Алтея лікарська
(Althaea officinalis L.)
Althaea officinalis — багаторічна повстистоопушена, з міцним розгалуженим кореневищем і м’ясистими довгими коренями рослина родини мальвових, заввишки до 1,5 м. Стебел багато, вони прямостоячі, прості або у верхній частині галузисті. Листки чергові, черешкові, яйцевидні або видовженояйцевидні, трохи лопатеві, по кра́ю зарубчасто-зубчасті. Квітки двостатеві, правильні, в китицевидно-волотевидних суцвіттях. Віночок блідо-рожевий. Плід — багатосім’янка. Цвіте́ у серпні-вересні.
Поширення. Росте по всій території України на вологих луках по берегах річок, стариць, озер і ставків, по чагарниках, на заболочених та солонцюватих місцях.
Заготівля і зберігання. Заготовляють корені (Radix Althææ) дворічного і старшого віку рослин восени після відмирання надземної частини. Корені швидко миють холодною водою, підсушують, знімають кору і, розрізавши вздовж на 2-4 частини, швидко сушать під наметом або в сушарках при температурі 30-35°. Зберігають у сухих (сировина дуже гігроскопічна), добре провітрюваних приміщеннях. Строк придатності — 3 ро́ки. В деяких зарубіжних країнах заготовляють і листя (перед цвітінням), і квітки (під час цвітіння).
Хімічний склад. Корені А. л. містять слиз (бл. 35%), крохмаль (37%), цукор (8%), аспарагін (2%), бетаїн (4%), жирну олію (1,7%), пектини (16%). Листя і квітки містять незначну кількість слизу і ефірної олії, в плодах є жирна олія (12%).
Фармакологічні властивості і використання. Препарати А. л. виявляють протизапальну, пом’якшувальну, відхаркувальну та захисну обволікаючу дію на слизову оболонку шлунка, сприяють тривалішому впливові призначуваних разом з ними інших лікарських речовин, уповільнюючи всмоктування їх. У науковій і народній медицині А. л. приймають всередину у вигляді відвару або холодного насто́ю коріння при захворюваннях о́рганів дихання (хронічні бронхіти, трахеїти, ларингіти, бронхопневмонії, бронхіальна астма, коклюш) та шлунково-кишкового тракту (катаральні стани стравохода, гастрити, ентероколіти, виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, особливо супроводжувана проносами). Настій і екстракт, крім того, використовують внутрішньо при лікуванні екземи і псоріазу. В народній медицині відвар коріння А. л. внутрішньо вживають при запаленні сечового міхура, болісному мимовільному сечовиділенні, диспепсії у дітей, запальних процесах у нирках; зовнішньо — для полоскання ротової порожнини, горла, промивання очей при запаленні повік, для клізм при діареї, а також як протизапальний і пом’якшувальний засіб у вигляді припарок. Відвар коріння А. л. у молоці використовують при туберкульозі легень. Авіценна пропонував відвар з коріння, листя і насіння А. л, як пом’якшувальний засіб при плевритах, каменях у сечовому міхурі і навіть при пухлинах. Коріння А. л. використовують для приготування пілюльної маси та як слизистий продукт у дієтичному харчуванні. В зарубіжній практиці при лікуванні захворювань горла, легень і травного тракту нарівні з коренями використовують і листя та квітки А. л. Корінь А. л. входить до складу грудних чаїв.
Лікарські форми і застосування.
