Оман високий
(Inula helenium L.)
Inula helenium — багаторічна трав’яниста рослина родини айстрових (складноцвітих). Має товсте, м’ясисте кореневище з численними довгими коренями. Сте́бла міцні, прямі, рубчасті, 1-2 м заввишки, у верхній частині розгалужені, внизу розсіяно-, вгорі — густожорстковолосисті. Листки чергові, цілісні, нерівномірнозубчасті, великі (до 50 см завдовжки і 18-25 см завширшки), зверху жорстковолосисті, знизу — сіроповстисті; приземні — черешкові, еліптично-видовжені; стеблові — сидячі, видовженояйцевидні, загострені, з серцевидною, напівстеблообгортною основою. Квітки жовті, зібрані у великі (6-8 см у діаметрі) кошики, що̀ утворюють на верхівці стебла́ щитковидне суцвіття; крайові язичкові квітки — жіночі, з вузьколінійним тризубчастим язичком; серединні — двостатеві, трубчасті. Плід — сім’янка. Цвіте́ у червні-серпні (іноді — у вересні).
Поширення. Оман високий росте розсіяно майже по всій території України. Полюбляє узлісся, чагарники, лісові луки, береги річок, вологі місця́.
Заготівля і зберігання. Для виготовлення ліків використовують кореневище і корені (Rhizoma cum radicibus Inulæ helenii) оману. Заготовляють їх восени, залишаючи на кожні 10 м2 по одній добре розвиненій рослині для відновлення заростей. Викопані кореневища і корені одмивають від землі, розрізають на куски завдовжки 10-15 см, розщеплюють при необхідності вздовж, пров’ялюють 2-3 дні на вільному повітрі, а в сиру́ погоду — під укриттям, після чого досушують у добре провітрюваних приміщеннях або в сушарках при температурі, не вищій за 40°. Сировину можна сушити й на сонці. Сухої сировини́ виходить 29-30%. Строк придатності — 3 ро́ки. Сировина є у продажу в аптеках.
Хімічний склад. Кореневище і корені оману високого містять інулін (до 44%) та інші полісахариди (псевдоінулін, інуленін), смо́ли, камедь, сліди алкалоїдів, сапоніни, органічні кисло́ти й ефірну олію (до 4,3%), у складі якої є біциклічні сесквітерпенові лактони (алантолактон, ізоалантолактон, дигідроалантолактон), алантол, проазулен і α-токоферол.
Фармакологічні властивості і використання. Галенові препарати оману високого розріджують мокротиння, полегшують відхаркування і зменшують надмірне виділення з слизових оболонок дихальних шляхів, збуджують апетит і поліпшують травлення, зменшують секреторну активність кишечника і регулюють його моторику, виявляють стимулюючу дію на процес утворення жовчі і на вихід її у дванадцятипалу кишку, нормалізують загальний обмін речовин в організмі, сприятливо впливають на хворих з туберкульозом легень (зменшується кількість харкотиння, заспокоюється кашель, припиняється виділення бацил Коха, зменшуються катаральні явища, збільшується вага і кращає загальне самопочуття хворих), виявляють збудний вплив на дихання, дещо підвищують діурез і потовиділення, мають глистогінні й антимікробні властивості, регулюють місячні. Застосування галенових препаратів оману показане і дає добрий терапевтичний ефект при гострих і хронічних захворюваннях дихальних шляхів (бронхіти, трахеїти, катари верхніх дихальних шляхів, кашель з виділенням мокротиння) і при грипі, при хворобах шлунково-кишкового тракту (гастрити, ентероколіти, проноси неінфекційного походження, відсутність апетиту, мляве травлення, погане й часте відригування, метеоризм, геморой), печінки і нирок, при глистяній інвазії та гіпоменструальному синдромі. Широко використовують препарати оману високого і в народній медицині. Крім усіх вищезазначених випадків, їх дають усередину при гіпертонії, бронхіальній астмі, туберкульозі легень, жовтяниці, водянці, нирковокам’яній хворобі, легких формах цукрового діабету, ревматизмі, радикуліті, золотусі, простатиті й маткових кровотечах, як засіб, що̀ допомагає уникнути передчасних родів, та як депуративний засіб при захворюваннях шкіри. З готових аптечних препаратів застосовують алантон, запропонований для лікування виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки. Застосовують оман і як зовнішній засіб. Мазі або настій на олії застосовують при корості, екземі й нейродермітах. Відваром полощуть ротову порожнину і горло при запальних процесах, промивають рани, які довго не загоюються (але не мокнуть!). У гомеопатії оман високий застосовують як матковий засіб.
