Чистотіл звичайний
(Chelidonium majus L.)
Chelidonium majus — багаторічна трав’яниста, з оранжево-жовтим молочним соком рослина родини макових. Стебло прямостояче, 30-60 (80) см заввишки, циліндричне, розгалужене, розсіяно відстовбурчено опушене. Листки чергові, перисторозсічені, сегменти оберненояйцевидно-видовжені або округло-яйцевидні, нерівномірнозубчасті або виїмчастолопатеві, часто збіжні, нижні нерідко при основі звужені в черешок, зверху ясно-зелені, зісподу сизуваті, розсіяно опушені; нижні — на довгих черешках, верхні — майже сидячі. Квітки правильні, двостатеві, з подвійною оцвітиною, на довгих квітконіжках в пазухах вузьких гострих приквітків, зібрані на верхівці стебла́ і гілок 2-6-квітковими зонтиковидними суцвіттями; пелюстки (їх 4) жовті, широкооберненояйцевидні. Плід — довга, стручкоподібна коробочка. Цвіте з другої половини квітня до вересня.
Поширення. Чистотіл звичайний росте по всій території України під парканами, по садах, засмічених місцях, узліссях, біля скель в тінистих місцях.
Заготівля і зберігання. Для медичних потреб використовують сушену, рідше свіжу траву чистотілу (Herba Chelidonii). Заготовляють її у травні, коли рослина масово цвіте, зрізуючи всю надземну частину ножем або серпом без грубих нижніх частин. Сушити сировину треба якомога швидше, щоб уникнути розпаду алкалоїдів і інших фізіологічно активних речовин. В перший день зібрану траву сушать на сонці, а потім переносять її під укриття для досушування. Штучне сушіння проводять при температурі близько 55-60°. Сухої трави́ виходить 11%. Готову сировину зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщеннях. Строк придатності — 3 ро́ки. Сушена трава чистотілу є у продажу в аптеках. У гомеопатії використовують свіже коріння рослини.
Хімічний склад. Трава чистотілу містить алкалоїди і інші азотовмісні сполуки (0,27-2,25%): коптизин, стилопін, d, l-стилопін, l-α-стилопін, l-β-стилопін, протопін, хелідонін, хелеритрин, сангвінарин, дигідросангвінарин, дигідрохелеритрин, коризамін, хелірубін, α-алокриптонін, алокриптонін, берберин, спартеїн, холін, гістамін, тирамін, метиламін; органічні кисло́ти (1,4-4,32%): лимонну, янтарну, яблучну; ефірну олію (0,01%), сапоніни, аскорбінову кислоту (170 мг%), каротин, флавоноїди, дубильні речови́ни (2,09-7,64%), хелідонову кислоту, вищий аліфатичний спирт хелідоніол.
Фармакологічні властивості і використання. Галенові препарати чистотілу мають жовчогінні, спазмолітичні, болезаспокійливі, седативні, протизапальні (бактерицидні), сечогінні і проносні властивості. В експерименті препарати чистотілу пригнічують ріст злоякісних пухлин, виявляють фунгістатичну і бактеріостатичну дію на мікобактерії туберкульозу. Застосування чистотілу показане і дає виражений терапевтичний ефект (особливо у випадку поєднання чистотілу з іншими жовчогінними рослинами) при гепатитах, холангітах, холециститах, жовчнокам’яній хворобі. Позитивний терапевтичний ефект спостерігається також при лікуванні гастриту, подагри, ревматизму, грудної жаби, бронхіальної астми, коклюшу, геморою. Добрий терапевтичний ефект одержують при лікуванні шкірних захворювань (рак шкіри, хронічний ерітематоз, гноячкове висипання при імпетиго, псоріаз звичайний, туберкульоз шкіри, бородавки, мозолі тощо), при яких внутрішнє застосування чистотілу (п’ють настій) поєднують з зовнішнім (уражені ділянки шкіри змащують 3 рази на день свіжим соком або маззю). Внутрішнє застосування чистотілу (соку) в поєднанні з зовнішнім дає добрі результати при лікуванні папіломатозу гортані у дітей (Земскова, 1955). Є відомості про успішне лікування чистотілом звичайним поліпозу товстої кишки. Методика лікування (за А. М. Амінєвим) така: необхідну кількість (1 г свіжої трави́ на 1 кг маси хворого) трави́ чистотілу розтирають в ступці або пропускають через м’ясорубку до