ВНУТРІШНЬО — відвар коренів (6 г або 2 столові ложки коренів на 200 мл окропу) п’ють гарячим по половині чи третині склянки 3-4 рази на день після їди; настій коренів холодний (6,5 г коренів на 100 мл води́ кімнатної температури, настоюють 1 годину) по 1 столовій ложці через кожні 2 години; настій коренів гарячий (1 столова ложка коренів на 200 мл води́ кімнатної температури, настоюють 4 години, кип’ятять 6-7 хвилин, охолоджують) п’ють теплим по 2 столові ложки 3-4 рази на день. З готових препаратів застосовують: сухий екстракт алтейного кореня (Extractum Althææ siccum); рідкий екстракт алтейного кореня (Extractum Althææ fluidum); мукалтин (Mucaltinum) по 1-2 таблетки 2-3 рази на день; сироп алтейннй (Sirupus Althææ) використовують для поліпшення смакових якостей мікстур та як обволікаючий засіб (дітям дають по 1 чайній ложці через кожні 2 години при простудних захворюваннях)1.
ALTHAEA OFFICINALIS L. — АЛТЕЯ ЛІКАРСЬКА.
Російська назва — алтей лекарственный.
Багаторічна трав’яниста рослина з родини мальвових з коротким товстим кореневищем та бурувато-жовтими коренями-придатками. Стебло пряме, заввишки 1-1,5 м, малогіллясте, покрите волосинками. Листки чергові, черешкові, бархатисто-опушені, сірувато-зеле́ні, з зубчастими краями; нижні — яйцевидні, п’ятилопатеві, верхні — довгастояйцевидні, трилопатеві. Квітки в пазухах листків, на коротких квітконіжках, у верхній частині стебла́ — у вигляді колоска. Віночки мають рожевий, іноді червонуватий колір. Тичинки багаточисленні, фіолетові, зрощені майже до верхівки. Плоди дрібні, схожі на диски, які при дозріванні розпадаються на окремі плоскі бобовидні сім’янки.
Цвіте́ і плодоносить рослина у липні-серпні. Поширена в середній і південній смугах європейської частини [колишнього] Радянського Союзу, в то́му числі майже повсюди в Україні. Росте на вологих і пухких ґрунтах (поблизу боліт і річок), її часто вирощують у квітниках поблизу будинків.
Сировина. З лікувальною метою використовують висушені бокові циліндричні корені та нездерев’янілу частину основного кореневища. Цінними є прикореневі на́рости, так звані мочки.
Заготовляють корені алтеї восени, коли в них найбільша кількість біологічно активних речовин. Зібрані корені, після прив’ялювання на повітрі, сушать у добре провітрюваних теплих приміщеннях або в сушарках при температурі близько 40°С. Висушені корені пакують у мішки або тюки.
Рослина відпускається аптеками.
Хімічний склад. Корені алтеї містять слиз (до 36%), основними компонентами якого є полісахариди пентозани і гексозани, що̀ при гідролізі утворюють галактозу і декстрозу. Крім того, в коренях знайдено крохмаль (близько 37%), цукор (9%), аспарагін (2%), бетаїн (4%), жирну олію (1,7%), пектинові речови́ни (до 16%). Листки і квітки містять слиз та ефірну олію з валеріановим запахом (близько 0,02%).
Дія: обволікаюча, відхаркувальна, болезаспокійлива.
Фармакологічні властивості і застосування в медицині. Корені алтеї застосовують головним чином як протизапальний, відхаркувальний засіб при захворюваннях дихальних шляхів (бронхіті, трахеїті), а також при хворобах травного каналу (виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, гастриті, коліті), особливо тих, що̀ супроводжуються діареєю. У цьому випадку рослина діє як в’яжучий засіб.
