Вільха сіра
(Alnus incana (L.) Mœnch)
Alnus incana — однодомна рослина родини березових. Дерево 5-15 м заввишки або кущ. Молоді гілки опушені, неклейкі. Листки яйцевидно-еліптичні або яйцевидно-округлі, з округлою або серцевидною основою, гострою верхівкою, по кра́ю — двопилчасті; молоді́ — густо опушені з обох боків, розвинуті — зверху гладенькі, знизу опушені, сірі. Маточкові сережки — по 3-8 на спільній гілочці, за винятком кінцевої, сидячі. Плід — однонасінний горішок. Цвіте у квітні. Плоди дозрівають у вересні — жовтні.
Поширення. Трапляється на Закарпатті, в Карпатах, на Прикарпатті, Поліссі і зрідка в Правобережному Лісостепу на заболочених узліссях, на болотах, біля берегів річок.
Заготівля і зберігання. Використовують шишечки (Fructus Alni), молоду кору і свіже листя. Шишечки збирають восени і взимку. Сушать під наметом, на горищі або в сушарках при температурі 50-60°. Сухої сировини́ виходить 40%. Строк придатності — 4 ро́ки. Шишечки відпускаються аптеками. В народній медицині використовують і кору молодих гілок (Cortex Alni) та листя (Folia Alni), яке використовують свіжим. Кору заготовляють навесні. Суха кора зберігається, не втрачаючи лікувальних властивостей, 4 ро́ки.
Хімічний склад. Шишечки містять дубильні речови́ни (в тому числі до 2,5% таніну), вільну галову кислоту і флавоноїди; листки — гіперозид, кверцитрин, органічні кисло́ти; кора — дубильні речови́ни і тритерпеноїди.
Фармакологічні властивості і використання. Супліддя вільхи мають в'яжучі, дезинфікуючі, протизапальні, десенсибілізуючі й кровоспинні властивості. В науковій медицині настій або настойку суплідь використовують при шлунково-кишкових хворобах (ентерити, диспепсії, ентероколіти, хронічні коліти, дизентерія, виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки), ревматичному поліартриті й простудних захворюваннях. У гінекологічній практиці настій кори або суплідь використовують при маткових кровотечах різного походження, фіброміомі матки з гемарогічним синдромом на фоні запальних захворювань статевих о́рганів. У народній медицині використовують і листя та кору рослин. Внутрішньо відвар листя вживають як потогінний засіб при простудних захворюваннях, малярії, подагрі й поліартриті.
Зовнішньо настій кори або свіжого листя використовують для полоскань і примочок при лікуванні запалень горла, ран і виразок. Для зняття відчуття втоми в ногах після тривалої ходьби приймають ванни з відвару листя.
Лікарські форми і застосування.
ВНУТРІШНЬО — настойку (1 частина суплідь на 5 частин горілки) по 25-30 крапель 3 рази на день (готову настойку продають аптеки); сухий екстракт суплідь вільхи (Extractum fructuum Alni) по 0,5-0,6 г 3-6 раз на день; настій суплідь (10 г на 200 мл окропу) по ½—⅓ склянки 2-3 рази на день; відвар кори (15 г на 200 мл окропу) по 1 столовій ложці 3-4 рази на день1.
ALNUS INCANA (L.) MŒNCH — ВІЛЬХА СІРА, або біла.
Російська назва — ольха серая, или белая.
Дерево заввишки 5-15 м з гладкою світло-білою корою. Кореневища поверхневі. Листки чергові яйцевидні або широкоеліптичні, на верхівці загострені, з країв гостро-подвійнопилчасті; молоді́ — густо опушені, неклейкі, дозрілі — зверху майже голі, зісподу негусто опушені. Квітки одностатеві, однодомні. Чоловічі (тичинкові) сережки зібрані по 3-5 у грона, жіночі (маточкові) — по 8-10. Супліддя — шишечки завдовжки до 1,5 см, що̀ звисають сережками по кілька штук, під осінь дерев'яніють і зимують на дереві. Цвіте́ вільха сіра в березні — квітні, плоди достигають у жовтні, обсипаються в лютому — березні. Росте́ вільха сіра у вологих місцях: у лісах поблизу джерел, по берегах річок і озер, на луках.
Сировина. Для лікування використовують шишечки, листки і кору (краще молодих дерев). Збирають шишки вільхи сірої восени і взимку (у листопаді — лютому). Спочатку їх прив'ялюють на сонці, а потім сушать на горищі або під накриттям, розстилаючи на дошках шаром 5-10 см. Досушувати шишечки можна і на печі. Висушену сировину — здерев'янілі шишечки з розкритими лусочками темно-бурого або коричневого кольору — пакують у мішки і зберігають у сухому, добре провітрюваному приміщенні.
Супліддя та кора заготовлюються і відпускаються аптеками.
Хімічний склад. Шишечки містять близько 20% дубильних речовин, у то́му числі танін (близько 2,5%), галову кислоту (3,7%); у листках виявлено глікозид гіперозид (0,013 г на 100 г листків), кофейну, хлорогенову, протокатехову кисло́ти; у корі — велику кількість дубильних речовин, тритерпенові сполуки, алкалоїди, глютинон.
Дія: в’яжуча, дезинфікуюча, протизапальна, кровоспинна та потогінна.
