Миколайчики плоскі
(Eryngium planum L.)
Eryngium planum — багаторічна гола рослина родини зонтичних. Стебло 30-80 см заввишки, у верхній частині розгалужене, синювате. Листки шкірясті, прикореневі — довгочерешкові, цілісні, колючі, нижні стеблові — короткочерешкові, цілісні, або більш-менш роздільні, верхні — сидячі, 3-5-роздільні, поділені на колючі частки. Квіткові головки яйцевидні, розміщені на кінцях гілок, листочки-обгортки — з колючими зубцями. Пелюстки голубí. Плід — двосім’янка, вкрита лусочками. Цвіте́ у червні-вересні.
Поширення. Росте на більшій частині України, крім Карпат та Кри́му, по степах, перелогах, пісках, по заплавних луках, біля шляхів.
Заготівля і зберігання. Збирають траву (Herba Eryngii plani) під час цвітіння рослини, зрізуючи її серпом. Рослина неофіцинальна.
Хімічний склад. Трава містить ефірну олію (0,1-0,2%), сапонін (0,5%), таніди (до 1,5%), яблучну, лимонну, малонову, щавлеву та гліколеву кисло́ти і поліацетиленові сполуки. Корені мають близький до трави́ вміст хімічних речовин.
Фармакологічні властивості і використання. Рослина виявляє сечогінну і протиспастичну дію. Вживають її як ефективний засіб від кашлю, особливо у дітей. У народній медицині цю рослину використовують при водянці, статевих розладах, від шлункового й серцевого болю, при безсонні, ревматизмі, зубному болі й карієсі та при бронхіальній астмі. Корені вважались протиотрутою при отруєнні грибами. Зовнішньо миколайчики застосовують для ванн при фітодерматозах і артриті. В їжу використовують, як і миколайчики польові.
Лікарські форми і застосування.
ВНУТРІШНЬО — настій трави́ (2 чайні ложки сировини́ на 2 склянки окропу, настояти 15 хвилин), випити до їди за 4 прийоми як протиспастичний засіб; настій трави́ з коренем М. п., подорожника великого, чебрецю звичайного (по 1 столовій ложці кожного на 0,3 л окропу) випити за день у 3-4 прийоми як засіб проти кашлю та бронхіту.
ЗОВНІШНЬО — відвар (200 г трави́ або коренів, варити 10 хвилин у 3 л води́) вилити у ванну або використати для компресів при фітодерматозах1.
МИКОЛАЙЧИКИ ПЛОСКІ (Eryngium planum L.).
Рос. назва: синеголовник плосколистный.
Родина: Apiaceæ (Umbelliferæ) — зонтичні.
Багаторічна рослина, заввишки 30-80 см, із стеблом, розгалуженим тільки у верхній його половині. Уся разо́м з листками — звичайно синьо-голуба. Листки у нижній половині стебла́ неподільні, яйцевидно-серцевидні, пилчасті, черешкові; у верхній — сидячі, або короткочерешкові, три-, п’ятироздільні, колючкозубчасті. Квіти з голубуватими пелюстками, зібрані в яйцевидно-головчасте суцвіття; листочки-обгортки — ланцетно-лінійні, на верхівці і по кра́ю з колючими зубцями. Плід — двосім’янка, вкрита лусочками. Цвіте́ у VI-VII, окремі екземпляри у VIII. Росте на степових схилах, пісках, вздовж доріг, на перелогах, заплавних луках. Поширений на більшій частині України, крім Карпат та Кри́му.
Заготовляють всю рослину з коренем, або тільки корені, після визрівання насіння. Викопують рослини, кореневі частини відмивають проточною водою. Легше викопувати після дощу. Сушать як звичайно.
За біохімічним складом надземна частина містить 0,5% сапонінів, 1,46% дубильних речовин, 0,12-0,14% ефірної олії, флавоноїди, аскорбінову кислоту (в прикореневих листках 163 мг% на сиру́ вагу). Крім того, яблучну, лимонну, малонову, щавлеву та гліколову кисло́ти і поліетиленові сполуки. Корені мають близький до трави́ вміст хімічних речовин.
В народі вживають рослину з коренем від кашлю і не тільки простудно-бронхіального, але і від кашлюку, особливо в дитячій практиці. Крім того, при ревматизмі, сильній набряклості. Самі корені вважаються хорошим сечогінним засобом, що̀ діє одночасно і потогінно, сприяє кращому відходженню завалів з дихальних шляхів, діє і відхаркувально. Лікарі Греції та Риму ще дві тисячі років тому застосовували миколайчики плоскі при захворюваннях печінки, епілепсії, як жовчогінне і сечогінне. У вітчизняній народній медицині рослину використовували при декотрих захворюваннях се́рця, зубному болю, мігрені, алергії, безсонні, епілепсії, анемії. У народній медицині західноєвропейських країн надземну частину застосовували при нирковокам’яній хворобі, судомах, сіпанні повік; корені — як сечогінне. Є відомості про використання зілля при водянці, карієсі. Корені допомагають при отруєнні грибами. Зовнішньо застосовують для ванн при дерматозах і артриті.
