2 квітня 2015 р.

М’ята перцева


М’ята перцева
(Mentha piperita L.)


М’ята перцева
М’Я́ТА ПЕРЦЕ́ВА, м’ята холодна; мята перечная.

Mentha piperita — багаторічна трав’яниста опушена рослина родини губоцвітих. Стебло підведене, чотиригранне, галузисте, часто червонувате, 30-55 см заввишки. Листки супротивні, короткочерешкові, яйцевидно-довгасті або ланцетні, нерівно-гостропилчасті, зісподу по жилках коротковолосисті. Квітки дрібні, майже стерильні (плоди утворюються дуже рідко), зібрані на верхівці стебла́ в кільця, що̀ утворюють густе, перерване лише при основі, колосовидне суцвіття; чашечка правильна, п’ятизубчаста, з десятьма поздовжніми жилками; віночок майже правильний, з тупим чотири- або п’ятилопатевим відгином, червоно-фіолетовий з білуватою трубочкою. Плід складається з 4 однонасінних горішковидних часток. Цвіте́ у червні-липні.

Поширення. М’ята перцева в дикому стані не росте́. Являє собою гібрид, одержаний від схрещування м’яти водяної (Mentha aquatica) з м’ятою колосковою (Mentha spicata) або зеленою (Mentha viridis). У лісостепових районах України її вирощують як ефіроолійну рослину.

Заготівля і зберігання. Для виготовлення ліків використовують траву (Herba Menthæ piperitæ) і листя (Folia Menthæ piperitæ) м’яти перцевої. Заготовляють сировину, коли половина квіток у суцвітті вже розпуститься, а решта ще перебуває в стадії бутонізації. Свіжу або сушену траву використовують як сировину для добування ефірної олії. Щоб одержати листя, яке використовують для виготовлення галенових препаратів, сушену траву обмолочують і сте́бла відкидають. Сухого листя виходить 7-8%. Зберігають його у щільно закритих банках чи бляшанках у сухому темному місці. Строк придатності — 2 ро́ки. Сировина є у продажу в аптеках.

Хімічний склад. Листя м’яти перцевої містить до 2,75% ефірної олії, у складі якої є ментол (вільний і у вигляді складних ефірів оцтової і валеріанової кислот), пінени, лимонен, феландрен, цинеол, дипентен, пулегон та інші терпеноїди. Крім того, у листі м’яти перцевої є флавоноїди, урсолова і олеанолова кисло́ти, бетаїн, каротин, гесперидин, дубильні речови́ни й мікроелементи (мідь, марганець, стронцій та інші).

