Ожина сиза
(Rubus cæsius L.)
Rubus cæsius — напівкущова, 50-150 см заввишки рослина родини розових з річними вегетуючими пагонами і здерев’янілими дворічними стеблами, на яких утворюються квітконосні гілочки. Річні пагони трав’янисті, сизуваті, циліндричні, в молодому віці прямостоячі, пізніше — дугоподібно вигнуті, здебільшого голі або розсіянозалозисто-волосисті, густо вкриті різної довжини прямими або відігнутими щетинковидними шипиками; восени вони дерев’яніють, а наступного року зацвітають і дають плоди, після чого відмирають. Листки чергові, черешкові, трійчасті, з обох боків розсіяноволосисті, з широколанцетними прилистками; листочки зверху й зісподу зеле́ні, по кра́ю неправильнонадрізанозубчасті. Квітки двостатеві, 5-пелюсткові, білі, зібрані в негусті щитки; квітконоси довгі, тонкі. Плід — складна кістянка; кістяночки численні, великі, тьмяно-чорні, вкриті сизою поволокою. Цвіте з травня по серпень.
Поширення. Ожина сиза росте по всій території України в лісах, ярах, на берегах річок, по чагарниках, у садах і парках.
Заготівля і зберігання. З лікувальною метою використовують цілком стиглі плоди (Fructus Rubi fruticosi), листя (Folia Rubi fruticosi) і коріння (Radix Rubi fruticosi). Плоди вживають свіжими або сушать. Для сушіння плоди сортують (видаляють сторонні домішки, перестиглі та ушкоджені плоди), очищають від квіткових ніжок і частково від квітколожа (відривають разом з його верхньою частиною) і сушать на сонці чи в духовці спочатку при температурі 30-40°, а закінчують при температурі 60°. Листя збирають повністю розвиненим протягом усього лíта (зрізують чи обривають так, щоб залишок загального черешка не перевищував 2-3 см) і сушать під укриттям на вільному повітрі. Сухого листя виходить 30-33% . Коріння копають восени, миють, ріжуть кусками 10-15 см і сушать. Готову сировину (плоди, листя, коріння) зберігають у сухому приміщенні, яке треба провітрювати. Рослина неофіцинальна.
Хімічний склад. Свіжі плоди ожини містять 4,53% цукрів (глюкоза, фруктоза, сахароза), 0,96% органічних кислот (яблучна, винна, лимонна, саліцилова), пектини (0,37-0,56%), 0,18% дубильних і барвних речовин, солі калію, міді і марганцю та вітаміни (в мг%): провітамін А — 0,5-0,8, нікотинову кислоту — 1,6; аскорбінову кислоту — 5,0-38,0; тіамін — 0,033; рибофлавін — 0,03; вітамін К — 0,5. У листі ожини є дубильні речови́ни (до 14%), флавоноїди, інозитол, аскорбінова кислота, органічні кисло́ти (цитринова, ізоцитринова), слизисті речови́ни та ефірна олія (сліди); у корінні є значна кількість таніну і крохмаль.
Фармакологічні властивості і використання. З лікувальною метою ожину використовують дуже широко. У народі добре відомі її в’яжучі, протизапальні, бактерицидні, потогінні й сечогінні властивості, здатність заспокійливо діяти на центральну нервову систему, зменшувати у хворих на цукровий діабет кількість цукру в крові. Експериментами доведено, що водні витяжки із листя ожини мають противірусну активність і цитотоксичні властивості. Настій із сушених плодів або листя визнаю́ть за корисний засіб при проносі, дизентерії й катарі шлунково-кишкового тракту, при гострих респіраторних захворюваннях і пневмонії, у випадку підвищеної нервової збудженості, особливо при істеричних припадках, патологічного клімаксу (часті приливи крові до голови́, безсоння, неврастенія, невроз) та при нефропатії. Настій із листя, крім того, допомагає при кровохарканні, шлункових крововиливах, гіперполіменореї, апендициті, водянці й цукровому діабеті. Часто листя ожини застосовують у суміші з нагідками лікарськими, маренкою запашною, сухоцвітом багновим, собачою кропивою п’ятилопатевою, глодом криваво-червоним тощо. Свіжі плоди рослини вживають як загальнозміцнюючий, заспокійливий і жарознижуючий засіб. Перестиглі плоди виявляють легку послаблюючу дію. Для місцевого лікування використовують настій із листя рослини. Його вживають при гінгівітах, афтах і захворюваннях горла, при екземі, лишаях, виразках і гнійних ранах, при білях та хронічних запаленнях піхви (кандидоз, трихомоноз та ін.). Коріння ожини використовують значно рідше. У вигляді відвару його приймають усередину при діареї, дизентерії, кровохарканні, гіперполіменореї, апендициті, водянці й розширенні вен. Зовнішньо відвар коріння використовують як протизапальний засіб для полоскання ротової порожнини і горла.