Лікарські форми і застосування.
ВНУТРІШНЬО — відвар кореневищ і коренів (1 столова ложка сировини на 200 мл окропу) приймають теплим по півсклянки 2-3 рази на день за 1 годину до їди; алантон (Allantonum) по 0,1 г тричі на день після їди протягом 6-8 тижнів; настойку (готують на 70%-му спирті у співвідношенні 1:4) по 25 крапель 3 рази́ на день до їди; вино оманове (100 г сировини́ на 1 л червоного вина́, настоюють 8 днів, проціджують) по чверті склянки перед їдою як загальнозміцнюючий і як такий, що̀ збуджує апетит, засіб; 1 чайну ложку суміші (порівну) кореня оману високого і трави́ чебрецю повзучого заварюють як чай в 1 склянці окропу і приймають по 1 чайній ложці через кожні 2 години при коклюші; 20 г суміші (порівну) коріння оману високого і лопуха справжнього настоюють 1 годину на склянці окропу, проціджують і п’ють по 1 столовій ложці 3 рази́ на день при ревматизмі; настій суміші (порівну) коріння оману високого і тирличу жовтого, трави́ деревію звичайного (3 чайні ложки суміші на 500 мл окропу, варити 10 хвилин) приймають по 2 склянки на день ковтками при анемії та хлорозі.
ЗОВНІШНЬО — мазі для змащування уражених ділянок тíла: а) суміш (порівну) свинячого сала, вазеліну і риб’ячого жиру змішують з порошком із коріння оману у співвідношенні 2:1; б) 50 г подрібненого коріння оману варять 20 хвилин в 100 мл води́, проціджують і одержаний відвар змішують з 50 г свинячого сала; в) подрібнене коріння оману змішують з свинячим салом у співвідношенні 1:10, варять 15 хвилин, проціджують; настій на рослинній олії (готують у співвідношенні 1:10, настоюють на сонці 2 тижні); відвар (готують, як у попередньому прописі) для компресів, промивання, примочок і полоскання1.
Inula helenium L. — ОМАН ВИСОКИЙ.
Українські на́зви: дев’ясил, оман (зустрічав на́зву «дивосил»); російські: девясил, девятисил; польська: oman wielki.
Родина: Compositæ — складноцвіті.
Багаторічна рослина висотою 1-1,5 м, іноді до 2,5 м. Стебло пряме, борознисте, догори повстяне, гіллясте. Листи великі, знизу сіро-повстяні, нерівно-зубчасті; прикореневі листи продовгувато-еліптичні, гострі, звужені в черешок, стеблові — сердцевидно-яйцеподібні, стеблообгортні. Кореневище товсте, м’ясисте, усередині білувате. Квіти (кошики) великі (до 10 см у поперечнику), жовті. Смак кореневищ гіркий (пекучий), запах специфічний, досить приємний, сильний. Росте по вологих чагарниках, на піднесених берегах рік, особливо на крейдових ґрунтах, при ровах, на окраїнах лугів, іноді на лісових луках.
Розповсюджений переважно в чорноземній зоні, у лісостепу, рідше в степу. Рослина популярна в народі й з-за посиленого збору кореневищ зараз зустрічається в невеликій кількості. Зберігайте цю рослину, допомагайте їй розсіюватися! Рослина ця часто розводиться по горо́дах і садах, де легко дичавіє. Цвіте́ від кінця червня по вересень.
Збирають кореневища з коріннями восени, переважно в жовтні. Сушать у тінí.
Уважається в народі відхаркувальним засобом, легким потогінним і сечогінним, і таким, що̀ викликає місячні, поліпшує травлення й обмін речовин.
Вживання. Наукова медицина вживає оман як відхаркувальний засіб, що̀ не поступається заморській Polygala senega2.
У народній медицині широко користуються їм. Йому дуже вірять і відносять його до могутніх лікарських рослин. Домогосподарки вважають своїм обов’язком дістати шматочок кореневища оману й посадити його під вікном хати в палісаднику поряд з любчиками. Оман і барвінок, рута й любисток, калина й хміль — це рослини, що̀ широко ввійшли в стару українську поезію і зв’язуються із чарами й любовними приворожуваннями.
