Дягель лікарський
(Archangelica officinalis
(Moench) Hoffm.)
Angelica archangelica, синоніми: Archangelica officinalis, Archangelica norvegica — дворічна трав’яниста рослина родини селерових (зонтичних). Має вкорочене циліндричне кореневище до 5 см завтовшки й численні вертикальні корені до 1 см завтовшки і 30 см завдовжки. Стебло товсте, порожнисте, галузисте, 120-200 см заввишки, вгорі часто червонаве. Листки чергові, з великими здутими піхвами; прикореневі — великі (до 80 см завдовжки), довго-черешкові, трикутні, двічі-тричіперисторозсічені, з великими яйцевидними дво-трилопатевими великопилчастими листочками, стеблові — дрібніші, майже сидячі, не такі складні. Квітки дрібні, двостатеві, п’ятироздільні, зеленаві або зеленаво-білі, зібрані у великі (10-17 см у діаметрі), майже кулясті зонтики з багатьма (20-40) пухнастими променями; обгорток немає, обгорточки — багатолисткові. Плід — двосім’янка. Цвіте́ у червні-серпні.
Поширення. Рослина трапляється у вільшняках, поблизу водойм, на лісових луках на Поліссі, в Лісостепу, рідко — в Степу (по долинах річок).
Заготівля і зберігання. Для виготовлення ліків використовують кореневища разом з коренями (Radix seu rhizoma Archangelicæ). Сировину заготовляють восени (з рослин першого року життя), після того як зів’яне листя, або рано навесні (з рослин другого року життя). Викопане коріння обтрушують від землí, миють у холодній воді, звільняють від залишків стебел і сушать під накриттям на вільному повітрі, на горищі або в сушарках при температурі 30-35°. Товсті кореневища й корені перед сушінням розрізають уздовж. Сухої сировини́ виходить 20-22%. Строк придатності — 2 ро́ки. Зберігати сировину треба в добре закритих банках або бляшанках. Аптеки сировину не відпускають.
Хімічний склад. У кореневищах і коренях дягелю лікарського є ефірна олія (до 1%), кумарини (остхол, остенол, умбеліпренін, ксантотоксин, імператорин, ангеліцин, архангеліцин, умбеліферон та інші), дубильні речови́ни, фітостерини, органічні кисло́ти (переважно яблучна й ангелікова) тощо. До скла́ду ефірної олії входять терпеноїди, феландрен, пінен, борнеол, цимол та інші речови́ни.
Фармакологічні властивості і використання. Виготовлені з підземних частин дягелю галенові лікарські форми мають протизапальні, спазмолітичні, сечогінні, потогінні й заспокійливі властивості. Вони підвищують жовчовиділення, секрецію шлункового й панкреатичного соку, посилюють моторну функцію кишечника, пригнічують процеси бродіння, збільшують утворення слизу у верхніх дихальних шляхах. У науковій медицині дягель лікарський призначають як засіб, що̀ збуджує апетит, при функціональних розладах шлунково-кишкового тракту, порушеннях моторної функції кишечника, дискінезії жовчних шляхів, при гіпацидних гастритах, дуоденітах, інфекційних неспецифічних колітах, як відхаркувальний засіб при ларингітах, бронхітах і пневмоніях та при вегетативному неврозі. В народній медицині дягель лікарський застосовують так са́мо, як і дудник лісовий. Перевагу треба віддавати препаратам дягелю, які мають дужче виражений терапевтичний ефект.
Лікарські форми і застосування.
ВНУТРІШНЬО — відвар коріння (10 г, або 3 столові ложки сировини́ на 200 мл окропу) п’ють гарячим по півсклянки 2-3 рази на день після їди як спазмолітичний, відхаркувальний, потогінний і як такий, що̀ збуджує апетит, засіб1.
ARCHANGELICA OFFICINALIS (МŒNСН) HOFFM. — ДЯГЕЛЬ ЛІКАРСЬКИЙ.
Російська назва — дягиль лекарственный.
Дворічна або багаторічна трав’яниста рослина з родини зонтичних заввишки до 2 м. Стебло пряме, товсте, голе, дудчасте. Прикореневі листки великі, двічі-тричіпірчасті, яйцевидно-загострені, з розширеними основами, які охоплюють стебло. Квітки дрібні, зібрані у великі зонтики, рожевуваті або кремові. Розім’яті сте́бла й кореневища мають специфічний аромат і гіркі на смак. Кореневище коротке, товсте (5-8 см завдовжки і до 5 см завширшки), зовні кільчасте. На зламі виділяє білий, як молоко, сік.
