Розхідник звичайний
(Glechoma hederacea L.)
Glechoma hederacea — багаторічна трав’яниста рослина родини губоцвітих. Стебло лежаче, вкорінене, з висхідними чотиригранними голими в нижній частині й розсіяно опушеними короткими волосками вгорі квітконосними гілочками, 10-40 см заввишки. Листки супротивні, черешкові, з нирковидною, серцевидно-трикутною або округло-серцевидною зарубчастою пластинкою, майже голі або розсіяно опушені короткими волосками. Квітки неправильні, різнорідні (жіночі і двостатеві), в пазушних 1-3-квіткових дихазіях. Чашечка трубчаста, невиразнодвогуба, з п’ятьма трикутно-ланцетними гострокінцевими зубцями, в 3-4 рази коротшими за трубочку, зовні коротковолосиста. Віночок синьо-фіолетовий, двогубий, зовні коротко-пухнатий; верхня губа віночка до третини надрізана на півкруглі лопаті; середня лопать спідньої губи́ впоперек овальна, зазублена; бокові лопаті яйцевидні, в 2-3 рази вужчі за середню. Плід складається з чотирьох горішковидних часток. Цвіте́ з квітня по серпень.
Поширення. Розхідник звичайний росте по всій території України (в Криму порівняно рідко) по узліссях, серед чагарників, на вологих луках, берегах річок, озер і боліт, як бур’ян уздовж доріг, по канавах, у садках, на городах і полях.
Заготівля і зберігання. Для виготовлення ліків використовують траву розхідника (Herba Glechomæ, синонім — herba Hederæ terrestris). Квітконосні гілочки зрізують під час цвітіння рослини (краще у квітні-травні) і використовують свіжими або сушать у затінку, розкладаючи їх тонким шаром. Штучне сушіння проводять при температурі, не вищій за 35°. Сухої трави́ виходить 20%. Строк придатності сировини́ — 1 рік. Рослина неофіцинальна.
Хімічний склад. У траві розхідника є ефірна олія (0,03-0,06%), сапоніни, дубильні (5,9-7,5%) й гіркі (до 31 мг%) речови́ни, винна, оцтова, кавова, синапова, p-кумарова й ферулова кисло́ти, тритерпенові кисло́ти, холін, смо́ли і каротин (8,2 мг%), вітамін С (30-80 мг%) та вільні амінокисло́ти (метіонін, цистеїн, серин).
Фармакологічні властивості і використання. Препарати розхідника збуджують апетит, активізують травлення, стимулюють загальний обмін речовин в організмі, мають антисептичні, протизапальні, болетамувальні, кровоспинні, відхаркувальні й потогінні властивості, підвищують діурез, виявляють холеретичну, холекінетичну й протитоксичну дію. Настій трави́ розхідника дають усередину при захворюваннях о́рганів дихання (фарингіти, ларингіти, коклюш, хронічні бронхіти, запалення легень, бронхіальна астма), від кровохаркання, для підвищення апетиту, як тонізуючий і вітрогінний засіб, при катарах шлунка і кишечника, захворюваннях жовчного міхура, печінки (особливо при неспецифічних хворобах печінки, що̀ проявляються недостатнім виділенням жовчі, збільшенням кількості шкідливих продуктів обміну речовин у крові, нудотою, збільшенням печінки), селезінки й сечових шляхів (нирковокам’яна хвороба, гострий і хронічний цистит), як допоміжний засіб при хронічних захворюваннях, спричинених неправильним обміном речовин, та як профілактичний засіб проти отруєнь свинцем. У терапевтичних дозах розхідник не отруйний, але передозування може спричинити збільшену слинотечу, пітливість, порушення серцевого ритму і набряк легень. Зібрані навесні рослини придатні як додаток до вітамінних салатів та як спеція для ароматизації супів і соусів. Як зовнішній засіб настій розхідника використовують для примочок при сльозотечі та кон’юнктивіті, для промивання ран, виразок і опіків, для компресів при фурункулах, гнійних набряках, запаленні суглобів, вивихах і переломах кісток та для ванн після виснажливих хвороб (як тонізуючий і стимулюючий засіб). Міцною настойкою розхідника на оцті лікують коросту (2 рази на день натирають уражені ділянки шкіри). Потовчене свіже листя прикладають до наривів. Свіжий сік рослини використовують як засіб від мігрені (втягують в ніс).
Лікарські форми і застосування.
ВНУТРІШНЬО — настій (1 чайна ложка сухої трави́ на 200 мл окропу) по третині склянки 3 рази на день.
ЗОВНІШНЬО — компреси, примочки і промивання настоєм (1 столова ложка сухої трави́ на 200 мл окропу); ванни з відвару (100 г сухої трави́ на 2 л окропу)1.
