Підбіл звичайний
(Tussilago farfara L.)
Tussilago farfara — багаторічна трав’яниста рослина родини айстрових (складноцвітих). Має повзуче гіллясте кореневище. Рано навесні з кореневищ виростають квіткові сте́бла 10-25 см заввишки, з яйцевидно-ланцетними, гострими, здебільшого пурпурно-фіалковими, лускуватими листками. Прикореневі листки, які розвиваються після цвітіння, зібрані розеткою, мають довгі, зверху злегка жолобчасті черешки і круглясто-серцевидну, кутасто-нерівномірнозубчасту пластинку, зверху голу, зісподу — білоповстяну. Квітки золотаво-жовті, численні, в одиничних пониклих кошиках, крайові — язичкові, маточкові, плідні, розміщені в кілька рядів, решта — трубчасто-дзвониковидні, двостатеві, на вершечку п’ятизубчасті, безплідні. Плід — сім’янка. Цвіте́ у березні-квітні.
Поширення. Підбіл звичайний росте по всій території України на глинистому ґрунті на схилах, у ярах і на стрімких берегах річок та як бур’ян на полях і горо́дах.
Заготівля і зберігання. Для виготовлення ліків використовують листя (Folia Farfaræ) і квіткові кошики (Flores Farfaræ) підбілу. Кошики збирають рано навесні на початку розпукування їх, зрізуючи або обриваючи біля са́мої основи, листя — у кінці травня і в червні, коли воно ще порівняно невелике і верхній бік листків майже голий, а нижній має густу повсть (залишки черешків не повинні перевищувати 5 см). Зібрану сировину сушать у добре провітрюваних приміщеннях, розстилаючи тонким шаром (листки розкладають по одному, білим боком догори). Почорнілі листки і листки з плямами відкидають. Сухого листя виходить 16-17%, сухих кошиків — 14%. Листя підбілу є в продажу в аптеках. Строк придатності — 3 ро́ки. Рослина включена до фармакопей 15 країн світу.
Хімічний склад. Листя підбілу містить гіркі глікозиди (до 2,63%), флавоноїди (до 160 мг%), ситостерин, сапоніни, каротиноїди, органічні кисло́ти, дубильні речови́ни та вітамін С (до 250 мг%). У квіткових кошиках є тритерпени фарадіол і арнідіол, тетратерпен тараксантин, стигмастерин і ситостерин, вуглевод гептакозан і дубильні речови́ни.
Фармакологічні властивості і використання. Підбіл звичайний використовують як відхаркувальний, пом’якшувальний, протизапальний, легкий потогінний, жовчогінний та слабкий спазмолітичний засіб. У науковій медицині настій листя підбілу звичайного призначають при ларингітах, трахеїтах, хронічних бронхітах, бронхопневмонії, бронхіальній астмі, бронхоектатичній хворобі тощо. Листя підбілу входить до складу грудних чаїв і потогінних чаїв. У народній медицині, крім усіх вищезазначених випадків, настій листя підбілу п’ють при гарячці, катарах шлунка, кишок і сечового міхура, при запальних процесах у нирках, водянці, загальній слабості організму та як гіркоту для збудження апетиту й поліпшення травлення при хронічних ентероколітах. Сирий сік підбілу вважається добрим жовчогінним і потогінним засобом; його рекомендують пити при туберкульозі легень і скрофульозі. Зовнішньо підбіл використовують як протизапальний і ранозагоювальний засіб. Розім’яте свіже листя прикладають до наривів, інфікованих ран, виразок та фурункулів. Порошком з листя присипають ділянки шкіри, уражені бешихою, одночасно приймаючи всередину настій листя по 1 чайній ложці 3 рази на день. Настоєм листя полощуть горло при ангіні, обмивають виразки і рани, спринцюються при запальних захворюваннях піхви, що̀ супроводжуються білями (в останньому випадку для посилення терапевтичного ефекту одночасно приймають усередину по 1 столовій ложці настою листя 4-6 раз на день). Настоєм із суміші листя підбілу і кропиви дводомної миють голову при випаданні волосся та при лупі й свербінні шкіри. Цигарки з подрібненого листя курять при сильному кашлі зі спастичними явищами.
Лікарські форми і застосування.
