Береза бородавчаста
(Betula verrucosa Ehrh.)
Betula pendula, синонім — В. verrucosa — однодомне дерево родини березових, 10-20 м заввишки. Кора гладенька, біла, у старих дерев при основі стовбура — чорно-сіра, глибоко тріщинувата. Крона ажурна, з пониклими гілками. Молоді́ пагони голі, з полиском, червоно-бурі, густо вкриті смолистими бородавочками. Листки чергові, довгочерешкові, трикутно-ромбічні, двопилчасті, з клиновидною основою, голі. Квітки — в одностатевих сережках: тичинкові — на кінцях гілок, довгі, зібрані по 2-3; маточкові — на вкорочених бічних гілочках, 2-З см завдовжки, зеле́ні, спрямовані вгору. Плід — горішок. Цвіте у квітні — травні.
Поширення. Росте в лісових і лісостепових районах, у Степу — по долинах річок, утворюючи чисті й змішані з іншими породами насадження. Розводять у садах і парках.
Заготівля і зберігання. Використовують бруньки (Gemmæ Betulæ), молоде листя (Folia Betulæ) і сік весняного «пла́чу». Інколи використовують кору. Бруньки заготовляють рано навесні, в період їхнього набрякання, листя — у квітні — травні, коли воно ще запашне й клейке. Бруньки, що̀ розкрилися, і старе листя втрачають свої лікувальні властивості. Сушать бруньки і листя на відкритому повітрі під наметом або в сушарках при температурі 25-30°С. Готову сировину зберігають у сухому приміщенні з доброю вентиляцією. Строк придатності — 2 ро́ки. Бруньки відпускаються аптеками. Сік беруть рано навесні, до розпускання листя.
Хімічний склад. Кора, бруньки і листки містять ефірну олію, сапоніни, дубильні речови́ни, смо́ли, аскорбінову й нікотинову кисло́ти тощо. До складу ефірної олії входять бетулен, бетулол, бетуленова кислота, нафталін, барвники та інші сполуки. Окрім цього, в бруньках і листках є флавоноїди, каротин і гіперозид. В березовому соку є цукри (2%), дубильні й ароматичні речови́ни, яблучна кислота, сполуки заліза, кальцію і магнію.
Фармакологічні властивості і використання. Препарати Б. б. проявляють сечогінні, жовчогінні, протиспазматичні, протизапальні, ранозагоювальні, антивірусні, антифунгальні, глистогінні й протипаразитарні властивості. Вони регулюють обмін речовин, функцію травного тракту й жіночих статевих о́рганів. Березовий сік виявляє й загальнозміцнюючу дію. Галенові препарати бруньок і листя вживають при гіпо- й авітамінозі, при набряках (особливо серцевого походження), атеросклерозі, виразці шлунка, при хронічних хворобах нирок і запаленнях сечового міхура, нирковокам'яній хворобі, як протиспастичний (при спазмах кишок та інших гладеньком'язових о́рганів), жовчогінний (у комплексній терапії захворювань печінки) та як відхаркувальний (при ларингітах, бронхітах і трахеїтах) засіб. Настій листя використовують і при легких формах холециститу і холецистоангіохоліту, при альбумінурії, сечокислому діатезі, як загальнозміцнюючий засіб і як засіб, що̀ виявляє дермотонічну дію при вуграх, інфекційних грибкових тріщинах куточків рота, мокнучій екземі.
Березовий сік виявляє сечогінну й відхаркувальну дію, сприяє виведенню з організму шкідливих речовин, допомагає при серцевих набряках. Його використовують у комплексній терапії при нирковокам'яній хворобі, як загальнозміцнюючий та кровоочисний засіб при втратах крові, порушенні обміну речовин, при хворобах шкіри, дихальних шляхів і при хворобах, що̀ супроводжуються високою температурою ті́ла.
Ефективним є використання препаратів Б. б. в акушерсько-гінекологічній практиці: настій листя вживають при гіпоменструальному синдромі, при набряках вагітних, нефропатії, клімактеричних неврозах; відвар бруньок — при нефропатії; настойку листя і березовий сік — як загальнозміцнюючий засіб при анемії в післяпологовий період і при клімактеричних неврозах.
При зовнішньому застосуванні препарати Б. б. широко використовують у дерматології й косметиці, при невралгічних болях, міозитах, артритах, ревматизмі, хронічних гнійних ранах, трофічних виразках, пролежнях, саднах тощо.
