Это растение любит воду, оно встречается чаще всего в прудах, озерах, небольших водоемах, у берегов стоячих вод. Его корневище лежит горизонтально, карабкаясь по прибрежной тине; из него растут мечевидные длинные, высотой до одного метра, листья. На плоском, как бы граненом стебле посредине находится конусовидное соцветие — „початок“ с множеством желтовато-зеленых цветочков. Корни толщиной с большой палец достигают одного метра длины, в свежем виде имеют горьковатый вкус, как у некоторых специй. В сухом виде имеют более мягкий вкус. Заготавливают его ранней весной или поздней осенью.
Корень аира, дарующий нам силы, используют не только как улучшающее пищеварение, при вздутии желудка и кишечника и при коликах, но и при заболеваниях желез и при подагре он оказывает великолепное действие. Корень способствует согреванию вялого желудка и кишечника и освобождению их от слизи. Аир можно рекомендовать также и при малоактивном обмене веществ, а также при водянке и малокровии.
Чрезвычайно худым людям, потерявшим вес не из-за отсутствия питания, следует пить чай из корня аира и периодически принимать ванны с аиром. Аир пьют при отсутствии аппетита, при поражениях почек, он является хорошим средством для очищения всего организма. Этот чай помогает детям при непереносимости злаков, которая встречается последнее время всё чаще. Высушенный корень, если его пожевать, помогает курильщику отвыкнуть от курения. Зрение улучшается, если веки смазывать свежим соком аира. Сок надо смыть некоторое время спустя холодной водой. Мне удавалось много раз помочь, при озноблениях и охлаждении, теплыми ваннами с аиром. На ночь корни помещают в холодную воду, на следующий день всё надо подогреть, доведя до кипения, 5 минут дать постоять, затем принимать ванну в течение 20-ти минут в уже́ немного остывшем отваре. Этот отвар можно подогревать и использовать 4 раза. Если у вас постоянно холодные ру́ки и но́ги, такие ванны тоже помогают, но в этом случае отвар должен быть очень горячим, как только терпят ру́ки и но́ги.
Один 36-летний мужчина после удаления опухоли печени никак не мог поправиться. С периодичностью в четыре-пять недель у него поднималась температура. Пациента доставляли из Линца в одну из венских клиник. Его теща растерянно рассказывала о его безнадежном заболевании. У него были в кишечнике туберкулы, которые и вызывали высокую температуру. И в этом случае помог аир. Само собой разумеется, что при таких тяжелых заболеваниях чай нужно пить не неделями, а месяцами. Однажды, идя пешком из Вайсенбахталя в Постальм, я встретила супружескую чету из Бад Ишля, которая поднималась в го́ры с тяжелыми рюкзаками. Они хотели провести несколько беззаботных дней в охотничьем домике в горах, сами себя обслуживая. На одном из привалов я присоединилась к ним и узнала следующее: мужчина пятидесяти лет, ростом 1,85 м из го́да в год стал терять вес, не зная причины своего заболевания. Когда он весил всего лишь 48 кг, он в сопровождении медсестры́ переступил порог ординаторской своего врача, который в это время как раз разговаривал по телефону с другим врачом. Пациент услышал: „Я направляю к вам безнадежного пациента — рак легких!“ Та̀к он случайно узнал свой диагноз. Вскоре ему кто-то посоветовал тщательно жевать корень аира, чтобы к тому́ же избавиться от курения, а утром и вечером пить чай из тысячелистника1. Постепенно он стал набирать вес и так как стал чувствовать себя лучше, то перестал ходить к врачу. Лишь примерно через полгода он снова переступил порог кабинета своего врача. Тот вскочил, опершись руками о стол, и в упор смотрел на человека, которого он уже́ давно считал мертвым. „Чем вы лечились?“ — это было всё, что̀ мог произнести врач. „Жевал корень аира и пил чай из тысячелистника“. — „Корень аира? А где его найти?“ — „А его не надо искать, он продается во всех аптеках, господин Примар, за пару шиллингов!“ К этому вре́мени вес мужчины достиг 86 кг — его привычного веса, а уже́ через полгода он отправился в го́ры с набитым рюкзаком, где я с ним и познакомилась.
