Вероніка лікарська
(Veronica officinalis L.)
Veronica officinalis — багаторічна шорстко-пухнаста кореневищна трав’яниста рослина родини ранникових. Стебло лежаче, розгалужене, з висхідними верхівками, 15-30 см заввишки, у вузлах укорінюється. Листки прості, супротивні, оберненояйцевидні або еліптичні, звужені в короткий черешок, зарубчасті, біля основи цілокраї. Квітки двостатеві, неправильні, блідо-лілові або голубі, в густих бічних китицях, розміщених у пазусі одного з супротивних листків. Плід — коробочка. Цвіте́ у червні-серпні.
Поширення. Росте в соснових і мішаних лісах, на вирубках, галявинах і узліссях на Поліссі, в Лісостепу і зрідка — на півночі Степу.
Заготівля і зберігання. Використовують траву (Herba Veronicæ officinalis), зібрану під час цвітіння рослини. Сушать під наметом або в сухому провітрюваному приміщенні. З 5 кг сирої трави́ одержують 1 кг сухої. Зберігають у сухому приміщенні. Рослина неофіцинальна.
Хімічний склад. Трава В. л. містить глікозиди аукубін і вероніцин, сапоніни, ефірну олію, дубильні й гіркі речови́ни, органічні кисло́ти (яблучну, лимонну і молочну), вітамін С (230 мг%), флавоноїди тощо.
Фармакологічні властивості і використання. Препарати В. л. виявляють анальгетичну, протиспазматичну та протизапальну дію. Їм притаманні кровоспинні, антитоксичні, фунгіцидні, депуративні, відхаркувальні та ранозагоювальні властивості. В народній медицині В. л. вживають при простудних захворюваннях, кашлі, ангіні, астмі, бронхіті й туберкульозі легень, при зниженому апетиті, виразці шлунка, проносах, при хворобах печінки, селезінки, нирок і сечового міхура, при безсонні, нервовому виснаженні, ревматизмі, ломоті та внутрішніх кровотечах, у клімактеричному періоді, від укусів гадюк та скажених тварин. Особливо ефективне використання В. л. при захворюваннях шкіри (висипи, екземи, піодермії, різні види свербіння, грибкові ураження тощо).
Лікарські форми і застосування.
ВНУТРІШНЬО — настій трави́ В. л. (10 г на 200 мл окропу) по півсклянки тричі на день за 1 годину до їди; суміш трави́ В. л. фіалки триколірної та череди трироздільної у співвідношенні 1:1:1 готують як настій (3 чайні ложки на 200 мл окропу) і п’ють по 4 склянки на день через 1 годину після їди при висипах на шкірі, екземі, скрофульозі, грибкових ураженнях, піодермії.
ЗОВНІШНЬО — настій або відвар трави́ (20 г на 200 мл окропу) для обмивань і місцевих ванн при різних хворобах шкіри: вуграх, гнояках, сверблячих висипах, грибкових захворюваннях, пораненнях, опіках тощо; настій свіжозібраної трави́ В. л. на рослинній олії (настоюють 10 днів у співвідношенні 1:1) використовують при опіках, фурункулах і гнійних ранах1.
Veronica officinalis L. — ВЕРОНІКА ЛІКАРСЬКА.
Українські на́зви: вероніка лікарська, лежача (від сло́ва лежати); російська: вероника лекарственная; польські: przetacznik leśny, przetacznik lekarski, weronika.
Родина: Scrophulariaceæ — ранникові.
Багаторічна трав’яниста рослина довжиною 10-30 см з повзучим стеблом, покритим частими, короткими волосками, при основі гіллястим, з висхідними верхівками. Листи звужені в дуже короткий черешок, зворотнояйцеподібні, городчасто-зазубрені, трохи твердí. Багатоквіткові квітконосні китиці виростають із однієї лише пазухи двох супротивних листків. Квіти блідо-голубі з ліловим відтінком, рідше білі. Цвіте́ із червня до кінця серпня. Росте в гаях між чагарниками, переважно у хвойних лісах, у чорноземній смузі значно рідше. Поширена більше в лісових і лісостепових районах.
Свіжа трава без запаху, висушена має приємний запах. Смак терпкий, гіркуватий.
Збирають усю траву без коренів під час цвітіння.
Народ вживає траву вероніки усередину й зовнішньо. Усередину у вигляді чаю з напара (20,0 г трави́ на 1 л води́) при простудних захворюваннях, астмі й хворобах сечостатевих о́рганів. Зовнішньо — для ванн, особливо дітям при хворобах шкіри, прищах, висипах, нагноєннях і при корості.