Що стосується застосування оману з метою лікування, то для цього вживають напар з кореневища по 20,0-30,0 г (і більше) на 1 л води́ як внутрішній засіб при дуже слабких місячних, при млявім травленні, поганій і частій відрижці, відсутності апетиту, частому «безпричинному» здутті кишечника, при кольках та ін. При грудних хворобах з великим успіхом застосовують напар з нього як найвірніший відхаркувальний засіб. Застосовують не тільки настій, напар і відвар, але й дрібний порошок з кореневищ із коріннями оману, розмішаних з медом; приймають у день по 5 чайних ложок. Від того, що корінь оману гірко-пекучого, неприємного смаку, його приймають або вприкуску із цукром, або з медом.
При нашкірних хворобах, і корості особливо, міцним відваром кореня оману миють тіло.
Крім того, кореневища з коріннями оману застосовуються:
Усередину:
1. При млявості шлунка; п’ють 3 рази в день по півстакана напара з 30,0 г оману на 1 л води́. Парять у духовці цілу ніч.
2. Для видужуючих, слабосильних, немічних людей рекомендується (дуже популярне) «оманове вино», приблизно по 50 г 2 рази в день. На пляшку (0,5) портвейну беруть 12,0 г свіжого здрібненого кореня оману й варять у ньому 10 хвилин.
3. Якщо такий омановий відвар готувати на червонім вині кагорі, то його рекомендують при катарі кишок і при зниженій кислотності шлунка. Приймають щодня по 3 винних чарки (приблизно по 50 г); найкраще приймати після їжі.
4. Під час сильної засту́ди, коли у хворого кашель, нежить, коли хворий важко дихає, його укладають у постіль, ставлять банки, натирають скипидаром і замість чаю дають пити відвар кореневищ із коріннями оману й дягеля, узятими по 15,0 г (приблизно) на літр води́. Заливають холодною водою й, довівши до кипіння, кип’ятять 10 хвилин.
5. Дітям, що̀ слабко розвиваються, дають протягом дня випивати 2 склянки відвару з кореневищ із коріннями оману, трави́ тирличу і трави́ деревію по 5,0 г кожної на півлітра води́; суміш кип’ятиться 10 хвилин і настоюється. Поліпшує апетит, сприяє виділенню мокротинь.
Зовнішньо:
Жменю порізаних кореневищ із коріннями оману варять 15 хвилин в 4-5 ложках свинячого несолоного пряженого сала. Проціджують у банку, і цією маззю на ніч змазують місця́, заражені коростою. Звичайно, вірніше буде, якщо цю ж мазь змішувати з 2 столовими ложками чистого березового дьогтю та з такою ж дозою порошку сірки. Цією маззю натираються протягом кількох днів, вимиваючись після неї міцним відваром оману: 50,0 г на 1 л води́. Короста виліковувалась навіть занедбана.
Зберігання. Коріння оману зберігають в ящиках, усередині викладених папером3.
INULA HELENIUM L. — ОМАН ВИСОКИЙ.
Російська назва — девясил высокий.
Багаторічна трав’яниста рослина з родини складноцвітих. Сте́бла прямі, борознисті, волохаті, заввишки 1-1,5 м, вгорі гіллясті. Листки чергові: зверху — жорстковолохаті, знизу — сіроповстисті, м’які, нерівнозубчасті. Квітки золотаво-жовті, зібрані у великі кошики; крайові квітки — язичкові, а серединні — трубчасті з зубком. Кореневище м’ясисте, всередині білувате, ззовні сіро-буре, завдовжки 50 см і навіть більше, має численні корені, що̀ відходять від нього. Цвіте́ з липня до вересня. Росте на вологих місцях, між чагарниками, переважно на крутих берегах річок, на вапнистих ґрунтах, смітниках, лісових луках. Поширений оман високий у лісостеповій зоні європейської частини Радянського Союзу.
Сировина. Для виготовлення ліків використовують кореневища з коренями оману. Збирають їх восени (у жовтні) і навесні (у квітні-травні). Викопані корені і кореневища очищають від землí, швидко промивають водою і сушать.
Заготовлюється й відпускається аптеками.
Хімічний склад. Кореневища і корені оману містять полісахариди інулін (близько 44%) та інуленін, сапоніни, невелику кількість алкалоїдів, вітамін Е (25,5-31,75 мг%), ефірну олію (1-3%), до складу якої входять геленін, алантол, проазулен, оцтову кислоту, гірко́ти. У листках міститься гірка́ речовина лактон алантопікрин. Корені і кореневища оману високого мають своєрідний ароматний запах, на смак вони гіркуваті, пекучі. Вважають, що лікувальна дія рослини зумовлена геленіном або алантовою камфорою (алантолактоном).
