Спори́ш звичайний
(Polygonum aviculare L.)
Polygonum aviculare — однорічна рослина родини гречкових. Стебло здебільшого лежаче, розгалужене, 10-25 см завдовжки. Листки чергові, еліптичні або видовженоланцетні, цілокраї, з коротким черешком і з сріблясто-білими плівчастими прилистками, зрослими в розірвану вгорі і бахромчасту трубочку, що̀ обгортає основу меживузля. Квітки дрібні, правильні, двостатеві, по 2-5 у пазухах листків, з простою п’ятироздільною зеленуватою, по кра́ю рожевою або білою оцвітиною. Плід — горішок. Цвіте́ з липня до пізньої осені.
Поширення. Спори́ш звичайний росте́ по всій території України вздовж доріг, на подвір’ях, смітниках і полях.
Заготівля і зберігання. Для медичних потреб використовують траву споришу (Herba Polygoni avicularis). Траву зрізують ножем або серпом, розкладають у затінку тонким шаром і сушать. Штучне сушіння проводять при температурі 40-50°. Сухої трави́ виходить 22-23%. Готову сировину зберігають у сухому провітрюваному приміщенні. Строк придатності — 3 ро́ки. Трава споришу є у продажу в аптеках.
Хімічний склад. Трава споришу звичайного містить дубильні речови́ни (0,19%), флавоноїди (авікулярин, ізорамнетин, кверцетин, кемпферол, кверцетин-3-арабінозид, лютеолін, мірицетин), ефірну олію (сліди), кумарини (скополетин, умбеліферон), сапоніни, леткий алкалоїд, вітамін С (57-450 мг%), каротин, пектин, сполуки кремнієвої кислоти́, органічні кисло́ти, полісахаридний комплекс, залізо та інші речови́ни.
Фармакологічні властивості і використання. Багатий на біологічно активні речови́ни хімічний склад споришу зумовлює його різнобічні фармакологічні властивості. Галенові препарати рослини зменшують проникність стінок судин і підвищують здатність крові до зсідання (дія флавоноїдів, дубильних речовин і сполук кремнію), перешкоджають утворенню сечових каменів (дія розчинних сполук кремнієвої кислоти́), підвищують діурез, виводять з сечею надлишок іонів натрію і хлору, збільшуючи фільтрацію в ниркових клубочках і зменшуючи зворотну резорбцію в ниркових канальцях, поглиблюють дихання, знижують артеріальний тиск, посилюють скорочення матки, виявляють антитоксичну дію. Завдяки дубильним речовинам, які мають антимікробні, протизапальні і в’яжучі властивості, галенові препарати споришу позитивно впливають на функцію шлунково-кишкового тракту. Найдоцільніша форма застосування — настій. Пероральне вживання настою показане при хронічних захворюваннях сечовивідних шляхів, ослабленні фільтраційної функції ниркових клубочків і появі в сечі великої кількості мінеральних солей, особливо солей щавлевої кислоти́, при гастроентеритах, проносі різної етіології, при підвищеній проникності стінок судин і незначних діапедезних кровотечах із ушкоджених судин слизових оболонок шлунково-кишкового тракту, при функціональній недостатності печінки і при захворюваннях, пов’язаних з затримкою в організмі токсичних продуктів обміну.
Як допоміжний засіб настій трави́ споришу дають усередину на початкових стадіях нирковокам’яної хвороби, в післяопераційному періоді після видалення сечових каменів, при сечокислому діатезі та при деяких шкірних захворюваннях (вугри, фурункули, деякі дерматити). В акушерсько-гінекологічній практиці настій трави́ споришу призначають для прискорення післяродової інволюції матки, при гіперменореї, маткових кровотечах у післяродовий та післяабортний періоди і хворим з фіброміомою матки. Особливо ефективним є застосування настою при залізодефіцитній вторинній анемії, спричиненій тривалими ювенільними матковими кровотечами і кровотечами в післяродовий і клімактеричний періоди. У народній медицині, крім того, спори́ш використовують при захворюваннях дихальних шляхів, при набряках різного походження, малярії, кахексії, як загальнозміцнюючий і тонізуючий засіб при нервовому виснаженні, загальній слабкості після тяжких хвороб та слабкості в похилому віці. Як зовнішній засіб використовують ошпарену траву споришу (прикладають до заднього проходу при випаданні геморойних шишок і прямої кишки). Препарати споришу протипоказані при гострих запаленнях нирок і сечового міхура. У гомеопатії використовують есенцію з свіжої трави́ споришу.
Лікарські форми і застосування.
ВНУТРІШНЬО — настій трави́ (15 г або 3 столові ложки сировини́ на 200 мл окропу) по половині — третині склянки 2-3 рази на день перед їдою.