Лікарські форми і застосування.
ВНУТРІШНЬО — настій листя (2 столові ложки сировини́ на 500 мл окропу, настоюють 1 годину, проціджують) по півсклянки 4 рази на день до їди; відвар коріння (1 столова ложка сировини́ на 500 мл окропу, варити 10 хвилин, процідити) по півсклянки 4 рази на день до їди; настій сушених плодів (2 столові ложки сировини́ на 200 мл окропу, настоюють 15-20 хвилин) по 2-3 склянки протягом 1-2 годин як потогінний засіб; спорошковані сушені плоди по половині чайної ложки 3 рази на день при проносі у дітей, підсолоджуючи цукром; 4 чайні ложки суміші листя ожини сизої і квіток нагідок лікарських, взятих у співвідношенні 2:1, настоюють 10 хвилин на склянці окропу і п’ють по чверті склянки 4 рази на день до їди як протигнильний, депуративний і такий, що̀ покращує перистальтику кишок, усуває печію і лікує катари кишок, засіб; 1 столову ложку суміші листя ожини сизої, трави́ звіробою звичайного і квіток глухої кропиви білої, взятих у співвідношенні 2:3:2, настоюють 3 години на склянці окропу і п’ють по 3 склянки на день при недокрів’ї; 1 столову ложку суміші листя ожини сизої, трави́ маренки запашної, чебрецю звичайного, собачої кропиви п’ятилопатевої і сухоцвіту багнового, взятих у співвідношенні 2,5:2:1:2:1,5, настоюють 10 хвилин на склянці окропу і п’ють по 3 склянки на день при підвищеній нервовій збудливості, особливо при істеричних припадках; 1 столову ложку суміші листя ожини сизої, трави́ маренки запашної, собачої кропиви п’ятилопатевої, сухоцвіту багнового і квіток глоду криваво-червоного, взятих у співвідношенні 2,5:2:2:1,5:1, настоюють 10 хвилин на склянці окропу і п’ють по чверті склянки 4 рази на день при патологічному клімаксі; 1 столову ложку суміші листя ожини сизої, трави́ маренки запашної, собачої кропиви п’ятилопатевої, сухоцвіту багнового, квіток глоду криваво-червоного і молодих гілок з листям омели білої, взятих у співвідношенні 2,5:2:2:1,5:1:1,5, настоюють 10 хвилин на склянці окропу і п’ють протягом тривалого часу́ по 3-4 склянки на день при гіпертонічній хворобі, ускладненій атеросклерозом.
ЗОВНІШНЬО — полоскання, примочки і спринцювання настоєм із листя (50 г сировини́ на 1 л окропу)1.
Rubus cæsius L. — ОЖИНА СИЗА.
Українські на́зви: ожина, ужина; російська: ежевика; польські: ożyna, jeżyna popielica.
Родина: Rosaceæ — розові.
Систематики розрізняють багато видів і різновидів ожин (особливо польські).
У нашім описі маємо на увазі найпопулярнішу й найпоширенішу R. cæsius L., хоча в різних місцевостях застосовують ту ожину, яка в них росте.
