Валеріана лікарська
(Valeriana officinalis L.)
Valeriana officinalis, синонім — V. exaltata — багаторічна трав’яниста рослина родини валеріанових. Має вертикальне коротке кореневище, від якого відходить багато додаткових коренів. Стебло 40-100 (200) см заввишки, прямостояче, циліндричне, борозенчасте, порожнисте, голе або опушене, в верхній частині розгалужене. Листки супротивні, непарноперисторозсічені, з ланцетовидними сегментами; нижні — черешкові, з 4-5 па́рами сегментів, стеблові — сидячі, з 6-8 (11) па́рами сегментів. Край сегментів пильчастий, рідше — цілісний. Квітки двостатеві, неправильні, дрібні, білі або ясно-рожеві, зібрані у щитковидні півзонтики на верхівці стебла́ і в пазухах верхніх листків. Плід — сім’янка. Цвіте у червні-липні.
Поширення. Росте майже по всій території України на заболочених низинах, суходільних луках, по берегах річок і боліт, у заливних лісах, на трав’яних і торфових заплавних болотах, серед чагарників, на степових схилах, лучних і різнотравних степах. Рослина культивується.
Заготівля і зберігання. Використовують кореневище з коренями (Rhizoma cum radicibus Valerianæ). Збирають восени після дозрівання плодів або рано навесні. Викопані кореневища звільняють від надземної частини, товсті розщеплюють на 2-4 частини і швидко миють холодною водою. Спочатку сировину розкладають на відкритому повітрі шаром 15 см для попереднього пров’ялювання протягом одного-двох днів. Потім її сушать під наметами, розкладаючи тонким шаром (до 5-7 см), або в сушарці при температурі 35°. Сухої сировини́ виходить 25%. Строк придатності — 3 ро́ки. Сировина відпускається аптеками.
Хімічний склад. Кореневище і корені містять ефірну олію (0,5-2%), вільні ізовалеріанову кислоту і борнеол, ефіри борнеолу з кислотами (масляною, мурашиною, оцтовою та іншими), терпеноїди (камфен, лимонен, миртенол, пінен, терпинеол тощо), алкалоїди валерин і хатинін (у свіжій сировині), алкалоїд актинідин (у вигляді гідроксифенілетилової солі), глікозид валерид, дубильні речови́ни та цукри. Головною складовою частиною ефірної олії є складний ефір спирту борнеолу й ізовалеріанової кислоти́.
Фармакологічні властивості і використання. Препарати В. л. зменшують збудливість і підвищують функціональну діяльність центральної нервової системи, регулюють серцеву діяльність, знижують артеріальний тиск, проявляють спазмолітичну й слабку жовчогінну дію, підсилюють секрецію залоз травного тракту. Найчастіше препарати В. л. використовують як засоби, що̀ заспокійливо діють на нервову систему й покращують діяльність серцево-судинної системи, а саме: при станах надмірного нервового збудження, істерії та епілепсії, при відчуттях тривоги, розумовій перевтомі, мігренеподібних головних болях, безсонні (зумовленому нервовим напруженням або нав’язливими думками), вегетоневрозах і неврозах серцево-судинної системи, для профілактики й лікування стенокардії та гіпертонії в початковій стадії. Ефективним є використання В. л. і при підвищеній функції щитовидної за́лози, для зняття спазмів і посилення секреції залозистого апарата шлунково-кишкового тракту, а також як засобу, що̀ посилює жовчовиділення. В акушерсько-гінекологічній практиці препарати В. л. призначають як заспокійливий засіб при клімактеричних неврозах, при токсикозах вагітних і порушенні у них серцевої діяльності. У народній медицині В. л. використовують при нервовому збудженні, іпохондрії, істерії, епілепсії, мігрені, фізичному або нервовому перевантаженні, при болях у ділянці се́рця, як вітрогінний, протиглисний засіб і як засіб, що̀ сприяє травленню. Рослина входить до складу заспокійливого чаю, шлункового чаю і вітрогінного чаю.
Лікарські форми і застосування.
