4 квітня 2015 р.

Омела біла


Омела біла
(Viscum album L.)


Омела біла
ОМЕЛА́ БÍЛА; омела белая.

Viscum album — багаторічний напівпаразитичний вічнозелений кулястої форми кущик родини омелових. Гілки голі, зеленаво-жовті, циліндричні, дерев’янисті, вилчасторозгалужені, у вузлах потовщені і дуже крихкі. Листки супротивні, шкірясті, цілокраї, еліптичновидовжені, сидячі, жовто-зеле́ні. Квітки одностатеві (рослини дводомні), жовті, сидя́чі, зібрані по 3-6 у головчасті суцвіття в розвилках гілок. Плоди ягодоподібні, білі, кулясті або короткоовальні, з трохи вдавленою верхівкою. Цвіте у березні-квітні.

Поширення. Омела біла паразитує на листяних (тополя, клен, береза, верба, липа, дуб, в’яз, груша, яблуня), рідко — хвойних породах, закріплюючись на них присосками, через які живиться за рахунок де́рева, на якому оселилася. Трапляється в лісостепових районах, на Поліссі, зрідка на півночі Степу та в Криму.

Заготівля і зберігання. Для виготовлення ліків використовують молодí гілки з листям (stipites Visci cum foliis). Заготовляють сировину пізно восени і взимку, використовуючи для цього секатори або гачки. Сушать сировину під наметами або в теплих провітрюваних приміщеннях, розстилаючи її тонким (3-5 см завтовшки) шаром на тканині або папері. Штучне сушіння проводять при температурі 40-50°. Сухої сировини́ виходить 37-39%. Зберігають у щільно закритих банках чи бляшанках у сухому темному місці.

Хімічній склад. Омела біла містить 0,03-0,10% віскотоксину (біла аморфна речовина, що̀ складається з великої кількості амінокислот і цукрів), α- і β-віскол, вісцерин, олеанолову і урсолову кисло́ти, холін і його похідні (ацетилхолін, пропіонілхолін), аміни (віскалін, віскальбін, тирамін та ін.), спирти (пініт, квебрахіт та ін.), флавоноїди (кверцетин, рамнетин, ізорамнетин, рамназин-3-глюкозид, флавоядоринін А і В, гомофлавоядоринін В тощо), жирну олію, аскорбінову кислоту, каротин, смолисті речови́ни й мінеральні солі.

Фармакологічні властивості і використання. Галенові препарати омели мають гіпотензивні, седативні, в’яжучі, кровоспинні й глистогінні властивості, посилюють діурез і виділення продуктів азотистого обміну. За експериментальними даними очищений екстракт омели виявляє цитолітичну дію. В науковій медицині настій трави омели дають пити при гіпертонічній хворобі 1-2-ї стадій, атонії кишок, при легеневих, носових і тривалих маткових кровотечах, особливо у хворих з артеріальною гіпертензією в клімактеричний період. Очищений екстракт омели (у вигляді ін’єкцій) запропоновано як цитолітичний засіб при неопера́бельних формах раку. В народній медицині омелу здавна використовують при шлунково-кишкових, менструальних і гемороїдальних кровотечах, проти епілепсії, еклампсії й істерії та при болях у животі. Чай з омели рекомендують як загальнозміцнюючий засіб для підвищення тонусу життя, ослаблим людям похилого віку та при запамороченні. Зовнішньо настій і порошок з трави́ омели використовують як пом’якшувальний і знеболюючий засіб при абсцесах та інших шкірних хворобах. Для промивання піхви при кольпіті і білях використовують настій із трави́ омели і деревію звичайного. Використовують омелу і в гомеопатії. Слід пам’ятати, що при тривалому вживанні препарати омели можуть спричинити отруєння.

Лікарські форми і застосування.

ВНУТРІШНЬО — настій трави́ омели (15 г сировини́ на 200 мл окропу) по 1 столовій ложці 3 рази на день; чай із трави́ омели (1 чайну ложку сировини́ на 1 склянку холодної перевареної води́, настоюють ніч) по третині склянки 3 рази на день; настойку із трави́ омели (готують на 70%-му спирті у співвідношенні 1:5) по 50 крапель 3 рази на день; для вигнання круглих глистів вживають порошок омели і коренів валеріани лікарської, взятих у співвідношенні 1:2, по 1 чайній ложці щодня протягом трьох днів, запиваючи водою й заїдаючи великою кількістю свіжої тертої моркви.

