Алое деревовидне
(Aloë arborescens Mill.)
Aloë arborescens — багаторічна вічнозелена рослина родини лілійних. Стебло дерев'янисте, кільчасте. Листки чергові, мечовидно-видовжені, м’ясисті, з восковим нальотом і шипуватим краєм. Квітки оранжеві, зібрані в китицю. Плід — коробочка.
Поширення. Батьківщина А. д. — Південна Африка. В СРСР вирощують у відкритому ґрунті (Грузія, Середня Азія) і як кімнатну та оранжерейну декоративну рослину.
Сировина. Використовують розвинені листки і сік з них.
Хімічний склад. Сік А. д. містить антраглікозиди (алоїн, наталоїн, рабарберон, гомонаталоїн), антрахінони емодин і хризофанол, смолисті речови́ни, ферменти і вітаміни; є сліди ефірних олій.
Фармакологічні властивості і використання. Препарати А. д. виявляють проносну, протизапальну, ранозагоювальну, бактерицидну і жовчогінну дію, вони поліпшують апетит, підвищують імунорезистентність організму. Свіжий сік А. д. використовують як послаблюючий та жовчогінний засіб, при ентероколіті, гастроентериті та хронічному гастриті зі зниженою кислотністю, закапують у ніс при гострому риніті (по 5-8 крапель), для підвищення стійкості організму до інфекційних захворювань, для лікування опіків, гнійних ран, лишаїв і трофічних виразок. Компреси з соком А. д. призначають при туберкульозі шкіри, вовчанці, променевому дерматиті голови́, епітеліомі. Тампони, змочені соком алое, вводять у піхву при ерозії шийки матки. Подрібненими листками з соком лікують пародонтоз. Цілі листки, попередньо очищені від шкірки, прикладають до мозолів. Лінімент алое використовують для профілактики і лікування уражень шкіри при променевій терапії. Сироп алое з залізом (стимулятор кровотворення) показаний при гіпохромній анемії, після виснажливих хвороб або інтоксикації. Рідкий екстракт А. д. для ін'єкцій використовують при лікуванні хвороб очей (блефарит, кон'юнктивіт, кератит, ірит тощо), хронічного гастриту, виразки шлунка і дванадцятипалої кишки, бронхіальної астми, гінекологічних захворювань.
Лікарські форми і застосування.
ВНУТРІШНЬО — сік алое (Succus Aloës) по чайній ложці 2-3 рази на день за 30 хв до їди; рідкий екстракт алое (Extractum Aloës fluidum) по чайній ложці 3 рази на день; сироп алое з залізом (Sirupus Aloës cum ferro) по ½-1 чайній ложці в чверті склянки води́ 3 рази на день протягом 15-30 днів. У народній медицині суміш соку свіжого листя алое, свинячого смальцю (або гусячого жиру), коров’ячого ма́сла, меду і порошку какао у співвідношенні 3:20:20:20:20 використовують при туберкульозі легень і виразці шлунка (столову ложку суміші розводять у склянці гарячого молока і випивають за 2 рази за день).
ПІДШКІРНО — екстракт алое рідкий для ін'єкцій (Extractum Aloës fluidum pro injectionibus) щодня по 1 мл 15-50 днів (дітям до 5 років — 0,2-0,3 мл, старшим — 0,5 мл).
ЗОВНІШНЬО — сік або лінімент А. д. (Linimentum Aloës) наносять тонким шаром на уражену поверхню 2-3 рази на добу і накривають марлевою серветкою.
Послаблюючі препарати з А. д. ПРОТИПОКАЗАНО вживати в останні місяці вагітності, при гемороїдальних і маткових кровотечах, при запаленнях печінки, нирок та сечового міхура1.
АЛОЕ ДЕРЕВОВИДНЕ (столітник) — Aloë arborescens Mill.
Родина лілійні — Liliaceæ.
