Хвощ польовий
(Equisetum arvense L.)
Equisetum arvense — багаторічна трав’яниста, 15-40 см заввишки рослина родини хвощевих. Має бурувато-чорне розгалужене кореневище, у вузлах якого утворюються кулясті бульбочки. Сте́бла двох типів: весняні — спороносні і літні — безплідні. Спороносні пагони рожево-бурі, соковиті, членисті, нерозгалужені, з’являються напровесні і несуть на верхівках яйцевидно-циліндричні колоски з спорофілами, у спорангіях яких утворюються спори. Після висипання спор спороносні пагони відмирають і рослина розвиває яскраво-зеле́ні кільчасторозгалужені безплідні сте́бла з 6-12 ребрами і косо догори спрямованими багатогранними, здебільшого нерозгалуженими гілочками. Листки лусковидні, розміщені кільцями, зростаються у піхви; піхви листків на спороносних стеблах дзвониковидно потовщені, з 8-12 чорно-бурими зубцями, на безплідних — вузькодзвониковидні, знизу світло-зеле́ні, зверху — з темно-бурими трикутноланцетними зубцями і білою облямівкою на них (зубці піхов на бічних гілочках у кількості 4-5, відігнуті). Спороносить у березні-квітні.
Поширення. Хвощ польовий росте по всій території України як бур’ян на полях, луках, лісових розсадниках, лісосіках.
Заготівля і зберігання. Для виготовлення ліків використовують траву хвоща (Herba Equiseti), яку заготовляють влітку (червень-серпень), зриваючи її руками, зрізуючи ножем чи серпом або скошуючи косою, якщо зарості суцільні (в останньому випадку сировину перед сушінням перебирають, відкидаючи домішки, в то́му числі й нелікарські види хвоща). Сушать траву в затінку на вільному повітрі, розстилаючи тонким (5-7 см) шаром на папері або тканині. Сухої трави́ виходить 20%. отову сировину зберігають у сухому добре провітрюваному приміщенні. Строк придатності — 4 ро́ки. Трава хвоща є у продажу в аптеках.
Хімічний склад. Трава хвоща містить до 25% кремнієвої кислоти́ (як у вільному вигляді, так і у вигляді водорозчинних солей), флавоноїди: еквізетрин, лютеолін-7-глюкозид, ізокверцитрин, лютеолін, кемпферол-7-диглікозид, кемпферол-3-глікозид; сапонін еквізетонін (близько 5%), алкалоїди (сліди), дубильні, смолисті й гіркі речови́ни, ситостерол, диметилсульфон, органічні кисло́ти (аконітова, щавлева, яблучна, лінолева), вітамін С (до 190 мг%) і каротин (до 4,7 мг%).
Фармакологічні властивості і використання. Галенові препарати хвоща польового виявляють багатобічну терапевтичну дію: сечогінну, кровоспинну, протизапальну та ремінералізуючу. Завдяки великій кількості силікатів у хвощі польовому він виклика́є активну проліферацію сполучної тканини, стимулює процеси петрифікації туберкульозних вогнищ, особливо у легеневій та нирковій тканинах, утримує в сечі рівновагу між колоїдами та кристалоїдами і тим самим заважає утворенню сечових каменів. Як сечогінний засіб хвощ польовий застосовують per se або у складі сечогінних чаїв при застійних явищах серцевого походження (пороки се́рця, серцева недостатність), при захворюваннях сечовивідних шляхів (пієліти, цистити, уретрити) та при ексудативному плевриті. Добрий терапевтичний ефект одержують при лікуванні атеросклерозу судин се́рця і головного мозку, сечокам’яної хвороби, уражень капілярних судин, а також туберкульозу легень і шкіри в процесі їхньої хіміотерапії. Як ремінералізуючий засіб хвощ польовий призначають людям похилого віку (кількість кремнію в організмі зменшується прямопропорційно старінню). Важливе значення має хвощ польовий і як кровоспинний засіб. Застосування його як кровоспинного засобу показане і дає добрий терапевтичний ефект при маткових, легеневих, носових і гемороїдальних кровотечах. Позитивний терапевтичний ефект спостерігається й при кровотечах з сечових шляхів, зумовлених механічними факторами (пісок, камені). Успішно застосовують препарати хвоща при гострому і хронічному отруєнні свинцем (дезинтоксикаційну дію хвоща доведено експериментально) та при дизентерії. Заслуговують на увагу й відомості про те, що хвощ стимулює функцію кори надниркових залоз і тому́ його корисно вживати при аддісоновій хворобі. Широко використовують препарати хвоща польового і в народній медицині. Крім усіх вищезазначених випадків, їх вживають і при жовчнокам’яній хворобі, подагрі, ревматизмі, запаленні сідничного нерва, підвищеному тиску крові, при легких і середніх формах цукрового діабету. Не менше цінують хвощ польовий і як зовнішній засіб, застосовуючи його у формі насто́ю: полоскання при стоматитах і тонзилітах; втягування вранці у ніздрі при озені; спринцювання піхви при білях у жінок; примочки при хворобах шкіри (стригучий і сверблячий лишай, екзема), на гнійні рани і фурункули; ванни і припарки при виразці гомілки; сидячі ванни при нирковокам’яній хворобі і болях у ділянці сечового міхура; примочки і протирання обличчя при жирній і пористій шкірі. Настій з трави́ хвоща польового входить до складу інгредієнтів для приготування протиастматичної мікстури за Трасковим (Mixtura antiasthmatica Trascovi). Траву хвоща польового використовують і в гомеопатії.
