15 квітня 2015 р.

Тополя чорна


Тополя чорна
(Populus nigra L.)


Тополя чорна
ТОПО́ЛЯ ЧО́РНА, осокір; тополь черный.

Populus nigra, синонім — P. sosnowskyi — високе (25-30 м заввишки) листопадне дводомне дерево родини вербових. Має розлогу крону й циліндричний стовбур, укритий ясно- й сіро-попелястою корою; в нижній частині стовбура, особливо у старих дерев, кора майже чорна, глибокотріщинувата. Бруньки голі, клейкі. Листки чергові, на довгих голих сплюснутих черешках, яйцевидно-трикутні або майже ромбічні, при основі від ширококлиновидних до майже прямообрізаних, на верхівці витягнуті в довгий гострячок, по кра́ю залозисто-пилчасті, з обох боків голі, знизу — ясні. Квітки одностатеві, в пониклих сережках; пиляки пурпурові; приймочки жовті, дволопатеві, відігнуті. Плід — коробочка. Цвіте́ у березні-квітні, до появи листя.

Поширення. Тополя чорна росте по всій території України, крім Карпат, по долинах і берегах річок, у заплавах, по берегах стариць і озер, нерідко утворюючи чисті лісостани. Часто її культивують як декоративну й фітомеліоративну рослину.

Заготівля і зберігання. Для виготовлення ліків використовують листкові бруньки тополі (Gemmæ Populi), які заготовляють в період цвітіння дерев, відламуючи їх від гілок, зрізаних секаторами або пилками під час рубок догляду. Зібрані бруньки сушать у затінку на протязі або в теплому провітрюваному приміщенні, розкладаючи їх тонким (2-3 см завтовшки) шаром на тканині чи папері й час від часу перемішуючи. Сухих бруньок виходить 20%. Готову сировину зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщеннях.

Хімічний склад. Бруньки тополі чорної містять фенолглюкозиди саліцин і популін; флавоноїди (8,05%) апігенін, галангін і генкванін, 3-метиловий ефір галангіну, ізальпінін, кверцетин, кемпферол, 3-метиловий ефір кемпферолу, піностробін, піноцембрин, рамноцитрин, рамнетин, ізорамнетин, рамназин, хризин і тектохризин; органічні кисло́ти: бензойну, коричну, галову, кавову, ферулову і яблучну; до 0,7% ефірної олії, у складі якої є гумулен, α-каріофілен, цинеол і неідентифіковані сесквітерпеноїди; вітамін С, жирну олію та інші сполуки.

Фармакологічні властивості і використання. Препарати тополі мають діуретичні, антисептичні й потогінні властивості. Найчастіше їх використовують при захворюваннях нирок, циститах, нетриманні сечі, болісному сечовипусканні, особливо при вагітності й після операцій, та при гіпертрофії простати. Крім того, препарати тополі використовують при неврозах, різних видах невралгії, артритних захворюваннях, геморої, атонії кишечника, діареї, простудних захворюваннях, грипі, збудженні статевих о́рганів (сперматореї) та як засіб, що̀ регулює менструації. Як антисептичний і такий, що̀ сприяє розрідженню харкотиння, засіб тополю використовують для лікування гострих запальних процесів дихальних шляхів та хронічного бронхіту з гнійним мокротинням. Важливо підкреслити, що препарати тополі навіть при тривалому вживанні не виявляють побічного впли́ву на організм. При зовнішньому застосуванні препарати тополі виявляють протизапальну, антимікробну, кровоспинну й легку анестезуючу дію. Зважаючи на це, препарати з тополиних бруньок (мазь, настій на олії, рідше — настойку) використовують для лікування ран, виразок, опіків, порізів, забитих місць і геморою, як засіб проти випадання волосся, при свербежі шкіри й дерматиті, для розтирання при подагрі й ревматизмі. Настойка, крім того, вважається добрим засобом для лікування трихомонадного кольпіту.

Лікарські форми і застосування.

ВНУТРІШНЬО — 2 чайні ложки подрібненої сировини́ настоюють 15 хвилин на 1-2 селянках окропу, проціджують і одержаний настій випивають за день за 3-4 прийоми; настойку з бруньок (1-2 чайні ложки подрібненої сировини́ на 100 мл горілки, настояти 7 днів) по 20 крапель 3 рази на день.

