11 березня 2015 р.

Береза бородавчаста


Береза бородавчаста
(Betula verrucosa Ehrh.)


Береза бородавчаста
БЕРЕ́ЗА БОРОДАВЧА́СТА, береза повисла; берёза бородавчатая.

Betula pendula, синонім — В. verrucosa — однодомне дерево родини березових, 10-20 м заввишки. Кора гладенька, біла, у старих дерев при основі стовбура — чорно-сіра, глибоко тріщинувата. Крона ажурна, з пониклими гілками. Молоді́ пагони голі, з полиском, червоно-бурі, густо вкриті смолистими бородавочками. Листки чергові, довгочерешкові, трикутно-ромбічні, двопилчасті, з клиновидною основою, голі. Квітки — в одностатевих сережках: тичинкові — на кінцях гілок, довгі, зібрані по 2-3; маточкові — на вкорочених бічних гілочках, 2-З см завдовжки, зеле́ні, спрямовані вгору. Плід — горішок. Цвіте у квітні — травні.

Поширення. Росте в лісових і лісостепових районах, у Степу — по долинах річок, утворюючи чисті й змішані з іншими породами насадження. Розводять у садах і парках.

Заготівля і зберігання. Використовують бруньки (Gemmæ Betulæ), молоде листя (Folia Betulæ) і сік весняного «пла́чу». Інколи використовують кору. Бруньки заготовляють рано навесні, в період їхнього набрякання, листя — у квітні — травні, коли воно ще запашне й клейке. Бруньки, що̀ розкрилися, і старе листя втрачають свої лікувальні властивості. Сушать бруньки і листя на відкритому повітрі під наметом або в сушарках при температурі 25-30°С. Готову сировину зберігають у сухому приміщенні з доброю вентиляцією. Строк придатності — 2 ро́ки. Бруньки відпускаються аптеками. Сік беруть рано навесні, до розпускання листя.

Хімічний склад. Кора, бруньки і листки містять ефірну олію, сапоніни, дубильні речови́ни, смо́ли, аскорбінову й нікотинову кисло́ти тощо. До складу ефірної олії входять бетулен, бетулол, бетуленова кислота, нафталін, барвники та інші сполуки. Окрім цього, в бруньках і листках є флавоноїди, каротин і гіперозид. В березовому соку є цукри (2%), дубильні й ароматичні речови́ни, яблучна кислота, сполуки заліза, кальцію і магнію.

Фармакологічні властивості і використання. Препарати Б. б. проявляють сечогінні, жовчогінні, протиспазматичні, протизапальні, ранозагоювальні, антивірусні, антифунгальні, глистогінні й протипаразитарні властивості. Вони регулюють обмін речовин, функцію травного тракту й жіночих статевих о́рганів. Березовий сік виявляє й загальнозміцнюючу дію. Галенові препарати бруньок і листя вживають при гіпо- й авітамінозі, при набряках (особливо серцевого походження), атеросклерозі, виразці шлунка, при хронічних хворобах нирок і запаленнях сечового міхура, нирковокам'яній хворобі, як протиспастичний (при спазмах кишок та інших гладеньком'язових о́рганів), жовчогінний (у комплексній терапії захворювань печінки) та як відхаркувальний (при ларингітах, бронхітах і трахеїтах) засіб. Настій листя використовують і при легких формах холециститу і холецистоангіохоліту, при альбумінурії, сечокислому діатезі, як загальнозміцнюючий засіб і як засіб, що̀ виявляє дермотонічну дію при вуграх, інфекційних грибкових тріщинах куточків рота, мокнучій екземі.

Березовий сік виявляє сечогінну й відхаркувальну дію, сприяє виведенню з організму шкідливих речовин, допомагає при серцевих набряках. Його використовують у комплексній терапії при нирковокам'яній хворобі, як загальнозміцнюючий та кровоочисний засіб при втратах крові, порушенні обміну речовин, при хворобах шкіри, дихальних шляхів і при хворобах, що̀ супроводжуються високою температурою ті́ла.