Фармакологічні властивості і застосування в медицині. Супліддя вільхи сірої, а також кору як в'яжучий і дезинфікуючий засіб запропонував для медичного застосування Д. М. Російський (1942). Досить ефективні відвари, спиртова настойка, водні настої кори і шишечок вільхи сірої при гострих та хронічних захворюваннях травного каналу (ентериті і коліті). Ці препарати рекомендують як допоміжний засіб при дизентерії. Дуже ефективним виявився рідкий екстракт вільхи сірої при вживанні в дозі 3 мл на прийом тричі на день. Після лікування цим екстрактом поліпшується загальний стан хворих, зменшується частота позивів до випорожнення, нормалізується консистенція калових мас, припиняється виділення крові і слизу, а також біль у животі. Лікування настойкою вільхи сірої сприяє одужанню більш як 60% хворих на дизентерію, і при цьому ніякої побічної дії не спостерігається (В. П. Махлаюк, 1967).
У народній медицині застосовують відвар листків як потогінний засіб при простудних захворюваннях, поліартриті, малярії і подагрі. Настій кори та свіжих листків вживають для полоскання горла при запаленні і для примочок на виразки та рани. Препарати вільхи сірої також широко використовують як кровоспинний засіб.
Ванни для ніг з відвару листків вільхи сірої знімають відчуття втоми після тривалих походів.
1. 4 г шишечок вільхи сірої кип'ятять в 1 склянці окропу, настоюють протягом 2 год, проціджують. Вживають по 30 мл 3-4 рази на день перед їдою.
2. 1 частину шишечок настоюють протягом 7 днів у 5 частинах горілки, проціджують. Вживають по 25-30 крапель з водою тричі на день перед їдою.
3. 15 г кори вільхи сірої кип’ятять у 1 склянці окропу, настоюють 2 год, проціджують. Вживають по 1 столовій ложці 3-4 рази на день2.
ВІЛЬХА СІРА (Alnus incana (L.) Mœnch).
Російська назва — ольха серая; місцева — вульха біла.
Дерево до 20 м заввишки, з гладкою сірою корою. Коренева система поверхнева. Молоді гілки опушені, неклейкі. Листки чергові, яйцевидні або широкоеліптичні, на верхівці загострені, з країв гостроподвійнопилчасті, молоді́ — густо опушені, неклейкі, дорослі — зверху майже голі, зісподу негусто опушені. Квітки одностатеві, однодомні. Чоловічі (тичинкові) сережки зібрані по 3-5 у грона, жіночі (маточкові) — по 8-10. Плоди — горішки з густими перетинчастими крилами. Цвіте́ у березні-квітні; плоди достигають у жовтні, висипаються в лютому-березні.
Вільха сіра не надто поширена. Росте на берегах гірських річок і струмків, у лісах, на узліссях. У горах трапляється до 900 м над рівнем мо́ря, а місцями й вище — до 1000-1200 м.
Застосування. В медицині використовують шишки обох3 видів вільхи, які містять значну кількість дубильних речовин — танін (2,5%), галлову кислоту (3,7%). В листках знайдено флавонові глікозиди, а також кофейну, хлорогенову і протокатехинову кисло́ти. Кора містить дубильні речови́ни, тритерпеноїди, глютинон. З вільхи виготовляють препарат тихмелін (закріплювальний засіб).
Відвари і настойки з кори та шишок обох видів вільхи виявляють в'яжучу, протизапальну, частково кровоспинну дію; свіже листя служить потогінним засобом. Відвари й настої з шишок та молодої кори застовують у медицині при гострих і хронічних запаленнях кишок (ентеритах і колітах); у народній медицині настої вживають при різних захворюваннях шлунково-кишкового тракту, в то́му числі й при дизентерії.
О. П. Попов при простудних захворюваннях (при суглобовому ревматизмі з запаленням та при подагрі), коли треба спітніти, пропонує застосовувати так звану «суху ванну» із свіжого молодого листя вільхи. Приготовляють її так: свіже листя вільхи кладуть у глибоку діжку і накривають, щоб воно зігрілося від своєї теплоти, після чого хвора людина заривається в нього до шиї чи до пояса на 1 годину, не більше (скільки витерпить).
О. П. Попов пропонує легкий відвар з шишок у співвідношенні 4:200 або чайну ложку подрібнених шишок на склянку окропу вживати по півсклянки, а при дизентерії — по повній склянці 3-4 рази на день. Відвар з кори готують у співвідношенні 15:200 і приймають по столовій ложці 3-4 рази на день.
Збирають шишки вільхи восени і взимку (листопад — лютий). Спочатку їх пров’ялюють на сонці, далі досушують на горищах або під навісом, розстеляючи на дошках шаром в 5-10 см. Досушувати шишки можна і на печі. Висушену сировину — здерев’янілі шишки з розкритими лусочками темно-бурого або коричневого кольору — пакують у мішки по 10-20 кг і зберігають у сухому, добре провітрюваному приміщенні4.
Примітки:
1 Стаття з книги «Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник» (відп. ред. А. М. Гродзінський; Київ, видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992 р.).
2 Стаття з книги Ф. І. Мамчура «Довідник з фітотерапії» (Київ, «Здоров’я», 1984 р.).
3 Маються на увазі вид, про який йде мова, та вільха клейка, або чорна (Alnus glutinosa (L.) Gærtn.) (Примітка видавця).
4 Стаття з книги В. І. Комендаря «Лікарські рослини Карпат. Дикорослі та культурні» (видання 3-є, доповнене та перероблене; Ужгород, «Мистецька Лінія», 2007 р.).
Немає коментарів:
Дописати коментар