У народній медицині препарати з листя і бруньок використовують при бронхіті, гіперацидному гастриті та виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, при жовчнокам'яній і нирковокам'яній хворобах, набряках і подагрі. Відвар або настойка бруньок, крім того, вважаються ефективними засобами при хронічній діареї та глистяній інвазії (аскаридами і гостриками). Препарати з бруньок і листя, а також свіжий березовий сік вживають у народі в усіх випадках, коли необхідне загальне оздоровлення й поліпшення обміну речовин в організмі. Використання березових віників у парильнях лазень вважається корисним при болях у суглобах, подагрі й радикулітах, а також при простудних і шкірних захворюваннях.
Лікарські форми і застосування.
ВНУТРІШНЬО — настій листя (2 чайні ложки на 200 мл окропу, настоюють 30 хв, охолоджують, фільтрують і додають на кінчику ножа питної соди) по 50 мл 3-4 рази на день перед їдою; настойку бруньок (у співвідношенні 1:5, на 90%-му спирті) по 1 чайній або столовій ложці на прийом як жовчогінний і сечогінний засіб; відвар бруньок (10 г на 200 мл окропу) по 1 столовій ложці 3-4 рази на день; настій бруньок (10 г або половина столової ложки, на 200 мл окропу) п’ють теплим по половині — третині склянки 2-3 рази на день за 10-15 хв до їди як сечогінний і жовчогінний засіб та при мікозах; свіжий березовий сік (Succus Betulæ) по 1 склянці 2-3 рази на день.
ЗОВНІШНЬО — березовий дьоготь (Ріх liquida Betulæ) у вигляді 10-30%-их мазей або лініментів при паразитарних і грибкових захворюваннях шкіри, екземі, лишаях, виразці гомілки; мазь Вишневського для лікування ран, виразок і пролежнів; мазь Вількінсона для лікування корости і грибкових захворювань шкіри; карболен (Carbolenum) по 1-2 таблетки 3-4 рази на день при метеоризмі, колітах, підвищеній кислотності шлункового соку або 20-30 г на прийом у вигляді водної суспензії при отруєнні важкими металами, алкалоїдами, при харчових інтоксикаціях (ковбасні отрути, гриби); настойку бруньок (у співвідношенні 1:5, на 90%-му спирті) для розтирань і компресів; свіжий березовий сік для вмивань, щоб вивести вугрі й пігментні плями та для компресів при екземі.
НЕ РЕКОМЕНДУЄТЬСЯ вживати настої й відвари бруньок Б. б. при функціональній недостатності нирок і жінкам у період вагітності1.
BETULA VERRUCOSA EHRH. — БЕРЕЗА БОРОДАВЧАСТА.
Російська назва — берёза бородавчатая.
Дерево з гладкою білою корою, заввишки до 20 м. Найпоширеніші два близьких види берези — бородавчаста та пухнаста. У першої листки трикутні або ромбовидні, загострені, запашні; молоді гілки і листки вкриті смолистими бородавками. У берези пухнастої листки яйцевидні й ромбічно-яйцевидні, біля основи закруглені або серцевидні; молоді гілки без бородавок, пухнасті. Квітки чоловічі, опушені, на кінцях гілок зібрані у сережки завдовжки 5-6 см (по 2-3 сережки).
Росте в листяних і мішаних лісах лісової і лісостепової смуг нашої країни.
Цвіте у квітні-травні, коли розпускається листя.
Сировина. З лікувальною метою застосовують бруньки, молоді́ листки, сік рослини. Заготовляють бруньки в період їх набухання, тобто у березні-квітні; листки — у квітні-травні (зранку). Сік збирають у період, коли ще не розпустилися бруньки. Листки і бруньки сушать під накриттям або в повітряній сушарці при температурі 40-50°С. Листки пакують у тюки. Бруньки зберігають у паперових ящиках.
Бруньки заготовлюються і відпускаються аптеками.
Хімічний склад. Березові бруньки містять ефірну олію (близько 3,5-5,3%), яку одержують при перегонці бруньок з водяною парою. Олія являє собою густу жовту рідину з приємним запахом. До її складу входять бетулен, бетулол, бетулонова кислота, нафталін, барвні речови́ни. Крім того, бруньки містять смолисті речови́ни, глюкозу та невелику кількість аскорбінової кислоти́.
У листках берези бородавчастої є сапоніни, дубильні речови́ни пірокатехінової групи, смо́ли, тритерпеновий спирт фолієнтерол, каротин, невелика кількість нікотинової кислоти́ і глікозиду бетулозиду. Бутиловий ефір рослини містить бетулоретинову та аскорбінову кисло́ти (близько 2-8%), гіперозид, ефірну олію. В корі берези є тритерпеновий спирт бетулін (бетуленол), глікозиди бетулозид і гаултерин, дубильні речови́ни (близько 15%), алкалоїди та ефірні олії.
