Кульбаба лікарська
(Taraxacum officinale Wigg.)
Taraxacum officinale — багаторічна трав’яниста рослина родини айстрових (складноцвітих). Має вертикальний, зовні червонувато-бурий, всередині — білий корінь, який угорі переходить у коротке розгалужене кореневище. Квіткові сте́бла (стрілки) дудчасті, круглі, безлисті, вгорі павутинисті й закінчуються одиничними кошиками, 10-40 см заввишки. Всі листки — у прикореневій розетці, притиснуті до землі або косо стоять угору, довгасто-обернено-ланцетні, вищерблено-зубчасті або глибоко-вищерблено-перисто-надрізані, з трикутними, іноді зубчастими і спрямованими вниз лопатями. Всі квітки язичкові, яскраво-жовті, двостатеві. Плоди — сім’янки, з довгим дзьобиком, що̀ має чубок з простих волосків. Цвіте́ з травня до осені.
Поширення. Кульбаба лікарська росте́ по всій території України на луках, серед чагарників, як бур’ян у садах, на городах, уздовж доріг.
Заготівля і зберігання. Для лікарських потреб використовують коріння (Radix Taraxaci), траву (Herba Taraxaci) і листя (Folia Taraxaci). Коріння кульбаби треба збирати восени, коли зів’яне листя. Помивши у холодній воді, коріння сушать на сонці або в теплому, з доброю вентиляцією, приміщенні, розіклавши тонким шаром (3-5 см) на тканині або папері. Штучне сушіння проводять при температурі 40-50°. Сухого коріння виходить 20%. Строк придатності — 5 років. Сушене коріння відпускається аптеками. Траву заготовляють під час цвітіння рослини. Сушать її під укриттям на вільному повітрі або в приміщенні, яке добре провітрюється. Сухої трави́ виходить 12-13%. Листя кульбаби використовують свіжим для приготування салатів (придатне лише молоде листя, зібране до початку цвітіння рослини).
Хімічний склад. Коріння кульбаби лікарської містить гірку речовину тараксацин (до 10%), тритерпенові сполуки (тараксерол, тараксастерол, андростерол та інші), стерини (β-ситостерин, стигмастерин), флавоноїди (космозіїн, лютеолін-7-глюкозид), нікотинову кислоту, інулін (до 24%), каучук (до 3%), жирну олію, слиз тощо. У суцвіттях і листі рослини є каротиноїди тараксантин і флавоксантин, тритерпенові спирти арнідіол і фарадіол, флавоноїди, аскорбінова кислота (до 50 мг%), рибофлавін та сполуки заліза, кальцію і фосфору.
Фармакологічні властивості і використання. У науковій медицині препарати кульбаби лікарської застосовують як засіб, що̀ підвищує апетит і покращує травлення. Механізм дії полягає в спроможності біологічно активних речовин кульбаби подразнювати смакові рецептори порожнини рота, зумовлюючи тим самим рефлекторне посилення виділення шлункового соку та виділень з інших травних залоз. Крім цього, кульбаба посилює жовчотворення, тонізуюче впливає на жовчний міхур, виявляє сечогінні, спазмолітичні й проносні властивості, у зв’язку з чим застосування цієї рослини показане і дає добрий терапевтичний ефект при холециститах, гепатохолециститах, анацидних гастритах, ускладнених патологією гепатобіліарної системи та хронічними запорами. Коріння кульбаби лікарської входить до складу апетитних чаїв, жовчогінних чаїв і сечогінних чаїв. Галенові препарати кульбаби ефективні в профілактиці загального атеросклерозу. Як окремо, так і в сумішах з листям чорниці звичайної, кропиви дводомної і стручків (лушпиння) квасолі звичайної кульбабу призначають при цукровому діабеті (на початкових стадіях). У дерматології й косметиці настій коріння рекомендується вживати всередину при вуграх, фурункулах та медикаментозному дерматиті і як зовнішній засіб для знищення ластовиння. У вітчизняній і зарубіжній народній медицині, крім усіх вищезазначених випадків, коріння і траву кульбаби лікарської застосовують як відхаркувальний засіб при легеневих хворобах, як заспокійливий і снотворний засіб, при водянці, хворобах селезінки з млявим перебігом, нирковокам’яній і жовчнокам’яній хворобах, жовтяниці, при хронічних запорах і геморої, при запаленні лімфатичних вузлів, проти глистів і як лактогенний засіб. Салати з молодого листя вживають при недокрів’ї, загальній слабості, як сечогінний, відхаркувальний, жовчогінний та «кровоочисний» засіб. Екстракт кульбаби густий (Extractum Taraxaci spissum) використовують як constituens при виготовленні пілюль. Молоді квіткові пуп’янки кульбаби маринують і вживають замість каперсів, а підсмажене в духовці коріння використовують як сурогат кави.
