Аїр тростинний
(Acorus calamus L.)
Acorus calamus — багаторічна трав’яниста рослина родини ароїдних. Кореневище товсте, циліндричне, звивисте, жовтаво-зелене, вкрите зверху по спіралі темними широкими листковими рубцями, розташоване горизонтально, майже на поверхні. Стебло прямостояче, нерозгалужене, сплюснуте, з одного боку жолобкувате, з другого — гостроребристе, 80-125 см заввишки. Листки мечовидні. Квітки дрібні, зеленаво-жовті, двостатеві, зібрані в початок. Плід — шкіряста червона ягода. Цвіте́ у травні-липні.
Поширення. Росте́ майже по всій території України по берегах річок і водойм, на болотах і болотистих луках, по днищах балок.
Заготівля і зберігання. Використовують сушені і свіжі кореневища (Rhizoma [мн. rhizomata] Calami). Для сушіння кореневища викопують восени і рано навесні, миють, пров’ялюють на відкритому повітрі, розрізають на куски 15-20 см і сушать у сушарках при температурі 25-30°. Сухої сировини́ виходить 22-23%. Сировина гігроскопічна, тому́ її слід зберігати в сухому місці в закритій тарі. Строк придатності — 3 ро́ки. Сировина відпускається аптеками.
Хімічний склад. Кореневище А. т. містить ефірну олію (до 5%), гіркий глікозид акорин, аскорбінову кислоту (150 мг%), дубильні речови́ни, крохмаль, смо́ли тощо. До складу ефірної олії входять α-пінен, α-камфен, α-камфора, спирти борнеол, евгенол, метилевгенол, циклічні сесквітерпени та їхні похідні тощо.
Фармакологічні властивості й використання. Аїр проявляє тонізуючі, протизапальні, знеболюючі, відхаркувальні, жовчогінні, антибактеріальні та дезинфікуючі властивості. Наявні біологічно активні речови́ни збуджують закінчення смакових рецепторів, посилюють рефлекторне виділення шлункового соку, збільшують кількість соляної кислоти́ в ньому (малі дози А. т. діють протилежно), активізують жовчовидільну функцію печінки, підвищують тонус жовчного міхура і збільшують діурез.
ВНУТРІШНЬО препарати А. т. призначають при неспецифічних порушеннях функції травного тракту (розлад травлення і секреції шлунка, ахілія, запалення кишок, кишкові кольки, метеоризм), як загальнозміцнюючий засіб (при фізичному перевантаженні, після тяжких хвороб і операцій, у похилому віці). В гінекології. А. т. використовують при гіпоменструальному синдромі, вторинній аменореї на ґрунті недостатньої функції яєчників, при патологічному пере́бігу клімаксу. Народна медицина, крім цього, рекомендує вживати А. т. при істерії, неврастенії, судорогах (судомі), асциті, бронхіті, бронхопневмонії, плевриті, відсутності апетиту, млявому травленні, запаленні та виразці шлунка, блюванні, діареї, хворобах жовчних шляхів, нирковокам’яній хворобі, нерегулярних менструаціях. Сік кореневища вживали для посилення зору, поліпшення пам'яті і слуху та щоб позбутися звички до куріння.
ЗОВНІШНЬО А. т. використовують при полисінні, для полоскання при неприємному запаху з рота, стоматиті, для промивання гнійних ран і виразок, для спринцювань при кольпітах. Ванни з кореневищ А. т. призначають при рахіті й золотусі у дітей, гострій та хронічній формах артриту, спричинених порушенням обміну речовин, при хворобах жіночих статевих о́рганів. Кореневища А. т. входять до складу мікстури М. Н. Здренко, шлункових чаїв, таблеток вікаліну та вікаїру, які вживають при виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки та гіперацидному гастриті. Ефірну олію А. т. використовують у стоматології при лікуванні пародонтозу, при виготовленні зубних паст і препарату оліметину, який призначають при нирковокам’яній та жовчнокам’яній хворобах. У литовській народній медицині кореневищами А. т. в поєднанні з ялівцем звичайним, копитняком європейським, звіробоєм звичайним, чебрецем звичайним і кмином звичайним лікують ракові захворювання шлунково-кишкового тракту.
Мисливці й туристи вживають молоді́ соковиті м’які частини А. т. як смачну і корисну їжу, що̀ зміцнює ясна й запобігає псуванню зубів.
Лікарські форми і застосування.