Як виглядає? Багаторічна кімнатна рослина до 150 см заввишки, буває кількох видів. Стовбур її короткий, листки м’ясисті, довгасто-мечовидні, зібрані на верхівці у вигляді розетки. Краї листків зубчасті, зубці витягнені в м’які колючки. Високу квітконосну стрілку вінчає довге гроно червоних або жовтих квіток з шестизубчастим приквітком. Цвіте в зимові місяці, але не кожного року.
Де росте? Батьківщина алое — напівпустельні засушливі області Південної і Східної Африки, де ця рослина досягає значних розмірів, а її листки — до 60 см завдовжки. У нас вирощують її в горщиках і як однорічну культуру на побережжі Чорного мо́ря.
В листках алое, витриманих протягом 12 діб в умовах темноти і холоду (плюс 6 — плюс 8°), в процесі боротьби рослини за життя відбуваються біологічні зміни в обміні речовин і зниження життєвих процесів, що̀ зумовлює виникнення в них так званих біогенних стимуляторів, які можуть збуджувати життєві процеси в інших тканинах, що̀ вже почали відмирати. Цю властивість алое використовують у тканинній терапії, застосовуючи ін’єкції при захворюваннях очей, хронічних артритах, бронхіальній астмі, виразці шлунка і дванадцятипалої кишки — та зовнішньо емульсію (з соку алое з касторовою і евкаліптовою олією та емульгатором у співвідношенні 78:11:0,1:11) — при вовчанці і з метою профілактики й лікування шкіри при променевій хворобі.
Що̀ й коли збирають? Соковиті листки, восени. Витиснутий під пресом сік згущують до стану затвердіння (так званий сабур) або консервують спиртом (80 частин соку, 20 частин 95% спирту, 0,5% хлоретану) з рослин, витриманих у тяжких умовах життєдіяльності.
Коли застосовують? Як проносний та жовчогінний засіб і для збудження апетиту та поліпшення травлення. Сабур входив колись до складу «еліксиру довголіття». У дозах 0,03-0,2 сухий екстракт алое діє через 8-10 годин як сильний проносний засіб, виявляючи вплив на функцію товстої кишки, але він зумовлює приплив крові до о́рганів таза і тому́ протипоказаний при геморої, циститі, під час вагітності і менструації, також при гострих захворюваннях шлунково-кишкового тракту, нирок, серцевих захворюваннях у стадії декомпенсації і туберкульозі легень з кровохарканням.
Свіжий або консервований сік вживають по 1 чайній ложці двічі на день за 30 хвилин до їди як жовчогінний засіб. Його можна вживати при хворобах печінки і жовчного міхура та для збудження апетиту й поліпшення травлення, а також при хронічних і атонічних запорах, ожирінні і таких захворюваннях шлунково-кишкового тракту як гастрити з недостатньою кислотністю, гастроентерити і ентероколіти. У соку містяться антраглікозиди (суміші їх — алоїни — збільшують виділення жовчі), смо́ли; він багатий на ферменти, вітаміни і виявляє бактерицидну дію на різні групи бактерій, в то́му числі і на туберкульозну паличку; сприяє регуляції місячних. Протипоказань для застосування соку алое немає.
У суміші з розчином хлориду закисного заліза сік алое вживають для лікування недокрів'я, а при раку шлунка (в народній медицині з напаром чистотілу) рекомендують розжовувати тричі на день по кусочку сирого листка алое (10 г) і, висмоктавши сік, все, що̀ залишилося, потім проковтнути. Суміш 750 г соку алое, 1750 г червоного виноградного вина́ і 1250 г чистого меду настоюють 7 діб у закритій банці з темного скла і вживають перші 7 днів по 1 чайній ложці, а потім п’ять тижнів по 1 столовій ложці тричі на день за дві години до їди — при туберкульозі легень, виразці шлунка, астмі, гіпертонії, подагрі, радикулітах, грипі, ангіні, хронічних гайморитах, екземі, злоякісних пухлинах, лейкопенії, променевій хворобі, занепаді сил, початковій катаракті.