Лікарські форми і застосування.
ВНУТРІШНЬО — настій коріння (10 г, або 1 столову ложку сировини́ на 200 мл окропу) по третині склянки 3-4 рази на день за 15 хвилин до їди як апетитний і жовчогінний засіб; настій трави́ (1 столова ложка сировини́ на 400 мл окропу, настоюють 2 години, проціджують) по півсклянки 4 рази на день до їди; дві столові ложки суміші (порівну) коріння кульбаби і лопуха справжнього заливають на ніч холодною водою, вранці кип’ятять 10 хвилин, настоюють 20 хвилин і п’ють по півсклянки 3 рази на день при екземі (для посилення терапевтичного ефекту місця́, уражені екземою, змазують маззю, яку готують, змішуючи порівну борошно коріння кульбаби з медом; змивають мазь теплою сироваткою з молока); дві столові ложки суміші (порівну) трави́ кульбаби, листя кропиви жалкої і квіток терну звичайного настоюють 4 години в 2 склянках окропу і п’ють по півсклянки 4 рази на день протягом 2 тижнів як «кровоочисний» засіб при висипаннях на тілі, фурункулах та екземі, дотримуючись дієти без м’яса і яєць; столову ложку суміші коріння кульбаби (20 г), трави́ деревію звичайного (40 г) і трави́ полину гіркого (40 г) настоюють 20 хвилин у склянці окропу і п’ють по 1 столовій ложці 3-4 рази на день за 15 хвилин до іди для збудження апетиту і пожвавлення травлення; столову ложку суміші (порівну) коріння кульбаби, кореневищ пирію повзучого, коріння мильнянки лікарської і трави́ деревію звичайного настоюють 30 хвилин у склянці окропу і п’ють щодня по 1 склянці вранці і ввечері при атеросклерозі (лікування тривале); столову ложку суміші (порівну) коріння кульбаби і вовчуга польового, кори крушини ламкої і листя м’яти перцевої напарюють 10 хвилин у склянці окропу і п’ють по 2-3 склянки на день як жовчогінний засіб; столову ложку суміші (порівну) коріння кульбаби і цикорію дикого та квіток цмину піскового варять 5 хвилин у склянці окропу і випивають за 3 рази протягом дня як жовчогінний засіб; столову ложку суміші (порівну) коріння кульбаби, листя чорниці і кропиви дводомної, стручків квасолі звичайної, трави́ козлятника лікарського настоюють 20 хвилин у склянці окропу і п’ють по 1 склянці 3-4 рази на день при діабеті, дотримуючись, при цьому відповідної дієти; салат: свіже молоде листя кульбаби занурюють на 30 хвилин у холодну підсолену воду, подрібнюють, додають подрібненої зеленої цибулі і петрушки, заправляють олією, сіллю і оцтом, перемішують і посипають кропом (на 100 г листя кульбаби беруть 50 г зеленої цибулі, 25 г петрушки, 15 г олії, сіль, оцет і кріп).
ЗОВНІШНЬО — відваром коріння (2 столові ложки сировини́ на 300 мл окропу, кип’ятять 15 хвилин, охолоджують) миють обличчя, щоб позбутися ластовиння1.
TARAXACUM OFFICINALE WEB. — КУЛЬБАБА ЛІКАРСЬКА.
Російська назва — одуванчик обыкновенный.
