Хміль звичайний
(Humulus lupulus L.)
Humulus lupulus — багаторічна трав’яниста рослина родини шовковицевих. Стебло витке, гранчасте, горбкувато-шорстке, 3-6 м завдовжки. Листки черешкові, супротивні, зверху темно-зеле́ні, гострогорбкувато-шорсткі, зісподу блідіші, з жовтими залозками і розсіяними волосками по жилках; нижні листки округлі або яйцевидні, з серцевидною основою, лапчасто-3-5-лопатеві або надрізані, з яйцевидними, загостреними, великопилчастими лопатями, верхні — цілі і на гілках з жіночими суцвіттями чергові. Квітки одностатеві, дводомні, в дихазіях, зібраних у чоловічих особин волотюватими, а в жіночих — головчастими колосовидними суцвіттями; жіночі колоси яйцевидні або видовжені, ясно-зеле́ні, 2-3 см завдовжки, на ніжках, одиничні або частіше зібрані гроном, пониклі або звислі. Оцвітина чоловічих квіток жовтувато-зелена, п’ятироздільна, з видовженими відстовбурченими або відігнутими частками. Оцвітина жіночих квіток малопомітна, дзвоникувата, після цвітіння однобічно-плівчасто-розросла і основою охоплює плід, з яким разом і опадає. Плід — яйцевидний стиснений, білувато-сірий, по кра́ю кілюватий горішок. Цвіте́ з червня до серпня, плоди дозрівають у вересні.
Поширення. Хміль звичайний росте по всій території України на більш-менш вологих місцях, по берегах боліт, на узліссях, серед чагарників. У спеціалізованих господарствах, переважно в північній частині України, його культивують як технічну рослину.
Заготівля і зберігання. Для медичних потреб використовують жіночі суцвіття — «шишки» (Strobili Humuli lupuli, синонім — Strobili Lupuli) і лупулін (Lupulinum, синонім — Glandulæ Lupuli). Останній являє собою залозки у вигляді ясно-жовтого порошку, що̀ міститься на внутрішній поверхні лусочок жіночих суцвіть — «шишок». Ці залозки, які називаються ще хмельовим борошном, на час вистигання плодів легко осипаються. Супліддя «шишки» заготовляють у середині серпня, коли вони набувають зеленаво-жовтого забарвлення (пізніше вони стають буруватими, сухими і після сушіння розсипаються), зриваючи їх руками разом з плодоніжками, і швидко сушать у затінку на вільному повітрі, розстеливши тонким шаром на папері чи тканині. Сухих суплідь виходить 20% . Готову сировину пакують у паперові мішки і зберігають у сухих прохолодних приміщеннях.
Хімічний склад. «Шишки» хмелю містять ефірну олію (0,2-1,7%), від 5 до 20% гірких речовин (гумулон, лупулон та ін.), холін, аспарагін, органічні кисло́ти (валеріанова, ізовалеріанова, р-амінобензойна), лейкоантоціанідини та естрогенно діючі речови́ни. Лупулін містить ефірну олію (1-3%), гіркі (близько 5%) і смолисті (50-70%) речови́ни, жовтий пігмент, холін, гіпоксантин, аденін, дитерпен когумулон, цератинову й ізопропілакрилову кисло́ти та алкалоїдоподібну речовину з наркотичною дією. У складі ефірної олії є сесквітерпен гумулен (15-20%), сесквітерпеновий спирт лупаренол, кетон лупарон, від 30 до 50% аліфатичних терпенів (мірцен, фарнезен та ін.), складні ефіри спирту мірценолу (30-40%), аліфатичні терпенові спирти гераніол і ліналоол та лупанон-феноловий ефір, який при гідролізі дає ізовалеріанову кислоту і фенол.