При туберкульозі легень беруть 1 столову ложку суміші топленого свинячого сала, вершкового ма́сла, чистого меду, соку алое і порошку какао у співвідношенні 1000:1000:1000:150:100 на склянку гарячого молока і п’ють двічі на день по 1 склянці. Зовнішньо застосовують потовчені листки алое або свіжий сік його — для компресів при опіках, ошпареннях, відмороженнях, трофічних виразках, екземі, забитих місцях і ранах — гнійних та таких, що̀ погано гояться. Сік алое закапують також у ніс при нежитю; при початковій катаракті розведений сік у співвідношенні 1:10 закапують в очі. Свіжими листками лікують мозолі, прикладаючи до них кілька днів підряд м'якуш листка.
Загоюванню і зарубцьовуванню ран і трофічних виразок, крім соку алое деревовидного, бруньок тополі чорної, берези білої, листків евкаліпту кулястого, живиці хвойних — сосни́ і смереки, холодної м’яти, фітонцидів, що̀ є в цибулі і часнику, також сприяють каланхое перисте і прополіс2.
АЛОЕ ДЕРЕВОВИДНЕ — ALOË ARBORESCENS MILL.
Синоніми: столітник, сторічник.
Родина: LILIACEÆ — лілейні.
Багаторічна, вічнозелена, сукулентна рослина, що̀ досягає в умовах Південної Африки висоти 4 м. Корінь мичкуватий, циліндричний, розгалужений. Стебло коротке, сильно розгалужене, утворює значну кількість бічних пагонів. Листки великі, м’ясисті, соковиті, мечоподібної форми, до 60 см довжиною, у верхній частині стебел скупчені у вигляді розетки, стеблообгортні, сірувато-сизого кольору, товщиною до 12-15 мм, із шиповими краями й колючками (зубцями) з боків. В умовах кімнатної культури листки, як і сама рослина, мають менші розміри. Центральна квіткова стрілка має суцвіття — китицю жовто-червоних або жовтих квіток довжиною до 40 мм. Плід — коробочка циліндричної форми, зеленувато-бурого цвіту, насіння сірувато-чорне, дрібне й численне. Цвітіння в кімнатних умовах буває дуже рідко, як говорять, раз в 100 років, звідки й назва — столітник.
Лікарська сировина. Свіжі листки й одержуваний з них сік.
Біологічні особливості. Алое — деревоподібна теплолюбна рослина, яка вже за температури — 2 градуси Цельсія вимерзає. Воно пристосувалося до умов пустель і напівпустель. За великої посухи алое утворює великі м'ясисті листи зі слизовою серединою, що̀ сприяє накопиченню великої кількості вологи.
Росте на місцях з чималим відсотком заліза в піску, який лежить на поверхні пустель, де в літню пору ґрунт настільки пересихає, що стає твердим, як цегла.
У природніх умовах росте на Півдні Африки — у пустелі Карру, де провадять головні заготівлі листків алое для добування з них сабуру (сабуром називається випарений досуха сік з листків алое).
У СРСР широко поширене в кімнатній культурі.
У виробничих умовах у нас алое обробляють у Середній Азії й Закавказзі.
Склад діючих речовин. Алое деревоподібне й інші види, застосовувані в лікувальній практиці, містять складні, гіркі на смак глікозидні сполуки, так звані глікозиди (а їх суміш зветься алоїнами). При розщепленні їх утворюється арабіноза й алое-емодин — антрахінон або триоксиметилантрахінон. Крім того, у соку алое містяться органічні кисло́ти (щавлева, алоетинова й ін.), а також смо́ли, дубильні речови́ни, ефірні олії, вітамін С, каротин і ін.
Застосування. Лікувальні властивості алое й одержуваного з його листків сабуру були відомі ще із часів Діоскоріда3, Плінія4 й Цельсія, про них знали стародавні греки, римляни й араби. Останні вважали, що алое є символом терпіння, тому́ що воно довго не в'яне („терпіння“ арабською означає „сабр“, звідки й назва „сабур“). Алое широко застосовується як у науковій, так і в народній медицині, а також у ветеринарії.