ЗОВНІШНЬО — сидячі ванни з насто́ю (3 столові ложки подрібнених бруньок кип’ятять 5 хвилин у 4 склянках води́, настоюють 4 години, проціджують і додають до ванни) при геморої; мазь (1 частина порошку бруньок на 4 частини мазевої основи); настій на олії (1 частина подрібненої сировини́ на 5 частин олії, кип’ятити 30 хвилин, настояти 15 днів, процідити) або настойку (готують, як у попередньому прописі) для змащування чи розтирання уражених ділянок тíла; комбіновану настойку з рівних частин бруньок тополі чорної і берези бородавчастої (готують на горілці у співвідношенні 1:10) для змащування ділянок шкіри, уражених мікозом1.


POPULUS NIGRA L. — ТОПОЛЯ ЧОРНА (осокір).

Російська назва — тополь черный.

Високе, з широкою або вузькопірамідальною кроною дерево із родини вербових. Листки з пилчастим краєм, круглистотрикутні або ромбовидні, зверху блискучі, завдовжки і завширшки до 8 см. Молодí листки клейкуваті. Бруньки довгасто-яйцевидні, загострені, лускаті, смолистолипкі, з ароматним запахом. Квітки дрібні, з приквітками, одностатеві, дводомні, зібрані в довгі циліндричні дугоподібні суцвіття — сережки. Цвіте́ дерево у квітні-травні, до розпускання листя. Росте тополя по берегах річок, у низинах, на заливних долинах, луках. Розводять її у садках і парках. Поширена в помірній і теплій смугах Радянського Союзу, зокрема на Україні, Кавказі, у Середній Азії, Сибіру (до Алтайського краю).

Сировина. З лікувальною метою використовують здебільшого смолисті клейкі бруньки тополі, які збирають напровесні, коли вони ледь набубнявіли. Їх прив’ялюють у приміщеннях, що̀ добре провітрюються, на горищах під залізним дахом і досушують на сонці, розкладаючи тонким шаром на підстилці, періодично перемішуючи. Висушені бруньки гіркуваті на смак, мають смолисто-бальзамічний запах (М. С. Харченко і співавт., 1981).

Заготовляється і відпускається аптеками.

Хімічний склад. Бруньки тополі чорної містять флавонові речови́ни: хризин (дигідроксифлавон) і тектохризин (оксиметоксифлавотанід); дубильні речови́ни; смо́ли; органічні кисло́ти (пропіонову, масляну, цинамонову, 4-оксибензолову, яблучну, дубильну); жирні речови́ни; віск, що̀ містить вуглеводи; пентакозан; гептакозан; нонакозан; саліциловий глікозид, який під впливом ензиму емульсину розкладається на глюкозу та салегенін (саліциловий алкоголь); глікозид популін, що̀ гідролізується до бензолової кислоти́; глюкозу; саліциловий алкоголь; мінеральні солі; редукційні цукри; антибіотичні тіла́; амілазу й оксидазу; ефірну олію (0,7-0,5%) з запахом, що̀ нагадує толутанський бальзам. Ефірна олія, одержана шляхом дистиляції з водяною парою, містить каріофілен (гумулен) і сесквітерпени, ацетофенон. Якщо бруньки екстрагують за допомогою ефіру, то екстракт містить багато інших речовин, наприклад, цинамонову кислоту та її похіднí.

Дія: діуретична, потогінна, антисептична.

Фармакологічні властивості і застосування в медицині. Саліцилові сполуки, що̀ містяться в бруньках та листках тополі чорної, посилюють сечовиділення і значно зменшують вміст сечової кислоти́ в крові. При цьому найбільш виражену дію має саліцинопопулін. Ці сполуки навіть при довготривалому вживанні препаратів бруньок тополі чорної не виявляють побічного впли́ву на організм, у то́му числі і на нирки. Вони діють протизапально на сечовивідні шляхи, досить ефективні при ревматоїдному поліартриті. Експериментально доведено їх потогінну дію, яка, напевно, зумовлена властивостями метаболітів саліцилових сполук. Діуретичний вплив препаратів тополі чорної спричинюють флавоноїди, активізуючи саліцилові сполуки (A. Oƶarowski, 1976).