Дія алтеї пов’язана з наявністю в ній слизистих речовин, зокрема пектину, що̀ набухає у воді й утворює колоїдний розчин. Ці сполуки, вжиті всередину, не проникають крізь слизові оболонки, а лише покривають їх тонким шаром, який залишається досить тривалий час, завдяки вмістові у слизі електронегативних частинок. До скла́ду слизу входять цукристі речови́ни (глюкоза, ксилоза, арабіноза), а також слабкі органічні кисло́ти, так звані уронові (наприклад, галактуронова кислота), які водним екстрактам рослинних слизів надають характеру натуральних буферних розчинів. Слизи не мають чітко визначених фармакологічних властивостей, але вони характеризуються фармакохімічною специфікою, типовою для колоїдних сполук. Дія слизів полягає у захисті слизової оболонки, ушкодженої або подразненої різними екзо- та ендогенними чинниками, зокрема, бактеріальними токсинами, шкідливими сполуками, що̀ містяться у їжі, мінеральними кислотами, лікарськими речовинами. Слизи утруднюють всмоктування в травному каналі токсичних речовин і навіть вітамінів. Проте вони можуть подовжувати дію на слизові оболонки багатьох інших сполук, що̀ добре розчиняються у воді і перебувають у рослинних екстрактах (дубильних речовинах).
У народній медицині водний відвар коренів алтеї як допоміжний засіб застосовують при запаленні слизової оболонки дихальних шляхів, яке супроводжується виділенням великої кількості харкотиння: коклюші, бронхіті, пневмонії та бронхіальній астмі. Відвар алтеї вживають при запаленні сечового міхура, болісному мимовільному сечовиділенні, коліті, диспепсії у дітей, запальних процесах у нирках і особливо при виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки.
Можна готувати чай з алтеї лікарської. Для цього беруть 1 столову ложку подрібненого кореня або 1 столову ложку квіток чи листків рослини і настоюють 4 год в склянці холодної води́, потім кип’ятять протягом 6-7 хв та остуджують. П’ють теплим з медом або цукром, по 2 столові ложки 3-4 рази на день. Відвар алтеї в молоці вживають при туберкульозі легень.
При трахеобронхіті значно сильніше діє настій суміші кореня алтеї (20 г) та порівну взятих (по 10 г) листків підбілу звичайного, кореня солодцю, квіток дивини скіпетровидної, плодів фенхелю звичайного. Одну столову ложку цієї суміші настоюють в 1 склянці холодної води́ протягом 2 год, варять 5 хв, остуджують, відціджують. Настій п’ють теплим, ковтками, 1 склянку на день.
При гастриті вживають відвар суміші кореня алтеї і кореня живокосту, взятих порівну. Одну столову ложку суміші варять в 1 склянці води́ 5 хв. П’ють по півсклянки перед їдою.
При виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки настоюють 1 столову ложку суміші кореня алтеї лікарської, кореня солодки голої, кореня живокосту лікарського (по 20 г) і трави́ чистотілу звичайного (10 г) в 1 склянці окропу. Готують і вживають відвар, як при гастриті.
Відвар кореня алтеї або настій її квіток застосовують для промивання очей при запаленні повік та для полоскання горла, а також для клізм при діареї; у суміші з дубовою корою (порівну) — для спринцювання піхви при білях у жінок. Корені алтеї можна використовувати в дієтичному харчуванні як слизистий продукт. Препарат мукалтин з трави́ алтеї лікарської має протикашльовий ефект. Він за дією сильніший, ніж екстракт алтейного кореня.
В аптеках продається готовий сироп з кореня алтеї лікарської, який призначають дітям по 1 чайній ложці через кожні 2 год при простудних хворобах.
Корені алтеї лікарської входять до складу грудного збору № 1 (кореня алтеї та листків підбілу звичайного — по 2 частини, трави́ материнки звичайної — 1 частина)2.
Althaea officinalis L. — АЛТЕЯ ЛІКАРСЬКА.
Українська назва: алтей, альтея, рожа. Російська назва: алтей, альтея, мальва. Польська назва: prawoślaz lekarski.
Родина: Malvaceæ — мальвові.
