Барбарис звичайний
(Berberis vulgaris L.)
Berberis vulgaris — гіллястий листопадний колючий кущ родини барбарисових, заввишки 1,2-2,5 м. Молодí пагони жовтуваті або жовтувато-червоні. Листки чергові, цілісні, оберненояйцевидні, по кра́ю гостропилчасто-зубчасті. Квітки правильні, двостатеві, 6-пелюсткові, жовті, в пониклих пазушних китицях. Плід — яскраво-червона довгастоеліптична кисла ягода. Цвіте у травні-червні.
Поширення. Росте розсіяно по всій території України на узліссях, по чагарниках, на кам’янистих та гірських схилах, у підліску хвойних та мішаних лісів. Широко вирощується як декоративна рослина.
Заготівля і зберігання. Використовують корені (не товщі за 6 см), кору, листя і плоди. Корені заготовляють навесні (до початку розпускання бруньок) або восени (після достигання плодів), обтрушують від землí, відрізують почорнілі й гнилі частини, розрубують на куски по 10-20 см завдовжки, розщеплюють і сушать у добре провітрюваних приміщеннях, під наметом або в сушарках при температурі 45-50°С. Кору заготовляють рано навесні, листя — одразу після цвітіння рослини. Сушать на горищах під залізним дахом або під наметом з доброю вентиляцією, розстеляючи шаром у 3-5 см і періодично перегортаючи. Готову сировину зберігають у добре провітрюваних приміщеннях. Строк придатності — 3 ро́ки. Листя Б. з. (Folia Berberidis) відпускаються аптеками.
Хімічний склад. Усі о́ргани Б. з. містять дубильні речови́ни, ефірну олію, алкалоїди (берберин — головний алкалоїд, оксиберберин, пальматин, тетрагідропальматин, барбамін, оксианкантин, ятрорицин, колумбамін, магнофлорин, ізотетрандин) та ін. Вміст берберину в корінні досягає 1,5%. У плодах — 3,5-6% органічних кислот (яблучна, лимонна, винна та інші), є цукри (до 7,7%), пектин (0,4-0,6%), аскорбінова кислота (20-55 мг%), дубильні речови́ни, барвники, флавоноїди (катехіни, лейкоантоціани, антоціани, флавоноли), фенолокисло́ти. Плоди і листя містять і лютеїн та вітамін К1.
Фармакологічні властивості і використання. Препарати Б. з. виявляють седативну, протизапальну, жовчогінну та сечогінну дію. Як жовчогінний засіб барбарис використовують при дискінезії жовчних шляхів (при гіперкінетичній формі), гепатиті, гепатохолециститі, жовчнокам’яній хворобі, не ускладненій жовтяницею. Ефективним є використання барбарису при запальних процесах у сечових о́рганах (гломеролота пієлонефрит, геморагічний цистит). В акушерсько-гінекологічній практиці настойку з листя і коріння барбарису застосовують при атонічних кровотечах у післяпологовий період, при ендометриті, кровотечах у клімактеричний період. У народній медицині, крім того, відвар кори і коріння використовують при малярії, плевриті, туберкульозі, нирковокам’яній хворобі, набряках, подагрі, ревматизмі, люмбаго; настойку листя — при хворобах печінки і при малярійному збільшенні селезінки; відвар квіток — при захворюваннях се́рця і при малярії. Сік з плодів барбарису використовують як жовчогінний, як такий, що̀ поліпшує кровообіг, та як легкий, послаблюючий засіб. Він добре тамує спрагу, збуджує апетит, знижує температуру тíла. Корисно вживати сік і при запаленні легень, при гарячці та кашлі.
Лікарські форми і застосування.
ВНУТРІШНЬО — настойку листя (у співвідношенні 1:5, на 40%-му спирті) по 30-40 крапель 2-3 рази на день 2-3 тижні; настій листя (1 столова ложка на склянку окропу) по 1 столовій ложці 3-4 рази на день; свіжий сік плодів по 1-2 столовій ложці на день; берберину бісульфат (Berberini bisulfas) по 1-2 таблетки 3 рази на день 2-4 тижні.
