17 квітня 2015 р.

Цикорій дикий


Цикорій дикий
(Cichorium intybus L.)


Цикорій дикий
CICHORIUM INTYBUS — ЦИКОРІЙ ДИКИЙ (звичайний).

Російська назва — цикорий обыкновенный.

Багаторічна трав’яниста рослина із стовщеним веретеноподібним коренем, з прямим стеблом заввишки від 30 до 100 см. Прикореневі листки — виїмчасті, пірчасто-ланцетоподібні; стеблові — ланцетні, гострозубчасті, огортають стебло суцільною лійкою. Квітки розміщені в кошику, язичкові, з голубими, іноді рожевими пелюстками. Росте́ цикорій звичайний уздовж шляхів та ровів, на луках, по берегах річок, на засмічених місцях. Поширений по всій Україні, на Кавказі та в середній смузі РФ.

Сировина. Для виготовлення ліків використовують усю рослину. Збирають її під час цвітіння, в липні-серпні. Якщо ж заготовлюються корені, то їх викопують, старанно миють у воді, розрізають уздовж і впоперек, сушать у приміщеннях, що̀ добре провітрюються, в печах.

Рослина для медичного використання не заготовлюється.

Хімічний склад. Корені цикорію багаті на інулін та гіркий глікозид інтибін (безколірну желатиноподібну масу), пектин, цукри і смолу. У квітках цикорію є глікозид цикоріїн, який при гідролізі розпадається на ескулетин і глюкозу. В листках та насінні цикорію виявлено інулін, а в насінні — протокатехіновий альдегід, алкалоїд. Молочний сік рослини містить гіркі речови́ни лактуцин та лактукопікрин, що̀ є моноефірами параоксифенілоцтової кислоти́, і тараксастерол.

Дія: холеретична, седативна, протизапальна.

Фармакологічні властивості і застосування в медицині. Відвар трави́ цикорію звичайного виявляє на організм людини протимікробний і в’яжучий вплив. Препарати рослини збуджують функціональну діяльність о́рганів травлення. Експериментально доведено, що відвар та настій кореня цикорію при вживанні всередину діють заспокійливо на центральну нервову систему, посилюють роботу се́рця, збільшуючи амплітуду й уповільнюючи ритм серцевих скорочень (Н. Г. Ковальова, 1971).

Широке застосування має цикорій у народній медицині. Його використовують для регуляції обміну речовин при шкірних хворобах, збільшення виділення жовчі при хворобах печінки, зокрема при жовтяниці. Рослину застосовують при гіперацидному гастриті, ентериті і коліті, при цирозі печінки, хворобах нирок, скорбуті, істерії, набряках, загальній слабкості, кровохарканні, запорах, подагрі, спазмофілії, екземі та захворюваннях суглобів (М. І. Соломченко, 1968).

Болгарська народна медицина застосовує препарати цикорію здебільшого при захворюваннях печінки, жовтяниці — як жовчогінний засіб, при каменях у жовчному міхурі, як сечогінне, при збільшенні селезінки і як засіб, що̀ активізує обмін речовин.

У народній медицині, крім того, відвари та настої кореня і трави́ цикорію застосовують при нетриманні сечі, геморої, висипах на шкірі (вуграх, гнояках, фурункулах), шкірних хворобах, пов’язаних з порушенням обміну речовин. Настій трави́ використовують і для ванн, обмивань та примочок (В. П. Махлаюк, 1967).

При загальній слабкості, знесиленні і посиленому потовиділенні препарати цикорію діють як зміцнювальний засіб.

М. І. Соломченко (1968) спостерігав у хворих з серцевою недостатністю сечогінну дію відвару трави́ цикорію в суміші з коренями і черешками гарбуза, взятими по 1-2 столові ложки на 2 склянки води́. Цей відвар хворі вживали по ⅓ склянки тричі на день.

Щоб позбутися струпів при екземі, для зменшення та припинення запального процесу М. А. Носаль (1965) рекомендує робити примочки з міцного відвару трави́ цикорію звичайного. Можна покласти у гарячий відвар цикорію траву хвоща польового і пелюстки троянди лікарської, настояти, а коли прохолоне, процідити. Примочки роблять доти, поки на шкірі залишиться чиста червона пляма (без епідермісу і явищ запалення).

