Льон звичайний
(Linum usitatissimum L.)
Linum usitatissimum — однорічна трав’яниста рослина родини льонових. Стебло пряме, циліндричне, вгорі розгалужене, 70-100 см заввишки. Листки чергові, сидячі, вузьколанцетні, по кра́ю гладенькі. Квітки правильні, двостатеві, 5-пелюсткові, зібрані в розлогі щитковидні суцвіття; пелюстки голубі, з темно-синіми прожилками, на верхівці — цілокраї або трохи зарубчасті. Плід — коробочка. Цвіте у червні-серпні. Плоди достигають у серпні-вересні.
Поширення. Льон звичайний культивують як прядивну і олійну рослину.
Заготівля і зберігання. Для лікарських потреб заготовляють насіння льону (Semina Lini). Сім’я льону відпускається аптеками. Строк придатності — 3 ро́ки. У народній медицині використовують і траву, яку заготовляють в період цвітіння рослини.
Хімічний склад. У насінні льону звичайного є слиз (до 12%), вуглеводи, глікозид лінамарин та жирна олія (30-48%), до скла́ду якої входять гліцериди ліноленової (35-40%), лінолевої (25-35%), олеїнової (15-20%), пальмітинової і стеаринової кислот.
Фармакологічні властивості і використання. Насіння льону належить до м’якодіючих проносних засобів. Набухаючи в шлунково-кишковому тракті, воно подразнює слизову оболонку кишок і цим посилює перистальтику. Швидкому просуванню кишкового вмісту сприяє й жирна олія, що̀ є в насінні. Поряд з цим препарати з насіння льону мають обволікаючі й протизапальні властивості, зумовлені наявністю в ньому значної кількості слизу. Найдоцільніша форма застосування насіння льону — у вигляді слизу (Mucilago seminum Lini). Всередину його дають при запаленні слизової оболонки дихальних шляхів, травного каналу і о́рганів сечовиділення, при загостренні виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки, при харчовому отруєнні та у випадку запорів. Лікувальні властивості має і лляна олія (Oleum Lini). Її приймають усередину при спастичних запорах, дизентерії, геморої, нирковокам’яній і жовчнокам’яній хворобах, у разі порушень жирового обміну та при атеросклерозі. Настій сухої трави́ рослини використовують як сечогінний засіб при захворюванні нирок і сечового міхура. Свіжопотовчене лляне насіння використовують у вигляді припарок при фурункулах і наривах як засіб, що̀ прискорює наривання їх. Лляну олію застосовують для гоєння ран і опіків (в останньому випадку її змішують з сирим яйцем). З неї виготовляють препарат лінетол, який використовують для профілактики й лікування атеросклерозу. Проводять 4-5 курсів лікування з перервами між ними на 2-4 тижні. Тривалість курсу лікування — 1-1,5 місяця. Лінетол ПРОТИПОКАЗАНИЙ при гострих порушеннях функції кишечника (проноси) та при посиленні болів при холециститі. Як зовнішній засіб лінетол застосовують при опіках і променевих ураженнях шкіри.
Лікарські форми і застосування.
ВНУТРІШНЬО — настій сухої трави́ (1 столова ложка сировини́ на 200 мл окропу) по 1 столовій ложці 3-4 рази на день; слиз насіння льону (1 частина цілого насіння на 30 частин окропу, збовтують 15 хвилин, проціджують і віджимають) по чверті склянки 3 рази на день за 30 хвилин до їди, готуючи безпосередньо перед вживанням (курс лікування — 2-3 тижні); свіжу лляну олію вживають по 1 столовій ложці 4-5 раз на день; лінетол (Linætholum) приймають уранці безпосередньо перед їдою або під час їди по 20 мл (півтори столової ложки) 1 раз на день; столову ложку суміші лляного сíм’я (20 г), плодів ялівцю звичайного (20 г), листя чорниці звичайної (40 г) і трави́ приворотня звичайного (10 г) настоюють 6 годин на склянці холодної води́, кип’ятять 15 хвилин, проціджують і п’ють по 1 склянці 2-3 рази на день при діабеті.
ЗОВНІШНЬО — суміш (порівну) лляної олії і вапняної води́ або суміш ретельно змішаних у пляшці 1 склянки лляної олії і 4 сирих яєць для лікування опіків1.
LINUM USITATISSIMUM L. — ЛЬОН ЗВИЧАЙНИЙ.
Московська назва — лён посевной.