ПРОТИПОКАЗАНО вживати препарати барбарису при вагітності і в післяпологовий період при затримці в матці оболонок і частин дитячого мíсця1.
BERBERIS VULGARIS L. — БАРБАРИС ЗВИЧАЙНИЙ.
Московська назва — барбарис обыкновенный.
Кущ, з родини барбарисових заввишки 1,5-3 м. Гілки́ вкриті трійчастими колючками, кора жовтувато-сірого кольору. Листки продовгуваті, чергові, пилчасто-зубчасті, звужені в черешок. Квітки зібрані у грона, чашолистки з жовтими пелюстками. Плоди довгасті, червоні, кислі на смак, достигають у вересні-жовтні. Цвіте рослина у травні-червні. Корені циліндричні, прямі або зігнуті, часто розгалужені, бурувато-сірі, на зламі грубоволокнисті, лимонно-жовті. Запах коренів слабкий, своєрідний, на смак вони гіркуваті, містять не менше 0,6% берберину.
Сировина. З лікувальною метою використовують листки, ягоди, кору і зрідка корені барбарису. Листки і кору збирають навесні, після цвітіння, ягоди — у вересні-жовтні; корені — напровесні або пізньої осені.
Сушать листки на вільному повітрі або у приміщенні, що̀ добре провітрюється, розстилаючи тонким шаром, періодично перемішуючи. Зберігають у сухому приміщенні в коробках.
Листки барбарису заготовлюються і відпускаються аптеками.
Хімічний склад. Усі частини рослини містять алкалоїди. Основними з них є берберин, оксіакантин, бербамін, леонтин. Крім того, в корі та коренях ідентифіковані пальмітин, колумбамін, ятрорицин, берберубін, його ізомер бербамін і тетрандрин. У плодах є цукри, органічні кисло́ти (переважно яблучна, лимонна, виннокам’яна), холіноподібні речови́ни, пектинові сполуки, пігменти та мінеральні солі. У пагінцях містяться тритерпенові сапоніни, в листках — аскорбінова кислота (до 90 мг%), вітамін Е та ефірна олія.
Дія: седативна, протизапальна, жовчогінна та сечогінна.
Фармакологічні властивості і застосування в медицині. Дія препаратів кори і коренів рослини залежить насамперед від наявності в них алкалоїдів, особливо берберину, та дубильних речовин. Екстракти кори посилюють виділення шлункового соку (мають велику кількість гіркот), діють бактеріостатично на патогенну мікрофлору травного каналу. Вони регулюють процес травлення в організмі, зменшують запалення слизових оболонок та проникність капілярів.
У народній медицині відвар кори барбарису звичайного та його коренів застосовують при сечокам’яній і жовчнокам’яній хворобах, жовтяниці, набряках, ревматизмі. Ягоди — сечогінний, жовчогінний та депуративний засіб. Вони виявляють лікувальний ефект при виразковій хворобі, діареї, геморої, скорбуті та неврастенії.
Цінним лікувальним засобом є листки рослини. У клінічних умовах встановлено, що настойка листків барбарису спочатку пригнічує, а потім стимулює моторну функцію жовчного міхура. Вона досить активно діє навіть при дискінезії жовчних шляхів, загостренні хронічних холециститу і холангіогепатиту, що̀ протікають без підвищення температури, а також при жовчнокам’яній хворобі, не ускладненій жовтяницею. Поліпшення стану хворих, як правило, настає через 5-6 днів. Спочатку послаблюється, а потім зникає біль, напруження м’язів черевної стінки, зменшується розмір печінки, нормалізується склад крові. Через 3-4 тиж відновлюється працездатність хворих.