Фармакологічні властивості і використання. Галенові препарати хмелю заспокоюють нервову систему, підвищують діурез, мають протизапальні, противиразкові, капілярозміцнюючі, гіпосенсибілізуючі і болетамувальні властивості, регулюють жировий, мінеральний і водний обмін в організмі, збуджують апетит і поліпшують травлення, активно впливають на процеси регенерації в епідермісі шкіри, в слизових оболонках, покращують життєдіяльність волосяних луковиць, виявляють бактерицидну й фунгіцидну дію, мають естрогенну активність. Прописувати їх доречно у разі безсоння, нервового виснаження, вегето-судинної дистонії, клімактеричних розладів, аменореї, гіпоменструального синдрому на ґрунті естрогенної недостатності яєчників, альгодисменореї та гіпергалактії (для припинення лактації). Позитивний терапевтичний ефект спостерігається й при лікуванні пієлонефриту і циститу (особливо при поєднанні хмелю з іншими лікарськими рослинами), при хворобах печінки, що̀ супроводжуються жовтяницею, й селезінки (як болезаспокійливий засіб). У народній медицині, крім того, препарати хмелю з успіхом застосовують як засіб, що̀ поліпшує серцево-судинну діяльність, особливо при міокардиті, як гіркий ароматичний засіб для підвищення апетиту й поліпшення травлення, при нирковокам’яній хворобі, простатиті, скрофульозі, виразці гомілки (в останньому випадку терапевтичний ефект можна посилити одночасним місцевим застосуванням настою «шишок» у вигляді вологих компресів). «Шишки» хмелю входять до складу інгредієнтів для приготування заспокійливого чаю. Спиртовий екстракт «шишок» хмелю є складовою частиною препарату уролесану, настойка — валоседану, ефірна олія — валокордину. Використовують хміль і як зовнішній засіб. Мазь вживається для лікування болісних виразок, які погано загоюються, лишаїв, раку шкіри, при ревматизмі, різних захворюваннях суглобів та при забоях. Настій «шишок» застосовують для компресів на забиті місця́ і при надмірній жирності шкіри, для миття голови́ при облисінні. «Шишки» хмелю використовують і в гомеопатії.
Лікарські форми і застосування.
ВНУТРІШНЬО — настій «шишок» (2 столові ложки сировини́ на 500 мл окропу, настояти 2 години, процідити) по півсклянки 4 рази на день до їди; настойку «шишок» (готують на 40%-му спирті або горілці у співвідношенні 1:4) по 5-7 крапель зранку і ввечері до їди; лупулін по 0,1-0,2 г 2-3 рази на день.
ЗОВНІШНЬО — мазь з подрібнених на порошок «шишок» для змащування уражених ділянок тíла (готують на смальці у співвідношенні 1:4); настій для компресів і обмивань (3 чайні ложки подрібнених «шишок» на 200 мл окропу, настоюють до охолодження, проціджують).
Хмелем, який належить до отруйних рослин, користуватися треба обережно, не перевищуючи допустимих доз. При передозуванні галенових препаратів хмелю можливі побічні явища: нудота, блювання, болі в ділянці живота, головний біль, відчуття загальної втоми і слабості1.
HUMULUS LUPULUS L. — ХМІЛЬ ЗВИЧАЙНИЙ.
Російська назва — хмель обыкновенный.
Багаторічна трав’яниста дводомна рослина з родини конопляних. Стебло витке, листки довгочерешкові, три-п’ятилопатеві. Квітки тичинкові, з п’ятироздільною або п’ятилистою зеленою чи білуватою оцвітиною, зібрані в рідкі пазушні волотисті суцвіття. Жіночі квітки зібрані в головчасті колоски. Плоди, оцвітини і покривні листки біля основи мають жовті залозки. Цвіте́ в липні-серпні. Росте у вогких чагарниках, лісах, ярах, поблизу річок, на узліссях. Культивується у західних областях України. Райони поширення — вся територія СРСР, крім Крайньої Півночі та південних степових районів. З лікувальною метою використовують плоди (шишки) хмелю і його залозки (лупулін, який одержують при просіванні свіжовисушених стиглих суплідь рослини).
Сировина. Збирають шишки за ясної погоди з початку серпня. Зривають кожну окремо разом з квітконіжками. Сушать одразу ж під відкритим небом або в приміщеннях, що̀ добре провітрюються, розкладаючи тонким шаром.
Шишки заготовляються й відпускаються аптеками.
