастіше звіробій звичайний використовують при хворобах травного тракту. Пояснюється це тим, що його препарати зменшують спазми кишок та жовчних шляхів, нормалізують видільну функцію шлункових залоз, розширюють кровоносні судини, посилюють кровообіг, виявляють протизапальну дію на слизові оболонки травного тракту, в’яжучу та бактеріостатичну дію. Застосування звіробою звичайного показане і дає добрий терапевтичний ефект при дискінезіях жовчних шляхів, гепатитах, застої жовчі в жовчному міхурі, холециститах, жовчнокам’яній хворобі (у початковій стадії), гіпоацидному гастриті, метеоризмі, гострих і хронічних колітах, простих і кривавих проносах та геморої. Як сечогінний засіб звіробій використовують при нирковокам’яній хворобі (у початковій стадії) та при зниженні фільтраційної здатності нирок. Настойка трави́ звіробою виявилася ефективною при інвазії гостриками (гіменолепідоз і ентеробіоз). Препарати звіробою знімають спазм кровоносних судин (особливо капілярів), поліпшують венозний кровообіг і кровопостачання деяких внутрішніх о́рганів, виявляють капілярозміцнюючу дію. В ряді випадків звіробій призначають при порушеннях периферичного кровообігу з явищами застою, при мікроциркуляторних розладах. Особливістю цієї рослини є її здатність підвищувати чутливість шкіри до ультрафіолетового проміння. Фотосенсибілізуючі властивості рослини пов’язують з наявністю в ній гіперицину й використовують при лікуванні вітиліго. Препарати звіробою ефективні й при розладах нервової системи, нейродистонії, мігрені та при нічному нетриманні сечі у дітей. При місцевому застосуванні звіробою з особливою силою проявляється його протизапальна, в’яжуча і бактеріостатична властивості. Так, звіробійну олію з успіхом використовують при опіках, гінгівітах, пітиріазі обличчя (Pityriasis simplex faciei), виразці гомілки та для гоєння ран. У стоматології настій і настойку трави́ звіробою використовують для полоскання ротової порожнини і змазувань ясен при неприємному запаху з рота, гінгівітах і стоматитах. У гінекологічній практиці настій трави́ використовують для спринцювань при запальних захворюваннях піхви, а звіробійну олію (у вигляді тампонів) — для лікування ерозії шийки матки. У народній медицині, крім усіх вищезазначених випадків, звіробій використовують при поліартриті, ішіасі, подагрі, туберкульозі легень з кровохарканням, мастопатії, різних запальних процесах, фурункулах тощо. Антибактеріальний препарат трави́ звіробою новоіманін (Novoimaninum) використовують для лікування опіків і різних гнійних процесів в оториноларингології. В Болгарії із звіробою звичайного виробляють препарат пефлавіт (Peflavit С), який використовують при капіляротоксикозах, гострих гломерулонефритах, атеросклерозі тощо.
Лікарські форми і застосування.
ВНУТРІШНЬО — відвар трави́ (10 г, або півтори столової ложки сировини́ на 200 мл окропу) по третині склянки 3 рази на день за 30 хвилин до їди; настойку трави́ (у співвідношенні 1:5, на 40%-му спирті) по 40-50 крапель 3-4 рази на день; настій трави́ для виганяння глистів (15 г сировини́ на 100 мл окропу) по 90-150 мл 3 рази на день протягом трьох днів (дітям від одного до семи років), в останній день дають проносну сіль, а всього проводять три такі цикли з проміжками 10-12 днів; напар однієї столової ложки суміші трави́ звіробою звичайного, деревію звичайного і коріння дягелю лікарського (порівну) на склянці окропу випивають за півгодини перед сном при розумовій перевтомі, нервовому перенапруженні та безсонні.
