31 березня 2015 р.

Медунка лікарська та медунка темна


Медунка лікарська
(Pulmonaria officinalis L.)

Медунка темна
(Pulmonaria obscura Dumort.)


Медунка лікарська
МЕДУ́НКА ЛІКА́РСЬКА, смоктунчики, щемелина звичайна; медуница лекарственная.

Pulmonaria officinalis — багаторічна трав’яниста рослина родини шорстколистих. Стебло ребристе, 10-40 см заввишки, прямостояче, вкрите жорсткими залозистими волосками. Прикореневі листки, зібрані в розетку, серцевидно-яйцевидні, на довгих черешках, загострені, вкриті білуватими плямами. Стеблові листки дрібніші, середні та верхні — сидячі, напівстеблообгортні. Квітки зібрані завійками на верхівках стебел, чашечка п’ятироздільна, дзвониковидна. Віночок трубчастий, спочатку червоний, потім фіолетовий, після запилення — блакитний. Плід складається з 4 кулястих горішків. Цвіте́ у березні-червні.

Поширення. Західноєвропейський вид, може трапитися на крайньому заході України, але певні місцезнаходження на території СРСР не відомі.

Заготівля і зберігання. Зрізують надземну частину під час цвітіння рослини. Збирають і здорові прикореневі листки (після одцвітання). Заготовляють сировину в сонячну погоду. Зібрану траву уберігають від злежування, бо вона легко запарюється і чорніє. Сушити слід зразу ж після заготівлі. Для цього сировину розстилають тонким шаром на решітках у провітрюваному приміщенні, часто перевертаючи. В сушарнях температура не повинна перевищувати 50°. Занадто повільне сушіння веде до почорніння зілля. При зберіганні суху сировину треба добре провітрювати. Рослина неофіцинальна.

Хімічний склад. Молодí прикореневі листки містять каротин і до 30 мг% вітаміну С. Трава (Herba Pulmonariæ maculosæ) містить до 5% кремнекислоти́ (половина з цієї кількості — у розчинній у воді формі), дубильні речови́ни (6-10%), алантоїн (до 1%), сапонін, органічні кисло́ти, синильну кислоту, цукор, слиз, борнезит, кверцетин, кемпферол та мінеральні солі.

Фармакологічні властивості і використання. Рослина виявляє протизапальну, відхаркуючу, в’яжучу, сечогінну, пом’якшуючу, кровотворну та метаболічну дію; є вказівки на можливу протиканцерогенну дію. Витяжки з сировини діють корисно на слизові оболонки дихальних шляхів та на процес звапнення туберкульозного вогнища, зменшують запалення і збільшують опірність на дію шкідливих летких речовин і пилу, полегшують розріджування виділень, які залягають у верхніх дихальних шляхах. Препарати з медунки застосовують як допоміжні ліки при захворюваннях легень, вони ефективні особливо тоді, коли є такі симптоми як катар горла і бронхів, утруднене відхаркування, хрипота й сухий кашель. Сировина, як правило, вживається в сумішах з іншими лікарськими рослинами (споришем, хвощем, кропивою, деревієм, підбілом, солодкою тощо). Медунка входить до складу відхаркувальних препаратів, які випускаються в Австрії і ФРН. Рослина офіцинальна у ФРН. Молоде прикореневе листя використовують на салати.

Лікарські форми і застосування.

ВНУТРІШНЬО — відвар трави́ (1 столова ложка трави́ на 1 склянку води́, варити 10 хвилин) пити по півсклянки 2 рази на день як відхаркувальний засіб; відвар (по 10 г трави́ медунки, листя подорожника великого і підбілу звичайного на 1 л води́, повільно довести до кипіння, варити 3 хвилини, настояти 10 хвилин, додати меду) пити по півсклянки через регулярні інтервали як допоміжний засіб при грипі, бронхіті, фарингіті й охриплості1.


