26 березня 2015 р.

Калина звичайна


Калина звичайна
(Viburnum opulus L.)


Калина звичайна
КАЛИ́НА ЗВИЧА́ЙНА; калина обыкновенная.

Viburnum opulus — гіллястий кущ або невелике (2-4 м заввишки) дерево родини жимолостевих. Молоді пагони зеленувато-сірі або жовто-бурі, голі, гладенькі, місцями з великими сочевичками. Листки супротивні, широкояйцевидні, 3-5-лопатеві, з яйцевидними вищербленозубчастими гострими лопатями, зверху голі, зісподу — бархатистоопушені, 5-10 см завдовжки, 5-8 см завширшки; черешки листків довгі, з булавчастими залозками при основі і з сидячими тарілчастими залозками вгорі при основі листкової пластинки. Квітки білі, в зонтиковидних волотях; віночок зрослопелюстковий, п’ятироздільний. Крайові квітки суцвіття неплідні, з коротким порівняно великим плоским віночком, з неоднаковими лопатями; віночок внутрішніх плідних квіток правильний, короткодзвониковидний. Плід — червона куляста кістянка. Цвіте у травні-червні.

Поширення. Калина звичайна росте в лісах, між чагарниками та при берегах річок по всій території України. Широко вирощують її на присадибних ділянках.

Заготівля і зберігання. Для лікарських потреб заготовляють кору (Cortex Viburni opuli), плоди (Fructus Viburni opuli) і квітки (Flores Viburni opuli). Кору здирають весною перед розгортанням листя: на молодих гілках роблять на віддалі 25-30 см один від одного кільцеві надрізи, сполучають їх двома поздовжніми розрізами, знімають кору двома півтрубками і сушать, не вкладаючи їх одну в одну, на сонці або в приміщенні з доброю вентиляцією. Сушіння припиняють, коли кора стає ламкою. Сухої сировини́ виходить 38-40%. Строк придатності — 4 ро́ки. Плоди збирають у вересні — жовтні, коли вони повністю достигнуть. Сушать їх у затінку на вільному повітрі або в сушарках при температурі 50-60°. Сухі плоди обмолочують, сортують, відділяючи гілочки і плодоніжки. Кора і плоди калини відпускаються аптеками. Квітки використовують лише в народній медицині. Збирають їх під час цвітіння рослини, звільняють від гілочок і квітконіжок, швидко сушать у затінку і зберігають у коробках, вистелених папером.

Хімічний склад. Кора калини містить суміш флавоноїдів, відому під назвою вібурніну, дубильні речови́ни, фітостерини, ефірну олію, спирт вібурніт, α-амірин і β-амірин та їхні похідні, понад 6% смоли́, до складу якої входять оцтова, мурашина, пальмітинова, валеріанова, ізовалеріанова, олеїнова, лінолева, капронова, каприлова і церотинова кисло́ти. У плодах є цукри, флавоноїди (астрагалін, кверцетин, кемпферол, пеонозид та інші), біфлавоноїд аментофлавон, дубильні, пектинові і барвні речови́ни, вітамін С, β-каротин, органічні кисло́ти й мікроелементи; у квітках — флавоноїди, органічні кисло́ти, вітамін С та ефірна олія.

Фармакологічні властивості і використання. Галенові препарати кори калини виявляють кровоспинну і слабку сечогінну дію, мають в’яжучі й заспокійливі властивості, посилюють тонус м’язів матки, збільшують тривалість дії снотворних засобів. Як кровоспинний засіб препарати кори калини використовують при маткових кровотечах, особливо в клімактеричний період, при альгоменореї, субінволюції матки в післяпологовий період, при кровотечах на грунті запальних захворювань жіночих статевих о́рганів, а також при гемороїдальних кровотечах. Використовують кору і як запобіжний засіб проти випадкових та звичних абортів. Відваром кори промивають піхву при болісних маткових кровотечах і білях у жінок. Плоди калини (свіжі, протерті, з цукром, перероблені на джем, сік тощо) вживають при нервовому збудженні, гіпертонічній хворобі, атеросклерозі й спазмах судин. Варені з медом плоди калини їдять при кашлі, охриплості, задишці, хворобах печінки, жовтяниці та діареї. Сік з плодів калини з медом використовували в народній медицині для лікування раку молочної залози, для профілактики раку шлунка при гіпоацидному гастриті. Вважається, що систематичне вживання плодів калини покращує самопочуття хворих на злоякісні пухлини о́рганів травлення. Настій плодів калини п’ють проти фурункулів, карбункулів, екземи, різних висипів на тілі, як вітамінний, загальнозміцнюючий, потогінний і послаблюючий засіб. У дерматології й косметиці свіжий сік плодів є добрим засобом проти вугрів, висипів та пігментних плям на обличчі, для лікування ран і ураженої екземою шкіри. Настій квіток використовують у народній медицині при кашлі, простуді, задишці, склерозі, туберкульозі легень та при захворюваннях шлунка. Ним полощуть горло при ангінах і промивають рани.