Росте по всій території європейської частини [колишнього] СРСР: по берегах річок, на болотах, на вологих луках.
Сировина. З лікувальною метою використовують кореневища разом із коренями, які заготовляють навесні на другий рік або восени першого року. Кореневища з коренями очищають від землí, миють у холодній воді і відрізають від стебла́ біля основи. Сушать їх при температурі 60°С. За ясної погоди можна сушити на відкритому повітрі, розвісивши на шпагаті (в затінку), і на горищі, під залізним дахом. Висушені кореневища упаковують у дерев’яні ящики, викладені всередині папером, або в подвійні мішки.
Рослина для медичного використання не заготовлюється.
Хімічний склад. Корені дягелю лікарського містять ефірну олію (близько 1%), до скла́ду якої входять феландрен, пінен, спирти та сесквітерпени, гідроксипентадеканова, яблучна, ангелікова і метилолійна кисло́ти, умбеліпренін, ксантотоксин, остол, остенол, баргаптен, імператорин, ангеліцин, ксантотоксол, архангеліцин, а також дубильні речови́ни і фітостерини.
Дія: сечогінна, потогінна, вітрогінна, болезаспокійлива, седативна, відхаркувальна, а також регулююча функціональну діяльність шлунка.
Фармакологічні властивості і застосування в медицині. У науковій медицині останнім часом лікарські препарати з дягелю не застосовують, хоч раніше дуже широко використовували сечогінні та потогінні засоби, виготовлені з коренів рослини.
За фармакологічними властивостями дягель лікарський є цінною рослиною. Екстракт кореня дягелю зменшує процеси бродіння і гниття у кишках. Відвар кореня рослини — ефективний відхаркувальний засіб: досить швидко видаляє в’язке харкотиння з бронхів, тонізує серцево-судинну систему і сприятливо впливає на центральну нервову систему (при іпохондрії, істерії, паралічах, нетриманні сечі), активізує холекінез.
Найчастіше з лікувальною метою застосовують відвар, або чай, дягелю лікарського. На 1 склянку води́ беруть 1 столову ложку подрібненого кореня, варять 10 хв. Відвар п’ють по 1 столовій ложці 5 разів на день. При метеоризмі та кишкових кольках вживають відвар суміші подрібненого кореня дягелю і трави́ хвоща польового (по 10 г кожного у 300 мл води́): по 1 столовій ложці тричі на день.
Якщо подрібнений корінь дягелю змішати з подрібненим коренем аїру тростинного та дубовою корою, взятими порівну (по 10 г), і відварити в 2 склянках води́, то такий відвар буде ефективним при сильній діареї (навіть дизентерії).
Спиртову настойку дягелю лікарського використовують для розтирань при міозиті, радикуліті та невралгії. У випадках подагри, поліартриту та поперекової радикулоневралгії рекомендуються ароматичні ванни, складовими частинами яких є відвар дягелю лікарського, відвар соснових або смерекових бруньок та настій шавлії лікарської.
Rp.: Rad. Archangelicæ
Florum Centaureæ cyani
Fructuum Juniperi aa 20,0
M.f. species
D.S. Залити 2 склянками окропу, кип’ятити 10 хв, процідити. Вживати по чверть склянки 3-4 рази на день як сечогінний засіб2.
ДЯГЕЛЬ ЛІКАРСЬКИЙ — Archangelica officinalis (Mœnch) Hoffm.
Родина зонтичні — Umbelliferæ.
Як виглядає? Дворічна рослина 1-2 м заввишки. Кореневище вкорочене, циліндричне, зверху буре, всередині біле, зі своєрідним приємним запахом, гострогіркувате на смак, до 5 см завтовшки, коли його переламати, виділяє молочний сік. Листки крупні з великими здутими піхвами, частки їх великі, дво-, триперисті, по краях пилчасті. Зонтик великий, багатопроменевий. Квітки зеленкувато-білі. Плід — плоска двосім’янка з крилами по боках. Цвіте́ в червні-липні.
Де росте? На Поліссі, в Лісостепу, Степу (по берегах річок Осколу, Дінця, Красної) — на всій території України, крім Кри́му, по болотах, біля берегів річок, на вологих місцях. Його родич Angelica sylvestris L. — дудник лісовий — виявляє таку саму дію, як дягель лікарський.