У народній медицині з бруньок тополі чорної виготовляють мазь та настойку як зовнішні пом’якшувальні, охолоджуючі, болезаспокійливі, ранозагоювальні засоби при опіках, ранах, виразках, захворюваннях суглобів, подагрі, свербежі шкіри, дерматиті, геморої, радикуліті, а також як засіб для ро́сту волосся.

Препарати тополі знімають збудження статевих о́рганів, що̀ супроводжується сперматореєю, регулюють менструації, збагачують організм вітамінами при скорбуті та інших формах авітамінозу (М. І. Соломченко, 1968).

Молодí листки де́рева використовують для лікувальних ванн. Виявлено, що 10% комбінована настойка тополиних і березових бруньок дуже швидко вбиває стафілокок та інші мікроорганізми, а також гриби та найпростіші. Настойку бруньок тополі успішно застосовують для лікування трихомонадних кольпітів.

20% настойку тополиних бруньок вживають по 10-20 крапель тричі на день для лікування циститу та гострих запальних процесів дихальних шляхів. При діареї п’ють по 1 чайній ложці цієї настойки двічі-тричі на день або вживають настій 20 г бруньок на 1 склянці окропу по 1 столовій ложці 2-4 рази на день.

При метеоризмі, згазі [тобто печії. Прим. ред.], нудоті та інших несприятливих станах шлунка вживають по 2-4 чайні ложки на день тополиного вугілля до або після їди (з водою чи в облатках).

З тополиних бруньок готують мазь, яка являє собою пом’якшувальний, знеболюючий і охолоджувальний засіб для лікування ран. Щоб її приготувати, одну частину бруньок заливають двома частинами соняшникової або лляної олії, відварюють півгодини або настоюють протягом 2 тиж, а потім проціджують. Ще можна одну частину подрібнених бруньок залити 2 частинами смальцю, вершкового ма́сла чи вазеліну і топити на повільному вогні, поки не випарується вся вода.

У народній медицині з бруньок тополі готують 20% горілчану настойку, якою широко користуються замість йоду при травмах шкіри, наривах і забитих місцях; як болезаспокійливим, кровоспинним та антисептичним засобом. Мазь із свіжих бруньок рекомендується при подагрі, захворюваннях суглобів, опіках та геморої (О. Я. Губергріц, М. І. Соломченко, 1968).

Нам доводилось лікувати хворих на хронічний уретрит та простатит, які перед тим довгий час приймали антибіотики і сульфаніламідні препарати, але без стійкого клінічного ефекту (захворювання рецидивували, відновлювалася дизурія, біль у промежині, незначні слизисто-гнійні виділення з сечівника). Було застосовано 20% настойку бруньок тополі чорної та свічки, виготовлені із згущеного екстракту бруньок. Лікування тривало 2-3 тиж. З 23 хворих одужав 21, лише у 2 періодично виникали різко виражені дизуричні розлади.

   1. Дві чайні ложки бруньок тополі чорної настояти протягом 4 год у склянці окропу в закритому посуді, процідити. Вживати по 1 столовій ложці 3-4 рази на день як заспокійливий та жарознижуючий засіб.

   2. Три столові ложки бруньок тополі чорної кип’ятити 5 хв у 4 склянках води́ в закритому посуді, настояти 4 год, процідити. Використовувати для сидячих ванн при геморої та для обливань і примочок при поліартриті і подагрі2.

 




 




 

ТОПОЛЯ (Populus nigra).

Чужинці, їдучи в Україну з Московщини, не раз підкреслювали, що межі України вбачають вони там, де над біленими хатками з’являються перші тополі.

Тополя — улюблене дерево Т. Шевченка; вона оспівана в Манжури як символ України — це чи не найкраще дерево нашого краю.

Чорна тополя, крислата тополя — осокір, сокорина, ясокір — то̀ все на́зви для одного де́рева, що̀ різниться від інших тополь (білої, пахучої, пірамідальної, трепети) своїм трикутним листям без волосків і блискучою зеленістю з обох боків листка. Це — дерево до 30 метрів заввишки, росте на вогких місцях, по берегах рік і на узліссі. Коріння її глибоко входить у землю, стовбур сірувато-бруднавий — хто в Україні не знає тополі?

В бруньках (пуп’янках) цвітових є важні лікувальні речови́ни — галлюсова кислота, популін, кризин, тектокризин і олії. Ще важніший головний складник у корі тополі-осокора — глікозид саліцил. Цей дуже гіркий лік в 50-60% заступає хіну. В часах воєн і блокад цього спостереження не вільно не пам’ятати.