ЗОВНІШНЬО — звіробійна олія (20 г свіжих суцвіть на 200 мл соняшникової олії, настоюють 14 днів, проціджують) для змащування хворих місць; настойку трави́ (у співвідношенні 1:5, на 40%-му спирті) по 30-40 крапель на півсклянки води́ для полоскань; настій трави́ (2 столові ложки сировини́ на 200 мл окропу, настоюють до охолодження, проціджують) для спринцювань (перед використанням розводять теплою кип’яченою водою у співвідношенні 1:5); суміш трави́ звіробою звичайного, кори дуба звичайного, коріння кропиви дводомної, пелюсток троянди білої, суцвіть цмину піскового, трави́ грициків звичайних, омели білої, кори верби́ білої, насіння льону звичайного, коренів живокосту лікарського, алтеї лікарської, трави́ гірчака перцевого і квіток нагідок лікарських (порівну) готують як відвар (4 столові ложки суміші на 2-3 л окропу, кип’ятять 20 хвилин, негайно проціджують) і використовують теплим для спринцювань двічі на день (вранці і ввечері) при білях1.
HYPERICUM PERFORATUM L. − ЗВІРОБІЙ ЗВИЧАЙНИЙ.
Російська назва − зверобой обыкновенный.
Багаторічна трав’яниста рослина, поширена майже по всій території європейської частини [колишнього] Радянського Союзу, в то́му числі всюди в Україні, а також на Кавказі, в Західному Сибіру, Середній Азії. Росте на сухих луках, пагорбах, галявинах, у лісових посадках та між чагарниками. Стебло пряме, гіллясте, заввишки 30-80 см. Листки дрібні, сидячі, супротивні, з великою кількістю цяток. Золотаві квітки зібрані у щитки. Цвіте́ з червня до вересня.
Сировина. З лікувальною метою використовують надземну частину рослини — сте́бла, листки, квітки. Збирають рослину в період повного цвітіння (до середини серпня), зрізуючи лише верхню, листяну частину стебла́ (15-20 см) разом з щитковидними верхівками квіток і сушать на вільному повітрі, в приміщенні, що̀ добре провітрюється, на горищі. Після сушіння рослину зберігають у паперових мішках або картонних ящиках (М. С. Харченко і співавт., 1971).
Рослина заготовлюється і відпускається аптеками.
Хімічний склад. Трава звіробою звичайного містить близько 10-12% дубильних речовин, ефірну олію, каротин (до 55 мг%), червоний і жовтий смолисті барвники, гіперицин, флавоноїди, антоціани, рутин, вітаміни С і РР, кверцетин, цериловий спирт, сапоніни, холін, фітонциди та антибіотики, чѝм пояснюється широкий спектр лікувальних властивостей рослини.
Дія: в’яжуча, антисептична, діуретична, холеретична, кровоспинна, седативна.
Фармакологічні властивості і застосування в медицині. Звіробій звичайний здебільшого застосовується при хворобах травного каналу. Препарати його сприяють зменшенню спазмів кишок та жовчних шляхів, особливо сфінктера Одді, дещо розширюють кровоносні судини (дія флавоноїдів). Спазмолітична дія 15 г відвару звіробою відповідає дії 1,2 мг папаверину, а 5 г спиртової його настойки — 1 мг цього препарату. Препарати звіробою посилюють кровообіг. Їм властива досить виражена протизапальна дія на слизові оболонки травного каналу (дія дубильних речовин), легка в’яжуча та бактеріостатична дія (ефірна олія, дубильні речови́ни, смолисті сполуки). Препарати звіробою значно обмежують ріст патогенних бактерій (в основному грампозитивних), але не виявляють впли́ву на гриби. Вони сприяють нормалізації видільної функції шлункових залоз: у випадках пониженої кислотності збільшується секреція шлункового соку. Не вивчено вплив звіробою на жовчотворення, але посилене жовчовиділення внаслідок його вживання свідчить про спазмолітичну дію рослини на жовчовивідні шляхи. Звіробій певною мірою посилює діурез, незважаючи на антагонізм між окремими компонентами фракції флавоноїдів: гіперозид значно збільшує діурез, а рутин гальмує його.
Наявний у рослині гіперецин є каталізатором внутрішньоклітинних реакцій та регулятором життєвих процесів в організмі. Гіперецин утворюється з двох частин емодиноантрону, а за структурою та деякими властивостями наближається до гематопорфірину. Тому́ припускають, що він впливає на біохімічні процеси в о́рганах, уражених злоякісними пухлинами. Про цю спорідненість гематопорфірину з гіперицином свідчить той факт, що при вживанні екстрактів трави́ звіробою шкіра має підвищену чутливість до ультрафіолетових променів. У випадках зовнішнього застосування звіробою, особливо його квіток, проявляється протизапальна, в’яжуча і бактеріостатична дія рослини при багатьох захворюваннях шкіри.