Каждый раз, когда я еще и еще раз начинаю обдумывать всё, что̀ происходило пото́м, когда упоминаю об этом в своих беседах или, как сейчас, записываю для вас, мне всё это представляется Божьим промыслом и я всегда взволнована до глубины души́. Моя мать была тяжело больна, у нее кишечник был в очень плохом состоянии, и врач сказал мне однажды, что я должна готовиться к худшему: у нее рак кишечника. Это было еще в то время, когда я мало занималась травами, хотя я уже́ тогда предпочитала медикаментам то, что̀ дает нам природа. Слова́ врача меня просто ошарашили. Я долгое время была не в состоянии делать то, что̀ я должна была делать. Вопреки моей привычке — мой день начинается в 6 часов утра и чаще всего заканчивается только в 11 часов ве́чера, — я стала ложиться спать около 8-ми часов ве́чера. Однажды, когда я еще и еще раз обдумывала безвыходное положение моей матери, открылась дверь — вошел мой муж, поставил маленький портативный радиоприемник и сказал: „Чтобы тебе было не так одиноко!“ Вскоре голос по радио произнес: „С вами говорит домашний доктор. Корень аира вылечивает любые заболевания желудка и кишечника, какими бы застарелыми или злокачественными они ни были. Нужно взять чашку холодной воды́, положить в нее одну чайную ложку (без верха) корня аира, оставить на ночь, утром слегка подогреть, процедить и пить перед приемом пи́щи и после еды по глотку. Итого в день шесть глотков, больше пить нельзя. Перед употреблением чай следует подогреть в водяной бане. Это лечение применяется для всего желудочно-кишечного тракта, включая печень, желчный пузырь, селезенку и поджелудочную железу́“. Без памяти от счастья на следующий день я рассказала маме об услышанном, а она, делая решительный жест рукой, ответила: „Мне теперь уже́ никто и ничто не поможет!“ Я всё-таки достала корень аира и сделала всё, как было сказано. То, что̀ я вам здесь рассказываю, граничит с чудом, так как уже́ через 14 дней все жалобы у мамы исчезли. Еженедельно она стала прибавлять в весе по 400 г, а до этого она очень сильно похудела. После этого я капитально занялась травами и могла помочь во многих безнадежных случаях. Особенно поразительные результаты дает корень аира. Он регулирует кислотность желудочного сока как при ее недостатке, так и при избытке.
Одна женщина из Форарльберга в течение двух лет мучилась от болей в желудке, она и дня не могла прожить без таблетки. По моему́ совету она стала пить чай из корня аира по шесть глотков, и через три дня боли исчезли; больше они не возобновлялись.
Другая женщина из Нижней Австрии несколько лет страдала от язвы двенадцатиперстной кишки. Чтобы избавиться от болей, она принимала разные таблетки. Твердую пи́щу она вообще не могла есть, да у нее и не было аппетита. Когда ей сказали о корне аира, она стала пить свои шесть глотков. Боли стали понемногу отступать, а через пять недель прошли окончательно. У нее появился аппетит, и она стала питаться вместе со всей семьей грубой домашней пищей.
Один немолодой священнослужитель годами мучился от поносов. Он смирился уже́ было с тем, что это никогда не пройдет. Но вот по моей рекомендации он на́чал пить чай из корня аира — эти шесть глотков. Через короткое время его кишечник уже́ был в порядке.
Один маленький мальчик, несмотря на строжайшую диету, страдал поносом и избавился от него после шести глотков чая из корней аира, у него появился аппетит, он даже немного стал прибавлять в весе. Его мать была просто счастлива.
У одного мужчины 10 лет был кровавый понос — от 30 до 40 раз в день. Его друг рассказал мне, что из некогда веселого, жизнерадостного человека он превратился в мрачного человека, что, собственно, вполне понятно. Всё, что̀ он перепробовал за эти годы, не дало никаких результатов. Ему пришлось уйти на пенсию раньше вре́мени. Во время Пасхи он на́чал, правда сначала с некоторым недоверием, пить чай из корней аира по шесть глотков. В это же время он пил по две чашки распаренного чая из календулы2. Я была очень удивлена, когда его жена написала мне, что в начале июня того же го́да он снова на́чал работать.
Способ применения. Чай: чай из корня аира готовится только настаиванием в холодной воде. Одна кофейная ложечка (без верха) корня заливается на ночь холодной водой. Перед приемом чай подогревают на водяной бане. Свежий сок: свежие корни аира хорошо очищают и, пока они еще влажные, пропускают через соковыжималку. Добавка к полной ванне3: около 200 г корней аира заливают на ночь 5 л холодной воды́, на другой день всё это доводят до кипения, дают постоять и добавляют к полной ванне4.
1Чайный отвар из травы́ тысячелистника: 1 ч. л. (с ве́рхом) на ¼ л воды́, заварить, дать немного настояться.
2Чай из травы́ календулы: 1 ч. л. (с ве́рхом) на ¼ л воды́.