ВНУТРІШНЬО — настій кореневища з корінням (20 г або 2,5 столові ложки, на 200 мл окропу) по 2-3 столові ложки 3-4 рази на день через 30 хв після їди; холодний настій подрібнених кореневищ з корінням (2 чайні ложки на 1 склянку холодної води́, настоюють 12 годин) по третині склянки 3 рази на день; порошок кореневищ з корінням по 1-3 г на прийом; настойку (у співвідношенні 1:5, на 70%-му спирті) по 20-30 крапель 3-4 рази на день; екстракт валеріани густий (Extractum Valerianæ spissum) по 1-2 таблетки на прийом; корвалол (Corvalolum) по 15-30 крапель 2-3 рази на день при неврозах з підвищеною збудливістю, нерізко виражених спазмах коронарних судин, тахікардії, безсонні, при гіпертонічній хворобі в початковій стадії, спазмах кишечника (при тахікардії й спазмах судин разову дозу можна збільшувати до 40-45 крапель); валокормід (Valocormidum) по 10-20 крапель 2-3 рази на день при серцево-судинних неврозах, що̀ супроводжуються брадикардією; краплі камфорно-валеріанові (Guttæ Valerianæ cum Camphora) по 15-20 крапель 3 рази на день при серцево-судинних неврозах; відвар 1-3 чайних ложок суміші взятих порівну коріння В. л. і листя меліси лікарської на 1 склянці окропу (добова доза) п’ють при кропив’янці; суміш кореневищ з корінням В. л. шишок хмелю звичайного, листя бобівника трилистого і м’яти перцевої у співвідношенні 1:1:2:2 готують як настій (1 столова ложка суміші на 2 склянки окропу, настоюють 30 хв, проціджують) і приймають по півсклянки 2 рази на день як жовчогінний засіб.
ЗОВНІШНЬО — ванни з відвару коріння В. л. (жменя сировини́ на 1 л води́) при епілепсії у дітей (протягом 15 хв, через день, перед сном); ванни для дорослих з відвару суміші взятих порівну квіток нагідок лікарських і ромашки лікарської, коріння В. л., трави́ чебрецю звичайного і шавлії лікарської (пригорща суміші на 2 л води́, варять 30 хв і додають до повної ванни) приймають двічі на тиждень при функціональних захворюваннях нервової системи, при явищах перевтоми, надмірній дратівливості, радикуліті, тромбофлебіті, гіпертонічній хворобі, та гіпотензії.
Найбільший терапевтичний ефект при використанні галенових препаратів В. л. досягається при систематичному й тривалому застосуванні їх. Разом з тим слід пам’ятати, що тривале вживання їх і передозування можуть спричинити відчуття пригніченості загального стану, головний біль, сонливість, нудоту, пригнічення процесу травлення, порушення діяльності се́рця. Але ці побічні явища зникають при зменшенні дози або тимчасовому припиненні лікування1.
VALERIANA OFFICINALIS L. — ВАЛЕРІАНА ЛІКАРСЬКА.
Російська назва — валериана лекарственная.
Багаторічна трав’яниста рослина з родини валеріанових. Має багато видів і різновидів. Кореневище коротке, вертикальне, густо покрите численними буруватими коренями. Стебло пряме, циліндричне, борознисте, всередині порожнє, заввишки 0,7-1,5 м, вгорі гіллясте. Листки супротивні, непарнопірчастоскладні, при корені черешкові, верхні — сидячі. Квітки дрібні, неправильні, запашні, зібрані на верхівці стебла́ і гілок у напівзонтики, що̀ являють собою великі суцвіття. Цвіте у червні-серпні. Плід — дрібна, довгасто-яйцевидна сім’янка. Росте на вологих луках, між чагарниками та по берегах річок. Поширена по всій території України.
Сировина. Для виготовлення ліків використовують дворічні кореневища разом з коренями. Збирають напровесні або пізно восени. Старанно очищають від землí, миють у воді, прив’ялюють на повітрі, а потім сушать на печі або в сушарках.
Рослина заготовляється і відпускається аптеками.
Хімічний склад. Кореневища та корені валеріани лікарської містять ефірну олію (0,5-2%). Найбільше її в тонких коренях. У старих кореневищах переважає ізовалеріанова кислота. Головна складова частина ефірної олії — борнілізовалеріанат, що̀ являє собою складний ефір борнеолового спирту та ізовалеріанової кислоти́.
