Сосна лісова
(Pinus sylvestris L.)
Pinus sylvestris — високе (25-50 м) однодомне, з конусовидною або пірамідальною кроною і моноподіальним кільчастим гілкуванням дерево родини соснових. Листки (хвоїнки) лінійно-голчасті, 4,5-7 см завдовжки, темно-зелені, зверху випуклі, знизу жолобчасті, загострені, розміщені на вкорочених пагонах по дві, тримаються 3-5 років. Чоловічі шишечки сіро-жовті, рідше червонуваті, яйцевидні, 3-7 мм завдовжки, зібрані колосовидно при основі молодих видовжених пагонів. Жіночі шишечки червонуваті, одиничні або їх по 2-3, розташовані у верхній частині пагонів; нестиглі шишки зелені, конічні, стиглі — сірувато-бурі, матові, яйцевидно-видовжені, 3-7 см завдовжки, обвислі; їхні луски дерев’яніючі, лопатчасті, з майже ромбічним потовщенням (щитком) і бугорчастим сосочком на його верхівці. Запилюється у травні.
Поширення. Сосна звичайна росте на Поліссі, в північній частині Лісостепу, зрідка на піщаних терасах рік північної частини Степу, де утворює чисті й мішані (переважно з дубом) ліси.
Заготівля і зберігання. Для медичних потреб використовують бруньки (Turiones Ріnі, синонім — Gemmæ Ріnі), хвою, живицю (Terebinthina) і продукти її переробки та продукти переробки деревини. Бруньки становлять собою молодí пагони 1-4 см завдовжки, розміщені «коронками» по 5-6 штук на верхівках стовбура й гілок. Зовні вони вкриті спірально розміщеними рожево-бурими бахромчастими лусочками, що склеєні між собою смолою і містять у своїх пазухах маленькі бруньки, з яких розвиваються дуже короткі гілочки з двома хвоїнками. Заготовляють бруньки до початку їхнього розпускання (лусочки на верхівці бруньок мають бути щільно замкнутими), найкраще під час рубок догляду, відрізуючи коронки від гілок так, щоб довжина гíлки під коронкою не перевищувала 3 мм. Зібраний матеріал використовують свіжим або сушать у теплому приміщенні, а за сприятливих погодних умов — на сонці, розстеливши тонким (3-4 см) шаром на папері чи тканині й часто перемішуючи. Сухих бруньок виходить 38-40%. Готову сировину зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщеннях без доступу світла. Строк придатності — 2 ро́ки. Сушені бруньки є у продажу в аптеках. Хвою заготовляють під час рубок і використовують свіжою. Живицю (терпентин) заготовляють протягом усього лíта шляхом підсочки: на стовбурі живого де́рева роблять спеціальні косі надрізи, з яких у спеціальну посудину стікає прозора смола — живиця. З живиці одержують скипидар (Oleum Tеrеbinthinæ) і каніфоль (Colophonium), а з деревини́ сосни́ — дьоготь (Рix liquida Ріnі) і активоване вугілля (Carbo activatus).
Хімічний склад. Бруньки сосни́ містять ефірну олію (до 0,36%), дубильні речови́ни, гірку́ речовину пініпікрин, каротин, аскорбінову кислоту, метильні похідні флавоноїдів. До складу ефірної олії входять α- і β-пінен, карен, терпінеол, лимонен та інші терпеноїди. Хвоя сосни́ містить смолу (7-12%), каротин, аскорбінову кислоту (до 0,2%), дубильні речови́ни, до 1% ефірної олії, у складі якої є пінен (до 40%), лимонен (до 40%), борнілацетат (до 10%), борнеол, кадинен та інші терпени. Живиця (терпентин) становить собою розчин смоли́ (каніфолі) в ефірній олії (скипидарі). Очищений скипидар (Oleum Terebinthinæ rectificatum) містить пінен (до 75%), карен, сильвестрен, кадинен, терпінеол та інші терпени, каніфоль — до 95% смоляних кислот (декстропімарова, абіетинова, сапінова та ін.) і близько 5% смол. У дьогті містяться різні феноли.
