Суховершки звичайні

---

Суховершки звичайні
(Prunella vulgaris L.)

---

СУХОВЕ́РШКИ ЗВИЧА́ЙНІ; черноголовка обыкновенная.

Prunella vulgaris, синонім Brunella vulgaris — одно-, дво- та багаторічна рослина родини губоцвітих. Сте́бла висхідні, чотиригранні, нерідко червонуваті, 10-40 (60) см заввишки, в нижній частині голі, вище, переважно по ребрах, розсіяно-волосисті, вгорі здебільшого білувато-шерстисті. Листки супротивні, прості, черешкові, видовжено-яйцевидні або майже ланцетні, з клиновидною основою і тупою верхівкою; верхня пара стеблових листків майже сидяча, щільно притиснута до суцвіття. Квітки двостатеві, неправильні, у пазушних 6-квіткових несправжніх кільцях, що̀ утворюють колосовидну яйцевидну або довгасту головку. Чашечка з 10 жилками, двогуба, з плоскою тризубчастою верхньою і двороздільною нижньою губами. Віночок фіолетово-синій, синій або білий, в півтора-два рази довший за чашечку, двогубий; верхня губа цілісна, шоломовидна, нижня — трилопатева, з широкою зубчастою середньою часткою. Плід складається з чотирьох однонасінних горішковидних часток. Цвіте́ з червня до вересня.

Поширення. Суховершки звичайні ростуть майже по всій території України по берегах річок, на луках, узліссях і лісових галявинах, як бур’ян уздовж шляхів, на парових полях, у посівах.

Заготівля і зберігання. Для виготовлення ліків використовують траву суховершків (Herba Prunellæ), яку заготовляють в період цвітіння рослини. Сушать траву в затінку на вільному повітрі або в приміщенні з доброю вентиляцією. Рослина неофіцинальна.

Хімічний склад. Трава суховершків містить дубильні (до 1%), гіркі й смолисті речови́ни, ефірну олію (0,5%), каротин (6 мг%), вітамін К, аскорбінову кислоту (30 мг%), рутин, гіперозид, тритерпеновий сапонін, аглікон якого — олеанолова кислота, та урсолову кислоту (у листі 0,56%). Основними складовими частинами ефірної олії є камфора і фенхон.

Фармакологічні властивості і використання. У народній медицині суховершки звичайні використовують як засіб, що̀ має в’яжучі, антимікробні, жарознижуючі, спазмолітичні й гіпотензивні властивості, підвищує діурез, спиняє кровотечі. Настій трави́ приймають при запаленнях верхніх дихальних шляхів і горла, від кашлю, при туберкульозі горла, гіпертонії, від тиреотоксичного зобу, ревматичного поліартриту, ексудативного діатезу й туберкульозу шкіри та як засіб, що̀ тамує біль у шлунку, при проносі, набряках, хворобах се́рця, епілепсії й жіночих хворобах. Використовують суховершки і як зовнішній засіб. Настоєм трави́ змивають пролежні, промивають рани при перев’язках, лікують шкірні захворювання (роблять примочки або приймають ванни), полощуть рот і горло при інфекційних і запальних ураженнях їх, миють голову, щоб позбутися лупи. Розпареною травою обкладають горло при ангіні. В гомеопатії суховершки звичайні використовують при захворюваннях горла.

Лікарські форми і застосування.

ВНУТРІШНЬО — настій трави́ (1 чайну ложку сировини́ настоюють 2 години на склянці окропу, проціджують) по 1 столовій ложці 3-4 рази на день (при проносах колітного, дизентерійного та іншого походження приймають гарячим по півсклянки 3 рази на день).

ЗОВНІШНЬО — 1 столову ложку з горою сировини́ кип’ятять 5 хвилин, настоюють 1 годину, проціджують і одержаний настій використовують теплим для полоскання, обмивання, примочок і ванн.

Окремі автори вважають суховершки отруйною рослиною і застерігають від вживання великих доз¹.

---

Prunella vulgaris L. — СУХОВЕРШКИ ЗВИЧАЙНІ.
Рос. назва: черноголовка обыкновенная, горлянка.
Родина: Lamiaceæ (Labiatæ) — губоцвіті.

Невелика багаторічна трав’яниста рослина, що̀ утворює галузисті, повзучі кореневища, з вузлів яких виростають нечисленні, висхідні або прямі сте́бла, заввишки 7-45 см (частіше 10-12 см). Листки цілі, голі або слабоволосисті, черешкові; верхня пара при само́му суцвітті. Віночки темно-фіолетово-голубуваті, рідше рожеві або брудно-білі; у квітах, що̀ сидять у пазухах маленьких прицвітків, по шість.

З однаковою лікувальною метою використовують і другий вид: Prunella grandiflora (L.) Scholl. — суховершки великоквіткові, які відрізняються від попередньої крупнішими квітками і суцвіттями — головками без па́ри листків біля їх основи. Кореневища у них здебільшого підземні. В народі цих двох видів як лікувальний засіб не розрізняють; збирають суховершки звичайні, бо вони частіше зустрічаються.