Дія: жовчогінна, сечогінна.
Фармакологічні властивості і застосування в медицині. Відвар бруньок та настій листків берези бородавчастої вживають при хронічних запальних процесах у сечовому міхурі, сечокам’яній хворобі, хронічних хворобах нирок, набряках, виразці шлунка, артеріосклерозі, ревматизмі та шкірних захворюваннях. Настій молодих листків берези п’ють при серцевих набряках як сечогінний і потогінний засіб, при альбумінурії, сечокислому діатезі.
Екстракт листків значно посилює діурез, а значить, виділення з сечею натрію та хлору (салуретична дія). Донедавна вважали, що сечогінна дія рослини зумовлена наявністю в ній смолистих субстанцій, і тому́ частіше застосовували березові бруньки, що̀ мають значно більше цих речовин, ніж листки. Але провідну роль у діуретичній дії, як відомо, відіграють флавоноїди. Дослідами доведено, що листки берези бородавчастої містять значно більше флавонових сполук, ніж бруньки, а також калію, який посилює сечогінну дію флавоноїдів.
Відвар бруньок використовують як сечогінний та жовчогінний засіб, його застосовують при гіпо- й авітамінозі, як протиспастичний (при спазмах кишок та інших гладком’язових о́рганів), протисептичний і протизапальний засіб.
У народній медицині застосовують відвар і 10% настойку березових бруньок при гіперацидному гастриті та виразковій хворобі, при жовчнокам’яній і нирковокам’яній хворобах, бронхіті, хронічній діареї, набряках ниркового походження, скрофульозі, поліартриті, подагрі, глистяній інвазії (аскаридами, гостриками), а також як депуративні засоби проти шкірних захворювань (вугрів, лишаїв, висипів) та свербежу шкіри.
Настойку бруньок берези бородавчастої вживають для втирання і компресів при хворобах м’язів і суглобів, ранах, що̀ довго не гояться, при виразках, саднах та пролежнях.
Жінки п’ють настій листків берези при мізерній менструації, а також у післяродовий період. Його застосовують і як зовнішній засіб (для компресів).
Препарати берези використовують для загального оздоровлення організму при екземах, алергічних висипах, виснажливому потінні, при туберкульозі легень, подагрі і скорбуті та в інших випадках, коли виникла необхідність поліпшити регуляцію обміну речовин. Для цього 50 г бруньок берези настоюють протягом 10 днів у 500 мл 40% етилового спирту. Вживають по 1 столовій ложці тричі на день за 15-20 хв до їди.
З березової кори роблять дьоготь (10-30% мазь) для лікування корости, екзем, лускатого лишаю та інших шкірних хвороб.
Березовий дьоготь у народі застосовують при хворобах горла і бронхіті, а також при туберкульозі легень, циститі катарального походження. Вживають усередину по 5-10 крапель тричі на день.
Перетерте на порошок березове вугілля застосовують при отруєнні, як адсорбент, а також при метеоризмі, коліті, гіперацидному гастриті.
Вживають по 1 чайній ложці тричі на день, запиваючи водою (можна збовтати з водою).
Великою популярністю в народній медицині користується березовий гриб чага (Inonotus obliquus), який являє собою плодове тіло паразитичного трутового гриба. Це тверді́ на́рости неправильної форми, що̀ протягом 10-15 і більше років живляться соками берези і досягають 50 см у діаметрі.
Збирають березові на́рости з де́рева протягом усього року. Чага весняного і осіннього збирання має сильнішу лікувальну дію. Від гриба відокремлюють деревину, а потім ріжуть сам гриб на куски завбільшки 6-7 см і сушать.
Чага гіркувата на смак, без запаху. Зберігають її у сухому місці не більше 2 років.
Березовий гриб містить пігментну речовину складної будови, згарицинову кислоту, незначну кількість алкалоїдів і смо́ли. А. І. Шаврина (1965) виявила в березовому грибі гуміноподібну чагову кислоту (близько 60%), полісахариди (6-8%), щавлеву кислоту (близько 4,5%), стероїди і птеринові сполуки.
У Львівському медичному інституті з березового гриба чаги одержано препарат, що̀ містить птерини. Можливо, саме із вмістом птеринів пов’язаний деякий лікувальний ефект березового гриба при пухлинних процесах, що̀ спостерігався в експерименті і клініці.