3Полная ванна. Тра́вы заливают на ночь холодной водой. Для этого необходимо полное ведро свежих трав (на 6-8 л) или 200 г сухих трав. На следующий день всё это подогревают и выливают полученный настой в ванну с водой. Принимают ванну в течение 20-ти минут. Грудь должна быть над водой (чтобы не было нагрузки на сердце). После ванны не надо вытираться, надо просто завернуться в банное полотенце или халат и прогреться в постели в течение одного ча́са.
4 Статья из книги М. Трэбэн «Здоровье из аптеки, дарованной нам Господом Богом. Советы и опыт лечения травами» (пер. с немецкого И. А. Крупенниковой; Штайр (Австрия), «Вильгельм Эннсталер», 2004 г.).
Acorus calamus — багаторічна трав’яниста рослина родини ароїдних. Кореневище товсте, циліндричне, звивисте, жовтаво-зелене, вкрите зверху по спіралі темними широкими листковими рубцями, розташоване горизонтально, майже на поверхні. Стебло прямостояче, нерозгалужене, сплюснуте, з одного боку жолобкувате, з другого — гостроребристе, 80-125 см заввишки. Листки мечовидні. Квітки дрібні, зеленаво-жовті, двостатеві, зібрані в початок. Плід — шкіряста червона ягода. Цвіте́ у травні-липні.
Поширення. Росте́ майже по всій території України по берегах річок і водойм, на болотах і болотистих луках, по днищах балок.
Заготівля і зберігання. Використовують сушені і свіжі кореневища (Rhizoma [мн. rhizomata] Calami). Для сушіння кореневища викопують восени і рано навесні, миють, пров’ялюють на відкритому повітрі, розрізають на куски 15-20 см і сушать у сушарках при температурі 25-30°. Сухої сировини́ виходить 22-23%. Сировина гігроскопічна, тому́ її слід зберігати в сухому місці в закритій тарі. Строк придатності — 3 ро́ки. Сировина відпускається аптеками.
Хімічний склад. Кореневище А. т. містить ефірну олію (до 5%), гіркий глікозид акорин, аскорбінову кислоту (150 мг%), дубильні речови́ни, крохмаль, смо́ли тощо. До складу ефірної олії входять α-пінен, α-камфен, α-камфора, спирти борнеол, евгенол, метилевгенол, циклічні сесквітерпени та їхні похідні тощо.
Фармакологічні властивості й використання. Аїр проявляє тонізуючі, протизапальні, знеболюючі, відхаркувальні, жовчогінні, антибактеріальні та дезинфікуючі властивості. Наявні біологічно активні речови́ни збуджують закінчення смакових рецепторів, посилюють рефлекторне виділення шлункового соку, збільшують кількість соляної кислоти́ в ньому (малі дози А. т. діють протилежно), активізують жовчовидільну функцію печінки, підвищують тонус жовчного міхура і збільшують діурез.
ВНУТРІШНЬО препарати А. т. призначають при неспецифічних порушеннях функції травного тракту (розлад травлення і секреції шлунка, ахілія, запалення кишок, кишкові кольки, метеоризм), як загальнозміцнюючий засіб (при фізичному перевантаженні, після тяжких хвороб і операцій, у похилому віці). В гінекології. А. т. використовують при гіпоменструальному синдромі, вторинній аменореї на ґрунті недостатньої функції яєчників, при патологічному пере́бігу клімаксу. Народна медицина, крім цього, рекомендує вживати А. т. при істерії, неврастенії, судорогах (судомі), асциті, бронхіті, бронхопневмонії, плевриті, відсутності апетиту, млявому травленні, запаленні та виразці шлунка, блюванні, діареї, хворобах жовчних шляхів, нирковокам’яній хворобі, нерегулярних менструаціях. Сік кореневища вживали для посилення зору, поліпшення пам'яті і слуху та щоб позбутися звички до куріння.
ЗОВНІШНЬО А. т. використовують при полисінні, для полоскання при неприємному запаху з рота, стоматиті, для промивання гнійних ран і виразок, для спринцювань при кольпітах. Ванни з кореневищ А. т. призначають при рахіті й золотусі у дітей, гострій та хронічній формах артриту, спричинених порушенням обміну речовин, при хворобах жіночих статевих о́рганів. Кореневища А. т. входять до складу мікстури М. Н. Здренко, шлункових чаїв, таблеток вікаліну та вікаїру, які вживають при виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки та гіперацидному гастриті. Ефірну олію А. т. використовують у стоматології при лікуванні пародонтозу, при виготовленні зубних паст і препарату оліметину, який призначають при нирковокам’яній та жовчнокам’яній хворобах. У литовській народній медицині кореневищами А. т. в поєднанні з ялівцем звичайним, копитняком європейським, звіробоєм звичайним, чебрецем звичайним і кмином звичайним лікують ракові захворювання шлунково-кишкового тракту.