Хімічний склад. Шишки (точніше, лупулін із хмелевих залозок) містять ефірну олію (до 2%), смолу, віск, гіркі речови́ни, жовту барвну речовину. Ефірна олія жовтувато-червоного кольору, містить здебільшого вуглеводи (мірцен і фарнезен), спирти (ліналоол), органічні кисло́ти (ізовалеріанову, каприлову, пеларгонову, капринову), сесквітерпени (каріофілен). Крім того, в шишках є у вільному стані холін, гіпоксантин, аденін, когумулон, лумулон і лупулон, цератинова й ізопропілакрилова кисло́ти.
Дія: седативна, антисептична, болезаспокійлива.
Фармакологічні властивості і застосування в медицині. В експериментах доведено, що лупулін діє гальмівно на кору великого мозку навіть тоді, коли її попередньо збуджують кофеїном. Встановлено також, що препарати хмелю знімають спазм вінцевих судин та впливають спазмолітично на ізольований відтинок кишки в щурів. Ці властивості рослини підтверджено клінічними дослідженнями.
У літературі описано рослини, здатні синтезувати речови́ни близькі за дією до гормонів (А. Д. Турова, 1967). До них належить і хміль звичайний. А. Г. Горєлова (1966) досліджувала дію екстракту шишок хмелю на кастрованих білих мишей та інфантильних щурів. Досліди показали, що у 70% щурів екстракт у дозі 10-30 мг (на тварину) виклика́є еструс або проеструс. Активність 1 кг сухого хмелю, екстрагованого водою, дорівнювала 1000 мишачих одиниць. Найдійовішою виявилась фенольна фракція хмелю, естрогенна активність якої становить 25000 мишачих одиниць (на 1 кг сухого хмелю). Фенольна фракція в дозі 10-30 мг (на 1 мишу) і 20-40 мг (на 1 щура) виклика́ла естрогенний ефект у 80% тварин. Під час гістологічних досліджень було виявлено набряк слизової оболонки матки та її рогів, розростання епітелію та проліферацію залоз.
Лупулін, вжитий всередину, сприяє виділенню шлункового соку завдяки вмістові дуже гірких субстанцій (гумулону і лупулону). Він має бактеріостатичну дію, а в більших дозах і бактеріолітичну при вживанні як in vitro, так і in vivo.
Встановлено, що близько 40 різновидів патогенних мікроорганізмів чутливі до речовин, які є в хмелю, особливо до смолистих. Лупулон у розведенні 1:20000 гальмує ріст Micobacterium tuberculosis hominis, а гумулон виявляє цю властивість навіть у більшому розведенні. Це стосується також і флори Staphylococcus aureus. Токсичність лупуліну незначна.
Порошки шишок хмелю застосовують всередину для заспокоєння центральної нервової системи (особливо при нервовому виснаженні), а також як болезаспокійливий і антиспазматичний засіб при циститі та частих болісних позивах до сечовипускання. Як гірка́ речовина вони виклика́ють апетит.
У народній медицині хміль використовують дуже широко. Завдяки наявності гіркої речовини́ відвар рослини вживають при розладі функції шлунка, гастриті й навіть при хронічній діареї. Його п’ють як болетамувальний і заспокійливий засіб і застосовують зовнішньо при невралгії та радикуліті.
Для заспокоєння болю і ліквідації набряків препарати хмелю вживають всередину при хворобах печінки й селезінки, запаленні нирок і жовчного міхура, жовтяниці.
Французькі клініцисти встановили, що хміль має тонізуючі і снотворні властивості. Антисептичні ж властивості рослини сильніші від цих властивостей саліцилової кислоти́ (дія лупуліну). Препарати хмелю звичайного вживають і при надмірній статевій збудності, а також як засіб, що́ поліпшує серцево-судинну діяльність, особливо про міокардиті (Н. Г. Ковальова, 1971).
Зовнішньо хміль застосовують для припарок, як болезаспокійливий засіб при захворюваннях суглобів, забитих місцях; у мазях — для лікування болісних виразок, що̀ довго не гояться, лишаїв; при випадінні волосся миють голову відваром хмелевих шишок.