Препарати звіробою ефективні при розладах нервової системи, нейродистонії, мігрені, нічному нетриманні сечі у дітей. Проте найчастіше їх використовують для збудження апетиту, як в’яжучий засіб при коліті (дія таніноподібних флавоноїдів) і для прискорення гоєння ран (антибактеріальна дія). В суміші з іншими рослинами звіробій застосовують при хворобах печінки і жовчних каменях, жовтяниці, гострому і хронічному пієлонефриті та циститі, сечокам’яній хворобі, ускладненій пієлонефритом. Звіробій стимулює дію се́рця, підвищує артеріальний тиск, звужує кровоносні судини (дія холіну), тамує біль.
У науковій медицині звіробій звичайний успішно використовують при лікуванні нирковокам’яної хвороби. Клінічні дослідження показали, що ефірно-спиртова настойка рослини добре діє при гострому та хронічному коліті.
Доведено глистогінну властивість звіробою при інвазії карликовим ціп’яком. Для вигнання гельмінтів користувалися 15% настоєм трави́, який призначали від 90 до 150 мл тричі на день протягом 3 днів з наступним прийомом послаблюючих засобів. Курс лікування складався із 3 циклів з дев’яти-дванадцятиденними перервами між ними.
М. І. Соломченко (1968) опублікував результати лікування хворих на хронічну форму гастриту, яким призначали 10% настій звіробою по 100 г тричі на день перед їдою протягом 1-2 міс. Внаслідок такого лікування у хворих зникли біль, згага та інші диспепсичні розлади, нормалізувалась кислотність шлункового соку. Цей же дослідник відзначає добрі ранозагоювальні властивості звіробійної олії (20%) при тривалому лікуванні нею погано загоюваних ран та трофічних виразок. 100 г свіжої трави́ звіробою з квітками кип’ятили протягом 30 хв у 600-700 г свіжої соняшникової олії, після охолодження фільтрували, змочували тампони і робили пов’язки 1-2 рази на день протягом 3-4 тиж.
Із звіробою готують настої для внутрішнього вживання. На 1 склянку окропу беруть 1 столову ложку квіток та листків рослини і настоюють 10 хв. П’ють 2 склянки насто́ю протягом дня після їди. Лікування тривале. При діареї 1 столову ложку суміші звіробою звичайного і деревію тисячолистого (порівну) заливають 1 склянкою окропу, настоюють. Настій п’ють натще. Хвороби печінки, що̀ супроводжуються запором, лікують напаром такого збору рослин. Одну столову ложку суміші звіробою (20 г) і цмину піскового (30 г) заливають 1 склянкою окропу, кип’ятять 7-10 хв, додають кору крушини ламкої (20 г), напарюють цілу ніч і проціджують. Випивають 5 склянок (О. П. Попов, 1965).
У народній медицині звіробій широко використовують при поліартриті, ішіасі, подагрі, туберкульозі легень з кровохарканням, хворобах статевих о́рганів у жінок, геморої, захворюваннях печінки, мастопатії, різних запальних процесах, фурункулах тощо (Н. Г. Ковальова, 1971).
При розумовій перевтомі, нервовому перенапруженні та безсонні рекомендується випити за півгодини до сну 1 склянку напару 1 столової ложки суміші трави́ звіробою звичайного, трави́ (або квіток) деревію тисячолистого і кореня дягелю лікарського (порівну), взятої на 1 склянку окропу. Звіробій у цій суміші сприяє нормалізації нервової діяльності, сну, лікуванню хвороб печінки і травного каналу. Зовнішнє застосування препаратів такої суміші забезпечує швидке гоєння виразок, фурункулів, гнійних запальних процесів шкіри.