При хворобах жовчного міхура, що̀ супроводжуються високою температурою, і жовчнокам’яній хворобі, ускладненій жовтяницею, настойка листків барбарису малоефективна.
Лікувальна дія барбарису звичайного при хронічному холециститі, холангіогепатиті та дискінезії жовчних шляхів обумовлюється наявністю в ньому берберину. Проте приступів печінкового болю берберин не знімає (А. Н. Григорянц, З. С. Пермяков, 1962). За даними Л. А. Лещинського (1972), у хворих на хронічні форми холециститу та холангіогепатиту у період нерізко вираженого загострення хвороби берберин зменшує больовий синдром і розмір печінки, позитивно впливає на пігментний обмін, склад жовчі. Його рекомендують застосовувати при хронічному гепатиті та на початкових стадіях цирозу печінки. Лікувальні властивості берберину пояснюються тим, що він значно посилює кровообіг у паренхіматозних о́рганах. Це має важливе значення при захворюваннях печінки і нирок.
Клінічні спостереження при лікуванні гломеруло- та пієлонефриту і геморагічного циститу свідчать про високу ефективність препаратів кори барбарису при запальних процесах у сечових о́рганах, особливо коли вони супроводжуються гематурією.
Л. Г. Степанова і З. Д. Савельєва (1974) встановили лікувальний ефект настойки кори барбарису у породіль при субінволюції матки. У поєднанні з різними медикаментозними засобами цей препарат давав добрі терапевтичні наслідки і при ендометриті.
Хворі нормально переносять настойку кори барбарису, побічної дії вона не має.
Сік ягід барбарису корисно вживати при запаленні легень, гарячці, кашлі. Він знижує температуру тíла, тамує спрагу. Вживати треба 1-2 столові ложки соку на день.
1. При холециститі, холангіті з суміші кореня барбарису звичайного, кореня кульбаби лікарської, кореня цикорію звичайного, взятих по 20 г, і кореня крушини ламкої (10 г) готують відвар. Одну столову ложку суміші кип’ятять в 1 склянці води́ 15 хв, випивають 3 склянки протягом дня.
2. При гострому циститі, що̀ супроводжується мікрогематурією, 1 чайну ложку подрібненої сухої кори барбарису звичайного та 1 столову ложку шишок хмелю настоюють 4 год у 2 склянках окропу, потім проціджують. П’ють ковтками кілька разів протягом доби2.
БАРБАРИС ЗВИЧАЙНИЙ — Berberis vulgaris L.
Московська назва — барбарис обыкновенный.
Родина барбарисові — Berberidaceæ.
Досить поширений гіллястий кущ з колючками, що̀ досягає 1,3-2,5 м заввишки. Пагони сірі, ребристі, дугоподібні, на яких гніздяться трироздільні (іноді п’ятироздільні) колючки завдовжки до 2 см.
Молодí гілки́ жовтуваті та жовтогарячі. Листки чергові, тонкі, обернено-яйцеподібні або видовжені. Суцвіття розвиваються на верхівках укорочених пагонів. Квітки́ жовтавого кольору зі своєрідним запахом. Плід — яскраво-червона ягода з кількома коричневими насінинами. Росте барбарис на сонячних галявинах, узліссях, кам’янистих урвищах. Добре піддається культурному розведенню як декоративна рослина. Поширений у європейській частині колишнього СРСР, зокрема в Криму́, на Кавказі.
Сировина. З лікувальною метою використовують молодí листки, квітки, ягоди, кору та корені рослини. Листки та квітки збирають під час цвітіння рослини (на початку травня), ягоди — восени (у вересні-жовтні), коли вони повністю достигають і стають м’якими. Корені викопують рано навесні або пізно восени. Листки, ягоди та корені сушать у добре провітрюваних приміщеннях і зберігають окремо.