Ефірна олія хмелю входить до складу валокордіну, який є ефективним засобом при серцево-судинних неврозах, стенокардії, посиленому серцебитті і спазмах кишок.
У вітчизняній народній медицині хміль використовують для поліпшення травлення, при гастриті, як протиглисний засіб, для лікування скорбуту.
Н. Г. Ковальова (1971) стверджує, що препарати хмелю мають седативну, кардіотонічну, діуретичну та протизапальну дію.
У наших експериментах на тваринах і в клінічних умовах виявлено, що екстракти та ефірна олія шишок хмелю мають широкий спектр бактеріостатичної дії, седативні, болезаспокійливі та антиспастичні властивості. В суміші з іншими лікарськими рослинами хміль застосовується при лікуванні пієлонефриту та циститу. Його екстракти успішно застосовувались при лікуванні хронічних форм гастриту, холециститу та гепатохолециститу.
Спиртовий екстракт шишок хмелю включений нами як складова частина до препарату уролесану2.
Humulus lupulus L. — ХМІЛЬ.
Родина: Cannabinaceæ — коноплеві.
Хміль — багаторічна дводомна рослина. Щорічно навесні з кореневищ хмелю виростають довгі, іноді до 18 м, зазвичай шестигранні, у середині — порожні в’юнкі сте́бла. Узимку відмирають. Корені іноді заглиблюються в ґрунт більш ніж на 3 м. Кореневища являють собою підземні змінені сте́бла й мають у вузлах бруньки. Добре відо́ма рослина, розповсюджена скрізь, крім Крайньої Півночі й степових південних районів. Культивується в багатьох союзних республіках і росте дико в зарослих чагарниками заплавах рік, над обривами, у долинах, на лісових галявинах тощо.
Збирають навесні молодí пагони, а восени, звичайно на початку серпня, шишки хмелю, коли вони дозрівають. У цьому випадку вони золотаво-зеленого кольору, характерного хмелевого запаху, при стисканні пружинять і заповнені «жовтим порошком» — лупуліном.
Шишки хмелю вживають при запаленні нирок, при водянці, при подразненні сечового міхура та у сумішах з іншими лікарськими рослинами. Самі по собі застосовуються при катарах шлунка, при хворобах жовчного міхура й печінки, при нервовому безсонні, для м’якшильних компресів і припарок, що̀ заспокоюють біль, на чиряки, нариви й виразки.
Усередину вживають напар із шишок: 20,0 г на 1 л окропу, або порошок з них по чайній ложечці 3 рази в день, запиваючи водою. Замість такого порошку приймають лупулін 2 рази в день на кінчику складаного ножа (приблизно 0,3-0,4 г).
1. При жовтяниці: навесні й улітку готують суміш із 1 склянки гарячого кип’яченого молока, 1 склянки гарячої води́ й туди вливають 2 столові ложки соку з молодих пагонів або гілок хмелю. Цю суміш випивають у теплому виді за день. Зимою роблять так са́мо, але замість соку із хмелю беруть 2 столові ложки потертих шишок і попередньо цілу ніч намочують їх (парять) у суміші молока з водою. Випивають цей напар за день.
2. Нервовохворі, що̀ страждають безсонням, а також при безсонні, що̀ супроводжується іншими хворобами (легеневими), дають 2 рази на день — перед обідом і перед відходом до сну — на шматочку цукру або на 1 чайній ложці води́ по 5-7 крапель настойки: з 1 вагової частини шишок хмелю на 4 вагові частини спирту.
Таку ж настойку й у такій же дозі приймають при гастритах і при глистах.
Зовнішньо. Для заспокоєння болю забитих місць і наривах хворі місця́ змазують маззю, виготовленою шляхом розтирання шишок хмелю з несолоним свинячим пряженим салом.
При випаданні волосся миють голову в напарі (інші у відварі) шишок хмелю.
У деяких місцевостях свиням, поставленим на відгодівлю (невихолощеним), коли вони впадають у стан статевого полювання, підливають у корм міцного напара із шишок хмелю, вважаючи, що від цього вони заспокоюються й знову добре годуються.