У своїй особистій практиці я вживав траву вероніки усередину й зовнішньо. Усередину при всіх видах висипів і прищів на шкірі, при екземі, золотусі, грибкових ураженнях шкіри — як чай у суміші вероніки із травою триколірної фіалки і травою череди, усе в рівних частинах по 10,0 г кожної на 1 л окропу. Випивають цей напар протягом дня. Для зовнішнього вживання гарна настойка: 250,0 г соку, віджатого з розім’ятої свіжої трави́ вероніки, залити 250 г 90° спирту й настоювати 10 днів. Настойка фільтрується й до неї додається ще 250,0 г такого ж спирту, знову фільтрується через ватку й потім у фільтрат додається 10,0 г перувіанського бальзаму. Перед уживанням збовтувати. Цією настойкою я користувався при різних формах захворювання шкіри, у то́му числі й волосистої частини голови́. Крім того, таку настойку, розведену 2 частинами кип’яченої води́, я з успіхом вживав у вигляді промивань і примочок при легких пораненнях, порізах, забитті місць, при сверблячці на тілі й на голові (утирання в корені волосся). Сверблячі місця́ й місця́, уражені грибками, змазують ватою, змоченою у вищевказаній настойці.
Зберігання. Траву вероніки зберігають у ящиках, усередині викладених папером2.3
ВЕРОНІКА ЛІКАРСЬКА — Veronica officinalis L.
Російська назва — вероника лекарственная.
Родина ранникові — Scrophulariaceæ.
Вероніка лікарська — невеличка трав’яниста багаторічна рослина, яка зустрічається на галявинах, узліссях, поблизу озер, ставків, перелісків, у висохлих долинах. Вероніка лікарська може рости поодиноко, але частіше окремими куртинами, що̀ іноді досягають кількох квадратних метрів. Сте́бла має 10-35 см заввишки, сланкі, похилені, усіяні волосинками. Листки звужені в короткий черешок. Квітки білясто-блакитні або ледь рожевуваті, іноді білі, що̀ виростають з однієї пазухи 2 супротивних листків. Цвіте́ рослина з кінця травня до серпня. При висушуванні має приємний, ледь помітний запах. Поширена у Криму́, на Кавказі, в Західному Сибіру.
Сировина. Збирають сте́бла рослини під час її цвітіння. Сушать у теплих, добре провітрюваних приміщеннях. Рекомендують рослину не виривати, а лише зрізувати, залишаючи 5-7 см стебла́ від землí.
Хімічний склад вивчено науковою медициною ще недостатньо. Відомо, що вероніка лікарська містить глікозиди аукубін і вероніцин, сапоніни, гірко́ти, дубильні речови́ни, групу алкалоїдів, леткі олії, каротин, аскорбінову кислоту.
Застосування. Вероніку лікарську здавна використовують у народній медицині, спектр її дії широкий. Рослина ефективна при внутрішніх кровотечах, нервовому виснаженні, захворюваннях нирок, сечового міхура, алергічних хворобах, екземі, гепатохолециститі, опіках. Вона виявляє анестезуючий, протиспазматичний, протизапальний, антисептичний, антитоксичний ефект і сприяє загоюванню ран, трофічних виразок, що̀ виникли внаслідок варикозного розширення вен. Настій вероніки лікарської успішно застосовують при бронхіті, пневмонії, грипі, бронхіальній астмі. Він ефективний як відхаркувальний засіб при так званих сезонних гострих респіраторних вірусних інфекціях, риніті, зокрема вазомоторному. Для приготування насто́ю вероніки лікарської беруть 1 столову ложку подрібненої рослини, заливають 1 склянкою окропу і настоюють 12 год. П’ють по 100 мл 3 рази на добу за 30 хв до їди.
Ми вивчали протиалергічну дію вероніки лікарської в суміші з квітками глоду колючого, собачою кропивою серцевою та мелісою лікарською. Брали по 1 столовій ложці кожної рослини, заливали 2 склянками окропу, настоювали 6 год. Одержаний настій давали хворим по 100 мл 3 рази на день і 4-й раз — перед сном. Помічено значну антиалергічну дію цієї суміші, особливо при кропив’янці, вазомоторному риніті, ядусі та у випадках дії хімічних або аліментарних алергенів на організм.
Для лікування гострого та хронічного бронхітів, пневмонії із млявим перебігом, бронхоектатичної хвороби, астматичних станів та ядухи ми використовуємо траву вероніки лікарської, поєднуючи її з листками підбілу звичайного, травою ефедри двоколосої, квітками глоду колючого, травою вересу звичайного, материнки звичайної, буквиці лікарської, шишками хмелю звичайного, травою медунки лікарської у співвідношенні 2:1:0,25:2:2:1:4:1:4. Беруть 2 столові ложки суміші, заливають 1 склянкою окропу, настоюють 4 год. П’ють по 40-50 мл 3 рази протягом доби за 30 хв до їди.
