Терен звичайний
(Prunus spinosa L.)
Prunus spinosa, синоніми: Р. stepposa, Р. moldavica — колючий, відстовбурчено-розгалужений кущ або невелике (1-4 м заввишки) дерево родини розових. Листки чергові, прості, видовжені або видовженооберненояйцевидні, при основі клиновидні, городчасто-пилчасті (зубчики залозисті), в молодому віці з обох боків опушені, пізніше — зверху голі. Квітки правильні, двостатеві, одиничні, рідше по 2-3, на коротких голих квітконіжках; віночок білий або зеленуватий, з п’ятьма видовженими тупими пелюстками. Плід — куляста або округлоконічна соковита чорна, з восковою поволокою кістянка. Цвіте́ у квітні-травні. Плоди достигають у вересні.
Поширення. Терен звичайний росте по всій території України на узліссях, по чагарниках, балках, долинах річок.
Заготівля і зберігання. З лікувальною метою використовують квітки (Flores Pruni spinosæ), листя (Folia Pruni spinosæ), плоди (Fructus Pruni spinosæ), кору гілок (Cortex Pruni spinosæ) і коріння (Radices Pruni spinosæ) те́рну. Квітки заготовляють в період повного цвітіння рослини. Як тільки рослина відцвіте, одразу приступають до заготівлі листя. Зібрану сировину розкладають тонким шаром на папір чи тканину й висушують під укриттям на вільному повітрі або в приміщенні з доброю вентиляцією. Плоди збирають восени у зрілому стані й використовують свіжими (перебрані плоди зсипають у дерев’яні діжки́, накривають зверху вологою тканиною і зберігають у погребі), переробляють на киселі, компоти, повидло, настойки на вині чи горілці або сушать на сонці, під наметами чи в сушарках при температурі 45-50°. Сухих плодів виходить 25%. Коріння те́рну також заготовляють восени. Його викопують, обтрушують з нього землю, миють у холодній воді, розрізують на куски і, розстеливши тонким шаром у теплому провітрюваному приміщенні, сушать (щоб прискорити сушіння, товще коріння розщеплюють уздовж). Кору збирають навесні, з молодих бокових гілок. Готову сировину зберігають у сухому провітрюваному приміщенні. Рослина неофіцинальна.
Хімічний склад. Плоди те́рну містять дубильні (1,7%) й ароматичні речови́ни, пектини (до 1%), яблучну кислоту (3,3%), вітамін С (32,6 мг% ), цукри (5,5-8,8%), глікозид пруназин, червоний барвник та мінеральні солі; квітки — ефірну олію, ціаногенний глікозид, флавоновий глікозид кемпферин і його аглікон кемпферол, віск та мінеральні солі; листя — дубильні речови́ни (3,42%), вітамін С (108,5-157,9 мг%), яблучну кислоту, пектини та глікозид пруназин. У корі є значна кількість дубильних речовин (3-5%), а в корінні знайдено флавоноїди.
Фармакологічні властивості і використання. Фармакологічна дія різних частин рослини не однакова й залежить від кількісного і якісного складу тих біологічно активних речовин, що̀ в них є. Плоди те́рну (свіжі, перероблені на киселі, компоти, повидло і настойки, у вигляді відвару або екстракту) виявляють в’яжучу дію й рекомендуються для вживання при розладах шлунка і кишок: неспецифічних виразкових колітах, дизентерії, харчових токсикоінфекціях і кандидозах. Лікувальним напоєм при кишкових інфекційних захворюваннях вважається і тернове вино. Свіжий сік плодів корисно пити при жовтяниці. Препарати з квіток регулюють перистальтику кишок, діють як сечогінний, потогінний і гіпотензивний засіб, поліпшують, як і препарати з плодів те́рну, обмін речовин і показані при гастриті, спастичному коліті внаслідок атонії кишок, циститі, набряках, нирковокам’яній хворобі, ревматизмі, при фурункулах та інших гноячкових захворюваннях шкіри, при запаленні слизових оболонок рота, горла і стравоходу. Застосовують квітки те́рну і в гомеопатії. Чай з листя те́рну має легку проносну властивість, підвищує діурез, поліпшує обмін речовин, діє як відхаркувальний засіб. Його п’ють при хронічних запорах, нефролітіазі, циститі, аденомі простати й висипах на шкірі. Чай з листя вважається корисним для людей, які ведуть сидячий спосіб життя. Кору й коріння, що̀ мають потогінні й жарознижувальні властивості, вживають у вигляді відвару при підвищеній температурі тіла. Зовнішньо відвар кори або коріння застосовують як протизапальний засіб для спринцювань при білях.