одержання кашкоподібної маси, яку потім заливають гарячою кип’яченою водою (температура 70-80°) у співвідношенні 1:10. Охолоджену суміш вводять хворому з допомогою клізми, але попередньо, за 2-3 години, застосовують очисну клізму. Лікувальну суміш утримують у товстій кишці 1-2 години. Такі клізми роблять через день, а то й щодня, якщо хворий добре їх переносить. Курс лікування складається з 10-20 клізм. При необхідності його проводять 2-3 рази з дво-тримісячною перервою. Дані про ефективність застосування чистотілу для лікування раку внутрішніх о́рганів суперечливі. На думку деяких авторів, покращення стану ракових хворих пояснюється наркотичними і анестезуючими властивостями чистотілу. За спостереженнями С. А. Томиліна, дослідника і популяризатора чистотілу на Україні, чистотіл якщо не виліковує, то в усякому разі затримує ріст пухлини і особливо показаний при передракових станах і після операцій з приводу видалення злоякісної пухлини, бо затримує розвиток метастазів. Чистотілом, який належить до отруйних рослин, користуватися треба обережно, не перевищуючи допустимих доз. Передозування може спричинити нудоту, блювання, параліч дихального центру. Чистотіл в галенових формах для зовнішнього застосування протипоказаний хворим на епілепсію, бронхіальну астму, стенокардію і при ряді неврологічних синдромів. У гомеопатії есенцією з свіжих коренів чистотілу лікують хвороби печінки, нирок і легень.
Лікарські форми і застосування.
ВНУТРІШНЬО — настій трави́ (5 г або 1 столова ложка сировини́ на 200 мл окропу) по половині чи третині склянки 2-3 рази на день за 15 хвилин до їди; 30 г сировини́ заливають 500 мл окропу, варять 5-7 хвилин, настоюють 15 хвилин, проціджують і одержаний настій п’ють по півсклянки 3 рази на день при ракових станах, а з профілактичною метою — по півсклянки настою в день 2-3 дні на місяць; чайну ложку суміші (порівну) трави́ чистотілу звичайного і деревію звичайного, квіток ромашки лікарської заливають склянкою окропу, настоюють до охолодження, проціджують і вживають по 1 склянці 2-3 рази на день при патологічному клімаксі; столову ложку суміші трави́ чистотілу звичайного, квіток глоду криваво-червоного і листя м’яти перцевої, взятих у співвідношенні 2:2:3, заливають склянкою окропу, настоюють до охолодження, проціджують і вживають по третині склянки 3 рази на день як жовчогінний засіб.
ЗОВНІШНЬО — лікувальна ванна для дорослих (виявляє загальнозміцнюючу дію, стимулює обмін речовин, сприятливо діє при шкірних захворюваннях: екземах, дерматитах, псоріазі): 500 г суміші листя берези бородавчастої і лопуха справжнього, трави́ нетреби звичайної, материнки звичайної, конюшини лучної, кропиви дводомної, ромашки без’язичкової, споришу звичайного, хвоща польового і чистотілу звичайного, взятих у співвідношенні 5:6:5:4:5:5:5:5:4:6, заливають 10 л холодної води́, доводять до кипіння, настоюють 40-50 хвилин, проціджують і виливають у ванну (температура води́ 36-39°, тривалість процедури до 20 хвилин, приймати 2-3 рази на тиждень до настання терапевтичного ефекту); змащування уражених ділянок шкіри свіжим соком або маззю (на 1 частину соку беруть 10 частин смальцю); спринцювання настоєм при білях і кольпіті (30 г сировини заливають 1 л окропу, настоюють 3-4 години, проціджують)1.
CHELIDONIUM MAJUS L. — ЧИСТОТІЛ ЗВИЧАЙНИЙ.
Російська назва — чистотел большой.
Багаторічна трав’яниста рослина заввишки 30-80 см, з коротким стержневим розгалуженим коренем, який ззовні червоно-бурий, всередині жовто-оранжевий. Стебло гіллясте, покрите волосками. Листки довгочерешкові, пірчасто розсічені: верхні — світло-зелені, нижні — чергові, сизуваті. Квітки — яскраво-жовті, на довгих квітконіжках, зібрані по 3-8 на кінцях стебел у прості зонтики-суцвіття. Плід стручковидний — двостулкова коробочка. Цвіте майже ціле літо, починаючи з кінця травня.