ВНУТРІШНЬО — настій сухих кореневищ (10 г сировини́ на 200 мл окропу) по чверті склянки 3-4 рази на день за 30 хвилин до їди; настойку сухих кореневищ (готують у співвідношенні 1:5 на 40%-му спирті або горілці) по половині чайної ложки 3 рази на день до їди; сік (свіже кореневище подрібнюють, видавлюють під пресом, проціджують через марлю, розводять 20%-им спиртом або горілкою у співвідношенні 1:1) по 1 чайній ложці 2-3 рази на день до їди протягом 2-3 місяців; суміш трави́ золототисячника малого, тирличу жовтого, сухих кореневищ А. т., листя бобівника трилистого, трави́ полину звичайного, шкірки мандарина, 40%-го спирту у співвідношенні 3:4:3:2:2:2:84 готують як настойку і приймають по 1-4 краплі на цукрі при печії, гострому гастриті з сильним больовим синдромом.
ЗОВНІШНЬО — настій сухих кореневищ для спринцювань (30 г сировини́ на 1 л окропу) застосовують 2 рази на день — зранку і ввечері; настій сухих кореневищ (1 чайна ложка на 300 мл окропу, настоюють 2 години, проціджують) застосовують теплим для полоскання ротової порожнини; настій сухих кореневищ (3 столові ложки на 0,5 л оцту) щовечора втирають у волосисту частину голови́ при швидкому випаданні волосся і полисінні1.
ACORUS CALAMUS L . — А́ЇР ТРОСТИННИЙ (лепеха́ звичайна).
Російська назва — аир обыкновенный.
Багаторічна трав’яниста рослина з товстим горизонтальним повзучим кореневищем, покритим численними тонкими корінцями. Кореневище губчасте, зверху зеленкувате, на смак гірке, пекуче, має приємний запах. Листки довгі мечоподібні, м’ясисті. Стебло біля основи червонувате з ліловим відтінком. Квітки дрібні, зеленувато-жовті, зібрані на верхівці стебла́ в циліндричну качалку. Росте́ по берегах річок, на заболочених місцях, у стоячих водах тощо.
Сировина. З лікувальною метою використовують кореневища, які копають напровесні або восени. Миють їх у холодній воді, сортують, ріжуть на дрібні куски і сушать. Після прив’ялювання очищають від кори і продовжують сушити. Добре висушені куски кореневищ повинні легко ламатися, а не гнутися. Сировину пресують у тюки, зберігають у добре провітрюваному сухому приміщенні. Рослина заготовляється і відпускається аптеками.
Хімічний склад. Кореневища аїру містять до 4,8% ефірної олії, до складу якої входять евгенол, борнеол, азарон, камфен, каріофілен, акорон, каламен, проазулен, сесквітерпеновий кетон акоренон та інші терпеноїди, гіркий глікозид акорин, алкалоїд каламін, фітонциди, дубильні речови́ни, аскорбінова кислота, смо́ли, органічні кисло́ти, мінеральні солі.
Дія: тонізуюча, відхаркувальна, жовчогінна.
Фармакологічні властивості і застосування в медицині. Наявні в кореневищах аїру тростинного речови́ни, особливо гіркий глікозид акорин, збуджують закінчення смакових нервів, посилюють рефлекторне виділення шлункового соку, активізують жовчовидільну функцію печінки, підвищують тонус жовчного міхура та діурез. Екстракти з кореневищ аїру мають протизапальні та фунгістатичні властивості. Гіркі субстанції його також є ефективним засобом при стійкому метеоризмі, зменшують спазм кишок, усувають біль при кишкових кольках.
A. Oƶarowski (1976) встановив седативні та анальгетичні властивості препаратів аїру, пов’язані з наявністю в рослині азарону, який у тварин знімає напруження ізольованого відрізка тонкої кишки і спастичний стан, викликаний ацетилхоліном та гістаміном. Проте дія азарону, що̀ міститься в аїрі, дещо слабкіша за дію папаверину. A. Oƶarowski спостерігав цікаве явище. Якщо перед експериментом протягом 2-3 днів вводити гвінейським свинкам або щурам настій аїру, модель астми в них за допомогою аерозолю ацетилхоліну та гістаміну відтворити не вдається.
М. І. Соломченко (1968) вивчав ефективність 3% відвару аїру у хворих на гіперацидний гастрит. Відвар призначали по півсклянки за 30-40 хв перед їдою протягом 2 міс. Після проведення курсу лікування у більшості хворих зникли біль, нудота, печія, поліпшився апетит, нормалізувалася кислотність шлункового соку.