ВНУТРІШНЬО — настій листя (5 г, або 1 столова ложка сировини́ на 200 мл окропу) по половині-третині склянки 2-3 рази́ на день за годину до їди (пити теплим!); сирий сік підбілу по 4-6 столових ложок на день; столову ложку суміші (порівну) листя підбілу звичайного, квіток бузини чорної, дивини густоквіткової і липи серцелистої, кореневищ пирію повзучого та коренів живокосту лікарського настоюють 8 годин на склянці окропу і п’ють при кашлі по чверті склянки 4 рази́ на день; столову ложку суміші квіткових кошиків підбілу звичайного, трави́ рути садової і споришу звичайного, взятих у співвідношенні 5:3:10, настоюють 10 хвилин на склянці окропу і п’ють по 3 склянки на день при хворобах печінки, при висипах і плямах на тілі; настій 2 столових ложок суміші листя підбілу звичайного і подорожника великого та коріння солодки голої, взятих у співвідношенні 3:2:2, на 2 склянках окропу п’ють по півсклянки 3-4 рази́ на день як відхаркувальний і протикашлевий засіб.
ЗОВНІШНЬО — настій листя (готують, як у попередньому прописі) для полоскання, обмивань, примочок і компресів; настій листя (50 г сировини́ на 1 л окропу, кип’ятити 5 хвилин, процідити) для спринцювань; 8 столових ложок суміші (порівну) листя підбілу звичайного і кропиви дводомної заварюють у 1 л окропу і одержаним настоєм миють голову тричі на тиждень1.
TUSSILAGO FARFARA L. — ПІДБІЛ ЗВИЧАЙНИЙ (мати-й-мачуха).
Російська назва — мать-и-мачеха.
Багаторічна трав’яниста рослина з родини складноцвітих. Росте́ як бур’ян у ярах, по ровах, а здебільшого по берегах річок, біля струмків, у хвойних лісах. Ранньої весни́ на стеблах рослини з’являються жовті кошички, що складаються із золотаво-жовтих язичкових і трубчастих квіток, які цвітуть до середини травня. Після відцвітання підбілу виростають довгочерешкові листки: зверху голі, зісподу — опушені.
Сировина. Для виготовлення ліків використовують квітки і листки підбілу звичайного. Збирають квітки на початку цвітіння рослини, зрізуючи ножицями квіткові кошички біля основи. Листки зривають, коли вони ще порівняно малі, до половини черешка. Сушать квітки і листки на свіжому повітрі, на горищі, що̀ добре провітрюється, розіклавши їх тонким шаром.
Рослина заготовлюється і відпускається аптеками.
Хімічний склад. Листки підбілу містять гіркий глікозид тусилягін, ситостерин, сапоніни, галову, яблучну і винну кисло́ти, полісахариди інулін і декстрин, слизисті речови́ни, дубильні речови́ни, каротиноїди, ефірну олію, аскорбінову кислоту. У квіткових кошичках містяться фарадіол, арнідіол, тараксантин, стигмастерин, фітостерин, дубильні та барвні речови́ни, ефірна олія.
Дія: протизапальна, відхаркувальна і потогінна.
Фармакологічні властивості і застосування в медицині. Препарати підбілу звичайного добре заспокоюють кашель, розріджують харкотиння та слизисті виділення, зменшують запальні процеси у слизових оболонках, збуджують апетит, стимулюють секреторну діяльність залоз, мають пом’якшувальну, потогінну та жовчогінну властивості. Тому́ відвар і настій листків і квіток підбілу п’ють при захворюваннях о́рганів дихання та дихальних шляхів, охриплості, бронхіті, бронхіальній астмі, а також при запальних процесах у слизовій оболонці шлунка і кишок, діареї, хворобах нирок і сечового міхура, набряках та скрофульозі.
У науковій медицині підбіл звичайний використовують мало, в основному як складову частину грудних чаїв. Настій листків сприяє відхаркуванню та розрідженню харкотиння, тому́ його вживають при кашлі різного походження.
У народній медицині підбіл вважають дуже цінною за цілющими властивостями рослиною і застосовують досить широко.
Найчастіше готують настій підбілу. На 1 склянку окропу беруть 1 чайну ложку листків або квіток і настоюють 10 хв. Підсолоджений медом або цукром настій п’ють по 2 склянки на день, ковтками.
