Полин гіркий
(Artemisia absinthium L.)
Artemisia absinthium — багаторічна трав’яниста сріблясто-сіра рослина родини айстрових (складноцвітих). Сте́бла прямостоячі, 50-125 см заввишки, слаборебристі, у верхній частині розгалужені. Листки чергові, зверху білувато-шовковисті, з просвітчастими крапчастими залозками; нижні — довгочерешкові, трикутно-серцевидні, тричіперисторозсічені; серединні — сидячі, двічіперистороздільні; верхні — сидячі, перистороздільні; лопаті листків лінійно-довгасті, притуплені. Квітки жовті, різнорідні, в майже кулястих пониклих кошиках, зібраних гронами у волотисте суцвіття; крайові квітки — жіночі, решта — двостатеві. Плід — сім’янка. Цвіте́ з липня до вересня.
Поширення. Полин гіркий росте по всій території України на полях і пустирях, біля доріг та поблизу жител.
Заготівля і зберігання. Для виготовлення ліків використовують траву (Herba Absinthii) і листя (Folia Absinthii) рослини. Листя полину збирають до цвітіння рослини (беруть добре розвинені прикореневі або стеблові листки, зриваючи їх без черешків). Траву заготовляють на початку цвітіння рослини, зрізуючи серпами або ножами нездерев’янілі верхівки стебел завдовжки 20-25 см. Зібрану сировину зразу ж сушать у затінку на вільному повітрі або в добре провітрюваному приміщенні, розкладаючи тонким (3-5 см завтовшки) шаром на тканині чи папері й час від часу перемішуючи. Штучне сушіння проводять при температурі 40-45°. Сухої сировини́ виходить 24-25%. Зберігають у щільно закритих банках або бляшанках. Строк придатності — 2 ро́ки. Трава полину є у продажу в аптеках.
Хімічний склад. Сировина полину гіркого має у своєму складі ефірну олію (0,5-2%), флавоноїди (артемізетин та інші), дубильні речови́ни, лігнани, органічні кисло́ти, каротин і вітамін С, В6 та ін. До складу ефірної олії входять сесквітерпенові спирти (абсинтин, анабсинтин та артабсинтин), сесквітерпенові лактони, туїловий спирт, вуглеводні (бізаболени, пінен, кадинен, феландрен, каріофілен та сепінен), кетон туйон, моноциклічні кетолактони тощо.
Фармакологічні властивості і використання. Полин гіркий є одним з представників гіркот: він збуджує апетит, рефлекторно стимулює діяльність залоз травного каналу, підвищує секрецію жовчі, панкреатичного й шлункового соку. В помірних дозах полин виявляє заспокійливу дію, а при дії великих доз спостерігається наростання явищ збудження з наступним пригніченням. Крім того, полин має протизапальні, антисептичні, противиразкові й глистогінні властивості. Полин гіркий прописують у вигляді густого екстракту, настою або настойки як гіркоту, що̀ поліпшує апетит і збуджує діяльність травних о́рганів, при гастритах як з підвищеною, так і з недостатньою кислотністю, при захворюваннях печінки і жовчного міхура, при всіх явищах фізіологічної слабості — загальному погіршенні живлення, після тривалих виснажливих хвороб, при анемії, скрофульозі й диспепсіях. Полин входить до складу інгредієнтів для виготовлення настойки гіркої (Tinctura amara), шлункових таблеток (Tabulettæ Stomachicæ cum extracto Belladonnæ), апетитних чаїв та жовчогінних чаїв. Дуже популярне лікування полином гірким у народній медицині. Крім усіх вищезазначених випадків, усередину його дають при гарячці й малярії, туберкульозі й золотусі, при захворюваннях печінки, що̀ супроводжуються жовтяницею, хворобах селезінки, запальних процесах у нирках і сечовому міхурі, водянці, геморої й холері (як дезінфікуючий засіб), при безсонні, постійному запамороченні, спазмах у животі й ядусі, при недостатніх і нерегулярних менструаціях та нічних полюціях. Для лікування алкоголізму застосовують настій із суміші трави́ полину гіркого і чебрецю плазкого. При зовнішньому застосуванні препарати полину діють знеболююче, антисептично, протизапально. Розведену кип’яченою водою у співвідношенні 1:10 настойку використовують для компресів і примочок при забиттях, саднах, ранах, хворобах очей та при укусах кома́х. Свіже потовчене листя з успіхом застосовують при крововиливах на тілі внаслідок травм, при вивихах і розтягу сухожилків. Настоєм трави́ полину, який застосовують у вигляді клізми (після випорожнення) з додаванням часнику (в 1 склянці настою відварюють середню головку часнику), виганяють гостриків. Клізму повторюють кілька днів підряд до повного зникнення глистів. Полоскання настоєм проводять при неприємному запаху з рота.
