20 квітня 2015 р.

Яловець звичайний


Яловець звичайний
(Juniperus communis L.)


Яловець звичайний
ЯЛОВЕ́ЦЬ ЗВИЧА́ЙНИЙ; можжевельник обыкновенный.

Juniperus communis — вічнозелений кущ або невелике (4-6 м заввишки) дерево родини кипарисових. Дводомна, рідше однодомна рослина з конусоподібною або яйцевидною кроною і прямим стовбуром з сірувато-бурою корою. Молоді пагони червонувато-бурі, тригранні. Листки хвоєвидні, жорсткі, лінійно-шиловидні, 8-20 мм завдовжки, колючі, зверху плоскожолобчасті, ясно-зеле́ні з сизою поволокою, зісподу зеле́ні, тупо-кілюваті, з поздовжньою борозенкою на кілі, розташовані тричленними черговими кільцями. О́ргани спороношення містяться на кінцях маленьких пазушних гілочок, густо вкритих трикутними лусками; чоловічі шишечки жовті, мають вигляд колосків, що̀ несуть щитоподібні луски з 3-7 пиляками; жіночі шишечки складаються з кількох насінних лусок і трьох насінних зачатків і нагадують зеле́ні бруньки. Після запліднення луски жіночої шишечки зростаються і утворюють соковиту зелену шишкоягоду. Спілі шишкоягоди кулясто-яйцевидні, чорні, з сизою поволокою, 6-9 мм в діаметрі, на вершку часто з трьома горбками. Запилюється у квітні-травні; шишкоягоди достигають наступного року восени.

Поширення. Яловець звичайний росте в підліску хвойних, рідше мішаних лісів в Карпатах і на Поліссі. Подекуди культивують в садах і парках як декоративну рослину.

Заготівля і зберігання. Для виготовлення ліків використовують шишкоягоди (Fructus Juniperi communis), які заготовляють восени, струшуючи їх на розстелений під кущами брезент. Зібрані шишкоягоди вживають свіжими або сушать в теплому приміщенні, розстилаючи їх тонким шаром на чистій підстилці. Штучне сушіння проводять при температурі не вище 30°. Сушених шишкоягід виходить 66-67%. Шишкоягоди тривалий час можуть зберігатись у свіжому вигляді при температурі близько 0°. Сушені шишкоягоди є у продажу в аптеках.

Хімічний склад. Плоди ялівцю містять ефірну олію (0,5-2%), флавоноїди, смо́ли (до 9%), органічні кисло́ти (яблучна, оцтова, мурашина, гліколева), цукри (30-40%), віск (0,6-0,7%), пектини, дубильні речови́ни, пентозани (біля 6%), інтозит, солі калію. У складі ефірної олії є α-пінен, камфен, кадинен, дипентен, α-терпінеол, терпінелен, борнеол, ізоборнеол, юніперкамфора, вуглеводень, юнен і ін.

Фармакологічні властивості і використання. Препарати ялівцю підвищують діурез і дезинфікують сечовивідні шляхи, збільшують виділення шлункового соку та жовчі, збуджують перистальтику кишок, розріджують харкотиння і полегшують відхаркування, діють протизапально та болезаспокійливо. Застосування препаратів ялівцю показане у випадку набряків, пов’язаних з нирковою недостатністю і порушенням кровообігу, при хронічних пієлітах і циститах, сечокам’яній хворобі. Їх можна давати для збудження апетиту, при гастроентеритах, гепатопатіях, пов’язаних із застоєм жовчі, при схильності до каменеутворення у жовчному міхурі, при хронічних захворюваннях дихальних шляхів (трахеїти, ларингіти, бронхіти). Позитивний терапевтичний ефект одержують також при лікуванні невралгії, ревматизму і подагри (терапевтичний ефект можна в цих випадках значно посилити одночасним місцевим застосуванням ялівцю у вигляді ванн або розтирань настойкою). Плоди ялівцю входять до складу сечогінних чаїв. Протипоказано вживати препарати ялівцю у разі гострих запальних захворювань нирок (нефрити, нефрозонефрити) та при вагітності. В гінекологічній практиці відвар шишкоягід ялівцю вживають для спринцювань при кольпіті і білях бактеріального походження. Есенцію із свіжих зрілих плодів використовують в гомеопатії.

Лікарські форми і застосування.

