Живокіст лікарський
(Symphytum officinale L.)
Symphytum officinale — багаторічна трав’яниста шорсткощетиниста рослина родини шорстколистих. Має коротке кореневище з грубим (угорі — до 2 см завтовшки) м’ясистим гілчастим чорно-бурим коренем. Стебло прямостояче, 50-100 см заввишки, розгалужене, внизу гранчасте, вгорі — крилате від збіжного листя. Листки чергові, на нижній поверхні вкриті сіткою жилок; приземні й нижні стеблові листки — з черешками, яйцевидно-ланцетні або видовженоланцетні; решта стеблових листків — сидячі, ланцетні, гострі, збіжні. Квітки правильні, пониклі, зібрані завійками на верхівці стебла́ та гілок; віночок фіалковий або брудно-пурпуровий, рідко — білий, трубчасто-дзвониковидний, з 5 короткими лопатями на краю́. Плід сухий, розпадається на 4 горішки. Цвіте́ з червня до вересня.
Поширення. Росте у вільшняках, на берегах річок, вологих луках по всій території України.
Заготівля і зберігання. Для виготовлення ліків використовують корені рослини (Radix Symphyti). Збирають їх восени, добре очищають від землí, ріжуть на куски 15-20 см і миють. Після видалення ушкоджених частин корені розщеплюють уздовж, іще раз споліскують водою і сушать під накриттям на вільному повітрі, на горищі або в сушарці при температурі 30-40°. При повільному сушінні корені всередині буріють і стають непридатними до вживання. Сухої сировини́ виходить 18%. Строк придатності — 3 ро́ки. Рослина неофіцинальна.
Хімічний склад. Коріння живокосту лікарського містить 0,2-0,8% алкалоїдів (лазіокарпін, циноглосин, алантоїн), дигалову кислоту, дубильні й слизисті речови́ни, аспарагін (1-3%), холін, крохмаль, цукри, ефірну олію, невивчений глікозид та інші речови́ни.
Фармакологічні властивості і використання. Основними діючими речовинами кореня живокосту лікарського є алантоїн, слизисті й дубильні речови́ни. Вони зумовлюють протизапальний, обволікаючий і такий, що̀ стимулює проліферацію клітин, вплив на організм. Є відомості про антипухлинну активність рослини. В минулому офіцинальна вітчизняна медицина використовувала живокіст лікарський при шлунково-кишкових розладах та як пом’якшувальний засіб при кашлі. В народній медицині рослину використовують при переломі кісток і пораненнях, виразці гомілки, при запальних процесах у шлунку й кишках, виразковій хворобі шлунка й дванадцятипалої кишки, хворобах нирок, туберкульозі легень, кашлі, бронхіті й тривкій діареї, для поліпшення обміну речовин, при фурункулах, виразках і абсцесах. Зовнішньо рослину використовують у всіх випадках, коли треба прискорити загоєння: при стоматиті, інфекційних тріщинах куточків рота, гнійничкових висипах (Impetigo contagiosa), запрілості (Intertrigo), тріщинах шкіри (Rhagades), трофічних виразках тощо.
Лікарські форми й застосування.
ВНУТРІШНЬО — відвар коріння (10 г сировини́ на 200 мл окропу) по десертній ложці через кожні 2 години; настій коріння (2 чайні ложки сировини́ настоюють 8 годин на 300 мл холодної кип’яченої води́, одержаний настій зливають, сировину вдруге заливають 200 мл окропу, через 10 хвилин проціджують і змішують обидві порції) по 500 мл за день, ковтками; настойку коріння (1 частина сировини́ на 5 частин 40%-го спирту) по 20-40 крапель 4-5 раз на день; дві столові ложки суміші коріння живокосту лікарського, листя м’яти перцевої (по 50 г), коріння солодки голої, валеріани лікарської, трави́ хвоща польового й листя меліси лікарської (по 25 г) настоюють 1 годину на двох склянках окропу, проціджують і п’ють по півсклянки 4 рази на день при виразці дванадцятипалої кишки; дві столові ложки суміші коріння живокосту лікарського й цикорію дикого, трави́ звіробою звичайного, хвоща польового, нагідок лікарських і споришу звичайного, листя подорожника великого (по 40 г) варять у 500 мл води́ 5 хвилин, проціджують і п’ють по півсклянки 4 рази на день при виразці шлунка.