Хімічний склад. Плоди барбарису містять близько 7% цукрів і стільки ж органічних кислот та близько 170 мг/100 г аскорбінової кислоти́. В них виявлено також пектинові, дубильні та барвні речови́ни.
У молодих пагонах та листках барбарису звичайного є також яблучна та цитринова кисло́ти, токофероли, близько 120 мг/100 г аскорбінової кислоти́, близько 140 мг/100 г каротину. В листках та коренях барбарису виявлено 11 алкалоїдів, основними з яких є берберин, пальмітин, ятрорицин, колумбамін.
Застосування. Препарати барбарису звичайного знайшли застосування в науковій та народній медицині.
У науковій медицині застосовують:
а) берберину бісульфат — дрібнокристалічний порошок жовтого кольору. Застосовується як жовчогінний засіб при жовчнокам’яній хворобі, холециститі, гепатохолециститі, хронічному гепатиті. Препарат призначають по 0,005-0,01 г 3 рази на добу за 30 хв до їди;
б) настойку листків барбарису звичайного на 40%-му спирті у співвідношенні 1:5. Скорочує вибірково м’язову тканину матки, звужує судини, прискорює зсідання крові, виявляє жовчогінну дію. Призначають по 15-20 крапель 2-3 рази протягом доби. При атонічній кровотечі у породіль та при субінволюції матки вживають по 30-40 крапель 2-3 рази на добу протягом кількох тижнів за 30 хв до їди.
Листки, плоди та корені широко застосовують у народній медицині для лікування хворих на хронічний холецистит та панкреатит, для стимуляції діяльності підшлункової залози при цукровому діабеті, а також при ревматизмі, неспецифічному поліартриті, люмбаго.
Ми готуємо 40%-у спиртову настойку квіток та листків барбарису звичайного з розрахунку 1:5. Настоюємо протягом 2 тиж. Настойку успішно застосовуємо для лікування подагри, неспецифічного поліартриту, при алергічних станах, ревматизмі, гарячці. Вживають настойку по 25-30 крапель протягом доби за 30 хв до їди. Курс лікування — 30-45 діб. Через півроку курс лікування бажано повторити.
Для стимуляції діяльності підшлункової залози при цукровому діабеті та панкреатиті ми застосовуємо вказану настойку, а також корінь цикорію дикого, корінь кульбаби лікарської, корені з кореневищами оману високого, цмин пісковий, стовпчики з приймочками кукурудзи звичайної, м’яту перцеву у співвідношенні 1:1:1:2:2:2. Для приготування відвару беруть 3 столові ложки суміші названих рослин на 3 склянки води́, кип’ятять на малому вогні 10 хв і настоюють протягом 2 год. Вживають по 50 мл 3 рази протягом доби (через добу) за 30 хв до їди. Настойку барбарису звичайного приймають по 25-30 крапель у ложці води́ 3 рази на добу (через добу). Через 4-5 діб після лікування зменшується, а то й зовсім зникає біль, значно поліпшується самопочуття, нормалізується температура тíла. Курс лікування — 25-30 діб. Таких курсів лікування призначають протягом року 2-3 при обов’язковому дотриманні відповідної дієти.
При гіпотонії матки після пологів, значній матковій кровотечі у клімактеричний період, а також при радіофобії, що̀ зумовлює значні кровотечі як у молодих, так і в літніх жінок, ми застосовуємо суміш кореня барбарису звичайного, родовика лікарського, алтеї лікарської, листків кропиви дводомної та плодів шипшини коричної. Беруть 1 столову ложку подрібнених коренів барбарису звичайного на 1 склянку води́, кип’ятять 10 хв, настоюють 1 год. П’ють по 50-70 мл 3 рази на добу (через добу).