Однорічна рослина з родини льонових. Стебло довге (70-100 см), гладке, без гілок при землí, з невеликою кількістю коробочок у суцвітті, дрібним насінням (завдовжки 3,5-5 мм). Дуже поширена сільськогосподарська культура в Білорусі, Україні, на Поволжі, Північному Кавказі та в Середній Азії.
Сировина. Збирають насіння восени і сушать на вільному повітрі. Оболонка насінини гладенька, блискуча. На смак насінина солодка, без запаху. Заготовлюється і відпускається аптеками.
Хімічний склад. Насіння льону містить жирну олію (40%), слизисті речови́ни (6-8%), білки́ (до 24%), аскорбінову кислоту, каротин. Є в ньому також вуглеводи, органічні кисло́ти, ферменти. У траві рослини міститься глікозид лінамарин, який при розпаді утворює синильну кислоту. Слизові речови́ни льону в гарячій воді набрякають, набувають здатності обволікати запалені слизові оболонки і пом’якшувати дію на них різних подразників.
Дія: обволікаюча, протизапальна, відхаркувальна, послаблююча.
Фармакологічні властивості і застосування в медицині. Терапевтична активність насіння льону звичайно зумовлена наявністю в ньому слизу та глікозиду лінамарину. Лінамарин біологічно досить активний і має вплив на різні системи та о́ргани: регулює секреторну і моторну функції кишок, а у великих дозах виклика́є дратливість і салівацію. Слизисті речови́ни мають обволікаючу, протизапальну та послаблюючу дію. Їх вживають всередину при запаленні слизової оболонки дихальних шляхів і травного каналу, коліті (в клізмах), запальних процесах у сечовому міхурі та нирках. Відвар насіння вживають також при харчовому отруєнні, загостренні виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки. Свіжою лляною олією лікуються при дизентерії, геморої, каменях нирок та жовчного міхура, запорі — вживають по 1 столовій ложці 4-5 разів на день.
З насіння (цілого) готують слиз, який вживають по 100 г декілька разів на день при запаленні слизових оболонок дихальних шляхів і травного каналу. Для цього 2 столові ложки насіння обливають 2 склянками окропу або молока, дають один раз закипіти, розбовтують у пляшці протягом 10 хв, проціджують через марлю. Такий настій швидко псується, тому́ готувати його потрібно безпосередньо перед вживанням.
З лляної олії синтезовано препарат лінетол, запропонований для профілактики і лікування атеросклерозу. Вживають по 20 мл (4 чайні ложки) ранком натще один раз на день курсами по 1-2 міс з перервами між ними 2-4 тиж. Після 4-5 курсів лікування у хворих знижується рівень холестерину та ліпоїдів у крові, поліпшується загальний стан, зникає або зменшується біль у ділянці се́рця.
При хронічному запорі рекомендують вживати по 1 чайній ложці цілого або подрібненого насіння вранці і ввечері, запиваючи теплою водою.
У народній медицині як сечогінний засіб при захворюванні нирок і сечового міхура вживають настій 1 столової ложки сухої трави́ льону звичайного на 1 склянці окропу. П’ють його по 1 столовій ложці 3-4 рази на день (А. Я. Губергріц, М. І. Соломченко, 1968).
Широко використовуються лляне насіння для пом’якшувальних і болезаспокійливих припарок, а розчин слизу — для полоскань, спринцювань, клізм. Для припарок беруть 2 маленькі мішечки цілого або розмеленого насіння, опускають їх в окріп чи гаряче молоко на 1 хв і по черзі гарячими прикладають до ураженої ділянки тíла. Такі ж припарки роблять на черевній стінці при хронічному циститі.
Порошок насіння льону застосовують для компресів при опіках і шкірних хворобах. 20 г порошку змішують з водою, кип’ятять і накладають на обпечену поверхню шкіри. Олія насіння льону — ефективний ранозагоювальний чинник. Це пояснюється тим, що в ній міститься значна кількість вітаміну Е, незамінних жирних кислот: лінолевої, ліноленової тощо. Олію насіння льону використовують при опіках. З неї виготовляють рідкі мазі та емульсії. Найчастіше готують суміш взятих порівну лляної олії і вапняної води́ (діє болезаспокійливо) або суміш ретельно змішаних у пляшці 1 склянки лляної олії і 4 сирих яєць2.
ЛЬОН ЗВИЧАЙНИЙ — Linum usitatissimum L.
Московська назва — лён посевной.
Родина льонові — Linaceæ.