GLECHOMA HEDERACEA L. — РОЗХІДНИК ЗВИЧАЙНИЙ.
Російська назва — будра плющевидная.
Багаторічна трав’яниста рослина з родини губоцвітих заввишки до 60 см. Сте́бла повзучі, чотиригранні, гілки квітучі, що̀ тягнуться догори. Листки супротивні, нирковидно-округлі або серцевидні — всі черешкові, покриті ніжними волосками. Квітки фіолетові або блакитно-лілові, двогубі, розташовані по 2-3 в пазухах. Листки мають неприємний запах. Цвіте́ розхідник у травні-червні. Росте́ у лісах, садках, біля доріг, під тинами, в кущах та на луках біля річок.
Сировина. Збирають усю надземну частину рослини під час її цвітіння. Сушать у приміщенні, що̀ добре провітрюється, на горищі, під залізним дахом, розстеливши тонким шаром.
Для медичного використання не заготовляється.
Хімічний склад. У траві розхідника звичайного виявлено олію (0,03-0,06%), яка містить альдегіди, дубильні та гіркі речови́ни, холін, смо́ли, органічні кисло́ти. У листках є аскорбінова кислота — 78,9% (Н. Г. Ковальова, 1971).
Дія: антисептична, діуретична, тонізуюча та відхаркувальна.
Фармакологічні властивості і застосування в медицині. У науковій медицині препарати розхідника звичайного не застосовують. Однак їх досить широко використовують у народній медицині. Настій трави́ розхідника популярний як тонізуючий, сечогінний та знеболюючий засіб при сечокам’яній хворобі і сольовому діатезі. Він збуджує апетит, активізує травлення, стимулює загальний обмін речовин в організмі. Препарати розхідника застосовують при хронічному бронхіті, оскільки вони мають антисептичні властивості та розріджують харкотиння. Настій і настойка рослини діють протизапально й кровоспинно.
Народна медицина використовує настій трави́ розхідника при туберкульозі легень з кровохарканням, бронхіальній астмі, анемії, захворюваннях дихальних шляхів, кровохарканні, гострому і хронічному циститі, гепатиті, гепатохолециститі, хворобах селезінки, розладах функцій шлунка і кишок (Б. П. Махлаюк, 1967).
Клінічні спостереження A. Oƶarowski (1976) свідчать про те, що настої та екстракти розхідника ефективні при гастриті, пониженому апетиті, метеоризмі і особливо при хворобах печінки, як активний холеретичний та холекінетичний засіб.
Настій розхідника вживають для ванн, обмивань, компресів при подагрі, переломах кісток, різних висипах на тілі, скрофульозі, гнояках, виразках, гнійних ранах, набряках. Подрібнені свіжі листки (потовчені на тістоподібну масу) прикладають до наривів і таким чином прискорюють їх нагноєння та очищення від гною. Змащують уражені місця́ двічі на день міцною настойкою розхідника на оцті.
При хронічному запаленні легень готують такий настій. Беруть по 2 столові ложки трави́ розхідника і бруньок тополі та 1 столову ложку квіток бузини чорної. Суміш заливають 3 склянками окропу на ніч. Настій випивають за 5 разів протягом дня. Як відхаркувальний засіб ефективний настій суміші листків розхідника звичайного, копитняка європейського і трави́ пари́ла звичайного (по 1 столовій ложці). Цю суміш заливають на ніч 3 склянками окропу. Випивають настій за 5 разів протягом дня (М. А. Носаль, 1958).
При хронічному гепатохолециститі та жовчнокам’яній хворобі вживають по 2 столові ложки соку свіжої трави́ розхідника двічі на день.
Для лікування гострого пієлонефриту, циститу та сечокам’яної хвороби, ускладненої пієлонефритом, беруть 1 столову ложку трави́ розхідника звичайного, 2 столові ложки розтертого насіння моркви дикої та 1 столову ложку коренів вільшини тернистої, настоюють 12 год у 3 склянках окропу. Настій вживають по півсклянки 3-4 рази на день.
Rp.: Herbæ Glechomæ
Herbæ Millefolii
Florum Arnicæ aa 25,0
M.f. species
D.S. Одну столову ложку збору залити 1 склянкою окропу, настояти, процідити. Пити по чверть склянки 4 рази на день2.
Glechoma hederacea L. — РОЗХІДНИК ЗВИЧАЙНИЙ.
Українські на́зви: розхідник звичайний, будра плющовидна, блющик, собача м’ята; російські: будра, котовник; польська: bluszczyk kurdybanek.
Родина: Labiatæ — губоцвіті.