ЗОВНІШНЬО — дві столові ложки суміші (порівну) трави́ омели і деревію звичайного заварюють в 1 л окропу, настоюють до охолодження, проціджують і використовують для спринцювання при кольпіті і білях1.







VISCUM ALBUM L. — ОМЕЛА БІЛА (звичайна).

Російська назва — омела белая.

Напівпаразитуюча вічнозелена кущова рослина з родини омелових, кулястої форми, до 30-120 см у діаметрі. Паразитує на тополі, клені, бере́зі, липі, в’язі, груші, яблуні, дубі, білій вербі, акації та на інших деревах. Сте́бла дерев’янисті, вилчасто або супротивно розгалужені. Листки жовті, довгастоовальні, шкірясті, з тупуватими кінцями. Квітки дрібні, зібрані по 5-6 штук у щиток, жовтувато-зеле́ні. Плоди — кулясті несправжні ягоди, соковиті, білого кольору. Цвіте омела в березні-квітні.

Сировина. Для лікувальних цілей застосовують молодí гілки́ омели з листками. Збирають їх пізно восени або взимку і сушать без плодів (плоди отруйні) у приміщенні, яке добре провітрюється.

Для медичного використання не заготовляється.

Хімічний склад. Омела біла містить алкалоїд віскотоксин (0,03-0,1%), що̀ складається з амінокислот та цукрів, вісцерин, віскол, холін, ацетилхолін, пропіонілхолін, олеанову й урсолову кисло́ти, інозит, тирамін, спирти пініт і квебрахіт, жирну олію, смолисті речови́ни, каротин, аскорбінову кислоту, флавони, віск.

Дія: гіпотензивна, седативна, кровоспинна та глистогінна.

Фармакологічні властивості і застосування в медицині. Науковій медицині омела біла здавна відо́ма як добрий заспокійливий і в’яжучий засіб. Виготовлені з неї препарати віскулен та омелен, а також настій листків застосовують при атонії кишок, легеневій та носовій кровотечі і особливо при гіпертонічній хворобі І і II стадій.

Клінічні спостереження свідчать, що препарати омели знижують артеріальний тиск, посилюють серцеву діяльність, розширюють кровоносні судини і зменшують збудність нервової системи.

У народній медицині омелу білу застосовують у формі настойок та відварів. Найчастіше готують відвар 4-х столових ложок її трави́ в 1 л води́ (кип’ятять 5-7 хв). П’ють по півсклянки тричі на день.

Препарати омели білої рекомендують людям похилого віку при поганому самопочутті і загальній слабкості. Вони ефективні при судорогах, головному болю і запамороченні, при атеросклерозі, гіпертонічній хворобі, артриті, спондиліті, хронічних захворюваннях суглобів. Посилюючи скорочення матки, діючі речови́ни омели припиняють метрорагію. Внутрішньом’язове введення піддослідним тваринам очищеного екстракту омели гальмує розвиток ракових клітин при злоякісних пухлинах, які не піддаються оперативному лікуванню.

При атеросклерозі і гіпертонічній хворобі І-II стадій настоюють 1 повну столову ложку суміші трави́ омели білої, квіток глоду колючого, листків меліси лікарської, кореня валеріани лікарської, листків барвінку малого і плодів кмину (взятих порівну) протягом 2 год на 1 склянці окропу. П’ють настій по півсклянки тричі на день. З цією ж метою готують настій 1 столової ложки суміші трави́ омели білої, трави́ барвінку малого, квіток глоду колючого (по 15 г) і трави́ деревію тисячолистого (30 г). Настоюють 3 год на 1 склянці окропу, варять 5 хв і напарюють 15 хв. Випивають ковтками протягом дня.

Проти круглих глистів готують такий складний порошок: змішують 0,5 г листків омели білої, 0,5 г її ягід і 1 г кореня валеріани лікарської. Вживають по 5 г тричі на день. Строк лікування — не менший як 3 дні. Порошок треба запивати водою й заїдати свіжою морквою.

Відвар і порошок омели білої застосовують як пом’якшувальний і знеболюючий засіб при абсцесах та інших шкірних хворобах. Препарати омели білої застосовують для іригацій і сидячих ванн у гінекологічній практиці, а також при гемороїдальній кровотечі (краще в поєднанні з іншими травами). Для цього беруть траву омели (15 г), деревію тисячолистого, гірчака перцевого, дубову кору, траву кропиви жалкої і квітки глухої кропиви (по 10 г), все змішують і заварюють в 1 л води́.