PULMONARIA OFFICINALIS L. — МЕДУНКА ЛІКАРСЬКА.

Російська назва — медуница лекарственная.

Багаторічна трав’яниста рослина з родини шорстколистих. Стебло шорстке, покрите волосками. Кореневище тонке, повзуче, темно-буре. Листки темно-зеле́ні, довгасто-яйцевидні, загострені, іноді з білими плямками, цілокраї, шорсткі. Квітки у верхньому суцвітті червоні, потім стають фіолетовими, а пізніше синіми (залежно від періоду розвитку). Цвіте у квітні-травні. Росте в заростях, серед чагарників та в листяних лісах. Поширена на території європейської частини Радянського Союзу.

Сировина. Для виготовлення ліків використовують усю надземну частину медунки, яку збирають у квітні-травні (в період цвітіння). Сушать швидко у приміщеннях, що̀ добре провітрюються.

Рослина для медичного використання не заготовляється.

Хімічний склад. Медунка лікарська містить слизисті речови́ни, алантоїн (близько 1%), дубильні речови́ни з великою кількістю поліфенолів (6-10%), сліди алкалоїдів, розчинні у воді солі кремнієвої кислоти́ (2,5-4%), сапоніни, каротин, аскорбінову кислоту, рутин, багато мікроелементів, особливо марганцю, ванадію, титану, срібла, нікелю, стронцію.

Дія: відхаркувальна, пом’якшувальна, протизапальна та слабка сечогінна.

Фармакологічні властивості і застосування в медицині. Трава медунки лікарської має протизапальні і в’яжучі властивості завдяки наявності в ній дубильних речовин. Пом’якшувальна здатність її пов’язана з вмістом слизистих речовин, сечогінна — з наявністю кремнієвих сполук. Рослина регулює діяльність деяких залоз внутрішньої секреції, посилює кровотворення (завдяки комплексові мікроелементів), діє кровоспинно та має протизапальні і ранозагоювальні властивості.

Велика кількість слизистих субстанцій (алантоїну) сприяє активній регенерації слизових оболонок дихальних шляхів, шлунка (дія подібна до дії живокосту лікарського). Досить велику роль в організмі відіграю́ть сполуки колоїдального кремнію та сапонінів. В експерименті вони майже на 40% збільшують діурез. Мікроелементи, в першу чергу марганець, впливають на процеси кровотворення. Марганець також стимулює ріст, активізує дію вітаміну В1.

Настій трави́ медунки лікарської вживають при кашлі, хворобах дихальних шляхів, діареї та інших захворюваннях шлунка і кишок, при запальних процесах у нирках і сечовому міхурі, гематурії, сечокам’яній хворобі, скрофульозі, геморої.

О. П. Попов (1965) при легеневих хворобах рекомендує вживати такий відвар медунки. Дві столові ложки подрібнених листків рослини заливають 1 л пива, додають 1 столову ложку меду. Цю суміш ставлять на вогонь і випарюють до половини. Вживають по 1-2 чайні ложки тричі на день перед їдою (запиваючи водою).

При хворобах легень та запаленні нирок і сечового міхура беруть порівну трави́ медунки лікарської, подорожника великого, шавлії лікарської, золототисячника звичайного і полину гіркого. Одну столову ложку цієї суміші заливають 1 склянкою окропу й додають 1 столову ложку меду, варять, проціджують і доповнюють перевареною водою до 1 склянки. Вживають по 1 столовій ложці тричі на день перед їдою.

При діареї і болю в кишках, легеневій кровотечі та гематурії беруть траву медунки лікарської, лляного насіння і кореня живокосту (по 1 столові ложці), 100 г ягід шипшини коричної на 1 л окропу і готують напар увечері, який настоюють до ранку. Вранці розтирають набухлі ягоди шипшини, проціджують і випивають весь настій за кілька разів протягом дня. При зниженому апетиті у хворих на туберкульоз призначають відвар суміші трави́ медунки лікарської, хвоща польового (по 20 г), кореневищ гірчака зміїного, шишкоягід ялівцю (по 10 г) та ісландського моху (25 г). Одну столову ложку цієї суміші настоюють 2 год на 1 склянці холодної води́, варять 5 хв, остуджують і проціджують. П’ють по півсклянки 3-4 рази на день.