Мисливці й туристи вживають молоді́ соковиті м’які частини А. т. як смачну і корисну їжу, що̀ зміцнює ясна й запобігає псуванню зубів.
Лікарські форми і застосування.
ВНУТРІШНЬО — настій сухих кореневищ (10 г сировини́ на 200 мл окропу) по чверті склянки 3-4 рази на день за 30 хвилин до їди; настойку сухих кореневищ (готують у співвідношенні 1:5 на 40%-му спирті або горілці) по половині чайної ложки 3 рази на день до їди; сік (свіже кореневище подрібнюють, видавлюють під пресом, проціджують через марлю, розводять 20%-им спиртом або горілкою у співвідношенні 1:1) по 1 чайній ложці 2-3 рази на день до їди протягом 2-3 місяців; суміш трави́ золототисячника малого, тирличу жовтого, сухих кореневищ А. т., листя бобівника трилистого, трави́ полину звичайного, шкірки мандарина, 40%-го спирту у співвідношенні 3:4:3:2:2:2:84 готують як настойку і приймають по 1-4 краплі на цукрі при печії, гострому гастриті з сильним больовим синдромом.
ЗОВНІШНЬО — настій сухих кореневищ для спринцювань (30 г сировини́ на 1 л окропу) застосовують 2 рази на день — зранку і ввечері; настій сухих кореневищ (1 чайна ложка на 300 мл окропу, настоюють 2 години, проціджують) застосовують теплим для полоскання ротової порожнини; настій сухих кореневищ (3 столові ложки на 0,5 л оцту) щовечора втирають у волосисту частину голови́ при швидкому випаданні волосся і полисінні1.
ACORUS CALAMUS L . — А́ЇР ТРОСТИННИЙ (лепеха́ звичайна).
Російська назва — аир обыкновенный.
Багаторічна трав’яниста рослина з товстим горизонтальним повзучим кореневищем, покритим численними тонкими корінцями. Кореневище губчасте, зверху зеленкувате, на смак гірке, пекуче, має приємний запах. Листки довгі мечоподібні, м’ясисті. Стебло біля основи червонувате з ліловим відтінком. Квітки дрібні, зеленувато-жовті, зібрані на верхівці стебла́ в циліндричну качалку. Росте́ по берегах річок, на заболочених місцях, у стоячих водах тощо.
Сировина. З лікувальною метою використовують кореневища, які копають напровесні або восени. Миють їх у холодній воді, сортують, ріжуть на дрібні куски і сушать. Після прив’ялювання очищають від кори і продовжують сушити. Добре висушені куски кореневищ повинні легко ламатися, а не гнутися. Сировину пресують у тюки, зберігають у добре провітрюваному сухому приміщенні. Рослина заготовляється і відпускається аптеками.
Хімічний склад. Кореневища аїру містять до 4,8% ефірної олії, до складу якої входять евгенол, борнеол, азарон, камфен, каріофілен, акорон, каламен, проазулен, сесквітерпеновий кетон акоренон та інші терпеноїди, гіркий глікозид акорин, алкалоїд каламін, фітонциди, дубильні речови́ни, аскорбінова кислота, смо́ли, органічні кисло́ти, мінеральні солі.
Дія: тонізуюча, відхаркувальна, жовчогінна.
Фармакологічні властивості і застосування в медицині. Наявні в кореневищах аїру тростинного речови́ни, особливо гіркий глікозид акорин, збуджують закінчення смакових нервів, посилюють рефлекторне виділення шлункового соку, активізують жовчовидільну функцію печінки, підвищують тонус жовчного міхура та діурез. Екстракти з кореневищ аїру мають протизапальні та фунгістатичні властивості. Гіркі субстанції його також є ефективним засобом при стійкому метеоризмі, зменшують спазм кишок, усувають біль при кишкових кольках.
A. Oƶarowski (1976) встановив седативні та анальгетичні властивості препаратів аїру, пов’язані з наявністю в рослині азарону, який у тварин знімає напруження ізольованого відрізка тонкої кишки і спастичний стан, викликаний ацетилхоліном та гістаміном. Проте дія азарону, що̀ міститься в аїрі, дещо слабкіша за дію папаверину. A. Oƶarowski спостерігав цікаве явище. Якщо перед експериментом протягом 2-3 днів вводити гвінейським свинкам або щурам настій аїру, модель астми в них за допомогою аерозолю ацетилхоліну та гістаміну відтворити не вдається.
М. І. Соломченко (1968) вивчав ефективність 3% відвару аїру у хворих на гіперацидний гастрит. Відвар призначали по півсклянки за 30-40 хв перед їдою протягом 2 міс. Після проведення курсу лікування у більшості хворих зникли біль, нудота, печія, поліпшився апетит, нормалізувалася кислотність шлункового соку.