Найчастіше аїр тростинний застосовують при неспецифічних порушеннях функції травного каналу — розладі травлення і секреції шлунка, ахілії, запаленні кишок, кишкових кольках, метеоризмі тощо. Застосовують кореневища аїру і як ліки, що̀ діють загальнозміцнююче, підвищують тонус у людей похилого віку та після перенесених хвороб і операцій, фізичних навантажень.
У народній медицині відвар кореневищ аїру тростинного застосовують при відсутності апетиту, млявому травленні, запаленні та виразці шлунка, блюванні, діареї, інших шлунково-кишкових захворюваннях, хворобах жовчних шляхів і нирково-кам'яній хворобі. Настій кореневищ використовують як протигарячковий та відхаркувальний засіб при бронхіті, бронхопневмонії, судорогах, асциті, плевриті. В Індії вживають кореневища аїру тростинного для лікування різноманітних психічних розладів, зокрема істерії, неврастенії.
Зовнішньо відвар кореневищ рослини застосовують для полоскання при неприємному запахові з рота та промивання гнійних ран і виразок. Ваннами з відвару кореневищ аїру тростинного користуються при гострій та хронічній формах артриту, зумовлених порушенням обміну речовин, при рахіті, скрофульозі та хворобах жіночих статевих о́рганів. Якщо випадає волосся, корисно 2-3 рази на тиждень мити голову відваром суміші однакових частин кореневищ аїру тростинного та лопуха великого. Ефективність препаратів аїру тростинного при гнійних ранах та виразках пояснюється тим, що рослина багата на фітонциди та ефірну олію, які мають активні антисептичні властивості.
Відвар кореневищ аїру тростинного готують з розрахунку 10 г кореневищ на 1 склянку води́.
Настойка кореневищ аїру тростинного являє собою прозору рідину бурувато-жовтого кольору, ароматну, гірко-пряну на смак. Можна приготувати і складну настойку такої суміші: трави́ золототисячника звичайного — 3 частини; тирличу жовтого — 4 частини; кореневищ аїру тростинного — 3 частини; листків бобівника трилистого, трави́ полину звичайного, шкірки мандарина — по 2 частини; 40%-го спирту — до 84 частин. Цю настойку можна вживати по 1-4 краплі на цукрі при печії, гострому гастриті з сильним больовим синдромом. Зовнішньо застосовують як болезаспокійливе розтирання при міозиті, артриті та для ванн (15-20 г на ванну води́) як седативний або тонізуючий засіб.
Кореневища аїру тростинного входять до складу шлункових зборів, таблеток вікаліну та вікаїру, що̀ призначаються при виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, а також при гіперацидному гастриті.
1. Rp.: Т-ræ Calami 30 ml
D.S. По 30 крапель тричі на день за півгодини до їди.
2. Rp.: Rhiz. Acori calami 5,0
Herbæ Equiseti arvensis
Fol. Urticæ dioicæ
Fol. Vaccinii vitis-idææ aa 15,0
M.f. species
D.S. Взяти 1 столову ложку збору на 1 склянку окропу; кип’ятити 15-20 хв, настояти 15 хв і процідити. Вживати по 1 склянці перед сніданком і вечерею при уратурії2.
Acorus calamus L. — АЇР ТРОСТИННИЙ.
Українські на́зви: а́їр тростинний, татарське зілля, лепеха́, шувар; російські на́зви: аир болотный, аир пахучий, ирный корень; польські: tatarak pospolity, ajer, tatarskie ziele.
Родина: Araceæ — ароїдні.
Аїр має повзуче, круглясте, товсте кореневище, усередині біле, м’яке, губчате, зверху жовте або жовто-зелене.
Стебло у основи — червонувате, з ліловим (часто) відтінком, листки — з ясно вираженими жилками, мечоподібні, лінійні, загострені, м’ясисті. Цвіте́ в червні. У нас не дає плодів, а тільки на півдні Європи. Завезений у Європу з Туреччини в XVI столітті. Смак кореневищ — гірко-пекучий. Запах приємний. Рослина всім мешканцям села́ добре відо́ма (у релігійне свято Трійці прикрашають листками житлові приміщення, розстеляють на підлогах, у дворах і в церквах). Розповсюджений повсюди в Україні; у середній частині СНД зустрічається удосталь лише місцями біля берегів річок і ставків, утворюючи зарості.
Збір. Збирають кореневища, викопуючи їх вилами восени або навесні. Миють у холодній воді, відкидають тонкіші коріння, ріжуть на дрібні шматки й сушать.