Лікарські форми і застосування.
ВНУТРІШНЬО — відвар трави́ (20 г, або 4 столові ложки сировини́ на 200 мл окропу) по половині чи третині склянки 2-3 рази на день через 1 годину після їди; рідкий екстракт хвоща польового (Extractum Equiseti arvensis fluidi) по половині чайної ложки 3-4 рази на день; свіжий сік по 1 столовій ложці 3 рази на день.
ЗОВНІШНЬО — полоскання, протирання, компреси, примочки, спринцювання настоєм (2 столові ложки сировини́ заливають двома склянками окропу і настоюють у термосі ніч); сидячі ванни, до яких додають відвар 4 ложок трави́ в 1 л води́.
Не можна вживати хвощ польовий при нефритах і нефрозах1.
EQUISETUM ARVENSE L. — ХВОЩ ПОЛЬОВИЙ.
Російська назва — хвощ полевой.
Багаторічна спорова рослина заввишки 30-40 см з родини хвощевих. Росте переважно на піщаних ґрунтах, на узвишші. Навесні утворює соковиті світло-бурі сте́бла із спороносними волосками, які швидко відмирають. Влітку у хвоща польового розвиваються членисті безплідні пагони. Сте́бла мають гілки з 4-5 глибокими борозенками із піхвами. Зубці стеблових піхов чорні з білою облямівкою.
Іноді хвощ польовий плутають з луговим, який не має цілющих властивостей і відрізняється зеленкуватим кольором гілок (гілки хвоща польового сірого кольору) і чотиригранною формою стебла́, шорсткого й дуже борознистого (стебло польового хвоща кругле й не таке шорстке та грубе).
Сировина. З лікувальною метою використовують не всю надземну частину хвоща польового, а власне безплідні зелені пагони, які збирають у червні-серпні. Сушать їх на повітрі, зв’язуючи в пучки. Висушені літні пагони хвоща на смак кислуваті, без запаху.
Рослина заготовляється і відпускається аптеками.
Хімічний склад. Хвощ польовий містить близько 17% мінеральних солей, у яких багато кремнію (в попелі рослини його до 60%), в то́му числі й розчинної кремнієвої кислоти́. З інших складових частин слід назвати солі кальцію та калію, флавонові глікозиди еквізетрину, еквізетрин, еквізетонінові сапоніни (до 5%), смо́ли та жири, органічні кисло́ти (аконітову, щавлеву та яблучну), аскорбінову кислоту (278 мг%), гірко́ти, алкалоїди (нікотин, палюстрин, триметоксипіридин, диметилсульфон), дубильні речови́ни, каротин та флавоноїди (ізокверцитрин і 5-глюкозид-лютеолін).
Дія: діуретична, демінералізуюча, протизапальна, кровоспинна, дезинфікуюча.