ВНУТРІШНЬО — настій (10 г або 1 столову ложку сушених плодів на 200 мл окропу) по 1 столовій ложці 3-4 рази на день після їди; свіжі плоди вживають замість настою: у перший день старанно жують 6 плодів (насінини випльовують), додаючи в наступні 14 днів по 1 щодня, аж до 20 плодів, а потім поступово зменшуючи на 1 плід щодня — до 6; настойку (готують у співвідношенні 1,5:10) по 10-15 крапель 3 рази на день.

ЗОВНІШНЬО — ванни з відвару (100-200 г сушених плодів варять в 1 л води́ і додають до ванни) для лікування подагри і ревматизму, екземи, корости, висипів; розтирання настойкою (готують, як у попередньому прописі); спринцювання відваром (20 г сушених плодів заливають 1 л окропу, кип’ятять 5 хвилин, проціджують і охолоджують)1.

 




 




 

JUNIPERUS COMMUNIS L. — ЯЛОВЕЦЬ ЗВИЧАЙНИЙ.

Російська назва — можжевельник обыкновенный.

Вічнозелений хвойний кущ заввишки до 2 м або дерево заввишки до 10 м. Листки (хвоя) гострокінцеві, зверху жолобчасті, світло-зеле́ні з синюватим відтінком. Плоди — м’ясисті синювато-чорні шишки з сизим нальотом, розташовані на гілках віночками. Цвіте яловець у травні. Росте в гаях, соснових та мішаних лісах, на гірських схилах. Поширений по всій території СРСР.

Сировина. З лікувальною метою використовують ягоди ялівцю. Заготовляють цілком достиглими восени і сушать при кімнатній температурі у приміщеннях, що̀ добре провітрюються, на горищах та відкритому повітрі (М. С. Харченко і співавт., 1971).

Заготовляється і відпускається аптеками.

Хімічний склад. Плоди ялівцю містять ефірну олію (близько 2%), смолу (близько 9,5%), цукри (до 40%), віск, жирну олію, органічні кисло́ти (яблучну, оцтову, мурашину), барвну речовину юніперин. До складу ефірної олії входять пінен, кампфен, терпінен, цидрол, феландрен, борнеол, ялівцева камфора та інші речови́ни. Хвоя рослини містить аскорбінову кислоту (близько 266 мг%). Яловець отруйний.

Дія: сечогінна, жовчогінна, антисептична.

Фармакологічні властивості і застосування в медицині. Наявність ефірної олії зумовлює сечогінну й антисептичну дію ягід ялівцю. Настій та відвар ягід посилює виділення сечі, дезинфікує сечовивідні шляхи, має протизапальні та знеболюючі властивості.

Багаторічні дослідження сечогінних властивостей препаратів ялівцю свідчать, що провідним діючим чинником рослини є ефірна олія, яка безпосередньо впливає на ниркову паренхіму. Встановлено, що найактивнішим складником ефірної олії є терпінол. Ця речовина збільшує фільтрацію в ниркових клубочках і гальмує зворотну резорбцію хлоридів та натрію у проксимальних канальцях. Активність дії препаратів шишкоягід ялівцю залежить від стиглості їх. Чим вони стигліші, тим менше діють на організм. В експерименті встановлено, що у плодах ялівцю крім ефірної олії ідентифіковані й інші сечогінні сполуки. При вживанні всередину препарати ялівцю збуджують перистальтику кишок, збільшують виділення шлункового соку та жовчі, виявляють бактеріостатичний вплив.

Широко застосовується яловець у народній медицині. Як сечогінний засіб його вживають майже в усіх випадках хронічних захворювань сечового міхура і нирок (протипоказаний лише при гострому нефриті та пієлонефриті).

Настій і відвар ягід ялівцю діє депуративно при хворобах шлунка, печінки та гінекологічних захворюваннях. Збільшуючи сечовиділення, ці препарати одночасно дезинфікують сечовивідні шляхи. Вони розріджують харкотиння, полегшують відхаркування, діють протизапально і болезаспокійливо.

У народній медицині настій ягід ялівцю вживають при хронічному пієлонефриті, циститі, уретриті і особливо при стійкій альбумінурії. В суміші з іншими лікарськими рослинами яловець широко застосовують для лікування гастриту, жовчнокам’яної і сечокам’яної хвороб, подагри, поліартриту.

