Квасоля звичайна
(Phaseolus vulgaris L.)
Phaseolus vulgaris — однорічна трав’яниста рослина родини бобових. Стебло прямостояче, розгалужене, невитке, 30-80 см заввишки (кущова форма). Листки довгочерешкові, трійчасті. Квітки білі, рожеві або лілові, в пазушних китицях. Плід — біб. Цвіте у червні-серпні.
Поширення. Походить з Південної або Центральної Америки. В Україні вирощують як харчову рослину.
Сировина. Використовують лушпиння («стручки») — стиглі пожовтілі оплодні (Cortex fructus Phaseoli vulgaris). Рослина неофіцинальна.
Хімічний склад. Оплодні містять бетаїн, аргінін, лізин, триптофан, тирозин, лейцин, аспарагін, холін, геміцелюлозу (45-50%) та макро- і мікроелементи (кремній, мідь, кобальт, нікель). У стиглому насінні (зерні) є біло́к (20-30%), вуглеводи (50-60% ), жири (до 3,6%), клітковина, вітаміни групи В, аскорбінова кислота, калій, фосфор, мідь, цинк тощо.
Фармакологічні властивості і використання. Препарати з квасолевого лушпиння мають дермотонічні, сечогінні, антибіотичні та гіпоглікемічні властивості й використовуються для лікування хронічних дерматозів, гіпертонії, ревматизму, запалень нирок, легких форм цукрового діабету та набряків, спричинених захворюваннями нирок. Страви з К. з. (особливо у вигляді пюре) корисно вживати при гіпацидних гастритах, атеросклерозі й порушеннях ритму серцевої діяльності.
Лікарські форми і застосування.
ВНУТРІШНЬО — відвар лушпиння (15-20 г подрібненого сухого лушпиння на 1 л води́, кип’ятять 3-4 години) — добова доза 500 мл, пити ковтками. При сечових каменях суміш квасолевого лушпиння, листя чорниці звичайної, квіток те́рну звичайного, трави́ деревію звичайного, хвоща польового та звіробою звичайного у співвідношенні 3:3:3:3:6:6 готують як настій (1 столова ложка на 1 склянку холодної води́, настоюють 6 годин, доводять до кипіння) і вживають протягом дня 1 склянку за кілька разів. При цукровому діабеті: суміш лушпиння квасолі, листя чорниці, соломи вівса звичайного і сім’я льону звичайного у співвідношенні 2:2:2:1 готують як відвар (3 столові ложки на 3 склянки окропу, варити 20 хв) і п’ють по 3 столові ложки тричі на день; суміш листя чорниці звичайної і кропиви дводомної, квасолевого лушпиння і коріння кульбаби лікарської у співвідношенні 1:1:1:1 готують як відвар (1 столова ложка на 1 склянку окропу, варять 20 хв, настоюють 20 хв, проціджують) і приймають по 1 склянці 3-4 рази на день перед їдою; суміш лушпиння квасолі, листя м’яти перцевої та кукурудзяних стовпчиків з приймочками у співвідношенні 7:1:2 готують як настій (3 столо́ві ложки на 3 склянки окропу, варять 5-7 хв, настоюють 10 хв, проціджують) і приймають по півсклянки тричі на день; суміш квасолевого лушпиння, коренів лопуха справжнього й листя чорниці звичайної у співвідношенні 1:1:1 готують як настій (60 г на 1 л води́, настоюють 12 годин, кип’ятять 5 хв, настоюють ще 1 годину, проціджують) і приймають по три чверті склянки 5 раз на день через 30 хв після їди1.
PHASEOLUS VULGARIS L. — КВАСОЛЯ ЗВИЧАЙНА.
Російська назва — фасоль обыкновенная.
Однорічна трав’яниста городня рослина. Стебло довге, витке, з ріденькими волосками, що покривають непарнопірчасті листки. Квітки метеликоподібні, різного забарвлення. Плід — біб. Райони поширення рослини — південна і середня смуги СРСР, зокрема Україна та Закавказзя.
Сировина. З лікувальною метою у народі застосовують лушпиння квасолі, яке заготовляють, коли воно ще свіже, не посохле.
Для медичного використання рослина не заготовляється.