Ожина сиза — це багаторічна напівруниста рослина, з річними галузями дугоподібновигнутими, покритими дрібними шипиками. Листи зеле́ні, злегка опушені. Пагони з білим нальотом. Пелюстки квітів білі, досить довгі. Плід чорний. Цвіте з кінця травня до осені. Росте в лісах, на лісових галявинах, у заростях, на берегах рік, що̀ заросли чагарниками, біля дорожніх канав, на межах, над ярами, а іноді можна зустріти ожину й у полях, засіяних хлібними злаками; місця́ виростання пов’язані також з видом і різновидом ожин. Поширена скрізь.
Збирають зрілі плоди для харчових цілей і як потогінний засіб, листя — усе літо, а коріння тільки восени.
Народ визнає́ за ожиною велике лікувальне значення й лікує нею катари кишок і інші кишкові нездужання, у то́му числі й проноси із кров’ю. Крім того, ожина вважається протигнильним засобом, кровоочищуючим і поліпшуючим перистальтику кишок. Доводилося спостерігати після безуспішного лікування катару кишок різними засобами гарну дію приймань по 3 чашки (⅔ склянки) у день напара листків ожини (2 частини) разом із квітками нагідків (1 частина). Дуже часто цей простий народний засіб допомагав краще всяких інших.
При недокрів’ї п’ють чай по 3 склянки в день із наступної суміші трав: звіробоя — 3 ложки2 — квітів глухої білої кропиви — 2 ложки й стільки ж листків ожини. Усе змішується. Заливаючи окропом, парять близько 3 годин. П’ють гарячим.
Людям дуже нервовим, дратівливим, особливо при істеричних припадках, готують чай з наступної суміші трав: маренки пахучої — 20,0 г, листків ожини — 25,0 г, чебрецю — 10,0 г, трави́ собачої кропиви — 20,0 г, трави́ сухоцвіту болотяного — 15,0 г.
Ця ж суміш, тільки з виключенням чебрецю й заміною його глодом (квіти) — 10,0 г, застосовується при «жіночім зів’яненні» (припиненні місячних). Після десятиденного вживання чаю із цієї суміші значно зменшується «приплив крові до голови́», припиняється звичайна сверблячка тíла, особливо шиї, припиняються головні болі, повертається апетит, з’являється міцний здоровий сон, і жінка, до того, здавалося б, безнадійно хвора, ніби «заново народжується». Так принаймні жінки́ визначають і характеризують поліпшення свого стану після приймання чаю із зазначеної вище суміші.
Особисто я з успіхом послуговував листи ожини теж для зовнішнього лікування запалення шкіри при екземі, а також при лишаях, грибках і т.п., але не одну ожину, а в суміші із квітами нагідків, травою хвоща, пелюстками садової троянди (які звичайно беруть на варення), травою вербени і дубовою корою. Усі інгредієнти беруть у рівних частинах і, заливши холодною водою, варять протягом 15 хвилин3.
ОЖИНА СИЗА — Rubus cæsius L.
Родина розові — Rosaceæ.
Як виглядає? Багаторічний напівкущ. Річні його гілки дугоподібно вигнуті, вкриті дрібними колючками. Пагони з легким нальотом. Листки довгочерешкові з 3-5 знизу білоповстистими великозубчастими листочками. Пелюстки квіток білі. Плоди — складні чорні кістянки у верхівкових гронах. Цвіте з кінця травня до осені.
Де росте? В лісах, на галявинах, у заростях, на берегах річок, порослих чагарниками, біля канав, на межах, над ярами, навіть на полях, засіяних колосовими культурами; має багато видів і різновидностей. Поширена по всій території України.
Що̀ й коли збирають? Стиглі плоди для харчових цілей і як потогінний засіб — наприкінці лíта, листки — протягом усього лíта, корені — тільки восени (нестиглі ягоди виявляють в’яжучу дію).
В листках ожини сизої є вітамін С, органічні кисло́ти, дубильні речови́ни, в плодах — вітаміни С, B1, В2, РР, D, каротин.