Фармакологічні властивості і застосування в медицині. Найважливішим компонентом хвоща польового є розчинна у воді кремнієва кислота. Вона досить добре всмоктується у травному каналі з водних витяжок. Частина кремнієвих сполук депонується в підшлунковій залозі, шкірі та еритроцитах. Залишок її є діючим чинником, який відіграє́ важливу роль як складник сечі і міститься у значній кількості в слизових оболонках. У рубцях, що̀ утворилися після загоєння ран і тканинних дефектів, наприклад опіків, виявлено кремнієві речови́ни, що̀ свідчить про їх роль в епітелізації та формуванні сполучної тканини. Такі явища помічено і в слизових оболонках, стінках кровоносних судин, що̀ були ушкоджені, капілярах, коли спостерігалася їх надмірна проникність та ламкість. Важливу роль відіграє́ кремнієва кислота в процесах петрифікації туберкульозних вогнищ, особливо у легеневій та нирковій тканинах. Як уже зазначалося, сполуки кремнію, особливо кремнієва кислота, є постійною складовою частиною сечі, де вони виконують роль охоронного колоїду і утримують рівновагу між колоїдами та кристалоїдами. Важливе значення має кремній для людей похилого віку. Його кількість в організмі зменшується прямо пропорціонально старінню.
Препарати хвоща польового є добрим сечогінним засобом, чому сприяє наявність у ньому флавонових глікозидів. Вважають, що вони мають здатність розчиняти камені в нирках і сечовому міхурі. Ці флавонові глікозиди діють в організмі ще й подібно до рутину.
Свіжий сік хвоща припиняє ниркові кровотечі, кровотечі при поліпах сечового міхура, гострому циститі.
У науковій медицині настій трави́ хвоща польового використовують як сечогінний засіб при набряках, пов’язаних з порушенням кровообігу, а також при запальних процесах у сечовому міхурі та сечовивідних шляхах, при ексудативному плевриті і як кровоспинний засіб, особливо при маткових і гемороїдальних кровотечах. Успішно застосовують настій хвоща і при дизентерії. Французькі медики одержали позитивні результати при лікуванні туберкульозу легень кремнієвою кислотою, яку виділили з хвоща польового.
Відвар і настій трави́ хвоща в народній медицині вживають при захворюваннях легенів і дихальних шляхів, циститі, внутрішніх кровотечах, при малярії, запаленні сідничного нерва. Настій трави́ також п’ють при жовчнокам’яній хворобі, подагрі, поліартриті, набряках, особливо серцевого та ниркового походження. Як кровоспинний засіб його вживають при кривавому блюванні, геморої, маткових кровотечах (діють дубильні речови́ни, алкалоїд палюстрин, сапонін, еквізетонін, еквізетова, аскорбінова та інші кисло́ти, каротин, мінеральні солі).
Є відомості про те, що трава хвоща польового стимулює функцію коркової речовини надниркових залоз. Отже, її корисно застосовувати при аддісоновій хворобі.
1. Rp.: Herbæ Equiseti arvensis 50,0
D.S. Дві столові ложки подрібненої трави́ кип’ятити в 1 склянці води́ протягом 10 хв. Відвар пити по 1 столовій ложці 3-4 рази на день.
2. Rp.: Herbæ Equiseti 75,0
Herbæ Galeopsidis 50,0
Herbæ Poligoni avicularis 150,0
M.f. species
D.S. Одну столову ложку суміші дрібно порізаної трави́ відварити у 2 склянках води́ (випарити до половини). Відвар пити по чверть склянки тричі на день при ниркових кровотечах, поліпах сечового міхура, гострому циститі, станах після електрокоагуляції пухлин сечового міхура та електрогідравлічної літотрипсії.
3. Rp.: Herbæ Equiseti arvensis 10,0
Fol. Artemisiæ vulgaris
Fol. Uvæ ursi
Sem. Dauci carotæ aa 15,0
Sem. Anethi graveolentis 10,0
M.f. species
D.S. Суміш залити 2 склянками води́ і настояти протягом ночі у духовці. Вранці кип’ятити 4-7 хв. Відвар пити по чверть склянки 4 рази на день при каменях сечового міхура.
4. Rp.: Herbæ Equiseti arvensis
Herbæ Bursæ pastoris aa 10,0
M.D.S. Дві столові ложки суміші настояти на 2 склянках окропу. Настій випити протягом дня за 3-4 рази при надмірній менструації2.
Equisetum arvense L. — ХВОЩ ПОЛЬОВИЙ.
Українські на́зви: хвощ польовий, сосонка польова; російська: хвощ полевой; польська: skrzyp polny.
Родина: Equisetaceæ — хвощові.