Фармакологічні властивості і використання. Терапевтична активність м’яти перцевої зумовлена комплексом біологічно активних речовин, серед яких першочергове значення має ментол, який належить до групи терпенів і має притаманні цій групі речовин подразні, антисептичні й анестезуючі властивості. Подразна дія ментолу вибіркова. В першу чергу подразнюються терморецептори слизових оболонок і шкіри, й це зумовлює відчуття охолодження, яке супроводжується рефлекторним звуженням судин, а потім розвивається паління, слідом за яким настає легка анестезія. Як зовнішній засіб настій м’яти перцевої вживають для полоскання ротової порожнини при поганому запаху з рота, для ванн, обмивань і компресів при сверблячці, нейродерміті та екземі. Терапевтичний ефект можна в цих випадках значно посилити одночасним пероральним застосуванням настою (по півсклянки 4 рази на день). При поганому запаху з рота болгарські лікарі рекомендують полоскати ротову порожнину настоєм м’яти на червоному вині й одночасно приймати цей настій усередину по 1 столовій ложці 2-3 рази на день. Свіже листя м’яти прикладають до лоба при сильному головному болі, а сік із свіжого листя використовують для змащування ділянок шкіри, уражених поверхневими неускладненими мікозами. Широко використовується м’ята і для перорального застосування. При прийманні всередину препарати м’яти підсилюють секрецію травних залоз, збуджують апетит, прискорюють евакуацію шлункового та кишкового вмісту (посилюють перистальтику), пригнічують процеси гниття й бродіння в травному каналі (діють вітрогінно), знижують тонус гладеньких м’язів кишечника, жовчно- та сечовивідних шляхів (діють спазмолітично), посилюють жовчотворну функцію печінки і виділення жовчі у дванадцятипалу кишку (цікаво, що жовчогінні властивості ментолу значно поступаються перед жовчогінними властивостями еквівалентної кількості листя м’яти), виявляють седативну і слабку гіпотензивну дію. Пероральне лікування препаратами м’яти перцевої показане при захворюваннях шлунково-кишкового тракту (нудота різного походження, блювання у вагітних, кишкові кольки, метеоризм, катаральні стани травного каналу, нестравність жирів та інші захворювання, які супроводжуються спазмами) і печінки (холецистит, гепатит і холангіт різного походження, жовчнокам’яна хвороба і жовтяниця), при нервовому збудженні, безсонні та різних невротичних станах. Ментол використовують як легкий рефлекторний судинорозширювальний засіб при стенокардії й хворобах, пов’язаних зі спазмами судин головного мозку. Листя м’яти входить до складу вітрогінних чаїв, потогінного чаю, жовчогінного чаю, заспокійливих чаїв, шлункового чаю. М’ятну олію і ментол використовують per se або у складі фітопрепаратів і комплексних лікувальних засобів. Слід пам’ятати, що передозування ментолу або інших препаратів м’яти може спричинити шкідливі побічні явища місцевого і загальнорезорбтивного характеру. Протипоказано змащувати ментолом слизові оболонки носа і носоглотки у дітей, оскільки можливі рефлекторне пригнічення і зупинка дихання. З віком загроза отруєння ментолом зменшується.

Лікарські форми і застосування.

ВНУТРІШНЬО — настій із листя (5 г, або половина столової ложки сировини́ на 200 мл окропу) по половині або третині склянки 2-3 рази на день за 15 хвилин до їди; олію м’яти перцевої (Oleum Menthæ piperitæ) по 1-3 краплі на прийом як вітрогінний засіб; таблетки м’ятні (Tabulettæ olei Menthæ) по 1-2 таблетки на прийом під язик як заспокійливий і спазмолітичний засіб при нудоті і блюванні, спазмах гладеньких м’язів; м’ятні краплі (Tinctura Menthæ piperitæ) по 10-15 крапель на прийом при невралгічних болях; ментол (Mеntholum) по 2-3 краплі 5%-го спиртового розчину на грудочці цукру під язик при стенокардії та як заспокійливий засіб; таблетки «Пектусин» (Таbulettæ «Pectusinum») призначають при запальних захворюваннях верхніх дихальних шляхів (тримають у роті до повного розсмоктування), валідол (Validolum) по 4-5 крапель на грудочці цукру або по 1 таблетці при стенокардії, неврозах, істерії та як протиблювотний засіб при морській і повітряній хворобі (тримають у роті до повного розсмоктування); оліметин (Olimetinum) призначають при нирковокам’яній та жовчнокам’яній хворобі; «краплі Зеленіна» по 20-25 крапель 2-3 рази на день при неврозах се́рця, що̀ супроводжуються брадикардією; корвалол (Corvalolum) призначають при неврозах з підвищеною збудливістю, нерізко виражених спазмах коронарних судин, тахікардії, безсонні й гіпертонічній хворобі в початковій стадії та при спазмах кишечника.