При гінекологічних захворюваннях для спринцювання готують відвар звіробою в суміші з дубовою корою, коренями кропиви дводомної, пелюстками троянди, квітками цмину піскового, травою грициків звичайних, омели білої, вербовою корою, насінням льону, коренем живокосту, алтейним коренем, травою гірчака перцевого і квітками нагідок. Чотири ложки суміші цих компонентів, взятих порівну, кип’ятять в 2-3 л води́ 20 хв. Гарячим цим відваром також промивають піхву двічі на день — вранці і ввечері.
Настойку рослини у формі крапель вживають усередину при ревматичних захворюваннях.
Порошком трави́ звіробою, настояним на олії й змішаним із скипидаром, розтирають уражені суглоби при ревматоїдному поліартриті2.
Hypericum perforatum L. — ЗВІРОБІЙ ЗВИЧАЙНИЙ.
Українські на́зви: звіробій, заяча крівця, свєнтоянське зілля; російська: зверобой; польські: dziurawiec pospolity, świętojańskie ziele.
Родина: Guttiferæ (Hypericaceæ) — звіробійні.
Багаторічна трав’яниста рослина зі стеблами, що̀ відростають щорічно. Сте́бла прямі, у верхній частині розгалужені, досягають 30-100 см висоти́. Листи овальні, тупуваті, з рясними просвітчастими крапками. Суцвіття густі, багатоквіткові.
Чашолистки ланцетні, гострі, пелюстки жовті, у деяких видів звіробою із чорними крапками (Н. quadrangulum L.). Квіти, розім’яті в пальцях, фарбують їх у фіолетовий колір. Смак рослини терпкий, запах ніжний, специфічний. Цвіте́ з кінця червня і ціле літо; квіти жовті.
Росте на межах, галявинах, лісових посадках, при дорогах, у заростях, на покладах, сухих луках. Розповсюджена скрізь.
Звіробій має декілька (9) видів. Усі вони вважаються народом лікарськими. Лікувальна перевага окремих видів може бути розкрита спеціальними дослідженнями.
Збирають під час цвітіння, зрізуючи верхню частину стебел з листами й розгалуженнями.
Вважають, що на організм людини діє як в’яжуче, сечогінне і таке, що̀ загоює рани, виклика́є апетит, поліпшує відправлення кишечника.
Вживання. У науковій медицині застосовується настойка та екстракт зі звіробою в тих же випадках, що̀ й у народній медицині.
Приступаючи до опису користування звіробоєм у народі, відзначу, що це найголовніша лікарська рослина з усіх нам відомих. По його терапевтичній «силі» особисто я порівнюю звіробій із суницею, з тою тільки різницею, що суничний сезон триває три-чотири тижні (сезон ягід), і, будучи висушеною, суниця в основному втрачає свої діючі властивості, а звіробій і свіжий, і сушений завжди ефективний. У нашій флорі, я вважаю, немає рослини, у цьому сенсі подібної звіробою. Люди називають його «травою від дев’яносто дев’яти хвороб». І дійсно: якщо складається суміш проти якої завгодно хвороби, то як усередину, так і зовнішньо без звіробою не обходяться.
Звіробій, як і інші лікарські рослини, уживають і сам по собі й у сумішах з іншими рослинами, але якщо стати на точку зору народних знавців лікарських рослин, до яких приєдную свою особисту думку, то краще змішувати. Правда, суміші скрадають пізнання й розуміння дії основного компонента — звіробою, але не під силу мені само́му розшифрувати це.
При лікуванні кам’яної хвороби печінки, розладів шлунка й кишечника, сечового міхура, ряду жіночих хвороб, хвороб легенів, запальних процесів, наривів, виразок, чиряків, висипів на тілі, навіть ревматизму — усюди необхідний звіробій. Як без борошна не можна спекти хліба, так без звіробою, не можна лікувати багато хвороб людей і тварин. У теперішнім своєму нарисі більше не буду писати йому похвал, а по силі й можливості розповім про ті суміші, які вживаються в народі зі звіробоєм. До речі, звіробій нетоксичний і «звірів не вбиває». Назва походить від казахського «джерабай»3, що̀ значить «цілитель ран».