Шишки хмелю сушать у тіні, розстеляючи їх тонким шаром, до стану, коли стрижень усередині шишки при згинанні ламається. Після цього складають у коробки або мішки, міцно їх спресовуючи шар за шаром.
У промислових цілях для консервації сухі шишки хмелю обкурюють, спалюючи сірку, після чого їх сильно пресують на спеціальних пресах і зберігають у спеціальних мішках3.
ХМІЛЬ ЗВИЧАЙНИЙ (HUMULUS LUPULUS L.), РОДИНА «КОНОПЛЕВІ» — CANNABACEÆ.
Багаторічна трав’яниста рослина. Стебло хмелю кучеряве, чотиригранне, порожнє усередині, покрите гострими шипами. Кореневище довге, повзуче. Листя — цільне або трьох-п’ятилопатеве, серцеподібне, по кра́ю крупно-пильчасте, супротивне, з міжчерешковими прилистками. Чоловічі суцвіття у вигляді волотистого суцвіття, їхні квітки дрібні, зеле́ні, з 5-листою оцвітиною. Жіночі квітки в шишкоподібних складних суцвіттях. Луски шишок, розташовані попарно, являють собою прилистки нерозвинених листків. Приквітки при плодах, які знаходяться при квітках, розростаються й несуть залозки, що̀ містять лупулін. Цвіте́ в липні-серпні. Плід — горіх зі спірально згорнутим зародком, дозріває в серпні-вересні. Широко розповсюджений по всій території України.
ЗБИРАННЯ ТА ЗБЕРІГАННЯ.
Як лікарську сировину використовують шишки хмелю, які збирають у серпні-вересні незадовго до повного дозрівання, при зеленувато-жовтому забарвленні. Сировину сушать на повітрі в тіні, у провітрюваних приміщеннях. Крім шишок використовують залозки, одержувані при струшуванні й просіванні сухих суплідь у вигляді золотаво-жовтого порошку.
АКТИВНІ РЕЧОВИ́НИ.
У супліддях хмелю містяться ефірна олія, хмелеві смо́ли, віск, камедь, гіркі речови́ни, валеріанова, n-амінобензойна й хмелева кисло́ти, глікозид лупулін, каротин, аскорбінова кислота, холін, тіамін, нікотинова кислота, жовтий барвник, дубильні речови́ни, флавоноїди. Молодí пагони й листя містять аскорбінову кислоту.
ПОКАЗАННЯ ДО ЗАСТОСУВАННЯ.
Препарати із шишок хмелю мають заспокійливу, болезаспокійливу дію, сприяють посиленню секреторної й рухової функцій шлунка при гастритах. Відвар шишок уживають при безсонні, як седативний засіб, при неврастенії, а також при циститі, іноді — як протицинготний засіб. У народній медицині шишки хмелю також застосовують як апетитну гіркоту й лактогенний засіб, при хворобах селезінки, печінки й жовчного міхура, туберкульозі легенів, малярії, екземі, при надмірному статевому збудженні; корінь — при мігрені, жовтяниці. Зовнішньо — як болезаспокійливий засіб при невралгії, радикуліті, подагрі, забитих місцях; для лікування фурункульозу, виразок, лишаїв і екзем.
Знаменитий лікар Парацельс рекомендував хміль при порушеннях робо́ти шлунково-кишкового тракту.
ПРОТИПОКАЗАННЯ.
Застосовувати тільки за призначенням і під контролем лікаря — рослина отруйна! Не рекомендується вживати при гормонально залежних пухлинах, вагітності, матерям, які годують дітей, при зниженому артеріальному тиску.
ЗАСТОСУВАННЯ.
Залити 2 ч. ложки шишок хмелю 1 склянкою окропу, настоювати 2-3 години, процідити. Приймати настій по ¼ склянки до їди 3 рази на день або всю склянку за 1 годину до сну. Застосовувати при безсонні.
Залити 20 г сухих шишок 1 л окропу, варити на водяній бані 15 хвилин, настоювати 1 годину, процідити. Пити по ½ склянки 3 рази на день. Застосовувати як спазмолітичний засіб4.
ХМІЛЬ ЗВИЧАЙНИЙ (Humulus lupulus L.).