Відвар медунки застосовують для миття голови́. Це деякою мірою запобігає випаданню волосся, а також сприяє ростові його2.


Pulmonaria officinalis L. i Pulmonaria obscura Dum. — МЕДУНКА ЛІКАРСЬКА і МЕДУНКА ТЕМНА.

Обидві рослини в народі мають однакове застосування. Українські на́зви: медунка лікарська, медунка темна (для обох рослин загальнонародне — смоктунчики); російські: медуница лекарственная, медуница неясная, легочница; польські: miodunka plamista, miodunka majowa, płucne ziele i для другої рослини — miodunka ciemnokwiatowa, miodunka ćma.

Родина: Borraginaceæ — шорстколисті.

Багаторічна трав’яниста рослина з кореневищами. Прикореневі листи довгочерешкові. Рослини шорсткі. Квіти на коротких ніжках у завитках, зібрані на верху стебла́ в щиток. Сте́бла прямостоячі, висотою 15-30 см, що̀ виростають від кореневища. В Р. officinalis прикореневі листи сердцевидно-яйцеподібні, загострені, в 1,5 рази довше своєї ширини, із крилатим черешком; в Р. obscura прикореневі листи в 2 рази довше своєї ширини. Віночки квітів, що̀ відпадають, воронкоподібні, спочатку червоні, потім у першої — блакитнувато-фіолетові, у другої — пурпурно-фіолетові. Цвітуть у квітні-травні. Ростуть у заростях, серед чагарників, у листяних лісах. Поширені: Р. obscura — скрізь, Р. officinalis — у західних областях України і Білорусі.

Збирають всю рослину, зриваючи при корені, і окремо корені восени. Сушать швидко, у добре провітрюваному місці, щоб уникнути почорніння.

Народ вживає обидві медунки як відхаркувальний засіб при бронхітах, запаленнях слизової дихальних шляхів і при інших грудних захворюваннях, що̀ супроводжуються сухим кашлем і хрипотою. Зазвичай вживають медунку з напару 30,0-40,0 г на 1 л води́.

Особисто я з успіхом вживав напар всієї рослини для промивання гнійних ран, наривів та ін. Для цієї мети також змішував медунку з пелюстками троянди, травою хвоща польового і дубовою корою, доза кожної по 10,0 г, а медунки 15,0 г. Суміш настоюється й доводиться до кипіння. Відвар застосовується також у вигляді зігрівальних компресів і примочок.

За моїми особистими спостереженнями, приймання медунки усередину у вигляді напара з 40,0 г на 1 л води́ добре діють при кишкових хворобах (проноси, різі в кишечнику й т.п.). У цих же випадках гарні й напари суміші трав: медунки 40,0 г, лляного насіння й кореня живокосту по 1 столовій ложці й 100 г плодів шипшини на 1 л води́.

Готують напар з вечора, а ранком розтирають набряклі в рідині плоди шипшини, двічі проціджують і приймають усю порцію ковтками протягом дня.

Напар кореня медунки в сумішах з іншими лікарськими рослинами вживають також для іригацій при білях.

Зберігання. Траву медунки зберігають у ящиках, викладених всередині папером3.

 




 




 

МЕДУНКА ЛІКАРСЬКА (щемелина звичайна, смоктунчики) — Pulmonaria officinalis L.

Родина шорстколисті — Borraginaceæ.