Як зовнішній засіб яловець використовують для лікування екземи, корости та висипів. При ревматоїдному поліартриті й подагрі в уражені місця́ втирають ялівцеву олію або настойку, роблять ароматні ванни з відварів ягід та молодих стебел рослини.

   1. Rp.: Inf. bacæ Juniperi 10,0 : 200 ml
       D.S. По 1 столовій ложці 3-4 рази на день.

   2. Rp.: Bacæ Juniperi 5,0
       Fol. Trifolii 15,0
       Herbæ Centauri 20,0
       M.f. species
       D.S. Одну столову ложку суміші настояти на 1 склянці окропу протягом 4 год, процідити. Настій вживати по півсклянки тричі на день за півгодини до їди для поліпшення травлення та посилення перистальтики кишок.

   3. Rp.: Bacæ Juniperi 5,0
       Rad. Glycyrrhizæ 15,0
       Rad. Levistici 10,0
       M.f. species
       D.S. Одну столову ложку суміші залити 1 склянкою окропу, кип’ятити протягом 3-5 хв, настояти 3-4 год, процідити. Вживати по 1 столовій ложці 3-4 рази на день як сечогінний засіб.

   4. Rp.: Bacæ Juniperi 10,0
       Rad. Ononidis
       Rad. Glycyrrhizæ
       Rad. Levistici aa 15,0
       M.f. species
       D.S. Одну столову ложку суміші кип’ятити в 1 склянці води́ протягом 15 хв. Вживати відвар по 1 столовій ложці тричі на день при хронічному пієлонефриті і циститі.

   5. Rp.: Bacæ Juniperi 10,0
       Herbæ Violæ tricoloris 20,0
       Rad. Levistici 15,0
       M.f. species
       D.S. Одну столову ложку суміші кип’ятити в 1 склянці води́ протягом 15 хв. Вживати відвар по півсклянки 3-4 рази на день при бактеріурії, хронічному циститі.

   6. Rp.: Inf. bacæ Juniperi 10,0 : 200 ml
       Liq. Kalii acetatis 15 ml
       M.D.S. По 1 столовій ложці через 3 год як сечогінний засіб та при набряках.

   7. Хворим із хронічними запальними процесами у жовчному міхурі рекомендується лікування ягодами ялівцю за такою схемою (М. А. Носаль, 1958). У перший день треба з’їсти 4 ягоди, старанно пережовуючи їх (кісточки випльовувати), щоденно кількість ягід збільшувати на одну. Довести вживання ягід до 13, а після того щодня з’їдати на одну менше (до 4 ягід). Таке лікування сприяє відходженню газів, виділенню жовчі і дезинфенції жовчних шляхів.

   8. Для лікування подагри, поліартриту, екземи, корости та висипів на тілі роблять ванни з додаванням відвару 100 г ягід в 1 л води́. Такі ванни рекомендують приймати 1-2 рази на тиждень2.


ЯЛОВЕЦЬ ЗВИЧАЙНИЙ — Juniperus communis L.

Родина кипарисові — Cupressaceæ.

Як виглядає? Вічнозелений кущ (іноді деревце) 2-4 м заввишки. Кора сіра або червонувато-бура, луската. Листки — шиловидні шпильки, сидячі, тверді, лінійні, зверху жолобчасті з білою смужкою, знизу блискучі, з тупо-округлим кінцем, розміщені по три. Квітки дводомні. Чоловічі колоски майже сидячі, жовті, округло-довгасті, жіночі — ягодоподібні шишки, численні, довгасто-яйцевидні, поодинокі, в пазухах листків, на одній ніжці. Три їхні плодові луски в міру достигання стають м’ясистими і зростаються. Шишкоягоди синювато-чорні, з трьома насінинками. Цвіте в травні, шишкоягоди достигають восени наступного року.

Де росте? В підлісках хвойних і мішаних лісів, на помірно вогких ґрунтах, рідше над берегами річок, по мохових болотах, сухих горбах і на лісистих гірських косогорах — у Карпатах (у нижній частині гір), на Поліссі та зрідка в північній смузі Лісостепу.

Що̀ й коли збирають? Молодí пагони — навесні, шишкоягоди — пізно восени.