Багаторічна трав’яниста рослина з родини складноцвітих з білим молокоподібним соком. Корінь товстий, прямовисний, переходить у коротке гіллясте кореневище. Листки ланцетовидні, звужені до основи, зубчасті. Квіткове стебло (стрілка) заввишки 15-20 см, порожнисте, на верхівці має один великий квітковий кошик з численними язичковими яскраво-жовтими квітками. Росте́ кульбаба лікарська на луках, у полях, лісах, садках, обабіч шляхів, на смітниках. Цвіте́ з квітня до вересня.
Сировина. Для виготовлення ліків використовують корені кульбаби лікарської. Їх викопують восени, коли в’яне листя, або навесні — до цвітіння рослини. Викопані корені очищають від землі, миють і сушать, попередньо прив’яливши протягом кількох днів на сонці, поки не припиниться виділення молочного соку з кори. Сушать корені кульбаби у теплому добре провітрюваному приміщенні або на селянській печі, розіклавши тонким шаром.
Рослина заготовлюється і відпускається аптеками.
Хімічний склад. Корені кульбаби лікарської містять тритерпенові сполуки (тараксастерол, тараксерол, гомотаксастерол, амірин, андростерол), стерини (ситостерин, стигмастерин), а також холін, тараксол, цукор (левульозу), нікотинову кислоту, нікотинамід, каучук (близько 3%), смо́ли і віск. В них дуже багато, особливо восени, інуліну (близько 40%).
У суцвіттях і листках рослини є каротиноїди (тараксантин, флавоксантин), лютеїн і віолоксантин, тритерпенові спирти (арнідіол, фарадіол), а також вітаміни В2 і С.
Дія: жовчотворна, діуретична, антигістамінна.
Фармакологічні властивості і застосування в медицині. Екстракти коренів кульбаби лікарської стимулюють жовчотворну функцію печінки і одночасно поліпшують відтік жовчі до жовчного міхура та дванадцятипалої кишки. Ці властивості рослини підтверджено в експериментах на тваринах та у клінічних умовах. Фармакологічна дія екстрактів найбільш виражена у людей з явищами печінкової недостатності, що̀ поєднується із зниженим жовчотворенням. Вони посилюють виділення жовчі у межах фізіологічних норм, що̀, очевидно, зумовлено тим, що ці препарати виявляють протиспастичний вплив. Сечогінна дія рослини слабка, але цілком достатня у таких хворих при явищах олігурії чи навіть анурії з набряками для відновлення діурезу. Кульбаба лікарська викликає виділення шлункового соку, а отже, поліпшує травлення та засвоєння харчових компонентів. Препарати кульбаби також зменшують вміст цукру в крові на початкових стадіях цукрового діабету. Вони є цінними лікарськими засобами при жировій інфільтрації печінки.
Корінь і траву кульбаби застосовують для лікування захворювань печінки, жовчного міхура, жовчнокам’яної хвороби, жовтяниці, гастриту, коліту, запору; як засіб, що̀ збуджує апетит, поліпшує травлення, а також при геморої. Відвар її коренів тонізує організм, посилює лактацію, поліпшує обмін речовин при шкірних хворобах (висипах, фурункулах) і являє собою легкий послаблюючий засіб. Рослина має жарознижуючу, потогінну та протиглисну властивості. Настій її листків знімає навіть інтоксикацію, викликану укусами змій. Препарати кульбаби лікарської мають також заспокійливу та снотворну властивості (В. П. Махлаюк, 1967). При легеневих хворобах вони — найкращий відхаркувальний засіб.
Свіжі листки і сік кульбаби лікарської застосовують для лікування атеросклерозу, анемії, скорбуту.
Корінь кульбаби лікарської використовують ще при хворобах селезінки з млявим перебігом, захворюваннях нирок і сечового міхура, при нирковокам’яній хворобі.
Авіценна застосовував свіжий сік кульбаби лікарської для усунення застійних явищ у ворітній вені та лікування набряків, молочним соком рослини він виводив більма, а на місце укусу скорпіона накладав компрес із свіжої рослини (Н. Г. Ковальова, 1971).
У китайській народній медицині всі частини кульбаби використовують як жарознижуючі та потогінні засоби; при укусах змій; нестачі молока у жінок, що̀ годують дітей груддю; запаленні лімфатичних вузлів.
Наукова медицина корені і траву кульбаби лікарської рекомендує для збудження апетиту та поліпшення діяльності травного каналу. Корені кульбаби входять до складу шлункового, апетитного і сечогінного зборів2.