Фармакологічні властивості і використання. Галенові препарати з бруньок сосни́ мають відхаркувальні, дезинфікуючі, сечогінні та жовчогінні властивості. Відвар бруньок дають усередину при запаленнях верхніх дихальних шляхів, при бронхітах, хронічному запаленні легень, ревматизмі, подагрі, нирковокам’яній хворобі, водянці, запаленні жовчного міхура та як «кровоочисний» засіб. Соснові бруньки входять до складу грудного чаю. Приготовлений із свіжих бруньок сосновий «мед» вживають від кашлю і як джерело вітаміну С. При зовнішньому застосуванні препарати бруньок є ефективним засобом при запальних захворюваннях дихальних шляхів (інгаляції), при кольпітах і дисплазії шийки матки (ванночки та спринцювання), при ревматизмі й шкірних захворюваннях (ванни). Широта терапевтичного застосування хвої сосни́ незначна. Всередину настій хвої призначають як ефективний засіб для профілактики й лікування цинги. Трохи ширше використовують хвою як зовнішній засіб: екстракт — для лікувальних ванн (при функціональних захворюваннях нервової і серцево-судинної систем, при шкірних захворюваннях, як загальнозміцнювальний засіб); ефірна олія (спиртовий розчин) — для інгаляцій (при захворюваннях легень) та оздоровлення повітря в приміщеннях лікарень, шкіл тощо. Так званий звичайний терпентин (Terebinthina communis), який одержують шляхом очищення живиці від води́ і домішок, використовують для виготовлення пластирів. У народній медицині живицю (терпентин) застосовують при геморої й затяжному кашлі (щодня приймають по 1-2 ку́льки затверділої смоли́ розміром з сочевичне зерно). Очищений скипидар застосовують у мазях, лініментах і різних сумішах, як місцевоподразнювальний і відтяжний засіб при ішіасі, люмбоішіалгії, невралгіях, міозитах і ревматизмі, а у вигляді інгаляцій — при захворюваннях дихальних шляхів. Каніфоль входить до складу липких і рідких пластирів.
Дьоготь використовують для лікування шкірних захворювань (екзема, короста, псоріаз), входить він до складу мазей Вишневського і Вількінсона. Препарат пінабін застосовують при нирковокам’яній хворобі. Великі дози препарату можуть спричинити подразнення слизової оболонки шлунка і кишечника, гіпотензію й загальне пригнічення. Протипоказаний при нефритах і нефрозах.
Лікарські форми і застосування.
ВНУТРІШНЬО — відвар бруньок сосни́ (10 г, або 1 столова ложка сировини́ на 200 мл окропу) по половині — третині склянки 2-3 рази на день після їди; терпінгідрат (Terpinum hydratum) застосовують як відхаркувальний засіб при бронхітах, дорослим 0,25-0,3 г, дітям — 0,025-0,25 г 2-3 рази на день; пінабін (Pinabinum) по 5 крапель на цукрі 3 рази́ на день за 15-20 хвилин до їди протягом 4-5 тижнів (при нирковій кольці застосовують одноразово до 20 крапель на цукрі); сосновий «мед» (1 частину свіжих бруньок заливають 2 частинами холодної води́, доводять до кипіння, кип’ятять 15-20 хвилин, доводять кип’яченою водою до початкового об’єму, охолоджують, додають 2 частини цукру і доводять до кипіння) по 1 столовій ложці на прийом; 30 г свіжої хвої промивають холодною кип’яченою водою, заливають склянкою окропу, кип’ятять 20 хвилин, охолоджують, проціджують, додають на смак цукор і випивають за день.