Коли застосовують? Для очищення крові при фурункулах і висипах на тілі. Як ароматичний і сечогінний засіб (у збільшеній дозі діючий чинник — летка олія — може подразнювати нирки). Наявність у ялівцевій олії терпенових похідних (α-пінену, камфену, кадинену, терпенеолу, борнеолу, ізоборнеолу, цедролу) зумовлює подразну, болезаспокійливу і неспецифічно-антисептичну дію ялівцю. Всмоктуючись у травному каналі, вони поліпшують травлення, бо створюють несприятливі умови для розвитку вторинної бактеріальної флори. Потім у дихальних шляхах спостерігається та сама дія терпенових сполук як відхаркувального засобу. Зокрема, близькі до камфори терпенові сполуки стимулюють також центральну нервову систему. Яловець дезинфікує сечові шляхи, збуджує апетит і діє як відхаркувальний засіб, його використовують проти печії, для усунення виділення білей у жінок. На 1 склянку окропу беруть 1 столову ложку ягід і молодих стебел та варять 10-15 хв. П’ють 2 склянки на день ковтками. Лікуючись ягодами — при слабкості сечового міхура, печії, млявому травленні, при метеоризмі — у перший день жують старанно 6 ягід (кісточки випльовують), додаючи в наступні 14 діб по 1 щодня, аж до 20 ягід, а потім поступово зменшують на 1 ягоду щодня — до 6. Таке лікування сприяє відходженню газів, діє помірно жовчогінно і дезинфікує жовчні шляхи. Воно корисне і для функції нирок, не подразнює їх.

Для посилення функції шлунка і кишок ще настоюють 1 столову ложку суміші ягід ялівцю, листків бобівника трилистого і трави золототисячника (центурії) в співвідношенні 1:1:3 протягом 4 год на 1,5 склянки окропу, відціджують і вживають по півсклянки тричі на день за півгодини до їди. Вживання 10-15 крапель спиртової ялівцевої настоянки на цукрі запобігає простуді.

Як сечогінний засіб беруть 1 столову ложку суміші ягід ялівцю, локричного кореня і листків мучниці в співвідношенні 4:1:4, заварюють протягом хвилинки в 1 склянці окропу, настоюють кілька годин і вживають по 1 столовій ложці 3-4 рази на день. Або беруть 1 чайну ложку суміші (порівну) ягід ялівцю, листків берези і коренів кульбаби на 1 склянку окропу, хвилинку варять, настоюють півгодини і вживають по 1 столовій ложці тричі на день при асциті.

Як сечогінний засіб 1 повну столову ложку суміші (порівну) шишкоягід ялівцю, коренів вовчуга, кореня солодцю і кореня любистку настоюють 6 год на 1 склянці води́, варять 15 хв. Випивають за кілька разів протягом дня. Протипоказано вживати при вагітності і гострих захворюваннях нирок та сечових шляхів.

При циститі, бактеріурії беруть 1 столову ложку суміші (порівну) шишкоягід ялівцю, трави́ фіалки триколірної (братків) і коренів любистку на 1 склянку води́, варять 15 хв. Протягом дня випивають 1-2 склянки відвару.

Шишкоягоди та глиця ялівцю звичайного
При метеоризмі 2 повні чайні ложки суміші шишкоягід ялівцю, кореня дикого цикорію, листків шавлії, трави́ гіркого полину, коренів дягелю, листків м’яти холодної і трави́ очанки в співвідношенні 1:1:1:1:1,5:1,5:3 варять 15 хв в 1 склянці води́. П’ють 1-2 склянки на день.

При ревматичних, подагричних запаленнях та опуханні втирають ялівцеву настоянку (1:6 частин спирту), при болю у вусі вкладають у нього вату, зволожену ялівцевою настоянкою, старанно витиснуту. Летка ялівцева олія діє протимікробно.

100-200 г сухих шишкоягід варять в 1 л води́ і відвар додають до ванни для лікування подагри і ревматизму, мокрого лишая, корости, висипів на тілі та інших шкірних хвороб. Після такої ванни добре і спокійно спиться. Заражені місця́ обкурюють димом з шишкоягід і стебел, що̀ тліють на гарячому вугіллі3.


Juniperus communis L. — ЯЛІВЕЦЬ ЗВИЧАЙНИЙ.

Українська назва: ялівець звичайний; російська: можжевельник; польська: jałowiec pospolity.

Клас — хвойні (Coniferales), родина — кипарисові (Cupressaceæ).