Лікарські форми і застосування.

ВНУТРІШНЬО — екстракт калини рідкий (Extractum Viburni fluidum) готують на 50%-му спирті у співвідношенні 1:1 і п’ють по 30-40 крапель 2-3 рази на день до їди; суміш (порівну) екстракту калини рідкого і екстракту грициків звичайних рідкого вживають по 30 крапель 3 рази на день при кровотечах з матки і надмірних болісних менструаціях; відвар кори (10 г, або столову ложку сировини́ на 200 мл окропу) приймають по 1-2 столові ложки 3-4 рази на день після їди; настій плодів (10 г, або дві столові ложки сировини́ на 200 мл окропу) по третині склянки 3-4 рази на день; настій квіток (1 чайна ложка сировини́ на 200 мл окропу, настоюють 10 хвилин) по 2 склянки на день; сирі розім’яті плоди вживають по 1 столовій ложці 3-4 рази на день за 30 хвилин до їди при виразці шлунка, колітах і запорах.

ЗОВНІШНЬО — відвар кори (50 г сировини́ на 1 л окропу) для спринцювання; настій квіток (1 чайна ложка сировини на 200 мл окропу, настоюють 10 хвилин) для промивання і полоскання1.


VIBURNUM OPULUS L. — КАЛИНА ЗВИЧАЙНА.

Російська назва — калина обыкновенная.

Кущ або невелике дерево з родини жимолостевих заввишки до 5 м. Росте по лісах і чагарниках помірної зони Радянського Союзу, в тому числі й всюди на Україні, а також на Кавказі, в Сибіру, по всій території Західної Європи, в Японії, Монголії та в помірній зоні Північної Америки.

Листки трилопатеві, гілки голі. Суцвіття негусте, віночки білі. Плоди ягодоподібні, овальні, яскраво-червоні, з однією кісточкою. Запах слабкий, неприємний. На смак ягоди і кора гіркі, терпкі. Кора має зеленкувато-сірий колір.

Сировина. З лікувальною метою використовують кору та ягоди калини. Кору збирають з молодих стовбурів і гілок напровесні і на початку літа (у квітні-червні) — у період руху соків. Сушать на свіжому повітрі або у приміщенні, що̀ добре провітрюється, чи в сушарках при температурі 40-45°С.

Кора та ягоди калини звичайної заготовляються і відпускаються аптеками.

Хімічний склад. Кора калини містить глікозид вібурнін (1-2%), дубильні речови́ни, флобафен, фітостерин, фітостеролін, мірициловий спирт, смо́ли (близько 6,5%) і органічні кисло́ти — мурашину, оцтову, ізовалеріанову, капронову, каприлову, масляну, лінолеву, церотинову, пальмітинову.

До складу плодів входять цукри, дубильні речови́ни (близько 3%), органічні кисло́ти (близько 3%) — ізовалеріанова та оцтова і аскорбінова кислота.

Дія: кровоспинна, протизапальна, заспокійлива, протиспазматична.

Сік ягід калини має гіпотензивну, сечогінну та тонізуючу властивості.

Калиновий цвіт і плоди калини звичайної
Фармакологічні властивості і застосування в медицині. Кора калини звичайної посилює тонус мускулатури матки і має судинозвужувальну здатність. Ця властивість її пов’язана з наявністю глікозиду вібурніну.

Спиртовий екстракт калини та її відвар — добрі кровоспинні засоби, особливо при кровотечах, пов’язаних з клімаксом, при вагітності та порушенні менструального циклу. Відвар допомагає при носовій кровотечі.

Найчастіше кору калини застосовують у гінекологічній практиці, її відвар діє як гемостатичний, антисептичний та болезаспокійливий засіб при менорагії, при загрозі аборту і початкових ознаках периметриту при ньому.

Настій квіток калини вживають при болю і спазмах у травному каналі, при діареї, дисменореї і як діуретичний засіб (Д. Йорданов і співавт., 1963).

Крім кори калини цілющі властивості мають її плоди, які збирають після заморозків, тобто тоді, коли вони набувають солодкого смаку. Ягоди калини вживають як потогінний, послаблюючий та блювотний засіб, а також для зниження артеріального тиску. Варені з медом ягоди калини їдять при простуді (кашлі, охриплості), задишці, при діареї, хворобах печінки, жовтяниці.

З калинового насіння готують напій, що̀ підвищує тонус кишок. Його рекомендують людям похилого віку при хронічному запорі, атонії кишок та спастичному коліті.

Відвар ягід калини п’ють при виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, а також при фурункулах, карбункулах, екземі та виразках. Сік ягід калини з медом у народній медицині в минулому вживали при ракових хворобах, при гіпоацидному гастриті з метою профілактики раку шлунка.