Лікарські форми і застосування.
ВНУТРІШНЬО — настій плодів (2 столові ложки сушених плодів на 500 мл окропу, варити 10 хвилин) по півсклянки 4 рази на день до їди; 6-8 сушених плодів заливають склянкою окропу, варять до зменшення води́ на одну третину, проціджують і одержаний екстракт випивають за день за 3-4 прийоми; настій квіток (2 столові ложки сировини́ настоюють 1 годину на 400 мл окропу, проціджують) по півсклянки 4 рази на день до їди; холодний настій (2 чайні ложки квіток настоюють 8 годин на склянці холодної кип’яченої води́, проціджують) по третині склянки 3 рази на день; столову ложку суміші (порівну) квіток те́рну звичайного, трави́ звіробою звичайного і кореневищ з корінням валеріани лікарської настоюють на склянці окропу до охолодження, проціджують і випивають перед сном при олігоменореї центрального генезу; столову ложку суміші квіток те́рну колючого, коріння ревеню тангутського й оману високого, кори́ крушини ламкої і листя м’яти перцевої, взятих у співвідношенні 2:2:2:3:2, кип’ятять 10 хвилин у 300 мл води́, проціджують і одержаний настій п’ють по півсклянки 3 рази на день при спастичному коліті; сушене листя те́рну заварюють і п’ють як чай; відвар кори або коріння (5 г сировини́ на 200 мл окропу, кип’ятити 15 хвилин) п’ють ковтками не дозуючи.
ЗОВНІШНЬО — спринцювання відваром кори́ або коріння (готують, як у попередньому прописі)1.
PRUNUS SPINOSA L. — ТЕРЕН КОЛЮЧИЙ.
Російська назва — тёрн колючий (слива колючая).
Колюча кущова рослина заввишки близько 3 м, а іноді й більше, що̀ являє собою відстовбурчений гіллястий кущ. Молодí гілки́ пухнасті. Листки довгасто-еліптичні, чергові, квітки білі, п’ятипелюсткові. Плоди — кулясті, темно-сині, з сизим нальотом кістянки, що̀ мають терпкий зелений м’якуш.
Рослина поширена у помірній смузі європейської частини [колишнього] Радянського Союзу, зокрема в Україні, у Західному Сибіру та на Кавказі. Росте на схилах, узліссі, по межах, у ярах, а іноді й по крутих берегах річок.
Сировина. З лікувальною метою використовують кору, квітки й листки те́рну колючого. Збирають їх у травні, ягоди — у вересні-жовтні.
Для медичного використання рослина не заготовлюється.
Хімічний склад. Квітки те́рну містять незначну кількість цукристих речовин, мінеральні солі, смо́ли, пентозани, рослинні гормони р́сту, флавони та кемпферол, які знаходяться у вільному стані або зв’язані ціановодневими глікозидами. Останні розкладаються під впливом емульсину на глюкозу та інші складники.
У ягодах і листках рослини багато дубильних речовин, їх продуктів (флобафенів), простих та складних цукрів, яблучної кислоти́, пектинів, гуми, смолистих речовин, червоного барвнику, глікозиду пруназину. Насіння містить незначну кількість жирних олій.
Дія: квітки і листки те́рну колючого мають депуративні, потогінні та послаблюючі властивості; плоди — в’яжучі, знезаражуючі та протизапальні.
Фармакологічні властивості і застосування в медицині. Препарати квіток те́рну колючого посилюють потовиділення, виявляють легку сечогінну дію, збуджуючи секреторну функцію нирок, гальмують нудоту, регулюють обмін речовин при шкірних хворобах і діють як нíжні послаблюючі та заспокійливі засоби.