ЗОВНІШНЬО — настій коріння (10 г сировини́ на 200 мл окропу, варять 10 хвилин, охолоджують, проціджують) для полоскання, промивання, примочок і спринцювань; свіжий сік або мазь із коріння (свіжий потовчений корінь змішують з розігрітим свинячим жиром у рівних частинах) для змащування уражених ділянок шкіри. Щодо отруйності рослини існують дві протилежні ду́мки1.
SYMPHYTUM OFFICINALE L. — ЖИВОКІСТ ЛІКАРСЬКИЙ.
Російська назва — окопник лекарственный.
Багаторічна трав’яниста рослина з родини шорстколистих заввишки 100 см.
Стебло товсте, пряме, угорі крислате завдяки розлогим листкам. Вся рослина з цупкими волосками. Корінь товстий, гіллястий, зовні чорний, а всередині білий, крихкий, нерівний при зламі, на смак — терпко-липкий. Квітки зібрані в пониклі під листочками закрутки. Віночки їх брудно-пурпурові, іноді з відвернутими назовні зубцями. Росте на вологих луках, поблизу канав і струмків, на торф’яно-мінеральних ґрунтах. Живокіст поширений майже по всій території європейської частини [колишнього] Радянського Союзу і зокрема в Україні.
Сировина. З лікувальною метою використовують корені та кореневища живокосту лікарського. Їх викопують восени, старанно відмивають від землí, ріжуть на дрібні кусочки й сушать при температурі 40°С. Зберігають висушену сировину в паперових мішках або закритих дерев’яних коробках.
Для медичного використання рослина не заготовлюється.
Хімічний склад. Корені живокосту лікарського містять алкалоїди циноглосин та циноглософін; глюкоалкалоїд консолідин; геліосупин, що̀ є складним ефіром геліотридину, макротомінової та ангелікової кислот; у невеликій кількості дубильні речови́ни; гірку́ речовину циноглосоїдин; барвну речовину; смо́ли. Найціннішою складовою частиною його є глікосилдіуреїд алантоїн. В надземній частині рослини містяться алкалоїди (0,24%), геліосупин, ефірна олія (0,1%), холін, смо́ли та інші речови́ни.
Дія: протизапальна, ранозагоювальна.
Фармакологічні властивості і застосування в медицині. Основна дія живокосту пов’язана з наявністю в ньому алантоїну — сполуки, що̀ утворюється при розпаді сечової кислоти́ в організмі лише деяких тварин. Алантоїн є субстанцією, яка стимулює розвиток клітин та прискорює їх поділ (проліферацію). Під його впливом ушкоджені тканини швидше відновлюють епітеліальний покрив; у ранах та виразках виникають грануляції, а регенерація настає навіть там, де процеси некрозу досягли глибоких шарів. Досить активно алантоїн діє на слизові оболонки шлунка і кишок (особливо шлунка). Клінічні спостереження показали, що екстракти кореня живокосту при пероральному введені сприяють регенерації слизової оболонки шлунка у випадках ерозивних змін, припиняють або послаблюють процес атрофії у людей похилого віку. Слизисті сполуки рослини мають здатність обволікати шкіру й слизові оболонки та захищати їх від дії шкідливих чинників зовнішнього середовища, а дубильні речови́ни діють як антибактеріальні засоби.
Отже, живокіст лікарський виявляє багатогранний синергічний вплив на живий організм: протизапальний, обволікаючий та стимулюючий проліферацію клітин. Ця речовина не токсична ні для людини, ні для тварин. Встановлено, що алкалоїди, які містяться в коренях живокосту, не мають лікувальної дії, хоча у тварин помічено незначний депресивний вплив їх на центральну нервову систему.