Найчастіше аїр тростинний застосовують при неспецифічних порушеннях функції травного каналу — розладі травлення і секреції шлунка, ахілії, запаленні кишок, кишкових кольках, метеоризмі тощо. Застосовують кореневища аїру і як ліки, що̀ діють загальнозміцнююче, підвищують тонус у людей похилого віку та після перенесених хвороб і операцій, фізичних навантажень.
У народній медицині відвар кореневищ аїру тростинного застосовують при відсутності апетиту, млявому травленні, запаленні та виразці шлунка, блюванні, діареї, інших шлунково-кишкових захворюваннях, хворобах жовчних шляхів і нирково-кам'яній хворобі. Настій кореневищ використовують як протигарячковий та відхаркувальний засіб при бронхіті, бронхопневмонії, судорогах, асциті, плевриті. В Індії вживають кореневища аїру тростинного для лікування різноманітних психічних розладів, зокрема істерії, неврастенії.
Зовнішньо відвар кореневищ рослини застосовують для полоскання при неприємному запахові з рота та промивання гнійних ран і виразок. Ваннами з відвару кореневищ аїру тростинного користуються при гострій та хронічній формах артриту, зумовлених порушенням обміну речовин, при рахіті, скрофульозі та хворобах жіночих статевих о́рганів. Якщо випадає волосся, корисно 2-3 рази на тиждень мити голову відваром суміші однакових частин кореневищ аїру тростинного та лопуха великого. Ефективність препаратів аїру тростинного при гнійних ранах та виразках пояснюється тим, що рослина багата на фітонциди та ефірну олію, які мають активні антисептичні властивості.
Відвар кореневищ аїру тростинного готують з розрахунку 10 г кореневищ на 1 склянку води́.
Настойка кореневищ аїру тростинного являє собою прозору рідину бурувато-жовтого кольору, ароматну, гірко-пряну на смак. Можна приготувати і складну настойку такої суміші: трави́ золототисячника звичайного — 3 частини; тирличу жовтого — 4 частини; кореневищ аїру тростинного — 3 частини; листків бобівника трилистого, трави́ полину звичайного, шкірки мандарина — по 2 частини; 40%-го спирту — до 84 частин. Цю настойку можна вживати по 1-4 краплі на цукрі при печії, гострому гастриті з сильним больовим синдромом. Зовнішньо застосовують як болезаспокійливе розтирання при міозиті, артриті та для ванн (15-20 г на ванну води́) як седативний або тонізуючий засіб.
Кореневища аїру тростинного входять до складу шлункових зборів, таблеток вікаліну та вікаїру, що̀ призначаються при виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, а також при гіперацидному гастриті.
1. Rp.: Т-ræ Calami 30 ml
D.S. По 30 крапель тричі на день за півгодини до їди.
2. Rp.: Rhiz. Acori calami 5,0
Herbæ Equiseti arvensis
Fol. Urticæ dioicæ
Fol. Vaccinii vitis-idææ aa 15,0
M.f. species
D.S. Взяти 1 столову ложку збору на 1 склянку окропу; кип’ятити 15-20 хв, настояти 15 хв і процідити. Вживати по 1 склянці перед сніданком і вечерею при уратурії2.
Аїр має повзуче, круглясте, товсте кореневище, усередині біле, м’яке, губчате, зверху жовте або жовто-зелене.
Стебло у основи — червонувате, з ліловим (часто) відтінком, листки — з ясно вираженими жилками, мечоподібні, лінійні, загострені, м’ясисті. Цвіте́ в червні. У нас не дає плодів, а тільки на півдні Європи. Завезений у Європу з Туреччини в XVI столітті. Смак кореневищ — гірко-пекучий. Запах приємний. Рослина всім мешканцям села́ добре відо́ма (у релігійне свято Трійці прикрашають листками житлові приміщення, розстеляють на підлогах, у дворах і в церквах). Розповсюджений повсюди в Україні; у середній частині СНД зустрічається удосталь лише місцями біля берегів річок і ставків, утворюючи зарості.
Збір. Збирають кореневища, викопуючи їх вилами восени або навесні. Миють у холодній воді, відкидають тонкіші коріння, ріжуть на дрібні шматки й сушать.
Вживання. Сучасна медицина користується цією рослиною. В аптеках можна знайти олію з аїрного кореневища, настойку й екстракт.