Свого часу в Росії і Центральній Європі саліцилу вживано часто, особливо при малярії і подібних фебрах. Там, власне, і є рослинна саліцилова кислота, не та, що̀ нам дають фабрики, видобувши її з карболової кислоти́ при переробці кам’яного вугілля.

Запа́си сушеної кори чорної тополі, поряд з вербовою корою та корінням свічурника лихоманника (Gentiana), мусять бути в кожної особи, що̀ лікує, ба! — на мою думку, то й у кожній добрій амбулаторії чи шпиталі.

Це — ті ліки під ногами, які при сучасній (а треба бути певним, і надовго в будучині) будуть заміняти нам далеку заморську рослину цінхону з її продуктом — хініном. Коли ж через ту чи іншу причину підупаде фабрикація саліцилу з кам’яного вугілля, то заступлять її ці три середники з додатками, може, ще 1-2 рослин.

Збирати бруньки (цвітові пуп’янки) треба в березні-квітні, поки вони ще клейкі й не розпустилися. Запізно зібрані, вони розпускаються під час сушіння й тоді нічого не варті. Сушити їх треба 1-2 мíсяці, але без спеціальної субтильності, класти шарами до 5 см завширшки на добре провітрюванім горищі; для прискорення можна сушити і в грубі (по випеченні хлíба), ледве теплій. Ощаджуючи дерево, збираймо бруньки тільки на долішніх гіляках, оминаючи короткі віти. Збирати тільки великі бруньки.

Бруньки з їх ароматичним запахом ідуть на приготування тополевої масті, яка дає значну полегкість при гемороїдальних болях, а також при болючих ранах і вередах.

Дуже міцний настій (залити гарячою водою і зоставити ½-1 добу) бруньок і свіжого молодого листя заспокоює при гістерії й надмірному статевому побудженні. П’ється кожні 2-3 години по столовій ложці.

Горілку на свіжих бруньках дають до пиття при скорбуті.

Тополя дає дуже добре дерев’яне вугілля. Це вугілля, потовчене якнайдрібніше, добре давати столовими ложками (в якійсь каші) при здутті живота і отруєнні.

Але найважливіше, що̀ може дати тополя, є в її корі — там найбільше саліцилу. Кору збираємо навесні, поки ще легко відстає.

Тому́, що смак кори дуже гіркий, — добре подробивши, варто змішати її з лагіднішими смаково рослинами. Можемо додати березового листя або листя з зеленого букшпану (Buxus sempervirens), або рум’янцю, чи липового цвíту, але завжди не більш як 30-40% цілої ваги мішанки. Перед тим відварити впродовж 15-20 хвилин кору, а тоді ще раз запарити з цими рослинами і давати пити: півсклянки 3-4 рази денно. Французи подають кору в порошку і в оплатках, як хіну3.


ТОПОЛЯ ЧОРНА, осокір (Populus nigra); з лікувальною метою використовують листя й бруньки цього де́рева.

Чорна тополя, або осокір, — дерево з родини вербових, заввишки 18-40 м. Росте по берегах річок та на низьких місцях. Поширена в помірній і теплій смугах Радянського Союзу, в то́му числі й на Україні, а також у Малій Азії та в зарубіжній Європі. Вирощуть це дерево повсюди.

Листки в чорної тополі зверху блискучі, розширено-яйцевидної форми, з пилчастим краєм. Квітки у вигляді довгих висячих сережок, причому чоловічі сережки пурпурно-червоні. Цвіте́ дерево до розпукування листя.

У бруньках цього де́рева (саме їх здебільшого й збирають) багато ефірної олії та дубильних речовин.

У науковій медицині мазь із бруньок чорної тополі використовують іноді як болетамувальний і в’яжучий засіб при перев’язках. Але це, власне кажучи, народний засіб.

У народі ліки з чорної тополі застосовують як зовнішній засіб при геморої (від шишок), при хронічному ревматизмі (лікують суглоби) та при опіках, а іноді й при подагрі, а також і як засіб для ростіння волосся та для вживання всередину у вигляді настойки або згущеного відвару при хворобах селезінки та при цинзі.

Способи застосування. Відвар: 20,0-200,0; вживати по одній столовій ложці, три рази на день.