У СРСР розроблений ефективний спосіб добування сабуру з листків рослини: листки попередньо злегка надріжуть збоку в місцях відходження їх від стебел, а потім зривають разом з піхвою, що̀ дає можливість уникнути втрат соку.
Академік В. П. Філатов встановив, що жива тканина, як тваринна, так і рослинна, відділена від живого організму й поміщена в несприятливі умови — у темне приміщення з низькою (до +3 градусів Цельсія) температурою — і витримана там протягом 20-25 днів, зазнає́ біологічних змін й виробляє в собі особливі речови́ни (так звані біогенні стимулятори), які збуджують згасаючі життєві процеси в тканині. Екстракт, виготовлений з листків алое по методу В. П. Філатова, застосовується для підшкірних ін'єкцій щодня або через день (усього 30-40 сеансів) по 1-4 мл при лікуванні очних хвороб, а також виразкової хвороби шлунка й дванадцятипалої кишки.
Свіжий сік алое консервують 20%-им розчином спирту й застосовують при деяких захворюваннях шлунково-кишкового тракту (черевному тифі, дизентерії, хронічному запорі, гастритах) у дозі одна-дві чайні ложки тричі на день за півгодини до їжі. Можна користуватися екстрактом сабуру в сухому виді (у пігулках по 0,1 г), приблизно у двічі активнішим, ніж простий сабур, а також настоянкою (по 10-20 крапель перед їжею три рази на день).
Сік алое й сабур здавна застосовують як проносне. У великих дозах (0,5-1,0 г) препарати виявляють сильну дію, що̀ попускає, у незначних (0,05-0,2 г) — це легке проносне й тонізуючий засіб, який підвищує апетит і стимулює травну діяльність шлунка. Настойка сабуру, отримана витягом сухого екстракту 40%-им спиртом, призначається усередину при виразковій хворобі 12-палої кишки, захворюваннях печінки й т. п.
Сироп алое із залізом вживають при лікуванні недокрів’я.
При хворобах горлянки полощуть рот 50%-им водяним розчином соку алое або п'ють свіжий сік тричі на день по чайній ложці з молоком.
Як зовнішній засіб сік алое, що̀ має бактерицидні властивості, застосовують при лікуванні застарілих ран, опіків, при гнійному запаленні очей або при катаракті (у вигляді примочок).
Фармакологічний комітет міністерства охорони здоров’я СРСР рекомендував емульсію алое в якості профілактичного й лікувального засобу при ураженнях шкіри внаслідок променевої терапії, а також для лікування опіків ІІ і III ступеню; у гінекологічній практиці для лікування захворювань зовнішніх жіночих статевих о́рганів; при підгострих і гострозапальних процесах шкіри (дерматитах, екземах, псоріазі — лускатому лишаї, червоному плоскому лишаї й ін.) (Обухів, 1965).
Із профілактичною метою емульсією слід змазувати шкіру після кожного опромінення протягом усього курсу (45 днів). Емульсію наносять тонким шаром на хвору поверхню два-три рази на добу й покривають марлевою серветкою.
Необхідно відзначити, що в деяких випадках застосування алое протипоказане. Так, сік зі свіжих листків не можна вживати при геморої, запаленні нирок, при маткових кровотечах, при надмірних менструаціях, при вагітності й хворобах серцево-судинної системи в стадії декомпенсації. Тому́ користуватися препаратами алое належить тільки з дозволу лікаря.
Агротехніка вирощування. Вибір ділянки. Для вирощування в польових умовах алое вимагає родючих і окультурених ґрунтів з нейтральною або слабкокислою реакцією. Важкі ґрунти, які запливають, і перезволожені ділянки не придатні. Кращими попередниками вважаються просапні культури й тра́ви, які висівають на зелену масу.