Використовуючи омелу білу з лікувальною метою, слід дотримуватись обережності, оскільки рослина отруйна.

   1. Rp.: Inf. fol. Visci albi 15,0 : 180 ml
       D.S. По 1 столовій ложці тричі на день.

   2. Rp.: Dec. Visci albi 6,0 : 180 ml
       D.S. По 1 столовій ложці тричі на день.

   3. Rp.: Flores Cratægi oxyacanthæ
       Fol. Visci albi aa 30,0
       M.f. species
       D.S. Одну чайну ложку збору залити 1 склянкою окропу, настояти у теплому місці півгодини і процідити. Приймати по чверть склянки тричі на день2.


Viscum L. (V. album L. та інші) — ОМЕЛА.

Українська назва: омела; польська: jemioła.

Родина: Loranthaceæ — омелові.

Відомий напівпаразит, що̀ селиться на деревах і чагарниках у вигляді кущів кулястої форми. Листи супротивні, довгасті, тупі, шкірясті, з неясними паралельними жилками, залишаються на зиму. Гілки вилоподібно-розгалужені.

Паразитують різні форми на тополях, вербах, на дубі, клені, бере́зі, липі, в’язі, груші, яблуні, навіть на сосні (дуже рідко).

Систематики розрізняють кілька видів (часто залежно від живильного де́рева). Цвіте V. album з лютого, у березні й квітні. Квіти одностатеві, дводомні, сидять пучками по 5-6 у розвилках стебел і на кінці гілок, жовтувато-зеленуваті. Ягоди овальні, білі, глизяві, дозрівають наприкінці травня. Поширена скрізь в невеликій кількості.

Збирають листи й кінці гілок не товстіше олівця — у березні, зазвичай після цвітіння, ягоди — у травні.

Існує в народі прагнення вишукати найрідші форми (стосовно живильної рослини цього напівпаразита). Якихось вагомих підстав до цього немає, хоча й не можна відмовитися від думки, що лікувальні властивості омели можуть бути пов’язані з живильною рослиною.

Омела має застосування в народі насамперед як кровоспинний і в’яжучий засіб, а також болезаспокійливий, глистогінний. Вона має деяке специфічне значення, про що̀ нижче.

Омела біла
Омелою користуються при жіночих хворобах, при надмірних місячних кровях і всяких інших кровотечах з матки, а також при шлунково-кишкових кровотечах. Для внутрішнього приймання вживають відвар 35,0-40,0 г на 1 л води́, а для ванн 60,0 г теж на 1 л води́.

Омелу вживають у відварі для іригацій і для ванн (сидячих) при геморої. Для іригацій застосовують відвар з омели, деревію, водяного перцю, дубової кори, кропиви і квітів глухої білої кропиви — кожної по 10,0 г, а омели 15,0 г. Кип’ятять 20 хвилин на слабкому вогні. Таким же відваром робляться промивання, примочки й обклади на хронічно незагойні рани, виразки й нариви.

Для видалення круглих глистів приймають суміш порошку листів омели — 0,5 г, ягід омели (сухі в порошку) — 0,5 г і здрібненого в порошок кореня валеріани — 1,0 г. Суміш цю приймають щодня протягом 3-х днів. При цьому рекомендується їсти свіжу терту моркву.

Чай з омели п’ють при поганому самопочутті (особливо старі), занепаді сил і запамороченні, «замороченні голови́».

Зберігання. Омелу зберігають у ящиках, викладених папером3.


ОМЕЛА БІЛА (VISCUM ALBUM L.), РОДИНА «САНТАЛОВІ» — SANTALACEÆ.

Багаторічна вічнозелена рослина, що̀ паразитує на гілках дерев. Розгалуженнями корінь проникає під кору й у деревину де́рева-господаря, утворюючи в ній численні присоски. Стебло вильчасто-гіллясте, дерев’янисте, членисте, голе, легко ламається у вузлах, утворює кулястий кущ. Листя омели білої супротивне, голе, сидяче, шкірясте, темно-зеленого кольору. Рослина дводомна; квітки одностатеві, непоказні, зеленувато-жовті, зібрані в купки. Плід — несправжня куляста однонасінна ягода, у недостиглому стані зелена, при дозріванні біла. Насіння велике. Цвіте в березні-квітні; плоди дозрівають у серпні-вересні. Поширена омела біла в Україні, Росії, Білорусі.