Суміш настою ягід з настоєм квіток та листків калини застосовують для полоскання горла при ангіні.

Сік калинових ягід є добрим косметичним засобом проти висипів та пігментних плям на обличчі.

   1. У випадках метрорагії і надмірної болісної менструації рекомендується відвар 1 столової ложки калинової кори в 1 склянці води́. Вживати по 1 столовій ложці 3-4 рази на день.

   2. Спиртовий екстракт калинової кори слід приймати по 20-30 крапель тричі на день.

   3. Rp.: Extr. Viburni fluidi 30 ml
       D.S. По 25-30 крапель тричі на день.

   4. Rp.: Dec. corticis Viburni 10,0 : 200 ml
       D.S. По 1 столовій ложці тричі на день2.


КАЛИНА ЗВИЧАЙНА (калина обыкновенная) — Viburnum opulus L.

Червона калина... Скільки тепла́, ласки у цих звичних нашому серцю словах. Скільки пісень, легенд присвячено цій скромній рослині. Був звичай над могилою дівчини садити калину як символ чистоти й су́му.

Калина має високі декоративні властивості. Навесні вона прикрашається квітами, восени — янтарно-червоними гронами плодів і листям, яке поступово червоніє. Недарма й зараз у багатьох селах і містах можна побачити цю красуню.

Високий гіллястий кущ (2-4 м заввишки) з сірою корою, з родини жимолостевих (Caprifoliaceæ). Пагони зеленувато-сірі з супротивними великими (до 5-7 мм) бруньками. Листки до 10 см завдовжки, супротивні, майже голі. Пластинка їх 3-5-лопатева, з серцеподібною основою, зелена, з двома ниткоподібними прилистками, черешки довгі. Запашні квітки зібрані в плоскі кінцеві щиткоподібні суцвіття, крайові великі, білі, безплідні, серединні — дрібніші, двостатеві. Чашечка з п’ятьма зубчиками, віночок п’ятироздільний.

Плоди — ягодоподібні червоні овальні кістянки (6,5-14 мм завдовжки і 4,5-12 мм завширшки) з твердою кісточкою.

Росте в підліску змішаних і листяних лісів, по берегах річок і водойм, на луках.

Кора калини містить до 6,5% смоли́, до складу якої входять органічні кисло́ти (мурашина, оцтова, ізовалеріанова, капринова, каприлова, масляна, лінолева, церотинова, пальмітинова), фітостеролін, ситостерин і мірициловий спирт, а також дубильні речови́ни (близько 2%), флобафени і глікозид вібурнін. У плодах до 32% цукрів, до 3% дубильних речовин, є ізовалеріанова і оцтова кисло́ти, вітамін С. В насінні до 21% жирної олії.

Рідкий екстракт і відвар кори використовують при внутрішніх кровотечах, а також як спазмолітичний і заспокійливий засіб у гінекологічній практиці. Зовнішньо — для зупинки паренхіматозних кровотеч. Препарати з кори калини знижують артеріальний тиск. Плоди посилюють скорочення се́рця і збільшують діурез. Вони входять у вітамінні збори. Після морозів плоди вживають в їжу як засіб від гіпертонії (початкова стадія) і кашлю.

Кору разом з квітками і плодами використовують у ветеринарії для лікування ящура великої рогатої худоби.

Завдяки високому вмісту пектинів з плодів калини виготовляють мармелад, їх консервують, застосовують як чайно-кавовий сурогат. Можна використовувати як начинку для пирогів.

Крім того, плоди калини дають червону, кора — чорно-зелену фарби, придатні для фарбування вовни.

Розмножується насінням і вегетативно (паростками, відсадками, поділом куща і живцями). Всі способи прості і дають добрий результат. Зокрема, насіння після тривалої стратифікації висівають у підготовлений грунт з міжряддями 30-40 см. Після дворічного догляду саджанці висаджують на постійне місце.

Рослину вирощують у парках для створення окремих груп і живоплотів. Ціниться також як порода, що̀ приваблює корисних птахів.

Кору заготовляють з молодих пагонів у квітні-травні, роблячи кільцеві надрізи, які потім з’єднують поздовжніми. Сушать на горищах, під наметами, розстеливши тонким шаром.

Плоди збирають у вересні-жовтні, зрізуючи ножами або секаторами, сушать у печах або сушарках при температурі 50-60°С. Квітки збирають під час цвітіння і швидко висушують у затінку3.


Примітки:

1 Стаття з книги «Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник» (відп. ред. А. М. Гродзінський; Київ, видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992 р.).

2 Стаття з книги Ф. І. Мамчура «Довідник з фітотерапії» (Київ, «Здоров’я», 1984 р.).

3 Стаття з книги Ф. І. Мамчура та Я. Д. Гладуна «Лікарські рослини на присадибній ділянці» (видання друге; Київ, «Урожай», 1989 р.).

Немає коментарів:

Дописати коментар