Препарати коренів живокосту лікарського рідко застосовують самостійно [? порівн. з текстом, наведеним нижче], частіше їх використовують у суміші з препаратами інших рослин. Екстракти кореня живокосту входять до скла́ду багатьох ліків, зокрема алантоїн — до скла́ду мазей та лініментів. Відвар кореня рослини вживають при запальних процесах у шлунку та кишках, коли настає різка гіперемія та набряк слизових оболонок, і навіть тоді, коли виникають атрофічні змíни слизової оболонки шлунка (у людей похилого віку). Досить ефективний він при виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки. Сиропи живокосту вживають при запаленні слизової оболонки рота (особливо у дітей), горла та гортані.
Особливо широко застосовують живокіст лікарський у народній медицині. Здебільшого вживають настій його кореня на гарячому молоці. Напарюють у печí протягом 6-7 год, не доводячи до кипіння, оскільки внаслідок кипіння руйнуються слиз, дубильні речови́ни, летка олія і алантоїн, який стимулює ріст клітин і відновлення м’язових та кісткових тканин (О. П. Попов, 1965). Цей настій також вживають як обволікаючий і протизапальний засіб при всіх видах запалення, зокрема при туберкульозі легень.
Водним настоєм кореня живокосту користуються для полоскання горла і рота. Як в’яжучий засіб його вживають при тривкій діареї; для поліпшення обміну речовин — при фурункулах, виразках і абсцесах (зовнішньо і внутрішньо), при хворобах нирок.
Порошком кореня рослини посипають кровоточиві рани. Сік і порошок кореня та стебла́ живокосту спиняють носову кровотечу, якщо їх на ватці ввести у ніс. При переломах, туберкульозі кісток хворі місця́ обкладають потовченою масою свіжого кореня живокосту або цією масою, змішаною з такою ж кількістю топленого несоленого свинячого сала (болезаспокійливою маззю). На рани, запалені суглоби, ушкоджені кістки, забиті місця́, синяки накладають кашу, зварену з подрібнених коренів рослини, — сприяє регенерації тканин (О. П. Попов, 1965; I. М. Соломченко, 1968). При цьому ще користуються сумішшю розмеленого на борошно кореня і меду (порівну взятих). Вживають по 1 чайній ложці, запиваючи водою, тричі на день.
1. Дві чайні ложки свіжих коренів живокосту лікарського настояти протягом 8 год у 1½ склянки остудженої кип’яченої води́, процідити. Залишки коренів залити 1½ склянки окропу, настояти півгодини, знову процідити. Обидва настої змішати. Вживати по півсклянки 4-6 разів на день перед їдою, ковтками (В. П. Махлаюк, 1967).
2. Одну частину свіжого або сухого кореня змішати з 2 частинами меду. Вживати по 1 чайній ложці тричі на день перед їдою протягом 7 днів (М. А. Носаль, 1965).
3. Три столові ложки коренів залити 0,5 л води́ і підігрівати протягом півгодини в закритому посуді на невеликому вогні, не доводячи до кипіння, настояти 4 год, процідити. Використовувати для ванн, обмивань та компресів.
4. Дві столові ложки подрібнених свіжих коренів живокосту розтерти з 2 столовими ложками свинячого несолоного смальцю. Використовувати як мазь2.
Symphytum officinale L. — ЖИВОКІСТ ЛІКАРСЬКИЙ.
Українська назва: живокіст; російська: окопник; польська: żywokost.
Родина: Boraginaceæ — шорстколисті.
Багаторічна трав’яниста рослина висотою 30-100 см. Стебло крилате, особливо догори, від глибоко-збігаючих листків, товсте, пряме. Листки нижні великі, звужені в крилатий черешок, довгасто-ланцетні, верхні сидячі. Уся рослина шорстка від покриваючих її жорстких волосків. Квіти зібрані в пониклі, покриті листочками, завитки. Віночки квітів брудно-пурпурові або лілові з відверненими назовні зубцями. Коріння — товсте, гіллясте, майже чорне зовні, усередині біле, крихке, у зламі нерівне, терпко-липке на смак. Цвіте́ із травня до кінця липня. Росте на вологих луках, біля канав, струмків, на пухких торфомінеральних ґрунтах, на низинних торфовищах. Розповсюджена скрізь.
