18 квітня 2015 р.

Чебрець повзучий


Чебрець повзучий
(Thymus serpyllum L.)


Чебрець повзучий
ЧЕБРЕ́ЦЬ ПЛАЗКИ́Й, чебрець боровий; тимьян ползучий.

Thymus serpyllum — низенький (до 15 см заввишки), з приємним запахом півкущик родини губоцвітих. Головне стебло тоненьке, повзуче, вкорінене, закінчується лежачим неплідним пагоном; квітконосні гілочки круглясті або невиразночотиригранні, прямостоячі чи від основи підведені, більш-менш рівномірно навкруг опушені, під суцвіттям відлегловолосисті. Листки супротивні, короткочерешкові, еліптичні або видовжено-еліптичні, цілокраї, по кра́ю при основі довго-війчасті, з малопомітними крапчастими залозками і випнутими зісподу жилками; верхівкові підсуцвітні листки ромбічно-еліптичні. Квітки неправильні, різнорідні (або двостатеві, або жіночі на різних особинах), зібрані в пазухах верхніх листків пучками, зближеними на кінцях гілочок у головчасте або довгасте, при основі іноді переривчасте суцвіття; віночок рожево-бузковий, двогубий, з плоскою, прямою вищербленою верхньою губою і глибоко-трилопатевою нижньою. Плід складається з 4 однонасінних горішкоподібних часток. Цвіте у червні-липні.

Поширення. Чебрець плазкий росте на Поліссі у сухих хвойних і мішаних лісах, на узліссях, галявинах, серед чагарників, на схилах.

Заготівля і зберігання. Для виготовлення ліків використовують траву чебрецю (Herba Thymi serpilli). Заготовляють її в період цвітіння рослини, зрізуючи ножем, ножицями, секатором або серпом верхні трав’янисті пагони без нижніх здерев’янілих стебел. Зривати їх не можна, бо при цьому рослина виривається з коренями, що̀ приводить до знищення заростей. Повторну заготівлю сировини́ на тій самій ділянці дозволяється проводити не раніше як через 2-3 роки. Зібрану траву сушать у затінку на відкритому повітрі, розстилаючи тонким шаром на папері чи тканині. Після висихання траву обмолочують, а потім на решеті відділяють квітки і листя від стебел, які відкидають. Готову сировину зберігають у сухому, добре провітрюваному приміщенні. Строк придатності — 3 ро́ки.

Хімічний склад. Трава чебрецю містить ефірну олію (від 0,2 до 1,5%), флавоноїди, дубильні і гіркі речови́ни, камедь, тритерпенові кисло́ти (урсолова і олеанолова), мінеральні солі і інші сполуки. До складу ефірної олії входять тимол, карвакрол, цимол, α- і β-пінен, γ-терпінен, α-терпинеол, борнеол, цингіберен і інші терпеноїди.

Фармакологічні властивості і використання. Галенові препарати чебрецю плазкого виявляють відхаркувальну антибактеріальну, спазмолітичну і знеболюючу дію, заспокійливо діють на центральну нервову систему, збуджують виділення шлункового соку. Їх можна давати при ларингітах, трахеїтах, бронхітах, бронхопневмоніях, при шлунково-кишкових захворюваннях, що̀ супроводжуються зниженням шлункової секреції, атонією або спазмами кишечника, метеоризмом. У народній медицині, крім того, чебрець плазкий вважається добрим засобом для лікування коклюшу, туберкульозу легень, безсоння, задишки, бронхіальної астми, при виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, геморої, при захворюваннях суглобів, паралічах, крижово-поперековій невралгії, у випадку інвазії стьожковими гельмінтами, від алкоголізму (див. статтю Полин гіркий) та при альгоменореї. Як зовнішній засіб чебрець використовують при запальних захворюваннях ротової порожнини і ротоглотки, викликаних гноєрідними бактеріями (полоскання); у разі нервових і шкірних захворювань, ревматизму (ванни); при запальних захворюваннях піхви, білях, особливо у жінок похилого віку (спринцювання). З готових аптечних препаратів застосовують тимол, пертусин і рідину Гартмана. Препарати чебрецю протипоказані при вагітності, декомпенсації серцевої діяльності, хворобах печінки і нирок. Передозування може спричинити нудоту.