Дуже поширена сільськогосподарська культура, з якої одержують цінне промислове волокно. Стебло струнке, тонке, іноді досягає 1 м висоти́. Квітки сині. Насіння достигає восени.
Сировина. Збирають насіння восени, коли льон обмолочують. Сушать у добре провітрюваних приміщеннях. Насіння без запаху, на смак солодкувате.
Хімічний склад. У насінні льону звичайного виявлено значну кількість слизу (6-8%), жирну олію (до 40%), білки́ (до 24%), вуглеводи, ферменти, органічні кисло́ти, каротин.
Застосування. Насіння льону звичайного використовують як обволікаючий засіб при запальних процесах о́рганів дихання та сечових шляхів, а також при захворюваннях травного каналу.
Слизовий настій насіння льону звичайного готують так. Беруть 2 столові ложки насіння, заливають 2 склянками окропу, доводять до кипіння, а потім збовтують суміш протягом 10 хв. Проціджують через марлю, охолоджують і використовують за призначенням. Такий настій надзвичайно швидко псується, тому́ його потрібно випити протягом 1-2 год. П’ють по 100 мл 3 рази на добу за 30 хв до їди.
Медичною промисловістю з лляної олії синтезовано препарат лінетол, який рекомендують для профілактики і лікування атеросклерозу. Призначають лінетол по 20 мл натщесерце 1 раз на добу протягом 1,5-2 міс. При глибокому атеросклерозі рекомендують провести 4-5 курсів лікування3.
ЛЬОН ПОСІВНИЙ, льон-довгунець (Linum usitatissimum); з лікувальною метою використовують його насіння.
Льон посівний, або льон-довгунець — однорічна рослина з родини льонових, дуже поширена в культурі. Як волокнисту й олійну рослину, льон-довгунець вирощують в Україні, в Білорусі, на Поволжі, на Північному Кавказі та в Середній Азії.
У науковій медицині використовують насіння льону всередину як легкий проносний засіб у вигляді слизу, який одержують від збовтування товченого насіння з гарячою водою, а також і як обволікаючий і пом’якшувальний засіб. Порошок з насіння застосовують для припарок.
У народній медицині всередину вживають відвар з насіння льону-довгунця при бронхіті (як відхаркувальний засіб) та при хронічних катарах шлунка, а при болі в ньому від проковтування чого-небудь їдкого — олію з насіння.
Крім того, лляну олію, змішану з вапновим «молоком», застосовують і як зовнішній засіб від опіку. Відвар з сім’я застосовують, як зовнішній засіб, при ранах або виразках у роті (для полоскання), а у вигляді мазі цей відвар застосовують при наривах, щоб вони швидше визрівали.
Свіжа трава льону-довгунця має отруйні властивості, вона шкідлива навіть для скотини, тому́ її не рекомендують для внутрішнього вживання.
Спосіб застосування. Відвар з насіння (для слизу): одна частина насіння (не товченого) на 30 частин окропу, або інакше: 3 г насіння на 90 мл окропу, або дві чайні ложечки сім’я на склянку окропу; збовтувати протягом 15 хвилин, потім процідити крізь полотно4.
Linum usitatissimum L. et Linum humile Mill. — ЛЬОН ЗВИЧАЙНИЙ (довгунець) і льон низький (кучерявий).
Моск. назва: лён-долгунец и лён низкий (кудряш).
Родина: Linaceæ — льонові.
Вирощують дві різновидності цієї рослини. Льон-довгунець не розгалужений або слабо розгалужений у верхній частині стебла́ і вирощується передусім на волокно. Льон низький більш розгалужений і вирощується переважно на зерно, волокно ж дає коротше, ніж довгунець, і гіршої якості. Ботанічний рід «льон» (дикий) на території України має 28 видів. Сама́ зелена рослина льону звичайного і низького, як і суха, — отруйна.
Насіння льону культурного вміщує 30-48% жирної олії, що̀ в своєму складі має ненасичені жирні кисло́ти (лінолеву, ліноленову, олеїнову), гліцериди пальмітинової та стеаринової кислот, а також слизи (5-12%). Крім того, біло́к (до 26%), вуглеводи (12-26%), органічні кисло́ти; ферменти, вітаміни С1, А, каротин. Вся рослина і особливо паростки мають глікозид лінамарин, що̀ розщеплюється на синильну кислоту (отруйна!), глюкозу і ацетон.