При хронічному гепатохолециститі 3 столові ложки суміші трави́ цикорію звичайного (30 г), трави́ звіробою звичайного, квіток цмину піскового, квіток нагідок лікарських (кожного по 40 г), трави́ споришу звичайного (20 г), кори крушини ламкої (30 г) і ромашки лікарської (1 г) настоюють протягом 12 год в 3 склянках води́, кип’ятять 5 хв, знову настоюють півгодини, проціджують і п’ють по півсклянки 4 рази́ на день через годину після їди1.


ЦИКОРІЙ ДИКИЙ (петрові батоги) — Cichorium intybus L.

Російська назва — цикорий обыкновенный.

Родина айстрові — Asteraceæ.

Багаторічна трав’яниста рослина заввишки від 40 до 150 см. Росте у сухих перелісках, біля шляхів, на узбіччях канав, у парках, на пагорбах. Прикореневі листки — виїмчасто-пірчастороздільні, стеблові — ланцетні, гострозубчасті, стеблообгортні. Квітки яскраво-блакитні, іноді білясті або ледь червонуваті. Рослина цвіте з червня до середини вересня. Поширена в середній смузі та на півдні Європи, в Середній Азії.

Сировина. Використовують стебло, яке заготовляють під час цвітіння рослини, і корені. Найчастіше заготовляють корені рослини, які викопують рано навесні або пізно восени, коли відмирають сте́бла. Корені довгі, крихкі і легко ламаються. Їх очищають від землí, ретельно миють холодною біжучою водою, подрібнюють і сушать у теплих, добре провітрюваних приміщеннях.

Хімічний склад. Корені цикорію дикого містять значну кількість інуліну. В них знайдено холін, білко́ві речови́ни, пектин, фруктозу, гірку́ речовину інтибін, смолу, аскорбінову кислоту, вітаміни групи В.

Застосування. Корені цикорію дикого використовуємо при лікуванні насамперед хвороб печінки та нирок, цукрового діабету, обмінного поліартриту, діатезу, алергічних хвороб, екземи.

Препарати цикорію дикого широко застосовують для лікування задавнених трофічних виразок, гастриту з підвищеною кислотністю шлункового соку, для посилення опірності організму після складних операцій, при переломах кісток, ревматизмі, ендо- і міокардиті, при запальних захворюваннях жіночих статевих о́рганів, зокрема при білях і трихомонадному кольпіті. Використовують їх при цирозі печінки, запорі, іпохондрії, істерії, при гострому і хронічному запаленні підшлункової залози. Окрім того, виявлено заспокійливу дію відвару коренів цикорію дикого на центральну нервову систему.

Ми широко застосовуємо відвар коренів цикорію дикого в різних сумішах. Наприклад, готуємо суміш коренів цикорію дикого, кульбаби лікарської, медунки лікарської, листків і стебел омели білої, шишок хмелю звичайного, трави́ вересу звичайного, квітучих кошиків цмину піскового, стовпчиків з приймочками кукурудзи звичайної, трави́ споришу звичайного, меліси лікарської, чебрецю звичайного, плодів шипшини коричної у співвідношенні 2:2:2:2:1:1:2:2:1:2:1:2. На 1 л води́ беремо 6 ложок суміші, кип’ятимо на малому вогні 10 хв, настоюємо 6 год. Хворі п’ють по 50 мл 3 рази на день за 30 хв до їди і 4-й раз — перед сном. Цей відвар рекомендуємо при неспецифічному поліартриті, хворобі Бехтєрєва, остеохондрозі та спондилоартрозі, а також при цукровому діабеті та хворобах печінки.

Корінь цикорію дикого — ефективний проносний засіб. Його застосовують при запорі, особливо в похилому віці. Беруть 20 г кореня, заливають 1 склянкою води́, кип’ятять на малому вогні 10 хв і настоюють 30 хв. Склянку відвару випивають за 2 рази протягом доби (по 100 мл) до їди.