ЗОВНІШНЬО — ванни з відвару (50 г листя на відро води́); полоскання настоєм листя на червоному вині (готують у співвідношенні 1:10); компреси, обмивання і полоскання настоєм листя на воді (1 столова ложка сировини́ на 0,5 л окропу, настоюють 1 годину, проціджують); олія м’яти перцевої як освіжаючий та антисептичний засіб входить до складу полоскань, зубних порошків і паст; м’ятна вода (Aqua Menthæ piperitæ) для полоскання ротової порожнини; краплі зубні — по 2-3 краплі на кусочку вати вкладають у дупло хворого зуба; ментол застосовують як болетамувальний (відтяжний) засіб при невралгіях, міалгіях і артралгіях (розтирання 2%-м спиртовим розчином або 10%-ю олійною суспензією), при сверблячих дерматозах (натирання 0,5%-м спиртовим розчином або 1%-ю ланоліново-вазеліновою маззю), при мігрені (натирають скроні ментоловим олівцем) та як протизапальний засіб при запальних захворюваннях верхніх дихальних шляхів (змащування, інгаляції, закапування у ніс); бороментол (Borromentholum) застосовують як антисептичний і болетамувальний засіб для змащування шкіри при сверблячці, невралгії та для змащування слизової оболонки носа при ринітах; краплі «Евкатол» (Guttæ Eucatolum) для полоскання при запальних захворюваннях верхніх дихальних шляхів (5-10 крапель на склянку води́); меновазин (Menovasinum) для розтирань (2-3 рази на день) при невралгіях, міалгіях, артралгіях, сверблячих дерматозах; аерозоль «Камфомен» (Aerosolum «Camphomenum») для лікування запальних захворювань верхніх дихальних шляхів, головним чином гострих ринітів і фарингітів (інгаляції проводять 3-4 рази на добу після їди; дітям до 5 років і хворим, які працюють в умовах підвищеного запилення повітря, призначати препарат не рекомендується); інгакамф (кишеньковий інгалятор) застосовують для інгаляцій при гострих ринітах; мазь «Ефкамон» (Unguentum «Efcamonum») для розтирань при артритах, міозитах, невралгіях тощо (втирають у шкіру по 2-3 г 2-3 рази на день і покривають теплою пов’язкою); валідол використовують у вигляді 5-10%-го спиртового розчину для заспокоєння свербежу шкіри; мазь «Гевкамен» (Unguentum «Geucamenum») для розтирань при невралгіях, міалгіях тощо1.


MENTHA PIPERITA L. — М’ЯТА ПЕРЦЕВА (холодна).

Російська назва — мята перечная.

Багаторічна трав’яниста рослина з родини губоцвітих. Стебло чотиригранне, гіллясте, покрите короткими темно-фіолетовими волосками. Листки короткочерешкові, довгасті; зверху — темно-зелені, знизу — світло-зелені. Квітки дрібні, блідо-фіолетові, зібрані в колосовидне суцвіття. Росте́ рослина в садках, на городах. Розводять її і як лікарську рослину. Цвіте́ в червні-липні.

Сировина. Для виготовлення ліків використовують листки м’яти перцевої, м’ятну олію, ментол і препарати з них. Збирають листки під час цвітіння рослини (коли починає цвісти головне стебло) і після нього — у липні-серпні. Сушать у приміщенні, що̀ добре провітрюється, на горищі, попередньо прив’яливши на сонці.

Рослина заготовлюється і відпускається аптеками.

Хімічний склад. Усі надземні частини м’яти перцевої містять ефірну олію (1-2,5%). Найбагатші на неї суцвіття та листки. Головною складовою частиною олії є ментол. Крім нього олія листків м’яти містить: ментон, пінен, лимонен, феландрен, цінеол, жасмон, мелісову кислоту, ефіри ментолу з оцтовою та валеріановою кислотами. Основними компонентами ефірної олії із суцвіть є ментон, ментол і ментофуран; органічними домішками її — пінен, пулегон, сабіненгідрат, піперинова кислота та сесквітерпен кадінен. Крім ефірної олії в листках м’яти є каротин, бетаїн, гесперидин, уреолова і олеанолова кисло́ти, дубильні речови́ни (6-12%), а також гірко́ти.

