Меліса лікарська
(Melissa officinalis L.)
Melissa officinalis — багаторічна трав’яниста рослина родини губоцвітих. Сте́бла чотиригранні, до 1 м заввишки, дуже розгалужені. Листки темно-зеле́ні й голі зверху, ясно-зеле́ні та опушені знизу, яйцевидні, на верхівці загострені. Квітки дрібні, в пазушних суцвіттях верхніх листків. Чашечка двогуба трубчасто-дзвониковидна. Віночок двогубий, спочатку жовтий, потім стає білим або блідо-ліловим. Плід сухий, розпадається на 4 однонасінні горішки. Вся рослина до цвітіння має приємний лимонний запах, який після цвітіння послаблюється, стає навіть дещо неприємним. Цвіте в червні-серпні.
Поширення. Росте в середземноморських і центрально-європейських країнах; у нас лише в культурі, але нерідко дичавіє, особливо в Криму, де трапляється на лісових галявинах, по берегах річок та біля доріг.
Заготівля і зберігання. Заготовляють листя (Folia Melissæ). Час збирання визначається залежно від призначення сировини́ — якщо з листя треба одержати ефірну олію, то збирають його обов’язково до цвітіння рослини, коли вміст олії в ньому найвищий. Вдруге листя можна зрізувати через 20-25 днів; якщо осінь волога і те́пла, то можливо збирати сировину і втретє. Збирати листя краще опівдні, в суху похмуру погоду — щоб зменшити втрати ефірної олії. Зібрану мелісу розстилають тонким шаром і сушать при температурі до 35°; під час сушіння сировину не треба ворушити. Сухого листя виходить 20%. Зберігають у бляшаних коробках у приміщеннях, у які не проникає сонячне світло. В СРСР рослина була офіцинальною. Тепер вона офіцинальна в багатьох західноєвропейських країнах.
Хімічний склад. Листя містить від 0,05 до 0,33% ефірної олії (в її складі є цитраль, ліналоол, гераніол, цитронелал, мірцен, альдегіди), до 5% дубильних речовин, гіркоту, слиз, янтарну, кавову, хлорогенову, олеанолову та урсолову кисло́ти, цукри (стахіозу) й мінеральні солі.
Фармакологічні властивості і використання. Екстракти з листя виявляють ефективну седативну дію, особливо у людей похилого віку. Це дає змогу зменшити дозу синтетичних препаратів або взагалі відмовитися від них. Сировина діє і протиспастично, зменшує напруження гладеньких м’язів кишечника, збуджує виділення травних соків, має протизапальні, бактеріостатичні й противірусні властивості. Експериментально підтверджено цитостатичну дію водних екстрактів з меліси. Рослина використовується при станах загального нервового збудження, при судинно-вегетативній дистонії, безсонні, порушеннях ритму се́рця, змінах тиску крові під впливом емоційних збудників, а також при розладах, які їх супроводжують: при порушеннях травлення, епігастричних болях, вегетативному неврозі, гастриті та коліті. Діє тонізуюче на мозок, серце, матку, о́ргани травлення. Листя меліси саме́ застосовується рідко, частіше в сумішах з м’ятою, ромашкою, кмином, гісопом, валеріаною, лавандою, глодом та ін. До складу лікувально-профілактичного харчового раціону включають салати з молодого листя рослини. Зовнішньо мелісу використовують для ванн, компресів та в косметиці.
Лікарські форми і застосування.
ВНУТРІШНЬО — настій листя (3 чайні ложки листя на склянку окропу, настоювати 15 хвилин) випити ковтками теплим перед сном, як заспокійливий засіб; відвар (із суміші рівних частин листя меліси лікарської, квітів і плодів глоду криваво-червоного, трави́ хвоща польового, листя горіха волоського і омели білої взяти 2 столові ложки і відварити в 0,6 л води́ 3-5 хвилин, настояти 10 хв) пити двічі на день по 1 склянці при гіпертонії; ароматичний вітамінний салат — на 1 пучок редьки взяти 1 морквину, півголовки капусти, невелику цибулину, олії й солі і поси́пати подрібненим листям меліси лікарської.
ЗОВНІШНЬО — відвар (трави́ М. л. 75 г, суцвіть ромашки лікарської 30 г, листя м’яти перцевої 75 г; відварити 5 хвилин у 3 л води́) вилити у ванну (при вегетативному неврозі)1.
MELISSA OFFICINALIS L. — МЕЛІСА ЛІКАРСЬКА.
Російська назва — мелисса лекарственная.
