Обліпиха крушиновидна
(Hippophaë rhamnoides L.)
Hippophaë rhamnoides — кущ або невелике (4-15 м заввишки) дерево родини маслинкових. Дводомна рослина з колючими гілками, вкритими сірою корою. Листки чергові, вузькі, лінійні або лінійно-ланцетні, майже сидячі, зверху темно-зеле́ні, зісподу — сріблясті. Квітки одностатеві, буруваті, з дволопатевою чашечкою, в коротких пазушних китицях. Плід — овальна або майже куляста соковита несправжня кістянка жовтого, оранжевого або оранжево-червоного кольору. Цвіте́ у квітні-травні. Плоди достигають у вересні-жовтні.
Поширення. На території України обліпиха крушиновидна в дикому стані росте в дельті ріки́ Дунаю, створюючи на піщаних косах густі непрохідні зарості. Як декоративну і плодову рослину її вирощують по всій території України.
Заготівля і зберігання. З лікувальною метою використовують плоди (Fructus Hippophaës), кору (Cortex Hippophaës) і листя (Folia Hippophaës) рослини. Плоди збирають у стадії повної стиглості, обриваючи їх спеціальним дротяним пінцетом, а після настання морозів їх струшують на підстелений під кущ брезент або іншу тканину. Зібрані плоди використовують для одержання обліпихової олії, споживають у сирому вигляді, сушать, переробляють на варення, повидло й желе, додають у кондитерські вироби, соки, настойки й лікери. Строк зберігання заморожених плодів — 6 місяців. Кору заготовляють рано навесні, листя — протягом вегетаційного періоду. Обліпихова олія є у продажу в аптеках, але її можна виготовляти і в домашніх умовах. Для цього подрібнені сухі плоди або висушені вичавки, що̀ залишаються після одержання обліпихового соку, заливають рівною кількістю (за об’ємом) прованської або соняшникової олії (краще рафінованої), добре перемішують і одержану суміш витримують 24 години в нагрітій духовці або на водяній бані при температурі, не вищій за 60°. Після цього суміш віджимають через капронову торбиночку, а одержану олію змішують з новою порцією подрібнених сухих плодів або висушених вичавок і так са́мо нагрівають. Триразове повторення операції дає змогу одержати обліпихову олію високої якості. Після тижневого відстоювання олію фільтрують.
Хімічний склад. М’якуш плодів обліпихи містить жирну олію (від 1,7 до 10%, найчастіше 3-4,5%), до складу якої входять гліцериди лінолевої, олеїнової, пальмітинової, пальмітоолеїнової, стеаринової й інших жирних кислот; флавоноїди лейкоантоціани, катехіни і флавоноли (ізорамнетин, кверцетин, кемпферол) і флавони; каротиноїди (від 0,31 до 20 мг%), у складі яких є α-, β- і γ-каротини, лікопін, зеаксантин та інші споріднені сполуки; токофероли (2,9-18,4 мг%), β-ситостерин; філохінон (0,8-1,5 мг%); фосфоліпіди; батаїн; аскорбінову кислоту; нікотинову кислоту; інозит; фолієву кислоту; тритерпенові кисло́ти (урсолова і олеанолова); алкалоїд серотонін, кумарини та органічні кисло́ти (яблучна, винна, щавлева, янтарна). У листі є кумарини, тритерпенові кисло́ти (урсолова і олеанова), вітаміни С, В1, В2, В6, нікотинова кислота, інозит, фолієва кислота, речови́ни поліфенольного характеру (кемпферол, кверцетин, ізорамнетин, мірицетин, галова кислота тощо) й інші сполуки. Кора обліпихи містить значну кількість серотоніну (0,3-0,4%).