ЗОВНІШНЬО — олія терпентинна очищена, скипидар очищений (Oleum Tеrеbinthinæ rectificatum) для втирання у шкіру в суміші з вазеліном (у співвідношенні 1:2); лінімент скипидарний складний (Linimentum Olei Terebinthinæ compositum) для втирання в суглоби при артритах та інших запальних процесах; відвар бруньок для спринцювань і ванночок (10 г сировини́ на 200 мл окропу, кип’ятити 2 хвилини, процідити); настій бруньок для інгаляцій (20 г сировини́ на 200 мл окропу); 500 г бруньок або посіченої хвої варять 30 хвилин у 5 л води́ і одержаний відвар додають до повної ванни, яку приймають тричі на тиждень1.
PINUS SILVESTRIS L. — СОСНА ЛІСОВА (звичайна).
Російська назва — сосна лесная (обыкновенная).
Вічнозелене хвойне дерево до 40 м заввишки з прямим стовбуром та круглою пірамідальною кроною. Голки хвої сизо-зелені, жорсткі, розміщені попарно, гладкі, гострі, завдовжки 5-7 см. Майбутні пагони зібрані в численні невеличкі бруньки конічної форми, смолисті, густо вкриті бурими, спірально розміщеними, щільно притиснутими одна до одної, ланцетовидними, загостреними, бахромчастими лусочками, склеєними між собою у вигляді колоса. Дозрілі шишки суцільні, матові щитки лусок майже ромбічні, з 4-6 гранями. Насіння чорне, з крилом, що̀ втричі довше за насінину. Цвіте сосна у червні. Росте в чистих і мішаних лісах, на піщаних і супіщаних грунтах та гірських кам’янистих схилах. Поширена в південних областях європейської частини СРСР.
Сировина. З лікувальною метою застосовують бруньки сосни́. Збирають їх напровесні, коли вони ще не встигли розпуститися, а також узимку із зрубаних дерев. При цьому слід звертати увагу на верхівки бруньок: лусочки мають бути щільно замкнутими. Якщо лусочки розходяться, бруньки не слід збирати. Сировину сушать на відкритому повітрі у затінку або в приміщенні, що добре провітрюється, розіклавши її тонким шаром на підстилці. Запах бруньок ароматний, на смак вони гіркуваті.
Соснові бруньки заготовлюються і відпускаються аптеками.
Хімічний склад. Бруньки і хвоя містять смолу, дубильні речови́ни (50%), гірку речовину пініцикрин, мінеральні солі, смолисту речовину болеритин, вітаміни С, В2, К, каротин та ефірну олію (близько 1,3%). До складу ефірної олії входять пінен, лимонен, борнеол, борнілацетат, кадинен тощо.
Дія: відхаркувальна, діуретична, потогінна, дезинфікуюча.
Фармакологічні властивості і застосування в медицині. У лікувальній практиці використовують не тільки бруньки, а й різні продукти, що̀ одержують із сосни́: скипидар (терпентинову олію), сосновий дьоготь, каніфоль, хвойну пасту.
Скипидар завдяки легкій розчинності в ліпідах глибоко проникає в шкіру, подразнює її і рефлекторно викликає певні зміни в організмі. В терапевтичних дозах він зумовлює гіперемію шкіри, а при багаторазовому застосуванні може призвести до виникнення пухирів, нагноєння та змертвіння тканини. Вживання скипидару всередину спричинює гастроентерит, що̀ супроводжується болем, нудотою, блюванням. Навіть при незначному втиранні в шкіру скипидар всмоктується в кров і виявляє несприятливу дію на організм: збуджує центральну нервову систему, викликає задишку, безсоння, підвищує артеріальний тиск. При сильному отруєнні скипидаром швидко розвивається судорожний стан, за яким настає пригнічення, сонливість, параліч центральної нервової системи. Скипидар виводиться з організму в основному нирками, як правило, у формі терпенового алкоголю, зв’язаного з глюкуроновою кислотою. При цьому він діє антисептично у сечовивідних шляхах. Запах сечі нагадує фіалковий запах. Як сечогінний засіб скипидар у медицині не застосовується, оскільки навіть незначне передозування його призводить до подразнення нирок і навіть гломерулонефриту.