Дія: відхаркувальна, бактерицидна, глистогінна, потогінна, в’яжуча та жовчогінна.
Фармакологічні властивості і застосування в медицині. Оман високий збуджує апетит, поліпшує травлення, особливо при пониженій кислотності, регулює секреторну функцію шлунка і кишок та стимулює загальний обмін речовин в організмі. Клінічно доведено, що він має жовчотворні та жовчогінні властивості. В експериментах встановлено його глистогінні властивості, які перевершують дію сантоніну, аскаридолу та піперазину.
З кореня оману високого виготовлено екстракт інулен. У клінічних умовах доведено, що відвар кореня рослини не поступається за ефективністю цьому препарату.
Корінь оману високого досить широко застосовують у народній медицині.
У разі сильної простуди або грипу, що̀ супроводжуються утрудненим диханням, нежитем, кашлем, після того як поставлено банки і зроблено розтирання скипидаром, хворому дають випити відвар суміші кореневища оману високого і дягелю лікарського. Для цього беруть по 1 столовій ложці обох компонентів на 1 л холодної води́ і кип’ятять 10 хв.
Для лікування хворих на коклюш застосовують суміш 2 столових ложок кореня оману високого і 2 столових ложок трави́ чебрецю звичайного. Одну чайну ложку цієї суміші заварюють, як чай, у склянці окропу. Вживають по 1 чайній ложці через кожні 2 год (М. С. Харченко і співавт., 1971).
Корінь оману високого успішно застосовують для лікування гострого і хронічного ревматизму. Для цього готують відвар 20 г суміші кореня оману високого і кореня лопуха великого в 1 склянці води́, настоюють протягом 1 год. П’ють по 1 столовій ложці тричі на день.
Водний настій оману високого вживають при дисменореї та аменореї, анемії, особливо при хлорозі. При цьому п’ють по 2 склянки на день відвару суміші кореневищ оману високого, коренів тирличу жовтого і трави́ деревію тисячолистого (по 1 чайній ложці кожного) у 0,5 л води́ (кип’ятять 10 хв).
Оман високий застосовують для лікування гіпертонічної хвороби, геморою і як депуративний засіб при захворюваннях шкіри.
Відвар кореневищ рослини використовують для полоскання горла та рота при запальних процесах та для місцевих ванн при шкірних висипах, що̀ супроводжуються свербежем, а також при скрофульозі, парші, лишаї, нейродерміті.
При корості жменю дрібно порізаного кореня оману варять протягом 15 хв у 4-5 столових ложках свинячого сала (несолоного), додають 2 столові ложки чистого березового дьогтю і стільки ж порошку сірки. Цією маззю натирають протягом кількох днів (на ніч) уражені місця́, а вранці миють міцним відваром кореня рослини (50 г на 1 л води́).
1. Rp.: Rad. Inulæ helenii
Herbæ Thymi serpylli
Herbæ Violæ tricoloris aa 25,0
M.f. species
D.S. Чотири чайні ложки збору залити 1 склянкою окропу, настояти 2 год, кип’ятити 3-7 хв, остудити і процідити. Весь відвар випити протягом дня за кілька разів.
2. Rp.: Dec. rad. Inulæ 18,0 : 180 ml
Sir. Liquiritiæ 10 ml
M.D.S. По 1 столовій ложці тричі на день4.
ОМАН ВИСОКИЙ (дивосил) — Inula helenium L.
Родина складноцвіті — Compositæ.
Як виглядає? Багаторічна трав’яниста рослина 100-150 см, іноді до 250 см заввишки. Кореневище товсте, м’ясисте, всередині білувате з буруватими цятками; смак його гіркий (пекучий), запах досить приємний, сильний. Стебло пряме, борознисте, вгорі повстисте, гіллясте. Листки — прикореневі великі, зверху шерстисті, зісподу сіроповстисті, нерівнозубчасті, довгасто-еліптичні, гострі, звужені у черешок; стеблові — чергові, серцевидно-яйцевидні, стеблообгортні. Кошики досить великі, до 8 см у поперечнику, окремі і в гронах, квітки жовті. Цвіте́ в липні-вересні.
Де росте? Розсіяно росте майже по всій території України. Культивують на горо́дах, дико росте по вологих чагарниках, на високих берегах рік, особливо на ґрунтах чорноземної зони, при ровах, по краях лук, іноді на лісових галявинах.