Багаторічна рослина висотою до 1,5 м. Корінь м’ясистий, білий, потужний, слабкорозгалужений, від якого виростає по кілька стебел. Сте́бла круглі, знизу здерев’янілі, а вгорі соковито-зеле́ні, покриті сірим пушком, як і листки. Листки серцеподібні або яйцеподібні, нижні майже 5-лопастні, верхні майже 3-лопастні. Квіти скупчені в пазухах листків на дуже коротких квітконіжках, світло- або яскраво-рожеві, іноді майже білі, п’ятипелюсткові. Уся рослина без запаху. Смак солодко-терпкий. Поширена переважно в середніх і південних областях Європейської частини [колишнього] СРСР, особливо на півдні України, у західних її областях і на півдні Білорусі. Росте по вогких луках, при дорогах, над лугами біля ровів і берегів рік, рідше між чагарниками й на узліссях. Цвіте́ в червні, липні й на початку серпня.
Збір. Улітку збирають квіти й листи, а восени, коли припиняється рух соків й сте́бла відмирають, викопують коріння. Їх миють холодною водою, дрібно ріжуть і сушать згідно із правилами. Очищати від кори не потрібно. Очищений алтейний корінь дуже гарний, але втрачає багато своїх діючих речовин.
Застосовується в науковій медицині як відхаркувальне.
Вживання. Хоча в науковій медицині алтея має значне застосування, проте в народній медицині вона порівняно мало популярна і ймовірно тому́, що в дикому стані вона зустрічається досить рідко (маю на увазі західну частину України). У народі, в більшості випадків, користуються квітами алтеї, а коріння зберігають для лікування дуже важких шлунково-кишкових захворювань; як засіб, що̀ обволікає і заспокоює болі, вважається незамінним. При нестачі квітів алтеї їх можна замінити листками тієї ж рослини, що̀ за дією мало поступаються квітам. Листки й квіти не замінюють кореня. Їхня дія слабкіше. Потрібно мати на увазі, що, викопуючи корінь, назавжди губиш дорогоцінну рослину.
Із квітів і листків алтеї вживається напар з 20,0 г їх на літр води́, який п’ють по 4 склянки в день, а з кореня готують відвар — 10,0 г на 1 л води́ — і п’ють по 2 склянки в день. Якщо вживається напар, то квіти й листи алтеї змішують із квітами калачиків лісових і лляним насінням по 5,0 г того й іншого, а в гарячий відвар алтейного кореня, щоб доповнити його лікувальну силу, якщо кореня мало, кладуть ще 5,0 г кореня живокосту і 5,0 г кореня калачиків лісових. Ці засоби народ вживає при кривавих проносах, при катарі кишок при запаленні сечового міхура й взагалі при хворобах сечостатевих о́рганів, а також і для спринцювань при білях з додаванням у таких випадках відвару з дубової кори (30,0 г на літр рідини).
Зовнішньо відвар з алтейного кореня, а частіше напар із квітів, уживається для промивання очей при запаленні, для полоскання горла, при загниванні вік, а також для клізм при проносах і в інших випадках.
Подібно до лікарської алтеї (Althaea officinalis L.) на організм людини діє й алтея рожева, яку називають «мальвою» (Althaea rosea L. [Alcea rosea]), але слабкіше. Ця рослина дуже популярна в народі й досить часто вживається при лікуванні тих самих недуг, що̀ й алтея лікарська. Мальву розводять в квітниках у селах під хатами. Високе — до 2,5 м — стебло, все посипане квітами, здалеку видне у палісадниках. Ще можна пояснити непопулярність алтеї лікарської цим: мальва завжди під рукою, а алтею потрібно шукати. Крім цих двох рослин, у тих же випадках у деяких місцевостях застосовують квіти й листки калачиків лісових — мальви лісової (Malva sylvestris L.).
Зберігання. Порізаний на дрібні шматочки корінь алтеї зберігати в дерев’яних ящиках, застелених папером, а листки й квіти найкраще зберігати в залізних коробках3.
РОЖА ЛІКАРСЬКА, дика рожа, калачики аптечні, маковійник, дикий мак та інші народні на́зви (Althaea officinalis); з лікувальною метою використовують коріння цієї рослини.