Вживання. Сучасна медицина користується цією рослиною. В аптеках можна знайти олію з аїрного кореневища, настойку й екстракт.
Кореневища аїру вважаються одним з головних компонентів сумішей для ванн для золотушних і рахітичних дітей.
Кореневища аїру також обов’язковий компонент у вітрогінних сумішах лікарських рослин.
При випаданні волосся 3 рази на тиждень миють голову у відварі із суміші рівних частин аїру й лопуха, додаючи іноді у відвар кілька жмень шишок хмелю.
Усередину аїр приймають у наступних випадках:
1. При млявому травленні п’ють по 3 чашки в день відвару з кореневища аїру: кореневища 15,0 г, води́ 2-3 склянки. Варять 15 хвилин у посуді, прикритому кришкою.
2. За моїми спостереженнями, навіть дуже докучлива печія припиняється, якщо на кінчику ножа 3 рази в день прийняти дрібний порошок з аїрних кореневищ.
3. Аїр входить у суміш трав, що̀ застосовується для лікування запалення сечового міхура.
Зовнішньо:
1. Відвар аїрного кореня з 30,0 г на 1 л води́ жінки́ використовують при хворобах статевих о́рганів для сидячих ванн.
2. Порошок з кореневища аїру застосовують також для присипок гнійних ран і виразок.
3. Мені нерідко доводилося спостерігати гарну дію аїру в суміші з іншими рослинами при захворюванні, яке виражалося в наступному: набрякання язика, а іноді й тріщини на ньому з ознобом, підвищеною температурою й при утрудненому ковтанні. У цьому випадку 3 рази в день полощуть рот відваром з наступної суміші лікарських рослин: кореневища аїру — 10,0 г, листків шавлії — 8,0 г, дубової кори — 10,0 г і листків великої кропиви — 10,0 г на 1 л води́.
4. Аїр застосовується також при зубному болі. Для цього готують ліки та̀к: на півлітра 60°-ої горілки беруть 10,0 г дрібного порошку кореневища аїру, збовтують, пляшку закупорюють пробкою, пробку обв’язують шпагатом. Пляшку, стоячи, обкладають тістом і печуть, як хліб. Виходить ніби горілчаний відвар аїру, чарку якого набирають у рот і тримають на хворому зубі.
У Ровенському районі Ровенської області прийнято в народі приймати цю ж горілку усередину при підозрі на туберкульоз. У таких випадках випивають по чарці цієї горілки перед обідом. Якщо горілка міцна, її розводять трохи кип’яченою водою. Люди стверджують, що після двотижневого приймання такої аїрної горілки, кашель стає м’яким, з’являється апетит і значно поліпшується загальний стан хворого. Горілку п’ють тільки один раз у день.
Зберігання. Нероздрібнені кореневища аїру зберігати в бочках, обкладених усередині папером3.
АЇР ТРОСТИННИЙ (лепеха звичайна, татарське зілля) — Acorus calamus L.
Родина арумові — Araceæ.
Як виглядає? Багаторічна трав’яниста рослина 60-120 см заввишки. Кореневище товсте, до 50 см завдовжки, вузлувате, всередині біле, м’яке, губчасте, зверху жовте або жовто-зелене, смак його гірко-пекучий, запах приємний. Стебло біля основи червонувате з ліловим відтінком, квітки зібрані в товсте, м’ясисте суцвіття — качан. Листки з виразно виявленими жилками, мечовидні, лінійні, загострені, м’ясисті. Плід — довгаста суха ягода. В українських умовах не достигає. Цвіте́ в червні.
Де росте́? По всій території України в стоячих водах коло берегів річок, ставків, боліт, місцями великими заростями, крім Карпат і Полинного Степу.
Що̀ й коли збирають? Кореневища, викопуючи вилами, восени або напровесні. Їх миють у холодній воді, сортують, ріжуть на дрібні куски і сушать.
Коли застосовують? Як тонізуючий засіб при пригніченні центральної нервової системи; при хворобах шлунково-кишкового тракту, млявому травленні (підвищує збудність смакових закінчень), проносах; як сечогінний засіб, при хворобах жовчних шляхів, каменях нирок; як протизапальний засіб при малярії (дія алкалоїду каламіну, глікозиду акорину, фітонцидів, леткої олії, дубильних речовин тощо); при порушенні менструального циклу у жінок для його регуляції; при нервових захворюваннях з судомами, при хронічних захворюваннях спинного мозку з втратою чуття, при посиленому серцебитті.
Застосовують у вигляді чаю. Для цього на 1 склянку холодної води́ дають 1 чайну ложку подрібненого кореня аїру, доводять до кипіння і варять 10 хвилин. П’ють (залежно від потреби) 1-3 склянки на день ковтками при ревматизмі, водянці, блідій немочі, порушенні менструального циклу у жінок. Для регуляції діяльності кишок заварюють 2 столові ложки суміші кореневища аїру, кореня валеріани, кори крушини, листків холодної м’яти і кропиви (у співвідношенні 1:1:3:2:3) в 2 склянках води́ протягом 10 хвилин, проціджують через марлю і п’ють по півсклянки вранці і ввечері.
Сік кореня вживають, щоб посилити зір, для поліпшення пам’яті і щоб позбутися звички куріння (спричинює блювання). Замість відвару можна пити спиртову настоянку кореня аїру в співвідношенні (1:5) — 10-30 крапель тричі на день з водою або на грудочці цукру, цим же настоєм полощуть рот при зубному болю. При печії вживають порошок (0,3-0,5) з кореня аїру, тричі на день по пучці (знижує процеси бродіння в кишках; анемізує і знеболює слизові оболонки). Цей порошок застосовують також зовнішньо. Ним засипають гнійні рани і виразки. Для полоскання горла при ларингіті (біль у горлі, хрипота) і глоситі (запалення язика з опуханням, тріщинами, температурою і утрудненням ковтання) користуються відваром з суміші кореня аїру, листків шавлії, дубової кори і листків великої кропиви (всього порівну). Відвар для полоскання готують та̀к. Беруть 1 столову ложку суміші на 1 склянку холодної води́, варять у посудині, прикритій накривкою, протягом 10 хвилин. Цим відваром полощуть горло і рот тричі на день при цинзі і амфодонтозі.
Відваром із суміші кореневища аїру, кореня лопуха (по одній жмені) і шишок хмелю звичайного (дві жмені) — на 3-4 літри води́ — миють голову при випаданні волосся, лупі двічі на тиждень.
Свіжі листки аїру діють інсектицидно проти бліх та інших кома́х4.
ЛЕПЕХА́ БОЛОТНА (ACORUS CALAMUS L.), РОДИНА «ЛЕПЕХОВІ» — ACORACEÆ.
Це багаторічна трав’яниста рослина заввишки 60-120 см. Корінь повзучий, товстий, усередині білий, м’який, зовні — жовто-зелений. Має приємний аромат, гіркий на смак. Стебло лілового відтінку. Листя мечоподібне, м’ясисте. Цвіте в червні квітами, зібраними в суцвіття у вигляді качанів. Плоди в наших умовах дозрівають рідко. Зустрічається в європейській частині СНД, в Середній Азії, Сибіру й на Далекому Сході. Росте́ в основному в стоячих водах біля берегів боліт, рік, озер. Найчастіше зростає великими групами, утворюючи зарослі.
ЗБИРАННЯ ТА ЗБЕРІГАННЯ.
З лікувальною метою збирають коріння лепехи. Їх викопують вилами навесні або восени. Потім добре промивають у холодній проточній воді, очищають від тонких відгалужень і ріжуть на шматки завдовжки 5-6 см. Грубі частини кореня ріжуть уздовж на дві частини. Сушать обов’язково в тіні́. При цьому необхідно стежити за тим, щоб температура повітря не перевищувала 30°С. Ознакою добре висушеного кореня є його здатність ламатися при згинанні. Зберігають сировину в щільно закритих коробках у теплому приміщенні, не допускаючи вологи. Строк зберігання — 3 ро́ки.
АКТИВНІ РЕЧОВИ́НИ.
Кореневище лепехи болотної містить запашну каламусову ефірну олію (до 4,8%), що складається з пинену (до 1%), камфену (до 7%), каламену (до 10%), d-камфори (до 8,7%), акарону, ізоакарону, евгенолу, азарону, проазулену. У кореневищі містяться також гіркий глікозид акорин C36H60O6, дубильні речови́ни, камеді, крохмаль, аскорбінова кислота (до 150 мг%), танін. Трава лепехи багата крохмалем (до 20%). Крім цього, містить холін, смо́ли, глікозид люценинон. Специфічний запах лепехи, а також багато лікувальних властивостей обумовлені ефірними оліями.
ПОКАЗАННЯ ДО ЗАСТОСУВАННЯ.
Тонізуючий засіб при захворюваннях нервової системи, при шлунково-кишкових хворобах. Лепеха входить до складу трав’яних зборів для лікування запалення сечового міхура, алергії, для полоскання ротової порожнини при пародонтозі. Сік кореня вживають для підвищення зору, поліпшення пам’яті.
В Індії, як і в Китаї, лепеху використовують як тонізуючий засіб при неврозах. Крім того, її призначають при психічних розладах, бронхіальній астмі, укусах змій. Застосовується лепеха й для боротьби з комахами.
ПРОТИПОКАЗАННЯ.
Лікарські форми лепехи болотної не можна застосовувати при вагітності.
ЗАСТОСУВАННЯ.
Настойка: настойку кореневищ лепехи готують на 40%-му спирті (1:5). До складу настойки входять трава золототисячнику, тирличу (по 4 частини), кореневища лепехи (2 частини), листя бобівника, трава полину, кірки мандарина (по 1 частині), 40%-ий спирт (до 65 частин). Приймати настойку по 20 крапель 2 рази на день перед їдою.
Настій: настій кореневищ лепехи готують із розрахунку 10 г кореневищ на 200 мл води́5.
ШУВА́Р ЗВИЧАЙНИЙ (Acorus calamus).
Ця рослина має ще одну на́зву: аїр, лепеха́, татарак, татарське зілля. Прийшла вона дійсно десь з Азії, може, за часів Хмельницького чи Сагайдачного.
Рослина ця ще недавно була вихвалювана лікарями під небеса, а за останні 50-60 літ минула її слава, однак не зовсім слушно. Правда, не будемо тепер давати солодкі конфітюри (варення) з шувару проти апоплексії, не будемо зміцнювати пам’яті оливою з шувару.
Однак деякі рецепти, знані ще нашим запорожцям, може, придадуться, напр. компрес, зволожений міцною горілкою і присипаний порошком із сушеного коріння шувару— на поверхневі шкірні рани й ве́реди. Так са́мо донедавна ще (в минулім столітті) над Доном і Дніпром лікували заблукану холеру. Хворому давали що дві години раз столову ложку відвару з шувару, раз келишок солодкої горілки з полину, одночасно натирали но́ги й ру́ки настоєм з гірчиці проти м’язових корчів. Замість води́ давали пити тільки гарячий ґроґ (горілку з цукром). Будь-що-будь, така курація не відстрашувала хворих.
Але покиньмо історію лікування цією рослиною і перейдім до сучасності.
Шувар росте́ громадками над берегами українських вод. Кожний знає його ясно-зелене мечувате листя, що ним умаюють хату й церкву на Зелені́ свята. До лікування береться шуваровий корняк, не раз завдовжки 20-30 см, званий «аїрним коренем» в продажу. Цей «аїрний корінь» треба по висушенні (можна підігрівати) очистити від верхнього на́росту і покраяти на рівні сантиметро́ві шматочки. Сухий корняк повинен мати жовто-білий колір, губчасту будову, смак гіркаво-запашний. Викопувати корінь напровесні або пізньої осені.
Шуварове коріння — приятель людського шлунку; при дуже закоренілій малярії-квартані (коли й хіна не помагає) варто давати його в порошку 3-4 до 6 грамів денно.
Напар шуварового коріння —дві столові ложки на 1½-2 склянки окропу на день — даємо при катарах шлунку, при анемії й ослабленні кишок. Горілка на шуварі (1-2 келишки) завжди до́бра при шлунково-кишкових епідеміях. При скрофулах у дітей даємо їм конфітюри з шувару. Варити, як конфітюри з дині6.
► Матеріали англійською мовою | ► Матеріали московською мовою |
Примітки:
1 Стаття з книги «Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник» (відп. ред. А. М. Гродзінський; Київ, видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992 р.).
2 Стаття з книги Ф. І. Мамчура «Довідник з фітотерапії» (Київ, «Здоров’я», 1984 р.).
3 Стаття з книги Михайла Андрійовича та Івана Михайловича Носалів «Лікарські рослини і способи їх застосування в народі» (Київ, 2013 р. (репринт видання 1958 р.)).
4 Стаття з книги В. В. Кархута «Ліки навколо нас» (Київ, «Здоров'я», 1974 р.).
5 Стаття з книги І. С. Алексєєва «Повний атлас лікарських рослин» (Донецьк, ТОВ «Глорія Трейд», 2013 р.).
6 Стаття з книги Ю. І. Липи «Ліки під ногами: Про лікування рослинами» (Київ, «Україна», 1996 р.).
Немає коментарів:
Дописати коментар