Росте чистотіл у садках, на городах, засмічених місцях, часто в затінках біля жител. Рослина поширена майже по всій європейській частині Радянського Союзу.
Сировина. Лікарською сировиною служить надземна частина чистотілу звичайного, яку збирають під час цвітіння рослини (у червні-липні), зрізуючи на відстані 5-10 см від землí. Сушать на відкритому повітрі або в добре провітрюваних приміщеннях.
Рослина заготовлюється і відпускається аптеками.
Хімічний склад. Вивчення хімічного складу чистотілу звичайного показало, що всі частини його мають алкалоїди, за будовою близькі до опійних. Ці алкалоїди представлені кількома групами. До першої групи належать похідні нафтофенатридину: хелідонін, гомохелідонін, хелеритрин, сангвінарин, оксисангвінарин, хелірубін, хелілутин. Другу групу складають алкалоїди групи протопіну, що відносяться в основному до алокриптохіну. Алкалоїди групи діізохіноліну (третьої групи) представлені берберином, коптизином, спартеїном, деякими маловивченими основами.
Найбільше алкалоїдів у траві в період цвітіння рослини (1,87%), у коренях їх вміст коливається в межах 1,9-4,14%.
Трава чистотілу багата на каротин, органічні кисло́ти (хелідонову, хелідонінову, яблучну, лимонну, янтарну), сапоніни і флавоноїди, вітамін А (до 14,9 мг%), вітамін С (до 171 мг%), ефірну олію (0,01%) і фітонциди. В насінні виявлено жирну олію (40-60%), а в молочному соку — смолисті речови́ни (А. І. Шретер і співавт., 1979).
Дія: антигістамінна, анальгетична, жовчогінна, протизапальна.
Фармакологічні властивості і застосування в медицині. Фармакодинамічна дія чистотілу звичайного досить складна, вона зумовлена взаємоантагоністичними властивостями алкалоїдів. Хелідонін має антимітотичні властивості і, як встановлено в експериментах, гальмує розвиток ракових клітин у мишей та собак і клітин саркоми у щурів. Він є антиалергічною сполукою, оскільки гальмує або цілком знімає анафілактичні та гістамінні прояви. Діє також спазмолітично (наполовину слабкіше від папаверину), гіпотензивно (дія слабка, але довготривала), дещо анальгетично та депресивно (на кашльовий центр). Протопін збуджує матку, підвищуючи тонус м’яза її подібно до препаратів споришу звичайного, посилює перистальтику кишок, знижує артеріальний тиск. Сангвінарин збуджує дихальний та судинний центри, що̀ проявляється незначним підвищенням артеріального тиску, піднімає тонус гладких м’язів кишок і матки, посилює перистальтику кишок та діяльність слинних залоз. Діє також антигістамінно, цитотоксично (подібно до хелідоніну), має слабкі наркотичні властивості, але найбільш виражена його антимікробна дія. При застосуванні іn vivo та in vitro гальмує ріст грампозитивних і грамнегативних мікроорганізмів, грибів. Аналогічний вплив на мікроорганізми справляє хелеритрин. У великих дозах сангвінарин може викликати зміни в організмі, подібні до тих, які виникають внаслідок дії стрихніну.
Досліджується дія окремих алкалоїдів чистотілу, особливо на центральну нервову систему.
Рослина широко застосовується в народній медицині різних країн. Відвари трави́ з квітками і коренів чистотілу звичайного в малих дозах вживають усередину при каменях жовчного міхура, жовтяниці, хворобах печінки, захворюваннях селезінки, гастриті, а також при грипі, коклюші, ревматизмі і геморої.
Як зовнішній засіб відвар трави́ і коренів чистотілу звичайного використовують для ванн, обмивань і примочок при різних шкірних хворобах (висипах, лишаях, вуграх), скрофульозі, гнійних ранах, виразках. Інфіковані виразки і рани, що̀ довго не гояться, присипають порошком з висушених листків чистотілу або прикладають до них свіжі подрібнені листки рослини. Бактерицидна дія препаратів чистотілу проявляється по відношенню до цілого ряду мікроорганізмів; в тому числі до туберкульозної мікобактерії. Цим пояснюється лікувальний ефект соку та мазі з подрібнених листків чистотілу (на вазеліні та ланоліні) при туберкульозі шкіри.
