Кавун звичайний
(Citrullus lanatus
(Thunb.) Matsum. & Nakai)
Citrullus lanatus, синонім — С. vulgaris — однорічна однодомна трав’яниста шорстковолосиста рослина родини гарбузових. Стебло волохато-шорстке, лазяче (за допомогою дво-трироздільних вусиків), дуже розгалужене, п’ятигранне, 2-5 м завдовжки. Листки чергові, черешкові, до 20 см завдовжки, глибоко розділені на 3-5 вузеньких округлих часток, які в свою чергу надрізані на округлі часточки. Квітки одностатеві, одиничні; віночок — 5-роздільний, сірчасто-жовтий. Плід — велика, куляста або видовжена, зелена або білувата ягода, з соковитим червоним або жовтуватим м’якушем. Цвіте́ у червні-липні. Плоди достигають у серпні-вересні.
Поширення. Кавун звичайний походить з напівпустель та пустель Південної Африки. В Україні, переважно в південних районах, його широко вирощують як харчову рослину.
Сировина. З лікувальною метою використовують м’якуш і шкірку зрілих плодів, а також насіння. Рослина неофіцинальна.
Хімічний склад. М’якуш кавуна містить до 8,7% цукрів (переважно фруктоза), 0,1% органічних кислот (яблучна, лимонна та інші), пектинові речови́ни (0,5%), клітковину (0,5%), фолієву кислоту (8 мкг/100) і незначну кількість інших вітамінів (С, B1, В2, В6, нікотинову кислоту і β-каротин).
Фармакологічні властивості і використання. Сік і м’якуш кавуна мають сечогінні й жовчогінні властивості, добре гамують спрагу при гарячці. Ніжна клітковина кавунів збуджує перистальтику кишок, прискорює виведення з організму холестерину, виявляє легку послаблюючу дію. При каменях у жовчному міхурі, циститах, нефритах, пієлонефритах і нирковокам’яній хворобі (уратний, кальцієвооксалатний і цистиновий уролітіаз з випадінням солей у кислому середовищі) рекомендується щодня вживати по 2-2,5 кг свіжих кавунів. Тривале вживання м’якуша кавуна виліковує хронічні гастрити, покращує стан хворих на атеросклероз і цукровий діабет. При хронічній недостатності кровообігу, гіпертонії, нефритах, пієлоциститах, подагрі, хворобах печінки і жовчного міхура призначають кавунні розвантажувальні дні, які, залежно від стану хворого, проводять два рази на тиждень або один раз на десять днів. У розвантажувальні дні хворий одержує лише 1,5 кг кавуна, з’їдає його за 5 прийомів. Розвантажувальні дні треба проводити під контролем лікаря. Як сечогінний засіб свіжий або квашений кавун корисний при ожирінні. Насінням кавуна виганяють глистів, а розтерте насіння з молоком вживають при маткових кровотечах. Як сечогінний засіб використовують і шкірку кавуна.
Лікарські форми і застосування.
ВНУТРІШНЬО — настій сухих шкірок (80-100 г сировини́ на 500 мл окропу, настоюють до охолодження) по півсклянки 4-5 раз на день при гострих і хронічних запаленнях товстого кишечника; відвар шкірок (20 г сухих або свіжих шкірок на 200 мл окропу) по півсклянки 3-4 рази на день як сечогінний засіб1.
КАВУН (Citrullus vulgaris Schrad.).
У дикому виді ця рослина зустрічається в пустелях та напівпустелях Південної Америки. А вирощували та вживали її в їжу ще в Давньому Єгипті.
Китайці настільки шанували цю культуру, що навіть мали свято «День кавуна».
До Росії кавуни потрапили десь у другій половині XVII століття. 1660 року було видано царський указ, який приписував вирощувати новий овоч у південних районах країни. За часів Петра́ І кавуни вже вважали «екзотами».