Як виглядає? Багаторічна трав’яниста рослина, 15-20 см заввишки, з повзким кореневищем. Рослина шершава. Прикореневі листки серцевидно-яйцевидні, загострені, з крилатим довгим черешком, верхні — сидячі. Стебло пряме, виростає від кореневища. Квітки на коротких ніжках у завійках, зібрані на верхівці стебла́ в щиток. Віночки квіток відпадають, вони лійковидні, спочатку червоні, потім блакитнувато-фіолетові. Цвіте в квітні-травні.

Де росте? У заростях, серед чагарників, у листяних лісах, на крайньому заході України. Подібна до неї рослина — медунка темна (Pulmonaria obscura Dumort.) з квітками, спочатку червоними, потім пурпурово-фіолетовими. Поширена в усіх лісових і лісостепових районах, рідше в Степу, в Криму — лише в передгірських і гірських лісових районах.

Що̀ й коли збирають? Листки (обох медунок), а то й цілу рослину, зриваючи її при корені, — в червні-липні; корені викопують восени.

Коли застосовують? Як відхаркувальний засіб при астмі, бронхітах, запаленні слизової оболонки дихальних шляхів, кровохарканні і при інших захворюваннях, які супроводжуються сухим кашлем і хрипотою, також при проносах і різі в кишках (містить каротин, вітамін С, рутин, сапоніни, дубильні речови́ни, поліфеноли, а з мікроелементів: залізо, мідь, марганець, який стимулює ріст, кровотворення, активізує вітамін В1 та регулює діяльність деяких залоз внутрішньої секреції, також містить мікроелементи — ванадій, титан, срібло, нікель, стронцій і кремнеземову кислоту. Виявляє, отже, пом’якшувальний (дія слизу), протизапальний (дія дубильних речовин) і сечогінний вплив (дія сапонінів і кремнеземової кислоти́).

Вживають у вигляді чаю. На 1 склянку окропу беруть 1 столову ложку медунки і настоюють 10 хвилин. Підсолоджений медом чай п’ють вранці і ввечері по 1 склянці, ковтками (рекомендують дітям).

При проносах і різі в кишечнику, кровотечах з легень і кривавому сечовипусканні беруть трави́ медунки, льняного сім’я і кореня живокосту по 1 столовій ложці, додають 100 г ягід шипшини і готують напар звечора на 1 л окропу та настоюють до ранку. Вранці розтирають набухлі ягоди шипшини, переціджують і випивають усе за кілька разів протягом дня. При зниженому апетиті і проносах у хворих на туберкульоз 1 столову ложку суміші трави́ медунки лікарської, трави́ хвоща польового, кореневища гірчака зміїного, шишкоягід ялівцю і ісландського моху у співвідношенні 2:2:1:1:2,5 настоюють 2 години в склянці холодної води́, варять 5 хвилин і через 10 хвилин проціджують. П’ють ковтками протягом дня. Замість напарів можна вживати чайними ложками видушений сирий сік, змішаний з медом.

Суміш кореня медунки, пелюсток троянди культурної і квіток ромашки (кожного по 1 столовій ложці), і трави́ звіробою (2 столових лошки) варять у 1,5 л води́ 20 хвилин (рахують від початку кипіння), настоюють півгодини, проціджують і гарячим відваром провадять двічі на день спринцювання піхви при білях у жінок4.


МЕДУНКА ТЕМНА (PULMONARIA OBSCURA DUMORT.), РОДИНА «ШОРСТКОЛИСТІ» — BORRAGINACEÆ.

Багаторічна трав’яниста рослина заввишки до 30 см. Від кореневища відходить прямостояче, гіллясте стебло, покрите твердими, короткими волосками. Листя прикореневе, з’являється після відцвітання, довгочерешкове, серцевидно-яйцеподібне, утворює прикореневу розетку. Стеблове листя дрібніше прикореневого, чергове, сидяче. Все листя з білими плямами, шорстке, покрите пушком. Квітки — дзвіночки, розташовані на кінцях галузок. Трубчасті віночки яскраві, рожево-малинові. Плоди складаються з 4 опукло-яйцеподібних, загострених горішків. Цвіте у квітні-травні, плоди дозрівають у липні. Поширена в Україні і європейській частині Росії.