Багаторічна трав’яниста рослина із чорнуватими підземними (частково надземними) членистими кореневищами, на яких часто є круглі клубочки — ніби горішки (ці горішки їстівні, особливо в спеченому виді), борошнисті, нагадують трохи за смаком картоплю. Сте́бла подвійного виду: плодоносні, з’являються провесною, негіллясті, висотою 10-20 см, червонясто-білі, соковиті, з великими піхвами з 8-9 зубцями на кожному членику стебла́, на верхівці несуть овально-циліндричне спороносне колосся; безплідні сте́бла розвиваються пізніше перших — гіллясті, висотою до 50 см, тверді, борознисті, членисті й з піхвами, що̀ мають 8-10 чорних зубців з білою облямівкою. Галузки їх розташовані кільцями у вузлах стебла́, іноді утворюють вторинні більш дрібні гілочки. Гілки прості, прямостоячі (на відміну від інших видів хвоща), борознисті з піхвами з 4-5 зубцями.
Спори з’являються у квітні-травні. Росте на парових полях, на луках, біля канав (ознака кислого ґрунту), на берегах рік, на пісках. Розповсюджений скрізь.
У народі має перевагу серед усіх видів хвощів саме хвощ польовий як більш ніжний, але вживають і інші види, однак болотний хвощ користується незначною увагою.
Збирають літні пагони в суху погоду й швидко сушать на горищах. Зібраний вологим або розкладений товстим шаром швидко чорніє.
У народній медицині хвощ дуже популярна рослина, що̀ вживається при хворобах нирок і сечового міхура3.
Приймають напар або відвар хвоща в кількості 30,0 г сухої рослини на 1 склянку води́, по 2-3 склянки в день. Вважається, що вживання хвоща видаляє ниркові камені, зменшує біль в області міхура, збільшує виділення сечі, зменшує набряки й пухлини, зменшує кількість білка́ в сечі, очищає сечоводи від усяких шлаків. Можна думати, що цим самим хвощ поліпшує загальний стан обміну речовин, тому́ що впливає (можливо посередньо) на печінку, селезінку й кишечник. Хвощ вважається необхідним компонентом у сумішах для лікування подагри й ревматизму, а також при хворобах, що̀ супроводжуються набряками й застійними явищами. У рідких випадках доводилося зустрічати застосування хвоща як кровоспинного засобу.
Зовнішньо настій із хвоща вживають для примочок при хворобах шкіри, на рани, чиряки й т.п.
При смердючому подиху втягують у ніздрі й прополоскують рот водним настоєм із хвоща: 2 столові ложки хвоща на 2 склянки води́ парять цілу ніч.
Хвощ у сумішах:
1. При хворобливому виділенні сечі п’ють гарячий чай з напара суміші трави́ хвоща й квітів ромашки нарівно. Приймання — 3 склянки в день.
2. При спазмах сечового міхура п’ють ковтками, але часто, гарячий напар із квітів волошок і трави́ хвоща, змішаних нарівно. У той же час роблять масажі області міхура, а потім кладуть на низ живота подушечку, наповнену гарячим розпареним хвощем.
Хвощ зустрічається й у деяких інших сумішах.
Зберігання. Трава хвоща зберігається в ящиках, викладених усередині папером4.
ХВОЩ ПОЛЬОВИЙ — Equisetum arvense L.
Родина хвощові — Equisetaceæ.
Як виглядає? Багаторічна трав’яниста рослина 10-15 см заввишки, з чорнуватими членистими кореневищами (підземними і надземними), на яких часто є круглі борошнисті бульбочки, немов горішки (печені за смаком нагадують картоплю). Сте́бла двох видів: плодоносні з’являються рано навесні, вони негалузисті, 10-20 см заввишки, червонувато-білі, соковиті, з великими піхвами, з 8-9 зубцями на кожному членику стебла́, на верхівці вінчає їх овально-циліндричний, спороносний колос; неплідні сте́бла — жорсткі (багаті на кремнеземову кислоту), розвиваються пізніше, гіллясті, 50 см заввишки, борознисті, членисті і з піхвами, які мають 8-9 чорних зубців з білою смужкою. Гілки́ їх розміщені кільцями у вузлах стебел, іноді утворюють вторинні дрібніші гілочки. Гілки прості, борознисті, з піхвами і з 3-4 зубцями, спрямовані догори. Спори з’являються у квітні-травні.