Цукристість кавунів залежить переважно від кліматичних умов зони їх вирощування. У посушливих місцях вона більш висока; штучне зрошування сприяє підвищенню врожаю, але знижує концентрацію цукру в плодах. Менше цукру мають кавуни в роки із значними опадами.
У складі цього солодкого овочу наших баштанів переважає фруктоза, багато яблучної та лимонної кислот. У плодах високий вміст пектинових речовин, що̀ так потрібні для людського організму.
Ніжна клітковина кавуна, начинена пектинами, підсилює перистальтику кишечника, сприяє виведенню холестерину. На вітаміни кавуни біднуваті, тому́ тривалий час їх вважали малокорисними ласощами: мовляв, вода і цукор. Але нині доведено, що в цих овочах багато фолієвої кислоти́, тому́ кавуни корисно вживати хворим із недокрів’ям, гастроентероколітами, хронічним гепатитом, цирозом печінки, атеросклерозом.
Мінеральних сполук у кавунах зовсім мало. Та вони переважають інші овочі і фрукти за вмістом калію, який вкрай необхідний для життєдіяльності людини. Косметологи стверджують, що він надає м’язам і шкірі пружності, а дієтологи радять доповнювати ним їжу після різних хірургічних втручань, а також під час лікування ожиріння, щоб вивести з організму надмір тканинної рідини.
Калій дають після тривалих поносів, блювоти, зокрема при морській хворобі, а також тим, хто дуже потіє. Нестача цього елемента виникає за надмірної діяльності щитовидної залози, виснаження та набряків. Крім того, калій потрібен під час захворювань (наприклад, при відновленні діурезу при гострій нирковій недостатності) і навіть за нормальних умов, коли в організмі виявлено дефіцит його.
Здорова людина втрачає щодня з потовиділенням, сечею і калом близько 2-3 г калію, а це означає, що таку ж кількість цього елемента потрібно поповнити за рахунок харчових продуктів. Звісно, цю втрату можна надолужити і безпосереднім вживанням хлористого калію. Однак здорові люди компенсують його не речовинами у вигляді ліків, а завдяки вживанню насамперед овочів і фруктів. Кавун у цьому випадку незамінний. Склянка соку з кавуна містить 175 мг калію. Мають його й інші продукти: квасоля, горох, волоські горіхи, аґрус, ізюм, чорна смородина, картопля тощо.
Кавуни корисні при хворобах нирок, жовчних та сечовивідних шляхів, серцево-судинної системи, оскільки цей овоч має чудові сечо- і жовчогінні властивості. Систематичне вживання кавунів поліпшує здоров’я хворих подагрою, сечокам’яною хворобою та іншими порушеннями обміну речовин.
За хронічної недостатності кровообігу, гіпертонічної хвороби, нефритів, пієлонефритів, подагри, хвороби печінки й жовчного міхура рекомендують влаштовувати як динні, так і кавунні розвантажувальні дні (1,5 кг спілого кавуна розділити на п’ять прийомів їжі). Такі дні проводять не самостійно, а неодмінно за призначенням лікаря, до того ж частоту їх треба змінювати від двох разів на тиждень до одного впродовж десятиденки (залежно від стану хворого).
З м’якоті кавуна ще в давнину виготовляли живильно-вітамінні маски. Їх готують таким чином: віджимають м’якоть достиглого кавуна в скляну посудину. Сік використовують негайно, бо під час зберігання він скисає.
Перед накладанням маски старанно вмиваються і роблять парову ванну обличчя (накривають голову рушником і хвилин десять тримають над мискою з окропом).
Для маски беруть 5-6 шарів марлі або тонкий шар вати і змочують їх соком кавуна. Накладають на обличчя й шию на 15-20 хвилин. Знявши маску, обличчя промивають теплою водою й висушують рушником, не витираючи, а мовби промокаючи шкіру. Після цього змащують обличчя живильним кремом з натуральних жирів.