Обробка ґрунту. Оранку ґрунту для польової культури роблять на провесні на глибину 20-22 см. За 15-20 днів до посадки поле переорюють на глибину 12-15 см з одночасним боронуванням. Перед посадкою ділянку культивують і знову боронують.
Органічні добрива вносять під основну оранку з розрахунку 30-40 т/га. Одночасно вносять і мінеральні добрива: фосфорні по 1,5-2,0 ц/га й калійні — по 1-1,2 ц/га.
Для розмноження беруть молоді пагони, які розвиваються зі сплячих бруньок нижніх частин стебел, а також верхівки стебел з дорослих рослин і вкорінюють їх у серпні — вересні в парниках з добреродючим ґрунтом.
Збирання врожаю проводиться вибірково. Спочатку зрізують нижні й середні найбільш розвинені листи довжиною не менш 15 см, залишаючи по 8-9 верхніх листків на рослинах. Прибрані листи відразу ж упаковують у ящики з отворами для вентиляції висотою 23-30 см (в дорозі — не більше доби)5.
ALOË ARBORESCENS MILL. — АЛОЕ ДЕРЕВОВИДНЕ.
Російська назва — алоэ древовидное.
Алое — багаторічна вічнозелена тропічна рослина з родини лілійних. Росте в Південній Африці та Індії, в нашій країні поширена як декоративна. Стовбур короткий, листки м’ясисті, довгастомечовидні, завдовжки іноді до 60 см, з шорсткими краями й колючками. Цвіте узимку, але не щороку.
Сировина. Для виготовлення ліків використовують листки і сік із них, гіркий на смак, розчинний у воді і спирті.
Хімічний склад. Алое містить алоїни (суміш кількох антраглікозидів), головними з яких є глікозид антрону алое — емодин (близько 40%), реїн, хризофанол, фісціон і похідні цих речовин (антранол, антрон, антрахінон) та їх глікозидні сполуки. Останнім часом з рослини виділено специфічні гетерозиди — алоїнозиди А і В. Алое містить також близько 10% смолистих сполук та гіркі речови́ни.
Дія: холеретична, тонізуюча, протизапальна, бактерицидна, послаблююча.
Фармакологічні властивості і застосування в медицині. В листках алое, витриманих 12 діб у темному холодному (6-8°С) місці, виникають так звані біогенні стимулятори, які мають здатність збуджувати життєві процеси у відмираючих тканинах. Цю властивість алое використовують у тканинній терапії при хворобах очей, при лікуванні хронічного артриту, бронхіальної астми, виразки шлунка і дванадцятипалої кишки. Як зовнішній засіб застосовують емульсію рослини на касторовій та евкаліптовій оліях — при вовчаку і з метою профілактики променевої хвороби шкіри та її лікування.
Фармакологічний комітет МОЗ СРСР затвердив випуск консервованого 20% розчином спирту соку алое, визнав його ефективним засобом проти різних хвороботворних бактерій (зокрема, збудників дифтерії, черевного тифу) при внутрішньому вживанні в дозі 1-2 чайних ложок двічі-тричі на день за півгодини до їди.
Свіжий або консервований сік алое приймають по 1 чайній ложці двічі на день за півгодини до їди як жовчогінний засіб. Його корисно пити при хворобах печінки і жовчного міхура, для збудження апетиту й поліпшення травлення, а також при хронічних й атонічних запорах, ожирінні, гіпоацидному гастриті, гастроентериті та ентероколіті.
Наявні у соку алое антраглікозиди та смолисті речови́ни, ферменти й вітаміни не тільки діють бактерицидно на вульгарну мікрофлору кишок, а ще й впливають на мікобактерії туберкульозу.
Водний екстракт алое в ампулах, виготовлений за методом Філатова, містить біогенні стимулятори. Його широко застосовують для тканинної терапії при очних хворобах, хронічному артриті, виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, вовчаку.