Відомий кущ (іноді деревце), листи лінійно-шиловидні, колючі, прямі, розташовані колотівками по 3. Квіти дводомні. Ягодоподібні шишки складаються з 3-6 плодових лусок, які в міру дозрівання стають м’ясистими й зростаються. Вони синюваті або синювато-чорні, із трьома насінинами.

Росте в соснових лісах. Цвіте із червня по серпень. В Україні виростає в лісових районах північної смуги лісостепу; островами в значній кількості на Поліссі. На поліських пісках він низький; на волинському чорноземі дико не росте, а посаджений, прийнявшись, виростає у високе деревце (до 5 м висоти́), здаля нагадує ялину. Росте дуже повільно.

Збирають цілком зрілі «ягоди» (ягодоподібні шишки) пізньої осені в суху погоду. Через колючість чагарнику збір руками скрутний, тому́ зазвичай підстилають під кущ рядно або мішковину й обтрушують, ударяючи по гілках ціпком. Зрілі ягоди легко обпада́ють.

Сушать ягоди на горищах, але не в печі, потім відбирають і відкидають незрілі ягоди й інші домішки.

Має сечогінну дію й викликає апетит. Наукова медицина вживає ягоди ялівцю як ароматичний і сечогінний засіб.

Народ уживає ялівець усередину й зовнішньо. При зовнішньому вживанні до ягід додають ще й гілки́.

Відвар ягід п’ють при всіх видах захворювань нирок (5,0 г на 1 склянку води́), а зовнішньо з відвару ягід і гілок з деревом (дрібнорубаних) роблять ванни при ревматичних болях; одними гілками дезінфікують приміщення, у яких перебували заразні хворі, для чого гілки́ спалюють (тлінням) на гарячих вугіллях.

Особисто я вживаю ягоди ялівцю при лікуванні нирок у невеликих кількостях, уважаючи їх дратівним нирки засобом (хоча сечогінний ефект високий, але хворобливий).

Печіночним хворим я найчастіше рекомендував жування ягід, як це рекомендується Кнейпом. У перший день чотири ягоди ретельно пережувати, кісточки виплюнути. У наступні дні до 12-13-го дня додавати по одній ягідці щодня, після чого поступово зменшувати по одній ягоді до вихідних чотирьох. Такі приймання ялівцевих ягід поліпшують апетит, сприяють видаленню газів, справляють помірну жовчогінну й дезінфікуючу жовчні протоки дію. Такі незначні дози корисні для нирок і не дратують їх.

Зовнішньо вживають ялівцеву спиртову настойку для втирання при ревматизмі й подагричних запаленнях з пухлинами. При болях у вусі вкладають у нього вату, зволожену ялівцевим спиртом і ретельно вижату4.


ЯЛОВЕЦЬ ЗВИЧАЙНИЙ (можжевельник обыкновенный) — Juniperus communis L.

Ще в сиву давнину помічено, що місця́, де росте особливо багато ялівцю, інтенсивно відвідують виснажені і хворі тварини. Мабуть не випадково в Північній Америці індіанці, для лікування туберкульозу шкіри, кісток і суглобів поміщали хворих у зарості цієї рослини, де повітря насичене цілющими фітонцидами.

Не лише фітонциди, а й шишкоягоди, шпильки, кора ялівцю мають лікувальні властивості. Публій Вергілій Марон писав, що під час найстрашніших епідемій і холери жи́тла слід обкурювати гілками ялівцю. І в наш час він високо ціниться як лікарська і харчова рослина.

Це — вічнозелений кущ або невелике дерево (4-6 м заввишки) з родини кипарисових (Cupressaceæ). Стовбур прямий, крона конусо- або яйцеподібна, кора сірувато-бура. Молодí пагони червонувато-бурі, на них кільчасто розміщені по три колючі кілюваті хвоїнки 8-20 мм завдовжки. Зверху вони білуваті, з восковим нальотом, знизу — блискучі, зеле́ні. Зберігаються на гілках протягом чотирьох років.

Рослини дводомні, рідше однодомні. Чоловічі о́ргани спороношення мають вигляд жовтих колосків, які несуть щитоподібні луски з 3-7 пиляками. Жіночі о́ргани подібні до зелених бруньок. Після запліднення утворюється шишкоягода, яка через рік стає чорною з восковим нальотом. Насінини довгасті, з твердою оболонкою. Росте в підліску на узліссі та лісових галявинах, а також на пасовищах. Трапляється в Карпатах, на Поліссі, зрідка в Лісостепу.