Для лікування запальних захворювань сечостатевої системи ми використовуємо траву вероніки лікарської, поєднуючи її з травою споришу звичайного, вересу звичайного, квітками глоду колючого, травою материнки звичайної, коренями алтеї лікарської, стовпчиками з приймочками кукурудзи звичайної у співвідношенні 1:4:4:2:2:4:4. Готують і приймають та̀к, як і попередній настій4.
VERONICA OFFICINALIS L. — ВЕРОНІКА ЛІКАРСЬКА.
Російська назва — вероника лекарственная.
Багаторічна трав’яниста рослина з родини ранникових з повзучим, при основі гіллястим пухнастим стеблом. Листки звужені в короткий черешок, оберненояйцевидні, зубчасто-пилчасті. Багатоквіткові грона виростають з однієї пазухи двох супротивних листків. Квітки блідо-блакитні з ліловим відтінком, іноді білі. Рослина на смак терпка: свіжа — без запаху, висушена — ароматна. Цвіте́ у червні-серпні. Росте у світлих лісах, серед кущів, на узліссі, на вигонах, пасовиськах, попід огорожами.
Сировина. З лікувальною метою використовують надземну частину, яку збирають під час цвітіння рослини. Траву зрізають на висоті 5-10 см від землí. Сушать у сухих, теплих, добре провітрюваних приміщеннях або на горищі, розстилаючи тонким шаром на чистому папері або марлі. Сушити надворі, навіть у затінку, не рекомендується. Сировину зберігають у застелених папером дерев’яних ящиках, у сухих приміщеннях з доброю вентиляцією.
Для медичного використання рослина не заготовляється.
Хімічний склад вероніки лікарської достатньо не вивчений. Відомо лише, що трава її містить глікозиди аукубін і вероніцин, групу алкалоїдів, сапоніни, ефірні олії, гірко́ти, дубильні речови́ни, аскорбінову кислоту і каротин.
Дія: анальгетична, протиспазматична, протизапальна.
Фармакологічні властивості і застосування в медицині. У народній медицині крім вероніки лікарської (при її відсутності) застосовують її різновиди, що̀ мають подібні лікувальні властивості: вероніку дібровну, вероніку широколисту, вероніку довголисту та вероніку сиву. Найчастіше використовують вероніку лікарську.
Настій вероніки лікарської має полівалентні властивості. Він сприяє видаленню слизистих виділень з дихальних шляхів (відхаркувальна дія), посилює апетит, стимулює діяльність залоз травного каналу, виявляє протизапальний, знеболюючий, протиспазматичний, антисептичний, антитоксичний, фунгіцидний, депуративний, кровоспинний та ранозагоювальний вплив. Його вживають при хворобах, викликаних простудою, бронхіальній астмі, охриплості, туберкульозі легень, гематурії, внутрішніх кровотечах, у клімактеричному періоді, при безсонні, нервовому виснаженні, ревматизмі. Особливо допомагає настій вероніки лікарської при висипах на шкірі, екземі, піодермії. Досить добрий ефект цей препарат дає при хронічному гепатохолециститі, жовтяниці та сольовому діатезі. Ним здавна успішно лікують людей, які постраждали від укусів гадюк та скажених тварин.
Настій і відвар вероніки застосовують для обмивань і місцевих ванн при різних хворобах шкіри: вуграх, гнояках, сверблячих висипах, грибкових захворюваннях, пораненнях та опіках.
При висипах на шкірі, екземі, скрофульозі, грибкових ураженнях, піодермії п’ють настій суміші (по 1 чайній ложці) вероніки лікарської, фіалки триколірної і череди трироздільної на 1 склянці окропу. Вживають 4 склянки протягом дня, через 1 год після їди (протиалергічна дія).
При свербежі шкіри голови́, відхідника, при корості втирають у шкіру лінімент, виготовлений з 50 г сирого соку вероніки. Цей сік, витиснутий з розім’ятої свіжої рослини, заливають 50 г 90% етилового спирту і настоюють на холоді 10 днів, потім фільтрують через вату, додають до нього ще раз 50 г такого ж спирту, ще раз фільтрують і у фільтрат додають 10 г перувіанського бальзаму (М. А. Носаль, 1958).
1. Rp.: Inf. herbæ Veronicæ 10,0 : 200 ml
D.S. По півсклянки тричі на день за 1 год до їди.