Лікарські форми і застосування.

ВНУТРІШНЬО — настій (2 столові ложки сировини́ на 500 мл окропу, настояти 2 години) по півсклянки 4 рази на день до їди; 1 чайну ложку сировини́ заварюють склянкою окропу і п’ють як чай, підсолоджуючи медом.

ЗОВНІШНЬО — полоскання настоєм (10 г, або 2 столові ложки сировини́ на 200 мл окропу); 15 г сировини́ заливають двома склянками окропу, настоюють до охолодження, проціджують, розводять кип’яченою водою до 1 л і одержаний настій застосовують для спринцювання (процедуру проводять зранку і ввечері); 100 г сировини́ заливають 2 л окропу, настоюють 30 хвилин, проціджують і додають до ванни1.


THYMUS SERPYLLUM L. — ЧЕБРЕЦЬ ЗВИЧАЙНИЙ.

Російська назва — чабрец обыкновенный (тимьян ползучий).

Дрібний напівкущик з родини губоцвітих заввишки 5-15 см, з дерев’янистими стовбурчиками. Від стовбурчиків відходять подекуди вертикальні трав’янисті квітконосні та безплідні пагони. Листки черешкові, еліптичні або довгасті. Квітки яскраві, лілово-рожеві. Плоди короткоеліптичні, темно-бурі. Цвіте рослина з червня до вересня і має сильний аромат. Чебрець поширений на відкритих горбистих місцях, на луках, лісових галявинах.

Сировина. Для виготовлення ліків збирають траву чебрецю з квітками у період цвітіння рослини. Зрізують верхні тонкі частини стебел разом з листками і квітками. Сушать на горищі або в приміщенні, що̀ добре провітрюється. Після сушіння дерев’янисті корені і сте́бла відкидають. Суха трава має приємний аромат, на смак гіркувата, трохи пекуча. Зберігають її у щільно закритих ящиках або в паперових мішках.

Рослина заготовляється й відпускається аптеками.

Хімічний склад: ефірна олія (близько 0,5-10%), дубильні та гіркі речови́ни, серпілін, камедь, смо́ли, флавоноїди, яблучна, урсолова та оманолова кисло́ти і мінеральні солі До складу ефірної олії входять тимол (близько 30%), карвакрол (близько 20%), цимол-терпінеол, борнеол та інші речови́ни.

Дія: антисептична, болезаспокійлива.

Фармакологічні властивості і застосування в медицині. Фенольні сполуки чебрецю — тимол та його ізомер карвакрол, що̀ міститься в ефірній олії рослини, мають сильно виражену антисептичну властивість. До відкриття антибіотиків та інших сильнодіючих синтетичних антисептиків, що̀ використовуються у медицині, карвакрол вважався найефективнішим антибактеріальним чинником. Його використовують для місцевого знеболення у стоматології.

У науковій медицині препарати чебрецю застосовують в основному як відхаркувальний, седативний, антисептичний та протисудорожний засіб, а також як болезаспокійливий при радикуліті і невриті.

Чебрець звичайний виявляє й загальнозміцнювальну дію на організм, особливо при інтенсивній розумовій праці, безсонні, скорбуті (вживають відвар, екстракти й настойку). Настій 4 частин чебрецю звичайного, 1 частини полину гіркого і 1 частини золототисячника звичайного застосовують по 1 столовій ложці тричі на день для лікування від алкоголізму. Строк лікування — 2-3 міс.

Враховуючи антисептичну, болезаспокійливу та седативну дію препаратів чебрецю, їх досить широко й успішно застосовують при запальних процесах у сечовивідних о́рганах: гострому і хронічному пієліті та пієлонефриті, нічному мимовільному сечовиділенні.

Із трави́ чебрецю в суміші з кореневищами аїру тростинного та молодими шишками сосни́, взятими порівну, готують настій. Беруть 15 г цієї суміші на 1 склянку окропу, настоюють у духовці 2 год, проціджують і вживають по чверть склянки 3-4 рази на день після їди при нічному нетриманні сечі. Лікування проводять 2-3 міс.