2. При гострім і хронічнім запаленні нирок застосовують суміш: листків мучниці — 40,0 г, бруньок берези — 30,0 г, трави́ остудника — 20,0 г, звіробою — 40,0 г, стовпчиків («волосся-рильця») кукурудзи — 20,0 г, кореня бузини — 20,0 г, трави́ хвоща — 30,0 г, споришу — 20,0 г, квітів материнки — 20,0 г, ромашки — 15,0 г. При запорах додають 30,0 г кори крушини (не свіжа — торішнього збору, інакше кора крушини викликає блювоту). Готується й уживається, як суміш №1 (див. вище). При цьому дієта, ванни.
3. Сечогінна суміш для очищення крові: хвоща — 40,0 г, стручків (без зерен) квасолі, переважно карликових форм — 20 г, вівсяної соломи — 20,0 г, трави́ звіробою — 40,0 г, споришу — 20,0 г, квітів бузини трав’янистої — 30,0 г, волошок — 30,0 г. При запорах — кори крушини — 30,0 г. Готується й уживається як суміш №1. Ванни.
4. «Відхаркувальна» суміш при всіх видах хвороб легенів: листків мати-й-мачухи — 40,0 г, квітів дивини — 40,0 г, квітів маку — 30,0 г, бузини чорної — 20,0 г, липи — 20,0 г, первоцвіту — 20,0 г, медунки — 40,0 г, трави́ звіробою — 40,0 г, квітів гречки посівної — 30,0 г, квітів калачиків лісових — 40,0 г, пагонів пасльону солодко-гіркого (Solanum dulcamara L.) — 30,0 г. 4 ложки суміші запарюють 1 л окропу. Парять цілу ніч, а вдень п’ють ковтками. У народі рекомендується при цьому постільний режим.
5. Суміш для іригацій при білях у жінок: повна жменя трави́ звіробою, дубової кори, кореня кропиви, кореневищ гірчака зміїного, пелюсток шипшини, омели, квітів цмину піщаного, вербової кори, трави́ грициків, кореня живокосту, насіння льону, трави́ водяного перцю, квіток нагідок. Беруть 4 жмені суміші, заливають 2-3 л води́ й кип’ятять 20 хвилин. Проціджують двічі, вливають у кухоль і гарячим, скільки можна витримати, роблять глибокі промивання піхви двічі на день, ранком і ввечері.
6. При виразках, що̀ погано гояться, ранах, наривах до хворих місць прикладають ганчірочки, намочені в пісному маслі, у якім не менше 3-х тижнів настоювалися квіти звіробою. Квітів 2 частини, олії 4 частини за вагою. Олії віддають перевагу мигдальній, а якщо такої немає, то беруть соняшникову. Цією же олією змазують і рани, отримані від укусу здорової собаки.
7. Якщо під рукою немає великого скла́ду трав, то для лікування хворої печінки обмежуються такою сумішшю: звіробою — 20,0 г, цмину піщаного — 30,0 г. Готовлять і вживають, як суміш №2. При запорі додають кори крушини — 20,0 г, варять 7-10 хвилин. Без кори парять цілу ніч і вдень випивають в 5 приймань.
8. Навіть тривалий пронос затримується, якщо натще пити гарячий чай зі звіробою й деревію, узятих нарівно. Столова ложка суміші на склянку окропу.
9. Гнійні рани обкладають ганчірочкою, намоченою в одній жмені звіробою на півлітра окропу.
10. Буває, що після носіння великої ваги відчувається біль у попереку й загальне ослаблення. У таких випадках дві ложки квітів звіробою заварюють в 4 ложках свіжого ма́сла, солять за смаком, і столову ложку цього відвару розмішують на бовтанку у двох склянках пива й випивають протягом дня. При запеклих випадках повторюють цю процедуру кілька днів поспіль.
11. Склянка чаю із трави́ звіробою, прийнята перед сном, зберігає дитину від мимовільного сечовипускання в постелі уві сні.
12. Сморід, що̀ поширюється від гангренозної рани, у народі ліквідують, промиваючи й прикладаючи на таку рану ганчірочку, просочену відваром суміші: звіробою — 100,0 г, дубової кори — 200,0 г (враховуючи народне застосування нагідок, вважаю за доцільне додати після кип’ятіння в цей, що̀ тільки-но перестав кипіти, відвар 100,0 г останніх для напара).