Екстракт чаги використовують для симптоматичного лікування хворих із злоякісними пухлинами, яким протипоказані оперативне втручання та променева терапія.
Цей препарат можна застосовувати при пухлинах будь-якої локалізації: раку шлунка, легень та інших о́рганів. Менш ефективний він при пухлинах кісток, шкіри, мозку.
У народній медицині екстракт березового гриба використовують для лікування виразки шлунка, хвороб печінки та селезінки.
Екстракт березового гриба «Бефунгін» зовсім не шкідливий. Протипоказане його вживання хіба що у разі хвороб, при яких не можна вводити в організм велику кількість рідини. У таких випадках замість чаю чи інших напоїв п’ють настій березового гриба або вживають цей настій подвійної концентрації (беруть 2 частини гриба на 5 частин води́).
При лікуванні настоєм березового гриба хворий повинен дотримуватись переважно молочно-рослинної дієти. Споживання м’яса і жирів такому хворому слід обмежити, а консервів, ковбас, копченостей, гострих і пряних страв не можна вживати зовсім. Забороняється при цьому вводити внутрішньовенно глюкозу і антибіотики (особливо пеніцилін).
Rp.: Fol. Uvæ-ursi 20,0
Flores Centaureæ cyani
Fructus Petroselini
Gem. Betulæ aa 10,0
Fol. Trifolii 40,0
M.f. species
D.S. Взяти 2 чайні ложки збору на 1 склянку окропу, настояти. Вживати тричі на день за півгодини до їди при гострому та хронічному пієлонефриті2.
Betula L. — БЕРЕЗА.
У народній медицині застосовують бруньки, листи й сік як берези бородавчастої — Betula verrucosa Ehrh., так і берези пухнатої — Betula pubescens Ehrh.
Російські на́зви: берёза бородавчатая і берёза пушистая; польскі: brzoza brodawkowata і brzoza omszona.
Родина: Betulaceæ — березові.
Береза бородавчаста — це звичайне дерево листяних і змішаних лісів. Береза пухната відрізняється від першої тим, що її вітки й гілочки, а також листи знизу (особливо в кутах жилок) мають волоски (молоді — оксамитові), а також тим, що береза пухната росте в більш вогких місцях.
Молоді́ листи збирають навесні, зазвичай в травні, сушать у тіні́; бруньки збирають напровесні, коли вони ще не розпустилися й липкі від смолистих речовин. Узимку зібрані бруньки вважають у народі малоефективними. Для заготівлі бруньок звичайно зрізують молоді гілки й зв'язаними в пухкі снопики просушують на горищах або навіть у печах (наприклад, після випікання хлі́ба), і потім бруньки обсмикають з гілок або просто оббивають. Сік збирають напровесні, роблячи в стовбурі надрізи, у які вставляють трубки або інші пристрої для стоку соку.
З березових бруньок готують спиртову настойку. Беруть 30,0 г і більше бруньок на 1 л приблизно 70° спирту. Цю настойку приймають 3 рази в день по 15-20 крапель на ложці води́ при виразці шлунка, при нетравленні шлунка, при розладах і різних болях у шлунку, а також при водянці (що̀ виникла від запалення нирок), при всяких інших видах ниркових страждань, проти дрібних круглих глистів (гостриць і аскарид), при хворобах шкіри, сечового міхура; зовнішньо: для лікування ран (промивання, примочки), для втирань (а також і усередину) при ревматизмі.
Замість спиртової настойки вживають також відвар з березових бруньок: 5,0-10,0 г на 1 склянку води́ й п'ють по 3 склянки в день у тих же випадках, як і краплі.
Якщо немає бруньок, то з таким же успіхом застосовують відвар або напар молодих листів: 10,0 г на 1 склянку води́. Вважається, що всі ці березові частини (бруньки, листи, сік) мають властивість корисно впливати на обмін речовин, видаляти з організму всякий шкідливий баласт і шкідливі речови́ни при заразних хворобах. Відвар або напар із бруньок або листів у такій же дозі дають жінкам під час менструацій для полегшення виходу кровей, а в післяпологовому періоді, починаючи від 12-го дня після пологів, для полегшення й прискорення післяпологових очищень. Березові листи й бруньки входять до складу різних сумішей лікарських рослин.
Весняний сік берези («березовик») вважається кровоочисним засобом і, як визначають у народі, «оздоровлюючим» кров. Його приймають по 3 склянки в день або «ad libitum»3 при нашкірних хворобах, усіляких екземах, лишаях, висипах і т. п., при родильній гарячці й при хворобах з високою температурою; вважається сечогінним засобом, застосовується при венеричних хворобах, при подагрі, артритах, ревматизмі й при цинзі.
Якщо під рукою немає ні бруньок, ні листів, ні соку, наприклад, зимою, приймають відвар з молодих гілок берези. Такий відвар п'ють також і при водянці, запаленні нирок, сечового міхура й при каменях цих о́рганів.
Березовий дьоготь народ використовує в натираннях для знищення коростяних кліщів, а іноді й усередину по декілька крапель (при заразних хворобах і в деяких інших випадках).
Зберігання. Молоді́ березові листи зберігаються в ящиках, викладених папером, а бруньки пресують у цеглинки й складають у коробки, що̀ щільно закриваються (краще бляшані)4.
БЕРЕЗА БОРОДАВЧАСТА, Betula verrucosa Ehrh.
Російська назва — берёза бородавчатая.
Для лікування використовують листя, бруньки (недорозвинуті, набубнявілі й смолисті), кору і сік, а також березовий дьоготь.
Хімічний склад: бруньки — ефірна олія (3,5-6%), до складу якої входять терпени, бетулен, бетулол, бетуленол, сесквітерпен, бетуленолова кислота, нафталін, сапоніни, фітонциди, органічні кисло́ти, гіркі речови́ни і барвники; листя — сапоніни (3%), дубильні речови́ни типу таніну (5-9%), глікозиди гіперозид і спіранозид, смола, нікотинова й аскорбінова (2-8%), кисло́ти, цукри (8-9%), ефірна олія (0,04-0,05%), флавони, бетуленолова кислота, інозит, бетулальбін; кора — бетулен (10-14%), бетулозид, гаултерин, сапоніни, смолисті й органічні кисло́ти, аскорбінова кислота (0,07%), таніни (4-15%), ефірна олія, фітостерини.
Фармакологічні властивості. Береза має фітонцидні (антисептичні, зокрема — бактерицидні), сечогінні (найкраще бруньки), протизапальні, глистогінні, протипаразитарні, протиспазматичні і ранозагоювальні властивості. Крім цього, препарати з берези регулюють функцію травного каналу, жіночих статевих о́рганів, обмін речовин.
Показання до призначення: екзема (гостра і хронічна), трофічні виразки, погано загоювані рани, пролежні, вугрі, лишай, короста; захворювання печінки, нирок, сечового міхура, нирковокам’яна хвороба; виразка шлунка і дванадцятипалої кишки, підвищена кислотність шлункового соку, невроз шлунка, спазм кишок, диспепсія, глистяна інвазія (гострики й аскариди); артрит, атеросклероз, загальне виснаження, брак аскорбінової кислоти́; катар верхніх дихальних шляхів, бронхіт.
Способи застосування. Внутрішньо — свіжий березовий сік по 2-3 склянки на день; настій (4 чайні ложки листя заливають 400-500 мл окропу, настоюють 3,5 год, проціджують і відстоюють протягом 6 год) по 50-200 мл перед їдою 2-3 рази на день. До настою додають 0,2 г натрію гідрокарбонату, щоб розчинити бетуленолову кислоту, що̀ міститься в листі; відвар (1 чайна ложка бруньок на півсклянки окропу, кип’ятять 15 хв, проціджують і охолоджують) по 1 столовій ложці 3-4 рази на день.
Зовнішньо — свіжий березовий сік для вмивання, якщо на лиці є вугрі, плями. Ванни із свіжого листя (свіже листя закривають у бочці до зігрівання від власного тепла), в яке занурюється людина і знаходиться в ньому доти, поки витримає; зігрівальні компреси з потовченого сухого листя, обпареного окропом (тривалість компресу до 30 хв). Дьоготь березовий застосовують чистий або у формі мазей (10-30%), лініментів5.
Примітки:
1 Стаття з книги «Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник» (відп. ред. А. М. Гродзінський; Київ, видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992 р.).
2 Стаття з книги Ф. І. Мамчура «Довідник з фітотерапії» (Київ, «Здоров’я», 1984 р.).
3 Як завгодно, за бажанням.
4 Стаття з книги Михайла Андрійовича та Івана Михайловича Носалів «Лікарські рослини і способи їх застосування в народі» (Київ, 2013 р. (репринт видання 1958 р.)).
5 Стаття з книги М. О. Гарбарця та В. Г. Западнюка «Довідник з фітотерапії» (Київ, «Вища школа», 1982 р.).
Немає коментарів:
Дописати коментар