При кашлі настоюють 1 столову ложку суміші листків підбілу звичайного, квіток бузини чорної, квіток дивини скіпетровидної, квіток липи, кореневищ пирію і коренів живокосту, взятих порівну, на 1 склянці окропу протягом 8 год. П’ють настій по чверть склянки 4 рази́ на день.
При хворобах печінки, висипах, плямах на тілі 1 столову ложку суміші квіток підбілу звичайного (10 г), трави́ рути запашної (6 г) і трави́ споришу звичайного (20 г) заливають 1 склянкою окропу, напарюють 10 хв. П’ють чай 3 склянки на день.
Добрий результат при сильному кашлі дає порошок листків підбілу звичайного з цукром. Свіжий сік з цукром (по 4 столові ложки на день) у народній медицині рекомендують вживати протягом тривалого ча́су хворим на туберкульоз легень.
При нежитю сирий сік підбілу втягують у ніздрі; змочені в ньому чисті марлеві тампони або розім’яті свіжі листки прикладають до гнійних ран, виразок, фурункулів.
Відвар і настій листків рослини використовують для обмивань, примочок і компресів при запаленні вен та шкіри, набряках, виразках та ранах. Настоєм листків при ангіні полощуть горло, а при запальних процесах товстої кишки його застосовують для клізми. Концентрованим відваром суміші взятих порівну листків підбілу і кропиви миють голову при лупі і свербежі шкіри та випаданні волосся.
Rp.: Dec. fol. Farfaræ 20,0 : 200 ml
D.S. Пити, як чай, через кожні 3 год.
Rp.: Fol. Farfaræ 100,0
D.S. Одну столову ложку заварити, як чай, в 1 склянці води́, остудити. Пити по 1 столовій ложці тричі на день2.
Tussilago farfara L. — МАТИ-Й-МАЧУХА.
Українські на́зви: ПІДБІЛ, мати-й-мачуха; російські: мать-и-мачеха, подбел, камчужная трава; польські: podbiał, kopyto (суто народне).
Родина: Compositæ — складноцвіті.
Провесною на глинистих й глинисто-крейдових ґрунтах схилів пагорбів, ярів, а також на межах, окраїнах полів, у сухих ровах, окраїнах лугів, що̀ переходять в оранку, з’являються жовті квіти, схожі на кульбабу, які цвітуть до середини травня. Після цвітіння починають розвиватися листи. Це і є мати-й-мачуха. Рослина багаторічна, трав’яниста з повзучим, підземним, гіллястим кореневищем. Листи опукло-серцеподібні, куто-нерівно-зазубрені, щільні, за формою трохи нагадують нижню поверхню кінського копита, знизу біло-повстяні («теплі — мати»), зверху гладкі («холодні — мачуха»). Листочки квітучого стебла́ лускаті, яйцевидно-ланцетні, прямостоячі, гострі, часто буруваті. Кошики (суцвіття) до та після цвітіння пониклі. Поширена рослина повсюди.
Збирають квіти цієї рослини провесною, а молодí листи — за 2-3 тижні після того, як обсіменяються кошики.
У народній медицині застосовуються листи мати-й-мачухи разом із квітами у вигляді напара при різних видах грудних і легеневих хвороб як відхаркувальний засіб, легке потогінне. Крім того, напар із суміші листків і квітів мати-й-мачухи в дозі 20,0-30,0 г на 1 л окропу приймають і в інших випадках запалень слизової оболонки, як і при катарах шлунка й кишок, при ниркових захворюваннях, при катарі сечового міхура.
При нежиті втягують у ніздрі сік, вичавлений зі свіжих листків.
Замість напара в зазначених вище випадках вживають порошок з листків по ⅓ чайної ложечки 3 рази в день (чайну ложечку з верхом порошку з листків ділять на рівні 3 порції).
При запаленні легенів, затяжному кашлі, бронхітах, хрипоті й інших захворюваннях дихальних шляхів п’ють напар із суміші наступних лікарських рослин, узятих у рівних за обсягом частинах: листків і квітів мати-й-мачухи, роздробленого сухого кореня живокосту, липового цвíту, квітів бузини чорної, кореневищ пирію, квітів дивини — 1 столова ложка з верхом суміші на 1 склянку окропу.
Зовнішньо. Сік, вичавлений зі свіжого листка мати-й-мачухи, на ганчірочці або прямо на її лист прикладають до гнійних ран, виразок, наривів. Вважається в народі засобом, що̀ загоює рани.