ЗОВНІШНЬО — лікувально-профілактична ванна для дітей (дезінфікує, заспокоює, стимулює обмін речовин, лікує різні алергічні захворювання, особливо ексудативний діатез, виявляє загальнозміцнюючу дію) 150-200 г суміші листя берези бородавчастої, кропиви дводомної і смородини чорної, трави́ багна звичайного, споришу звичайного, чебрецю повзучого, фіалки триколірної, череди трироздільної і чистотілу звичайного, гілочок калини звичайної, коріння лопуха справжнього та квіток ромашки без’язичкової, взятих у співвідношенні 3:3:4:4:5:5:4:5:4:4:4:3, заливають 5 л холодної води́, доводять до кипіння, настоюють 40-50 хвилин, проціджують і вливають у ванну (температура води́ 36-38°, тривалість процедури — 10-20 хвилин, приймати 1-2 рази́ на тиждень); лікувально-профілактична ванна для дорослих (стимулює обмін речовин в організмі, виявляє заспокійливу і загальнозміцнюючу дію, показана при ожирінні): 250 г суміші (порівну) трави́ споришу звичайного, хвоща польового, собачої кропиви п’ятилопатевої і чебрецю повзучого, кореневищ пирію повзучого та квіток ромашки без’язичкової змішують з 250 г сінної по́терті, заливають 10 л холодної води́, доводять до кипіння, настоюють 40-50 хвилин, проціджують і вливають у ванну (температура води 36-39°, тривалість процедури — до 20 хвилин, приймати 1-2 рази́ на тиждень)1.
POLYGONUM AVICULARE L. — СПОРИ́Ш ЗВИЧАЙНИЙ.
Російська назва — горе́ц птичий (споры́ш).
Однорічна трав’яниста рослина з родини гречкових. Стебло гіллясте, переважно лежаче. Листки дрібні, еліптичні. Квітки дрібні, по краях рожеві або білуваті. Зібрані пучками в кутках листків. Цвіте́ спори́ш звичайний з травня до кінця осені. Поширена рослина майже всюди в помірній і теплій смугах Радянського Союзу. Росте́ в дворах, на стежках, при шляхах, на вигонах, сухих пасовищах, біля жител, на полях, на засмічених місцях.
Сировина. З лікувальною метою використовують траву споришу звичайного, яку збирають у період цвітіння рослини, коли́ стебла ще не встигли затвердіти. Сушать на вільному повітрі в затінку, у приміщенні, що̀ добре провітрюється.
Заготовлюється для медичного використання і відпускається аптеками.
Хімічний склад. Спори́ш звичайний містить смолисті речови́ни, віск, слиз, жири, сліди ефірної олії, невелику кількість вільних і зв’язаних оксиметилантрахінонів, редукційний цукор (2-2,5%), органічні кисло́ти, нерозчинену кремнієву кислоту (близько 1,5%), флавоновий глікозид авікулярин, що̀ гідролізується до арабінози та кверцетину, дубильні речови́ни, кофеїнову кислоту, каротин і аскорбінову кислоту (близько 120 мг%).
Дія: сечогінна, в’яжуча, кровоспинна, протизапальна.
Фармакологічні властивості і застосування в медицині. Народна медицина використовує препарати споришу звичайного передусім як зміцнювальні, протизапальні та сечогінні засоби при запаленнях внутрішніх о́рганів: нирок, печінки, сечового міхура та шлунка.
Як засіб, що̀ сприяє виведенню з організму піску, його застосовують при сольових діатезах і каменях у нирках та сечовому міхурі, при жовчнокам’яній (навіть задавненій) хворобі. На 2 склянки окропу беруть 1 столову ложку споришу і настоюють 10 хв. Настій п’ють теплим по 1-2 склянки на день. При жовчнокам’яній та нирковокам’яній хворобах рекомендують ще настій 50 г суміші трави́ споришу звичайного (170 г), кори крушини ламкої (20 г) і плодів ялівцю звичайного (10 г) на 1 л води́. П’ють по 2-3 склянки на день.
Досить ефективний при нирковокам’яній та жовчнокам’яній хворобах настій 1 столової ложки суміші трави́ споришу звичайного (10 г), звіробою звичайного (3 г), листків меліси лікарської (2 г), трави́ чистотілу звичайного (5 г) на 2 склянках води́ протягом 1 год (заливають окропом). П’ють настій по півсклянки 3-4 рази́ на день.
У народній медицині траву споришу, обварену окропом, прикладають до уражених місць при випадінні гемороїдальних вузлів.