Шишкоягоди ялівцю містять до 2% ефірної олії, цукор (до 40%), смо́ли (близько 0,5%), фарбувальні речови́ни (до 8%). Настойку шишкоягід призначають як сечогінний засіб при водянці, запаленні сечового міхура, відвар — також як сечогінне і для поліпшення апетиту.

Ялівцева олія має яскраво виражену бактерицидну дію. В кінці XIX ст. її використовували для стерилізації кетгуту — ниток, якими зашивають рани при хірургічному втручанні. Є повідомлення про лікування ефірною олією ялівцю хвороб шкіри, в то́му числі й пухлин. У народній медицині, крім того, корені вживають при бронхітах, нирковокам’яній хворобі, набряках.

У гомеопатії ефірна олія входить до складу есенцій.

Шишкоягоди завдяки наявності ароматичних сполук застосовують для технічної переробки. Ціняться вони при виробництві алкогольних напоїв та кондитерських виробів.

У стовбурах і старих гілках утворюється смола, яка виступає з тріщин у вигляді крапель. З неї одержують сандарон, який є сировиною для виготовлення високоякісного прозорого білого лаку. Вироби з де́рева, покриті цим лаком, набувають особливої краси та привабливості.

Ароматну деревину і гілки ялівцю застосовують для дезинфекції тари, приміщень, хвою і шишки — для ароматизації ванн, деревину, хвою, шишкоягоди — для копчення м’ясних продуктів особливо високої якості.

Яловець звичайний добре піддається (шляхом обрізування) формуванню крони. Він має декоративні форми — пірамідальну, плакучу, кулясту. Рекомендується для створення невеликих груп, поодиноких насаджень, живоплоту. Розмножують вегетативно і насінням.

Шишкоягоди заготовляють восени, струшуючи їх на розстелений під кущами брезент. Ні в якому разі не можна рубати гілки.

Сушать шишкоягоди під залізним дахом на горищах, розстеливши тонким шаром. При сушінні в печах або сушарках сировина втрачає свої властивості5.







ЯЛОВЕЦЬ ЗВИЧАЙНИЙ (JUNIPERUS COMMUNIS L.), РОДИНА «КИПАРИСОВІ» — CUPRESSACEÆ.

Вічнозелена хвойна рослина являє собою або низький розпростертий кущ, або високе колоноподібне деревце із прилягаючими гілочками. Тверді й колючі голки (близько 1 см у довжину) сидять у кільцях по 3, рідше по 4. «Квітки» (шишки) роздільностатеві (рослина дводомна), непоказні, ясно-зеленого кольору, тому́ майже не видні. Після запилення формуються ягодоподібні зеле́ні шишкоягоди. Від запилення до дозрівання проходить 3 ро́ки. Спілі «ягоди» округлі, синювато-чорні. «Цвіте» (порошить) із квітня по травень. В Україні яловець росте в Карпатах, на Поліссі та у Криму.

ЗБИРАННЯ ТА ЗБЕРІГАННЯ.

З лікувальною метою застосовуються шишкоягоди ялівцю. Збір шишкоягід — досить трудомістке заняття через гострі голки. Щоб його полегшити, на ґрунт розстеляють тканину і струшують на неї спілі шишкоягоди; потім ретельно очищають від опалих з ними сухих голок і уламків гілочок. «Ягоди» сушать у провітрюваному місці. Час збору врожаю — жовтень.

АКТИВНІ РЕЧОВИ́НИ.

Шишкоягоди містять цукри, барвники, органічні кисло́ти (мурашина, оцтова, яблучна), смо́ли, ефірну олію, до складу якої входять терпени камфен, кадінен, терпинеол, пінен, борнеол, а також мікроелементи (марганець, залізо, мідь, алюміній); у хвої — аскорбінова кислота. У корінні знайдено ефірні олії, смо́ли, сапоніни, дубильні речови́ни та барвники.

ПОКАЗАННЯ ДО ЗАСТОСУВАННЯ.