У народній медицині кореневище аїру застосовують ширше, ніж у науковій. Вважаючи аїр прекрасним дезінфікуючим засобом, у народі полощуть рот спиртною настойкою з аїру при цинзі, обмивають рани, гнійні виразки, а також жують корінь під час епідемій холери, іспанки (інфлюенца 1919 року) і висипного тифу. Настойки готують на спирту або міцній горілці при різному дозуванні здрібнених кореневищ аїру. Настойку іноді заміняють розчином купленої в аптеці аїрної олії, додаючи 50 г її до 2 літрів 90%-го спирту. Для зовнішнього вживання настойку розбавляють охолодженою кип’яченою водою в пропорції: води́ — 3 частини, настойки — 1 частина. Для внутрішнього споживання користуються нерозведеною настойкою й приймають її перед їжею від 10 до 30 крапель із водою або на шматочку цукру. Якщо немає настойки, користуються відваром 30 г кореневища на 1 л води́, варять у прикритому посуді. Як настойка, так і відвар застосовуються усередину при хворобах шлунково-кишкового тракту, поносах, хворобах жовчних шляхів, при каменях нирок і при малярії.
Кореневища аїру вважаються одним з головних компонентів сумішей для ванн для золотушних і рахітичних дітей.
Кореневища аїру також обов’язковий компонент у вітрогінних сумішах лікарських рослин.
При випаданні волосся 3 рази на тиждень миють голову у відварі із суміші рівних частин аїру й лопуха, додаючи іноді у відвар кілька жмень шишок хмелю.
Усередину аїр приймають у наступних випадках:
1. При млявому травленні п’ють по 3 чашки в день відвару з кореневища аїру: кореневища 15,0 г, води́ 2-3 склянки. Варять 15 хвилин у посуді, прикритому кришкою.
2. За моїми спостереженнями, навіть дуже докучлива печія припиняється, якщо на кінчику ножа 3 рази в день прийняти дрібний порошок з аїрних кореневищ.
3. Аїр входить у суміш трав, що̀ застосовується для лікування запалення сечового міхура.
Зовнішньо:
1. Відвар аїрного кореня з 30,0 г на 1 л води́ жінки́ використовують при хворобах статевих о́рганів для сидячих ванн.
2. Порошок з кореневища аїру застосовують також для присипок гнійних ран і виразок.
3. Мені нерідко доводилося спостерігати гарну дію аїру в суміші з іншими рослинами при захворюванні, яке виражалося в наступному: набрякання язика, а іноді й тріщини на ньому з ознобом, підвищеною температурою й при утрудненому ковтанні. У цьому випадку 3 рази в день полощуть рот відваром з наступної суміші лікарських рослин: кореневища аїру — 10,0 г, листків шавлії — 8,0 г, дубової кори — 10,0 г і листків великої кропиви — 10,0 г на 1 л води́.
4. Аїр застосовується також при зубному болі. Для цього готують ліки та̀к: на півлітра 60°-ої горілки беруть 10,0 г дрібного порошку кореневища аїру, збовтують, пляшку закупорюють пробкою, пробку обв’язують шпагатом. Пляшку, стоячи, обкладають тістом і печуть, як хліб. Виходить ніби горілчаний відвар аїру, чарку якого набирають у рот і тримають на хворому зубі.
У Ровенському районі Ровенської області прийнято в народі приймати цю ж горілку усередину при підозрі на туберкульоз. У таких випадках випивають по чарці цієї горілки перед обідом. Якщо горілка міцна, її розводять трохи кип’яченою водою. Люди стверджують, що після двотижневого приймання такої аїрної горілки, кашель стає м’яким, з’являється апетит і значно поліпшується загальний стан хворого. Горілку п’ють тільки один раз у день.
Зберігання. Нероздрібнені кореневища аїру зберігати в бочках, обкладених усередині папером3.
АЇР ТРОСТИННИЙ (лепеха звичайна, татарське зілля) — Acorus calamus L.
Родина арумові — Araceæ.
Як виглядає? Багаторічна трав’яниста рослина 60-120 см заввишки. Кореневище товсте, до 50 см завдовжки, вузлувате, всередині біле, м’яке, губчасте, зверху жовте або жовто-зелене, смак його гірко-пекучий, запах приємний. Стебло біля основи червонувате з ліловим відтінком, квітки зібрані в товсте, м’ясисте суцвіття — качан. Листки з виразно виявленими жилками, мечовидні, лінійні, загострені, м’ясисті. Плід — довгаста суха ягода. В українських умовах не достигає. Цвіте́ в червні.
Де росте́? По всій території України в стоячих водах коло берегів річок, ставків, боліт, місцями великими заростями, крім Карпат і Полинного Степу.
Що̀ й коли збирають?Кореневища, викопуючи вилами, восени або напровесні. Їх миють у холодній воді, сортують, ріжуть на дрібні куски і сушать.