Де росте? По всій території України — на парових полях і кислих ґрунтах, на луках, коло канав, на берегах рік, на пісках. Найсприятливіше на нирки діє хвощ польовий.
Що̀ й коли збирають? Літні пагони, в суху погоду; сушать швидко тонким шаром, щоб не почорніли.
Коли застосовують? Як засіб кровоспинний, протигнильний, дубильний і сечогінний при застійних явищах внаслідок розладу кровообігу (декомпенсації серцевої діяльності); засіб, що̀ зменшує набряки й опухлість при ексудативному плевриті; при каменях сечового міхура збільшує виділення сечі, зменшує біль у ділянці міхура і зменшує кількість білка́ в сечі, очищує сечоводи від шлаків, антитоксичний при отруєнні оловом.
При гострому запаленні нирок рослину вживати не рекомендують, проте вона має здатність поліпшувати загальний стан обміну речовин, впливаючи на діяльність печінки, селезінки і кишок (при проносі). У суміші хвощ польовий вживають для лікування подагри, ревматизму, емфіземи, навіть туберкульозу легень (діє кремнеземова кислота), також як кровоспинний засіб при кривавому блюванні, геморої, матковій кровотечі (діють дубильні речови́ни, алкалоїд палюстрин, сапонін еквізетонін, еквізетова кислота та інші органічні кисло́ти, аскорбінова кислота, каротин, мінеральні солі).
На 1 склянку води́ беруть 1 столову ложку трави́ хвоща і кип’ятять близько 30 хв. П’ють по 1 склянці вранці (натщесерце) і ввечері, ковтками (при болісному виділенні сечі вживають гарячий чай із суміші, порівну, трави́ хвоща і квіток ромашки; при спазмах сечового міхура — чай із суміші, порівну, трави́ хвоща і квіток волошки синьої — по 3 склянки на день; також після масажу та на ділянку сечового міхура кладуть подушечку, наповнену гарячим розпареним хвощем). При каменях сечового міхура беруть суміш листків полину звичайного, мучниці, насіння моркви, трави́ хвоща і насіння кропу запашного (Anethum graveolens L.) у співвідношенні 2:3:3:2:2, заливають 2 склянками води́ і настоюють цілу ніч у духовці або печі. Вранці кип’ятять 5-7 хв і п’ють по півсклянки 4 рази на день.
Як кровоспинний засіб при надмірних менструаціях вживають суміш (порівну) трави́ хвоща з травою грициків, а при кривавому блюванні (порівну) — суміш трави́ хвоща з шишкоягодами ялівцю.
Траву хвоща польового можна вживати не лише при водянці серцевого походження, запаленні і спазмах сечового міхура, сечокам’яній хворобі, подагрі, туберкульозі легень, захворюваннях печінки, кровотечі (носовій, матковій, гемороїдальній), але також і при запаленні сідничного нерва, при головному болю та аддісоновій хворобі (бо доведено, що хвощ стимулює функцію кори надниркових залоз).
При озені настій трави́ хвоща (беруть 2 столові ложки на 2 склянки води́, напарюють цілу ніч у духовці) втягують вранці у ніздрі і полощуть ним рот при афтозних та виразкових явищах. Такий настій вживають для спринцювання піхви при білях у жінок, для примочок при хворобах шкіри (стригучий і сверблячий лишай, екзема), на гнійні рани, фурункули, лишаї; також приймають ванни, до яких додають відвар 4 столових ложок трави́ хвоща в 1 л води́. Сидячі ванни роблять при сечокам’яній хворобі (кольках) і болю у ділянці сечового міхура.
Хвощ застосовують у косметиці. 1 столову ложку трави́ хвоща польового заливають 1 склянкою окропу, нагрівають на слабкому вогні 5 хв, відціджують і напар вживають для примочок і протирання при жирній та пористій шкірі обличчя5.
ХВОЩ ПОЛЬОВИЙ (EQUISETUM ARVENSE L.), РОДИНА «ХВОЩОВІ» — EQUISETACEÆ.