ЗБИРАННЯ ТА ЗБЕРІГАННЯ.

Як лікарську сировину використовують траву й листя медунки темної, котрі заготовлюють до розпускання квіток. Щоб уникнути почорніння сировини́, сушать швидко, у добре провітрюваних приміщеннях або в тінí під навісом. Висушена трава темно-зеленого кольору. Зберігають у картонних коробках або паперових пакетах у сухому, прохолодному місці. Строк придатності сировини́ — 1 рік.

АКТИВНІ РЕЧОВИ́НИ.

Містить дубильні речови́ни з великою кількістю поліфенолів, слиз, каротин, рутин, аскорбінову кислоту, фітонциди, калій, кальцій, марганець, залізо, окис кремнію.

ПОКАЗАННЯ ДО ЗАСТОСУВАННЯ.

У народній медицині надземну частину застосовують у вигляді настоїв та відварів при захворюваннях легенів, туберкульозі легенів у дітей, бронхіальній астмі, захворюваннях шлунка, жіночих хворобах, геморої, хворобах печінки, нефритах, зобі, епілепсії; як гемостатичний засіб; зовнішньо настій, відвар, порошок застосовують як гемостатичний засіб, а також як засіб, що̀ добре загоює рани. Сік — при туберкульозі легенів, бронхіті, астмі, запаленні дихальних шляхів, зіву й бронхів, кровохарканні; як діуретичний та знеболюючий засіб; при захворюваннях нирок, сечового міхура, сечокам’яній хворобі, геморагічному діатезі, геморої, носових кровотечах, недокрів’ї, запаленні шлунка й кишечника; зовнішньо у вигляді примочок, компресів, промивань — при гнійних ранах, наривах, білях, у вигляді ванн — при золотусі.

Препарати медунки використовують для підвищення захисних властивостей організму і як засіб, що̀ стимулює роботу імунної системи.

ПРОТИПОКАЗАННЯ.

Застосовувати за призначенням і під контролем лікаря. Не рекомендується приймати препарати з медунки натщесерце та користуватися довгостроково при атонії кишечника із частими запорами.

ЗАСТОСУВАННЯ.

Залити 4 ст. ложки подрібненого листя медунки 2 склянками окропу, настоювати 30 хвилин, процідити, додати цукор або мед. Приймати по 2-3 ст. ложки 5-6 разів на день. Застосовувати при легеневих захворюваннях, а також при кишкових хворобах: діареї, спазмі, запаленнях різних відділів шлунково-кишкового тракту.

Змішати в рівних кількостях траву медунки темної, траву череди трироздільної, листя підбілу звичайного, листя подорожника великого. Залити 5 ст. ложок суміші 1 л води́, кип’ятити на слабкому вогні 3 хвилини, настоювати 1 годину, процідити. Приймати настій по ½ склянки в теплому виді повільно ковтками. Застосовувати при бронхіті, фарингіті, грипі, осиплості голосу5.


Примітки:

1 Стаття з книги «Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник» (відп. ред. А. М. Гродзінський; Київ, видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992 р.).

2 Стаття з книги Ф. І. Мамчура «Довідник з фітотерапії» (Київ, «Здоров’я», 1984 р.).

3 Стаття з книги Михайла Андрійовича та Івана Михайловича Носалів «Лікарські рослини і способи їх застосування в народі» (Київ, 2013 р. (репринт видання 1958 р.)).

4 Стаття з книги В. В. Кархута «Ліки навколо нас» (Київ, «Здоров’я», 1974 р.).

5 Стаття з книги І. С. Алексєєва «Повний атлас лікарських рослин» (Донецьк, ТОВ «Глорія Трейд», 2013 р.).

Немає коментарів:

Дописати коментар