З лікувальною метою використовується насіння і олія з нього. Насіння льону вживають, перш за все, як захисно-обволікаючий, пом’якшуючий та легко проносний засіб. Найпростіший спосіб вживання в народі — це 1-2 чайні ложки чистого насіння льону 1-2 рази за день (запивають одною склянкою помірно гарячої води́). Краще, однак, насіння попередньо дещо потовкти у ступці (настояти на гарячій воді). Таке насіння швидше набубнявіє, а при помішуванні виділяється слиз. Слиз цей разом з насінням приймають, як вказано вище. Він покриває і охороняє слизову оболонку не тільки шлунка, але і кишечника — попереджує або знімає запалення. Застосовується при підвищеній кислотності шлункового соку, при запаленнях або виразці шлунка та дванадцятипалої кишки. Набубнявіле насіння знімає запори, особливо навикові та хронічні, навіть при атонії кишечника. Помічено в народі, що цей засіб особливо корисний для людей, схильних до ожиріння, лікувальна дія насіння проходить не тільки в шлунку, але продовжується і в кишечнику (коли насіння настояти цілим). Поліпшується перистальтичний рух травним трактом аж до видалення, сприяє повнішому усуненню калових мас. Помічено і також, що при сильних поносах слизові маси насіння виявляють певну закріплюючу дію. Не варто лише перевищувати дозування, а краще за все самому собі індивідуально, шляхом спроби, встановити оптимальну дозу.
Відціджений через марлю слиз приймають потроху при запаленнях глотки, стравоходу, при опіках гарячими напоями, ліками тощо. Слиз приймають внутрішньо при запальних і виразкових процесах у стравоході, при ентеритах, колітах, запаленні прямої кишки і при геморої, особливо з запорами. В останньому випадку рекомендуються клізми слизом (навіть з насінням) — тоді не відціджують, а тільки настоюють години 3 і вводять теплим 50-100 мл 1-2 рази на добу, бажано в одну і ту саму пору. Користуватись треба тільки свіжим слизом. Ще один варіант: повну столову ложку чистого насіння заливають склянкою гарячої перевареної води́ (не окріп), приміром, у чистій півлітровій скляній банці, закривають кришкою і через декілька хвилин збовтують (хвилин 15-20). Проціджують, відтискують чистими руками. Приймають внутрішньо по чверті склянки теплим до 3-х разів за день через 20-30 хвилин після їжі, проте лікар індивідуально може порадити хворому і до їжі. Слиз в лляному насінні здебільшого знаходиться у верхніх шарах шкірки, тому́ для отримання його насіння можна і не товкти у ступці.
Слиз насіння льону використовують також зовнішньо для примочок, припарок на запалені місця́, полощуть ним (збовтати з тепленькою водою) рот після необережного опіку його гарячим або чимсь роз’їдаючим слизову (наприклад, кислотою, міцним спиртом тощо).
Доводилось чути схвальні відгуки про такі процедури при остеохондрозі, ревматизмі, суглобових болях, навіть і артритних, хоч в останньому випадку доцільність для мене сумнівна. Беруть 1-2 склянки насіння льону, добре розігрівають його у металевій каструльці і всипають у попередньо для цього виготовлений мішечок. Мішечок з насінням розрівнюють, прикладають на болючі місця́. Доцільність таких гарячих аплікацій в кожному окремому випадку визначає лікар.
В народі, та і в офіційній медицині, належну увагу приділяють і лляній олії як самій по собі, так і в препаратах, особливо для лікування опіків; а також при сухій потрісканій шкірі, при певних висипках, в то́му числі алергічних, при вуграх звичайних, сверблячій шкірі, а також при догляді за немовлятами. Попередньо, коли немає гарантії чистоти, її пригрівають майже до закипання і зливають у чисту баночку.