Коли застосовують? Як тонізуючий засіб при пригніченні центральної нервової системи; при хворобах шлунково-кишкового тракту, млявому травленні (підвищує збудність смакових закінчень), проносах; як сечогінний засіб, при хворобах жовчних шляхів, каменях нирок; як протизапальний засіб при малярії (дія алкалоїду каламіну, глікозиду акорину, фітонцидів, леткої олії, дубильних речовин тощо); при порушенні менструального циклу у жінок для його регуляції; при нервових захворюваннях з судомами, при хронічних захворюваннях спинного мозку з втратою чуття, при посиленому серцебитті.
Застосовують у вигляді чаю. Для цього на 1 склянку холодної води́ дають 1 чайну ложку подрібненого кореня аїру, доводять до кипіння і варять 10 хвилин. П’ють (залежно від потреби) 1-3 склянки на день ковтками при ревматизмі, водянці, блідій немочі, порушенні менструального циклу у жінок. Для регуляції діяльності кишок заварюють 2 столові ложки суміші кореневища аїру, кореня валеріани, кори крушини, листків холодної м’яти і кропиви (у співвідношенні 1:1:3:2:3) в 2 склянках води́ протягом 10 хвилин, проціджують через марлю і п’ють по півсклянки вранці і ввечері.
Сік кореня вживають, щоб посилити зір, для поліпшення пам’яті і щоб позбутися звички куріння (спричинює блювання). Замість відвару можна пити спиртову настоянку кореня аїру в співвідношенні (1:5) — 10-30 крапель тричі на день з водою або на грудочці цукру, цим же настоєм полощуть рот при зубному болю. При печії вживають порошок (0,3-0,5) з кореня аїру, тричі на день по пучці (знижує процеси бродіння в кишках; анемізує і знеболює слизові оболонки). Цей порошок застосовують також зовнішньо. Ним засипають гнійні рани і виразки. Для полоскання горла при ларингіті (біль у горлі, хрипота) і глоситі (запалення язика з опуханням, тріщинами, температурою і утрудненням ковтання) користуються відваром з суміші кореня аїру, листків шавлії, дубової кори і листків великої кропиви (всього порівну). Відвар для полоскання готують та̀к. Беруть 1 столову ложку суміші на 1 склянку холодної води́, варять у посудині, прикритій накривкою, протягом 10 хвилин. Цим відваром полощуть горло і рот тричі на день при цинзі і амфодонтозі.
Відваром із суміші кореневища аїру, кореня лопуха (по одній жмені) і шишок хмелю звичайного (дві жмені) — на 3-4 літри води́ — миють голову при випаданні волосся, лупі двічі на тиждень.
Свіжі листки аїру діють інсектицидно проти бліх та інших кома́х4.
ЛЕПЕХА́ БОЛОТНА (ACORUS CALAMUS L.), РОДИНА «ЛЕПЕХОВІ» — ACORACEÆ.
Це багаторічна трав’яниста рослина заввишки 60-120 см. Корінь повзучий, товстий, усередині білий, м’який, зовні — жовто-зелений. Має приємний аромат, гіркий на смак. Стебло лілового відтінку. Листя мечоподібне, м’ясисте. Цвіте в червні квітами, зібраними в суцвіття у вигляді качанів. Плоди в наших умовах дозрівають рідко. Зустрічається в європейській частині СНД, в Середній Азії, Сибіру й на Далекому Сході. Росте́ в основному в стоячих водах біля берегів боліт, рік, озер. Найчастіше зростає великими групами, утворюючи зарослі.
ЗБИРАННЯ ТА ЗБЕРІГАННЯ.
З лікувальною метою збирають коріння лепехи. Їх викопують вилами навесні або восени. Потім добре промивають у холодній проточній воді, очищають від тонких відгалужень і ріжуть на шматки завдовжки 5-6 см. Грубі частини кореня ріжуть уздовж на дві частини. Сушать обов’язково в тіні́. При цьому необхідно стежити за тим, щоб температура повітря не перевищувала 30°С. Ознакою добре висушеного кореня є його здатність ламатися при згинанні. Зберігають сировину в щільно закритих коробках у теплому приміщенні, не допускаючи вологи. Строк зберігання — 3 ро́ки.
АКТИВНІ РЕЧОВИ́НИ.
Кореневище лепехи болотної містить запашну каламусову ефірну олію (до 4,8%), що складається з пинену (до 1%), камфену (до 7%), каламену (до 10%), d-камфори (до 8,7%), акарону, ізоакарону, евгенолу, азарону, проазулену. У кореневищі містяться також гіркий глікозид акорин C36H60O6, дубильні речови́ни, камеді, крохмаль, аскорбінова кислота (до 150 мг%), танін. Трава лепехи багата крохмалем (до 20%). Крім цього, містить холін, смо́ли, глікозид люценинон. Специфічний запах лепехи, а також багато лікувальних властивостей обумовлені ефірними оліями.