Кавуновий мед
Кавуни помити, розрíзати на частини, ложкою вибрати м’якоть, у мисці подрібнити дерев’яним товкачиком, процідити через 2-3 шари марлі й поставити на сильний вогонь. Зібрати піну, ще раз процідити сік і варити вже на маленькому вогні, постійно помішуючи, щоб не пригорало. Коли соку залишиться в 6-7 разів менше, ніж було спочатку, і краплина його не розтікатиметься на холодній тарілці — мед готовий. Він червоно-бурого кольору, дуже пахучий. Зберігають його в прохолодному місці, найкраще у скляних балонах, закручених металевими кришками.
Так са́мо готують мед із соковитих динь. Його використовують для приготування різних солодких страв.
Пастила з кавунів
З кавунового меду можна зробити смачну пастилу. Для цього на 1 частину меду треба взяти 2 частини віджатої м’якоті кавуна і варити на невеликому вогні. Потім додати кілька крапель будь-якої фруктової есенції, збиті яєчні білки́ (на 1 л меду — 2-3 білки́) і швидко розмішати. Розлити на рівні листи пластику і охолодити. Коли висохне, розрíзати на шматки і поси́пати їх цукровою пудрою2.
КАВУН ЗВИЧАЙНИЙ − Citrullus vulgaris.
Родина гарбузові – Cucurbitaceæ.
Арбуз обыкновенный.
Лікарська сировина. Плоди, насіння.
Хімічний склад. М’якуш кавуна містить цукри, органічні кисло́ти, пектини, амінокисло́ти, клітковину, фолієву кислоту, вітаміни С, В1, В2, В6, РР, каротиноїди, солі калію, заліза, магнію, кальцію.
Фармакологічні властивості. Сечогінний, жовчогінний, проносний, спраготамувальний, протисклеротичний засіб.
Застосування.
Настій. 80-100 г сухих шкірок залити 0,5 л окропу, настоювати до охолодження. Пити по ½ склянки 4-5 разів на день при гострих і хронічних захворюваннях товстого кишечника.
Відвар. 20 г сухих або свіжих шкірок кавуна залити 200 мл окропу. Вживати по ½ склянки 3-4 рази на день як сечогінний засіб.
Насіння. Уживають як глистогінний засіб, розтерте з молоком (1:10) — при маткових кровотечах.
Плоди. Уживати щодня по 2,0-2,5 кг свіжих кавунів при каменях у жовчному міхурі, циститах, нефритах, пієлонефритах, нирковокам’яній хворобі, хронічних гастритах, атеросклерозі, цукровому діабеті. Кавунні розвантажувальні дні призначаються під контролем лікаря двічі на тиждень або раз на 10 днів (хворий з’їдає 1,5 кг кавуна за 5 прийомів) при хронічній недостатності кровообігу, гіпертонії, нефритах, пієлоциститах, подагрі, захворюваннях печінки і жовчного міхура. Як сечогінний засіб кавун корисний при ожирінні.
Маска. 5-6 шарів марлі або шар вати змочують кавуновим соком і накладають на 15-20 хвилин на обличчя і шию. Потім змивають водою, обличчя витирають і змащують кремом. Вітамінна тонізуюча маска, поліпшує колір обличчя, робить шкіру м’якою і гладкою3.
КАВУН ЗВИЧАЙНИЙ (CITRULLUS LANATUS), РОДИНА «ГАРБУЗОВІ» − CUCURBITACEÆ.
Однолітня трав’яниста рослина із родини гарбузових. Має довге (до 4 м), дуже гіллясте, повзуче густо опушене стебло. Листя двічі перисторозсічене, завдовжки 10-22 см і завширшки 10-18 см. Квітки кавуна роздільностатеві, пазушні, п’ятичленні, зі спайним воронкоподібним жовтим віночком діаметром до 3 см. Плоди соковиті, різноманітні за формою, величиною та забарвленням, з їстівною рожевою або червоною м’якоттю, багатонасінні. Насіння плоске, чорне, коричневе, біле або строкате. Цвіте́ в травні-червні, плоди дозрівають у липні-вересні. Культивується повсюдно.