Корені родовика лікарського, барбарису звичайного, медунки лікарської, плоди шипшини коричної ми застосовуємо у співвідношенні 2:1:2:2. З цією метою беруть 3 столові ложки цієї суміші на 3 склянки води́, кип’ятять на малому вогні 10 хв, потім додають по 1 столовій ложці листків кропиви дводомної та коренів алтеї лікарської і настоюють 5 год. П’ють по 70-100 мл 3 рази протягом доби і 4-й раз — перед сном. Вживають вказані ліки через добу. Лікування триває 1-1,5 міс (залежно від стану здоров’я людини)3.
БАРБАРИС ЗВИЧАЙНИЙ, кислянка (Berberis vulgaris) і барбарис сибірський (Berberis sibirica); з лікувальною метою використовують їх коріння й плоди.
Барбарис звичайний і барбарис сибірський мало чим відрізняються один від одного, але останній вважається ефективнішим для лікувальної мети.
Барбарис звичайний зустрічається в європейській частині [колишнього] Радянського Союзу, в то́му числі й всюди в Україні і на Північному Кавказі, а також у середній і південній частинах Європи; в Радянському Союзі його широко вирощували.
Барбарис сибірський росте, як видно й з його на́зви, в Сибіру.
Цю кущову рослину (заввишки до 2,5 м) всі добре знають по її червоних довгастих ягодах, проте наведемо тут її ботанічний опис.
Кора у барбарису ззовні світло-бура, зсередини (при зрізанні) — темно-жовта; пагони й молодí гілки́ жовтуваті, на другий рік стають сірими; вони усаджені трироздільними колючками й численними вкороченими гілочками, на яких містяться пучки листків з повислими квітковими китицями. Листки чергові, з короткими черешками, довгасто-обернено-яйцевидні, тупі, дрібнопилчасті, завдовжки 4-6 см. Чашолистків з жовтими, більш короткими пелюстками по 6-8. Плоди — довгасті, циліндричні, одно- або двонасінні червоні кислі ягоди.
Цвіте барбарис у травні-червні, плоди дозрівають у вересні-жовтні.
Хімічними дослідженнями останнього часу встановлено, що дійовою речовиною в барбарисі є алкалоїд берберин.
Як кровоспинний засіб, настойку з висушеної кори й коріння барбарису завжди застосовують у народній медицині та в гомеопатії.
В гомеопатії барбарис застосовують і при хворобах нирок, печінки та сечових шляхів.
В тібетській медицині надається перевага сибірському барбарисові (використовують кору й плоди).
У Забайкаллі барбарис вважають дуже корисним потогінним засобом, а також в’яжучим (зміцнює шлунок), причому в ньому відмічено до 15% аскорбінової кислоти́, або вітаміну С.
Третій вид цієї рослини — барбарис амурський. Його застосовують у науковій медицині у вигляді настойки з листя для допомоги жінкам у післяродовому періоді, для скорочення й зворотного розвитку матки. Протягом останнього часу з цією са́мою метою застосовують і барбарис звичайний. Крім того, помічено, що він має жовчогінну властивість і може бути дуже корисним при жовтяниці. Як вітамінний засіб, його застосовують при цинзі, а як потогінний засіб — при малярії; він також підвищує апетит.
Способи застосування. Відвар кори або коріння: 30,0-200,0; вживати по одній столовій ложці, кожної години, всередину (при сильних кровотечах).
Настойка кори або коріння: 25,0; по 30 крапель вживати три рази на день, а зовнішньо застосовувати при глухоті, по дві краплі, два рази на день (закапувати у вухо).
Настойка листя барбарису амурського або звичайного: 50,0 або 30,0; вживати по 30 крапель, три рази на день4.
БАРБАРИС ЗВИЧАЙНИЙ — Berberis vulgaris L.
Родина барбарисові — Berberidaceæ.
Як виглядає? Колючий кущ 1,5-2 м заввишки. На слаборозгалужених гілках трійчасті колючки. Кора молодих пагонів жовтувата, після зими́ сіра. Листки чергові, черешкові, до 10 см завдовжки, еліптичні, дещо шкірясті, дрібнозубчасті, виростають пучками на вкорочених пагінцях. Суцвіття — гроно, яке складається з 10-25 блідо-жовтих пахучих квіток. Ягода сухувата, еліпсоїдної форми, червона, кисла. Цвіте у травні-червні. Ягоди дозрівають у серпні-вересні.