13. Для припинення дурного запаху з рота й для зміцнення ясен удаються до полоскання рота міцним напаром звіробою, а дехто для цього користується просто водним настоєм з нього.
Зберігання. Порізану траву звіробою зберігають у дерев’яних ящиках, усередині обклеєних папером4.
ЗВІРОБІЙ ЗВИЧАЙНИЙ, воронець, кривавник, заяча крівця (Hypericum perforatum); з лікувальною метою використовують траву цієї рослини.
Звіробій — багаторічна рослина з родини звіробоєвих. Поширений майже по всій території європейської частини [колишнього] Радянського Союзу, в то́му числі всюди в Україні, а також на Кавказі, в Західному Сибіру, Середній Азії, по всій території Західної Європи, в Китаї, в Північній Америці та в Африці. Росте на сухих луках, пагорбах, галявинах, у лісових посадках та між чагарниками.
Сте́бла у звіробою до 80 см заввишки, прямі, голі, з двома гострими гранями, відростають кожного року. Листки супротивні, овальні або довгасті, з крапками, що̀ просвічуються. Квітки жовті. Плоди — коробочки з темно-бурим насінням. Рослина має терпкий смак і ніжний, специфічний запах. Збирають звіробій під час цвітіння (зрізують верхні частини стебел з листям і квітками).
Ця рослина містить у собі гірку́ екстрактивну речовину, ефірну олію, каротин і вітамін С (9-13 мг%) і завдяки цьому вона ціниться як протизапальний, в’яжучий і такий, що̀ збуджує апетит і регулює функціональну діяльність шлунково-кишкового тракту, засіб, а також як заспокійливий, сечогінний і зрештою дезінфікуючий засіб.
Всередину ліки цієї рослини вживають у вигляді ефірно-спиртової настойки (по 40-50 крапель, після їди) як протизапальний і такий, що̀ збуджує апетит і регулює випорожнення, засіб, а зовнішньо їх застосовують у вигляді розведеної настойки для полоскання рота, для зміцнення ясен і усунення неприємного запаху з рота, а також як примочку від ран та опіків.
Лікарі з досвіду знають, що коли льотчики обпікаються під час горіння літака, то найрадикальнішим засобом у таких випадках є звіробій, особливо олія з цієї рослини — так звана звіробоєва олія, що̀ рятує навіть тих, у кого вогонь ушкодив ⅔ поверхні тíла.
У науковій медицині звіробій застосовують і всередину і зовнішньо як заспокійливий і в’яжучий засіб, але здебільшого не як саму цю рослину, а в складі з аналогічними рослинами.
У народній медицині звіробій застосовують значно ширше: як протизапальний засіб і для регулювання функціональної діяльності шлунково-кишкового тракту при слабкості шлунка і тяжкості в ньому з задишкою, при вітрах, коли щемить від запалення, при тривкому проносі та в багатьох інших випадках.
Крім того, що звіробій добре допомагає при грипі й ангіні, він має також і велику протиревматичну силу, навіть при хронічному ревматизмі (зменшує ломоту), корисний при головному болі, при хворобах печінки, слабкості й тремтінні се́рця, при болі в грудях, нічному нетриманні сечі, при мокротинній ядусі, багатьох жіночих хворобах (білях, наприклад), коли потрібна протизапальна, заспокійлива й регулююча допомога.
Звіробоєвою олією, яку́ люди часто роблять самі, настоюючи дві частини квіток звіробою на чотирьох частинах мигдальної або хоч би соняшникової олії протягом двох-трьох тижнів, не без успіху лікують рани, застарілі виразки, нариви та всякі інші гнійні запалення, розпушення слизових оболонок (змазують ясна) і т. д.
Звіробоєву олію визнає́ й наукова медицина. Добре допомагає ця олія при великих забиттях у груди й спину (можна застосовувати й примочки з відвару). Деякі лікарі (Соболевський, наприклад) помітили, що настойка й відвар звіробою, коли їх вживали всередину, допомагали при туберкульозі легень.
Часто звіробій застосовують як стерилізуючий і дезінфікуючий засіб.
Способи застосування. Відвар: 20,0-400,0 (краще ви́парувати до половини); по одній столовій ложці, три рази на день, після їди.