Це багаторічна рослина з родини мальвових. Поширена в середній і південній смугах Європейської частини [колишнього] Радянського Союзу, в то́му числі майже всюди в Україні. Росте на вологому й частіше пухкому ґрунті (поблизу боліт і річок), її часто вирощують у квітниках поблизу будинків або в палісадниках.
Рослина досягає 1,5-2 м заввишки, має прямі сте́бла, що̀ ростуть від кореня кущем, сіро-зеленого кольору. Листки чергові, з довгими черешками; нижні — яйцевидні, п’ятилопатеві, а верхні — довгасто-яйцевидні, трилопатеві, густоопушені. Квітки в пазухах листків, на коротких квітконіжках, у верхніх частинах стебла́ у вигляді колосу. Віночки мають рожевий, іноді червонуватий колір. Квітки одностатеві, неповні.
Плоди в рослини — дрібні, схожі на диск (калачиком, як кажуть у народі). При дозріванні плоди розпадаються на 15-18 частин. Насіння покрите оболонкою, що̀ легко відокремлюється.
Вся рослина без запаху.
Корінь рожі лікарської, або кореневище, має вигляд багатоголовчастої шийки, що̀ розрослася, з боковими нездерев’янілими й пухкими корінцями, що̀ використовуються для лікувальної мети, а прикореневі на́рости, так звані мочки, виявляють особливу ефективну лікувальну дію при дизентерії. Корінь рожі лікарської не має смаку, в ньому багато слизу.
Слиз, що̀ міститься в корінні рожі лікарської, є цінними ліками й застосовується як обволікаючий, протизапальний, пом’якшувальний і відхаркувальний засіб. Слизові речови́ни рожі лікарської пом’якшують смак гострих і кислих речовин у ліках, зменшують подразнення при запальних і виразкових процесах на слизових оболонках, запобігають запальному висиханню тканин, внаслідок чого вони пом’якшуються, і це прискорює дію ліків.
Ліки з рожі лікарської тільки самі застосовують та̀к: зовнішньо — для полоскання й промивання при запаленні й виразках слизових оболонок (у роті, носі, в статевих о́рганах), при грипі й ангіні; всередину їх вживають також при запальних і катаральних явищах у дихальних о́рганах, у шлунково-кишковому тракті, в сечових шляхах, при жовтяниці, нетриманні сечі й навіть при холері (від блювання).
Народні способи лікувального застосування. Настій: взяти 5 частин подрібненого кореня рожі лікарської на 100 частин холодної води́, потримати півгодини, потім процідити й злити. Слиз готовий до вживання.
Відвар: взяти одну чайну ложечку подрібненого кореня рожі лікарської (6,0-180,0) на неповну склянку окропу й настоювати протягом 10-15 хвилин без вогню. Відвар вживати: дорослим — по одній столовій ложці, через кожні дві години, а дітям — по одній чайній ложечці, 4-5 раз на день.
Порошок: у народі користуються заздалегідь приготованим порошком з кореня рожі лікарської, який розводять теплою водою, та̀к щоб вийшло щось схоже на рідку сметану.
Народний (домашній) екстракт: налити в горщик відвару кореня рожі лікарської (10,0-200,0), накрити покришкою, замазати тістом і випаровувати в печі до половини. Вживати по дві чайні ложечки, три рази на день.
Домашній сироп: спочатку роблять цукровий сироп з 64 частин цукру-рафінаду на 35 частин води́; після того, як цей густий розчин закипить, до нього додають 4 частини вищезгаданого екстракту свого приготування. Вживати по півсклянки, три рази на день.
В аптеках є й готові екстракти й сиропи з рожі лікарської і, крім того, грудні чаї № 1 і № 4.
Автор рекомендує до відвару кореня рожі лікарської і до грудних чаїв завжди додавати чистого бджолиного меду по 2-3 чайні ложечки на склянку, адже цей природний продукт має дуже цінні лікарські властивості, бо містить у собі багато глюкози та різні вітаміни4.