У народній медицині настій трави́ чебрецю звичайного вживають всередину як відхаркувальний та протизапальний засіб при гострому бронхіті, туберкульозі легень та інших захворюваннях дихальних шляхів. Його також застосовують при безсонні у дорослих та дітей, задишці, бронхіальній астмі, виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки та інших шлунково-кишкових захворюваннях, метеоризмі, геморої, захворюваннях суглобів, паралічах, при гінекологічних хворобах, інвазії стьожковими гельмінтами і як сечогінний, потогінний та депуративний засіб.

С. А. Томілін (1959) рекомендує як відхаркувальний та заспокійливий засіб при коклюші настій 1 столової ложки суміші трави́ чебрецю (20 г), фіалки запашної, багна болотяного, листків омели білої та підбілу звичайного, квіток глоду колючого (по 10 г) на 1 склянці окропу. Настій випивають протягом дня за 5-6 разів.

При крижово-поперековій невралгії настій 20 г чебрецю на 1 л окропу, нагрітий до кипіння і остуджений, призначають пити теплим по півсклянки 4 рази на день дорослим та по 1 десертній ложці дітям.

Ванни та компреси з насто́ю рослини, а також подушечки з трави́ для припарок вживають як знеболюючий засіб при суглобовому ревматизмі, паралічі, забитті та набряках. Настоєм трави́ чебрецю миють голову при стійкому головному болю, себореї, ним полощуть рот при неприємному запаху. Траву рослини використовують також для освіжаючих ароматних ванн.

З чебрецю виготовляють препарат пертусин, який вживають при гострому та хронічному бронхіті і коклюші.

   1. При гастриті та ентериті настоюють 1 столову ложку суміші трави́ чебрецю (10 г), листків меліси лікарської (40 г), трави́ маренки запашної (50 г), листків суниць лісових або полуниць (100 г) на 1,5 склянки окропу, проціджують. Настій п’ють по півсклянки тричі на день.

   2. При запаленні дихальних шляхів заварюють 1 столову ложку суміші трави́ чебрецю звичайного (25 г), листків підбілу звичайного (20 г), квіток первоцвіту весняного (30 г) у 2 склянках води́, настоюють 3-4 год, проціджують. Настій п’ють по 2 столові ложки через кожні 2-3 год.

   3. При рахіті, скрофульозі та порушенні обміну речовин у дітей 60 г квіток і листків чебрецю звичайного або материнки звичайної настоюють 20 хв на 5 л окропу і цей настій додають до повної ванни. Такі ванни рекомендується приймати двічі на тиждень.

   4. Rp.: Inf. herbæ Serpylli 15,0 : 180 ml
       D.S. По 1 столовій ложці тричі на день.

   5. Rp.: Extr. Serpylli fluidi 20 ml
       Sir. Althææ 10 ml
       M.D.S. По 1 чайній ложці тричі на день дітям при кашлі2.

 




 




 

ЧЕБРЕЦЬ ЗВИЧАЙНИЙ (тимьян обыкновенный) — Thymus serpyllum L.

Дуже популярний був чебрець у слов’ян. Наші предки кидали пучки цієї трави́ в багаття при жертвоприношеннях, коли пахучий дим — фіміам — піднімався до неба. Це сприймалося як підтвердження, що жертва прийнята.

Чебрець віддавна відомий як чудовий медонос. Цей факт помітили ще стародавні греки. Гора Хіметос славилася медом, який бджо́ли збирали з чебрецю, що̀ ріс на ній. У середні віки́ зображення гілок чебрецю, навколо яких в’ються бджо́ли, було улюбленою прикрасою рицарського обладунку.

З сивої давнини чебрець відомий як лікувальний засіб. Його ще до нашої ери використовували при запамороченнях.

Чебрець звичайний — дрібний півкущ 5-15 см заввишки з родини губоцвітих [Lamiaceæ (Labiatæ)]. Стовбур дерев’янистий, від нього подекуди відходять вертикальні трав’янисті квітконосні і безстеблі пагони. Листки черешкові, еліптичні, темно-бурі. Цвіте з червня по вересень. Має сильний запах.

Лікарською сировиною є надземна частина.

Містить ефірну олію (0,8-1,2%), до складу якої входять тимол, карвакрол, цимол, терпінен, терпінеол, борнеол і цингіберен, а також дубильні речови́ни, гірко́ти, камедь, флавоноїди, урсолова і олеїнова кисло́ти.