Останніми роками ми досить успішно застосовуємо спиртові настойки коренів цикорію дикого та культивованого. Корені викопуємо пізно восени або рано навесні, ретельно очищаємо та миємо, подрібнюємо. Настойку готуємо з розрахунку 1:5, настоюємо 14 діб. На дні пляшок осідає інулін. Розчин не потрібно ретельно фільтрувати (лише через 2 шари марлі). П’ють по 30-40 крапель 3 рази на добу за 30 хв до їди. При вживанні настойку збовтують. Особливо показана ця настойка при атонії кишечника та запорі у похилому віці. Приймають краплями (як зазначено вище) або по 1 столовій ложці 4-5 разів на добу за 30 хв до їди. Кількість настойки зменшують або збільшують залежно від нормалізації випорожнень.

Ми широко застосовуємо антимікробну композицію для лікування грипу, аденовірусних захворювань, ангіни, ураження тканин зубів та ротової порожнини, а також для лікування застарілих гнійних ран, виразок. При остеомієліті рекомендуємо промивати глибокі фістули тощо. Композиція складається з таких компонентів: настойка шавлії лікарської (0,5 частини), настойка календули (1 частина), настойка цибулі городньої (0,5 частини), настойка оману високого (1 частина), настойка меліси лікарської (1 частина), настойка кошиків деревію звичайного (0,5 частини), настойка коренів цикорію дикого (0,5 частини). П’ють по 40 крапель на 1 ложці води́ 3 рази на добу за 30 хв до їди2.

 




 




 

ЦИКО́РІЙ ДИ́КИЙ, петрові батоги; цикорий обыкновенный.

Cichorium intybus — багаторічна трав’яниста розсіяно-волосиста, з молочним соком рослина родини айстрових (складноцвітих). Стебло прямостояче, ребристе, 30-120 см заввишки, з розчепіреними прутовидними гілками. Прикореневі листки в розетці, струговидно-перистороздільні або слаболопатеві, біля основи звужені в черешок; стеблові листки чергові, ланцетні, гострозубчасті, з широкою основою, стеблообгортні; верхні — цілокраї. Квітки двостатеві, в кошиках, розташованих по 1-3 у пазухах листків; віночок голубий, язичковий, з 5 зубчиками. Плід — сім’янка. Цвіте́ з липня до вересня.

Поширення. Цикорій дикий росте́ по всій території України вздовж доріг, по канавах, як бур’ян на засмічених місцях.

Заготівля і зберігання. Для медичних потреб використовують корені (Radix Cichorii intybi), рідше траву цикорію (Herba Сіchorii intybi). Траву заготовляють в період цвітіння рослини, зрізуючи верхівки стебел завдовжки 30 см. Зібрану сировину сушать у затінку на відкритому повітрі або у добре провітрюваному приміщенні, розстеливши тонким шаром, або у сушарці при температурі до 40°. Сухої трави́ виходить 28-29%. Корені викопують восени, обтрушують від землі, миють у холодній воді, звільняють від стебел, розрізують, при необхідності, вподовж і впоперек і сушать на відкритому майданчику або у сушарці при температурі до 50°. Сухих коренів виходить 25%. Готову сировину зберігають в сухих прохолодних приміщеннях з доброю вентиляцією.

Хімічний склад. Корені цикорію містять гіркий глікозид інтибін (0,032-0,099%), фруктозу (4,5-9,5%), левульозу (10-20%), пентозани (4,7-6,5%), холін. У траві є гіркі речови́ни лактуцин і лактукопікрин (сесквітерпенові лактони), тритерпени, кумариновий глікозид цикоріїн (у квітках), аскорбінова кислота, вітаміни групи В.

Фармакологічні властивості і використання. Найчастіше галенові препарати цикорію вживають для збудження апетиту та покращення діяльності о́рганів травлення, особливо при гастритах, ентеритах, колітах. Відвар коріння, крім того, виявляє гіпоглікемічну дію і використовується при легких формах цукрового діабету, а відвар трави́ вважається корисним при холециститі (стимулює виділення жовчі) і хворобах нирок (сечогінна дія). В експериментах на тваринах встановлено, що настій із суцвіть цикорію заспокійливо діє на центральну нервову систему, збільшує амплітуду і сповільнює ритм се́рця. Є відомості про те, що препарати цикорію виявляють тиреостатичну дію. Як засіб, що̀ активізує обмін речовин в організмі, цикорій використовують при шкірних хворобах, пов’язаних з порушенням обміну речовин. Підсмажений і розмолотий корінь цикорію використовують як замінник натуральної кави і цінну добавку до сурогатів кави з ячменю тощо.