Російська назва — хмель; місцева — вининя, гимей, гімей, хмелена, хмелина, хмелиня, хмелиця, хмелячник, хмель, хмель звичайний, хмилник, хмиль, хміль, хміль болотяний, хміль дикий, цміль, чмель.
Багаторічна трав’яниста дводомна рослина з родини коноплевих (Cannabinaceæ). Стебло витке. Листки довгочерешкові, 3-5-лопатеві. Тичинкові квітки з п’ятироздільною або п’ятилистковою зеленою чи білуватою оцвітиною, зібрані в рідкі пазушні волотисті суцвіття. Жіночі квітки зібрані в головчасті колоски. Плоди, оцвітина і покривні листки біля основи мають жовті залозки. Цвіте́ в липні-серпні.
Росте у вогких чагарниках, у лісах та ярах, поблизу річок, на узліссях.
Застосування. З лікувальною метою використовують плоди — шишки хмелю (Strobili Lupuli, Fructus Lupuli) і його залозки — лупулін (Glandulæ Lupuli, Lupulinum), який одержують при просіванні свіжовисушених стиглих суплідь хмелю. Шишки хмелю містять смолу і гіркі речови́ни (смолу — 7,6-26%, гумулон — 2-6%, лупулон — 8-12%), ефірну олію (0,1-0,5%), дубильні речови́ни (0,9-11,5%), вітамін С. Лупулін містить 1-3% ефірної олії, 50% смоли́, 10% гірких речовин, віск, пентозани, білкові й мінеральні речови́ни, алкалоїд гопеїн; ефірна олія містить до 20% гумулону, ненасичений сесквітерпеналкогол, лупаренол, кетон, луполон та інші речови́ни. Деякі складники вбивають бактерії.
Шишки хмелю у вигляді відвару вживаються для заспокоєння нервової системи, поліпшення апетиту і тонізації діяльності кишківника, при запаленні нирок, водянці, подразненні сечового міхура, захворюванні жовчного міхура і як болезаспокійливий засіб.
При жовтяниці весною і влітку готують суміш із склянки гарячого кип’яченого молока, склянки гарячої води́ і двох столових ложок молодих пагонів або гілок хмелю. Всю цю суміш випивають протягом дня. Зимою роблять те ж саме, тільки замість соку з пагонів беруть 2 столові ложки потертих шишок, які попередньо замочують на цілу ніч у суміші молока з водою. Випивають цей напар за день.
Нервовохворі і ті, що̀ потерпають від безсоння, п’ють настій на спирту по 5-7 крапель 2 рази на день — перед обідом і перед сном (1 вагова частина шишок хмелю на 4 вагові частини спирту). Цей же настій і в такій же дозі можна приймати при гастритах і при наявності глистів.
Коли випадає волосся, миють голову в напарі або відварі шишок хмелю (М. А. Носаль).
Збирання. Збирають шишки в ясну погоду, як тільки вони починають достигати (приблизно в середині або другій половині серпня). Зразу після збирання плоди треба швидко висушити на вільному повітрі або в добре провітрюваному приміщенні.
Молоді пагони збирають весною, а листки — під час цвітіння і сушать у добре провітрюваних приміщеннях5.
Примітки:
1 Стаття з книги «Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник» (відп. ред. А. М. Гродзінський; Київ, видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992 р.).
2 Стаття з книги Ф. І. Мамчура «Довідник з фітотерапії» (Київ, «Здоров’я», 1984 р.).
3 Стаття з книги Михайла Андрійовича та Івана Михайловича Носалів «Лікарські рослини і способи їх застосування в народі» (Київ, 2013 р. (репринт видання 1958 р.)).
4 Стаття з книги І. С. Алексєєва «Повний атлас лікарських рослин» (Донецьк, ТОВ «Глорія Трейд», 2013 р.).
5 Стаття з книги В. І. Комендаря «Лікарські рослини Карпат. Дикорослі та культурні» (видання 3-є, доповнене та перероблене; Ужгород, «Мистецька Лінія», 2007 р.).
Немає коментарів:
Дописати коментар