Багаторічна трав’яниста рослина із чорнуватими членистими кореневищами, глибоко зануреними в ґрунт, на яких часто є круглі борошнисті бульбочки. Плодоносні сте́бла з’являються навесні. Вони не гіллясті, заввишки 10-20 см, червонясто-білі. На верхівці вони несуть овально-циліндричний спороносний колосок. Після дозрівання й висипання спор ці сте́бла відмирають, а на їхньому місці розвиваються безплідні сте́бла. Вони зеле́ні, гіллясті, досягають висоти́ 50 см, тверді, борознисті. Галузки прості, спрямовані косо нагору або прямостоячі, усередині порожні, борознисті. Спори кулясті, з’являються у квітні-травні. Хвощ розповсюджений по всій території України.
ЗБИРАННЯ ТА ЗБЕРІГАННЯ.
Застосовують надземну частину рослини. Навесні збирають тільки соковиті та яскраво-зеле́ні вегетативні пагони. Сте́бла зрізують безпосередньо над поверхнею ґрунту, вішають у пучках у провітрюваному місці й сушать доти, доки бічні гілочки не стануть ламкими — ознака добре висушеної рослини.
АКТИВНІ РЕЧОВИ́НИ.
Хвощ польовий містить сполуки кремнію (кремнієва кислота), солі калію, щавлеву, яблучну й дубильну кисло́ти, сліди алкалоїдів, флавоноїди, представлені глікозидами кверцетину, кемпферолу й лютеоліну, а також новою речовиною — хлорпохідним апігеніну.
ПОКАЗАННЯ ДО ЗАСТОСУВАННЯ.
Препарати хвоща застосовують як сечогінний засіб при набряках; протизапальний, кровоспинний, загальзноміцнювальний, як засіб, що̀ добре загоює рани тощо. Вони поліпшують водно-сольовий обмін; допомагають при серцевій недостатності; плевритах з великим ексудатом; при запальних процесах сечового міхура й сечовивідних шляхів; набряках серцевого й ниркового походження, кровотечах (носові, маткові, гемороїдальні, сечовивідних шляхів); туберкульозі; катарі верхніх дихальних шляхів; запаленні й ураженнях слизової оболонки рота й зіву; при циститі, уретриті (препарати сприяють розчиненню й виведенню каменів із сечоводів); при отруєнні свинцем; при атеросклерозі; радикуліті; артриті; подагрі. У народній медицині, крім цього, траву застосовують при лікуванні злоякісних новотворів.
У стародавні часи хвощ використовували як кровоспинний засіб. У середні століття ним лікували кашель, подагру, туберкульоз і сечокам’яну хворобу. Згодом як лікарська рослина хвощ польовий був забутий, його зеле́ні пагони цінувалися тільки як «олов’яна трава» для чищення дорогого олов’яного посуду.
Як лікарську рослину хвощ польовий знову відкрив Себастьян Кнейп.
ПРОТИПОКАЗАННЯ.
Препарати, що̀ містять хвощ польовий, протипоказані при гострих нефритах, оскільки можуть викликати подразнення нирок. Приймати за призначенням лікаря.
ЗАСТОСУВАННЯ.
Залити 1 ст. ложку трави́ хвоща ½ л окропу, настоювати 2-3 години, процідити. Настій випити протягом дня. Застосовувати при плевриті з великою кількістю ексудату.
Залити 4 ч. ложки трави́ хвоща 2 склянками окропу, дати трохи настоятися, процідити. Пити ковтками протягом дня. Застосовувати при серцевих набряках6.
Примітки:
1 Стаття з книги «Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник» (відп. ред. А. М. Гродзінський; Київ, Головна редакція УРЕ ім. М. П. Бажана, 1991 р.).
2 Стаття з книги Ф. І. Мамчура «Довідник з фітотерапії» (Київ, «Здоров’я», 1984 р.).
3 Дехто висловлюється, що хвощ як сечогінний засіб діє більш різко, дратує нирки й у цьому сенсі поступається делікатному засобу — листам мучниці (Ів. Носаль).
4 Стаття з книги Михайла Андрійовича та Івана Михайловича Носалів «Лікарські рослини і способи їх застосування в народі» (Київ, 2013 р. (репринт видання 1958 р.)).
5 Стаття з книги В. В. Кархута «Ліки навколо нас» (видання 3-є, виправлене і доповнене; Київ, «Здоров’я», 1993 р.).
6 Стаття з книги І. С. Алексєєва «Повний атлас лікарських рослин» (Донецьк, ТОВ «Глорія Трейд», 2013 р.).
Немає коментарів:
Дописати коментар