2. Rp.: Herbæ Veronicæ 20,0
Herbæ Chelidonii
Florum Chamomillæ
Fol. Trifolii pratensis aa 30,0
M.f. species
D.S. Одну столову ложку суміші заварити в 1 склянці води́, процідити. Пити чай вранці і ввечері по 1 скляці при циститі5.
ВЕРОНІКА ЛІКАРСЬКА — Veronica officinalis L.
Родина ранникові — Scrophulariaceæ.
Як виглядає? Багаторічна трав’яниста рослина 10-30 см завдовжки, з повзким, при основі гіллястим стеблом, яке утворює дерновину. Сте́бла, які витикаються вгору, вкриті досить густими короткими волосками. Листки на них звужені в короткий черешок, оберненояйцевидні, зубчастопилчасті, трохи шорсткі. Багатоквіткові квітконосні грона виростають з однієї пазухи двох супротивних листків. Квітки блідо-блакитні з ліловим відтінком, рідше білі. Рослина на смак терпка, свіжа — без запаху, висушена — має приємний запах. Цвіте́ у червні-серпні.
Де росте? Поширена в лісових і лісостепових районах на Поліссі, в Карпатах; на півдні Степу зустічається зрідка, в Криму́ — в горах. Росте попід огорожами, в гаях серед чагарників, на узліссі, переважно в хвойних лісах, рідше — в чорноземній смузі.
Що̀ й коли збирають? Усю рослину без коріння (квітки й листки) — під час цвітіння.
Коли застосовують? У вигляді чаю використовують при простудних захворюваннях, астмі, бронхіті (відхаркувальний засіб), при хворобах сечових о́рганів (цистит, пісок), при зниженому апетиті, проносі, виразковій хворобі шлунка, клімаксі, при гіпертонічній хворобі, безсонні, нервовому виснаженні, ревматизмі, ломоті, як потогінний засіб, при значному виснаженні організму, особливо допомагає при висипах на тілі, екземі, нагноєнні (піодермії), також при укусах гадюк і скажених тварин (завдяки співдії алкалоїду, глікозидів аукубіну і вероніцину, сапонінів, леткої олії, гіркоти́, дубильних речовин), окрім запобіжних щеплень.
Для приготування насто́ю на 1 склянку окропу беруть 1 чайну ложку вероніки і настоюють 12 год. П’ють 1-2 склянки на день ковтками (при висипах на шкірі, екземі, скрофульозі, грибкових ураженнях, піодермії). Застосовують суміш (по 1 чайній ложці) вероніки, фіалки триколірної і трави́ череди, взятої у кількості 1 столової ложки на 1 склянку окропу для приготування настою, що̀ має антиалергічну дію. П’ють 4 склянки на день через годину після їди.
При різних видах свербежу (на голові, тілі, в задньому проході), при корості втирають у шкіру (на голові — в корені волосся) мазь, виготовлену з 250 г сирого соку. Цей сік, відтиснутий з розім’ятої свіжої рослини, заливають 250 мл 90% етилового спирту і настоюють 10 діб, потім фільтрують через ватку, додають до нього ще раз 250 мл такого ж спирту, ще раз фільтрують, і у фільтрат додають 10 г перувіанського бальзаму. Мазь можна перед уживанням розбавляти перевареною водою у співвідношенні 1:2 і обов’язково збовтувати.
З вероніки лікарської готують ванни (особливо дітям) при хворобах шкіри: висипах, нагноєнні, корості тощо6.
► Матеріали англійською мовою | ► Матеріали московською мовою |
Примітки:
1 Стаття з книги «Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник» (відп. ред. А. М. Гродзінський; Київ, Головна редакція УРЕ ім. М. П. Бажана, 1991 р.).
2 При відсутності трави́ Veronica officinalis L. М. А. Носаль користувався іншими видами вероніки: V. hederifolia L., V. chamædrys L. і деякими іншими. Про їхню ефективність у порівнянні з V. officinalis L. ніяких вказівок у його записках немає (Ів. Носаль).
3 Стаття з книги Михайла Андрійовича та Івана Михайловича Носалів «Лікарські рослини і способи їх застосування в народі» (Київ, 2013 р. (репринт видання 1958 р.)).
4 Стаття з книги Є. С. Товстухи «Фітотерапія» (видання 2-е, перероблене та доповнене; Київ, «Здоров’я», 1995 р.).
5 Стаття з книги Ф. І. Мамчура «Довідник з фітотерапії» (Київ, «Здоров’я», 1984 р.).
6 Стаття з книги В. В. Кархута «Ліки навколо нас» (видання 3-є, виправлене і доповнене; Київ, «Здоров’я», 1993 р.).
Немає коментарів:
Дописати коментар