ЗБИРАННЯ ТА ЗБЕРІГАННЯ.

З лікувальною метою використовують облиствлені галузки і ягоди омели білої. Збирають ягоди й листя восени й узимку, обламуючи їх на деревах. При заготівлі гілок з високих дерев користуються секатором. Сушать сировину під навісами або в теплих приміщеннях, розстеляючи її тонким шаром на папері або тканині. Сухе листя впаковують у мішки, зберігають у сухих, добре провітрюваних, затемнених приміщеннях.

АКТИВНІ РЕЧОВИ́НИ.

Містить сліди алкалоїдів, смолисті речови́ни, холін, дубильні, гіркі й сапоніномісткі речови́ни, жирні кисло́ти, цериловий спирт.

ПОКАЗАННЯ ДО ЗАСТОСУВАННЯ.

Гілки́ омели використовують при гіпертонії і як тонізуючий засіб при атонії кишечника. Рідкий екстракт із молодого листя застосовують при легеневих і носових кровотечах. Препарати з омели розширюють кровоносні судини й використовуються для лікування стенокардії, зморщеної ни́рки. У народній медицині омела широко застосовується як протиконвульсійний засіб при епілепсії, істерії, запамороченні та як кровоспинний при маткових і гемороїдальних кровотечах.

Завдяки своєму «м’якому» впливу на організм людини (на відміну від аконіту й болиголо́ва) омела біла досить широко використовується у Західній Європі, як протираковий засіб.

ПРОТИПОКАЗАННЯ.

Приймати препарати омели білої треба за призначенням і під контролем лікаря, короткими курсами з перервами, оскільки вона токсична. Не можна вживати людям з низьким кров’яним тиском, вагітним (омела має абортивну дію).

ЗАСТОСУВАННЯ.

Змішати в рівних частинах траву омели білої, траву споришу й траву грициків. Залити 1 ст. ложку суміші ¼ л води, довести до кипіння й кип’ятити на слабкому вогні 15 хвилин. Приймати вранці і ввечері по 1 склянці. Застосовувати при рясних місячних.

Залити 1 ч. ложку листя омели білої ¼ л кип’яченої води́, настоювати 1 добу, процідити. Приймати настій по 1 ст. ложці 2-3 рази на день. Застосовувати при гіпертонії4.







ОМЕЛА БІЛА (Viscum album L.).

Російська назва — омела белая; місцева — амела, барвінок яловий, вимела, віха, вомела, вомена, васміл, гамело, гемел, гемела, гива зелена, гніздо вихорове, гомел, гомела, джумка, єлим, єлом, ємела, замелю, івилга, імела, комелга, метла, мітла, мульга, намелина, обмил, обмила, омела звичайна, омелга, омело, омелха, омельга, оміла, помела, помело чортове, прокльон баб’ячий, умела, шульга, ямела, ямелина, ямело.

Загальновідомий напівпаразитний, кулястої форми, кущ з родини омелових (Loranthaceæ). Листки довгасті, цілокраї, тупі, до основи звужені, з паралельними жилками, залишаються на зиму. Квітки скупчені по 5-6, жовтувато-зеле́ні. Плід — звичайна однонасінна ягода з отруйним насінням. Цвіте в квітні.

Паразитує на листяних деревах — тополі, клені, бере́зі, липі, яблуні, груші, рідше — на хвойних.

Застосування. З лікувальною метою використовують молодí гілочки з листками. Вони містять вуглеводи (манніт), циклиптели (кверцит, інозит — 0,28%, квабрахит), органічні кисло́ти (молочна, оцтова, пропіонова, Н-олійна, ізовалеріанова, капронова, тритерпеноїди, каучук, стереоїди, карденоліди, сапоніни, азотовмісні сполуки (халін, тирамін, гистамін, ацетилхолін, пропіонілхолін, поліпептиди, виготоксин, феноли та їхні похіднí, пектини, вітаміни (С, Е), дубильні речови́ни, вищі жирні кисло́ти та ін). Омела належить до отруйних рослин.