М’ятна олія входить до складу багатьох препаратів, запропонованих для лікування жовчнокам’яної хвороби. Велику роль тут відіграю́ть терпенові сполуки, що̀ посилюють кровообіг у паренхіматозних о́рганах, особливо в печінці, збільшують секрецію жовчі та мають виражені протизапальні властивості. Терпенові речови́ни належать до групи вуглеводних сполук, які містяться в ефірній олії м’яти (вони відзначаються ароматним запахом та олійно-жировою консистенцією). Завдяки високій розчинності терпенів вони легко засвоюються організмом і швидко досягають ефекту. На цьому ґрунтується антисептична, а при певних концентраціях і протиспазматична дія терпенів.

М’ята перцева
Дія: спазмолітична, знеболююча, жовчогінна.

Фармакологічні властивості і застосування в медицині. Препарати м’яти перцевої мають спазмолітичну та болезаспокійливу властивості, а також діють як активний антисептичний засіб. При стенокардії, порушеннях вінцевого кровообігу, розладах функцій печінки, жовчних шляхів, травного каналу широко застосовується ментол.

Лікувальна цінність м’яти зумовлена насамперед наявністю в ній ментолу та дубильних речовин. Найхарактернішою властивістю ментолу є подразнення нервових закінчень слизових оболонок, що̀ викликає збудження терморегулюючих рецепторів та звуження поверхневих судин, а отже, рефлекторне розширення судин внутрішніх о́рганів. Напевне, цим пояснюється і полегшення болю, наприклад при стенокардії. Ментол має також легкоанестезуючу дію.

Подразнюючи слизову оболонку шлунка і кишок, олія м’яти посилює перистальтику. Водночас вона діє антисептично. Поєднання подразної й антисептичної дії ефірної олії сприяє обмеженню процесів гниття і бродіння в травному каналі, посиленню секреції травних залоз, прискоренню евакуації шлункового та кишкового вмісту (А. Д. Турова, 1967). Хворим похилого віку, у яких часто бувають явища атонії кишок, м’яту як вітрогінний чинник необхідно призначати в сумішах з лікарськими рослинами, що̀ мають спазмолітичні властивості (ромашкою лікарською, чистотілом звичайним, валеріаною лікарською). У цих сумішах листки м’яти посилюють жовчогінний та жовчотворний ефект.

Встановлено, що напар м’яти перцевої має гіпотензивну дію, аналогічну дії резерпіну (А. Oƶ́arowski, 1976). Ментол, як і інші терпенові сполуки, досить швидко виводиться з сечею у формі естеру з глюкуроновою кислотою. М’ятна олія має властивості, подібні до властивостей ментолу, але діє значно м’якше як подразник у зв’язку з вмістом ментофурану.

Препарати листків м’яти — ефірна олія та ментол — широко застосовуються в медицині як per se, так і в складі різних сумішей. М’яту застосовують для лікування хвороб шкіри та слизових оболонок: запальних процесів, фурункулів, геморагії, гінгівіту, стоматиту, ларингіту, фарингіту, невралгії трійчастого нерва, мігрені. Її препарати також ефективні при захворюваннях травного каналу: гастриті, нудоті різного походження, кишкових кольках, метеоризмі, запальних процесах у дванадцятипалій та тонкій кишках, блюванні у вагітних, нестравності жирів та порушенні ферментації, захворюваннях печінки (холециститі, гепатиті та холангіті різної етіології, жовчнокам’яній хворобі і жовтяниці).

При використанні препаратів, що̀ містять ментол, слід пам’ятати про їх токсичність. Це меншою мірою стосується екстрактів листків м’яти, настоїв їх і відварів, але ефірна олія та ментол у великій кількості можуть спричиняти шкідливу побічну дію на організм. У дітей при передозуванні ментолу з’являються блювання, атаксія, динамічний ступор, а інколи виникають судороги. В експериментах доведено досить сильну токсичну дію ментолу та олії з м’яти на центральну нервову систему, внаслідок якої може настати навіть параліч дихального центру і летальний кінець. Щоправда з віком загроза отруєння ментолом або м’ятною олією зменшується.

