Барвінок малий
(Vinca minor L.)
Vinca minor — вічнозелений півкущик родини барвінкових. Сте́бла сланкі, по вузлах укорінюються, 30-60 см завдовжки. Квітучі гілочки прямостоячі. Листки шкірясті, еліптичні, цілокраї. Квітки правильні, двостатеві, великі, фіолетово-сині, одиничні, розташовані в пазухах листків. Плід збірний з двох листянок. Цвіте у травні.
Поширення. Росте в Україні в південних лісових і лісостепових та в північних степових районах, у передгір'ях Криму і Карпат у букових, грабових, дубових і соснових лісах, серед кущів.
Заготівля і зберігання. Використовують траву (Herba Vincæ minoris). Заготовляють у травні — червні. Сушать під наметами, на горищах або в сушарках при температурі 40-50°С. Сухої сировини́ виходить 40%. Зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщеннях. Строк придатності — 2 ро́ки. Аптеками не відпускається.
Хімічний склад. Трава Б. м. містить алкалоїди (0,3-0,4%), гіркі речови́ни, аскорбінову кислоту (900 мг%), урсолову кислоту, каротин (близько 8 мг%), флавоноїди тощо. До складу алкалоїдів входять вінкамін, вінкамідин, віноксин, вінцин, вінцезин, вінкамінорпін та ін. З квіток виділено флавоноїдний глікозид робінін. У коренях знайдено кумарин.
Фармакологічні властивості і використання. Галенові препарати Б. м. виявляють гіпотензивну, в'яжучу, протимікробну, протизапальну та кровоспинну дію. Вони знижують артеріальний тиск, розширюють венозні судини се́рця і судини головного мозку, розслаблюють мускулатуру тонкого кишечника, стимулюють скорочення матки. З трави́ Б. м. виготовляють препарати вінкапан (Vincapanum) і девінкан (Devincan), які призначають при гіпертонії, спазмах судин головного мозку, неврогенній тахікардії та при інших вегетативних неврозах. Девінкан призначають і при мігрені. Кумарини Б. м. виявляють протипухлинну активність. У народній медицині траву Б. м. використовують при гіпертонії, мігрені, зубному болі, скорбуті, кровотечі ясен, при неприємному запаху з рота, при хворобах горла, туберкульозі й емфіземі легень, дизентерії, діареї, білях, маткових і кишкових кровотечах, статевій слабкості, неплідності, при екземі та інших шкірних хворобах. Напар квіток вживається, щоб надати шкірі м'якості еластичності й матовості. Широко використовується рослина і в гомеопатії.
Лікарські форми і застосування.
ВНУТРІШНЬО — настій трави́ з квітками (20 г сировини́ варять на малому полум'ї у 250 мл горілки) — по 8 крапель уранці й увечері 4 дні вживають при статевій слабкості (після дводенної пере́рви лікування повторюють); настій листя (столова ложка сировини́ на склянку окропу) по третині склянки тричі на день при гіпертонії; відвар (30 г трави́ з квітками на 350 мл окропу) по півсклянки тричі на день при внутрішніх кровотечах; відвар (суміш 4 г трави́ Б. м. і 2 г кореня живокосту лікарського на 0,5 л води́) по 1 склянці вранці і ввечері при внутрішніх кровотечах.
ЗОВНІШНЬО — відвар (1 столова ложка трави́ на склянку окропу) для обмивання ран, виразок та при дерматиті, що̀ супроводжується свербежем. Рослина отруйна!1
VINCA MINOR L. — БАРВІНОК МАЛИЙ.
Російська назва — барвинок малый.
Трав’яниста вічнозелена рослина з родини барвінкових. Стебло стелиться по землі, гіллясте, завдовжки до 50-60 см. Листки еліптичні, на коротких черешках, блискучі, шкірясті, залишаються на стеблі після зими́. Квітки поодинокі, великі (1-2 см у діаметрі), синьо-голубі, з лійкоподібним вінчиком із п’яти зрощених пелюсток. Цвіте в травні. Рослина зустрічається в дикому стані в Україні, зокрема в Криму; на Кавказі; дещо рідше — західній смузі європейської частини СРСР. Росте в лісах, на схилах степових балок і на цілинних землях. Барвінок широко розводять як декоративну рослину в садках і парках.
Сировина. З лікувальною метою використовують траву барвінку малого (сте́бла, листки, квітки). Заготовляють рослину навесні і на початку літа під час її цвітіння і після нього (у травні — червні), зрізуючи серпом або ножем. Сушать на горищі або під накриттям при добрій вентиляції, розстеливши тонким шаром (3-5 см). Зберігають у паперових або лляно-джутових мішках.
Для медичного використання рослина не заготовляється.
