Дуб звичайний
(Quercus robur L.)
Quercus robur, синонім Q. pedunculata — однодомна рослина родини букових. Дерево 20-50 м заввишки, з широкою неправильною кроною. Молоді гілки зеленувато-бурі або червонуваті, голі або ледве опушені. Кора на стовбурі і багаторічних гілках темно-сіра. Листки чергові, короткочерешкові, видовженооберненояйцевидні, перистолопатеві, біля основи — з вушками. Квітки одностатеві; тичинкові — в пониклих сережках і складаються з 6-8-роздільної зеленуватої оцвітини, маточкові — дрібні, з редукованою оцвітиною, по 1-3 в пазухах верхніх листків, ніжки їхнього суцвіття при плодах довші за черешок листка. Плід — горіх (жолудь). Цвіте́ протягом квітня-травня; плодоносить у вересні-жовтні.
Поширення. Утворює чисті насадження або росте в суміші з іншими породами майже по всій території України (у Степу — головним чином по долинах річок).
Заготівля і зберігання. Використовують кору (Cortex Quercus), жолуді і гали, які утворюються на листках. Заготовляють кору напровесні під час сокоруху, знімаючи її з молодих гілок і тонких стовбурів (до 10 см у діаметрі). Для цього роблять кільцеподібні надрізи через кожні 30 см, які з’єднують поздовжніми розрізами, після чого кора легко знімається. Сушать кору під наметом або в приміщенні з доброю вентиляцією. Сухої сировини́ виходить 50%. Строк придатності — 5 років. Жолуді збирають восени, коли вони достигають і опадають, і відразу сушать, оскільки при тривалому зберіганні їх сирими в оплодневі з’являється пліснява. Гали збирають пізно влітку, сушать і зберігають у сухому місці. Кору відпускають аптеки.
Хімічний склад. Кора містить катехінові таніни (0,4%), вільну галову та елагову кисло́ти, галотаніни (10-20%), кверцетин, флобафен, смо́ли, пектинові речови́ни (6%), цукри (левулін та інші), білки́, слиз, крохмаль та мінеральні речови́ни. В жолудях є крохмаль (40%), дубильні речови́ни (5-8%), жирна олія (5%), цукри, ефірна олія, білки́ і кверцит. Гали містять чималу кількість таніну.
Фармакологічні властивості і використання. Кору Д. з. використовують як протизапальний, в’яжучий і протигнильний засіб при запаленнях слизової оболонки рота, глотки і гортані, при гінгівіті, стоматиті, пародонтозі, флюсі, гастриті, при шлункових кровотечах, проносі, ентериті й хворобах печінки та селезінки, при рахіті, випадінні прямої кишки й туберкульозі, при захворюваннях лімфатичних вузлів, захворюваннях шкіри (екзема, тріщини, відмороження, опіки тощо), а також при отруєнні грибами, алкалоїдами та солями міді, свинцю й олова. В гінекологічній практиці відвар кори використовують для спринцювань при шийкових і піхвових білях, вульвовагініті й виразковому кольпіті; внутрішньо приймають при надмірних місячних. Відваром галів лікують опіки. Жолуді використовують при захворюваннях травного каналу, а також як сурогат кави. Кору Д. з. широко використовують і у ветеринарії.
Лікарські форми і застосування.
ВНУТРІШНЬО — настій дубової кори (1 чайна ложка кори на 400 мл холодної кип’яченої води́, настоюють 6-8 годин) по 2-3 столові ложки 3-4 рази на день; відвар кори (10 г або 1 столова ложка кори на 200 мл окропу) по 1 столовій ложці 2-3 рази на день; настій кори (1 столова ложка кори на 200 мл окропу, кип’ятять 1 хв, настоюють 10 хв) по 2 склянки на день при отруєннях; жолудева кава (1 чайна ложка підсмажених до почервоніння і подрібнених жолудів на 1 склянку окропу) по 1 склянці на день (за три прийоми) при хронічних катарах кишечника (проносах).
ЗОВНІШНЬО — відвар кори (20 г кори на 200 мл окропу) для полоскань (напаром на цьому відварі листків шавлії лікарської полощуть рот при зубних флюсах); відвар кори (40 г кори на 200 мл окропу) для примочок при опіках; відвар галів (повна жменя галів на 2 л окропу, варять 10 хв) для примочок при опіках; відвар кори (20 г кори на 2 л окропу, кип’ятять 10 хв, проціджують) для спринцювань; відвар кори (50-100 г кори на 1 л окропу) для місцевих ванн при надмірній пітливості ніг; відвар повної жмені кори в 2 л окропу додають до повної ванни, яку приймають при екземах або загальному ослабленні організму; мазь від пролежнів: 2 частини кори Д. з. і 1 частина бруньок тополі чорної на 7 частин коров’ячого ма́сла (настоюють у теплому місці всю ніч, уранці закип’ятити на легкому вогні, видавити ще теплим і злити в банку)1.
Quercus L. — ДУБ.
Українська й російська назва: дуб; польська: dąb.
Родина: Fagaceæ — букові.
Усім відоме дерево, дуже довговічне. Цвіте́ в травні, коли покажуться листочки.
Пізньою весною й улітку збирають кору, але тільки з молодих бічних гілок; плоди (жолуді) — восени, коли дозрівають і падають, а коріння молодого дуба треба відбирати теж восени. Дубочки, від яких береться коріння й кора, треба вибирати криві або калічені. Ощадливо користуйтеся цим всенародним багатством.