Лікарські форми і застосування.
ВНУТРІШНЬО — екстракт полину густий (Extractum Absinthii spissum) по 10-20 крапель за 30-40 хвилин до їди 3 рази на день; настойку полину (готують на 70%-му спирті у співвідношенні 1:5) по 15-20 крапель 3 рази на день за 15-20 хвилин до їди; настій трави́ (10 г або 2 столові ложки сировини́ на 200 мл окропу) по чверті склянки 3 рази на день за 30 хвилин до їди; настій трави́ (1 чайну ложку сировини́ на 200 мл окропу, настояти 10 хвилин) по 3 столові ложки протягом 10 днів натщесерце (вранці) і ввечері (перед сном) при аскаридозі (після кожного прийому настою з’їдають по півсклянки свіжонатертої моркви); 15 г суміші трави́ полину гіркого і чебрецю плазкого, взятих у співвідношенні 1:4, варять 5 хвилин у склянці окропу, охолоджують, відціджують і п’ють по 1 столовій ложці 3 рази на день протягом 2-3 місяців.
ЗОВНІШНЬО — настій трави́ (1-2 чайні ложки сировини́ на 200 мл окропу) для полоскання ротової порожнини 4-6 раз на день. Тривале надмірне вживання препаратів полину може спричинити отруєння. Не рекомендується вживати препарати полину вагітним жінкам1.
ARTEMISIA ABSINTHIUM L. — ПОЛИН ГІРКИЙ.
Російська назва — полынь горькая.
Багаторічна трав’яниста рослина з родини складноцвітих заввишки до 1 м, сріблясто-сірого кольору, з різким запахом, гірка на смак. Стебло пряме, у верхівковій частині галузисте. Листки шовковисто-сірі, двічіпірчасторозсічені, чергові: верхні — ланцетовидні, приквіткові — трилопатеві. Суцвіття — кулясті кошики, зібрані в однобоку волоть. Квітки трубчасті, жовті.
Цвіте́ у липні-серпні.
Росте як бур’ян поблизу жител, вздовж доріг, у засмічених місцях, на необроблюваних полях, пустирях. Поширений майже по всій території СРСР.
Сировина. Для виготовлення ліків використовують траву (вкриті листками верхівки стебел) і окремо листки. Збирають під час цвітіння рослини, зрізуючи верхівки квітконосних стебел. Сушать у затінених місцях, на горищах під залізним дахом, розкладаючи тонким шаром. Зберігають у сухому приміщенні окремо від інших лікарських рослин, які можуть перейняти аромат полину.
Рослина заготовлюється і відпускається аптеками.
Хімічний склад. Полин містить гіркі глікозиди абсинтин і анабсинтин, смо́ли, білко́ві речови́ни, танін, каротин, аскорбінову кислоту, солі органічних кислот, крохмаль, ефірну олію (близько 2%), до складу якої входять туйоновий спирт, кетон туйон, терпени (кадинен, пінен, феландрен), азулен, хамазуленоген.
Дія: посилює секреторну діяльність залоз і регулює функцію травного каналу, має жовчогінну та жовчотворну здатність, глистогінну, протимікробну та інсектицидну властивості.
Фармакологічні властивості і застосування в медицині. Подразнюючи закінчення смакових нервів, діючі речови́ни полину рефлекторно активізують секреторну функцію травного каналу. Провідну роль при цьому відіграє́ абсинтин.
Абсинтин — гіркий на смак глікозид — стимулює функцію залоз травного каналу, підвищує секрецію жовчі, панкреатичного і шлункового соку. У великих дозах він збуджує центральну нервову систему з наступним пригніченням її.
У науковій медицині препарати полину — настої, настойки та екстракти (здебільшого в поєднанні з іншими, подібними за своєю дією на організм, рослинами) — застосовують як гірко-пряну речовину, що̀ збуджує апетит.
У народній медицині полин гіркий здавна використовують дуже широко. Крім зазначених вище випадків його вживають при жовтяниці, захворюваннях печінки, запальних процесах у сечовому міхурі і нирках, при набряках і хворобах селезінки. У помірних дозах полин виявляє заспокійливу дію (особливо олія з насіння) при безсонні, постійному запамороченні, кишкових спазмах, а також при ядусі.
Листки і квітучі верхівки рослини вживають як протиглисний, збуджуючий апетит і поліпшуючий травлення засіб. Для цього рекомендують таку суміш: порошок листків полину гіркого (2-3 г), порошок лакричного кореня (2 г), порошок зеленого анісу звичайного (0,5 г). Вживають протягом 5 днів натще. Поєднання пива з полином гірким (1 частина листків полину, 30 частин пива) дає позитивні наслідки при глистній інвазії.