Настойка бруньок: 25,0; вживати по 15-20 крапель, три рази на день.

Мазь: одна частина порошку бруньок на 4 частини основи (коров’ячого ма́сла або вазеліну)4.


ТОПОЛЯ ЧОРНА (осокір) (POPULUS NIGRA L.), РОДИНА «ВЕРБОВІ» – SALICACEÆ.

Високоросле дерево (до 35 м), довгожитель серед дерев — до 300 років. Старі дере́ва мають стовбури з наростами, з товстою темною корою і глибокими тріщинами. Крона широка, розкидиста. Листя тверде, щільне й велике, короткочерешкове. Форма листка тополі — ромбічна. До розпускання листя тополя цвіте (квітень-травень). Квітки тополі чорної розташовані на довгих, висячих сережках. Розташування квітки залежить від статі сережок: тичинкові — сидячі, маточкові — розташовані на ніжках. Плоди дозрівають наприкінці травня-червня, це одногніздні коробочки з великою кількістю насіння із білими волосинками. Тополя чорна розповсюджена на території України.

ЗБИРАННЯ ТА ЗБЕРІГАННЯ.

З лікувальною метою використовують листові бруньки тополі, а також кору й листя. Бруньки заготовлюють у період цвітіння й висушують у сушарці при температурі не вище 35°С або на відкритому повітрі в тінí. Кору збирають навесні.

АКТИВНІ РЕЧОВИ́НИ.

Бруньки тополі містять смолу, ефірну олію, фенолглікозиди, дубильні речови́ни, флавоноїди, яблучну й галову кисло́ти, аскорбінову кислоту, лейкоантоціани й жирну олію. У корі де́рева присутні алкалоїди, флавоноїди, дубильні речови́ни, вищі вуглеводні. У листі — терпени, алкалоїди, каротиноїди, фенолкарбонові кисло́ти й дубильні речови́ни.

ПОКАЗАННЯ ДО ЗАСТОСУВАННЯ.

Бруньки чорної тополі мають бактерицидні, протизапальні, антиалергічні, сечогінні, болезаспокійливі й антисептичні властивості. Настій і настойку бруньок застосовують внутрішньо при захворюваннях верхніх дихальних шляхів, запальних захворюваннях нирок, сечового міхура, при гострому гастриті, атонії кишкового тракту, неврозах, радикуліті, поліартриті та ін.; зовні (місцево) при геморої, ревматизмі, подагрі (артрити), трихомонадному кольпіті, запальних захворюваннях шкіри (опіках, фурункульозі, екземі), міозиті, для ослаблення або зняття болю й сверблячки та ін. Препарати тополі приймають при зайвому статевому збудженні, порушенні циклу менструацій, авітамінозах.

Тибетська медицина вважає кору, листя й корінь тополі корисними при лікуванні захворювань легенів та віспи.

ПРОТИПОКАЗАННЯ.

Препарати чорної тополі не можна застосовувати при вагітності, а також людям, які страждають хронічними захворюваннями шлунково-кишкового тракту.

ЗАСТОСУВАННЯ.

Залити в термосі 2 ч. ложки подрібнених бруньок 1 склянкою окропу, настоювати 1 годину, процідити. Приймати по ¼ склянки 3-4 рази на день за півгодини до їди. Застосовувати при уретриті, циститі, простатиті, аденомі простати.

Змішати подрібнені на порошок висушені бруньки з рівною кількістю пряженого вершкового ма́сла. Змазувати 1-2 рази на день. Застосовувати при трофічних виразках, опіках, геморої, пролежнях5.


Примітки:

1 Стаття з книги «Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник» (відп. ред. А. М. Гродзінський; Київ, видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992 р.).

2 Стаття з книги Ф. І. Мамчура «Довідник з фітотерапії» (Київ, «Здоров’я», 1984 р.).

3 Стаття з книги Ю. І. Липи «Ліки під ногами: Про лікування рослинами» (Київ, «Україна», 1996 р.).

4 Стаття з книги О. П. Попова «Лікарські рослини в народній медицині» (Київ, «Здоров’я», 1965 р.).

5 Стаття з книги І. С. Алексєєва «Повний атлас лікарських рослин» (Донецьк, ТОВ «Глорія Трейд», 2013 р.).

3 коментарі: