Волошка синя
(Centaurea cyanus L.)
Centaurea cyanus — одно- або дворічна трав’яниста рослина родини айстрових (складноцвітих). Стебло 25-50 см заввишки, прямостояче, від середини розгалужене, клочкувато-павутинисте. Нижні й серединні стеблові листки ліровиднорозсічені, видовжено-оберненоланцетні, цілокраї, віддаленодрібнозубчасті, верхні — переважно лінійні. Квітки — в одиничних кошиках на кінцях стебел та пазушних гілочок: крайові квітки збільшені, лійковидні, сині, голубі, лілово-рожеві або білі, неплідні; серединні — фіолетові, двостатеві. Плід — сім’янка. Цвіте́ у червні-липні.
Поширення. Росте по всій території України в посівах ярих та озимих культур, на трав’янистих і забур’янених місцях.
Заготівля і зберігання. Використовують лише крайові квітки (Flores Cyani), зібрані в період їхнього повного цвітіння. Зібрану сировину треба негайно сушити, бо при повільному сушінні пелюстки втрачають колір і стають непридатними до вживання. Сушать на горищі, в приміщеннях, які добре провітрюються, в сушарках при температурі 40-50°, а в сонячну погоду — на відкритому повітрі. Сухої сировини́ виходить 20%. Зберігають у сухому приміщенні не більше як 1 рік. Сировина відпускається аптеками.
Хімічний склад. Квітки містять глікозиди ціанарин, центаурин і цикорин, антоціани пеларгонін і ціанідин, флавоноїди лютеолін, астрагалін, кемпферол, апіїн, космозіїн, кверцетин і рутин, барвник ціанін, сапоніни, смолисті й пектинові речови́ни, алкалоїди, аскорбінову кислоту, каротин та мінеральні солі.
Фармакологічні властивості і використання. Препарати В. с. мають сечогінні, протизапальні, дезінфікуючі й жовчогінні властивості, поліпшують функції травлення. Препарати добре діють при захворюванні нирок і сечовивідних шляхів (нирковокам’яна хвороба, пієліт, уретрит, цистит, нефроз), печінки і жовчовивідних шляхів, при кон’юнктивіті, блефариті та гемералопії. У народній медицині, окрім цього, В. с. використовують при набряках і жовтяниці та як жарознижуючий засіб при простуді. Настої і лосьйони з кошиків В. с. широко використовуються в дерматології й косметиці.
Лікарські форми і застосування.
ВНУТРІШНЬО — настій пелюсток (1 столова ложка пелюсток на склянку окропу) п’ють теплим по 1 столовій ложці 3 рази на день; 4 столові ложки суміші пелюсток В. с., приймочок кукурудзи, трави́ остудника голого та хвоща польового, кореня бузини трав’янистої, листя мучниці звичайної і березових бруньок (у співвідношенні 1:1:1:0,5:1,5:1,5:1,5) заливають на ніч 1 л холодної води́, вранці кип’ятять 5-7 хв, проціджують і п’ють по 1 склянці 5 раз на день при затримці сечі внаслідок запальних процесів у сечостатевих о́рганах.
ЗОВНІШНЬО — настій пелюсток (1 столова ложка пелюсток на 1 склянку окропу) для примочок при захворюванні очей; настій подрібнених кошиків В. с. (1 столова ложка кошиків на 400 мл суміші окропу і оцту, взятих порівну, настоюють 30 хв, охолоджують) для миття голови́, щоб стимулювати ріст волосся, і при лупі (щовечора протягом 15-20 днів), для втирання при дифузному випаданні волосся і круговій плішивості (відповідно по 1 та по 2-3 втирання щодня); лосьйон (50 г свіжих кошиків на 0,5 л окропу, настоюють 1 годину) для протирання обличчя при надмірній жирності шкіри (Hypersteatosis cutis)1.
CENTAUREA CYANUS L. — ВОЛОШКА СИНЯ.
Російська назва — василёк синий.
Однорічна трав’яниста рослина з родини кошикоцвітих. Стебло прямостояче, гіллясте, заввишки 30-50 см. Цвіте́ в червні-липні. Листки ланцетно-лінійні: нижні — дещо лопатеві, верхні — цілокраї. Кошики верхівкові, на довгих квітконіжках. Квітки крайові п’ятизубчасті, лійкоподібні, сині; серединні — трубчасті, фіолетові. Росте волошка синя між житом та іншими польовими культурами переважно в середній та північній смугах європейської частини [колишнього] СРСР, у то́му числі в Україні та в Західному Сибіру.
Сировина. Заготовляють дозрілі яскраво-сині крайові лійкоподібні квітки. Спочатку зривають цілі квіткові кошики, а потім з кошиків висмикують віночки крайових синіх квіток, не зачіпаючи внутрішніх трубчастих квіток (у незначній кількості вміст їх допускається). Побляклі віночки викидають. Зібрані віночки негайно сушать у затемненому приміщенні, що̀ добре провітрюється, розтрусивши їх тонким шаром на папері або чистому рушнику, часто перемішуючи. Висушені квітки повинні мати натуральний колір (М. С. Харченко і співавт., 1981).
Рослина заготовлюється і відпускається аптеками.
Хімічний склад. Крайові квітки кошиків волошки синьої містять глікозид центаурин, який при гідролізі дає центауридин і глюкозу; цикоріїн, що̀ при гідролізі розпадається на цикоригенін і глюкозу; ціанін (ціанін-хлорид) — барвну речовину, що̀ гідролізується до ціанідин-хлориду та глюкози. У квітках також міститься хлорид пеларгоніну.
Крім того, пелюстки (квітки) волошки синьої містять гірко́ти, слиз, смо́ли, дубильні речови́ни, органічні кисло́ти, цукри, мінеральні солі, багаті на манган та антоціановий глікозид ціанідин.
Фармакологічні властивості і застосування в медицині. Найхарактернішою властивістю препаратів волошки синьої є їх сечогінна дія (A. Ożarowski, 1976). Клінічні спостереження також свідчать про те, що при стійкій олігурії, яка виникає на ґрунті ниркової недостатності внаслідок порушення ниркового кровообігу, добове виділення сечі після вживання препаратів волошки синьої активно зростає.
В експериментах також доведено, що сечогінний ефект настає від настоїв волошки. Спиртові ж настойки рослини не мають діуретичної дії. Діючою субстанцією рослини є антоціани (розчинні у воді ціаніни), яких у ній близько 0,7%. Салуретичного ефекту препаратів волошки синьої не виявлено.
У клінічних умовах встановлено, що водні екстракти волошки синьої стимулюють жовчовиділення та жовчотворення. Проте ця здатність рослини мало виражена, тому́ внутрішнє застосування волошки помітних лікувальних наслідків не дає. Її застосовують лише в поєднанні з іншими жовчогінними травами.
Препарати волошки характеризуються антисептичними та протизапальними властивостями, їх застосовують, зокрема, при кон’юнктивіті, оскільки вони не подразнюють слизових оболонок очей.
У народній медицині рослину використовують при пієлонефриті, нефролітіазі, набряках, хворобах печінки та жовтяниці. При захворюваннях нирок і сечового міхура готують настій квіток волошки синьої. Беруть 1 чайну ложку квіток на 1 склянку окропу, настоюють 30 хв, проціджують. Вживають по півсклянки двічі-тричі на день. З цією ж метою використовують відвар волошки синьої в суміші з іншими рослинами.
Чотири повні столові ложки суміші квіток волошки синьої і трави́ череди трироздільної (по 15 г), трави́ кропиви дводомної, хвоща польового, листків волоського горіха, трави́ вероніки лікарської, квіток нагідок лікарських (кожного по 10 г) і трави́ фіалки триколірної (20 г) заливають 1 л сирої води́, настоюють протягом ночі, вранці кип’ятять 5-7 хв. Вживають 5 разів на день по 1 столовій ложці.
При затримці сечі внаслідок запальних процесів у сечовивідних шляхах застосовують гарячий настій суміші пелюсток волошки синьої, приймочок кукурудзи, трави́ грижниці (по 10 г), трави́ хвоща польового (5 г), кореня бузини трав’янистої, листків мучниці звичайної, березових бруньок (по 15 г). Вживають 5 разів на день по 1 столовій ложці (М. А. Носаль, 1958).
1. Rp.: Florum Centaureæ cyani 50,0
D.S. Одну чайну ложку залити 1 склянкою окропу, настояти 20 хв, охолодити, процідити. Вживати по чверть склянки тричі на день за 20 хв до їди.
2. Rp.: Fol. Uvæ-ursi 30,0
Florum Centaureæ cyani
Rad. Liquiritiæ aa 10,0
M.f. species
D.S. Одну столову ложку суміші залити 1 склянкою окропу, кип’ятити 10 хв, охолодити, процідити. Вживати по 1 столовій ложці 3-4 рази на день до їди2.
Centaurea cyanus L. — ВОЛОШКА СИНЯ.
Рос. назва: василёк синий, или посевной.
Родина: Asteraceæ (Compositæ) — айстрові (складноцвіті).
Відомий бур’ян з голубувато-синіми квітами. Росте у посівах зернових культур, переважно озимих (жита), багаторічних трав, на межах. Квітки зібрані в кошики; крайові п’ятизубчасті, лійкоподібні, середні − трубчасті, фіолетово-голубуваті. Цвіте в VI-VII. Рідше зустрічаються квіти білі або рожеві. Рослина однорічна (рідше дворічна), заввишки 30-60 см, галузиста. Поширена повсюдно.
Збирають, зриваючи спочатку цілі (незастарілі) квіткові кошики, а потім висмикують з них віночки крайових синіх і дещо внутрішніх трубчастих пелюсток, але таких, що̀ ще не мають сформованих насінинок з волосками. Побляклі віночки не збирають. Відразу ж сушать в затемненому місці. Висушені квіти повинні мати свій натуральний колір. Зберігають у полотняних мішечках або у скляних банках, закритих кришкою, у темному місці.
За деякими літературними даними рослина отруйна. В народі такою не вважається.
За біохімічним складом крайові квіти кошиків містять глікозид центуарин, який при гідролізі дає центауридин і глюкозу; цикоріїн, що̀ при гідролізі розпадається на цикорігенін і глюкозу; ціанін (ціанін-хлорид) — барвну речовину, що̀ гідролізується до ціанідин хлориду та глюкози. У квітах також міститься хлорид пеларгоніну. Крім того, пелюстки волошки синьої містять гірко́ти, слиз, смо́ли, дубильні речови́ни, органічні кисло́ти, цукри, мінеральні солі, багаті на марганець та антоціановий глікозид ціанідин.
Застосовують пелюстки волошок в дозі: 1 повна чайна ложка на 1 склянку окропу, настоюючи хвилин 30. Процідивши, п’ють теплим по ⅓ або по ½ склянки 2-3 рази на день. Цей напар-настій приймають при хворобах нирок і сечового міхура (запалення нирок і сечового міхура, при спазмах і катарах, при простатиті — запаленні передміхурової залози). Волошки мають протиспазматичні властивості, вони жовчогінні (як самі по собі, так і у зборах).
Для лікування надокучливих наривів і чиряків в народі існує багато лікувальних засобів і процедур. Ось один з них: роблять суміш: квітів волошок синіх, трави́ кропиви жалкої, квітів нагідок, листків волоського горіха, трави́ хвоща польового, трави́ вероніки лікарської, — кожного компонента по 10,0 г. Додають трави́ братків диких — 20,0 г і трави́ череди — 15,0 г. 4 столові ложки цієї суміші заливають 1 л сирої води́, витримують ніч, а вранці кип’ятять на слабому вогні 5-7 хвилин. Випивають цей відвар за день в 5 прийомів. Лікування триває (для так званого «повного очищення організму») до 6 тижнів.
При затримці сечі внаслідок запальних процесів у сечостатевих о́рганах вживають гарячим відвар з такої суміші трав: пелюсток волошки синьої — 10,0 г, кореневища бузини трав’янистої — 15,0 г, стовпчиків кукурудзи — 10,0 г, листків мучниці — 15,0 г, трави́ хвоща польового — 5,0 г, трави́ грижниці — 10,0 г і березових бруньок — 15,0 г. Все змішують, готують як і попередню суміш, приймають до одержання позитивних наслідків.
Зовнішньо. З напару пелюсток волошок синіх у суміші з квітками бузини чорної і травою очанки, в рівних за об’ємом пропорціях, роблять примочки на хворі очі. Цим же, але 1-2-хвилинним відваром, процідженим крізь ватку у чистій лійочці, закапують очі (по 4-5 крапель) при ослабленні зору, при так званій «курячій сліпоті», ячменях на очах, при нагноєннях.
Іноді на півсклянки цього відвару додають ще 15 крапель спиртової настоянки сушеного листя дурману і користуються ним при нагноєннях очей (промивання, закапування). На пляшечці з такою настоянкою дурману треба зробити напис «сильна отрута» і зберігати подалі від дітей. Звичайно, не при всяких хворобах очей можна користуватися цими краплями. Найкраще, коли це дозволить лікар.
Досить ефективна дія пелюсток волошки синьої як засобу, що̀ збільшує добову кількість видалення сечі при набряках, як допоміжний засіб при запаленнях ниркових клубочків та мисочок, профілактичний проти утворення в них каменів. Крім того, зовнішньо можна рекомендувати примочки з насто́ю при блефариті (запаленнях окрайок повік), кон’юнктивіті (запалення слизистої очей), надчутливості на сонячне проміння. Певною мірою діє проти мікробних і алергічних запалень очей.
Цвіт волошки застосовують при маточних кровотечах, хронічних шкіряних захворюваннях — фурункульозі, екземі; при трофічних виразках. У дерматовенерології волошку синю застосовують при мікробній екземі, піодермітах (вульгарних уграх, фурункульозі), хронічних уретритах, простатитах, як сечогінний, протимікробний засіб. Настій (10 г квіток на 200 мл води́) по ¼ склянки тричі в день за 20 хвилин до їжі.
Зовнішньо настій квітів волошки синьої (1 столова ложка рослинної сировини́ на 1 склянку окропу) втирають у волосисту частину голови́ при осередковому і дифузному випаданні волосся, себореї. Настоєм (1 чайна ложка рослини на 1 склянку окропу) протирають надто жирну шкіру.
Готуючи ліки з волошки, слід пам’ятати, що вона хоч слабо-, але отруйна. Протипоказана вагітним.
Сухі квіти добре зберігаються у скляних банках, закритих кришками; якщо пластмасовою — треба від часу до часу провітрювати. Час зберігання не встановлено. Гадаю, 2-3 ро́ки3.
ВОЛОШКА СИНЯ (CENTAUREA CYANUS L.), РОДИНА «АЙСТРОВІ» − ASTERACEÆ.
Однолітня, дворічна трав’яниста лугова рослина. Має прямостояче стебло до 60 см заввишки. Листя волошки тонкоповстяне, чергове, цільне, ланцетно-лінійне. Сині квітки зібрані в одиночні кошики, розташовані на кінцях галузок і стебел. Цвіте́ в червні-липні. Плід — сім’янка з коротким чубчиком, дозріває в серпні. Розповсюджена в Україні, європейській частині колишнього СРСР.
ЗБИРАННЯ ТА ЗБЕРІГАННЯ.
Лікарською сировиною є сині крайові квітки волошки синьої. Заготовлюють квітки, що̀ розпустилися. Для цього зрізують квіткові кошики, вискубують із них крайові воронкоподібні сині квітки, намагаючись не захопити внутрішніх трубчастих. Зібрану сировину сушать при температурі 40-50°С. Строк придатності сировини́ — 2 ро́ки.
АКТИВНІ РЕЧОВИ́НИ.
У квітках міститься флавоновий глікозид центауреїн, синій антоціановий глікозид ціанін, ефірна олія, гіркі дубильні речови́ни, сапоніни, мінеральні солі та інші речови́ни.
ПОКАЗАННЯ ДО ЗАСТОСУВАННЯ.
У народній медицині квітки застосовують при захворюваннях нирок і сечовивідних шляхів, що̀ супроводжуються затримкою виділення сечі з організму, при лікуванні курячої сліпоти — захворювання, пов’язаного з порушенням сутінкового зору, при ангіні, ларингіті, сечокам’яній хворобі, респіраторних захворюваннях, лихоманці, головному болю.
Волошка синя за цукрознижувальною активністю перевершує препарат бутамід, рекомендований для комплексного лікування цукрового діабету; настій квіток справляє антигіпоксичну дію. Антиоксидантними властивостями володіє спиртовий екстракт надземних частин: листя, квітки.
ПРОТИПОКАЗАННЯ.
Через вміст у рослині дуже активних сполук із ціановим компонентом (настої й відва́ри волошки синьої слабко отруйні) необхідно бути обережним у її застосуванні. Категорично забороняється вживати вагітним і при захворюваннях жіночої статевої сфери, що̀ супроводжуються матковими кровотечами.
ЗАСТОСУВАННЯ.
Залити 1 ст. ложку квіток волошки в емальованому посуді 1 склянкою гарячої кип’яченої води́, закрити кришкою й нагрівати на водяній бані 15 хвилин, остудити при кімнатній температурі, процідити, віджати сировину, довести кип’яченою водою об’єм отриманого насто́ю до 1 склянки. Зберігати в прохолодному місці не більше двох діб. Приймати в теплому виді по 1 ст. ложці 3 рази на день. Застосовувати як сечогінний, жовчогінний та протимікробний засіб.
Залити 3 ст. ложки подрібнених квіток волошки ½ л окропу й настоювати протягом 20-25 хвилин, процідити й додати 2 ст. ложки щойно віджатого картопляного соку. Додати 0,01 л спиртової настойки звіробою, усе змішати. Полоскати горло 7-8 разів на день кожну годину. Застосовувати при ангіні.
1 ч. ложку волошки синьої залити 1 склянкою киплячої води́, настоювати 30 хвилин, процідити. Приготовленим настоєм промивати запалені очі4.
ВОЛОШКА СИНЯ — Centaurea cyanus L.
Російська назва — василёк синий.
Родина айстрові (складноцвіті) — Asteraceæ (Compositæ).
Поширений однорічний бур’ян, який росте на засмічених полях у ячмені, пшениці, житі. Стебло пряме, гіллясте, 30-70 см заввишки. Цвіте́ в червні-липні, іноді протягом всього лíта. Квітки крайові, сині. Росте волошка синя по всій території України, у Білорусі, Краснодарському краї, Архангельській і Вологодській областях, Західному Сибіру.
Сировина. Використовують лише віночки крайових синіх квіток рослини. Віночки розстилають тонким шаром і сушать у темному теплому приміщенні. Висушена сировина повинна зберігати свій природний синій колір.
Хімічний склад. У сировині містяться антоціани, флавони, флавоноли. Флавонова група глікозидів рослини є похідним апігеніну, лютеоліну. Окрім того, в рослині виявлено рутин, дубильні речови́ни, органічні кисло́ти, смо́ли, мінеральні солі.
Застосування. Препарати волошки синьої застосовують у науковій і народній медицині як сечогінний засіб, у поєднанні з іншими рослинами — слабкий жовчогінний. Беруть 1 чайну ложку крайових квіток, заливають 1 склянкою окропу, настоюють 20 хв. П’ють по 50 мл 3 рази на добу за 30 хв до їди.
Для лікування сечокам’яної хвороби, уретриту, циститу, простатиту, пієлонефриту готують суміш квіток волошки синьої, вересу звичайного, трави́ вероніки лікарської, розхідника звичайного, материнки звичайної, цмину піскового, стовпчиків із приймочками кукурудзи звичайної у співвідношенні 2:3:2:1:1:3:3. Беруть 4 столові ложки суміші, заливають 2 склянками окропу, настоюють 1 год, п’ють по 50 мл 3 рази на добу за 30 хв до їди. Лікування триває 1,5-2 міс5.
Примітки:
1 Стаття з книги «Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник» (відп. ред. А. М. Гродзінський; Київ, Головна редакція УРЕ ім. М. П. Бажана, 1991 р.).
2 Стаття з книги Ф. І. Мамчура «Довідник з фітотерапії» (Київ, «Здоров’я», 1984 р.).
3 Стаття з книги І. М. Носаля «Від рослини ‒ до людини: Розповіді про лікувальні та лікарські рослини України» (Київ, «Веселка», 1995 р.).
4 Стаття з книги І. С. Алексєєва «Повний атлас лікарських рослин» (Донецьк, ТОВ «Глорія Трейд», 2013 р.).
5 Стаття з книги Є. С. Товстухи «Фітотерапія» (видання 2-е, перероблене та доповнене; Київ, «Здоров’я», 1995 р.).
Немає коментарів:
Дописати коментар