В народі вживають настій (з однієї столової ложки подрібненої трави́ на півлітра окропу, настоюють протягом години). Приймають по півсклянки до їди тричі на день, решту насто́ю зливають, в нього відтискують використану траву і цю частину насто́ю (буде близько третини склянки) вживають перед сном. Для зовнішнього використання: відвар (до 10 хв) з двох склянок подрібненої трави́ на три літри води́. Потім його вливають у ванну. Такий же відвар беруть і для лікувальних примочок, компресів.
Зберігають траву і корені в мішечках. Строк зберігання — до 3-х років2.
МИКОЛАЙЧИКИ СИНІ — Eryngium planum L.
Російська назва — синеголовник плосколистный.
Родина зонтичні — Umbelliferæ.
Багаторічна рослина. Стебло пряме, у верхів’ї — гіллясте, досягає висоти́ 60-70 см. На початку року рослина зелена, а в середині лíта набуває своєрідного синьо-крицевого кольору. Квітки блакитні, дрібні. Рослина надзвичайно своєрідна, декоративна. При висушуванні повністю зберігає свій вигляд. Ростуть миколайчики сині на сонячних узліссях, серед галявин, на цвинтарях, в гаях та лісосмугах. Рослина поширена в місцях із помірним і теплим кліматом, зокрема на Кавказі, в Середній Азії, Західному Сибіру.
Сировина. Зрізують стебло рослини на висоті 10 см від землí, під час її цвітіння. Розстилають тонким шаром і добре висушують. Потім подрібнюють і зберігають у щільно закупореній тарі.
Хімічний склад. У траві миколайчиків синіх виявлено летку олію (0,25%), таніди, флавоноїди, сапоніни.
Застосування. Завдяки наявності активно діючих речовин рослина здавна використовується народною медициною при хворобах простудного походження, зокрема при кашлюці, гострих та хронічних запальних захворюваннях о́рганів дихання, пневмонії. Її використовують для усунення серцевих та ниркових набряків при анурії, сечокам’яній хворобі, для поліпшення сну і заспокоєння нервової системи. Беруть 2 чайні ложки подрібненої трави́, заливають 1 склянкою води́, кип’ятять на малому вогні 5 хв і настоюють 1 год. П’ють по 1 столовій ложці 3-4 рази на добу за 30 хв до їди.
Для лікування кашлюку ми поєднуємо траву миколайчиків синіх із травою чебрецю звичайного, підбілу звичайного, меліси лікарської, вересу звичайного, шишками хмелю звичайного у співвідношенні 1:2:2:3:2:1. Беремо 3 столові ложки суміші, заливаємо 2 склянками води́, кип’ятимо на малому вогні 5 хв і настоюємо 1 год. Рекомендуємо дітям до 1 року по 1 чайній ложці 4-5 разів на добу, 1-4 років — по 2 чайні ложки, 5-6 років — по 1 столовій ложці 3-4 рази протягом доби. Цей же відвар ми використовуємо для лікування гострого і хронічного бронхіту у дорослих, а також для лікування сечокам’яної хвороби3.
МИКОЛАЙЧИКИ (ERYNGIUM PLANUM L.), РОДИНА «ЗОНТИЧНІ» − UMBELLIFERÆ.
Багаторічна рослина із прямим стрижневим коренем. Сте́бла заввишки до 1 м, у верхній частині гіллясті. Всі частини рослини, особливо верхня, мають блакитний або фіолетовий відтінок. Листя тверде, шкірясте, по краях з колючими зубцями. Прикореневе листя овальне або яйцеподібне, на довгих черешках. У середній частині стебла́ — неяснолопасне, на коротких черешках. У верхній частині стебла́ листя сидяче, пальчасторозділене, з 3-5 частками. Квітки із блакитними пелюстками зібрані в щільні яйцеподібні голівки. Листочки-обгортки, приквіткові чашолистки ланцетоподібні, з остистими зубцями. Цвіте́ в червні-липні. Плоди яйцеподібні, лускаті. Рослина розповсюджена в Україні.
ЗБИРАННЯ ТА ЗБЕРІГАННЯ.
З лікувальною метою використовують траву й кореневище. Траву миколайчиків збирають під час цвітіння, ріжуть на частини й сушать у тінí на відкритому повітрі. Строк зберігання — 2 ро́ки. Корінь викопують навесні й восени. Сушать на повітрі, попередньо розрізавши навпіл. Строк зберігання — 3 ро́ки.
АКТИВНІ РЕЧОВИ́НИ.
Містить сахарозу й фруктозу; полісахариди; органічні кисло́ти — лимонну, яблучну, щавлеву, гліколеву, малонову; тритерпенові сапоніни; фенолкарбонові сполуки; ефірну олію; ацетиленові сполуки; вітамін С; флавоноїди; вуглеводи; сліди жирної олії.