Що̀ й коли збирають? Кореневище з коренями, в жовтні. Сушать у затінку (багаті на леткі олії, інулін, сапоніни).
Коли застосовують? Як відхаркувальний, злегка потогінний і сечогінний засіб. Знижуючи моторну і секреторну дію кишок, полегшує травлення та обмін речовин. Виклика́є менструацію. Також діє глистогінно (діючий чинник — алантова камфора: геленін, інулін, гіркота, слиз з гірко́ю речовиною — сполукою алантопікрином та іншими речовинами). Дія коренів оману високого відхаркувальна, бактерицидна, він сприяє травленню.
Застосовують у вигляді чаю. На 1 склянку води́ беруть 1 чайну ложку подрібненого кореня (більше 1 чайної ложки не брати, бо може спричинити блювання). Підсолоджений медом або цукром відвар вживають при відсутності апетиту, в’ялому травленні, поганому й частому відригуванні, частому здутті кишок, при кольках, гастриті, гастроентериті, проносі неінфекційного походження і жовтяниці, при мізерних менструаціях, грудних хворобах — разом (порівну) з коренем алтеї, — запаленні легень, емфіземі, туберкульозі легень, бронхітах, трахеїтах, щоб зменшити виділення харкотиння, як найефективніший відхаркувальний засіб — через кожні 2 години по 1 повній столовій ложці (розріджує густе, в’язке харкотиння). Можна також вживати у вигляді порошку з подрібнених коренів оману високого, розмішаного з медом, — по 5 чайних ложок на день.
Відвар свіжого подрібненого кореневища і коренів оману високого (2 столові ложки у півлітра портвейну варять 10 хвилин, п’ють по 50 г двічі на день після їди) рекомендують при катарах кишок і недостатній кислотності шлунка; також при туберкульозі легень (М. А. Носаль).
Під час сильної простуди, при грипі, коли хворий важко дихає і в нього нежить, кашель, після поставлених банок і розтирання скипидаром дають пити замість чаю відвар, приготований з кореневищ і коренів (порівну) оману високого і дягелю лікарського (по 1 столовій ложці кожного на 1 л холодної води́, кип’ятять 10 хвилин).
При недокрів’ї, при блідій немочі (хлорозі) дають пити по 2 склянки на день (ложками) відвар коренів і кореневищ оману високого, трави́ тирличу і деревію, взятих порівну, — беруть по 1 чайній ложці кожного на півлітра води́ і кип’ятять 10 хвилин.
При корості, як рекомендує М. А. Носаль, жменю порізаних коренів і кореневищ оману високого варять 15 хвилин в 4-5 ложках свинячого несоленого топленого сала, додають 2 столові ложки чистого березового дьогтю і стільки ж порошку сірки. Цією маззю натирають протягом кількох днів, на ніч, тіло, вимиваючи його вранці міцним відваром (50 г на 1 л води́) оману високого. Щодня змінюють білизну, постіль і верхній одяг і таким чином позбуваються цієї, навіть дуже задавненої шкірної хвороби (білизну треба виварювати, а вовняні речі прасувати гарячою праскою, щоб знищити всіх коростяних кліщів).
Ванни з міцного відвару кореня оману високого приймають при висипах, що̀ сверблять, і гнійних — при золотусі, паршах, лишаях, нейродермітах. Припарки з подрібненого розвареного кореня прикладають (на кілька хвилин, щоб не спричинити о́піку) при захворюванні суглобів. Порошок з кореня кидають на гаряче вугілля, щоб димом знищити мух, комарів, бліх5.
ОМАН ВИСОКИЙ (Inula helenium); з лікувальною метою використовують його корінь.
Оман високий — багаторічна рослина з родини складноцвітих. Росте на вологих місцях, між чагарниками, переважно на гористих берегах річок і на вапнистих ґрунтах (крейда), по лісових луках. Поширений у лісостеповій зоні європейської частини [колишнього] Радянського Союзу, в то́му числі й в Україні, на Південному Уралі, на Кавказі та в Західному Сибіру.
Кореневище в оману м’ясисте, всередині білувате, товсте (завтовшки з палець), завдовжки досягає 50 см і навіть більше, має численні корені, що̀ відходять від нього. Сте́бла прямі (одне або кілька), заввишки 1-1,5 м, вгорі трохи гіллясті. Листки чергові, зверху жорстко-волохаті, знизу сіро-повстисті, м’які, нерівнозубчасті; прикореневі — довгасто-еліптичні, гострі, звужені в черешок; стеблові листки обіймають стебло, мають серцевидну основу, загострені.