Зовнішньо — примочка до гнійних ран та до інших місць, у яких гнійний запальний процес.
Настойка або екстракт: 30,0; всередину по 40-50 крапель, три рази на день, після їди; зовнішньо — для полоскань, розвести 30-40 крапель на півсклянки води́.
Олія: півсклянки листя й квіток звіробою, потовчених на порошок, настоювати на одній склянці соняшникової олії не менш як протягом трьох тижнів.
Мазь: беруть одну частину настойки на 4 частини коров’ячого ма́сла.
Суміш ліків (вживають при хворобах печінки): трави́ звіробою — 20 г; квіток цмину піскового — 30 г; кори крушини — 20 г.
Чотири столові ложки цієї суміші або всю її, не відмірюючи, заварити на літрі окропу, потримати 10 хвилин і процідити; випити за день, за п’ять раз. Кори крушини додають у цю суміш, щоб запобігти запорові, яким часто супроводжується хвороба печінки5.
ЗВІРОБІЙ ЗВИЧАЙНИЙ — Hypericum perforatum L.
Родина звіробійні — Guttiferæ.
Як виглядає? Багаторічна трав’яниста рослина 30-100 см заввишки, зі стеблами, які щороку відростають. Сте́бла двогранні, гладенькі, прямі, у верхній частині галузисті. Листки супротивні, овальні, заокруглені, сидячі, з рясними цятками, які просвічуються. Суцвіття густе, багатоквіткове. Чашолистки квіток ланцетні, гострі, пелюстки жовті (у деяких видів з чорними цятками), коли розім’яти в пальцях, забарвлюють їх у фіолетовий колір. Смак рослини терпкий (дубильні речови́ни), запах ніжний, специфічний. Рослина не дуже отруйна, є пергоносом6. Цвіте́ з кінця червня до вересня.
Де росте? По всій території України — по межах, галявинах, лісових насадженнях, при дорогах, у заростях, на перелогах, по сухих луках.
Що̀ й коли збирають? Цілу верхню частину стебла́ з розгалуженнями і листям, під час цвітіння, частіше — самі квітки.
Коли застосовують? Як засіб, що̀ збуджує апетит, виявляє в’яжучу дію при коліті (дія таніноподібних флавоноїдів) і загоює рани (антибактеріальна дія). В суміші цю «траву від 99 хвороб» використовують при хворобах печінки і жовчних каменях, при жовтяниці, гострому і хронічному запаленні нирок, як сечогінний і відхаркувальний засіб, при гастриті і проносі, кровотечі, розладі діяльності нервової системи, безсонні, при нічному нетриманні сечі (навперемінно з настоянкою на вині насіння пари́ла звичайного) — вживають 1 склянку звіробійного чаю перед сном (навіть для «лунатиків»). Звіробій стимулює діяльність се́рця, підвищує артеріальний тиск, звужує кровоносні судини (дія холіну), тамує біль.
Застосовують у вигляді чаю. На 1 склянку окропу беруть 1 столову ложку квіток і листків звіробою (або суміші) і настоюють 10 хв. П’ють 2 склянки протягом дня після їди. Лікування тривале. При проносі 1 столову ложку суміші (порівну) звіробою і деревію беруть на 1 склянку окропу, настоюють і п’ють натщесерце; при хворобах печінки (з запором) 1 столову ложку суміші звіробою, цмину піскового, кори крушини в співвідношенні 2:3:2 беруть на 1 склянку води́, варять 7-10 хв (без крушини напарюють цілу ніч) і випивають за день 5 склянок. Вживають при гастриті з підвищеною кислотністю (див. М’ята холодна).
У рослині містяться близько 10-12% дубильних речовин, похідних в основному пірокатехіну, летка олія, 5-6% антоціанінів, смолисті речови́ни, жовтий барвник гіперицин, глікозид гіперин, сапоніни, холін, аскорбінова кислота, каротин, фітонциди й антибіотики, чим і пояснюється різнобічна лікувальна її дія. Звіробій посилює фотосинтетичні процеси в організмі (фагопіризм), отже його корисно застосовувати і при злоякісних пухлинах.