В основному ягоди ялівцю використовуються при захворюваннях нирок і сечового міхура (хронічних нефритах, пієлонефритах, циститах, каменях і піску в нирках і сечовому міхурі, при гострих і хронічних уретритах). Препарати ялівцю застосовують при астенії, недокрів’ї, фурункульозі, захворюваннях суглобів, хронічних хворобах шкіри. Як діуретичний засіб ялівцеві ягоди застосовуються при набряках різної етіології. З відвару гілок роблять ванни, які корисні при запальних захворюваннях суглобів. У народній медицині шишкоягоди заварюють і п’ють при хворобах печінки, сечового міхура, при нирковокам’яній хворобі, запаленні придатків, маткових труб, ревматизмі; сирі ягоди їдять при виразці шлунка; відвар ягід і гілок п’ють при відсутності менструації. Ефірну олію з недостиглих шишкоягід застосовують при корості.

Відомо, що північноамериканські індіанці своїх хворих туберкульозом надовго поміщали в ялівцеві зарості, не дозволяючи виходити звідти до закінчення лікування.

ПРОТИПОКАЗАННЯ.

Препарати ялівцю протипоказані при гострих захворюваннях нирок через дуже подразнюючу дію, при водянці. При хронічних запальних процесах сечовивідних шляхів строго стежити за дозуванням.

ЗАСТОСУВАННЯ.

Залити 1 дес. ложку сухих шишкоягід ялівцю 1 склянкою води́, кип’ятити 5 хвилин, настоювати 30 хвилин, процідити. Приймати по 1-2 ст. ложці 3 рази на день до їди. Застосовувати при подагрі, ревматизмі, пухлинах, цукровому діабеті.

Залити сухі або свіжі шишкоягоди 70°-им спиртом у співвідношенні 1:20 і настоювати тиждень у темному місці при кімнатній температурі, процідити. Приймати по 30 крапель 3 рази на день до їди. Застосовувати при подагрі, пухлинах, ревматизмі, діабетичному поліневриті6.


ЯЛІВЕЦЬ (Juniperus communis).

Ялівець — улюблена хвойна рослина скандинавських і британських берегів. З нього там роблять багато ліків, про нього оповідають багато леґенд. З ягід ялівцю роблять смачні напої. В ягодах, дозрілих і прибитих морозом, є до 36% цукру. Міцне і тривке шотландське пиво, власне, й постає з ферментації цих ягід.

Росте скрізь у гірських місцевостях, у сухих прорубаних лісах. Любить пісок. Цвіте в квітні і травні дрібними базьками. Ягоди спочатку зеле́ні, дозрівають на другий рік восени. Тоді вони темно-сині, соковиті.

З ягід робимо лагідний сечогінний сироп для дітей, перекладаючи їх цукром, як звичайно ягоди; пити чайну ложечку 3-4 рази в день при слабих нирках. При запаленні пухиря даємо легкий напар з листя сушеного або свіжого. Міцні напари подразнюють нирки.

При епідеміях окурюємо запаленими гілляками ялівцю жи́тла.

Від нього відрізняємо теж кущ, козацький ялівець (Juniperus sabina), що̀ має далеко дрібніші і м’які листочки, які заходять на себе, як у туї або кипариса. Крім того, увесь кущ має сильний, дуже неприємний запах. Ця рослина отруйна, росте вона головним чином на півдні України7.


Примітки:

1 Стаття з книги «Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник» (відп. ред. А. М. Гродзінський; Київ, Головна редакція УРЕ ім. М. П. Бажана, 1991 р.).

2 Стаття з книги Ф. І. Мамчура «Довідник з фітотерапії» (Київ, «Здоров’я», 1984 р.).

3 Стаття з книги В. В. Кархута «Ліки навколо нас» (видання 3-є, виправлене і доповнене; Київ, «Здоров’я», 1993 р.).

4 Стаття з книги Михайла Андрійовича та Івана Михайловича Носалів «Лікарські рослини і способи їх застосування в народі» (Київ, 2013 р. (репринт видання 1958 р.)).

5 Стаття з книги Ф. І. Мамчура та Я. Д. Гладуна «Лікарські рослини на присадибній ділянці» (видання друге; Київ, «Урожай», 1989 р.).

6 Стаття з книги І. С. Алексєєва «Повний атлас лікарських рослин» (Донецьк, ТОВ «Глорія Трейд», 2013 р.).

7 Стаття з книги Ю. І. Липи «Ліки під ногами: Про лікування рослинами» (Київ, «Україна», 1996 р.).

Немає коментарів:

Дописати коментар