Ефективним є використання препаратів Б. б. в акушерсько-гінекологічній практиці: настій листя вживають при гіпоменструальному синдромі, при набряках вагітних, нефропатії, клімактеричних неврозах; відвар бруньок — при нефропатії; настойку листя і березовий сік — як загальнозміцнюючий засіб при анемії в післяпологовий період і при клімактеричних неврозах.

При зовнішньому застосуванні препарати Б. б. широко використовують у дерматології й косметиці, при невралгічних болях, міозитах, артритах, ревматизмі, хронічних гнійних ранах, трофічних виразках, пролежнях, саднах тощо.

У народній медицині препарати з листя і бруньок використовують при бронхіті, гіперацидному гастриті та виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, при жовчнокам'яній і нирковокам'яній хворобах, набряках і подагрі. Відвар або настойка бруньок, крім того, вважаються ефективними засобами при хронічній діареї та глистяній інвазії (аскаридами і гостриками). Препарати з бруньок і листя, а також свіжий березовий сік вживають у народі в усіх випадках, коли необхідне загальне оздоровлення й поліпшення обміну речовин в організмі. Використання березових віників у парильнях лазень вважається корисним при болях у суглобах, подагрі й радикулітах, а також при простудних і шкірних захворюваннях.

Лікарські форми і застосування.

ВНУТРІШНЬО — настій листя (2 чайні ложки на 200 мл окропу, настоюють 30 хв, охолоджують, фільтрують і додають на кінчику ножа питної соди) по 50 мл 3-4 рази на день перед їдою; настойку бруньок (у співвідношенні 1:5, на 90%-му спирті) по 1 чайній або столовій ложці на прийом як жовчогінний і сечогінний засіб; відвар бруньок (10 г на 200 мл окропу) по 1 столовій ложці 3-4 рази на день; настій бруньок (10 г або половина столової ложки, на 200 мл окропу) п’ють теплим по половині — третині склянки 2-3 рази на день за 10-15 хв до їди як сечогінний і жовчогінний засіб та при мікозах; свіжий березовий сік (Succus Betulæ) по 1 склянці 2-3 рази на день.

ЗОВНІШНЬО — березовий дьоготь (Ріх liquida Betulæ) у вигляді 10-30%-их мазей або лініментів при паразитарних і грибкових захворюваннях шкіри, екземі, лишаях, виразці гомілки; мазь Вишневського для лікування ран, виразок і пролежнів; мазь Вількінсона для лікування корости і грибкових захворювань шкіри; карболен (Carbolenum) по 1-2 таблетки 3-4 рази на день при метеоризмі, колітах, підвищеній кислотності шлункового соку або 20-30 г на прийом у вигляді водної суспензії при отруєнні важкими металами, алкалоїдами, при харчових інтоксикаціях (ковбасні отрути, гриби); настойку бруньок (у співвідношенні 1:5, на 90%-му спирті) для розтирань і компресів; свіжий березовий сік для вмивань, щоб вивести вугрі й пігментні плями та для компресів при екземі.

НЕ РЕКОМЕНДУЄТЬСЯ вживати настої й відвари бруньок Б. б. при функціональній недостатності нирок і жінкам у період вагітності1.







BETULA VERRUCOSA EHRH. — БЕРЕЗА БОРОДАВЧАСТА.

Російська назва — берёза бородавчатая.

Дерево з гладкою білою корою, заввишки до 20 м. Найпоширеніші два близьких види берези — бородавчаста та пухнаста. У першої листки трикутні або ромбовидні, загострені, запашні; молоді гілки і листки вкриті смолистими бородавками. У берези пухнастої листки яйцевидні й ромбічно-яйцевидні, біля основи закруглені або серцевидні; молоді гілки без бородавок, пухнасті. Квітки чоловічі, опушені, на кінцях гілок зібрані у сережки завдовжки 5-6 см (по 2-3 сережки).

Росте в листяних і мішаних лісах лісової і лісостепової смуг нашої країни.