КУЛЬБАБА ЛІКАРСЬКА — Taraxacum officinale Web. (ех Wigg.).
Родина складноцвіті — Compositæ.
Як виглядає? Багаторічна трав’яниста рослина 5-30 см заввишки, при ушкодженні виділяє молочно-білий сік. Корінь веретеноподібний, малорозгалужений, м’ясистий, 20-60 см завдовжки, 1-2 см в поперечнику, на смак гіркуватий. Всі листки зібрані в прикореневу розетку, ланцетні, виїмчасто-перистороздільні. Квіткове стебло порожнисте, на верхівці несе квітковий кошик. Суцвіття — один кошик 3-5 см в поперечнику, обгортка дворядна, горбкувата, зелена. Всі квітки язичкові, віночок золотаво-жовтий. Цвіте́ в травні-липні.
Де росте́? По всій території України — на вогких ґрунтах, при дорогах, в садах і на городах, на узліссях, галявинах.
Що̀ й коли збирають? Квітки разом зі стрілками — під час цвітіння, коріння з листками — навесні, до цвітіння рослини, саме́ коріння — восени.
Коли застосовують? При хворобах печінки й жовчного міхура (каменях), при опухлій селезінці, жовтянці, цукровому діабеті, для поліпшення травлення при недостатній кислотності шлунка, гастриті, як потогінний, протигарячковий, молокогінний, відхаркувальний і трохи проносний засіб, при хронічних запорах і геморої, що̀ заспокоює болі при сечокам’яній хворобі. В коренях і листках рослини містяться гірка́ речовина, глікозид тараксацин, тритерпенові спирти, каучук, органічні кисло́ти, аспарагін, вітамін В2, слиз, смола, цукор, 25% полісахариду інуліну (корені), олія, солі кальцію, калію, холін, тирозиназа, барвні речови́ни (різні каротиноїди), сапоніни (листки) і інші речови́ни. Підсмажені корені кульбаби вживають замість кави як її сурогат. З молодих сирих листків, до цвітіння, приготовляють вітамінний салат, який збуджує апетит і пожвавлює травлення, оздоровлює кров. Його їдять при недокрів’ї і проти укусу гадюки, при ревматизмі, подагрі. Листки можна кришити також по 4-5 в суп проти печії.
Застосовують у вигляді чаю. На 1 склянку окропу беруть 1 столову ложку квіток (або подрібненого коріння), 1 хвилину варять (коріння — 10 хвилин) та настоюють 10 хвилин. П’ють по 1 склянці двічі на день — вранці і ввечері, ковтками. Замість чаю можна вживати перетерті на порошок листки кульбаби, 3-5 разів на день по 1 г. Для збудження апетиту і пожвавлення травлення 1 столову ложку суміші кореня кульбаби, трави́ деревію і трави́ полину гіркого в співвідношенні 1:2:2 настоюють на 1 склянці окропу 20 хвилин. П’ють по 1 столовій ложці на день, 3-4 рази, за 15 хвилин до їди (також при кровохарканні). Як кровооздоровчий засіб при шкірних хворобах (висипаннях на тілі, фурункулах, екземі) настоюють 2 столові ложки суміші (порівну) листків кульбаби, кропиви малої (жигавки) і квіток те́рну в 2 склянках окропу 4 години і п’ють щоденно по півсклянки 4 рази на день протягом 2 тижнів. Дієти при цьому дотримують без м’яса і яєць. При атеросклерозі настоюють 1 столову ложку суміші (порівну) кореня кульбаби, кореневищ пирію, кореня мильнянки і трави деревію на 1 склянці окропу 30 хвилин і п’ють щоденно по 1 склянці вранці і ввечері. Лікування тривале.