Лікарські форми і застосування.

ВНУТРІШНЬО — відвар (2 столові ложки трави́ або 1 столову ложку коріння варять 10 хвилин в 0,5 л води́) по півсклянки 4 рази на день до їди3.


ЦИКОРІЙ ДИКИЙ (петрові батоги) — Cichorium intybus L.

Родина складноцвіті — Compositæ.

Як виглядає? Багаторічна трав’яниста рослина 30-150 см заввишки, із стовщеним веретеновидним кореневищем і з галузистим стеблом з розчепіреними гілками. Прикореневі листки виїмчасто-перистороздільні; стеблові листки ланцетні, гострозубчасті, стеблообгортні, чергові; верхівкові — цілокраї. Кошики сидячі, одиночні або по 2-3. Квітки блакитні, рідко білі, ще рідше — рожеві. Цвіте́ у червні-вересні.

Де росте́? По краях доріг, коло канав, на межах, по схилах — по всій території України.

Що̀ й коли збирають? Листки й квітки — під час цвітіння, корені — восени або навесні.

Коли застосовують? Свіжі листки використовують для салату при хронічних холециститах, з коренів готують каву — діють жовчогінно, сприяють травленню.

Вживають у вигляді чаю: при запаленні легень, при хворобах шлунково-кишкового тракту, при поганому травленні (підвищує апетит), а головне при цирозах печінки, жовтяниці; також при опуху селезінки, при запорах, іпохондрії, істерії, при ломоті, болі зубів. На 1 склянку води́ дають 1 чайну ложку кореня і листків і кип’ятять 10 хвилин. П’ють 2 склянки на день, ковтками. Водний настій квіток заспокоює центральну нервову систему і посилює серцеву дію (сечогінно діє при водянці серцевого походження). Широко використовується при гастритах з підвищеною секрецією слизу, ентероколітах і колітах (відвар 20 г кореня або трави́ цикорію в 1 склянці води́, п’ють ложками тричі на день — як апетитний засіб і по 70-100 мл тричі на день — як проносне), а також при хворобах нирок, цинзі, знесиленні, недокрів’ї (свіжий сік вживають по 1 столовій ложці в склянці молока, тричі на день, протягом 4-6 тижнів), при кровохарканні, подагрі, спазмофілії і захворюваннях суглобів; корінь цикорію з цукром — при глистяній інвазії. Вживають також як кровооздоровиий засіб при вуграх, фурункулах, висипах на тілі (протимікробна дія). Поліпшує обмін речовин (діють гіркота цихоріїн, інулін, холін, лактуцин, пектин, гума); допомагає хворим на цукровий діабет, які страждають від сечовиснаження.

При хронічних хворобах печінки 3 столові ложки суміші трави́ цикорію, трави́ звіробою, трави́ споришу, квіток цмину піскового, квіток ромашки лікарської, квіток нагідок і кори крушини ламкої в співвідношенні 3:4:2:4:1:4:3 настоюють протягом 12 годин в 3 склянках води́, потім кип’ятять 5 хвилин, ще раз настоюють півгодини, відціджують і п’ють по півсклянки 4 рази́ на день через годину після їди.

Використовують його при лікуванні екзем, щоб зняти струп і очистити вражене тіло, тому́ що відвар цикорію діє протимікробно і виявляє в’яжучу дію. У відвар цикорію, поки він гарячий, кладуть траву хвоща і пелюстки троянди, коли прохолоне, проціджують і зливають у пляшку. Примочки кладуть доти, поки на поверхні не залишиться від струпа чисте червоне місце (без епідермісу) і без явищ запалення. При опухах залоз, болях у животі внаслідок запальних процесів у шлунку, кишках кладуть компреси з відвару або свіжого листя; при перевтомі натирають болісні місця спиртовою настоянкою4.


ЦИКОРІЙ ДИКИЙ, ПЕТРОВІ БАТОГИ (Cichorium intybus L.).