Коли застосовують? Як потогінний засіб використовують ягоди. 2 столові ложки сухих ягід на 1 склянку окропу настоюють 15-20 хвилин і п’ють 2-3 склянки протягом 1-2 годин. Відвар коренів діє сечогінно, листків — виявляє в’яжучу дію. Листки в суміші з листками малини застосовують як сурогат чаю4, що̀ знижує температуру. Як протигнильний, кровоочисний засіб, що̀ поліпшує перистальтику кишок, лікує печію, катари кишок, подразність сліпої кишки, навіть проноси з кров’ю вживають напар листків ожини в суміші з квітками нагідок у співвідношенні 2:1. Дітям дають спорошковані сухі ягоди — по ½ чайної ложки, тричі на день.
Застосовують у вигляді чаю. На 1 склянку окропу беруть 1 столову ложку суміші, настоюють 10 хвилин і п’ють 3 малі склянки на день при застарілих катарах кишок. 1 столову ложку суміші трави́ звіробою, квіток білої глухої кропиви і листків ожини в співвідношенні 3:2:2 на 1 склянку окропу парять 3 години, п’ють 3 склянки на день при недокрів’ї.
При істеричних припадках беруть 1 столову ложку суміші маренки запашної, листків ожини, чебрецю, собачої кропиви серцевої і сухоцвіту болотяного в співвідношенні 2:2,5:1:2:1,5 на 1 склянку окропу, настоюють 10 хвилин і дають пити 3 склянки на день людям дратливим, дуже нервовим (за М. А. Носалем).
При явищах клімаксу з ангіоневрозами, припливами крові до голови́ готують чай з суміші маренки запашної, листків ожини, квіток глоду, собачої кропиви серцевої і сухоцвіту болотяного в співвідношенні 2:2,5:1:2:1,5 — беруть 1 столову ложку на 1 склянку окропу, настоюють 10 хвилин і п’ють.
При атеросклерозі з підвищеним тиском крові беруть 1 столову ложку тієї са́мої суміші, трави́ очанки лікарської, листків ожини, листків омели білої, собачої кропиви серцевої і сухоцвіту болотяного в співвідношенні 2:2,5:1,5:2:1,5 на 1 склянку окропу, настоюють 10 хвилин і п’ють щоденно по 3 склянки протягом тривалого часу (при цьому не вживають алкогольних напоїв і не курять, не вживають гострих приправ, м’яса, яєць, риби, уникають тяжкої фізичної праці, сильних емоцій і душевних переживань). В листках ожини містяться, крім дубильних речовин, інозит, різні органічні кисло́ти, вітамін С.
При екземі, запаленні шкіри, для примочок і для полоскання рота і горла застосовують напар листків ожини (50 г на 1 л окропу); напар з суміші (порівну) листків ожини, квіток нагідок, трави́ хвоща, пелюсток троянди садової, трави́ нехворощі і дубової кори (заливають водою, кип’ятять 15 хвилин і вживають при лишаях та грибкових захворюваннях — дія молочної кислоти́)5.
RUBUS CÆSIUS L. — ОЖИНА СИЗА.
Російська назва — ежевика сизая.
Кущова рослина з родини розових. Росте між чагарниками, в лісах, особливо поблизу боліт, по берегах річок, на вологих місцях. Поширена майже по всій території європейської частини СРСР.
Однорічні гілки ожини дугоподібно вигнуті, вкриті дрібними колючками, пагони з легким нальотом. Листки довгочерешкові з 3-5 знизу білоповстистими великозубчастими листочками. Квітки білі. Плоди — складні чорні кістянки у верхівкових гронах. Цвіте ожина з кінця травня до осені.
Сировина. Збирають листки ожини сизої із стеблами протягом усього лíта, а плоди і корені — восени.
Для медичного використання ожина не заготовляється.
Хімічний склад. Плоди ожини містять цукри (глюкозу — 3,16%, фруктозу — 3,14%, сахарозу — 0,95%), пектинові і дубильні речови́ни, органічні кисло́ти (переважно яблучну), каротин (0,5 мг%), аскорбінову кислоту (5 мг%), вітаміни групи В, солі калію, мідь, марганець. Хімічний склад листків і коренів рослини не вивчений.