Плоди те́рну колючого виявляють сильну в’яжучу дію при розладах діяльності шлунка й кишок, але у формі не лікарського препарату, а харчових продуктів з них: повидла, настойки на вині або горілці, компоту й киселю. З цією ж метою можна вживати й свіжі плоди.
Корені, кора і навіть сама́ деревина (молода) те́рну колючого мають потогінну й жарознижуючу здатність, тому́ відвар цих частин дуже корисний при підвищеній температурі тíла. Його також застосовують у народі як протизапальний засіб для спринцювань при білях.
Препарати квіток і листків рослини використовують у випадках запору внаслідок атонії кишок, при запаленні слизових оболонок рота, горла і стравоходу, при нирковокам’яній хворобі, гастриті, циститі, набряках, у разі недостатнього виділення сечі.
Як депуративний засіб при сечокам’яній хворобі рекомендують відвар 20-30 г квіток те́рну в 1 л води́, який п’ють 3-5 разів на день по чверть склянки. Добрі депуративні властивості має настій суміші квіток те́рну колючого, маку польового, мальви лісової, кореня тирличу жовтого, алтеї лікарської, солодцю голого, кореневища пирію повзучого, плодів анісу звичайного (по 10 г) на 1 л води́. П’ють цей настій по півсклянки тричі на день після їди.
При запорі застосовують суміш квіток те́рну колючого (8 г), кореня ревеню лікарського (2 г), кори крушини ламкої (3 г), кореня оману високого, листків м’яти перцевої (по 2 г). Одну столову ложку цієї суміші кип’ятять 10 хв у 300 мл води́, проціджують. Відвар п’ють по півсклянки тричі на день.
Для лікування хронічного спастичного ентероколіту рекомендують вживати настій суміші квіток те́рну колючого і кореня барбарису звичайного (по 8 г) та трави́ очанки лікарської (2 г) на 300 мл окропу. Настояти півгодини і пити по півсклянки вранці і ввечері.
Як сечогінний засіб готують настій суміші квіток те́рну колючого (10 г), бруньок берези (6 г) і насіння петрушки городньої (4 г). Одну столову ложку цього збору настоюють 20 хв на 1,5 склянки окропу. П’ють по півсклянки двічі на день.
При сечокам’яній хворобі, особливо при калькульозному пієлонефриті, добрий протизапальний, діуретичний та солегінний ефект дає суміш листків берези бородавчастої, насіння петрушки городньої, трави́ споришу звичайного та квіток бузини чорної. Для посилення менструації заварюють 1 столову ложку суміші (порівну) трави́ звіробою звичайного і квіток те́рну колючого в 1 склянці окропу, настоюють півгодини. Настій п’ють щоденно перед сном по ¾ склянки2.
Prunus spinosa L. — ТЕРЕН ЗВИЧАЙНИЙ.
Українська назва: терен; російська: тёрн; польські: tarnina, tarka.
Родина: Rosaceæ — розові.
Відстовбурчено-гіллястий чагарник висотою 1-3 м з колючим галуззям; молодí гілочки́ опушені. Листи продовгувато-еліптичні. Плоди — кістянки, кулясті, сині із сизим нальотом. Квіти білі, п’ятипелюсткові. Цвіте́ у квітні, травні.
Росте на схилах, в сухих лісах, чагарниках, на узліссях, при дорогах, на межах, у ярах, на сухих (крутих) берегах рік. Поширений всюди.
Є в Україні дві рослини, які повільно, але завзято знищуються населенням. Це терен і бузина чорна. Тим часом у північних областях терен розводять. Їх необхідно зберігати не тільки як корисні лікарські, але й народногосподарські рослини.
Від те́рену збирають усе: коріння, деревину, кору, квіти, плоди, верхній пігментований шар кори (для лікування бешихових запалень).
Застосовують у народі квіти — як засіб, що̀ попускає, ягоди — як в’яжуче, коріння й деревину — як потогінне, кору — як жарознижуючий засіб.
Квіти терену застосовуються також як засіб, що̀ збуджує діяльність нирок і сечового міхура, а взагалі при майже всіх хворобах порушеного обміну речовин. Доза — 50,0 г на 1 л води́ як чай при запорах, ниркових нездужаннях, хворобах сечового міхура й різних недугах печінки.