Збирають коріння восени. Стебло вживають тільки свіжим, а не сушеним. Коріння важко відмивається, необхідна наполегливість. Добре вимите коріння ріжуть на шматки й сушать.
(За деякими джерелами корені живокосту вважаються отрутними, якщо приймаються усередину в великих дозах).
У народній практиці застосовують корінь живокосту як обволікаючий засіб при всіх видах запалення слизуватої оболонки, а особливо при грудних нездужаннях, у то́му числі й важких. Доза: 40,0 г на 1 л гарячого молока, у якому корінь живокосту парять у духовці 6-7 годин, але аж ніяк не доводять до кипіння. Вважають, що діючі речови́ни рослини руйнуються при кип’ятінні. Таким напаром кореня живокосту на молоці лікують також туберкульоз легенів.
У народі вживають також корінь живокосту і як в’язкий, і як проносний засіб, а також як засіб, що̀ видаляє омертвілі тканини й сприяє регенерації. Вважають також, що живокіст лікує нирки, допомагає при поносах навіть із кров’ю, а також при кровотечах у шлунку й кишечнику; приймають його також при чиряках, виразках і наривах як усередину, так і зовнішньо.
Живокіст, напарений у молоці, дуже швидко набридає хворому. Тоді на 6-7 днів заміняють цей напар наступним: сирий або сушений корінь живокосту розбивають на пасту (тісто), змішують із 1-2 частинами меду й приймають не більш як по чайній ложечці 3 рази в день. Після 6-7 днів знову повертаються до приймання живокосту на молоці. Свіжий і сушений корінь живокосту з медом найчастіше практикують приймати при хворобах легенів, при всяких кашлях.
Зовнішньо. При зламах костей, а також при туберкульозі костей роблять обкладання з пасти свіжого або сушеного коріння живокосту. Для цієї ж мети готують мазь із коріння живокосту: стовчений свіжий корінь живокосту змішують нарівно зі свинячим несолоним пряженим салом.
Свіжий, підсушений корінь живокосту прикладають до ран, що̀ кровоточать; напаром свіжого або сушеного кореня живокосту полощуть горло при катарах. При кровотечі з носа втягують у ніздрі сік зі свіжого стебла́ живокосту, для цієї ж мети користуються порошком кореня живокосту, вкладаючи його в ніс на ватці3.
При катарах горла для полоскання застосовують водний настій (на окропі) з наступних рослин: кореня живокосту — 15,0 г, квітів лісової мальви — 10,0 г, пелюсток троянди (культурних, садових форм — найчастіше тієї, яка́ вживається для варення) — 10,0 г, дубової кори — 5,0 г, квітів дивини — 10,0 г, листків шавлії — 5,0 г і кореня валеріани — 5,0 г. 4 столові ложки (кожна з горою) суміші заливають на ніч 1 л окропу. Ранком підігрівають, не доводячи до кипіння, і теплим настоєм разів 6-7 у день прополіскують горло. На ніч шию змазують зазначеною вище маззю, обертають фланелевим шарфом і тепло укриваються, щоб пропотіти.
Зберігання. Висушений і порізаний корінь живокосту зберігають у ящиках, викладених папером4.
ЖИВОКІСТ ЛІКАРСЬКИЙ — Symphytum officinale L.
Російська назва — окопник лекарственный.
Родина шорстколисті — Boraginaceæ.
Багаторічна трав’яниста рослина заввишки до 1 м. Корені короткі, товсті, розгалужені, чорного кольору. Сте́бла високі, гранчасті, вгорі крилаті від листків. Листки чергові, цілокраї; нижні — великі, верхні — глибокосидячі, шорсткувато-притиснуто-щетинисті. Квітки в завійках. Віночок темно-фіолетовий або рожевий, трапляється й білий. Цвіте́ живокіст у травні-липні. Росте у заплавах річок, стариць, на вологих луках. Поширений у степовій та лісовій зонах Європи, крім Крайньої Півночі.
Сировина. Використовують корені та кореневища рослини, які викопують пізно восени. Корені очищають, старанно миють і подрібнюють. Сушать при температурі, не нижчій 40°С.