Дія: в’яжуча, кровоспинна, очисна, потогінна і протизапальна.
Фармакологічні властивості і застосування в медицині. У науковій медицині ожину сизу не використовують.
Народна медицина застосовує ожину дуже широко. Листки її мають в’яжучу, потогінну, кровоспинну, депуративну, знеболюючу і ранозагоювальну властивості. Її листки виявляють антисептичний ефект, поліпшують перистальтику кишок. Корені діють сечогінно і протизапально. Плоди і сік гамують спрагу і мають жарознижуючу здатність. Стиглі ягоди — добрий потогінний і м’який послаблюючий засіб при запорі, а недостиглі збуджують діяльність о́рганів травлення і діють як в’яжучий чинник при діареї.
Для лікування діареї, дизентерії використовують листки і квітки ожини із стеблами (дітям дають ягоди). При хворобах кишок добре оздоровлює чай, приготовлений із листків ожини, особливо якщо їх взяти в суміші з квітками нагідок лікарських. Чотири чайні ложки суміші 2-х частин листків ожини і 1-єї частини квіток нагідок заварюють в 1-ій склянці окропу. П’ють по чверть склянки такого чаю тричі на день перед їдою.
Як протигнильний, депуративний засіб, що̀ поліпшує перистальтику кишок, усуває стійку печію, лікує хронічний коліт, вживають напар листків ожини сизої у поєднанні з квітками нагідок лікарських у співвідношенні 2:1.
М. А. Носаль (1958) рекомендує при істеричних припадках настій 1-єї столової ложки суміші маренки запашної (2 г), листків ожини сизої (2,5 г), чебрецю звичайного (1 г), собачої кропиви (2 г) і сухоцвіту болотяного (1,5 г) на 1-ій склянці окропу. Настоюють 10 хв і вживають по чверть склянки на день.
При патологічному клімаксі, гіпертонічній хворобі, ускладненій атеросклерозом, добрий ефект дає вживання насто́ю 1-єї столової ложки суміші маренки запашної (2 г), листків ожини сизої (2,5 г), квіток глоду колючого (1 г), собачої кропиви (2 г) і сухоцвіту болотяного (1,5 г) на 1-ій склянці окропу. Настоюють 10 хв і п’ють по чверть склянки тричі на день.
Відвар 10 г листків ожини в 1-ій склянці води́ застосовують для примочок при екземі та різних запальних процесах шкіри, а також для полоскання рота й горла як протизапальний засіб6.
Примітки:
1 Стаття з книги «Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник» (відп. ред. А. М. Гродзінський; Київ, видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992 р.).
2 «Ложки» — мається на увазі, скільки поміститься в столовій ложці здрібненої трави́.
3 Стаття з книги Михайла Андрійовича та Івана Михайловича Носалів «Лікарські рослини і способи їх застосування в народі» (Київ, 2013 р. (репринт видання 1958 р.)).
4 Для цього збирають молодí листки ожини або кінці молодих гілок з листочками і, щоб був чай смачніший, ароматніший, дають їм перебродити, сферментувати і визріти: зібраним листкам дають зів’яти, потім їх розтирають качалкою або ріжуть, скроплюють водою, загортають в чисте біле полотно і залишають на 2-3 дні в теплому приміщенні. Листки бродять і виділяють приємний запах, подібний до пелюсток троянди. Почорнілі швидко сушать, прасують і зберігають у сухому місці. Так са́мо роблять з молодими листочками дикорослої малини або молодими кінчиками гілок садової, так званої чайної, малини (в них містяться яблучна, цитринова, виннокам’яна, мурашина, саліцилова кисло́ти і малинова летка олія), чи зібраними ранньої весни́ (поки не почали жовтіти) листками суниць лісових.
5 Стаття з книги В. В. Кархута «Ліки навколо нас» (Київ, «Здоров’я», 1974 р.).
6 Стаття з книги Ф. І. Мамчура «Довідник з фітотерапії» (Київ, «Здоров’я», 1984 р.).
Немає коментарів:
Дописати коментар