Багаторічна трав’яниста рослина з родини губоцвітих. Стебло чотиригранне, прямостояче, гіллясте, вся рослина м’яковолосиста. Листки, якщо їх потерти, мають запах лимона, за формою серцевидні, зморщені, великозубчасті, черешкові. Квітки білі або білі з рожевим відтінком і червоною плямою, на верхівці стебла́ зібрані у суцвіття. Плід — чотири горішки. Цвіте в липні-серпні. Росте серед заростей, на узліссях, у чагарниках. Мелісу лікарську також культивують у квітниках і на полях як ефіроносну, лікарську та медоносну рослину. Поширена в європейській частині СРСР, на Кавказі, у Середній Азії.
Сировина. З лікувальною метою використовують листки і верхівки пагонів, які збирають під час цвітіння рослини (двічі протягом лíта) і сушать у приміщенні, що̀ добре провітрюється, попередньо прив’яливши.
Для медичного використання рослина не заготовляється.
Хімічний склад. Листки меліси лікарської містять ефірну олію (близько 0,33%) з сильним лимонним запахом, до складу якої входять цитраль, цитронелаль, гераніол та інші речови́ни. В них також є сконденсовані дубильні речови́ни (близько 5%), смола, кофейна, олеанолова та урсолова кисло́ти і аскорбінова кислота (близько 150 мг%).
Дія: седативна, протиспастична, сечогінна, болезаспокійлива.
Фармакологічні властивості і застосування в медицині. У науковій медицині використовували лише ефірну олію меліси лікарської. Ефірна олія меліси малотоксична і має досить сильні седативні властивості. Під її впливом у хворих на серцеві недуги уповільнюється дихання, рідшає ритм серцевих скорочень, минає задишка, припиняються приступи тахікардії, зникає біль у ділянці се́рця, знижується артеріальний тиск.
У народній медицині мелісу лікарську застосовують дуже широко. З її трави́ готують відвари, олію. Настойку трави́ меліси при паралічах і подагрі використовують як зовнішній засіб.
Рослина збуджує апетит, посилює діяльність травних о́рганів, має легкі послаблюючі, вітрогінні й потовидільні властивості, гамує нудоту і блювання, припиняє біль, судороги, заспокоює і зміцнює нервову систему. Меліса також регулює діяльність статевих о́рганів, впливає заспокійливо при перезбудженні її функції.
Настій листків та квіткових верхівок рослини вживають при пониженій діяльності о́рганів травлення, бронхіальній астмі, невралгії різного характеру, мігрені, безсонні, анемії, дисменореї і як послаблюючий та потогіннй засіб (В. П. Махлаюк, 1967).
Готують чай з меліси лікарської. На 1 склянку окропу беруть 1 столову ложку трави́ меліси, 1 хв кип’ятять і настоюють 10 хв. П’ють по чверть склянки вранці і ввечері при стенокардії. Настій і відвар рослини цілком замінює мелісова олія, яку вживають всередину по 10-15 крапель при ревматичному болю і як потогінний засіб. Олія меліси регулює менструальні розлади (при мізерних виділеннях), сприятливо діє при хворобах матки.
При болісній менструації та ерекції крім мелісової олії використовують настойку 1 частини листків рослини на 3 частинах 70% етилового спирту. Настоюють 10 днів і п’ють по 1 чайній ложці настойки з водою.
У випадках нервового перезбудження, дратливості, знесилення після перенесеної тяжкої хвороби чи операції, весняного авітамінозу призначають відвар 2 столових ложок суміші трави́ меліси лікарської (20 г), кореня валеріани лікарської (25 г), трави́ деревію тисячолистого і звіробою звичайного (по 30 г). Кип’ятять суміш протягом 2-3 хв у 2 склянках води́, настоюють 4-5 год і п’ють по чверть склянки двічі на день.
Мелісу включають у рослинні збори, що̀ застосовуються для поліпшення обміну речовин в організмі та відновлення сил після виснажливої хвороби або тяжкої операції. Її додають до суміші, з якої готують відвар для ароматної ванни. Ця суміш включає крім трави́ меліси траву деревію тисячолистого, полину гіркого, материнки звичайної, корінь аїру тростинного, траву м’яти перцевої і соснові бруньки (кожного по 20 г). Все варять у 10 л води́ в закритому посуді півгодини. Відвар охолоджують, проціджують і холодний виливають у теплу ванну (температури 37-38°С). Приймають ванну 15 хв.
Для лікування неврозу і поліартриту застосовують таку ванну: 100-200 г висушених листків меліси разом з квітковими верхівками заварюють у 8-10 л води́, настоюють і виливають у повну теплу ванну. Приймають таку ванну 15 хв.
Як зовнішній засіб настій листків або верхівок меліси використовують для полоскання при зубному болю та захворюваннях ясен. При поліартриті, забитих місцях, виразках на хворі ділянки накладають компреси — трав’яні подушечки, зігріті у посуді з гарячим настоєм рослини.
1. Rp.: Inf. herbæ Melissæ 20,0 : 200 ml
D.S. По чверть склянки 4 рази в день при функціональній серцевій недостатності.
2. Rp.: Herbæ Melissæ
Herbæ Millefolii
Rad. Valerianæ aa 30,0
Florum Arnicæ 25,0
M.f. species
D.S. Одну столову ложку збору залити 1 склянкою окропу, настояти в теплому місці 4-6 год, процідити. Приймати по чверть склянки 4 рази на день2.
Melissa officinalis L. — МЕЛІСА ЛІКАРСЬКА.
Українські на́зви: меліса лікарська, лимонна м’ята, маточник (Волинь); російські: мелисса, лимонная трава, лимонная мята; польські: melisa lekarska, rojownik.
Родина: Labiatæ — губоцвіті.
Багаторічна трав’яниста рослина висотою 30-120 см, при розтиранні видає лимонний запах. Стебло розгалужене, уся рослина м’яко-волосиста. Листи сердцевидно-яйцеподібні, зубчасті, черешкові. Квіти рожеві або білі, у пазушних пучках.
Цвіте в липні-серпні. Розводиться часто для бджіл; у деяких місцях прижилася як дика, навіть бур’яниста рослина. У дикому стані ця рослина в нас не росте, але волинські жінки розводять її в городах, і в народній медицині вона має дуже широке застосування. Збирають фактично тільки листи на початку цвітіння.
На організм людини діє своїми маслами, гіркотою і дубильними речовинами, що̀ містяться у ній: вітрогінна, сечегінна, заспокоює нерви і збуджує травлення.
Вживання. Наукова медицина користується мелісою обмежено; масло з меліси знаходить застосування в парфумерному виробництві. Народна медицина вживає мелісу при жіночих хворобах, пов’язаних із хворобами матки, чому вона називається «маточником».
У народі мелісу застосовують усередину. Напар, приблизно 20,0 г на 1 л окропу, при всіх видах нервових хвороб; при неврозі шлунка, коли від невідомої причини людина відчує найсильніший біль у шлунку, як це буває після сильних сердечних потрясінь, від переляку, горя, туги; при кольках у кишечнику й здутті, які трапляються навіть при са́мій строгій помірності в їжі, при мігрені й нічим не з’ясовному головному болю; при посиленім серцебитті й запамороченні, при рвотах у вагітних, а також при зубному болі, в останньому випадку у вигляді полоскання. Водний напар меліси заміняють іноді спиртовою витяжкою: 1 частина листків по вазі на 3 частині спирту. Приймають 3 рази в день по чайній ложечці настойки на ⅓ склянки води́.
Зовнішньо. Для ароматичних ванн: при поганому обміні речовин і як зміцнювальне при загальному занепаді сил. Для ванн змішують мелісу в рівних частинах з такими рослинами: деревію — 20,0 г, полину — 20,0 г, материнки — 20,0 г, кореневищ аїру болотного — 20,0 г, перцевої м’яти — 20,0 г, соснових бруньок і пагонів (зібраних у лютому-березні) — 20,0 г. Усі це змішують і варять у закритій посудині в 10 л води́ протягом 30 хв. Дають охолонути, проціджують і вливають у ванну з гарячою водою. Купаються 15 хвилин. Температура ванни 37-38°С.
Розтерті листи меліси як свіжі, так і сушені (в останньому випадку розмочені в окропі) прикладають на ганчірочці до ран (приємно холодить, зменшує біль).
Під час геморою, при запорах клізма (невелика), із чайної ложечки вичавленого соку меліси на склянку кип’яченої води́, добре впливає на самопочуття хворого.
Аптеки продають folia Melissæ як народний засіб і масло меліси.
Зберігання. Листи меліси зберігають у бляшаних добре закупорених коробках3.
МЕЛІСА ЛІКАРСЬКА — Melissa officinalis L.
Родина губоцвіті — Labiatæ.
Як виглядає? Багаторічна трав’яниста рослина 30-120 см заввишки, при розтиранні пахне цитриною. Стебло чотиригранне, гіллясте, вся рослина м’яковолосиста. Листки серцевидно-яйцевидні, поморщені, великозубчасті, черешкові. Квітки блідо-рожеві або білі, в пазушних пучках. Медонос. Цвіте в липні-серпні.
Де росте? Серед заростів, по узліссях, на пустирях. Мелісу також висівають у квітниках і полях як ефіроносну, лікарську та медоносну рослину. Походить із Східного Середземномор’я.
Що̀ й коли збирають? Листки і верхівки пагонів, під час цвітіння. Сушать швидко, але не на сонці.
Коли застосовують? Як засіб, що̀ діє протиспазматично і болезаспокійливо, вітрогінно, сечогінно, заспокоює нерви і збуджує травлення (дія седативної леткої олії, гіркот, дубильних речовин і вітаміну С); регулює статеву дію, припинює блювання.
Вживають у вигляді чаю. На 1 склянку окропу беруть 1 столову ложку трави́ меліси, хвилинку кип’ятять і настоюють 10 хвилин. П’ють по 1 склянці вранці і ввечері, ковтками; при серцевих хворобах (зникають задишка, приступи тахікардії, болі в ділянці се́рця, дихання стає повільніше, ритм серцевих скорочень уповільнюється, кров’яний тиск знижується). Напар замінює мелісова олія, яку можна купити в аптеці (Oleum Melissæ). Вживають її по 20 крапель 2-3 рази на день на цукрі. Меліса корисна при всіх видах неврозів, при нестерпному болю в шлунку (після сильних душевних потрясінь, від переляку, горя, туги); при безсонні, кольках у кишечнику і здутті, які виникають інколи навіть при найсуворішому дотриманні дієти, при мігрені і «безпричинному» головному болю; при посиленому серцебитті і запамороченні, при блюванні у вагітних, при зубному болю (полощуть рот теплим напаром). Замінити водний напар можна спиртовою настоянкою (1 частину листків на 3 частини спирту настоюють протягом 10 днів). П’ють по 1 чайній ложці настоянки на ⅓ склянки води́ при болісних менструаціях, збудженні статевої функції.
При блюванні вагітних найкраще діє чай з суміші трави́ меліси, листків м’яти холодної і квіток ромашки в співвідношенні 4:3:3 — беруть 1 столову ложку на 1 склянку окропу, настоюють 20 хвилин і п’ють холодним, ковтками, по 1 склянці 3-4 рази на день. При нервовому безсонні 1 столову ложку суміші (порівну) листків меліси, шишок хмелю і кореня валеріани настоюють 20 хвилин на 1 склянці окропу і випивають на ніч, перед сном.
При неврозах се́рця і посиленому серцебитті 1 столову ложку суміші трави́ меліси, кореня і кореневища валеріани, трави́ деревію тисячолистого, трави́ звіробою в співвідношенні 2:2:3:3 заварюють 1 хвилину в 2 склянках окропу, настоюють кілька годин і п’ють по півсклянки 1 раз на день, ковтками.
Чай з сухих листків меліси допомагав при весняному знесиленні, при дратливості. Він діє заспокійливо на нервову систему, поліпшує загальне самопочуття. Особливо корисна меліса при недокрів’ї, як природний кровотворний засіб, так са́мо, як навесні, коли ще немає жодного свіжого овоча, а торішні збіднені на вітаміни, — молодí листки кропиви чи кульбаби лікарської. Останні, після того як їх вимочили протягом півгодини в посоленій воді, щоб позбутись гіркоти, кришать ножем з нержавіючої сталі і розтирають у ступці та витискують сік, який вживають по чарці (50 мл) тричі на день. З покришених листків можна приготувати салат, до якого для смаку додають цитринового соку, цукру, олії та солі. Діють вони жовчогінно, підвищують апетит, регулюють травлення. Сік з молодих листків кропиви, по 1 чайній ложці тричі на день, сприяє метаболізмові (обмінові речовин) і оновлює організм.
Зовнішньо мелісу застосовують для ароматичних ванн при поганому обміні речовин і як загальнозміцнювальний засіб при загальному занепаді сил.
Для цього беруть по 1 повній жмені (порівну) меліси, деревію, полину, материнки, кореня аїру тростинного, холодної м’яти, соснових бруньок і пагонів (зібраних у лютому-березні) і варять у відрі води́ в накритій посудині протягом півгодини, відвар проціджують і холодний виливають у теплу ванну 37-38°. Купаються 15 хвилин. Розтерті листки меліси, як свіжі, так і сушені (розмочені в окропі), прикладають на чистій тканині у вигляді припарок на болісні місця́ (холодять і зменшують біль). При запорах під час геморою невеличка клізма з 1 ложки витиснутого мелісового соку в 1 склянці перевареної води́ добре впливає на самопочуття хворого (М. А. Носаль)4.
МЕЛІСА ЛІКАРСЬКА (MELISSA OFFICINALIS L.), РОДИНА «ГУБОЦВІТІ» — LABIATÆ.
Багаторічна рослина заввишки 30-120 см. Кореневище сильно гілкується. Стебло розгалужене, чотиригранне, опушене короткими волосками з домішкою залозок або майже голе. Листя супротивне, черешкове, яйцеподібне до закруглено-ромбічного, городчасто-пильчасте, опушене. Квітки зібрані в помилкові кільця по 6-12; чашечка з нижніми шиловидними зубцями, довговолосиста й залозиста; віночок синювато-білий або блідо-ліловий. Чотири тичинки, маточка із чотирироздільною верхньою зав’яззю й довгим стовпчиком. Плід меліси — великий, складається із чотирьох горішків яйцеподібної форми, чорного кольору, блискучий. Цвіте в червні-серпні. Плоди меліси дозрівають у серпні-вересні. Батьківщина — Середземномор’я й Центральна Європа. Культивується в Україні.
ЗБИРАННЯ ТА ЗБЕРІГАННЯ.
У медицині використовують листя. Збирають його під час цвітіння рослини, коли листя має приємний запах і смак. Висушують листя меліси при температурі не вище 40°С, що̀ дає змогу максимально зберегти в сировині ефірну олію. Мелісову ефірну олію одержують зі свіжої рослини шляхом перегонки з водяною парою.
АКТИВНІ РЕЧОВИ́НИ.
Найважливіша діюча речовина меліси — ефірна мелісова олія, до складу якої входять цитраль, цитронелаль, мірцен, гераніол і каріофілен. Містить мінеральні й дубильні речови́ни, аскорбінову, кавову, олеанолову й урсолову кисло́ти, гірко́ти, смо́ли, слиз.
ПОКАЗАННЯ ДО ЗАСТОСУВАННЯ.
Показаннями до застосування препаратів трави́ меліси лікарської є такі захворювання: неврози, нейроциркуляторна дистонія за гіпертензивним типом, м’яка форма артеріальної гіпертензії, легкі форми ішемічної хвороби се́рця, тахіаритмії, гострі й хронічні шлунково-кишкові захворювання, дискінезії, дисбактеріоз, ферментопатії, метеоризм; гострі й хронічні запальні захворювання о́рганів дихання (бактеріального й вірусного походження); екзема, дерматити, що̀ супроводжуються сверблячкою, трофічні виразки, порушення менструального циклу, клімактеричні розлади, токсикози вагітності; стан імунодефіциту. Рекомендується при мігрені, безсонні, хворобливих менструаціях, шкірних висипках; зовнішньо — у вигляді припарок і компресів для лікування фурункулів і полоскання ясен.
У «Каноні лікарської науки» 1000 років тому́ Авіценна вказував на лікувальні властивості цієї рослини, її здатність «допомагати при закупорках мозку». Він називав мелісу «насолодою се́рця» і вважав, що вона «робить серце щасливим і зміцнює дух, проганяє темні думки й балансує „чорну ту́гу“, сприяє травленню й допомагає від гикавки».
ПРОТИПОКАЗАННЯ.
Траву меліси не слід застосовувати при артеріальній гіпотензії. Рослина слаботоксична.
ЗАСТОСУВАННЯ.
Залити 3 ч. ложки дрібно нарізаного листя меліси ¼ л киплячої води́, настоювати 10 хвилин під кришкою. Приймати настій щодня по 3 чашки. Якщо додати мед, підсилюється дія чаю як снотворного. Застосовувати нервовим людям з підвищеною збудливістю, а також як заспокійливий засіб при шлункових нездужаннях5.
Примітки:
1 Стаття з книги «Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник» (відп. ред. А. М. Гродзінський; Київ, видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992 р.).
2 Стаття з книги Ф. І. Мамчура «Довідник з фітотерапії» (Київ, «Здоров’я», 1984 р.).
3 Стаття з книги Михайла Андрійовича та Івана Михайловича Носалів «Лікарські рослини і способи їх застосування в народі» (Київ, 2013 р. (репринт видання 1958 р.)).
4 Стаття з книги В. В. Кархута «Ліки навколо нас» (Київ, «Здоров’я», 1974 р.).
5 Стаття з книги І. С. Алексєєва «Повний атлас лікарських рослин» (Донецьк, ТОВ «Глорія Трейд», 2013 р.).
Немає коментарів:
Дописати коментар