До складу ефірної олії входять вільна ізовалеріанова кислота, борнеол, пінен, кампфен, терпінеол, лімонен, сесквітерпеновий спирт, кесиловий спирт, складні ефіри борнеолу, масляної, мурашиної та оцтової кислот.
Хімічний склад коренів валеріани ще недостатньо вивчений. Проте відомо, що крім згаданих речовин в них є алкалоїди валерин і хатинін, глікозид валерид, леткі основи, дубильні речови́ни, цукри. Діючою речовиною вважають ефірну валеріанову олію, яка складається з борнілізовалеріанату (валеріаноборнеоловий ефір), ізовалеріанової кислоти́, терпенів та інших речовин, що̀ мають своєрідний запах. До діючих сполук рослини також відносять алкалоїди, речовину перил-α-метил-кетон.
Дія: седативна, спазмолітична.
Фармакологічні властивості і застосування в медицині. Препарати валеріани лікарської мають різноманітний вплив на організм. Цей вплив зумовлений комплексом наявних у рослині речовин. Валеріана заспокійливо діє на нервову систему при збудженні, безсонні, задишці, мігрені, при неврозах серцево-судинної системи, спазмах шлунка й кишок. Особливо активно вона регулює серцеву діяльність: як через центральну нервову систему, так і безпосередньо діючи на серцевий м’яз; поліпшує вінцевий кровообіг, посилює жовчовиділення. Досить ефективні препарати кореня валеріани при підвищеній функції щитовидної за́лози, як протисудорожний засіб при епілепсії, підвищеній збудності у період клімаксу.
Діючі речови́ни валеріани усувають несприятливі зміни в корі великого мозку при розумовій перевтомі, підвищують її функціональну діяльність (подібно до транквілізаторів).
Як седативний засіб галенові препарати валеріани досить ефективні при станах надмірного нервового збудження, відчуття тривоги, порушенні координації, утрудненні концентрації уваги, а також при повільному засипанні або й безсонні, зумовлених нервовим напруженням та нав’язливими думками. Такий же ефект валеріани спостерігається у випадках прискореного серцебиття, пульсації в скронях, головного болю і навіть запаморочення.
Для профілактики нервового зриву рекомендується вживати настій валеріани протягом кількох місяців. Чоловікам при цьому показаний так званий валеріановий лікер: 1 столова ложка настойки валеріани, наполовину розведена водою (на однорозовий прийом).
У народній медицині з кореня валеріани готують настій, відвар, настойку на горілці та порошки, які застосовують при іпохондрії, істерії, головному болю, мігрені, болю в ділянці се́рця, при епілепсії, нервовому чи фізичному тяжкому перевантаженні, нервовому збудженні.
Дітям при переляку дають по 7-10 крапель валеріанової настойки 5 разів на день, а при епілепсії їх купають через день у відварі кореня валеріани (О. П. Попов, 1965).
При функціональних захворюваннях нервової системи, явищах перевтоми, надмірній дратливості, радикуліті, тромбофлебіті, гіпертонічній хворобі і гіпотензії у дорослих готують відвар суміші трави́ чебрецю звичайного, шавлії лікарської, кореня валеріани лікарської, квіток нагідок лікарських і ромашки лікарської (взятих порівну). Беруть пригорщу цієї суміші на 2 л води́, варять 30 хв і додають до повної ванни. Такі ароматичні ванни роблять двічі на тиждень.
Однак слід пам’ятати, що препарати валеріани лікарської при вживанні протягом тривалого часу і у великій кількості пригнічують процес травлення, викликають головний біль, нудоту, збуджують нервову систему і порушують діяльність се́рця.
Рослина входить до складу заспокійливого, шлункового, вітрогінного зборів та цілого ряду аптечних препаратів (кардіовалену, валокордіну тощо).
1. 10 г висушених подрібнених коренів і кореневищ валеріани лікарської залити 1 склянкою окропу, кип’ятити півгодини, настояти 2 год. Вживати настій по 1 столовій ложці 3-4 рази на день.