Що̀ й коли збирають? Кореневища й корені восени, після того, як зів’яло листя. Миють, ріжуть на шматки поперек, нанизують на нитку і сушать у затінку або біля печі. В них містяться: летка олія (терпен тимол), дубильні речови́ни, ангелікова смола, ангелікова, валеріанова й оцтова кисло́ти, крохмаль, цукор, гіркота, фурокумарин.
Коли застосовують? Як сечогінний і вітрогінний засіб, що̀ знеболює і діє протиспазматично, збуджує перистальтику кишок та поліпшує травлення. Зі зварених на цукрі свіжих коренів дягелю готують смачний цукат, що̀ знижує процеси бродіння і гниття у кишках, виявляє вітрогінну дію. Як відхаркувальний засіб дягель швидко видаляє липке та в’язке харкотиння з бронхів, тонізує серцево-судинну і центральну нервову системи (при іпохондрії й істерії, паралічі, нетриманні сечі), гонить жовч.
Застосовують у вигляді чаю (відвару). На 1 склянку води́ беруть 1 столову ложку подрібненого кореня, варять 10 хв і п’ють ложками до 5 разів на день. При здутті кишок і кольках беруть 1 столову ложку суміші (порівну) подрібненого кореня дягелю, аїру і дубової кори на 1 склянку води́, варять 10 хв і вживають ложками, як зазначено вище.
При недостатності функції нирок для посилення сечовиділення 1 столову ложку суміші (порівну) подрібненого кореня дягелю і трави́ хвоща польового кип’ятять в 1 склянці води́ протягом 10 хв, п’ють 3 склянки на день. При стійкому проносі до 1 склянки окропу додають 2-4 ложки відвару суміші полину гіркого, хвоща польового, кореня дягелю, звіробою звичайного, золототисячника або центурії (по 5 г кожного) в 0,5 л червоного вина́, до якого, по то́му як він парився півгодини в накритій посудині, вси́пали ще по 2 г м’яти холодної та кореня валеріани. П’ють 3 склянки такого чаю на день. При метеоризмі вживають тричі на день у формі порошку на кінчику ножа.
Спиртову настоянку кореня дягелю (дудника лісового) вживають всередину по 20-30 крапель тричі на день; цією ж настоянкою натирають тіло при ревматичному, подагричному болю, а також при болю у попереку.
Витиснутим із сирих кореневищ дягелю (або дудника) соком, впущеним у дупло зуба (також жуванням кореневищ дягелю), заспокоюють біль. При болю у вусі, сіпанні впускають у канал вуха кілька крапель цього соку. Відвар насіння й кореня дягелю гоїть стійкі й задавнені висипи на тілі.
Проти білизняних вошей застосовують мазь, яку виготовляють так. 1 столову ложку дрібно посіченого кореня чемериці білої змішують з 1 чайною ложкою насіння дягелю (дудника), добре їх розтирають, змішують з несолоним свинячим салом. Цією маззю змазують тонким шаром, трохи втираючи, все тіло.
Спиртовою настоянкою кореневищ дягелю (дудника) розтирають тіло при ревматизмі, подагрі, м’язовому болю. При істерії і легких формах нервового збудження подрібнені корені дягелю та дудника додають у вигляді відвару чи напару до зміцнювальних ванн (соснових, смерекових, розмаринових)3.4
ДЯГЕЛЬ ЛІКАРСЬКИЙ (ARCHANGELICA OFFICINALIS), РОДИНА «ЗОНТИЧНІ» − UMBELLIFERÆ.
Дворічна, рідше — багаторічна трав’яниста рослина. Кореневище буре, коротке, товсте (діаметром до 8 см), вертикальне, із численними вертикальними жовтувато-білими коренями, містить білуватий або жовтуватий сік. Вага кореневої системи — до 200-300 г. Стебло одиночне, прямостояче, голе, порожнє, циліндричне. Листя дягеля чергове, тричі перисте, з великими яйцеподібними дво- або трилопатевими сегментами. Квітки дрібні, зеленувато-білі, зібрані на верхівці стебла́ і його розгалужень у напівкулясті або кулясті китиці. Плоди — плоскі, крилаті вислоплодики, при дозріванні розпадаються на два напівплодики. Цвіте́ на другому році життя в червні-серпні, плоди дозрівають у серпні-вересні. Розповсюджений в Україні, у європейській частині СНД і Західному Сибіру.
ЗБИРАННЯ ТА ЗБЕРІГАННЯ.