АЛТЕЯ ЛІКАРСЬКА — Althaea officinalis L.
Родина мальвові — Malvaceæ.
Як виглядає? Багаторічна трав’яниста рослина 60-150 см заввишки. Корінь м’ясистий, білий, міцний, малогалузистий; від нього відростають по кілька стебел. Сте́бла круглі, внизу здерев’янілі, вгорі соковиті, зеле́ні, вкриті сірим пушком, як і листки. Листки серцевидні або яйцевидні; нижні — п’ятилопатеві, верхні — трилопатеві. Квітки скупчені в пазухах листків на дуже коротких квітконіжках, блідо- або яскраво-рожеві, рідше майже зовсім білі, п’ятипелюсткові, без запаху. На смак рослина солодко-терпка. Цвіте́ у червні-вересні.
Де росте? По всій території України, в Криму́ зрідка — по левадах, при дорогах, над луками біля ровів і берегів річок, рідше серед чагарників і на узліссях.
Що̀ й коли збирають? Квітки й листки — влітку; восени викопують дво-, трирічні корені, промивають у холодній воді і сушать.
Коли застосовують? При запаленні легень, а також при проносі, гострих гастритах, хронічних гастритах з підвищеною кислотністю, ентероколіті, при запаленні сечового міхура — як засіб, що̀ обволікає вражені місця́ і заспокоює біль (дія слизів і пектинів), при запаленні слизових оболонок (дія полісахаридів). Застосовують у вигляді чаю. На 1 склянку окропу беруть 1 чайну ложку квіток або листків алтеї і настоюють 10 хв. П’ють настій теплим з медом або цукром, 3 склянки на день, ковтками.
Сильнішу дію має відвар кореня. Для приготування відвару 1 чайну ложку подрібненого кореня з корою заливають 1 склянкою окропу і кип’ятять 10-15 хв. П’ють у такій са́мо дозі, як і настій. Відвар алтеї в молоці вживають при лікуванні туберкульозу легень.
При кашлі, трахеобронхіті, хронічному бронхіті, сухому бронхіті настоюють 1 столову ложку з верхом суміші кореня алтеї, листків підбілу звичайного, кореня солодцю, квіток дивини скіпетровидної і плодів фенхелю у співвідношенні 4:2:1,5:1:1 на 1 склянці холодної води́ протягом 2 год, варять 5 хв, відціджують холодним. П’ють теплим, ковтками, 1 склянку на день.
При коклюші настоюють 4 чайні ложки з верхом суміші кореня алтеї і трави чебрецю звичайного (порівну) на 1 склянці води́ протягом 2 год, потім варять 5 хв і випивають за 3 рази протягом дня.
При гастриті вживають відвар суміші кореня алтеї, кореня живокосту (порівну) — 1 столову ложку варять в 1 склянці води́ 5 хв. Випивають по 1 склянці перед кожним вживанням їжі.
При виразці шлунка і дванадцятипалої кишки настоюють 1 столову ложку суміші кореня алтеї, кореня солодцю, кореня живокосту і трави́ чистотілу звичайного у співвідношенні 2:2:2:1 на 1 склянці окропу. Готують і вживають настій — як зазначено вище. Зовнішньо застосовують відвар кореня алтеї (також напар її квіток чи квіток калачиків лісових) — для промивання очей при запаленні, при нагноюванні повік, для полоскання горла. Також використовують для клізм при проносі тощо. Відвар суміші алтеї з дубовою корою (порівну) вживають для спринцювання піхви при білях у жінок.
При фарингіті, ларингіті 1 повну столову ложку суміші плодів фенхелю, кореня алтеї лікарської, кореневища перстачу прямостоячого, кори дуба і листків шавлії у співвідношенні 1:3:3:3:3 настоюють протягом 5 год на 1 склянці холодної води́, варять 5 хв і теплим відваром полощуть горло5.