Хімічний склад барвінку малого вивчений недостатньо. Відомо, що рослина містить алкалоїди (ізовінкамін, вінін, пубесцин, мінорин), які знижують артеріальний тиск (при гіпертонічній хворобі), стабілізують ритм серцевих скорочень (при тахікардії), активізують зсідання крові. Крім того, рослина містить дубильні речови́ни, урсолову кислоту, аскорбінову кислоту, каротин, рутин та інші діючі речови́ни.
Дія: гіпотензивна, в’яжуча, протизапальна, кровоспинна.
Фармакологічні властивості і застосування в медицині. Виготовлено препарат із комплексу алкалоїдів — віпан, що̀ має досить виражену гіпотензивну дію, подібну до дії резерпіну. Цей препарат призначають при гіпертонічній хворобі.
У народній медицині траву барвінку малого здавна застосовували при діареї, дизентерії, туберкульозі легень, скорбуті, кровотечах, білях, статевій слабкості та емфіземі легень. Відвар трави́ п’ють при неприємному запаху з рота, при скорбуті та зубному болю. Міцний відвар використовують для примочок, а потовченою свіжою травою спиняють кровотечу, прикладаючи її до ран.
При статевій слабкості 20 г трави́ барвінку з квітками варять на малому полум’ї у 250 мл горілки і вживають по 8 крапель двічі на день (вранці й увечері) протягом 4 днів. Після цього роблять дводенну пере́рву і лікування повторюють.
При гіпертонічній хворобі 1 чайну ложку подрібнених листків барвінку варять в 1 склянці води́ протягом 20 хв. Відвар п’ють по 1 столовій ложці тричі на день.
Для обмивання гнійних ран, виразок та при дерматиті, що̀ супроводжується свербежем, 1 столову ложку сухої трави́ рослини заварюють в 1 склянці окропу, настоюють півгодини на слабкому вогні, не доводячи до кипіння, охолоджують і фільтрують.
Для спинення внутрішніх кровотеч (легеневих та шлункових) 30 г трави́ барвінку малого, зібраної під час цвітіння рослини, відварюють у 0,35 л води́ і вживають відвар по півсклянки — неповній склянці тричі на день. Або ще беруть 4 г трави́ барвінку малого і 2 г кореня живокосту лікарського і відварюють у 0,5 л води́. Вживають відвар по 1 склянці вранці і ввечері.
Останнім часом радянськими і зарубіжними фармакологами вивчено цілий ряд алкалоїдів барвінку малого. Так, встановлено седативну й гіпотензивну властивості алкалоїду вінкаміну. В основі гіпотензивної дії цього алкалоїду лежить його здатність знижувати тонус кровоносних судин. Вінкамін під назвою девінкану призначають при гіпертонічній хворобі, особливо на I та II стадіях захворювання, в тому числі при церебральних її формах, а також при тахікардії. Виробництво девінкану здійснюється в Угорщині. Випускається він у таблетках по 0,005 г і в ампулах, що̀ містять в 1 мл 0,005 г препарату. З алкалоїдів барвінку малого в Болгарії виробляється гіпотензивний препарат вінкапан. Він, як і девінкан, дозволений до застосування в СРСР2.
БАРВІНОК МАЛИЙ (VINCA MINOR L.), РОДИНА «КУТРОВІ» — APOCYNACEÆ.
Вічнозелений напівчагарник заввишки 20-35 см з тонким
горизонтальним кореневищем. Має вертикально розташовані плодоносні і безплідні сланкі сте́бла. Листя барвінку супротивне, квітки — пазушні, одиночні, сині, на довгих ніжках суцвіття. Плід — дволистівка, що̀ утворюється дуже рідко. Цвіте із квітня по вересень. Розповсюджений по всій території України.
ЗБІР І ЗБЕРІГАННЯ.
З лікувальною метою використовують листя, зібране під час цвітіння. Збирають надземну частину — траву, зрізуючи її на висоті 3-5 см від землі. Сушать у відкритих місцях, у погану погоду — під навісом або в сушарках при температурі 40-50°С. Зберігають 2 ро́ки. Сировина барвінку отруйна, тому́ при зборі, сушінні та упакуванні слід дотримуватися заходів обережності.
АКТИВНІ РЕЧОВИ́НИ.
Міститься понад 20 алкалоїдів, близьких за природою до резерпіну, у тому числі мінорин, вінін, пубісцин, вінкамін, ізовінкамін, вінкамінорпін, ізомайдін, акуаміцин, девінкан. Містить також урсолову кислоту, флавоноїди, гіркі й дубильні речови́ни, сапоніни, цукри, вітаміни: С (993 мг/%), каротин (близько 8%), рутин.
ПОКАЗАННЯ ДО ЗАСТОСУВАННЯ.
Барвінок застосовують (відвар) при гіпертонії I і II ступеня, порушенні серцевої діяльності (аритмії), спазмах судин головного мозку, мігрені, авітамінозі, висипці, при діабеті, поносах, коліті, туберкульозі, емфіземі легень, легеневих, кишкових, маткових, носових кровотечах. Відвар барвінку застосовують при безплідності, білях, а також для полоскання ротової порожнини при зубному болю, запаленні слизової, при неприємному запаху із рота; рослина володіє протипухлинними властивостями. Відваром промивають гнійні рани та рани, що̀ кровоточать, а при екземі роблять примочки. Для надання шкірі обличчя еластичності та м’якості можна вмиватися відваром барвінку.