Російська назва — цикорий; місцева — батіг петрів, батіжки, батіжник, батіжник голубий, батіжок петрів, батоги, батоги тимофієві, батожки, волошка городня, голубій, дидорця, придорожник, петрів батіг, пуговник, серпівник, синявка, сонцегляд, старівник, терник, терпник, цикорій.

Багаторічна трав’яниста рослина з родини айстрових (Asterасеæ) з м’ясистим коренем і прямостоячим стеблом, заввишки від 30 до 100 см. Квітки голубі. Цвіте́ в липні-серпні.

Росте́ як бур’ян на узбіччях доріг, біля канав, на луках, полях і засмічених місцях.

Застосування. В медицині використовується корінь (Radix Cichorii (Intybi), radix Cichorii, radix Intybi), рідше — надземна частина (Herba Cichorii). Цикорій містить гірку речовину — цикоріїн, легко засвоюваний цукор та інулін, холін, гліцид, жир, лактуцин, пектин і гуму.

Корінь застосовують у медицині як гірку речовину для збудження діяльності травних о́рганів.

У народній медицині використовують всю рослину при хворобах шлунково-кишкового тракту, при цирозах печінки, опухах селезінки, але найбільше вживають при захворюваннях печінки, особливо при жовтяниці та цукровому діабеті.

Для напару або відвару беруть близько 40 г висушеної рослини на 1 л води́. Як зовнішнє відвар трави́ цикорію використовують при лікуванні екземи. Для цього у відварі цикорію намочують льняні ганчірки і обкладають ними екземні місця́. Роблять це доти, поки поверхня шкіри очиститься від струпів. У відвар цикорію, поки він гарячий, додають пелюстки шипшини і траву хвоща. Коли відвар остигне, його проціджують і зливають у пляшку.

Збирання. Корені збирають восени з добре розвинених рослин. Їх промивають, розрізують уздовж або впоперек і сушать у добре провітрюваних приміщеннях.

Траву збирають з червня до вересня, сушать у сухому, добре провітрюваному приміщенні або на відкритому повітрі.

Технологія вирощування. У сівозміні цикорій розміщують після озимих і зернобобових культур. Обробка ґрунту нічим не відрізняється від обробки під цукрові буряки.

Навесні проводять шлейфування, дві культивації та два боронування, а на легких ґрунтах і передпосівне прокатування.

Під глибоку зяблеву оранку обов’язково вносять органічні і мінеральні добрива: гною — 20-30 т/га, азотних добрив — 45-60 кг/га, фосфорних і калійних — по 6-90 кг/га діючої речовини́. Висів цикорію проводять буряковими сіялками водночас із ранніми зерновими культурами. Ширина міжрядь 45 см. Норма висіву насіння становить 3-4 кг/га, глибина висівання до 1 см. Після висівання пропонується прикатування кільчастими катками.

Досить ефективним засобом догляду за посівами є букетування, при якому ширина вирізу становить 28-30 см, а довжина букета 14-16 см. У кожному букеті лишають по 2-3 рослини. Протягом вегетації проводять 3-4 міжрядні обробітки (розпушування). Для поліпшення умов росту, рослини підгодовують мінеральними добривами. Техніка підгодовування така ж, як і цукрових буряків. На першому році життя цикорій, як і цукрові буряки, вегетує до глибокої осені, тому́ врожай збирають наприкінці вересня — початку жовтня5.


Примітки:

1 Стаття з книги Ф. І. Мамчура «Довідник з фітотерапії» (Київ, «Здоров’я», 1984 р.).

2 Стаття з книги Є. С. Товстухи «Фітотерапія» (видання 2-е, перероблене та доповнене; Київ, «Здоров’я», 1995 р.).

3 Стаття з книги «Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник» (відп. ред. А. М. Гродзінський; Київ, видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992 р.).

4 Стаття з книги В. В. Кархута «Ліки навколо нас» (Київ, «Здоров’я», 1974 р.).

5 Стаття з книги В. І. Комендаря «Лікарські рослини Карпат. Дикорослі та культурні» (видання 3-є, доповнене та перероблене; Ужгород, «Мистецька Лінія», 2007 р.).

Немає коментарів:

Дописати коментар