Траву полину гіркого застосовують як тонізуючий засіб для посилення діяльності о́рганів травлення. При цьому застерігають, що абсинтин, який міститься у полині, хоч і не є токсичною речовиною, при тривалому вживанні може ви́кликати атонію кишок. Рекомендують готувати екстракт або вино з сухих листків полину гіркого (30 г), 60%-го етилового спирту (60 мл) і білого вина́ (100 мл). Настоюють рослину на спирті протягом 24 год, потім добавляють вино, через 10 днів проціджують. Вживають не більше як півсклянки на добу, оскільки в ефірній олії цього препарату є токсична речовина і застосування її у великій дозі може ви́кликати судороги (Н. Г. Ковальова, 1971).
У народній медицині настій квіток полину гіркого п’ють при виразковому коліті, запальних процесах у товстій кишці, при геморої, неприємному запахові з рота, при епілепсії, озе́ні та ряді інших захворювань. Свіжим соком полину, змішаним з алкогольним напоєм, лікують нирковокам’яну хворобу, безсоння. Цей засіб використовують і при глистах та для швидкого гоєння ран.
О. П. Попов (1965) рекомендував свіжий сік полину гіркого застосовувати при пораненнях з метою знезараження, заспокоєння болю та припинення кровотечі. Свіжі потовчені листки полину дають добрий лікувальний ефект при крововиливах на тілі внаслідок травм, при вивихах, розтягненні сухожилля. Вони діють знеболююче, антисептично, протизапально.
Препарати полину гіркого, вжиті всередину, як дезінфікуючий засіб, дають позитивні наслідки при холері.
Відваром 15 г суміші полину гіркого з чебрецем боровим (1 частина полину на 4 частини чебрецю) в 1 склянці води́ лікують від алкоголізму. Вживають по 1 столовій ложці тричі на день. Курс лікування триває 2-3 міс.
Як заспокійливий та знеболюючий засіб при калькульозному холециститі готують чай з суміші листків полину гіркого, шавлії лікарської та ягід ялівцю (взятих порівну). П’ють цей чай 3 склянки протягом дня.
1. Rp.: Herbæ Artemisiæ absinthii
Herbæ Centauri vulgaris aa 40,0
M.f. species
D.S. Одну чайну ложку збору залити 1 склянкою окропу, настояти у теплому місці 7-10 хв і процідити. Випити протягом дня.
2. Rp.: Herbæ Artemisiæ absinthii
Fructuum Juniperi communis 15,0
Fol. Salviæ officinalis aa
M.f. species
D.S. Одну столову ложку збору залити 1 склянкою окропу, кип’ятити 15 хв, після цього настояти 15 хв і процідити. Вживати по 1-2 склянки перед сніданком2.
Artemisia absinthium L. — ПОЛИН ГІРКИЙ.
Українська назва: полин; російська: полынь; польська: piołun.
Родина: Compositæ — складноцвіті.
Дуже популярна, усім відо́ма рослина. Полин гіркий має широке поширення, росте по пустирях, парових посівах, межах, полях і фактично є бур’яном. Цвіте́ в липні-серпні.
Збирають під час цвітіння вітки із квітами й листами.
Дія на організм людини: зміцнює шлунок, жене круглих глистів, затримує пронос, підсилює мляву перистальтику кишок.
Вживання.
Полин уживає наукова й народна медицина, причому народне лікування цією рослиною не відходить від наукової медицини й користується всіма її методами. Істотними лікувальними речовинами в полині вважають полинову ефірну олію й гіркі речови́ни. Полин уживається усередину в порошках, настої (на спирті, горілці) і відварі як вітрогінний засіб, що̀ збуджує травну діяльність шлунково-кишкового тракту й посилює апетит. Зовні — для компресів і примочок на забиті місця́, а також у клізмах проти круглих глистів.
Полином не слід зловживати, особливо при недокрів’ї. Тривале, надмірне застосування полину, навіть у незначних дозах, може ви́кликати судороги й конвульсії, галюцинації, а то й божевілля.
Привожу декілька, безсумнівно, ефективних народних рецептів застосування полину.
Всередину.
1. При кольках у печінці — відвар з листків полину, шавлії і ягід ялівця, узятих нарівно по вазí; п’ють по три склянки в день.
2. При початковій стадії запалення сліпої кишки п’ють два рази на день, ранком і ввечері, полинову настоянку на спирті по 12-15 крапель на ложку води́.
3. При катарі товстих кишок приймають кожні дві години по столовій ложці напар з листків полину й шавлії, а замість чаю п’ють рідкий відвар з рису.
4. Круглих глистів виганяють, приймаючи по три ложки чаю з листків полину протягом десяти днів ранком (натще) і ввечері (перед сном). Щораз після цього чаю рекомендується з’їсти півстакана свіжостертої моркви.
5. При смороді з носа спершу намагаються видалити першопричину, якою може бути хвороба горла, шлунку, зіпсовані зуби, цинготні ясна та ін., а потім п’ють щодня по три рази в день (до зникнення недуги) чай з листків полину й перцевої м’яти, узятих нарівно.
Зовнішньо.
1. Забиті місця́ й пухлини обкладають ганчірочками, намоченими у водному настої полину або при відсутності полину — у настої арніки (Arnica montana L.)3.
2. Для знищування гостриць — маленьких білих глистів, що̀ гніздяться в задньому проході, після випорожнення роблять невелику клізму (склянка рідини) з відвару часнику (однієї середньої голівки) на 1½ склянки полинової водної настоянки. Цю рідину затримують можливо довше й випускають. Клізми повторюють кілька днів поспіль4.
ПОЛИН ГІРКИЙ (полынь горькая) — Artemisia absinthium L.
Про полин як лікарську рослину згадують античні автори, які приписували їй велику цілющу силу. В середні віки вважали, що полин поліпшує травлення, зігріває тіло і виганяє отруту й жовч. У Росії в XVII ст. його використовували як засіб, що̀ лікує гнійні рани та пухлини.
Про полин створено багато легенд. В одній з них розповідається, що половецькі о́рди, на чолі яких було два брати — хани Отрок і Сирчан, потерпіли поразку від Володимира Мономаха, після чого один з них пішов у глиб степів, а другий почав правити на Кавказі. Після смерті Володимира Сирчан запропонував Отроку повернутися в рідні краї. Але ображений хан не піддавався ніяким умовлянням. Тоді Сирчан послав до нього гінця з пучком сухого полину. Сталося чудо: вдихнувши аромат рідних степів, Отрок не міг устояти перед могутнім покликом батьківщини і повернувся.
Полин гіркий — багаторічна рослина (50-120 см заввишки) з міцним стрижневим коренем і коротким кореневищем з родини складноцвітих [Asteraceæ (Compositæ)]. Стебло пряме, гіллясте, як і вся рослина, білувато-сіроповстисте від притиснутих сріблястих волосків. Прикореневі листки довгочерешкові, трикутно-округлі, тричіперистороздільні, окремі частки їх ланцетні, цілокраї, на верхівці притуплені. Стеблові листки сидячі, чергові, перистороздільні, з лінійно-довгастими тупими сегментами. Суцвіття — верхівкова волоть з дрібними (2,5-3,5 мм у діаметрі), майже кулястими пониклими кошиками. Всі квітки в кошику трубчасті, двостатеві, з жовтою оцвітиною. Плід — довгасто-оберненояйцеподібна сім’янка, без чубка.
Росте в змішаних і листяних лісах, на галявинах, вирубах, уздовж доріг та просік, на городах й в забур’янених місцях.
Містить глікозиди абсинтин й анабсинтин, які надають траві дуже гіркого смаку, ефірну олію, азулен, смолисті та білко́ві речови́ни, солі яблучної й янтарної кислот, вітамін С, каротин.
Застосовують як засіб, що̀ стимулює діяльність травних о́рганів і підвищує апетит; має антианемічні властивості. В гомеопатії вживають при пониженій кислотності, захворюваннях печінки і жовчного міхура та як засіб від нежиті.
Полин можна культивувати на ділянці, яка не придатна для вирощування інших, більш вимогливих рослин. Його розмножують вегетативно поділом куща і насінням. Незібрана трава полину плодоносить, утворює мікрозарості, які можна використовувати при заготівлі лікарської сировини́.
Одна рослина утворює понад 100 тис. сім’янок, які добре проростають з поверхні ґрунту або з незначної глибини́.
Заготовляють траву у фазі цвітіння (липень-серпень), її верхівку зрізують ножами або серпами. Сушать на горищах під залізним дахом або під навісами з доброю вентиляцією, розкладаючи тонким шаром на мішковині чи папері5.
Примітки:
1 Стаття з книги «Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник» (відп. ред. А. М. Гродзінський; Київ, видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992 р.).
2 Стаття з книги Ф. І. Мамчура «Довідник з фітотерапії» (Київ, «Здоров’я», 1984 р.).
3 Дуже рідка на Волині рослина. І. М. Носаль.
4 Стаття з книги Михайла Андрійовича та Івана Михайловича Носалів «Лікарські рослини і способи їх застосування в народі» (Київ, 2013 р. (репринт видання 1958 р.)).
5 Стаття з книги Ф. І. Мамчура та Я. Д. Гладуна «Лікарські рослини на присадибній ділянці» (видання друге; Київ, «Урожай», 1989 р.).
Немає коментарів:
Дописати коментар