Встановлено, що чим більша концентрація ефірної олії, тим швидше під її впливом розчиняються кам’янисті мінеральні утворення в жовчних та сечовивідних шляхах. Наприклад, при концентрації олії 5-10% і температурі повітря 37°С великі камені протягом 2-8 днів значно зменшуються в розмірі, а менші зовсім розпадаються. Проте у клінічній практиці ефірна олія високої концентрації не застосовується через її токсичність.

У народній медицині м’яту перцеву використовують ще ширше, ніж у науковій. М’яту призначають для збудження й поліпшення травлення, як вітрогінний і потогінний засіб, для зменшення нудоти, при болю у шлунку і кишках, як дезінфікуючий чинник при нежитю, хрипоті, бронхіті, бронхоектазах, як заспокійливий засіб при нервовому збудженні, треморі. Разом з валеріаною м’ята спричиняє рефлекторне розширення вінцевих судин при стенокардії. М’яту вживають для лікування хвороб печінки, жовтяниці та при каменях жовчного міхура. Рослина виявляє регулюючий вплив на функції о́рганів травлення. Вона корисна і як заспокійливий засіб при нервових та серцевих хворобах, психастенії, істерії. Як зміцнювальний засіб застосовується при знесиленні, ревматизмі. Препарати м’яти тамують біль зубів та ушей простудного характеру.

М’ятою перцевою лікують геморой, хвороби жіночих статевих о́рганів, бешиху, хвороби шийних залоз. Свіжі листки рослини прикладають до лоба при сильному головному болю. При серцевих та легеневих хворобах (після кровотечі) допомагає настій м’яти, а при кривавому блюванні — її настій на оцті (О. П. Попов, 1965).

Відвар м’яти (напар у краплях) застосовують при купанні маленьких дітей, хворих на рахіт, скрофульоз та хвороби травних о́рганів.

   1. Одну столову ложку суміші трави́ шандри звичайної (30 г), листків м’яти перцевої (20 г), трави́ чистотілу звичайного (40 г) і кори крушини ламкої (10 г) настояти протягом 1 год на 1 склянці окропу. Пити настій по півсклянки через 1 год після їди при гастриті, хворобах печінки і жовчного міхура.

   2. Після кровотечі з легень і при надмірній менструації, гіперацидному гастриті, що̀ не супроводиться запором, 2 столові ложки суміші трави́ звіробою звичайного (20 г), листків м’яти перцевої, насіння фенхелю звичайного, квіток деревію тисячолистого (по 10 г кожного) і трави́ бобівника трилистого (5 г) напарювати протягом 2 год у 2 склянках окропу, процідити. Напар випити протягом дня (ковтками).

   3. При гіперацидному гастриті, що̀ супроводиться запором, 2 столові ложки суміші листків м’яти перцевої, трави́ золототисячника звичайного, звіробою звичайного (по 20 г кожного), вересу звичайного (30 г) і кори крушини ламкої (15 г) настоювати протягом 8 год у півлітра окропу, процідити. Настій пити по півсклянки 4 рази на день через 1 год після їди2.







М’ЯТА ХОЛОДНА (ПЕРЦЕВА) — Mentha piperita L.

Родина губоцвіті — Labiatæ.

Як виглядає? Багаторічна трав’яниста рослина, дуже запашна, 25-80 см заввишки. Стебло чотиригранне, галузисте, вся рослина щетинистоволохата. Листки супротивні, короткочерешкові, яйцевидновидовжені або ланцетні, гострі, пиловиднозазублені. Квітки зібрані кільцями в безлистих перерваних колосовидних суцвіттях, червонувато-фіолетові або білувато-фіолетові. Цвіте́ в червні-серпні.

Де росте́? М’ята холодна в дикому стані не росте́, вона культивується по всій території України — у садах, квітниках і на полях як ефіроолійна рослина. Багато різновидностей м’яти, які ростуть над струмками, канавами, використовуються як лікарські рослини.

Що̀ й коли збирають? Сте́бла з листками або тільки самі листки, під час цвітіння. Сушать швидко, але не на сонці.