Хімічний склад. У лушпинні квасолі є аргінін, аспарагін, бетаїн (тригенолін), геміцелюлоза (45-50%), моноамінові жирні кисло́ти, лейцин, тирозин, триптофан, холін, мінеральні речови́ни (кремнеземи), мікроелементи (сліди міді, кобальту, нікелю). Недостиглі плоди містять алантоїн, лейцин, тригенолін. Крім цього, в лушпинні квасолі й насінні виявлено глобулін (20%), лецитин, лимонну кислоту, декстрин, протеазу, фазин.
Дія: гіпоглікемічна, протизапальна та сечогінна.
Фармакологічні властивості і застосування в медицині. У народній медицині лушпиння квасолі застосовують при цукровому діабеті. У 1946 р. в Центральному аптечному науково-дослідному інституті МОЗ СРСР було виготовлено з лушпиння квасолі рідкий та сухий екстракти і запропоновано для фармакологічного вивчення. Проведені досліди довели, що ці екстракти зменшують вміст цукру в крові при аліментарній гіперглікемії у кролів (Є. І. Ліхтенштейн та співавт., 1948). Максимальне зменшення кількості цукру під впливом цих препаратів досягло 30-40%, тривалість їхньої дії дорівнювала 10 год. Клінічні спостереження підтвердили результати експериментального вивчення дії екстрактів квасолі. Виявлено також, що настій лушпиння має антибіотичні властивості.
Відвар 1 столової ложки висушеного і порізаного лушпиння (без квасолі) в 2 або в 2,5 склянки окропу вживають по півсклянки 3-4 рази на день при ревматизмі та набряках, особливо ниркового походження (як сечогінний засіб).
Відвар стручків квасолі корисний при пієлонефриті і гломерулонефриті, але ефективніше поєднання їх із приймочками кукурудзи звичайної (змішувати порівну), листками мучниці звичайної (15 г), травою остудника голого і хвоща польового, квітками волошки польової (по 10 г). 30 г цього збору (4 столові ложки) настоюють на 1 л води́ протягом 12 год, кип’ятять 10 хв і знову настоюють півгодини. Вживають теплим по півсклянки 4 рази на день через 1 год після їди.
При цукровому діабеті М. А. Носаль (1958) рекомендує застосовувати такий збір. Три столові ложки суміші стручків квасолі, листків чорниці і дрібно порізаної вівсяної соломи (кожного по 2 частини), взятих на 1 частину лляного насіння, кип’ятити протягом 20 хв в 3-х склянках води́. Пити відвар по 3 столові ложки тричі на день. Відваром стручків квасолі разом з листками чорниці (порівну) у народній медицині лікують хронічний панкреатит.
При сечових каменях 20 г суміші стручків квасолі, листків чорниці звичайної (по 4 г), трави́ деревію тисячолистого, квіток те́рну колючого (по 3 г), трави́ хвоща польового і звіробою звичайного (по 10 г) настоюють 6 год на 1 склянці холодної води́, кип’ятять 15 хв. Вживають по чверть склянки 4-5 разів на день. Дія настою цієї суміші багаторазово перевірялась у клінічних умовах. Крім протизапального впли́ву на сечовивідні о́ргани він має виражений діуретичний ефект, сприяє видаленню з організму хлоридів та азотистих сполук2.
Phaseolus vulgaris L. — КВАСОЛЯ ЗВИЧАЙНА.
Українська назва — квасоля; російська — фасоль; польська — fasola.
Родина: Leguminosæ — бобові3.
Квасоля — відо́ма культивуєма рослина. Є форми, що̀ плетуться, і карликові, що̀ не вимагають підтримок.
У лікувальних цілях вживаються стулки (лушпайка) плодів квасолі.
Напар порізаних стулок квасолі — 30,0-40,0 г на 1 л води́ — приймають при ревматизмі і як сечогінне при водянці, що́ виникла на ґрунті ниркових захворювань.
Вважається, що стулки квасолі в суміші з листами чорниці у вигляді напара лікують підшлункову залозу, а людям похилого віку такий напар допомагає при цукровій хворобі. Стулки квасолі й стовпчики (волосся) кукурудзи є частими компонентами сумішей, що̀ застосовуються при запаленні нирок.
Зберігання. Стулки квасолі зберігають у мішках4.