Цвітуть суховершки з V-IX.

Суховершки звичайні ростуть на сухих луках, чагарниках, обабіч доріг, в гаях. Суховершки великоквіткові — там же, але частіше на схилах, узгір’ях, особливо лісово-вапнистих. Обидві рослини поширені повсюдно; крупні — частіше в чорноземній смузі.

Збирають рослини під час цвітіння, вириваючи з кореневищем і обтрушуючи від землí. Очищають і сушать у затінку. Для дітей частіше збирають лише квітучі головки (суцвіття). У траві і особливо в її суцвітті (головках) містяться дубильні (в’яжучі), гіркі речови́ни, смо́ли, ефірна олія і тритерпенові сапоніни.

Застосування суховершків має чимало спільного із використанням рослин, які мають в’яжучі властивості (перстач, родовик, гірчак ракові шийки, корені гравілату, шишки вільхи тощо).

Беруть з розрахунку: 1 столова ложка з верхом подрібненої трави́ на 1 склянку води́. Кип’ятять на малому вогні хвилин 5, настоюють з годину, відціджують і теплим відваром полощуть горло при запаленнях слизової, ангіні, простуді, полощуть рот, змивають пролежні, промивають рани при перев’язках.

Приймають гарячим по півсклянки тричі на день при поносах колітного, дизентерійного та іншого походження.

Настій (напар) дуже добре себе проявляє при поносах у малих дітей (та і старших) з дозуванням: від 1 чайної ложки — у немовлят, по три-п’ять разів на день для старших (до 10 років); по чверті склянки 3-4 рази на день для старших. Коли є гарантія, що головки зібрані в чистому місці, так же висушені і збережені, то краще не робити відвар, а напар (залити окропом) і через годину-дві відцідити. Тоді з розчину не випадають на дно в’яжучі таніни, напар має сильнішу дію.

Як в’яжучий засіб настій (або відвар) використовують для промивання ран, полоскання горла, рота, а порошок з головок включають у склад мазей для лікування екзем та інших захворювань шкіри.

Траву суховершків включають у збори для відвару, яким миють голову при лупі. Чай з трави́ п’ють при екземі, міцним полощуть горло при ангіні.

На мій погляд, батьки за літо повинні заготовити хоча б пакетик суцвіть суховершків. Знадобиться...²

СУХОВЕРШКИ ЗВИЧАЙНІ — Prunella vulgaris L.
Російська назва — черноголовка обыкновенная.
Родина губоцвіті — Labiatæ.

Багаторічна трав’яниста рослина. Сте́бла висхідні, чотиригранні, 10-50 см заввишки. Листки супротивні, прості, черешкові, видовжено-яйцеподібні (іноді майже ланцетні), з клиноподібною основою і тупою верхівкою. Квітки двостатеві, неправильної форми, у пазушних 6-квіткових несправжніх кільцях, які утворюють колосоподібну або довгасту голівку. Чашечка з 10 жилками, двогуба. Віночок фіолетово-синій, синій або білий. Цвіте́ з червня до вересня.

Поширена рослина по всій Україні. Росте на луках, сіножатях, сонячних галявинах, біля лісосмуг, понад шляхами.

Сировина. Заготовляють траву рослини, яку зрізують або косять під час цвітіння. Сушать на горищах та у сушарках. Зберігають у щільній паперовій тарі.

Хімічний склад. У траві рослини знайдено дубильні речови́ни (близько 1%), каротин (близько 6 мг%), гіркі та смолисті речови́ни, вітамін К, рутин, аскорбінову кислоту (близько 30 мг%), гіперозид, тритерпеновий сапонін, урсолову кислоту, летку олію (близько 0,5%), основними складовими частинами якої є α-камфора та α-фенхон.

Застосування. Суховершки звичайні застосовують у народній медицині як антимікробні, гіпотензивні, в’яжучі та протигарячкові засоби. Їх використовують при захворюваннях дихальних шляхів, тиреотоксикозі, гіпертонічній хворобі, ексудативному діатезі, ревматоїдному поліартриті, запальних захворюваннях жіночих статевих о́рганів. Настоєм рослини промивають гнійні рани, миють голову при лупі, з нього роблять примочки до пролежнів. Беруть 1 чайну ложку сировини́, заливають 1 склянкою окропу, настоюють 2 год. П’ють по 1 столовій ложці 3 рази на добу за 30 хв до їди.