Де росте? Як декоративний кущ у парках, живоплотах, також на узліссі, на каменистих, але багатих на гумус ґрунтах степової і лісостепової зон, зрештою (дико й здичавіло) − по всій території України, а також як культурна рослина.
Що̀ й коли збирають? Кору, квітки, листки — навесні, після цвітіння; ягоди — восени; корені — рано навесні або пізно восени.
Коли застосовують? У вигляді чаю вживають при гіпотонії м’язів матки після пологів, при печінкових кольках і жовчних каменях, холециститі — в холодний період (знижує тонус жовчного міхура і зменшує його спазми), при запорі і при спастичному катарі товстої кишки. Поліпшує кровообіг, спиняє кровотечі. На 1 склянку окропу беруть 1 чайну ложку подрібненої кори, квіток або листків і настоюють 10 хв. Коли беруть саме коріння, кип’ятять його 10 хв. П’ють по 1 склянці вранці і ввечері ковтками. Настоєм барбарису звичайного лікують також подагру, ревматизм, люмбаго. Подібно до хініну він зменшує гарячку, діє заспокійливо і протимікробно.
Сік ягід барбарису допомагає при запаленні легень, пропасниці, при кашлі. Для цього п’ють 1-2 столові ложки на день (багатий на аскорбінову кислоту). Зменшує гарячку, гамує спрагу. При збільшеній печінці з суміші кори барбарису (коренів та однорічних пагонів), трави́ чистотілу і листків м’яти у співвідношенні 2,5:1,5:5 виготовляють напар. Одну столову ложку суміші заливають 1 склянкою окропу і настоюють 30 хв. П’ють по 2-3 склянки на день. При недостатній функції підшлункової залози 2 столові ложки кори барбарису і 1 столову ложку кореня солодцю голого заливають 0,5 л води́, настоюють цілу ніч, вранці кип’ятять 5-7 хв, відціджують і п’ють по півсклянки двічі-тричі на день. Через те, що алкалоїди берберин і подібні до нього за дією оксикантин та пальматин, які містяться в корі барбарису, нагадують за хімічною будовою алкалоїди опію (лише не мають наркотичної дії), рідкий екстракт кори барбарису застосовують для лікування наркоманії, викликаної зловживанням морфієм. Для цього п’ють по 25-30 крапель рідкого екстракту на 30 мл води́ кожні 3 год.
При холециститі, холангіті з суміші кореня барбарису, кореня кульбаби, кореня цикорію дикого і кори крушини у співвідношенні 2:2:2:1 готують відвар. Одну столову ложку суміші варять в 1 склянці води́ 15 хв і п’ють 3 склянки на день.
Зовнішньо використовують настоянку кори (1:4) — закапують по 2 краплі двічі на день у вухо при глухоті5.
Примітки:
1 Стаття з книги «Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник» (відп. ред. А. М. Гродзінський; Київ, Головна редакція УРЕ ім. М. П. Бажана, 1991 р.).
2 Стаття з книги Ф. І. Мамчура «Довідник з фітотерапії» (Київ, «Здоров’я», 1984 р.).
3 Стаття з книги Є. С. Товстухи «Фітотерапія» (видання 2-е, перероблене та доповнене; Київ, «Здоров’я», 1995 р.).
4 Стаття з книги О. П. Попова «Лікарські рослини в народній медицині» (Київ, «Здоров’я», 1965 р.).
5 Стаття з книги В. В. Кархута «Ліки навколо нас» (видання 3-є, виправлене і доповнене; Київ, «Здоров’я», 1993 р.).
Немає коментарів:
Дописати коментар