При випаданні волосся і при рясній лупі зі сверблячкою шкіри на голові разів три за тиждень миють голову в міцному відварі із суміші листків кропиви і листків мати-й-мачухи, узятих нарівно.
Зберігання. Листи мати-й-мачухи і квіти зберігають у дерев’яних ящиках, вистелених папером3.
ПІДБІЛ ЗВИЧАЙНИЙ — Tussilago farfara L.
Родина складноцвіті — Compositæ.
Як виглядає? Багаторічна трав’яниста рослина з повзким підземним галузистим кореневищем. Листки округло-серцевидні, кутасто-нерівнозубчасті, щільні, зісподу білоповстисті, зверху гладенькі, з’являються після квіток. Листки квітучого стебла́ лускуваті, яйцевидно-ланцетні, прямі, гострі, часом буруваті. Суцвіття — поодинокі пониклі жовті кошики на верхівці квітучого стебла́, крайові квітки — язичкові в кілька рядів, удвічі довші за серединні, трубчасті. Цвіте́ в березні-травні.
Де росте? На вогкуватих глинистих, піщаних і глинисто-крейдяних ґрунтах схилів, горбків, залізничних насипів, ярів, на межах, краях полів, у сухих ровах, на краях лук — по всій території України.
Що̀ й коли збирають? Квітки — навесні, молоді листки — через 2-3 тижні після того, як обсіменяться кошики.
Коли застосовують? При різних ларингітах, бронхітах, бронхоектазах, як відхаркувальний засіб, що̀ розріджує густе харкотиння, також як дезинфікуючий засіб при абсцесах і гангрені легень, злегка потогінний. Використовують також при катарах шлунка і кишок; при браку апетиту; ниркових захворюваннях, катарі сечового міхура (дія слизу, леткої олії, сапонінів, яблучної і виннокам’яної кислот, каротиноїдів, вітаміну С, інуліну та глікозиду тусилягіну) — обволікає уражені місця́ і тамує болі (рослина містить сірку).
Вживають у вигляді чаю. На 1 склянку окропу беруть 1 чайну ложку листків або квіток і настоюють 10 хвилин. Підсолоджений медом або цукром напар п’ють 2 склянки на день, ковтками.
При кашлі настоюють 1 столову ложку суміші (порівну) листків підбілу звичайного, квіток бузини чорної, квіток дивини скіпетровидної, квіток липи, кореневищ пирію і коренів живокосту в склянці окропу протягом 8 годин і п’ють ¼ склянки (винна чарка) 4 рази на день.
При хворобах печінки, висипах, плямах на тілі 1 столову ложку суміші цвіту підбілу звичайного, трави́ рути і трави́ споришу в співвідношенні 5:3:10 беруть на 1 склянку окропу, напарюють 10 хвилин і п’ють 3 склянки на день. Свіжовитиснутий з листків сік п’ють тривалий час при туберкульозі легень по 4 столові ложки на день.
При нежитю втягують сирий сік у ніздрі; змочені в ньому чисті ганчірочки або потовчені свіжі листки прикладають до гнійних ран, виразок, наривів (фурункулів). При випаданні волосся і при сильній лупі зі свербінням шкіри на голові миють її тричі на тиждень міцним відваром суміші листків підбілу і листків кропиви, взятих порівну — по 4 столових ложки кожного, зварених у 1 л води́.
Порошком з листків підбілу засипають бешиховозапалені місця́. Дим цига́рки, зробленої з цього порошку, тримають у роті проти зубного болю. Такі цигарки курять при сильному кашлі зі спастичними явищами (бронхіальній астмі)4.
Примітки:
1 Стаття з книги «Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник» (відп. ред. А. М. Гродзінський; Київ, видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992 р.).
2 Стаття з книги Ф. І. Мамчура «Довідник з фітотерапії» (Київ, «Здоров’я», 1984 р.).
3 Стаття з книги Михайла Андрійовича та Івана Михайловича Носалів «Лікарські рослини і способи їх застосування в народі» (Київ, 2013 р. (репринт видання 1958 р.)).
4 Стаття з книги В. В. Кархута «Ліки навколо нас» (Київ, «Здоров’я», 1974 р.).
Немає коментарів:
Дописати коментар