Виділяючись через слизову оболонку дихальних шляхів, скипидар посилює секрецію бронхів і сприяє розрідженню та виведенню харкотиння. Таку саму дію, тільки дещо пом’якшену, мають такі препарати скипидару, як терпінгідрат і живиця (А. Д. Турова, 1967).
Сосна досить широко застосовується в народній медицині багатьох країн. Відвар соснових бруньок вживають як відхаркувальний, протигнильний, дезинфікуючий, жовчогінний та сечогінний засіб (дія терпенових сполук). Його застосовують при хронічному бронхіті та інших запальних процесах у дихальних шляхах, при набряках, подагрі, поліартриті, рахіті і як протискорбутний засіб. Бруньки (30 г) варять в 1 л води́ 5-7 хв. Відвар випивають протягом дня за 3 рази́.
Настій 1 столової ложки суміші (порівну) соснових бруньок, квіток алтеї лікарської і дивини скіпетровидної на 2 склянках води́ кип’ятять 1 хв, настоюють 10 хв, проціджують і п’ють по півсклянки через кожні 3 год. Вживають як протиалергійний засіб при порушенні обміну речовин, що̀ супроводжується різними шкірними хворобами. Такий настій п’ють також при метрорагії. Спиртову настойку бруньок приймають у формі крапель з водою при туберкульозі легень.
Пара відвару бруньок має протизапальну, дезинфікуючу та відхаркувальну дію при бронхіті. Її застосовують для інгаляцій дихальних шляхів. Соснові бруньки входять до складу грудного чаю та використовуються для ванн.
При рахіті, подагрі, надмірному потінні ніг та нервовому збудженні на 5 л води́ беруть 500 г пагонів чи хвої (глиці) і варять 3 год. Відвар додають до повної ванни. Такі ванни приймають тричі на тиждень.
Із глиці виробляють хлорофіло-каротинову пасту, яку використовують для лікування опіків, виразок та різних шкірних захворювань. З неї одержують ефірну олію. Спиртовим розчином ефірної олії, відомим під назвою «Лісова вода», оббризкують житлові, лікарняні та шкільні приміщення для оздоровлення повітря. Хвоя виділяє леткі фітонциди, що̀ мають сильну бактерицидну дію. Тому́ санаторії для хворих на туберкульоз легень розташовують у соснових борах.
1. 10 г соснових бруньок відварити в 1 склянці води́ в закритому посуді, настояти 2 год, процідити. Вживати відвар по 1 столовій ложці 3-4 рази́ на день як відхаркувальний, дезинфікуючий та сечогінний засіб.
2. Чотири склянки настриженої з де́рева взимку глиці залити 0,5 л перевареної й охолодженої води́, підкислити 2 чайними ложками 3% соляної кислоти́. Настоювати 3 дні у темному місці, процідити. Вживати по півсклянки двічі на день з цукром як вітамінний настій.
3. Rp.: Fol. Salviæ
Sem. Anisi
Gem. Pini aa 10,0
Rad. Althææ
Rad. Liquiritiæ aa 20,0
M.f. species
D.S. Одну столову ложку збору заварити 1 склянкою окропу, настояти. Настій випити протягом дня.
4. Rp.: Dec. Gemmæ Ріnі 6,0 : 180 ml
Suc. Liquiritæ 6,0
M.D.S. По 1 столовій ложці через кожні 2 год2.
СОСНА ЛІСОВА — Pinus silvestris L.
Родина соснові — Ріnасеæ.
Як виглядає? Хвойне вічнозелене дерево 20-40 м заввишки. Крона його округла. Кора світла, червоно-бура, злущується тонкими шарами. Листки розміщені (глиця — чатина) по 2 на верхівках скорочених пагонів 5-7 см завдовжки, сизо-зелені, з помітними блакитно-білими смужками і зубчатим краєм. Квітки двостатеві, однодомні. Чоловічі зібрані в одну колосовидну волоть, насінні ж — поодинокі, або по 2-3 на загнутих до низу ніжках, овально-конічні шишки. Зрілі шишки — матові, суцільні, щитки лусок майже ромбічні, з 4-6 гранями. Насіння чорне з крилом, яке втричі довше за нього. Цвіте у червні.