Цвіте у квітні-травні, коли розпускається листя.

Сировина. З лікувальною метою застосовують бруньки, молоді́ листки, сік рослини. Заготовляють бруньки в період їх набухання, тобто у березні-квітні; листки — у квітні-травні (зранку). Сік збирають у період, коли ще не розпустилися бруньки. Листки і бруньки сушать під накриттям або в повітряній сушарці при температурі 40-50°С. Листки пакують у тюки. Бруньки зберігають у паперових ящиках.

Бруньки заготовлюються і відпускаються аптеками.

Хімічний склад. Березові бруньки містять ефірну олію (близько 3,5-5,3%), яку одержують при перегонці бруньок з водяною парою. Олія являє собою густу жовту рідину з приємним запахом. До її складу входять бетулен, бетулол, бетулонова кислота, нафталін, барвні речови́ни. Крім того, бруньки містять смолисті речови́ни, глюкозу та невелику кількість аскорбінової кислоти́.

У листках берези бородавчастої є сапоніни, дубильні речови́ни пірокатехінової групи, смо́ли, тритерпеновий спирт фолієнтерол, каротин, невелика кількість нікотинової кислоти́ і глікозиду бетулозиду. Бутиловий ефір рослини містить бетулоретинову та аскорбінову кисло́ти (близько 2-8%), гіперозид, ефірну олію. В корі берези є тритерпеновий спирт бетулін (бетуленол), глікозиди бетулозид і гаултерин, дубильні речови́ни (близько 15%), алкалоїди та ефірні олії.

Дія: жовчогінна, сечогінна.

Фармакологічні властивості і застосування в медицині. Відвар бруньок та настій листків берези бородавчастої вживають при хронічних запальних процесах у сечовому міхурі, сечокам’яній хворобі, хронічних хворобах нирок, набряках, виразці шлунка, артеріосклерозі, ревматизмі та шкірних захворюваннях. Настій молодих листків берези п’ють при серцевих набряках як сечогінний і потогінний засіб, при альбумінурії, сечокислому діатезі.

Екстракт листків значно посилює діурез, а значить, виділення з сечею натрію та хлору (салуретична дія). Донедавна вважали, що сечогінна дія рослини зумовлена наявністю в ній смолистих субстанцій, і тому́ частіше застосовували березові бруньки, що̀ мають значно більше цих речовин, ніж листки. Але провідну роль у діуретичній дії, як відомо, відіграють флавоноїди. Дослідами доведено, що листки берези бородавчастої містять значно більше флавонових сполук, ніж бруньки, а також калію, який посилює сечогінну дію флавоноїдів.

Відвар бруньок використовують як сечогінний та жовчогінний засіб, його застосовують при гіпо- й авітамінозі, як протиспастичний (при спазмах кишок та інших гладком’язових о́рганів), протисептичний і протизапальний засіб.

У народній медицині застосовують відвар і 10% настойку березових бруньок при гіперацидному гастриті та виразковій хворобі, при жовчнокам’яній і нирковокам’яній хворобах, бронхіті, хронічній діареї, набряках ниркового походження, скрофульозі, поліартриті, подагрі, глистяній інвазії (аскаридами, гостриками), а також як депуративні засоби проти шкірних захворювань (вугрів, лишаїв, висипів) та свербежу шкіри.

Настойку бруньок берези бородавчастої вживають для втирання і компресів при хворобах м’язів і суглобів, ранах, що̀ довго не гояться, при виразках, саднах та пролежнях.

Жінки п’ють настій листків берези при мізерній менструації, а також у післяродовий період. Його застосовують і як зовнішній засіб (для компресів).

Препарати берези використовують для загального оздоровлення організму при екземах, алергічних висипах, виснажливому потінні, при туберкульозі легень, подагрі і скорбуті та в інших випадках, коли виникла необхідність поліпшити регуляцію обміну речовин. Для цього 50 г бруньок берези настоюють протягом 10 днів у 500 мл 40% етилового спирту. Вживають по 1 столовій ложці тричі на день за 15-20 хв до їди.