Лікарською сировиною є кореневища з корінням, які збирають навесні, до початку відростання (квітень) у рослин другого року життя й восени (вересень-жовтень) у рослин першого року. Не допускається заготівля кореневищ дудника лісового (Angelica sylvestris), що̀ росте в тих же місцях і зовні схожий на дягель лікарський. Кореневища дягеля викопують, обтрушують від землí, обрізають надземні частини, миють у холодній воді й розрізають поперек. Сушать на відкритому повітрі або в провітрюваних приміщеннях, на горищах, а також у печах при температурі 35-40°С, розкладаючи тонким шаром. Добре висушена сировина при згинанні ламається. Строк придатності — 3 ро́ки.
АКТИВНІ РЕЧОВИ́НИ.
Ефірна олія, смола, органічні кисло́ти (яблучна, ангелікова, валеріанова, оцтова), гіркі й дубильні речови́ни, фітостерини, цукри, віск, пектинові речови́ни, каротин, феландрен, амбретолід, протеїн, кальцій, фосфор, феландрен, α-пінен, гідроксипентадеканова й метилмасляна кисло́ти, n-цимол, спирти, сесквитерпени.
ПОКАЗАННЯ ДО ЗАСТОСУВАННЯ.
Кашель, виснаження нервової системи, гостра й хронічна невралгії, ревматизм, артрит, лихоманка, захворювання слизової оболонки дихальних шляхів, фіброзно-кістозна мастопатія, менструальні спазми, порушення менструального циклу; функціональні розлади нервової системи; атеросклероз, гіпертонія, варикозне розширення вен, миготлива аритмія; синдром подразненого кишечника, метеоризм.
У Швейцарії сухий порошок кореня заварюють як чай. Пагони (молодí), листя й кореневище вживають у свіжому й консервованому виді, готують варення, цукати, використовують як пряність.
ПРОТИПОКАЗАННЯ.
У свіжому виді може викликати дерматити, особливо в літню пору при сонячному освітленні.
ЗАСТОСУВАННЯ.
Відвар кореня дягеля лікарського: 10 г (3 ст. ложки) сировини́ помістити в емальований посуд, залити 200 мл гарячої кип’яченої води́, закрити кришкою й нагрівати в киплячій воді (на водяній бані) 30 хвилин, остудити при кімнатній температурі 10 хвилин, процідити. Об’єм отриманого відвару довести кип’яченою водою до 200 мл. Приготовлений відвар зберігати в прохолодному місці не більше 2 діб. Приймати відвар у гарячому виді по ½ склянки 2-3 рази на день після їди як спазмолітичний, такий, що̀ збуджує апетит, відхаркувальний та потогінний засіб.
Порошок з кореневищ і корінь дягеля приймати по 0,5 г 3 рази на день перед їжею5.
Примітки:
1 Стаття з книги «Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник» (відп. ред. А. М. Гродзінський; Київ, Головна редакція УРЕ ім. М. П. Бажана, 1991 р.).
2 Стаття з книги Ф. І. Мамчура «Довідник з фітотерапії» (Київ, «Здоров’я», 1984 р.).
3 Треба остерігатися рослини, трохи подібної до лісового дудника і любистку (однієї з ними родини), але з дуже неприємним запахом (мишачої сечі) — болиголова плямистого (Conium maculatum L.). Його можна зустріти скрізь попід огорожами, на горо́дах, у занедбаних садах, по смітниках та понад берегами річок. З порожнистого стебла́ болиголова плямистого (до 2 м заввишки), що̀ має зверху сизувату сугу, а внизу — фіолетово-червонясті плями, діти, не знаючи про його отруйність, роблять свищики, які беруть до рота. Це може стати причиною тяжкого отруєння, бо алкалоїд коніїн, що̀ міститься в цій рослині, паралізує закінчення рухових нервів мускулатури грудної клітки і при повній свідомості настає смерть від ядухи (про́яви отруєння: блювання, пронос, мимовільне сечовипускання, судоми).
М. А. Носаль рекомендує вживати (обережно) настоянку 2 частин суміші листків і насіння болиголова плямистого на 4 частинах 90% етилового спирту — по 2 краплі на столову ложку води́, тричі на день: при нестерпному болю у шлунку й кишках, зокрема при раку, фібромі матки, а також при запорі, затримці виділення сечі, при недокрів’ї, судомному кашлі і полюціях.
4 Стаття з книги В. В. Кархута «Ліки навколо нас» (видання 3-є, виправлене і доповнене; Київ, «Здоров’я», 1993 р.).
5 Стаття з книги І. С. Алексєєва «Повний атлас лікарських рослин» (Донецьк, ТОВ «Глорія Трейд», 2013 р.).
Немає коментарів:
Дописати коментар