Де росте? На Поліссі, в північній та південній частині Лісостепу і північній частині Степу, на піщаних грунтах рік Тясьмина, Росі, Псла, Ворскли, Сіверського Дінця, Оскола, Айдару, Красної, Самари, переважно на піщаних і супіщаних ґрунтах. Найцінніша її різновидність — карликова (так званий же́реп — Pinus montana L.), росте в Карпатах (Чорногора, Горгани, Чивчинські го́ри).
Що̀ й коли збирають? Пагони і смолу (живицю), протягом усього лíта (бруньки і пагони найкраще збирати в лютому-березні). Особливо ціняться пагони карликової сосни (жерепу) — криволісся.
Коли застосовують? При цинзі як вітамінний напій: із свіжих зібраних гілок сосни́ обдирають глицю, промивають її холодною водою і ріжуть на січку. 4 склянки такої січки заливають 2,25 склянки холодної води́, туди додають 2 чайні ложки розбавленої соляної кислоти́ і ставлять у темне місце на 2-3 дні; потім відціджують і п’ють по 1 склянці на день.
Через те, що в бруньках є летка олія, вітаміни В2, К і каротин, фітонциди тощо, відвар, напар і настій соснових бруньок вживають як відхаркувальний, протигнильний, дезінфікуючий і сечогінний засіб (діє скипидар, в якому є терпени — пінен, лімонен, борнеол, борнілацетат та інші, гірка речовина пініпікрін).
Застосовують у вигляді відвару. В 1 л води́ варять 5-7 хвилин 30 г бруньок і відвар випивають протягом дня за 3 рази́: при захворюваннях верхніх дихальних шляхів, хронічному бронхіті, при каменях і піску в нирках і сечовому міхурі, подагрі.
У вигляді чаю готують так. 1 столову ложку суміші (порівну) соснових бруньок, квіток алтеї і квіток дивини кип’ятять хвилину в 2 склянках води́, настоюють 10 хвилин, відціджують і п’ють по півсклянки через кожні 3 години.
Настій шишок п’ють при надмірних менструаціях. Засобом для досягнення довголіття вважають пилок, висипаний з зібраних під час цвітіння і висушених на сонці жовтих чоловічих колосків сосни́. Вживають пилок по 2 г (пів чайної ложки) 2-3 рази́ на день, до їди. Пилок цей, зварений з молоком, з додатком меду й ма́сла вживають також при туберкульозі легень.
Водний відвар пагонів жерепу (гірської сосни́) вживають для інгаляцій при захворюваннях верхніх дихальних шляхів. Для цього ковтають також по 5-6 зерен смоли́ (живиці), двічі на день.
При рахіті, грижі, подагрі, потінні ніг і для лікування нервової збудності беруть на 5 л води́ 3 повні пригорщі пагонів чи само́ї глиці і варять їх 3 години. Відвар додають до повної ванни. Ванни повторюють тричі на тиждень. Дьоготь, отриманий внаслідок сухої перегонки стовбурів і гілок сосни́ (або смереки) вживають для лікування екземи, лускатого лишаю́, корости — має дезинфікуючу, протимікробну і місцеву подразну дію3.
Примітки:
1 Стаття з книги «Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник» (відп. ред. А. М. Гродзінський; Київ, видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992 р.).
2 Стаття з книги Ф. І. Мамчура «Довідник з фітотерапії» (Київ, «Здоров’я», 1984 р.).
3 Стаття з книги В. В. Кархута «Ліки навколо нас» (Київ, «Здоров’я», 1974 р.).
Мне очень нравится Ваша статья поэтому я сразу же добавил этот сайт в закладки http://oasishome.kiev.ua/
ВідповістиВидалитиСпасибо на добром слове )
Видалити