Ми використовуємо суховершки звичайні переважно як зовнішній засіб для лікування бешихових уражень, екземи, опіків, виразок нижніх кінцівок різної етіології, а також для стимулювання ро́сту волосся та промивання гнійних фістул. Цю рослину ми поєднуємо з бруньками тополі чорної, коренями та кореневищами гравілату міського, коренями цикорію культивованого, плодами глоду колючого, шипшини коричної, коренями кульбаби лікарської, медунки лікарської у співвідношенні 1:4:4:6:2:2:4:2. Беруть 10 столових ложок суміші, заливають 1 л води́, кип’ятять на малому вогні 10 хв, настоюють 4 год, фільтрують. Беруть бавовняну тканину або марлю у 4 шари, змочують у відварі і прикладають до уражених поверхонь 1-2 рази на добу. Ним зрошують та промивають рани, фістули. Гарячим відваром щоденно перед сном протирають облисілі ділянки голови́. Змочують голову після миття волосся 3-4 рази на тиждень при значному утворенні лупи³.

---

СУХОВЕРШКИ ЗВИЧАЙНІ (PRUNELLA VULGARIS L.), РОДИНА «ЯСНОТКОВІ» − LAMIACEÆ.

Багаторічна рослина з повзучим кореневищем. Сте́бла біля основи висхідні, заввишки 15-30 см, у верхній частині волосисті. Листя верхньої па́ри сидяче або майже сидяче, інше — на черешках. Листові пластинки довгасто-яйцеподібні, тупі, цілокраї або неяснозубчасті. Квітки в несправжніх кільцях, на коротких ніжках, зібрані у верхівкові, густі, колосовидні суцвіття. Цвіте́ в червні-вересні. Плід після дозрівання розпадається на чотири шипуватих, яйцеподібних, тригранних, блискучих горішки. Поширені на території України.

ЗБИРАННЯ ТА ЗБЕРІГАННЯ.

З лікувальною метою використовують траву суховершків, яку заготовлюють у період цвітіння. Сушать на повітрі під навісами, у добре провітрюваних приміщеннях або в сушарках при температурі не вище 40°С. При зборі потрібно відрізняти від суховершків крупноквіткових, котрі рідко зустрічаються і відрізняються тим, що верхня пара листя розташована не біля суцвіття, а відсунута донизу, а також більшими квітками.

АКТИВНІ РЕЧОВИ́НИ.

У надземній частині суховершків звичайних містяться кумарини, дубильні речови́ни, тритерпеноїди, іридоїди, стероїдні сапоніни, смо́ли, флавоноїди (кемпферол, кверцетин, лютеолін, рутин, гіперозид, ізокверцитин), фенольні кисло́ти, ефірна олія, до скла́ду якої входять лівообертальна камфора, α-фенхон, сліди фенхілового спирту, а також лимонна, яблучна, щавлева кисло́ти й велика кількість бору, міді, марганцю, цинку, срібла, аскорбінова кислота, каротин та вітамін К.

ПОКАЗАННЯ ДО ЗАСТОСУВАННЯ.

Суховершки володіють гіпотензивними, протизапальними, жарознижуючими, сечогінними, антисептичними властивостями, підвищують обмін речовин. У народній медицині відвар, настій трави́ суховершків застосовують при зобі, ангіні, запаленні верхніх дихальних шляхів, кашлі, шлункових болях, кривавому поносі, хворобах се́рця, епілепсії, цукровому діабеті, дифтерії; зовнішньо у вигляді ванн — при ексудативному діатезі; у вигляді полоскань — при захворюваннях горла; у вигляді примочок — при шкірних висипках, фурункульозі, абсцесах, стоматитах, гінгівітах.

У китайській народній медицині водний настій квіток суховершків використовують у вигляді чаю як жарознижуючий і сечогінний засіб, а також рослину застосовують при туберкульозі шкіри й зобі.

ПРОТИПОКАЗАННЯ.

Препарати суховершків застосовувати тільки за призначенням і під наглядом лікаря. Рослина отруйна!

ЗАСТОСУВАННЯ.

Залити 1 ч. ложку трави́ суховершків 1 склянкою окропу, настоювати 2 години в закритому посуді, процідити. Пити 3-4 рази на день по 1 ст. ложці. Застосовувати при гіпертонії, туберкульозі легенів, ексудативному діатезі, захворюваннях жіночих статевих о́рганів, ревматичному поліартриті, раку різної локалізації.

Залити 3 ст. ложки трави́ суховершків 1 склянкою води́, кип’ятити 10 хвилин, настоювати 4 години. Застосовувати зовнішньо для миття голови́ при лупі, а також як ванни й обмивання при запальних процесах шкіри⁴.

---

Примітки:

¹ Стаття з книги «Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник» (відп. ред. А. М. Гродзінський; Київ, Головна редакція УРЕ ім. М. П. Бажана, 1991 р.).

² Стаття з книги І. М. Носаля «Від рослини ‒ до людини: Розповіді про лікувальні та лікарські рослини України» (Київ, «Веселка», 1995 р.).

³ Стаття з книги Є. С. Товстухи «Фітотерапія» (видання 2-е, перероблене та доповнене; Київ, «Здоров’я», 1995 р.).

⁴ Стаття з книги І. С. Алексєєва «Повний атлас лікарських рослин» (Донецьк, ТОВ «Глорія Трейд», 2013 р.).