Спроби лікувати чистотілом рак та пухлини іншого походження у людей не дали позитивних наслідків, хоча у тварин препарати рослини гальмують ріст пухлин. В той же час клінічно доведено ефективність місцевого застосування соку чистотілу із свіжої трави́ та коренів при консервативному лікуванні поліпів прямої кишки і сечового міхура.
Свіжим соком виводять бородавки, змазуючи їх 1-2 рази на день, змочивши попередньо водою і дещо зішкрябавши стерильним інструментом. Спостереження свідчать, що бородавки можуть зникати навіть внаслідок вживання соку чистотілу всередину (10-20 крапель тричі на день). Свіжим соком змазують також мозолі, лишаї, жовті плями та висипи на тілі.
Чистотіл здавна застосовують при хворобах печінки, що̀ ускладнюються жовтяницею та асцитом, при геморої, ревматоїдному поліартриті.
С. А. Томілін (1946) рекомендував включати його траву в збір лікарських рослин, куди входять також трава гісопу лікарського, перстачу гусячого та ефедри двоколосої, корінь оману, квітки глоду, сну-трави́ і насіння анісу (по 15 г кожного). Одну столову ложку збору настоюють в 1 склянці окропу і вживають протягом дня (по 30 г тричі на день перед їдою).
Добрий терапевтичний ефект при стійких формах екземи та інших хронічних захворюваннях шкіри дає внутрішнє вживання препаратів чистотілу звичайного в поєднанні з зовнішнім його застосуванням. Наприклад, псоріаз лікують настоєм суміші порівну взятих (по 1 столовій ложці) подрібненої трави́ чистотілу і фіалки триколірної в 1 склянці окропу. Настій випивають протягом дня. Корисні при цьому щоденні гарячі ванни із відвару 4 столових ложок трави́ чистотілу в 1 л води́. Цим відваром також миють голову при себореї.
При явищах посиленого росту грануляційної тканини в ранах і туберкульозі шкіри користуються маззю, яку готують таким чином. Беруть 2 частини верхівок звіробою звичайного, що тільки-но зацвіли, 2 частини свіжої трави́ чистотілу і по 1 частині трави́ росички круглолистої та квіток нагідок лікарських. Цю суміш розтирають на тістоподібну масу, додаючи трохи соняшникової олії. Одержаною маззю змащують виразки, просякають нею марлеві тампони (М. А. Носаль, 1958).
Готують також пасту чистотілу звичайного. До спорошкованих листків рослини (10 г), вазеліну і ланоліну додають 10 крапель 0,25% розчину карболової кислоти́. Всю масу добре розтирають і накладають на туберкульозні виразки.
А. Амінєв (1966) повідомив про успішне лікування чистотілом звичайним поліпозу товстої кишки. Ліки готували так. Певну кількість листків і стебел чистотілу розтирали в ступці або пропускали через м’ясорубку до одержання кашкоподібної маси. Цю масу заливали гарячою водою (температура 70-80°С) у співвідношенні 1:10. Після охолодження її вводили хворому з клізмою, але попередньо за 2-3 год застосовували очисну клізму. Лікувальна суміш утримувалась у товстій кишці 1-2 год. Такі клізми робили через день, а якщо хворий добре їх переносив, то й щодня. Курс лікування складався з 10-20 клізм. При потребі його проводили 2-3 рази з дво-тримісячною перервою. Після кількох клізм відходила велика кількість поліпів.
Хороші результати лікування соком чистотілу звичайного папіломатозу гортані у дітей (способом внутрішнього і зовнішнього застосування) одержала київський лікар Л. В. Земськова (1961).
Захворювання суглобів лікують збором, який складається з пагінців пасльону солодко-гіркого, квіток арніки гірської та глоду колючого, трави́ фіалки триколірної, листків копитняка європейського, трави́ з коренем чистотілу звичайного, трави́ хвоща польового і кори крушини ламкої. Одну столову ложку цього збору настоюють на 1 склянці окропу. Настій випивають за 3-4 рази́ протягом дня.
1. Rp.: Herbæ Chelidonii
Flores Chamomillæ
Fol. Trifolii pratensis aa 40,0
M.f. species
D.S. Одну столову ложку збору залити 1 склянкою окропу, настояти протягом 4 год і процідити. Пити вранці та ввечері по 1 склянці при захворюваннях печінки.