Багаторічна рослина висотою до 60 см зі стеблами, що̀ стеляться, і квітучими здіймаючимися вітками. Нижні листи нирковидно-округлі, верхні — ниркоподібно-серцеподібні, усі черешкові. Квіти по дві-три в пазушних кільцях, фіолетові або блакитнувато-лілові, рідко червонуваті або білі. Запах рослини нагадує м’яту.
Росте по садах, серед чагарників, у лісах, заростях, під парканами, по полях, біля доріг, на цвинтарях. Цвіте із другої половини квітня по липень.
Розповсюджена скрізь, часто в великих масах.
Збирають всю рослину під час цвітіння. Вважається відхаркувальним засобом і таким, що̀ й загоює.
Вживання. У науковій медицині ця рослина зовсім не вживається, а в народній має досить широке застосування, особливо її листки.
Усередину: чай з напара 5 г сушених листків на склянку окропу вживають при болях у животі (шлунку), поганій відрижці, при обкладеному язиці, катарах кишок, нездужаннях нирок і сечового міхура, при пухлинах печінки, при катарах легенів і бронхіті.
Зовнішньо: для загоєння ран, виразок і при нашкірних хворобах.
Ця невелика рослинка доволі популярна і вважається корисною, особливо в сумішах з іншими, подібними їй по дії.
1. Так, при хронічному катарі легенів гарним засобом вважається напар з наступної суміші: 2 столові ложки бруньок топо́лі, стільки ж листків розхідника й 1 столова ложка квітів бузини чорної; запарюють на ніч трьома склянками окропу, а вдень випивають за 5 приймань.
2. Гарним відхаркувальним засобом уважається наступна суміш рослин, узятих нарівно: листи розхідника, копитняка і трави́ пари́ла звичайного (Agrimonia eupatoria L.). 3 столові ложки суміші заливають 3 склянками окропу й парять цілу ніч. Удень випивають за 5 приймань.
Зовнішньо:
1. Добре потовчені й перетворені в тістоподібну масу листи розхідника прикладають на нариви.
2. Місця́ шкіри, заражені коростяним кліщем, натирають 2 рази в день міцною настойкою трави́ розхідника на оцті.
3. При сльозотечі до очей прикладають ганчірочки, намочені в міцному напарі листків розхідника.
Зберігання. Листи розхідника зберігаються в бляшаних коробках, що̀ майже герметично закриваються3.
РОЗХІДНИК ЗВИЧАЙНИЙ (плющик) — Glechoma hederacea L.
Родина губоцвіті — Labiatæ.
Як виглядає? Багаторічна трав’яниста рослина до 60 см заввишки, з повзучими чотиригранними стеблами і квітучими гілками, які тягнуться вверх. Має запах м’яти. Нижні листки нирковидно-округлі, верхні нирковидно-серцевидні — всі черешкові.
Квітки — фіолетові або блакитнувато-лілові, двогубі, рідше червонуваті або білі, по 2-3 в пазушних кільцях. Цвіте́ у квітні-липні.
Де росте́? По садах, серед чагарників, у лісах, по заростях, полях, біля доріг, під тинами, мурами, на цвинтарях — майже по всій території України, в Степу в напрямку до півдня рідшає і нарешті зникає, в Криму зустрічається порівняно рідко.
Що̀ й коли збирають? Усю рослину, під час цвітіння, особливо листки.
Коли застосовують? Як відхаркувальний засіб при катарах легень, бронхіті, емфіземі, при високій температурі; при болях у ділянці шлунка, поганому відригуванні, обкладеному язику, катарах кишок; при каменях нирок, сечового міхура і печінки, жовтяниці; як засіб, що̀ загоює рани, кровоспинний і антисептичний (діють летка олія, дубильні речови́ни і гіркота). На 1 склянку окропу беруть 1 чайну ложку розхідника і настоюють 10 хвилин. П’ють 1 склянку вранці натщесерце і 1 ввечері, перед сном. При хронічному запаленні легень (як рекомендує М. А. Носаль) беруть по 2 столові ложки трави́ розхідника і бруньок тополі та 1 столову ложку квіток бузини чорної, запарюють 3 склянками окропу на цілу ніч, а вдень випивають за 5 разів. Як відхаркувальний засіб ще беруть (порівну) по 1 столовій ложці листків розхідника, копитняка європейського (Asarum europæum L.) і трави́ пари́ла звичайного, заливають на ніч 3 склянками окропу і випивають вдень за 5 разів.
При шкірних хворобах для загоювання ран, виразок кладуть на них листки. Потовчені і перетворені на тістоподібну масу листки розхідника прикладають на нариви; при корості натирають вражені місця́ 2 рази на день міцною настоянкою розхідника на оцті.
При сльозотечі прикладають до очей чисті тампони, змочені міцним напаром розхідника. Ножні ванни (32-35°) з додаванням відвару розхідника приймають при подагрі4.
БУ́ДРА ПЛЮЩЕВИДНА (GLECHOMA HEDERACEA L.), РОДИНА «ЯСНОТКОВІ» — LAMIACEÆ.
Багаторічна трава з повзучим голим або з короткими волосками стеблом завдовжки 20-50 см, із численними пагонами, що̀ вкорінюються. Листя ниркоподібне або опукло-ниркоподібне. Ніжки суцвіття піднімаються. Квітки маленькі, трубчасті, двогубі, фіолетові або синювато-лілові, зібрані пучками по 3-4 штуки в пазухах середніх і верхніх листків. Нижня губа довша за верхню.
Цвітіння — в першій половині лíта. Плід — бурий яйцеподібний горішок завдовжки до 2 мм. Плоди дозрівають у серпні. Рослина дуже запашна. Поширена в Україні, європейській частині СНД.
ЗБИРАННЯ ТА ЗБЕРІГАННЯ.
Лікарською сировиною є трава будри, яку заготовлюють у період цвітіння рослини, зрізуючи сте́бла на висоті 5-10 см від землí. Підв’ялюють і сушать на відкритому повітрі в тінí, розкладаючи тонким шаром. Строк придатності сировини́ — 1 рік. При повільному сушінні якість сировини́ знижується.
АКТИВНІ РЕЧОВИ́НИ.
Надземна частина рослини містить дубильні речови́ни, гірко́ти, холін, каротин, аскорбінову кислоту, смо́ли, вільні амінокисло́ти, камеді, сапоніни, ефірну олію, мікроелементи.
ПОКАЗАННЯ ДО ЗАСТОСУВАННЯ.
Застосовують будру при трахеїтах, бронхітах, запаленнях легенів (як відхаркувальний, протизапальний засіб і той, що̀ загоює рани); а також при хворобах шлунка, кишечника, печінки й жовчного міхура, нирок і сечового міхура — вона регулює діяльність цих о́рганів; при злоякісних пухлинах печінки й інших о́рганів; при післяпологових болях; як болезаспокійливий при нирковокам’яній хворобі і як засіб, що̀ сприяє видаленню піску; при судорогах кінцівок. Зовнішньо будру використовують при виразках, наривах, різних захворюваннях шкіри.
У Болгарії будра застосовується при захворюваннях дихальних о́рганів, запаленні легенів, бронхіті у вигляді відвару: 3 г дрібно нарізаної трави́ залити 250 г окропу. Настоювати, процідити. Випити протягом дня.
У Білорусі будру приймають у вигляді відвару при захворюваннях горла, зобі, втраті слуху, катарі верхніх дихальних шляхів. Зовнішньо — у вигляді компресу з розпареної трави́ на область шиї.
ПРОТИПОКАЗАННЯ.
Приймати тільки за призначенням лікаря. Рослина вважається отруйною, приймати з обережністю, не слід перевищувати дози прийому, щоб уникнути токсичної дії, особливо внутрішньо.
ЗАСТОСУВАННЯ.
Залити 1 ст. ложку трави́ 1 склянкою води́. Поставити на слабкий вогонь, кип’ятити 15-20 хвилин. Застосовувати при фурункулах і наривах, компреси з відвару сприяють більш швидкому їх «дозріванню» і потім очищенню від гною та загоєнню.
Залити 1 ч. ложку свіжої трави́ будри ¼ л окропу, настоювати 1 годину, процідити. Приймати по ¼ склянки теплого настою 2-4 рази на день. Застосовувати при простудних захворюваннях, кашлі, астмі, хронічному нежитю, болях у сечовому міхурі, нирковокам’яній хворобі, жовтяниці, подагрі, недокрів’ї5.
Примітки:
1 Стаття з книги «Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник» (відп. ред. А. М. Гродзінський; Київ, видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992 р.).
2 Стаття з книги Ф. І. Мамчура «Довідник з фітотерапії» (Київ, «Здоров’я», 1984 р.).
3 Стаття з книги Михайла Андрійовича та Івана Михайловича Носалів «Лікарські рослини і способи їх застосування в народі» (Київ, 2013 р. (репринт видання 1958 р.)).
4 Стаття з книги В. В. Кархута «Ліки навколо нас» (Київ, «Здоров’я», 1974 р.).
5 Стаття з книги І. С. Алексєєва «Повний атлас лікарських рослин» (Донецьк, ТОВ «Глорія Трейд», 2013 р.).
Немає коментарів:
Дописати коментар