Добрий ефект дає і зовнішнє застосування соку алое, зокрема при лікуванні опіків, виразок, інфікованих ран, остеомієліті з відкритим гнійним вогнищем, абсцесах і флегмонах.
У народній медицині використовують згущений та затверділий сік алое (сабур) як послаблюючий засіб, що̀ посилює перистальтику товстої кишки. У малих дозах сабур поліпшує травлення і збуджує апетит.
A. Т. Фоміна одержала позитивні наслідки при лікуванні екстрактом алое дітей з нічним нетриманням сечі (М. І. Соломченко, 1968). Курс лікування включав 25-30 ін’єкцій у дозах, що̀ визначалися віком дітей (до 5 років — 0,2-0,3 мл препарату, старшим — 0,5 мл). С. Н. Бутягін (1957) успішно лікував екстрактом алое дітей, хворих на бронхіальну астму (препарат вводили у мікроклізмах).
Н. Г. Ковальова (1971) рекомендує алое як послаблюючий засіб. Для цього слід узяти 150 г листків рослини (зрізати краї з колючками), подрібнити, залити 300 г гарячого меду, не доведеного до кипіння, і настояти протягом доби, після чого розігріти, процідити і вживати по 5-10 г натще за 1 годину до їди.
B. П. Махлаюк (1967) пропонує застосовувати свіжий сік листків алое при туберкульозі. При цьому сік витримують у теплому місці, потім змішують із смальцем і медом: свинячого смальцю (гусячого жиру), ма́сла, меду, порошку какао беруть по 100 частин кожного, соку листків алое — 15 частин. Одну столову ложку такої суміші розбовтують у склянці гарячого молока. Вживають двічі на день.
Як зовнішній засіб застосовують потовчені листки алое або свіжий сік рослини для приготування компресів при опіках, відмороженнях, трофічних виразках, екземі, забитих місцях і ранах — гнійних та таких, що̀ погано гояться. Сік алое закапують у ніс при нежитю; при початковій стадії катаракти соком, розведеним у співвідношені 1:10, закапують очі.
Алое деревовидним виліковують мозолі, прикладаючи до них кілька днів підряд м’якуш листків. При захворюваннях горла його полощуть 50% водним розчином соку алое або вживають свіжо-витиснутий сік, розчинений у теплому молоці, по 1 чайній ложці тричі на день.
Протипоказано застосовувати сік свіжих листків алое при геморої, що̀ кровоточить, при метрорагії і надмірній менструації, при запаленні нирок або сечового міхура та вагітності. Він неефективний при потребі швидкого випорожнення кишок6.
Примітки:
1 Стаття з книги «Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник» (відп. ред. А. М. Гродзінський; Київ, видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992 р.).
2 Стаття з книги В. В. Кархута «Ліки навколо нас» (Київ, «Здоров’я», 1974 р.).
3 Педаній Діоскорiд (лат. Pedanius Dioscorides, грец. Πεδάνιος Διοσκορίδης; близько 40 н. е., Аназарб, Мала Азія — близько 90) — давньоримський військовий лікар грецького походження, фармаколог і натураліст, один із засновників ботаніки (Ред.).
4 Пліній Старший, Гай Пліній Секунд (лат. Gaius Plinius Secundus (Major); (23 або 24 н. е., Комо, Північна Італія — 25 серпня 79 р.) — давньоримський письменник, автор «Природничої історії» в 37 книгах (Ред.).
5 Стаття з книги Михайла Андрійовича та Івана Михайловича Носалів «Лікарські рослини і способи їх застосування в народі» (Київ, 2013 р. (репринт видання 1958 р.)).
6 Стаття з книги Ф. І. Мамчура «Довідник з фітотерапії» (Київ, «Здоров'я», 1984 р.).
Роботи Ваші хороші, грамотні. Відразу видно, коли говорить і пише спеціаліст. Спасибі Вам. Здоров'я і натхнення.
ВідповістиВидалитиДякую дуже.
Видалити