Усі квітки в оману плодючі, жовті, з чубком. Квіткові кошики великі (6-10 см у діаметрі), з напівкулястою обгорткою з листочків, що̀ лежать подібно до черепиці, нечисленні. Сім’янки чотиригранні, голі, мають чубок з одного ряду шорстких волосків. Корені мають пряний, пекучо-гіркий смак і своєрідний, сильний, ароматний запах. Цвіте́ високий оман з кінця червня по вересень. Збирають кореневище з коренями в жовтні, на другий рік життя рослини; сушать у тінí.
Оман має широке лікарське застосування (навіть і в науковій медицині). Перш за все корінь цієї рослини корисний як добрий відхаркувальний засіб (при бронхіальних хворобах, астмі), як заспокійливий засіб при бронхіальних спазмах, як протизапальний і такий, що̀ підвищує функціональну діяльність шлунка й кишок (при запаленнях їх, при проносі й диспепсії), як жовчогінний і сечогінний засіб, а також і як легкий потогінний засіб. До того ж ліки з кореня високого оману викликають місячні й поліпшують обмін речовин в організмі.
Цю рослину використовують і для зовнішнього застосування — від шкірних хвороб (при шкірній сверблячці, корості та екземі).
Ленінградський фармацевтичний інститут у 1952 р. виготовляв з коріння оману спеціальний екстракт під назвою інулен. Зараз цього екстракту нема, але простий відвар з коріння цієї рослини може дати таку саму користь.
У народній медицині корінь оману успішно застосовують для боротьби з ревматизмом — гострим і навіть хронічним. Разом з коренем лопуху корінь оману (див. способи застосування), якщо його вживати всередину, дає чудовий результат. Останнє автор перевірив на собі само́му та на інших (на родичах). Цю рослину вживають у народі також і для боротьби з грипом.
Лікувальна сила оману підтверджується також і ветеринарною практикою. Ця рослина поліпшує худобі травлення і є глистогінним засобом.
Способи застосування. Відвар кореня (від ревматизму): 20,0-200,0; (краще пополам з коренем лопуху); настоювати протягом 20 хвилин. Вживати по одній столовій ложці, три рази на день.
Настій кореня на холодній воді (від хвороб дихальних шляхів): взяти дві чайні ложечки подрібненого кореня на дві склянки води́ й настоювати протягом 8 годин; вживати по півсклянки, 4 рази на день. Перед вживанням краще додавати до дози по чайній ложечці меду, за півгодини або за годину до їди.
Настойка: 25,0; по 25 крапель, три рази на день.
Порошок: корінь, подрібнений на борошно, змішати з медом, поробити пілюлі й вживати їх по 2-3 штуки, 3-4 рази на день, також до їди.
Мазь (від корости): одну жменю дрібно порізаного кореня варити протягом 15 хвилин у 4-5 столових ложках свинячого сала, процідити ще гарячим, додати дві столові ложки чистого березового дьогтю й домішати трохи сірки, якщо вона є. Цією маззю протягом кількох днів натирають уражені місця́, потім обмивають тіло відваром кореня.
Вино оманове (від катару кишок і зниженої кислотності): на пляшку кагору або портвейну взяти 12 г (одну столову ложку) свіжого кореня й варити протягом 10 хвилин, краще з столовою ложкою меду; вживати по 2-3 чарки (по 50 г), після їди, протягом дня6.
Примітки:
1 Стаття з книги «Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник» (відп. ред. А. М. Гродзінський; Київ, видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992 р.).
2 Багаторічна рослина одного з видів китяток (род. Polygalaceæ — китяткові), що̀ росте в Півн. Америці; препарати з її коренів застосовують у медицині як відхаркувальний, потогінний, сечогінний засіб.
3 Стаття з книги Михайла Андрійовича та Івана Михайловича Носалів «Лікарські рослини і способи їх застосування в народі» (Київ, 2013 р. (репринт видання 1958 р.)).
4 Стаття з книги Ф. І. Мамчура «Довідник з фітотерапії» (Київ, «Здоров’я», 1984 р.).
5 Стаття з книги В. В. Кархута «Ліки навколо нас» (Київ, «Здоров’я», 1974 р.).
6 Стаття з книги О. П. Попова «Лікарські рослини в народній медицині» (Київ, «Здоров’я», 1965 р.).
Немає коментарів:
Дописати коментар