Лляну олію або несолоний свинячий топлений жир (смалець) декотрі травознаї використовували для «ухоплення запахів» квітів, рослин. Для цього використовували різні технологічні (часом дотепні) «хитрування». Так, скажімо, робили «перекладанець» або «прокладанець»: на папір, змащений лляною олією або несолоним свинячим смальцем, клали шар свіжозібраних квітів або пелюсток (троянди, лілії, яблуні) або подрібненої сирої трави́ (материнки, чебрецю або інших запашних рослин). На них клали другий (намастити жиром з обох боків) папір і знову шар квітів чи подрібненої сирої трави́. Так робили свого роду паперово-рослинний «торт», як роблять господині наполеон чи сметанник з кількох шарів (5-6). Через якийсь час (3-4 години) його розбирали і папір з жиром (без квітів чи трави́) вимочували, виполіскували у міцній горілці — краще у дещо розведеному спирті, в який додано трохи ефіру, що̀ потім звітрювався. Так одержували свого роду домашній одеколон — він же — ліки для зовнішнього вживання. Якось після закінчення моєї публічної лекції підійшов до мене один слухач і заявив, що він може навчити мене «збирати» фітонциди, тобто, за його термінологією, «лікувальну ду́шу рослини». Відразу ж я розповів йому, як він це робить. Слухач здивувався. Тоді зауважив йому, що він неуважно слухав мене, бо фітонциди це не тільки леткі речови́ни, а складний комплекс різних речовин і т. д. Пофантазували трохи разом, і мій симпатичний співбесідник заявив на прощання, що збирався про все писати в Академію наук, але тепер не буде. Порекомендував йому взяти в бібліотеці і прочитати праці професора Б. П. Токіна або академіка А. М. Гродзінського.
Лляна олія використовується для виготовлення мазей, насичених різними лікувальними компонентами. Відомо також, що вона є дієтичною їдою для хворих атеросклерозом з порушенням обміну речовин, понижує рівень холестерину в крові, діє регенеративно на шкіру, легко засвоюється в травному тракті. Лляна олія, змішана з вапновою (1:1) водою (краще, звичайно, в аптечному виготовленні), вживається для лікування опіків.
З лляної олії виготовляють зелене мило і мильний спирт, які застосовують зовнішньо при захворюваннях шкіри. Є прекрасний вітчизняний препарат «лінетол», який одержано з лляного насіння. Рекомендую зазнайомитись! Це цінний препарат (лікування від атеросклерозу і зовнішньо).
Н. Г. Ковальова вказує, що у народній медицині відвар насіння, між іншим, ще застосовують при запаленнях сечового міхура і сечових проток, при каменях в сечовому міхурі, від кашлю, а також для спринцювання при деяких гінекологічних захворюваннях, при болях та дизентерійних позивах на випорожнення. Лляну олію застосовують як протиглисний засіб при запорах. Рецепта автор не дає.
В. С. Ягодка рекомендує 10-15-хвилинний відвар з 2-х столових ложок насіння на 200 мл води́ або молока як епітелізуюче (для гоїння шкіри) і як косметичне для масочок, а також при опіках, тріщинах шкіри і при піодермітах (гнійничкових захворюваннях шкіри).
Д. А. Муравйова вказує про біохімічний склад вітаміну і пояснює, що полінасичені кисло́ти лляної олії є вихідними речовинами для внутрішнього біосинтезу в людському і тваринному організмі похідних гіпотетичної простаноєвої кислоти́, що̀ одержала на́зву простагландинів. В залежності від своєї хімічної будови, числа́ і положень подвійних сполук, гідроокси- і кетогруп простагландини виявляють різну фізіологічну дію. Вони можуть виклика́ти збудження або скорочення матки. Одні діють бронхорозширююче, інші, навпаки, звужують бронхи. Встановлено і їхній вплив на обмін жирів. Простагландини знижують кількість випадків інфаркту. Препарати одержують з лляної олії.
Напрошується думка: з одного боку — як ще багато боргів у науки перед народним досвідом, з другого — як часто необґрунтовано і легковажно твердять декотрі: «Ось бачите, помагає, а наука не знає». На мій погляд, та наука, що̀ має право носити це ім’я, — знає, а коли ще не знає, то буде знати. Принцип її — ПРАВДА І ЛЮДЯНІСТЬ та достовірне утвердження в пошуках, у праці, у житті5.
Примітки:
1 Стаття з книги «Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник» (відп. ред. А. М. Гродзінський; Київ, Головна редакція УРЕ ім. М. П. Бажана, 1991 р.).
2 Стаття з книги Ф. І. Мамчура «Довідник з фітотерапії» (Київ, «Здоров’я», 1984 р.).
3 Стаття з книги Є. С. Товстухи «Фітотерапія» (видання 2-е, перероблене та доповнене; Київ, «Здоров’я», 1995 р.).
4 Стаття з книги О. П. Попова «Лікарські рослини в народній медицині» (Київ, «Здоров’я», 1965 р.).
5 Стаття з книги І. М. Носаля «Від рослини ‒ до людини: Розповіді про лікувальні та лікарські рослини України» (Київ, «Веселка», 1995 р.).
Немає коментарів:
Дописати коментар