2. 10 г подрібнених коренів і кореневищ валеріани залити 1,5 склянки води́ кімнатної температури, кип’ятити 15 хв, охолодити. Вживати відвар по півсклянки тричі на день.
3. З коренів та кореневищ валеріани приготувати відвар. Насіння фенхелю (10 чартин) кип’ятити півгодини і настояти 45 хв. Обидва відвари змішати. Вживати цю мікстуру по 1 склянці вранці і ввечері теплою.
4. Одну столову ложку суміші подрібнених коренів валеріани лікарської (1 частина), листків м’яти і вахти трилистої (по 2 частини) і хмелю звичайного (1 частина) залити 2 склянками окропу, настояти півгодини, процідити. Вживати цей чай по півсклянки двічі на день як заспокійливий засіб.
5. Rp.: Inf. rad. Valerianæ 10,0 : 300 ml
Inf. herbæ Leonuri 10,0 : 200 ml
M.D.S. По 1 столовій ложці 3-4 рази на день.
6. Rp.: Inf. rad. Valerianæ 6,0 : 180 ml
Sir. simplicis 20 ml
M.D.S. По 1 столовій ложці 3-4 рази на день2.
Valeriana officinalis L. — ВАЛЕРІАНА ЛІКАРСЬКА.
Українські на́зви: валеріана, маун, одолян, козлик; російські: валериана, маун; польська — kozłek lekarski.
Родина: Valerianaceæ — валеріанові.
Вид Valeriana officinalis L. є так званим «збірним видом». Систематики ділять його на кілька видів і різновидів; серед них V. palustris Kr. — валеріана болотна, V. рolygama Вast. — валеріана різностатева, вона ж V. simplicifolia (Rchb.) Kab. — в. цілолистна, V. stolonifera Czern. — в. пагононосна й ін.
У народі лікарську перевагу якогось із зазначених видів спеціально не підкреслюють, але вважають більш цілющими коріння рослин, що̀ ростуть на сухих місцях.
Валеріана — багаторічна трав’яниста рослина висотою від 100 до 150 см. У перший рік звичайна рослина формує розетку прикореневих листів, не виростаючи у квітконосне стебло; такі ж розетки формуються на пагонах, що̀ відростають, у деяких окремих видів. Листи супротивні, непарноперисторозсічені, листочки яйцевидноланцетні, зазубрені або суцільні. Стебло пряме, борознисте. Суцвіття велике, гіллясте, окремі частини його у формі складних щитків. Квіти дрібні, двостатеві, рожеві або білі. Цвіте звичайно в червні, липні й деякі також і в серпні. Росте на болотистих місцях, на заплавах рік, на трав’янисто-осокових болотах, у вогких чагарниках, серед лозняків. Поширена скрізь.
Збирають корені й кореневища провесною або пізньою осінню. Викопавши, добре очищають від землí, миють у холодній воді й сушать у тінí. Настойки воліють готувати з кореневищ, зібраних на піднесених місцях.
Корені й кореневища валеріани мають своєрідний запах, гіркий, трохи пекучий смак. Запах валеріани приваблює котів, чому корені її, особливо при сушінні, необхідно оберігати від них, тому́ що вони можуть їх попсувати.
Наш народ добре знає валеріану й цілющими властивостями її коренів і кореневищ користується при лікуванні багатьох хвороб.
Насамперед народ вважає валеріанові корені з кореневищами засобом, що̀ заспокоює нерви, але, крім того, і засобом, що̀ сприяє травленню, «розігріваючим» шлунково-кишковий тракт, вітрогінним, а також глистогінним.
З коренів з кореневищами валеріани готують настойки водні, спиртові (іноді й ефірні), які вживають при нервових збудженнях, потрясіннях, при істерії, при судорогах, при падучій хворобі, важких душевних переживаннях, безсонні, серцебитті, як засіб, що̀ підтримує сили, при проносах (особливо ефірну настойку) і в інших випадках, про що̀ буде розказано нижче.
Спиртову настойку, або так звані валеріанові краплі, готують так: 1 частину дрібно порізаних коренів валеріани заливають 5 частинами 70%-го спирту, тобто міцною горілкою, і в теплому (до 25°С) місці настоюють цілий тиждень. Рідину зливають, у неї віджимають залишок, дають відстоятися й проціджують через полотно або пропускний папір. Усередину дають від 15 крапель до 3,0 мл у день.
Ефірну настойку по селах роблять так: 1 частину дрібно порізаного (в крупний порошок) валеріанового кореня настоюють 4 доби в 4 частинах 90%-го спирту, потім доливають 2 частини ефіру й ще настоюють 3 доби. Рідину зливають, у неї віджимають залишок, дають відстоятися й проціджують через нещільний пропускний папір. Виходить прозора жовтувата рідина.
Колись, під час холерної епідемії, приймали як профілактичний засіб раз у день 0,5 хініну, а за 3 години ефірну валеріанову настойку (15-20 крапель), змішану з настойкою з макових зелених голівок (15-20 крапель). Так після кожних 2-ох днів на третій.
Водну настойку — з розтертих валеріанових коренів (мочать 5 годин у теплій воді) у денній дозі 5,0-15,0 г на 180,0 г води́ вважають гарним заспокійливим засобом при болях у животі, нервових потрясіннях, спазмах у матці, при безсонні й т.п.
Дітям при болю в животі (про цей біль довідуються, якщо дитина тре ніжку об ніжку, підгинає коліна до животика й болісно плаче) дають по чайній ложечці щогодини водної настойки валеріанового кореня й припускають, що це жене гази й трохи слабить.
Валеріанові корені вживають у різних сумішах трав у різних випадках.
Валеріанові корені вживаються також у вигляді порошку, у дозі 1,0-2,0 г на одне приймання й не більш 3-4 порошків у день при тифі, скарлатині, запаленні легенів, маткових нездужаннях, при мігрені.
При запаленні очей, улітку в посуху, з водного напара валеріанового кореня й очанки роблять на ніч компреси й вдень промивають їм же очі.
Дітям при нервовому потрясінні (переляці) з конвульсіями дають 5 разів у день по 7-10 крапель валеріани в чайній ложечці води́. Крім крапель усередину, при падучій хворобі купають дитину в теплому відварі коренів валеріани: жменя на 1 л води́. Ванну таку роблять через день протягом 15 хвилин (перед сном).
При такому стані, коли в шлунку відчувається порожнеча, язик обкладений, поболює голова, — п’ють по 3 склянки в день теплого чаю з наступної суміші трав: 6 столових ложок деревію кип’ятять 10 хвилин в 1 л води́, у гарячий відвар всипають 1 столову ложку полину, 2 ложки перцевої м’яти і 1 столову ложку дрібно порізаного кореня валеріани. Парять півгодини.
Правильно збережений корінь валеріани повинен мати всі властиві йому характерні риси: запах, колір, смак і т.д., про що̀ було сказано вище. Якщо ж будь-яка із зазначених властивостей відсутня, вважають його негідним і заміняють свіжим.
Зберігання. Корені з кореневищами валеріани найкраще зберігати в викладених папером коробках, що̀ щільно закриваються3.
ВАЛЕРІАНА ЛІКАРСЬКА (одолян) — Valeriana officinalis L.
Родина валеріанові — Valerianaceæ.
Як виглядає? Багаторічна трав’яниста рослина 100-150 см заввишки. Має багато видів і різновидів. Найкраща та, що̀ росте на сухих місцях. Кореневища її мають своєрідний запах, який принаджує котів, на смак гіркі, трохи пекучі. На першому році розвитку з’являється розетка прикореневих листків, на другому виростає пряме, борознисте, порожнисте квітконосне стебло. Листки супротивні, непарно-перистоскладні, листочки яйцевидно-ланцетні, зазублені або цілокраї. Суцвіття велике, галузисте, окремі його частини у вигляді складних щитків. Квіти дрібні, пахучі, двостатеві, рожеві або білі. Цвіте у червні-серпні.
Де росте? У дикому стані поширена в Карпатах, Розточчі-Опіллі, на Поліссі, в Лісостепу і Степу (валеріана блискуча) — на болотистих місцях, у заплавах рік, на трав’янисто-осокових болотах, у вологих чагарниках, серед лозняків, культивується в господарствах.
Що̀ й коли збирають? Дворічні кореневища і корені — рано навесні або пізно восени (миють у холодній воді і сушать поступово у затінку).
Коли застосовують? При розладах діяльності нервової системи, безсонні і порушенні травлення на нервовому ґрунті, при нудоті; як вітрогінний, глистогінний засіб та засіб для підтримання сили; при проносі (послаблює спазми гладеньких м’язів і посилює гальмівні процеси в корі великого мозку); для посилення дії снотворних та усунення розумової перевтоми (діючий чинник — α-метил-пірилкетон). У леткій олії валеріани є складний ефір борнеолу, терпени та ізовалеріанова кислота, в коренях — також алкалоїди валерин і хатинін, глікозид валерид, сапоніни, дубильні речови́ни, оцтова, мурашина й інші органічні кисло́ти.
При розумовій перевтомі валеріана нормалізує стан кори великого мозку, підвищує її функціональну діяльність, подібно до транквілізаторів. Рослина регулює робо́ту се́рця, діючи безпосередньо на центральну нервову систему, а також на серцевий м’яз та на автономну систему се́рця, яка утворює і проводить імпульси. Валеріана поліпшує коронарний кровообіг та посилює робо́ту залоз травного каналу і виділення жовчі.
У вигляді чаю готують та̀к. На 1 склянку окропу беруть 1 чайну ложку подрібнених коренів і кип’ятять 10 хв. П’ють по 1 склянці за потребою: при гіпертиреозі, нервовому збудженні, істерії, тяжких душевних переживаннях, при епілепсії, безсонні, судомах, при спазмах коронарних судин, при посиленому серцебитті, неврозах серцево-судинної системи. Немовлятам при болю в животі дають щогодини по 1 чайній ложці. Клізма з валеріанового відвару усуває кишкові кольки. При відчутті порожнечі в шлунку, коли язик обкладений і трохи болить голова, п’ють по 3 склянки на день чаю, який готують таким чином: в 1 л води́ кип’ятять 10 хв 6 столових ложок деревію, в гарячий відвар всипають по 1 столовій ложці трави́ полину гіркого і кореня валеріани та 2 ложки трави́ м’яти холодної; настоюють півгодини. Замість чаю можна вживати спиртову або ефірну настоянку.
Щоб приготувати спиртову настоянку, 1 частину коренів заливають 5 частинами 70%-го етилового спирту і настоюють у теплí (при температурі 25°С) протягом 7 діб. Потім настоянку зливають, корені відтискають, рідину відстоюють, проціджують крізь фільтр і вживають по 15-40 крапель, залежно від потреби, але нетривало, бо валеріана порушує функцію травного каналу. Ефірну настоянку виготовляють з 1 частини розмелених коренів валеріани, яку беруть на 4 частини 90%-го етилового спирту, настоюють 4 доби, доливають 2 частини ефіру і настоюють ще 3 доби. Далі роблять, як при приготуванні спиртової настоянки. Зовнішньо застосовують при нервовому потрясінні (переляку) з конвульсіями в дітей; при епілепсії. Купають дитину у теплому відварі коренів валеріани (беруть 1 жменю коренів на 1 л води́, варять 10 хв і додають до ванни). П’ятнадцятихвилинну ванну роблять через день перед сном, а крім того, вживають усередину 5 разів на добу по 7-10 крапель спиртової настоянки в чайній ложці води́. Дорослим при функціональних захворюваннях нервової системи, явищах перевтоми, надмірній дратівливості, при деяких ревматичних недугах, радикуліті, тромбофлебіті, гіпертензії, гіпотензії рекомендується відвар суміші трави́ чебрецю, шавлії, кореня валеріани, квіток нагідок і ромашки лікарської (порівну). Щоб його приготувати, беруть пригорщу суміші на 2 л води́, варять 30 хв і додають до повної ванни; ароматичні ванни роблять двічі на тиждень4.
ВАЛЕРІАНА ЛІКАРСЬКА (VALERIANA OFFICINALIS L.), РОДИНА «ВАЛЕРІАНОВІ» ‒ VALERIANACEÆ.
Кореневище коротке, товсте, усередині порожнє, зі шнуроподібним довгим корінням. Стебло пряме, борознисте, порожнє, у верхній частині розгалужене. Листя непарноперисте, супротивне цільне або крупнозубчасте з 5-11 па́рами листочків, нижнє — черешкове, верхнє — сидяче. Квітки дрібні, блідо-рожеві, запашні, зібрані в щитовидну мітелку. Плід — яйцеподібна сім’янка, із чубчиком. Цвіте із травня по серпень, плоди дозрівають у липні-вересні. Дуже поширена в Україні, країнах СНД.
ЗБИРАННЯ ТА ЗБЕРІГАННЯ.
З лікувальною метою використовується в основному кореневище з корінням. Кращий час збору — осінь, можна збирати і ранньої весни́. Після промивання товсті кореневища розрізають на 2-4 частини, потім розкладають шаром завтовшки 15 см і залишають на 1-2 дні для підв’ялювання на повітрі. Температура сушіння не повинна перевищувати 35°С. Строк придатності — 3 ро́ки.
АКТИВНІ РЕЧОВИ́НИ.
Містить ефірну олію, головну частину якої становить складний ефір борнеола й ізовалеріанової кислоти́, вільну валеріанову кислоту та інші органічні кисло́ти, борнеол, алкалоїди (валерін і хатинін), дубильні речови́ни, цукри й інші речови́ни.
ПОКАЗАННЯ ДО ЗАСТОСУВАННЯ.
У медичній практиці валеріану застосовують при хронічних функціональних розладах центральної нервової системи, істерії, судорогах, при порушеннях коронарного кровообігу, для лікування й профілактики стенокардії, пороків се́рця, хвороб о́рганів шлунково-кишкового тракту, пов’язаних із порушенням секреторної функції та ендокринних залоз, при гіперфункції щитовидної за́лози, нецукровому сечовому виснаженні, клімактеричних розладах, авітамінозах; позитивно впливає на статеву активність; застосовується зовнішньо при лікуванні червоного плоского лишаю, у косметиці, для зменшення виділення поту.
У тибетській медицині валеріану застосовують при туберкульозі легенів, пневмонії, бронхітах, кровохарканні, неврастенії, гнійних ранах; у монгольській — як жарознижуючий та анальгезуючий засіб; у корейській — при зубному болю, для зміцнення ясен, видалення ластовиння й пігментних плям.
ПРОТИПОКАЗАННЯ.
При хронічному ентероколіті валеріана лікарська може викликати загострення. Більше півтора-двох місяців без пере́рви валеріану приймати не слід, оскільки можуть виникнути відчуття дискомфорту, головні болі, занепокоєння, порушення з боку шлунково-кишкового тракту.
ЗАСТОСУВАННЯ.
Залити 1 ст. ложку сухого подрібненого кореневища валеріани 1 склянкою холодної кип’яченої води́, настоювати в закритому посуді 12 годин і процідити. Приймати по 1 ст. ложці 3-4 рази на день до їди. Застосовувати при тифі, скарлатині, мігрені.
Залити 10 г подрібненого кореневища 1,5 склянками води́ кімнатної температури, кип’ятити 15 хвилин, остудити. Приймати настій валеріани лікарської по ½ склянки 3 рази на день. Застосовувати при гіпертонічній хворобі першої стадії, що̀ є проявом загального неврозу5.
Примітки:
1 Стаття з книги «Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник» (відп. ред. А. М. Гродзінський; Київ, Головна редакція УРЕ ім. М. П. Бажана, 1991 р.).
2 Стаття з книги Ф. І. Мамчура «Довідник з фітотерапії» (Київ, «Здоров’я», 1984 р.).
3 Стаття з книги Михайла Андрійовича та Івана Михайловича Носалів «Лікарські рослини і способи їх застосування в народі» (Київ, 2013 р. (репринт видання 1958 р.)).
4 Стаття з книги В. В. Кархута «Ліки навколо нас» (видання 3-є, виправлене і доповнене; Київ, «Здоров’я», 1993 р.).
5 Стаття з книги І. С. Алексєєва «Повний атлас лікарських рослин» (Донецьк, ТОВ «Глорія Трейд», 2013 р.).
Немає коментарів:
Дописати коментар