2. Чотири столові ложки подрібненої трави́ чистотілу звичайного з квітками кип’ятити 5 хв у 6 склянках води́ в закритому посуді, настояти 3 год, процідити. Використовувати для ванн та обмивань при шкірних захворюваннях і скрофульозі2.
ЧИСТОТІЛ ЗВИЧАЙНИЙ (Chelidonium majus L.).
Російська назва — чистотел большой; місцева — аксамент, бородавник, волосник, гладушник, глекопар, глистник, голова адамова, жихунець, жовтило, жовтомолочник, жовтосік, зелезим, зелемизеленя, земозелець, зілля ластів’яче, зілля печінкове, зуб собачий, зчисток, красномолочник, ластівка мурова, ластовиця, леліз, мелодорія, молоко ластівинне, парник, печеночник, розтропта, розтропша, розтокаш, ростопаск, ростопасть, ростопаш, ростохвасть, самозелень, селимонія, селидоня, скоропасть, сметанник, целідонія, чистець жовтий, чистик, ясколка.
Багаторічна трав’яниста рослина заввишки 30-90 см з родини макових (Papaveraceæ). Стебло гіллясте, розсіяно-волосисте. Листки розсічені, знизу сизуваті. Квітки золотисто-жовті, зібрані зонтиком. Плід — стручковидна коробочка, цвіте все літо. Всі частини рослини отруйні.
Коли зірвати рослину, з неї витікає оранжево-молочний сік.
Росте бур’ян всюди: в затінених місцях, в гаях, біля огорож хат, у садах.
Застосування. З лікувальною метою використовують надземну частину разом з корінням (Herba Chelidonii cum radice). В жовто-оранжевому соку чистотілу міститься від 1 до 4% алкалоїдів — хелідонін, гомохелідонін, сангвінарін, хелеритрін, аллокриптонін, протопін, метоксихелідонін, берберін, оксихелідонін, спартеїн, різні органічні кисло́ти — яблучна, лимонна, сліди ефірної олії та інші речови́ни. В насінні міститься до 32% олії. В листках знайдено вітаміни А і С. Рослина отруйна.
Сік чистотілу викликає нудоту, блювоту, пронос, а при великій дозі — смерть. Свіжий сік вбиває деякі хвороботворні грибки, діє на рак шкіри, екземи, рожисте запалення, мозолі, виразки, псоріаз, коросту, фурункули, бородавки.
Трава чистотілу здавна використовується в медицині як засіб від бородавок, виразок, екземи, при туберкульозі та інших захворюваннях шкіри. Крім того, чистотіл входить до складу препарату для лікування печінки і жовчного міхура.
Хелідонін має антиміотичні властивості і, як свідчать експерименти, гальмує розвиток ракових клітин у мишей і собак, клітин саркоми у щурів. Він є протиалергічною сполукою, гальмує або знімає анафілактичні та гістамінні прояви. Протопін збуджує матку, посилює перистальтику кишок, знижує артеріальний тиск. Рослину вживають при грипі, ревматизмі, коклюші.
А. А. Смутнєва вказує на позитивну дію лікування чистотілом папіломатозу гортані. При цьому вичавлювали сік із свіжої розтертої рослини, нагрівали до кипіння, фільтрували і ставили у прохолодне місце на 12 годин. А. М. Амінєв (1960) вивчив застосування чистотілу при папіломатозі товстого кишківника, поліпозі шлунка і сечового міхура. Є. П. Копйова використала чистотіл для лікування пародонтозів у стоматологічній практиці. Із сухої надземної частини рослини, яка настоювалась на 70%-му спирті, протягом 7 діб було одержано настойку у співвідношенні 1:5. Для зменшення подразнювальної дії настойку змішували порівну з гліцерином. Уражені ясна протирали цією сумішшю, внаслідок чого під час лікування у хворих зникав біль, свербіж, ясна ставали твердими, набували здорового забарвлення.
Відвар у розведенні 1:400 чистотілу виклика́є сповільнення ритму, у розведенні 1:100 і 1:200 — прискорення ритму і зменшення амплітуди се́рця (М. П. Станець, 1966). Чистотіл впливає на сечо- і жовчовиділення, підвищує кількість гемоглобіну, еритроцитів, лейкоцитів, прискорює РОЕ (М. П. Станець). Інтерес до чистотілу як до рослини, що впливає на пухлини, ослаб. Деякий успіх від застосування цієї рослини при пухлинах завдячують антибластоматозним впливом алкалоїдів і дією радіоактивного калію. Н. Н. Денисенко застосовував витяжку з чистотілу для лікування різних локалізацій раку: шийки матки, стравоходу, шкіри тощо (за К. П. Балицьким, А. Л. Воронцовою, 1982).
Препарати чистотілу пригнічують ріст злоякісних пухлин, виявляють фунгістатичну дію на мікробактерії туберкульозу. Український учений, доктор з Івано-Франківщини, Василь Новицький виробив в Австрії з чистотілу препарат «Ucrain», який лікує ракові захворювання.
Професор О. Я. Губергріц рекомендує настій трави́ (10 г на 200 г води́) приймати по столовій ложці 3 рази на день при захворюванні печінки.
Збирання. Траву збирають протягом усього періоду цвітіння, зрізаючи її 5-10 см від землí. Сушать на відкритому повітрі або в добре провітрюваних приміщеннях3.
ЧИСТОТІЛ ЗВИЧАЙНИЙ (Chelidonium majus L.).
Рід трав’янистих рослин родини макових (Papaveraceæ). В Україні поширений один вид — чистотіл звичайний (Chelidonium majus L.) — багаторічна трав’яниста, дуже витривала рослина. Має велику кількість народних назв, які, мабуть, пов’язані з його дією на організм людини або з явищами природи, наприклад: бородавочник, молочай жовтий, печіночник, печінкове зілля, чистопліт. Московська назва — щелкунец, за тріскання її достиглих плодів при розкриванні.
В літературі є дані, що стародавні лікарі високо цінували властивості чистотілу і називали його хелідоніумом, від грецького сло́ва χελιδόνι — ластівка. Ця рослина має корінь веретеновидної форми, вкритий коричневими лусочками, всередині жовтого кольору. Стебло ребристе, гіллясте й прямостояче заввишки близько 100 см, густо вкрите волосками. Прикореневі листки довгочерешкові, стеблові, сидячі, ліровидні, зверху зеленого кольору, знизу — сірого. Квітки яскраво-жовті, чотирипелюсткові, розташовані на довгих квітконіжках. Плід має вигляд прямостоячого стручка (довга двостулкова коробочка). Насіння чорне, блискуче, довгастої форми, з білим придатком, який поїдають мурашки, у зв’язку з чим чистотіл називають супутником мурашок.
Чистотіл — вологолюбна рослина. Цвіте в 2-3-річному віці. Характерною особливістю його є волоски, що̀ вкривають нижній бік листків, стебло і чашолистки. Завдяки цим волоскам можна відрізнити чистотіл від інших висушених і подрібнених рослин.
Росте чистотіл звичайний на засмічених місцях, частіше в затінку, коло житла, біля огорож, у занедбаних парках і садах, обабіч сільських вулиць, по цвинтарях, в гаях, по лісових зрубах, місцями — в листяних і соснових лісах — на всій території України, крім північних районів Кри́му.
Вивчення хімічного скла́ду чистотілу показало, що в ньому міститься велика кількість різних біологічно активних речовин. Так, вміст алкалоїдів складає близько 2,5%: берберин, l-гомохелідонін, коптизин, протопін, хелідонін і оксихелідонін, хелетрин, сангвінарин, спартеїн — ось далеко не повний перелік алкалоїдів, виділених з чистотілу. Крім алкалоїдів, у цій рослині виявлено органічні кисло́ти — лимонну, яблучну, янтарну та ін., сапоніни, дубильні речови́ни, вітаміни С, D, каротин, ефірну олію, високий вміст макро- і мікроелементів тощо.
Завдяки високому вмісту фізіологічно активних речовин чистотіл з найдавніших часів застосовується в народній медицині у вигляді соку, насто́ю, відвару, порошку, а при шкірних хворобах користуються також екстрактами з нього, настойками і мазями. В літературі є відомості про застосування чистотілу при шкірних хворобах, захворюваннях печінки і жовчних шляхів, при новоутвореннях, папіломатозі, пародонтозі та інших захворюваннях.
Відомо, що ще в Стародавній Греції і Римі деякі лікарі призначали чистотіл при подагрі, золотусі. В пізніші часи і у наші дні чистотіл був і залишається популярним у народній медицині. Наукова література рекомендує застосовувати Ч. з. при водянках, хворобах сечових шляхів, венеричних захворюваннях, лишаях, падучій хворобі, при хворобах очей, а також як антигельмінтний засіб4.