Дуже делікатно діючи на перистальтику кишок і на нирки, цвіт терену очищає організм насамперед через сечу, потім через дефекацію і, насамкінець, шляхом виділення поту.
Квіти терену, як необхідна частина, вживаються в шлунково-кишкових і ниркових сумішах рослин.
Поліпшуючи обмін речовин, цвіт терену тим самим лікує ті хвороби шкіри, які по суті залежать від порушення цього обміну.
Зрілі плоди терену, за моїми спостереженнями, діють зовсім інакше: у той час, як квіти терену попускають, ягоди в’яжуть, зменшуючи кількість позивів.
З ягід терену роблять повидло, настойки на червоному вині, на горілці й т.п.
Відвар з коріння терену п’ють ковтками при підвищеній температурі (10,0 г на 500,0 г води́). Кип’ятять 15 хвилин на малому вогні. Таким же відваром роблять спринцювання при білях.
Молодí листи терену, заготовлені відразу після його цвітіння, запарюють, як чай, і п’ють замість справжнього чаю, щоб ви́кликати рясне виділення сечі й легке послаблення кишечника. Такий чай дуже корисний для людей, які тривалий час ведуть кабінетний спосіб життя.
Зберігання. Висушені в тінí квіти терену зберігаються в добре закритих бляшаних коробках; час від часу необхідно їх перемішувати3.
ТЕРЕН КОЛЮЧИЙ − Prunus spinosa L.
Російська назва − тёрн колючий.
Родина розоцвіті − Rosaceæ.
Гіллястий кущ або невелике дерево, яке іноді досягає 4 м заввишки. Крона широка, кора темно-сіра з численними колючками. Молодí пагони червонувато-бурі. Листки чергові, видовжені, при основі клиноподібні; молодí листки з обох боків опушені. Квітки поодинокі. Квітколоже увігнуте, чашолистків — 5. Віночок білий або зеленкуватий, з 5 видовженими тупими пелюстками. Зав’язь верхня. Плід — куляста кістянка, однонасінна, чорна, часом темно-сиза, з восковим серпанком. Терен звичайний росте на узліссях, над урвищами. Цвіте́ в квітні, плоди достигають у вересні. Поширений по всій території України.
Сировина. Для медичного використання заготовляють кору (рано навесні), квітки (під час цвітіння), листки (на початку лíта, коли вони ще молодí), плоди (у вересні, під час повного достигання).
Хімічний склад. У плодах знайдено цукри (5,6%), яблучну кислоту (3,8%), дубильні речови́ни, аскорбінову кислоту (15-19 мг/100 г). Насіння те́рну колючого містить жирну олію (близько 37%), глікозид амігдалін. З твердих оболонок насіння добувають активоване вугілля. Квітки те́рну колючого містять мінеральні солі, смо́ли, пентозани, флавони. У листках виявлено дубильні речови́ни, гуми, смолисті сполуки.
Застосування. Квітки і листки мають потогінну та незначну проносну властивості, плоди — протизапальну та в’яжучу.
Плоди те́рну колючого вживають у компоті, варенні, з них готують сік, їх консервують із цукром. При ентероколіті, коліті та порушенні перистальтики кишок унаслідок значних вікових змін, при алергічних захворюваннях, що̀ супроводжуються виснажливим проносом, вживають по 2-3 столові ложки консервованих цукром плодів 3-4 рази на добу, залежно від пере́бігу хвороби.
Препарати квіток і листків рослини використовують при циститі, сечокам’яній хворобі, атонії кишечника, підвищеній температурі тíла. Беруть 1 столову ложку квіток або листків, заливають 1 склянкою окропу і настоюють 10 хв. П’ють по 100 мл 4 рази протягом доби за 30 хв до їди.
При сечокам’яній хворобі ми застосовуємо суміш квіток те́рну колючого з травою споришу звичайного, вересу звичайного, вероніки лікарської, квітками цмину піскового у співвідношенні 2:3:3:2:2. Беруть 2 столові ложки суміші, заливають 1 склянкою окропу, настоюють 10 хв. П’ють по 50 мл 3 рази протягом доби за 30 хв до їди. З лікувальною метою корисно споживати листки петрушки городньої та молодí пагони спаржі як салат.