Хімічний склад. У коренях живокосту лікарського знайдено пектин, слизи, дубильні речови́ни, летку олію, гірко́ти, алкалоїди, смо́ли, діуреїд гліоксилової кислоти́ — алантоїн, аспарагін (1-3%), холін.
Застосування. Алантоїн, що̀ міститься у коренях рослини, сприяє грануляції ран, виразок. Він діє на епітелій травного каналу при ерозивних та виразкових ураженнях.
Для лікування виразкового гастриту ми користуємось сумішшю кореня перстачу прямостоячого, алтеї лікарської, живокосту лікарського, медунки лікарської у співвідношенні 2:2:2:1. Беруть 2 столові ложки суміші на 1 склянку води́, напарюють у печі всю ніч, не доводячи до кипіння. П’ють по 50-70 мл напару 3 рази протягом доби за 30 хв до їди. Цим напаром можна полоскати ротову порожнину при гінгівіті, ангіні, ларингіті, виразковому стоматиті.
Для лікування виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки ми користуємося коренями та кореневищами живокосту лікарського у поєднанні з листками підбілу звичайного, коренями та кореневищами синюхи блакитної, травою сухоцвіту багнового, м’яти перцевої, медунки лікарської у співвідношенні 2:4:4:2:2:2. Беруть 2 столові ложки суміші, заливають 1 склянкою окропу, настоюють 4 год. П’ють по 50 мл 3 рази на добу за 30 хв до їди5.
ЖИВОКІСТ ЛІКАРСЬКИЙ, воловий язик, ріжник (Symphytum officinale); з лікувальною метою використовують його корінь.
Живокіст лікарський — багаторічна трав’яниста рослина з родини шорстколистих. Росте на вологих луках, поблизу канав і струмків, на пухких торф’яно-мінеральних ґрунтах. Поширений майже по всій території європейської частини [колишнього] Радянського Союзу і зокрема росте майже скрізь в Україні.
Рослина досягає заввишки до 100 см. Стебло у неї крилате, особливо догори, завдяки розлогим і збіжним листкам, товсте й пряме. Нижні листки великі, довгасто-ланцетні, а біля основи звужені в крилатий черешок; верхні — менші, сидячі. Вся рослина шершава, з цупкими волосками.
Квітки у лікарського живокосту зібрані в пониклі під листочками закрутки-групи; віночки квіток брудно-пурпурові або лілові, іноді з відвернутими назовні зубцями. Корінь товстий, гіллястий, зовні чорний, а всередині білий, крихкий і нерівний при зламі; на смак терпко-липкий.
Цвіте́ рослина з травня до серпня. Збирають коріння живокосту восени. Їх важко мити й сушити.
Завдяки дубильним речовинам, на які багатий корінь живокосту, він цінний як в’яжучий і загоювальний засіб, крім того, в ньому помічено протизапальну, зміцнювальну і таку, що̀ поліпшує обмін речовин в організмі, дію.
Хоч цю рослину й називають лікарською, або аптечною (officinale), проте в науковій медицині її не використовують, і препаратів з неї в аптеках нема.
В гомеопатії є есенція з свіжого кореня лікарського живокосту, зібраного до початку цвітіння рослини.
Лікарський живокіст більше відомий у народній медицині. В народній лікувальній практиці здебільшого вживають настій кореня на гарячому молоці, який випаровують у печí протягом 6-7 годин, але так, щоб не довести його до кипіння, тому́ що від цього в ньому зруйнуються діючі речови́ни.
Настій з кореня живокосту вживають як обволікаючий і протизапальний засіб при всіх видах запалення слизової оболонки (при грипі, ангіні та ін.), а особливо при грудних хворобах, навіть тяжких. Цей настій вживають у народі й при лікуванні туберкульозу легень. До речі, допускається й водний настій кореня живокосту, тобто на окропі, але без кип’ятіння, тільки для зовнішнього застосування (для полоскання) при катарах горла.
Як в’яжучий засіб, його вживають при простих і навіть тривких проносах, при чиряках, виразках і наривах — зовнішньо й внутрішньо (для поліпшення обміну речовин), а крім того, при хворобах нирок.