У науковій медицині використовують як відхаркувальний засіб. Входить до складу препарату пертусин.

У народній медицині здавна призначають усередину при грудних захворюваннях, хронічному гастриті, безсонні, хворобах печінки, недокрів’ї, порушеннях обміну речовин, зовнішньо — для примочок, загоювання ран та опіків.

Ефірну олію застосовують у парфюмерно-косметичній промисловості та миловарінні. Вона або тимол входять до складу кращих зубних паст і еліксирів, які мають сильно виражену бактерицидну дію, завдяки чому зуби не псуються. Крім того, олія надає консервам аромату.

В побуті чебрець вживають як прянощі для м’ясних страв і при солінні огірків.

Дуже декоративна рослина, придатна для декорування сухих сонячних місць і закріплення крутосхилів.

Теплолюбна рослина. Розмножується насінням, яке для проростання потребує підвищеної вологості ґрунту. У достиглому віці вологі ґрунти переносить погано. Сходи ростуть повільно, особливо при нестачі тепла́. Затінення затримує розвиток і знижує вміст ефірної олії в сировині.

Кращим попередником для культивування чебрецю є чистий пар. Ділянку орють на глибину 27-30 см з одночасним боронуванням. Восени (в жовтні) зораний ґрунт культивують. Рано навесні його боронують у двох напрямках і перед сівбою знову повторюють обробіток.

Для збільшення врожайності вносять органічні добрива з розрахунку 400-600 кг/100 м2. Сіють, чебрець на глибину 1 см ранньою весною сухим насінням рядковим способом з міжряддями 40-45 см. Норма висіву при 100%-ій схожості — 60-70 г/100 м2.

У перший рік життя рослина утворює стебло заввишки до 20 см. На другий рік цвіте і плодоносить.

Догляд за посівами полягає в боротьбі з бур’янами, шаруванні та розпушенні ґрунту.

Траву заготовляють під час цвітіння (травень-червень), зрізуючи її ножами або серпами. Сушать просто неба або на горищах під залізним дахом чи під навісами з доброю вентиляцією, розстеливши тонким шаром на мішковині. Часто перемішують. Потім обмолочують і відокремлюють грубі сте́бла на решетах або віялах3.


ЧЕБРЕЦЬ (THYMUS SERPYLLUM L.), РОДИНА «ЯСНОТКОВІ» — LAMIACEÆ.

Багаторічний напівчагарник до 15 см заввишки, що̀ закінчується лежачим пагоном; ніжка суцвіття прямостояча або піднімається. Листя чебрецю еліптичне або довгасто-еліптичне, на короткому черешку, із залозками, наповненими ефірною олією. Суцвіття головчасте, компактне. Чашечка вузькодзвоникова. Ніжка суцвіття коротша чашечки. Віночок рожево-ліловий, яскравий. Плід — дрібний, еліпсоїдальний горішок. Цвіте залежно від розташування з кінця травня до кінця серпня. Плоди дозрівають у липні-вересні. В Україні чебрець розповсюджений повсюдно.

ЗБИРАННЯ ТА ЗБЕРІГАННЯ.

З лікувальною метою використовують траву (листя, квіти, стебло) чебрецю, яку зрізують у період цвітіння, зв’язують у пучки й у підвішеному стані сушать у добре провітрюваному затіненому приміщенні, при температурі не вище 35°С. Після сушіння дерев’янисті стеблинки відокремлюють від зелених. Зберігають у герметично закритій ємності.

АКТИВНІ РЕЧОВИ́НИ.

Надземна частина рослини містить ефірну олію, флавоноїди, тритерпенову, тимунову, урсолову, олеонолову, кавову, хлорогенову, хінну кисло́ти, гірко́ти, смо́ли, дубильні речови́ни, сапоніни.

ПОКАЗАННЯ ДО ЗАСТОСУВАННЯ.

У науковій медицині настої, відвари й екстракт облиствлених гілочок чебрецю призначають при гострих і хронічних захворюваннях дихальних шляхів, бронхіальній астмі й туберкульозі. Трава рослини входить до складу відхаркувальних, в’яжучих і жовчогінних зборів. У народній медицині чебрець застосовують при невралгії, різних неврозах, як потогінний, сечогінний, протисудорожний, заспокійливий, протигіпертонічний засіб. Зовнішньо — у вигляді ванн, компресів та примочок при болях у суглобах і м’язах. У вигляді мазей і примочок — при ревматизмі.