Для лікування спастичного коліту ми використовуємо квітки те́рну колючого і корінь цикорію дикого. Беруть 1 столову ложку кореня цикорію дикого, заливають 1 склянкою води́, кип’ятять на малому вогні 10 хв, додають 1 столову ложку квіток те́рну колючого і настоюють 10 хв. П’ють по 100 мл 3 рази на добу за 30 хв до їди4.
ТЕРЕН (Prunus spinosa); з лікувальною метою використовують його цвіт, плоди, коріння, кору й листя.
Терен — усім відо́ма колюча кущова рослина, поширена в Європі, в то́му числі в помірній смузі Європейської частини [колишнього] Радянського Союзу й зокрема в Україні, а також у Західному Сибіру та на Кавказі. Росте на схилах, по краях і узліссях сухих лісів, на межах, у ярах, а іноді й на сухих крутих берегах річок.
Заввишки терен досягає 3 м, а іноді й більше, являє собою відстовбурчений гіллястий кущ. Молодí гілочки́ опушені; листки довгасто-еліптичні; плоди — кулясті, темно-сині, з сизим нальотом кістянки, що̀ мають дуже терпкий зелений м’якуш.
Хімічні властивості те́рну ще не вивчено.
За народним досвідом, різні частини цієї рослини мають і різну дію на організм.
Плоди виявляють сильно в’яжучу дію й корисні для зміцнення шлунка й кишок при функціональних розладах, але не як лікарський препарат, а у вигляді харчових продуктів з них: повидла, настойки на вині або горілці, відвару й киселю. Плоди можна вживати й свіжими з тією ж са́мою метою.
Квітки те́рну мають навпаки, хоч і легку, але проносну властивість, і тому́ вони є ніжним засобом, що̀ регулює перистальтику кишок, а крім того вони збуджують діяльність нирок і сечового міхура. Корисні квітки й при різних захворюваннях печінки, оскільки вони мають і очисну властивість. Помічено, що тернові квітки мають благотворний вплив на організм майже при всіх порушеннях правильного обміну речовин (при масових чиряках та при інших шкірних хворобах).
В гомеопатії тернові квітки застосовують при невралгії.
Коріння, кора і навіть сама́ деревина (молода) мають потогінну й жарознижувальну силу, і відвар цих частин те́рну (чай) дуже корисний при підвищеній температурі. Цей відвар застосовують у народі й для спринцювань при білях як протизапальний засіб.
Листя те́рну, яке заготовляють зразу, як тільки рослина відцвіте, є сечогінним і проносним (при хронічних запорах) засобом. З нього варять чай. Цей чай особливо рекомендують людям, які ведуть сидячий спосіб життя.
Пігментований верхній шар кори (барвний) рекомендують від бешихових запалень (у свіжому вигляді або у вигляді відвару) як примочку.
Способи застосування. Відвар коріння й кори: 5,0-200,0, або одна чайна ложечка на склянку окропу; кип’ятити протягом 15 хвилин, пити ковтками, не дозуючи.
Для зовнішнього застосування, для спринцювань, відвар треба розводити наполовину.
Відвар квіток: 25,0-200,0; пити як чай5.
Примітки:
1 Стаття з книги «Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник» (відп. ред. А. М. Гродзінський; Київ, видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992 р.).
2 Стаття з книги Ф. І. Мамчура «Довідник з фітотерапії» (Київ, «Здоров’я», 1984 р.).
3 Стаття з книги Михайла Андрійовича та Івана Михайловича Носалів «Лікарські рослини і способи їх застосування в народі» (Київ, 2013 р. (репринт видання 1958 р.)).
4 Стаття з книги Є. С. Товстухи «Фітотерапія» (видання 2-е, перероблене та доповнене; Київ, «Здоров’я», 1995 р.).
5 Стаття з книги О. П. Попова «Лікарські рослини в народній медицині» (Київ, «Здоров’я», 1965 р.).
Чому саме про терен у нас такі чудові пісні ... і чому про дерен не співають?
ВідповістиВидалити