ПЕДАНІЙ ДІОСКОРИД (I ст. по Р. Х.). «ПРО ЛІКАРСЬКІ РЕЧОВИ́НИ» III, 163:
АЛТЕЯ (Althæa [Fuchs], Althæa Dioscoridis et Plinii [Bauhin], Althæa officinalis [Linnæus], Bismalva, Hibiscus).
Алтея, котру дехто називає гібіском (ἰβίσκος), є видом дикорослої мальви. Круглувате, опушене листя на круглому стеблі нагадує цикламен (κυκλάμινος)6. Алтея має трояндоподібну квітку, стебло висотою у два лікті7 та, білий усередині, клейкий корінь. Рослину звуть алтеєю (ἀλθαία) через її здатність зцілювати численні хвороби та різноманітне використання (πολυαλθές καὶ πολύχρηστον). Відварена в меду та воді або вині, чи стовчена сама по собі, алтея є доброю при ранах, паротиті, пухлинах, нагноєннях, запаленні грудей, болях в анальному отворі, забиттях, емфіземах і нервових судомах. Адже алтея притамовує та висушує, розкриває та до рубця доводить. Відварена (та̀к, як сказано вище) та змішана зі свинячим чи гусячим жиром, або зі скипидаром, алтея, розміщена подібно до песаріїв, є доброю при запаленнях та закриттях матки. Відвар алтеї робить те саме, витісняючи також із материнської утроби післяпологові виділення (λόχια). Відвар алтейного кореня, випитий з вином, допомагає при дизурії, при нестерпних болях, що̀ викликані сечокам’яною чи нирковокам’яною хворобою, при дизентерії, при ішіасі; також допомагає тим, що̀ трясуться (τρομώδεις) й так травмуються. Алтейний корінь, відварений з оцтом, так само, вгамовує зубний біль, якщо цим відваром пополоскати рот. Свіже чи висушене алтейне насіння, коли його стовкти з оцтом та під сонячними променями нанести на шкіру, зцілює вітиліґо. Насіння ж, перетерте з окселеєм8, убезпечує від ушкодження отруйними тваринами; допомагає проти дизентерії, блювання кров’ю та проносу. Відвар алтейного насіння, випитий у поєднанні з поскою9 чи вином, є ефективним проти укусів усяких ос, бджіл та подібних, нанесених жалом, ушкоджень. Листя з невеликою кількістю олії накладають на місця́ укусів та опіків. Окрім того, сам по собі корінь згущує воду, якщо його розтерти, змішати з нею та розмістити цю суміш на відкритому повітрі10.
Примітки:
1 Стаття з книги «Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник» (відп. ред. А. М. Гродзінський; Київ, Головна редакція УРЕ ім. М. П. Бажана, 1991 р.).
2 Стаття з книги Ф. І. Мамчура «Довідник з фітотерапії» (Київ, «Здоров’я», 1984 р.).
3 Стаття з книги Михайла Андрійовича та Івана Михайловича Носалів «Лікарські рослини і способи їх застосування в народі» (Київ, 2013 р. (репринт видання 1958 р.)).
4 Стаття з книги О. П. Попова «Лікарські рослини в народній медицині» (Київ, «Здоров’я», 1965 р.).
5 Стаття з книги В. В. Кархута «Ліки навколо нас» (видання 3-є, виправлене і доповнене; Київ, «Здоров’я», 1993 р.).
6 Інакше: альпійську фіалку (Cyclamen europæum L.).
7 Тобто, близько 90 см.
8 Грец. ὀξέλαιον (від ὀξαλίς – кисле вино, оцет та ἔλαιον – оливкова олія; лат. oxelæum) – суміш винного оцту та оливкової олії.
9 Поска (грец. ὀξύκρατον, лат. posca) – кислий напій з води́ та оцту.
10 © Є. В. Волохін, 2015.
Немає коментарів:
Дописати коментар