Коли застосовують? У домашньому господарстві добре розтерті листки м’яти додають до вареників з сиром — для збудження і поліпшення травлення, як вітрогінний і потогінний засіб, щоб зменшити нудоту, як засіб, що̀ допомагає при болях у шлунку і в кишечнику (ментол), при нежитю, хрипоті, бронхіті, бронхоектазах (дезинфікує), при нервовому збудженні, тремтінні рук, при стенокардії (разом з валеріаною спричинює рефлекторне розширення коронарних судин). М’ята діє жовчогінно, рекомендують її при жовтяниці і каменях жовчного міхура.

Застосовують у вигляді чаю. На 1 склянку окропу беруть 1 столову ложку листків, настоюють 10 хвилин і п’ють по 1 склянці вранці і ввечері. При нестравності шлунка, поганому відригуванні, хворобах печінки і жовчного міхура 1 столову ложку суміші трави́ шандри звичайної, листків м’яти холодної, трави́ чистотілу звичайного і кори крушини ламкої в співвідношенні 3:2:4:1 настоюють 20 хвилин на 1 склянці окропу і п’ють по півсклянки через годину після їди.

Як рекомендує М. А. Носаль, після кровотечі з легень і при надмірних менструаціях, при гастритах з підвищеною шлунковою кислотністю без запорів 2 столові ложки суміші трави́ звіробою, листків холодної м’яти, насіння кропу, квіток деревію і трави́ бобівника в співвідношенні 10:5:5:5:1 напарюють протягом 2 годин у 2 склянках окропу, відціджують і п’ють протягом дня, ковтками. При катарі шлунка з підвищеною кислотністю і з запорами також 2 столові ложки суміші листків холодної м’яти, трави́ золототисячника (центурії), трави́ звіробою, трави́ вересу і кори крушини ламкої настоюють протягом 8 годин в півлітра окропу, відціджують і п’ють по півсклянки 4 рази на день, через годину після їди. При цих хворобах можна ще 4 ложки з верхом суміші квіток деревію, листків холодної м’яти, кори крушини ламкої, трави́ звіробою, сухоцвіту болотяного, споришу, квіток ромашки, насіння кропу, насіння кмину, кореня валеріани і шишок хмелю в співвідношенні 4:4:4:6:3:3:2:2:2:2:1 настоювати на 1 л окропу цілу ніч у духовці. П’ють 1 склянку натщесерце, решту випивають за 4 рази протягом дня, через годину після їди. При підвищеній кислотності допомагає також м’ятна олія (Oleum Menthæ) — по 3-5 крапель на цукрі або воді — і картопляний сік. Деякою мірою діють тут також гіркота та дубильні речови́ни м’яти, зокрема, велика кількість каротину.

Замість напару можна вживати м’ятні краплі з листків м’яти. 1 частину дрібно порізаних сушених листків м’яти заливають 20 частинами 30%-го спирту і настоюють, струшуючи час від часу, цілу добу. Потім відтискують, проціджують через ватку, додають 1 частину м’ятної олії і вживають по 10 і більше крапель при проносах, спазмах кишок, різі, поганому травленні, нудоті тощо. При кривавому блюванні О. П. Попов рекомендує вживати по 1-2 чайні ложки, двічі на день, відвару м’яти на оцті (20 г на 200 мл оцту). Відвар (напар) з м’яти (також краплі) вживають для купання маленьких дітей, хворих на рахіт, золотуху та хвороби шлунково-кишкового тракту.

Компреси з свіжого листя м’яти на чоло і скроні заспокоюють головний біль. Відваром з м’яти полощуть рот, кілька разів на день, при неприємному запаху з рота3.


Примітки:

1 Стаття з книги «Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник» (відп. ред. А. М. Гродзінський; Київ, видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992 р.).

2 Стаття з книги Ф. І. Мамчура «Довідник з фітотерапії» (Київ, «Здоров’я», 1984 р.).

3 Стаття з книги В. В. Кархута «Ліки навколо нас» (Київ, «Здоров’я», 1974 р.).

Немає коментарів:

Дописати коментар