ПОКАЗАННЯ ДО ЗАСТОСУВАННЯ.
Тонізуючий засіб при захворюваннях нервової системи, при шлунково-кишкових хворобах. Лепеха входить до складу трав’яних зборів для лікування запалення сечового міхура, алергії, для полоскання ротової порожнини при пародонтозі. Сік кореня вживають для підвищення зору, поліпшення пам’яті.
В Індії, як і в Китаї, лепеху використовують як тонізуючий засіб при неврозах. Крім того, її призначають при психічних розладах, бронхіальній астмі, укусах змій. Застосовується лепеха й для боротьби з комахами.
ПРОТИПОКАЗАННЯ.
Лікарські форми лепехи болотної не можна застосовувати при вагітності.
ЗАСТОСУВАННЯ.
Настойка: настойку кореневищ лепехи готують на 40%-му спирті (1:5). До складу настойки входять трава золототисячнику, тирличу (по 4 частини), кореневища лепехи (2 частини), листя бобівника, трава полину, кірки мандарина (по 1 частині), 40%-ий спирт (до 65 частин). Приймати настойку по 20 крапель 2 рази на день перед їдою.
Настій: настій кореневищ лепехи готують із розрахунку 10 г кореневищ на 200 мл води́5.
ШУВА́Р ЗВИЧАЙНИЙ (Acorus calamus).
Ця рослина має ще одну на́зву: аїр, лепеха́, татарак, татарське зілля. Прийшла вона дійсно десь з Азії, може, за часів Хмельницького чи Сагайдачного.
Рослина ця ще недавно була вихвалювана лікарями під небеса, а за останні 50-60 літ минула її слава, однак не зовсім слушно. Правда, не будемо тепер давати солодкі конфітюри (варення) з шувару проти апоплексії, не будемо зміцнювати пам’яті оливою з шувару.
Однак деякі рецепти, знані ще нашим запорожцям, може, придадуться, напр. компрес, зволожений міцною горілкою і присипаний порошком із сушеного коріння шувару— на поверхневі шкірні рани й ве́реди. Так са́мо донедавна ще (в минулім столітті) над Доном і Дніпром лікували заблукану холеру. Хворому давали що дві години раз столову ложку відвару з шувару, раз келишок солодкої горілки з полину, одночасно натирали но́ги й ру́ки настоєм з гірчиці проти м’язових корчів. Замість води́ давали пити тільки гарячий ґроґ (горілку з цукром). Будь-що-будь, така курація не відстрашувала хворих.
Але покиньмо історію лікування цією рослиною і перейдім до сучасності.
Шувар росте́ громадками над берегами українських вод. Кожний знає його ясно-зелене мечувате листя, що ним умаюють хату й церкву на Зелені́ свята. До лікування береться шуваровий корняк, не раз завдовжки 20-30 см, званий «аїрним коренем» в продажу. Цей «аїрний корінь» треба по висушенні (можна підігрівати) очистити від верхнього на́росту і покраяти на рівні сантиметро́ві шматочки. Сухий корняк повинен мати жовто-білий колір, губчасту будову, смак гіркаво-запашний. Викопувати корінь напровесні або пізньої осені.
Шуварове коріння — приятель людського шлунку; при дуже закоренілій малярії-квартані (коли й хіна не помагає) варто давати його в порошку 3-4 до 6 грамів денно.
Напар шуварового коріння —дві столові ложки на 1½-2 склянки окропу на день — даємо при катарах шлунку, при анемії й ослабленні кишок. Горілка на шуварі (1-2 келишки) завжди до́бра при шлунково-кишкових епідеміях. При скрофулах у дітей даємо їм конфітюри з шувару. Варити, як конфітюри з дині6.
1 Стаття з книги «Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник» (відп. ред. А. М. Гродзінський; Київ, видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992 р.).
2 Стаття з книги Ф. І. Мамчура «Довідник з фітотерапії» (Київ, «Здоров’я», 1984 р.).
3 Стаття з книги Михайла Андрійовича та Івана Михайловича Носалів «Лікарські рослини і способи їх застосування в народі» (Київ, 2013 р. (репринт видання 1958 р.)).
4 Стаття з книги В. В. Кархута «Ліки навколо нас» (Київ, «Здоров'я», 1974 р.).
5 Стаття з книги І. С. Алексєєва «Повний атлас лікарських рослин» (Донецьк, ТОВ «Глорія Трейд», 2013 р.).
6 Стаття з книги Ю. І. Липи «Ліки під ногами: Про лікування рослинами» (Київ, «Україна», 1996 р.).