ПОКАЗАННЯ ДО ЗАСТОСУВАННЯ.
Відвар, настій і настойку трави́ миколайчиків застосовують як спазмолітичний, відхаркувальний і заспокійливий засіб при кашлі, особливо при захворюванні коклюшем; трахеїтах, бронхітах; як заспокійливий засіб при підвищеній дратівливості, тривозі, посмикуваннях м’язів, судорогах, нічних кошмарах і безсонні. Як сечогінний засіб їх препарати використовують при набряках, затримці сечовиділення, каменях у нирках і сечовому міхурі; як знеболюючий засіб рекомендують при болях у грудях і животі, радикулітах, болях у суглобах, зубному болю. Настій трави́ виклика́є й підсилює менструації. Настойка миколайчиків має антитоксичну дію й уживається при отруєнні грибами.
У Древній Греції миколайчики були одними із найбільш шанованих цілющих рослин. За переказами їх кореневище використовували як засіб, що̀ підсилює статеву активність. Миколайчики цінували як засіб для регулювання менструального циклу, ними лікували шлункові й інфекційні захворювання.
ПРОТИПОКАЗАННЯ.
Миколайчики протипоказані при гіпертонії; не можна приймати препарати вагітним; за 2-3 дні перед менструаціями бажано припинити лікування рослиною.
ЗАСТОСУВАННЯ.
Залити 30 г подрібненої трави́ миколайчиків ½ л горілки, настоювати 2 тижні, періодично струшуючи, процідити, віджати залишок. Приймати по 1 ст. ложці 3 рази на день за 30 хвилин до їди 1 місяць. Застосовувати при хворобливому сечовипусканні, хронічному бронхіті, ниркових кольках, каменях у нирках і сечовому міхурі, хворобах печінки. Настойка також є протиотрутою при отруєнні грибами4.
МИКОЛАЙЧИКИ СИНІ, будяк синій (Eryngium planum); з лікувальною метою використовують траву цієї рослини.
Миколайчики сині — багаторічна рослина з родини зонтичних. Росте поблизу доріг, у долинах, на полях, на піщаному, вапнистому, трохи вологому ґрунті, між чагарниками — в помірній і теплій смугах європейської частини [колишнього] Радянського Союзу, в то́му числі й всюди в Україні, на Кавказі, в Середній Азії та в Західному Сибіру, а також у Середній і Південній Європі.
За перший рік зростання рослини у неї розвиваються лише листкові розетки біля основи стебла́, цвіте ж вона на другому році життя з червня по жовтень. На початку року ця рослина зелена, а потім стебло стає спочатку білуватим, а згодом набуває синьо-стального кольору. Це відмітна риса при визначенні цієї рослини.
Стебло у синіх миколайчиків пряме, гіллясте, заввишки до 30-60 см. Прикореневі листки суцільні, довгасто-овальні, серцевидні, з косими шиповидно-загостреними зарубками; верхні стеблові листки 3-5-роздільні, колючо-зубчасті. Квітки в яйцевидних головках, зібраних у щитковидне суцвіття. Листочки-обгортки вузьколанцетні, по краях з рідкими шипами, які не довші за головку. Квітки голубуваті, дрібні. Збирають траву під час цвітіння рослини.
Трава цієї рослини містить у собі сапоніни, мильну речовину відхаркувальної дії, а також таніди — речови́ни, які мало чим відрізняються від таніну, і, крім того, ефірну олію (0,25%).
З 1932 р. сині миколайчики почали застосовувати в науковій медицині як добре випробуваний і ефективний засіб при подразному кашлі та коклюші (чай з трави́).
У народній же медицині цю рослину давно знають як відхаркувальний і заспокійливий засіб при хронічному бронхіті та коклюші, при переляці й безсонні й навіть як болетамувальний засіб при зубному болі (відвар, полоскання або настойка на зуб).
Способи застосування. Відвар: 10,0-200,0; вживати по одній столовій ложці, 4 рази на день.
Настойка: 15,0 (для зовнішнього застосування на зуб)5.
Примітки:
1 Стаття з книги «Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник» (відп. ред. А. М. Гродзінський; Київ, Головна редакція УРЕ ім. М. П. Бажана, 1991 р.).
2 Стаття з книги І. М. Носаля «Від рослини ‒ до людини: Розповіді про лікувальні та лікарські рослини України» (Київ, «Веселка», 1995 р.).
3 Стаття з книги Є. С. Товстухи «Фітотерапія» (видання 2-е, перероблене та доповнене; Київ, «Здоров’я», 1995 р.).
4 Стаття з книги І. С. Алексєєва «Повний атлас лікарських рослин» (Донецьк, ТОВ «Глорія Трейд», 2013 р.).
5 Стаття з книги О. П. Попова «Лікарські рослини в народній медицині» (Київ, «Здоров’я», 1965 р.).
Немає коментарів:
Дописати коментар