Вживається в народі кора молодих гілок насамперед як сильний в’яжучий й зміцнювальний кровоносні судини засіб.
Зовнішньо кору дуба вживають саму по собі й у сумішах. При сильному потінні ніг користуються ваннами з відварів дубової кори (50,0-100,0 г на 1 л води́). У народі такі щоденні ванни вважаються найвірнішим засобом проти потіння ніг.
При поносах такий же відвар, змішаний із суспензією крохмалю в пропорції 1:3 (суспензії до відвару), застосовують для клізм (обсяг дитячого клістиру); те ж при дизентерії.
У сумішах:
1. При зубних флюсах як гаряче полоскання з відвару кори дуба й напара в цьому відварі листків шавлії.
2. При рахіті й золотусі користуються наступним складом суміші: у рівних дозах, приблизно по 20,0 г кори дуба, трави́ материнки, кореня аїру, квітів деревію, по 40,0 г соснових гілок з голками, трави́ лопуха, трави́ триколірної фіалки, по 1 кг пшеничних висівок, зерен пророслого жита й листків чорної смородини. Все разом узяте всипають у мішечок і варять у ньому, опустивши в казан або цебро́ з водою, хвилин 30. Віджимають і розбавляють водою для ванни, а вміст мішечка викидають.
3. Для іригацій при білях у жінок вживають відвар наступної суміші рослин, узятих нарівно, по 20,0 кожної: кори дуба, гілочок омели, квітів білої глухої кропиви, квітів ромашки, пелюсток троянди, трави́ деревію.
4. Для змазування пролежнів у хворих вживають мазь, яку готують так: тонке коріння дуба (2 частини), бруньки чорної тополі (1 частина), ма́сла коров’ячого (7 частин) настоюють протягом ночі в теплій грубці, а ранком кип’ятять на легкому вогні півгодини; проціджують, віджимають і зливають у банку. Вважають, що така мазь утамовує біль, прохолоджує і сприяє швидкому заживанню рани.
Наприкінці літа на листах дуба з’являються спричинені комахами кулясті на́рости — «горішки» — гали. З них готують відвар для примочок на ошпарені або обпалені місця́ ті́ла.
Старовинним чорнилом, виготовленим з дубових галів, колись користувалися для лікування опіків. Старі по селах по давній пам’яті й зараз для цього застосовують сучасне чорнило, звичайно, без усякої користі. Доводилося вказувати їм на їхню помилку.
Всередину. Відвар приблизно з 40,0 г кори дуба на 1 л води́ приймають у народі при шлункових кровотечах, при англійській хворобі, при жіночих хворобах з надмірними місячними кровями, при ниркових нездужаннях, коли в сечі з’являється кров, при дуже частих позивах на сечовипускання й при проносах.
Зберігання. Дубову кору зберігають у мішках2.
ДУБ ЗВИЧАЙНИЙ, Quercus robur L.
Російська назва — дуб обыкновенный.
Для лікування використовують кору молодих дубків і жолуді.
Хімічний склад: у корі міститься вільна галова й елагова кисло́ти, галотаніни (10-20%), катехінові таніни (0,4%), вуглеводи, смо́ли, пектинові речови́ни (6%), кверцетин, флобафен, цукри; в жолудях — дубильні речови́ни (5-8%), крохмаль (40%), жирна олія (5%), цукри; в листі — дубильні речови́ни і барвники, кверцитрин, кверцетин, пентози.
Фармакологічні властивості. Кору дуба застосовують як в’яжучий, протизапальний і протигнильний засіб, а в разі вживання всередину великих доз вона викликає блювоту.
Показання до призначення: кровотеча з ясен, запалення слизової оболонки рота і зіва (глосит, стоматит, ангіна), поганий запах з рота, флюс, захворювання шкіри (екзема, рани гнійні і різані, відмороження, тріщини), запалення слизової оболонки піхви, густі менструації, гастрит, ентерит, понос, хвороби печінки, випадання прямої кишки, отруєння грибами, алкалоїдами, солями міді і свинцю, рахіт, туберкульоз лімфатичних вузлів.
Способи застосування. Внутрішньо — холодний настій (1 чайну ложку подрібненої кори заливають двома склянками холодної води́ і настоюють протягом 6-8 год) по 2-3 столові ложки 3-4 рази на день.
Зовнішньо — ванни (загальні, ручні, ножні або сидячі), примочки, полоскання (холодні або гарячі — при флюсі), спринцювання. Для цієї мети готують відвар кори (1 частина подрібненої кори на 10 частин окропу, варять 30 хв, охолоджують 10 хв, проціджують, решту сировини́ вичавлюють і розводять водою до попереднього співвідношення). Для загальних ванн беруть 40-100 г кори на 1 літр окропу. При шкірних захворюваннях використовують також мазь — 1 частина згущеного відвару на 4 частини ланоліну3.
Примітки:
1 Стаття з книги «Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник» (відп. ред. А. М. Гродзінський; Київ, видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992 р.).
2 Стаття з книги Михайла Андрійовича та Івана Михайловича Носалів «Лікарські рослини і способи їх застосування в народі» (Київ, 2013 р. (репринт видання 1958 р.)).
3 Стаття з книги М. О. Гарбарця та В. Г. Западнюка «Довідник з фітотерапії» (Київ, «Вища школа», 1982 р.).