У медицині омела застосовується дуже давно. Ще Пліній, Парацельс та інші лікарі вважали омелу надійним засобом при лікуванні епілепсії, нервових захворювань, кольок і кровотеч. Лікарі XVIII-XIX століть призначали омелу при запамороченнях, апоплексії та істерії. Зовні омела застосовується для пом’якшення наривів і як знеболювальний засіб.

За відомостями древньоримського вченого і письменника Плінія (І ст. н. е.), гальські жерці за допомогою золотого серпа зрізали гілки́ омели і після урочистого освячення передавали народу як універсальний засіб (панацею) від хвороб.

Застосовується при артеріосклерозі з підвищеним тиском крові і пов’язаних з ним явищами: запамороченням, головним болем, нудотою тощо, сповільнює сердечні удари, посилює контракції матки, діє і крововідновлювально, знімає серцевий біль. Згідно з Б. Йордановим та ін. (1972), очищений екстракт омели у вигляді ін’єкційного розчину випробуваний як цитологічний засіб при злоякісних новоутвореннях, що̀ не піддаються операції.

У народній медицині омелу вживають, в основному, як кровоспинний і в’яжучий засіб, а також як болезаспокійливий, глистогінний, при нефритах, артрозах, спондиліті, колітах, хореї, конвульсіях у дітей, білях, міомах, хронічних гастритах, невралгії, ішіасі, бронхіальній астмі, захворюваннях підшлункової залози, підвищеній збудливості, зниженні слуху, енурезі, варикозному розширенні вен, трофічних виразках кінцівок; настій — при тиреотоксикозі, деформації хребта, при цукровому діабеті, гіпертрофії простати, коклюші, як абортивне, лактогенне. Найбільшу активність проявляє омела, що̀ паразитує на вербах. Водяний екстракт в експерименті затримує ріст ракової пухлини, гальмує і розвиток метастазів (О. П. Бойкова, Т. Ю. Данчул, 1988).

Теплий відвар з 3 г листків на 200 г молока дають дітям при глистах (О. Я. Губергріц).

Омелу слід приймати короткими курсами з перервами, тому́ що вона токсична.

Збирання. Молодí гілочки з листками треба збирати на початку зими́, після осипання ягід. Використовують як свіжі, так і висушені листки5.


ОМЕЛА БІЛА (Viscum album).

Про омелу є багато легенд, особливо підкреслюють у західних легендах те, що колись вона вирятувала від незнаної грізної епідемії цілу Скитію.

Найохочіше вживають її, однак, у лікувальній практиці Франції і взагалі Заходу, менш популярна вона в країнах над Дніпром, Дністром і Доном.

Ця вічнозелена рослина паразитує на наших тополях, березах, яблунях, рідше на дубах. Виглядає як великі кулі, складені з маленьких стеблин і гіллячок ясно-зеленого кольору. Характеристичні листки сидять супротивно, подовгасті, тупі, товсті, як шкіра, голі. Дрібний цвіт з’являється в березні, квітні. Ягоди — білі прозористі кульки. Збирати треба молодí гіллячки пізньої осені або взимку. Сушіння не спеціально субтильне.

Омелу застосовують переважно для оздоровлення дрібного унервлення людини, головним чином б’ючок (артерій). Тому́ даємо легкі напари з листя омели при початках старечого склерозу, разом із часниковою курацією, або в дуже нервових людей, що̀ мають нахил до м’язових корчів6.


Примітки:

1 Стаття з книги «Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник» (відп. ред. А. М. Гродзінський; Київ, видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992 р.).

2 Стаття з книги Ф. І. Мамчура «Довідник з фітотерапії» (Київ, «Здоров’я», 1984 р.).

3 Стаття з книги Михайла Андрійовича та Івана Михайловича Носалів «Лікарські рослини і способи їх застосування в народі» (Київ, 2013 р. (репринт видання 1958 р.)).

4 Стаття з книги І. С. Алексєєва «Повний атлас лікарських рослин» (Донецьк, ТОВ «Глорія Трейд», 2013 р.).

5 Стаття з книги В. І. Комендаря «Лікарські рослини Карпат. Дикорослі та культурні» (видання 3-є, доповнене та перероблене; Ужгород, «Мистецька Лінія», 2007 р.).

6 Стаття з книги Ю. І. Липи «Ліки під ногами: Про лікування рослинами» (Київ, «Україна», 1996 р.).

Немає коментарів:

Дописати коментар