КВАСОЛЯ ЗВИЧАЙНА (PHASEOLUS VULGARIS L.), РОДИНА «БОБОВІ» — FABACEÆ.
Однолітня трав’яниста рослина 0,5-3 м заввишки. Стебло у частини сортів кучеряве, в інших — пряме; дуже гіллясте, покрите рідкими волосками. Листя парноперисте, на довгих черешках. Квітки по 2-6 на довгих квітконіжках, від білих до темно-пурпурних і фіолетових, метеликові. Плід — боби, висячі, прямі або вигнуті, від блідо-жовтих і зелених до темно-фіолетових, з 2-8 насінинами. Насіння еліптичне, від білого до темно-лілового і чорного, однотонне або мозаїчне, краплисте, плямисте. Квасоля звичайна культивується в Україні повсюдно.
ЗБИРАННЯ ТА ЗБЕРІГАННЯ.
З лікувальною метою використовують плоди (насіння), стручки квасолі. Збір відбувається під час повного дозрівання плодів квасолі, коли вони починають лопатись. Насіння видаляють і потім використовують у їжу, а стулки плодів сушать на сонці.
АКТИВНІ РЕЧОВИ́НИ.
Плоди квасолі звичайної містять білки́, вуглеводи (моно- та олігосахариди, крохмаль), азотисті речови́ни; флавоноїди (кверцитурон); стерини (β- і γ-ситостерини, стигмастерин); органічні кисло́ти (яблучна, малонова, лимонна); вітаміни: пірідоксин, тіамін, пантотенову й аскорбінову кисло́ти. У надземній частині — флавоноїди (кемпферол-3-глюкозид, кемпферол-3-глюкоксилозид, мирицетин-3-глюкозид); лейкоантоціаніди.
ПОКАЗАННЯ ДО ЗАСТОСУВАННЯ.
Стулки бобів квасолі застосовуються в офіційній медицині. Вони знижують цукор, мають сечогінну дію і використовуються при набряках, сечокам’яній хворобі, при запаленні нирок, хворобах сечового міхура, ревматизмі, ішіасі та подагрі. Їх також застосовують при цукровому діабеті для зниження вмісту цукру в крові; для посилення ефекту стулки вживають у суміші з листям чорниці. У народній медицині квасоля застосовується при лікуванні гіпертонічної хвороби, ревматизму, цукрового діабету, а також при запальних захворюваннях нирок і водянках різного походження. Деякі фітотерапевти рекомендують препарати квасолі застосовувати при лікуванні хронічного панкреатиту. Квасоля звичайна підсилює секрецію шлункового соку. Пюре із квасолі дають як дієтичний засіб при гастритах зі зниженою секрецією шлункових залоз. Квасолевим борошном користуються як присипкою для лікування виразок і екзем.
У Німеччині дотепер квасолю нерідко називають білильними бобами. У німецькій народній медицині при діабеті давно застосовували лушпайку, що̀ залишається після лущення квасолі.
ПРОТИПОКАЗАННЯ.
У сирому виді боби квасолі не вживати, вони слабкоотруйні.
ЗАСТОСУВАННЯ.
Залити в термосі 2-3 ст. ложки подрібнених плодів квасолі 2 склянками окропу, настоювати 2 години, процідити. Приймати по ⅔ склянки за 20-40 хвилин до їди. Застосовувати в початковій стадії захворювання цукровим діабетом.
Залити 20 г подрібнених сухих стулок квасолі 1 л води́, кип’ятити на слабкому вогні 30 хвилин. Пити настій рівними частинами протягом дня. Застосовувати при лікуванні легких форм діабету5.
Примітки:
1 Стаття з книги «Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник» (відп. ред. А. М. Гродзінський; Київ, видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992 р.).
2 Стаття з книги Ф. І. Мамчура «Довідник з фітотерапії» (Київ, «Здоров’я», 1984 р.).
3 Або Fabaceæ.
4 Стаття з книги Михайла Андрійовича та Івана Михайловича Носалів «Лікарські рослини і способи їх застосування в народі» (Київ, 2013 р. (репринт видання 1958 р.)).
5 Стаття з книги І. С. Алексєєва «Повний атлас лікарських рослин» (Донецьк, ТОВ «Глорія Трейд», 2013 р.).
Немає коментарів:
Дописати коментар