ЗБИРАННЯ ТА ЗБЕРІГАННЯ.
Плоди кавуна заготовлюють у період повного дозрівання й використовують у свіжому виді. У прохолодному місці плоди зберігаються у свіжому виді приблизно півроку. Як лікарська сировина використовується м’якоть стиглого плода кавуна.
АКТИВНІ РЕЧОВИ́НИ.
Лікарське й харчове застосування мають плоди кавуна. У їхній м’якоті міститься до 12% цукрів, у то́му числі глюкоза, фруктоза й сахароза, а також пектинові речови́ни, клітковина, вітаміни В1, В2, С, РР, фолієва кислота, каротин, солі магнію, калію, заліза, марганцю, нікелю; у насінні — до 30% жирної олії, що̀ має харчове значення.
ПОКАЗАННЯ ДО ЗАСТОСУВАННЯ.
При набряках, пов’язаних із захворюванням нирок і серцево-судинної системи, а також при хворобах печінки й каменях у жовчному міхурі використовують сечогінну дію кавуна. Він не виклика́є подразнення нирок і сечовивідних шляхів. Кавун застосовують при ацидозах різного походження, при хронічних і гострих захворюваннях печінки. Кавун застосовують також при ожирінні й необхідності голодування за показанням у ході лікування. Клітковина кавунової м’якоті поліпшує травлення, сприяє виведенню холестерину, а фолієва кислота та вітамін С, що̀ містяться в кавуні, мають протисклеротичну дію. При нирковокам’яній хворобі, циститах, нефритах і пієлонефритах, що̀ протікають без затримки рідини в організмі, застосовують м’якоть свіжого кавуна. Як протиглисний засіб використовують насіння кавуна.
З кавунів віддавна готували мед-мердек, повидло, рафіновану патоку, вино, пастилу й цукати. Причому кавуновий мед за своєю консистенцією, забарвленням й смаком дуже важко відрізнити від справжнього бджолиного. Фахівці-пасічники розрізняють за квітковим пилком, що̀ обов’язково присутній у бджолиному меді.
ПРОТИПОКАЗАННЯ.
У плодах кавуна можуть накопичуватися хімікати (азот, фосфор, калій та ін.), які входять до скла́ду добрив. Уживання таких кавунів навіть у здорових людей виклика́є нудоту, блювоту, шлункові болі й понос. Такий плід ще більш небезпечний для дітей молодшого віку та ниркових хворих з діагнозом гострого або хронічного нефриту, нефрозу й пієлонефриту. Під час реалізації кавунів необхідний суворий санітарний нагляд.
ЗАСТОСУВАННЯ.
Залити ½ л окропу 80-100 г сухих кавунових шкірок, настоювати 1 годину, процідити. Приймати по ⅓ склянки 3 рази на день. Застосовувати при гастритах, гострих і хронічних колітах та ентероколітах.
Залити 1 склянкою окропу 30 г сухих або свіжих шкірок, настоювати 1 годину, процідити. Приймати по ½ склянки 3-4 рази на день як сечогінний засіб4.
Примітки:
1 Стаття з книги «Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник» (відп. ред. А. М. Гродзінський; Київ, Головна редакція УРЕ ім. М. П. Бажана, 1991 р.).
2 Стаття з книги Ф. І. Мамчура «Овочі і фрукти в нашому харчуванні» (Ужгород, «Карпати», 1988 р.).
3 Стаття з книги Ф. А. Жогла, В. П. Поповича, П. В. Олійника та Р. М. Шурина «Вітаміноносні лікарські рослини: Довідник» (Львів, «Світ», 1992 р.).
4 Стаття з книги І. С. Алексєєва «Повний атлас лікарських рослин» (Донецьк, ТОВ «Глорія Трейд», 2013 р.).
Немає коментарів:
Дописати коментар