З березової кори роблять дьоготь (10-30% мазь) для лікування корости, екзем, лускатого лишаю та інших шкірних хвороб.

Березовий дьоготь у народі застосовують при хворобах горла і бронхіті, а також при туберкульозі легень, циститі катарального походження. Вживають усередину по 5-10 крапель тричі на день.

Перетерте на порошок березове вугілля застосовують при отруєнні, як адсорбент, а також при метеоризмі, коліті, гіперацидному гастриті.

Вживають по 1 чайній ложці тричі на день, запиваючи водою (можна збовтати з водою).

Березовий гриб чага
Березовий сік, який збирають з надрізів на стовбурі де́рева напровесні, містить цукри (до 2%), кальцій, магній, залізо, дубильні речови́ни, яблучну кислоту та ароматичні речови́ни. Його п’ють по 3 і більше склянок на день як кровоочисний засіб при шкірних хворобах (лишаях, висипах на тілі, фурункульозі), ангіні, анемії, що̀ розвилася внаслідок втрати крові після поранення чи перенесеного захворювання, при ранах, які погано гояться, виразках, хворобах, що̀ супроводжуються високою температурою ті́ла, бронхіті, бронхоектазії, туберкульозі легень, поліартриті, подагрі, скорбуті. Виявляє сечогінну і відхаркувальну дію, сприяє виведенню з організму шкідливих речовин, допомагає при набряках серцевого походження. При екземі березовий сік застосовують для компресів. Його використовують у косметиці з метою виведення вугрів і пігментних плям, ним миють обличчя.

Великою популярністю в народній медицині користується березовий гриб чага (Inonotus obliquus), який являє собою плодове тіло паразитичного трутового гриба. Це тверді́ на́рости неправильної форми, що̀ протягом 10-15 і більше років живляться соками берези і досягають 50 см у діаметрі.

Збирають березові на́рости з де́рева протягом усього року. Чага весняного і осіннього збирання має сильнішу лікувальну дію. Від гриба відокремлюють деревину, а потім ріжуть сам гриб на куски завбільшки 6-7 см і сушать.

Чага гіркувата на смак, без запаху. Зберігають її у сухому місці не більше 2 років.

Березовий гриб містить пігментну речовину складної будови, згарицинову кислоту, незначну кількість алкалоїдів і смо́ли. А. І. Шаврина (1965) виявила в березовому грибі гуміноподібну чагову кислоту (близько 60%), полісахариди (6-8%), щавлеву кислоту (близько 4,5%), стероїди і птеринові сполуки.

У Львівському медичному інституті з березового гриба чаги одержано препарат, що̀ містить птерини. Можливо, саме із вмістом птеринів пов’язаний деякий лікувальний ефект березового гриба при пухлинних процесах, що̀ спостерігався в експерименті і клініці.

Екстракт чаги використовують для симптоматичного лікування хворих із злоякісними пухлинами, яким протипоказані оперативне втручання та променева терапія.

Цей препарат можна застосовувати при пухлинах будь-якої локалізації: раку шлунка, легень та інших о́рганів. Менш ефективний він при пухлинах кісток, шкіри, мозку.

У народній медицині екстракт березового гриба використовують для лікування виразки шлунка, хвороб печінки та селезінки.

Екстракт березового гриба «Бефунгін» зовсім не шкідливий. Протипоказане його вживання хіба що у разі хвороб, при яких не можна вводити в організм велику кількість рідини. У таких випадках замість чаю чи інших напоїв п’ють настій березового гриба або вживають цей настій подвійної концентрації (беруть 2 частини гриба на 5 частин води́).

При лікуванні настоєм березового гриба хворий повинен дотримуватись переважно молочно-рослинної дієти. Споживання м’яса і жирів такому хворому слід обмежити, а консервів, ковбас, копченостей, гострих і пряних страв не можна вживати зовсім. Забороняється при цьому вводити внутрішньовенно глюкозу і антибіотики (особливо пеніцилін).

   Rp.: Fol. Uvæ-ursi 20,0
            Flores Centaureæ cyani
            Fructus Petroselini
            Gem. Betulæ aa 10,0
            Fol. Trifolii 40,0
            M.f. species
            D.S. Взяти 2 чайні ложки збору на 1 склянку окропу, настояти. Вживати тричі на день за півгодини до їди при гострому та хронічному пієлонефриті2.


Betula L. — БЕРЕЗА.

У народній медицині застосовують бруньки, листи й сік як берези бородавчастої — Betula verrucosa Ehrh., так і берези пухнатої — Betula pubescens Ehrh.

Російські на́зви: берёза бородавчатая і берёза пушистая; польскі: brzoza brodawkowata і brzoza omszona.

Родина: Betulaceæ — березові.

Береза бородавчаста — це звичайне дерево листяних і змішаних лісів. Береза пухната відрізняється від першої тим, що її вітки й гілочки, а також листи знизу (особливо в кутах жилок) мають волоски (молоді — оксамитові), а також тим, що береза пухната росте в більш вогких місцях.

Молоді́ листи збирають навесні, зазвичай в травні, сушать у тіні́; бруньки збирають напровесні, коли вони ще не розпустилися й липкі від смолистих речовин. Узимку зібрані бруньки вважають у народі малоефективними. Для заготівлі бруньок звичайно зрізують молоді гілки й зв'язаними в пухкі снопики просушують на горищах або навіть у печах (наприклад, після випікання хлі́ба), і потім бруньки обсмикають з гілок або просто оббивають. Сік збирають напровесні, роблячи в стовбурі надрізи, у які вставляють трубки або інші пристрої для стоку соку.

З березових бруньок готують спиртову настойку. Беруть 30,0 г і більше бруньок на 1 л приблизно 70° спирту. Цю настойку приймають 3 рази в день по 15-20 крапель на ложці води́ при виразці шлунка, при нетравленні шлунка, при розладах і різних болях у шлунку, а також при водянці (що̀ виникла від запалення нирок), при всяких інших видах ниркових страждань, проти дрібних круглих глистів (гостриць і аскарид), при хворобах шкіри, сечового міхура; зовнішньо: для лікування ран (промивання, примочки), для втирань (а також і усередину) при ревматизмі.

Замість спиртової настойки вживають також відвар з березових бруньок: 5,0-10,0 г на 1 склянку води́ й п'ють по 3 склянки в день у тих же випадках, як і краплі.

Якщо немає бруньок, то з таким же успіхом застосовують відвар або напар молодих листів: 10,0 г на 1 склянку води́. Вважається, що всі ці березові частини (бруньки, листи, сік) мають властивість корисно впливати на обмін речовин, видаляти з організму всякий шкідливий баласт і шкідливі речови́ни при заразних хворобах. Відвар або напар із бруньок або листів у такій же дозі дають жінкам під час менструацій для полегшення виходу кровей, а в післяпологовому періоді, починаючи від 12-го дня після пологів, для полегшення й прискорення післяпологових очищень. Березові листи й бруньки входять до складу різних сумішей лікарських рослин.

Весняний сік берези («березовик») вважається кровоочисним засобом і, як визначають у народі, «оздоровлюючим» кров. Його приймають по 3 склянки в день або «ad libitum»3 при нашкірних хворобах, усіляких екземах, лишаях, висипах і т. п., при родильній гарячці й при хворобах з високою температурою; вважається сечогінним засобом, застосовується при венеричних хворобах, при подагрі, артритах, ревматизмі й при цинзі.

Якщо під рукою немає ні бруньок, ні листів, ні соку, наприклад, зимою, приймають відвар з молодих гілок берези. Такий відвар п'ють також і при водянці, запаленні нирок, сечового міхура й при каменях цих о́рганів.

Березовий дьоготь народ використовує в натираннях для знищення коростяних кліщів, а іноді й усередину по декілька крапель (при заразних хворобах і в деяких інших випадках).

Зберігання. Молоді́ березові листи зберігаються в ящиках, викладених папером, а бруньки пресують у цеглинки й складають у коробки, що̀ щільно закриваються (краще бляшані)4.


БЕРЕЗА БОРОДАВЧАСТА, Betula verrucosa Ehrh.

Російська назва — берёза бородавчатая.

Для лікування використовують листя, бруньки (недорозвинуті, набубнявілі й смолисті), кору і сік, а також березовий дьоготь.

Хімічний склад: бруньки — ефірна олія (3,5-6%), до складу якої входять терпени, бетулен, бетулол, бетуленол, сесквітерпен, бетуленолова кислота, нафталін, сапоніни, фітонциди, органічні кисло́ти, гіркі речови́ни і барвники; листя — сапоніни (3%), дубильні речови́ни типу таніну (5-9%), глікозиди гіперозид і спіранозид, смола, нікотинова й аскорбінова (2-8%), кисло́ти, цукри (8-9%), ефірна олія (0,04-0,05%), флавони, бетуленолова кислота, інозит, бетулальбін; кора — бетулен (10-14%), бетулозид, гаултерин, сапоніни, смолисті й органічні кисло́ти, аскорбінова кислота (0,07%), таніни (4-15%), ефірна олія, фітостерини.

Фармакологічні властивості. Береза має фітонцидні (антисептичні, зокрема — бактерицидні), сечогінні (найкраще бруньки), протизапальні, глистогінні, протипаразитарні, протиспазматичні і ранозагоювальні властивості. Крім цього, препарати з берези регулюють функцію травного каналу, жіночих статевих о́рганів, обмін речовин.

Показання до призначення: екзема (гостра і хронічна), трофічні виразки, погано загоювані рани, пролежні, вугрі, лишай, короста; захворювання печінки, нирок, сечового міхура, нирковокам’яна хвороба; виразка шлунка і дванадцятипалої кишки, підвищена кислотність шлункового соку, невроз шлунка, спазм кишок, диспепсія, глистяна інвазія (гострики й аскариди); артрит, атеросклероз, загальне виснаження, брак аскорбінової кислоти́; катар верхніх дихальних шляхів, бронхіт.

Способи застосування. Внутрішньо — свіжий березовий сік по 2-3 склянки на день; настій (4 чайні ложки листя заливають 400-500 мл окропу, настоюють 3,5 год, проціджують і відстоюють протягом 6 год) по 50-200 мл перед їдою 2-3 рази на день. До настою додають 0,2 г натрію гідрокарбонату, щоб розчинити бетуленолову кислоту, що̀ міститься в листі; відвар (1 чайна ложка бруньок на півсклянки окропу, кип’ятять 15 хв, проціджують і охолоджують) по 1 столовій ложці 3-4 рази на день.

Зовнішньо — свіжий березовий сік для вмивання, якщо на лиці є вугрі, плями. Ванни із свіжого листя (свіже листя закривають у бочці до зігрівання від власного тепла), в яке занурюється людина і знаходиться в ньому доти, поки витримає; зігрівальні компреси з потовченого сухого листя, обпареного окропом (тривалість компресу до 30 хв). Дьоготь березовий застосовують чистий або у формі мазей (10-30%), лініментів5.


Примітки:

1 Стаття з книги «Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник» (відп. ред. А. М. Гродзінський; Київ, видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992 р.).

2 Стаття з книги Ф. І. Мамчура «Довідник з фітотерапії» (Київ, «Здоров’я», 1984 р.).

3 Як завгодно, за бажанням.

4 Стаття з книги Михайла Андрійовича та Івана Михайловича Носалів «Лікарські рослини і способи їх застосування в народі» (Київ, 2013 р. (репринт видання 1958 р.)).

5 Стаття з книги М. О. Гарбарця та В. Г. Западнюка «Довідник з фітотерапії» (Київ, «Вища школа», 1982 р.).

Немає коментарів:

Дописати коментар