Як жовчогінний засіб беруть 1 столову ложку суміші (порівну) кореня кульбаби, кореня вовчуга, кори крушини ламкої і листків м’яти холодної на 1 склянку окропу, напарюють 10 хвилин. П’ють 2-3 склянки на день. Або беруть 1 повну столову ложку суміші (порівну) кореня кульбаби, кореня дикого цикорію і квіток цмину піскового на 1 склянку води́, варять 5 хвилин і випивають за три рази протягом дня. Або ж беруть 1 повну столову ложку суміші (порівну) кореня кульбаби, кореня тирличу, кори крушини, трави́ чистотілу звичайного, листків бобівника трилистого і листків м’яти холодної на 1 склянку води́, варять 5 хвилин. П’ють по 1 склянці двічі на день, перед їдою для регуляції випорожнення кишок. Із борошна з коренів кульбаби, змішаного з медом, готують мазь, яку застосовують при екземі. Змивають мазь теплою сироваткою з молока3.
КУЛЬБАБА ЛІКАРСЬКА (одуванчик лекарственный) — Taraxacum officinale Web. et Wigg.
Це відо́ма вже в далекому минулому лікарська рослина. Теофраст рекомендував її для лікування веснянок і печінкових плям на шкірі. Пізніше її почали використовувати араби. У XVI ст. в Німеччині кульбабі приписували заспокоювальну і снотворну дію.
Багаторічна трав’яниста рослина з родини складноцвітих [Asteraceæ (Compositæ)]. Має коротке, просте, рідше багатоголове кореневище, від якого відходить малогалузистий корінь. Розетка з дещо піднятими або лежачими на землі листками. Останні голі, довгасто-ланцетні, до основи звужені, глибокоперистонадрізані. Лопаті листків відхилені до основи, краї їх нерівномірно-зубчасті. З пазух листків виходять квіткові стрілки — голі, циліндричні, порожнисті всередині, 15-30 см заввишки. Суцвіття — одиничний верхівковий груповий кошик. Гола розширена верхівка квіткової стрілки (квітколоже) оточена загальною обгорткою з лінійно-ланцетними листочками. Квітколоже густо вкрите яскраво-жовтими язичковими квітками з чубком замість чашечки. Плід — сім’янка з пухнастою летючкою. Цвіте́ з весни до пізньої осені. Рост́ як бур’ян на всій території України.
У коренях містяться тритерпенові сполуки, інулін (до 24%), каучук (до 3%), жирна олія, до складу якої входять гліцериди пальмітинової, олеїнової, лінолевої, мелісової і церитонової кислот. У листках — вітамін С (50-70 мг%), каротин (6-8 мг%), вітамін Е, солі заліза, кальцію і фосфору.
Корені застосовують для збудження апетиту, як жовчогінний засіб та для поліпшення травлення при запорах.
Свіжі листки після попереднього вимочування у солоній воді придатні для виготовлення салатів, їх можна маринувати в оцті і додавати до овочевих страв як приправу. З коренів готують сурогат кави.
Французи вживають не тільки зелені листки, а й молоді, ще не розкриті суцвіття. Кошики маринують і додають у солянки й вінегрети як замінник каперсів.
З косметичною метою використовують напар з квіток кульбаби. Ним зводять бородавки, пігментні плями і ластовиння. Ця рослина входить до складу противугревого лосьйону.
Оскільки кошики кульбаби відкриваються о 6-й годині ранку, а закриваються о 10-й, її можна використати для створення квіткового годинника, що̀ й зробив свого ча́су Карл Лінней. До того ж кульбаба — непоганий барометр: на дощ її кошики закриваються.
Дуже добре розмножується насінням, яке висівають з міжряддями 25-30 см. Догляд полягає у 2-3-разовому розпушенні ґрунту та прополюванні за вегетаційний період.
Корені збирають восени або рано навесні. Їх миють у холодній воді, протягом кількох днів пров’ялюють на відкритому повітрі, а потім сушать на горищах під залізним дахом, у печах або сушарках при температурі 40-50°С4.
Примітки:
1 Стаття з книги «Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник» (відп. ред. А. М. Гродзінський; Київ, видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992 р.).
2 Стаття з книги Ф. І. Мамчура «Довідник з фітотерапії» (Київ, «Здоров’я», 1984 р.).
3 Стаття з книги В. В. Кархута «Ліки навколо нас» (Київ, «Здоров’я», 1974 р.).
4 Стаття з книги Ф. І. Мамчура та Я. Д. Гладуна «Лікарські рослини на присадибній ділянці» (Видання 2-е; Київ, «Урожай», 1989 р.).
Немає коментарів:
Дописати коментар