Зовнішнє застосування кореня живокосту. Порошок з цього кореня прикладають до ран, що̀ кровоточать. Сік з кореня (або з стебел) чи порошок, якщо його вкладати в ніс на клаптику ватки, спиняє кровотечу. При переломі або туберкульозі кісток хворі місця́ обкладають потовченою масою з свіжого кореня живокосту, а якщо корінь сухий (у зимовий період), то звичайно його треба зволожити для цього або намазати хворі місця́ маззю з кореня. Це роблять також і при хворобах горла, додатково до внутрішнього лікування.
Способи застосування. Настій на гарячому молоці: 10,0-200,0; вживати по одній столовій ложці, три рази на день.
Настій на воді (гарячий) — в тих самих співвідношеннях і ті самі дози вживання.
Суміш кореня живокосту з медом (замість насто́ю коріння на молоці): беруть свіжий або сухий, але розмочений корінь, товчуть його на тісто, додають половинну частину меду й змішують; цю досить густу масу вживають по одній чайній ложечці (запиваючи водою), три рази на день.
Мазь: свіжий потовчений корінь змішують наполовину з розігрітим свинячим жиром6.
ГАВ’ЯЗ, ЖИВОКІСТ (Symphytum officinale).
Як Бог допоможе, то й ця корисна лікарська рослина, впроваджена так широко українцем до лікування в Польщі, ввійде не менш широко і до української лікувальної практики.
Має вона кільканадцять відмін, з них найкраща пишна відміна, т. зв. кавказька, Лепехіна. Живокіст використовують як корм для поросят («матадор», «щорстек»), він дає свинкам швидкий ріст і певну відпорність проти епідемій. Коли будемо давати дітям (від року до трьох-п’яти літ) сік із свіжого живокосту, то діти швидше прибувають у вазі і добре держаться серед нава́ли хвороб, які їх звичайно ждуть в оточенні. Пізніше сік з живокосту придається і в дорослім віці.
Ця рослина, що̀ виглядає як будяк, росте на вогких ґрунтах. Ціле стебло і листя покриті волосками, листя зісподу покрите сіткою нервів, держиться стебла́ півобнято. Цвіт темно-пурпуровий або фіолетовий, правильний, зібраний в однобокі кетяги, обвислий. Цвіте́ від травня до вересня.
Коріння викопуємо восени, розрізуємо вздовж і сушимо.
В народній медицині вживають відвар з коріння при кашлі і для розвільнення. Ліпше робити настій з коріння — тоді слиз, який має важку речовину, що̀ гоїть (алантоїн), виходить у більшій кількості.
Живокосту ліпше не сполучувати з жодним лікарським зіллям, особливо терпким і в’яжучим. Тільки осолодження медом посилює лікувальні властивості такого насто́ю.
Свіжий сік живокосту має в собі другий важний складник — алкалоїди, що̀ зміцнюють дитячий організм.
Як відвар з коріння, так і свіжий сік багато можуть помогти в початках туберкульозу легенів, а також лагодять туберкульоз кишок7.
► Матеріали англійською мовою | ► Матеріали московською мовою |
Примітки:
1 Стаття з книги «Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник» (відп. ред. А. М. Гродзінський; Київ, Головна редакція УРЕ ім. М. П. Бажана, 1991 р.).
2 Стаття з книги Ф. І. Мамчура «Довідник з фітотерапії» (Київ, «Здоров’я», 1984 р.).
3 Кров зупиняють також насінини липи, розтерті в оцті (Прим. автора).
4 Стаття з книги Михайла Андрійовича та Івана Михайловича Носалів «Лікарські рослини і способи їх застосування в народі» (Київ, 2013 р. (репринт видання 1958 р.)).
5 Стаття з книги Є. С. Товстухи «Фітотерапія» (видання 2-е, перероблене та доповнене; Київ, «Здоров’я», 1995 р.).
6 Стаття з книги О. П. Попова «Лікарські рослини в народній медицині» (Київ, «Здоров’я», 1965 р.).
7 Стаття з книги Ю. І. Липи «Ліки під ногами: Про лікування рослинами» (Київ, «Україна», 1996 р.).
Немає коментарів:
Дописати коментар