В одній з перших дисертацій, присвяченій лікарським рослинам, автор — чернігівський лікар В. Ф. Демич у 1888 р. відзначав: «Чистотіл використовується народною медициною скрізь: у Росії і в Україні як засіб проти бородавок, мозолів, наривів, ран, помутніння рогівки, при корості. Сік рослини вживають всередину по 2-3 ложки щодня при сифілітичних ранах. Листя, зварене на молоці, застосовують у вигляді припарок при маститах. Розтертою травою лікують курячу сліпоту і захворювання очей взагалі. Крім того, настій сухої трави́ на воді п’ють при збільшенні печінки». Однак у цій же роботі він негативно відгукується про чистотіл як лікарський засіб і радить відмовитися від нього взагалі, тому́ що таке лікування може завдати більше шкоди, ніж користі.
Це пов’язано з тим, що чистотіл звичайний — отруйна рослина. Багато дослідників описують перебіг отруєнь цією рослиною після прийому ліків з неї у великій кількості. Вони спричинюють печіння в роті, появу пухирців і виразок, нудоту і блювання, запалення шлунку і кишечника, тривалі проноси, появу крові у сечі, пригнічення та запаморочення. Польський дослідник Конопка Е. та ін. (1957 р.) приводять дані про отруєння чистотілом дітей, пере́біг якого супроводжувався описаними вище ознаками.
М. П. Станець у своїй праці «Про лікувальні властивості чистотілу звичайного» приводить дані, одержані від співробітників відділу бур’янових рослин ВІРу, про те, що під час очищення насіння чистотілу траплялися випадки несмертельних отруєнь. При цьому у хворих спостерігали сльозотечу, чхання, болі в грудях. На їхню думку, отруєння виникло при вдиханні легенями речовин під час очищення та сушіння цієї рослини.
У книзі «Токсикологія отруйних рослин», виданій професором І. А. Гусиніним в 1947 році, є відомості про те, що природні отруєння тварин чистотілом бувають рідко, тому́ що тварини через неприємний і гіркий смак поїдають його неохоче. Г. Д. Ландер (1926 р.) описує випадок отруєння корів чистотілом, яке супроводжувалося салівацією, сонливістю, підвищеним діурезом, хиткою ходою. Смерть настала протягом двох годин.
При лікуванні отруєнь, викликаних чистотілом, рекомендують промивання шлунку, введення в нього активованого вугілля та розчинів таніну, а також введення кофеїну підшкірно.
Чистотіл звичайний згубно діє на ряд бактерій і патогенних грибків. За даними С. Є. Чарвінського (1836), екстракт чистотілу виявляє високий бактерицидний вплив на стафілококи і бацили сибірки. Є також відомості про те, що більшість препаратів, приготовлених із свіжого і сухого кореня чистотілу, впливають фунґістатично на грибки.
Поряд з даними про дію препаратів чистотілу звичайного на бактерії, грибки та найпростіші, в літературі є відомості5 про застосування чистотілу у вигляді насто́ю або порошку проти комах-шкідників рослин. Настоєм з 800 г рослини на 10 л води́ протягом двох діб можна обприскувати рослини для знищення попелиць, мідяниць та інших шкідників. Порошок висушеної рослини добре діє як інсектицид на більшість овочевих культур6.
► Матеріали англійською мовою | ► Матеріали московською мовою |
Примітки:
1 Стаття з книги «Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник» (відп. ред. А. М. Гродзінський; Київ, видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992 р.).
2 Стаття з книги Ф. І. Мамчура «Довідник з фітотерапії» (Київ, «Здоров’я», 1984 р.).
3 Стаття з книги В. І. Комендаря «Лікарські рослини Карпат. Дикорослі та культурні» (видання 3-є, доповнене та перероблене; Ужгород, «Мистецька Лінія», 2007 р.).
4 Станець М. П. «Про лікувальні властивості чистотілу звичайного». К.: Здоров’я, 1966.
5 Там са́мо.
6 Стаття з книги К. М. Векірчика «Отруйні лікарські рослини. Посібник-довідник» (Тернопіль, «Навчальна книга ‒ Богдан», 1999 р.).
Немає коментарів:
Дописати коментар