При калькульозному холециститі та пієлонефриті М. І. Соломченко (1968) рекомендує застосовувати суміш трави́ споришу звичайного, звіробою звичайного, материнки звичайної, трави́ з коренем цикорію дикого, чистотілу звичайного, березових бруньок, квіток цмину піскового, ромашки лікарської і нагідок лікарських (по ½ столової ложки кожного). Цієї суміші беруть 3 столові ложки на 3 склянки окропу, кип’ятять 10-15 хв, настоюють півгодини, проціджують. П’ють теплим по чверть склянки тричі на день, за годину до їди, протягом 1-2 міс.
Препарати споришу застосовують для лікування тропічної малярії та для усунення набряків різного походження. Як загальнозміцнювальний і тонізуючий засіб їх вживають при нервовому виснаженні, загальній слабкості після тяжких хвороб та слабкості у старечому віці. Препарати споришу звичайного можна вживати протягом кількох місяців підряд.
Подрібнену траву рослини прикладають до ран і виразок як протизапальний та ранозагоювальний засіб2.
СПОРИ́Ш ЗВИЧАЙНИЙ (птича гречка) — Polygonum aviculare L.
Родина гречкові — Polygonaceæ.
Як виглядає? Однорічна трав’яниста рослина з розпростертими галузистими стеблами. Сте́бла колінчасті, квітки дуже маленькі, непоказні, білуваті, інколи блідо-рожеві, розміщені по 1-5 в пазухах дрібних листків. Рослина кущиста, витривала проти витоптування. Цвіте́ з травня до кінця осені.
Де росте́? Поширена по всій території України — по подвір’ях, на стежках, при дорогах, на вигонах, постійних сухих пасовиськах (толоках), на валах, на засмічених місцях, коло жител тощо.
Що̀ й коли збирають? Всю рослину під час цвітіння (липень-серпень), поки сте́бла ще не встигли затвердіти. Сушать швидко.
Коли застосовують? При хворобах нирок і печінки, зокрема при каменях в них, при гастритах з підвищеною і недостатньою кислотністю, при проносах, хронічному запаленні сечового міхура (дія флавонового глікозиду авікуларину), при маткових кровотечах після пологів, аборту і при ранах як свіжих, так і задавнених (тамує біль і сприяє розвиткові грануляцій), а також при малярії, туберкульозі легень, гіпертонії (дія кремнеземової кислоти́, слизу, вітамінів С і К, каротину, дубильних та інших речовин). У споришу міститься залізо, що̀ зумовлює терапевтичний ефект при лікуванні гіпохромних анемій.
Застосовують у вигляді чаю. На 2 склянки окропу беруть 1 столову ложку споришу і настоюють 10 хвилин. П’ють теплим 1-2 склянки на день. При печінково-кам’яній хворобі 1 столову ложку суміші трави́ споришу, кори крушини ламкої і ягід ялівцю в співвідношенні 8,5:1:1,5 кип’ятять у 2 склянках води́ 30 хвилин, відціджують і п’ють по 1-2 склянки на день.
При каменях нирок і жовчного міхура 1 столову ложку суміші трави́ споришу, звіробою, листків меліси і трави́ чистотілу в співвідношенні 10:3:2:5 беруть на 2 склянки окропу і настоюють 1 годину. П’ють по півсклянки 3-4 рази́ на день.
При гастриті з недостатньою кислотністю 2 столові ложки суміші трави́ споришу, листків розмарину і холодної м’яти в співвідношенні 6:3:2 напарюють 2 години в 2 склянках окропу, відціджують і випивають протягом дня ковтками.
При проносах беруть 1 столову ложку суміші трави́ споришу і хвоща в співвідношенні 2:1 і варять у 1 склянці міцного червоного вина́ 3 хвилини. П’ють по ⅓ склянки кожні 4 години (дія дубильних речовин споришу). При запаленні легень, бронхіті, плевриті 1 столову ложку суміші (порівну) листків підбілу звичайного, квіток бузини чорної і трави́ споришу настоюють па 2 склянках окропу 10 хвилин і випивають за день. Спори́ш зміцнює і тонізує нервову систему людей у похилому віці.
При запаленні кишок і болях у попереку 1 столову ложку суміші трави́ споришу, трави́ звіробою і трави́ меліси в співвідношенні 10:6:4 напарюють у 1 склянці окропу 10 хвилин і п’ють по 2-3 склянки на день.
З напару свіжої рослини роблять примочки на свіжі й задавнені рани. Спори́ш діє кровоспинно (вміст вітамінів С і К), протизапально, гоїть рани3.
Примітки:
1 Стаття з книги «Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник» (відп. ред. А. М. Гродзінський; Київ, видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992 р.).
2 Стаття з книги Ф. І. Мамчура «Довідник з фітотерапії» (Київ, «Здоров’я», 1984 р.).
3 Стаття з книги В. В. Кархута «Ліки навколо нас» (Київ, «Здоров’я», 1974 р.).
Дякую за пораду
ВідповістиВидалити