З барвінку роблять такі препарати, як вінкапан, вінкадрекс, вінкатон, девінкан та ін. Їх призначають при неврогенній тахікардії, головних болях різного походження (підвищенні внутрічерепного тиску, атеросклерозі, остеохондрозі, депресивних станах, що̀ розвиваються при шизофренії, органічних захворюваннях головного мозку).
ПРОТИПОКАЗАННЯ.
Отруйна рослина! Тому́ необхідно строго дотримувати рекомендацій лікаря.
ЗАСТОСУВАННЯ.
Залити 1 склянкою окропу 1 ст. ложку подрібненого листя барвінку, кип’ятити на водяній бані протягом 15 хвилин, остудити, процідити, віджати сировину, що̀ залишилася. Приймати настій протягом дня по ⅓ склянки 3 рази на день. Застосовувати при гіпертонічній хворобі. Залити горілкою ½ л ємність, заповнену на ⅓ травою барвінку, закрити щільно кришкою й настоювати в темному й теплому місці 9 днів, потім процідити. Приймати по 7 крапель, розбавивши в ¼ склянки води́, вранці та ввечері до їди при лейкозі3.
БАРВІНОК МАЛИЙ (барвинок малый) — Vinca minor L.
Про барвінок як лікувальний засіб згадували ще Пліній Старший та Діоскорид. У Британській Вест-Індії і на Філіппінах його використовували для лікування діабету, в Бразилії — для зупинки кровотеч й лікування хронічних ран. Неабияке місце займав барвінок у віруваннях слов’янських народів, зокрема в Київській Русі.
Нев’януча зелень рослини та її виняткова живучість привернули увагу людей у Середні віки́. Барвінку приписували чудодійну силу, вважали його символом вічності і вірності, вірили, що він береже від диявола та відьом.
Барвінок надовго зберігся у весільних обрядах і народних піснях. Особливо велику популярність здобув наприкінці XVIII ст. завдяки Жан-Жаку Руссо, який згадав цю рослину в своєму автобіографічному творі «Сповідь». З ростом слави книги росла популярність барвінку. Після смерті Руссо на його батьківщині було споруджено пам’ятник, підніжжя якого прикрасили барвінком.
Барвінок малий — вічнозелений півкущ (30-60 см заввишки) з родини барвінкових (Apocynaceæ), з тонким горизонтальним кореневищем до 70 см завдовжки. Сте́бла повзучі, розгалужені, у вузлах укорінюються. Листки супротивні (3-7 см завдовжки і 2,5 см завширшки), еліптичні, шкірясті, вічнозеле́ні, голі, зверху блискучі, по краях гладенькі. Квітки двостатеві, правильні, пазушні, поодинокі, на довгих квітконіжках. Оцвітина подвійна, п’ятичленна. Чашечка зрослоли́ста, віночок синій. Плід складається з двох видовжених стручкоподібних частинок.
Поширений в європейській частині СРСР. Росте в листяних лісах, переважно грабових або грабово-дубових, часто утворюючи суцільні зарості. Цвіте у травні — червні.
Трава містить алкалоїди індольного ряду — вінін, пубесцин і мінорин. В Угорщині з неї виготовляють препарат девінкан, а в Болгарії — вінкапан, які призначають як гіпотензивний засіб при гіпертонічній хворобі.
Барвінок малий — цінна декоративна рослина. Його висаджують готовими кущиками.
Вегетативно розмножується дуже швидко. Через рік-два з одного кущика виростає ціла грядка чудових вічнозелених рослин, які примножуються боковими пагонами.
Заготовляють траву барвінку малого навесні і на початку лі́та під час цвітіння (травень — червень), обов’язково зрізуючи її серпами чи ножами. Не можна виривати рослини з кореневищем, бо це призводить до їх знищення. Траву сушать на горищах або під навісами при добрій вентиляції, розстеливши тонким шаром (3-5 см) на папері чи тканині4.
Примітки:
1 Стаття з книги «Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник» (відп. ред. А. М. Гродзінський; Київ, видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992 р.).
2 Стаття з книги Ф. І. Мамчура «Довідник з фітотерапії» (Київ, «Здоров’я», 1984 р.).
3 Стаття з книги І. С. Алексєєва «Повний атлас лікарських рослин» (Донецьк, ТОВ «Глорія Трейд», 2013 р.).
4 Стаття з книги Ф. І. Мамчура та Я. Д. Гладуна «Лікарські рослини на присадибній ділянці» (видання друге; Київ, «Урожай», 1989 р.).
Немає коментарів:
Дописати коментар