При перевтомі від розумової праці, нервовому перенапруженні, безсонні дуже добре діє склянка напару з 1 столової ложки суміші трави́ звіробою звичайного, трави́ (або квіток) деревію тисячолистого і кореня дягелю лікарського (порівну), взятої на 1 склянку окропу. П’ють на ніч, за півгодини перед сном. Звіробій у цій суміші зміцнює і регенерує нерви, лікує безсоння і неврози, недуги печінки і травного каналу. Це чудові ліки при функціональному виснаженні нервової системи. Деревій діє заспокійливо і протисудомно, регулює травлення і виділення жовчі, дягель виявляє зміцнювальну і заспокійливу дію на кору великого мозку, вегетативну нервову систему і травний канал, зменшує головний біль, усуває хронічне отруєння нікотином, запобігає нервовому виснаженню.
Рослину застосовують і зовнішньо. На 1 л високоякісної олії (можна соняшникової) беруть 2-3 повні жмені квіток звіробою і в закритій пляшці виставляють на 14 діб, на сонце. Потім додають ще раз стільки ж квіток звіробою і настоюють їх, поки олія не стане темно-червоною. Цією олією змазують рани, які погано гояться після ошпарення і відмороження II та III ступенів, тріщини сосків (можна також вживати по 1 столовій ложці цієї олії всередину кілька разів на день при запальних процесах у шлунку, кишках, печінці, селезінці і нирках; при болю у попереку й загальній слабкості організму). Напаром з 1 жмені квіток звіробою, взятої на півлітра окропу, змочують тканину і прикладають на гнійні рани, ним же полощуть рот для зміцнення ясен. Вживають для спринцювання при білях — у суміші (порівну) з дубовою корою, корінням кропиви, пелюстками троянди, квітками цмину піскового, травою грициків, омели білої, вербовою корою, насінням льону, коренем живокосту, алтейним коренем, травою гірчака перцевого і квітками нагідок. 4 ложки цієї суміші кип’ятять в 2-3 л води́ 20 хв і гарячим відваром промивають піхву двічі на день, вранці й увечері7.
Примітки:
1 Стаття з книги «Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник» (відп. ред. А. М. Гродзінський; Київ, Головна редакція УРЕ ім. М. П. Бажана, 1991 р.).
2 Стаття з книги Ф. І. Мамчура «Довідник з фітотерапії» (Київ, «Здоров’я», 1984 р.).
3 Це літературні дані, а не автора (Ів. Носаль).
4 Стаття з книги Михайла Андрійовича та Івана Михайловича Носалів «Лікарські рослини і способи їх застосування в народі» (Київ, 2013 р. (репринт видання 1958 р.)).
5 Стаття з книги О. П. Попова «Лікарські рослини в народній медицині» (Київ, «Здоров’я», 1965 р.).
6 Пило́к квітів, перероблений бджолами з медом (у процесі молочнокислого бродіння) у та̀к звану пергу, набуває дедалі більшого значення у лікуванні людей похилого віку. Пило́к квітів складається з різних за формою чоловічих статевих клітин у вигляді дрібнесеньких зерен діаметром у кілька мікронів, які зберігають свою характерну форму протягом багатьох століть. Він містить комплекс речовин, які регулюють обмінні процеси в організмі, — азотисті речови́ни (білки́), вуглеводи (глюкозу, фруктозу), жироподібну речовину лецитин, ферменти, амінокисло́ти, мінеральні речови́ни, вітаміни, гормони ро́сту; виявляє високу бактерицидну дію. Це дуже цінний профілактичний і лікувальний засіб, який понижує артеріальний тиск, позитивно діє на функцію передміхурової залози у чоловіків (простати). Дослідники пилку́ рекомендують людям, які через захворювання о́рганів травного каналу не можуть вживати хліба простого помелу з висівками і зародками пшениці, щоденно вживати по 1 чайній ложці пилку́, а чоловікам віком понад 50 років — по 14 г пилку́. У лікувальній практиці великий інтерес становить пило́к ліщини, верби́, вíльхи, кульбаби, огірка, жита, картоплі і сосни́.
7 Стаття з книги В. В. Кархута «Ліки навколо нас» (видання 3-є, виправлене і доповнене; Київ, «Здоров’я», 1993 р.).
Немає коментарів:
Дописати коментар