Тибетська медицина використовувала чебрець при дитячих інфекціях, хронічному лімфаденіті, сибірці, при шкірних хворобах, як ранозагоювальний, антигельмінтний засіб; індійська — у вигляді відвару при гастриті, захворюваннях печінки.

ПРОТИПОКАЗАННЯ.

Не слід користуватися препаратами чебрецю при декомпенсації серцевої діяльності, кардіосклерозі, миготливій аритмії, атеросклерозі судин головного мозку; при виразці шлунка й дванадцятипалої кишки; при зниженій функції щитовидної за́лози; при вагітності. Тимол, що̀ міститься в рослині, шкідливо діє на печінку й нирки.

ЗАСТОСУВАННЯ.

Залити 8 ст. ложок трави́ чебрецю ½ л горілки, настоювати 14 днів, процідити. Щодня втирати в онімілі частини тíла. Одночасно можна приймати внутрішньо по 30-40 крапель 3 рази на день. Застосовувати при інсульті.

Залити 1 ст. ложку трави́ 2 склянками води́, довести до кипіння й відразу прибрати з вогню, настоювати 1 годину, процідити. Приймати по ½ склянки 3 рази на день до їди. Лікування — від 6 місяців до року. Застосовувати при струсі мозку4.


Thymus serpyllum L. (Thymus chamædrys Fr.) і подібні до них види й різновиди — ЧЕБРЕЦЬ ПОВЗУЧИЙ.

Українські на́зви: чебрець боровий, мала́ материнка; російські: тимьян, чабрец, богородская трава; польські: macierzanka tymianek, tymian.

Родина: Labiatæ — губоцвіті.

Багаторічна трав’яниста рослина довжиною 5-30 см, з лежачими, укоріненими стеблами, при основі задерев’янілими; квітучі гілки висхідні. Листки дрібні, яйцеподібні, короткочерешкові. Віночки рожеві, іноді білі. Квіти зібрані в голівки. Цвіте із травня до осені.

Росте (залежно від виду й різновиду) по сухих схилах, борах або в степах, на піщаних ґрунтах, у сухих соснових лісах, на межах, пагорбах, лісових галявинах. Поширена скрізь. Рослина в народі дуже популярна, особливо в слов’ян. Ще під час язичництва наші предки на вогнищах клали чебрець, аби курити фіміам богам. І зараз уживають траву чебрецю для окурювання приміщень, наприклад, корівників, після отелення корів, для окурювання молочних горщиків, підкурюють їм також наляканих дітей.

Збирають усю траву, коли вона у цвіті.

Напар із чебрецю, як чай, п’ють при поганому травленні, здутті в кишечнику, при ниркових нездужаннях, а також як кровоочисний, сечогінний й зміцнювальний для шлунку засіб. Доза: 10,0-15,0 г на 1 л окропу. Чебрець приймається найчастіше в сумішах з іншими лікарськими рослинами.

Зовнішньо траву чебрецю вживають для ароматичних ванн при хворобах порушеного обміну речовин, а особливо в дитячій практиці.

У водному настої (60,0 г на 1 л окропу) чебрець уживають для примочок і промивання запалених очей.

Зберігання. Трава чебрецю зберігається в добре закупорених коробках5.


► Матеріали англійською мовою

Матеріали московською мовою


Примітки:

1 Стаття з книги «Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник» (відп. ред. А. М. Гродзінський; Київ, видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992 р.).

2 Стаття з книги Ф. І. Мамчура «Довідник з фітотерапії» (Київ, «Здоров’я», 1984 р.).

3 Стаття з книги Ф. І. Мамчура та Я. Д. Гладуна «Лікарські рослини на присадибній ділянці» (видання друге; Київ, «Урожай», 1989 р.).

4 Стаття з книги І. С. Алексєєва «Повний атлас лікарських рослин» (Донецьк, ТОВ «Глорія Трейд», 2013 р.).

5 Стаття з книги Михайла Андрійовича та Івана Михайловича Носалів «Лікарські рослини і способи їх застосування в народі» (Київ, 2013 р. (репринт видання 1958 р.)).

Немає коментарів:

Дописати коментар