Фармакологічні властивості і використання. Обліпихова олія має протизапальні, бактерицидні, епітелізуючі, гранулюючі та знеболюючі властивості, у зв’язку з чим її з успіхом використовують для лікування променевих уражень шкіри, опіків і відморожень, пролежнів, туберкульозу шкіри, екзем, лишаїв, трофічних виразок, флегмонозного акне, хвороби Дар’є, хейлітів, виразкового вовчака, хвороб очей (трахома, повзуча виразка рогівки тощо), носоглотки (гайморит, хронічний тонзиліт, фарингіт, риніт) і ротової порожнини (пульпіт, періодонтит), жіночих хвороб (кольпіт, ендоцервіцит, ектопія епітелію, ерозія шийки матки). В свічах обліпихова олія ефективна при ерозивно-виразкових проктитах, ерозивно-виразкових сфінктеритах, тріщинах заднього проходу, катаральному й атрофічному проктиті й при внутрішньому геморої у хворих на хронічний ентероколіт. Всередину обліпихову олію дають при виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, при променевій терапії раку стравоходу. Заслуговують уваги повідомлення про ефективне лікування обліпиховою олією хворих на атеросклероз. Гальмівний вплив обліпихи на розвиток атеросклеротичного характеру пояснюється наявністю в ній лінолевої та ліноленової кислот, токоферолів, каротиноїдів, фосфоліпідів і рослинних стеринів, які мають здатність сприяти зменшенню кількості загального холестерину, α-ліпопротеїдів і загальних ліпідів у сиворотці крові. Окремі дослідники відмічають інгібіруючий вплив обліпихової олії на секрецію шлункового соку, а в експериментах на щурах було доведено високу її ефективність при патологічних змінах печінки, спричинених алкогольною інтоксикацією та чотирихлористим вуглецем (дію обліпихової олії на клітинному та субклітинному рівнях на фоні гострої й хронічної інтоксикації пояснюють здатністю її підвищувати в печінці концентрацію нуклеїнових кислот і сприяти захистові клітинних і субклітинних мембран).
Із готових аптечних препаратів, до складу яких входить обліпихова олія, застосовують олазоль — комбінований препарат в аерозольному балончику як засіб, що̀ лікує опіки, інфіковані рани, трофічні виразки, екземи й сверблячі дерматози.
Плоди обліпихи (свіжі або перероблені) широко використовуються в лікувально-дієтичному харчуванні. Їх вживають при виразковій хворобі шлунка, при хворобах, спричинених нестачею вітамінів (гіпо- й авітамінози), як загальнозміцнюючий засіб для хворих, які перенесли інфекційні захворювання й тяжкі хірургічні операції. Соком із свіжих плодів обліпихи змащують ділянки шкіри з ураженнями ерозивного або виразкового характеру (в тому числі й з ураженнями, спричиненими рентгенівським промінням). Для посилення терапевтичного ефекту паралельно проводять пероральне лікування (до харчового раціону включають свіжі плоди обліпихи). Цінні терапевтичні властивості має кора обліпихи. Спиртовий екстракт із кори має високу радіозахисну активність, затримує патологічний ріст тканин (дія серотоніну). Зважаючи на це, спиртовий екстракт із кори обліпихи рекомендується в комплексі з рентгенотерапією для лікування злоякісних пухлин.
У народній медицині відвар кори або настій листя дають усередину при поносі. Крім цього, листя використовують для ванн і для припарок при ревматичних і подагричних болях.
Лікарські форми і застосування.
ВНУТРІШНЬО — обліпихову олію (Oleum Hippophaës) по 1 чайній ложці 2-3 рази́ на день за 30-40 хвилин до їди при виразковій хворобі шлунка, а при променевій терапії раку стравоходу — по половині столової ложки 2-3 рази́ на день протягом усього курсу лікування і по закінченні його — ще 2-3 тижні; відвар кори або настій листя (1 столова ложка сировини́ на склянку окропу) по 1 столовій ложці 4-5 разів на день при поносі.
ЗОВНІШНЬО — на очищену від некротичних тканин уражену ділянку шкіри наносять піпеткою обліпихову олію і накладають ватно-марлеву пов’язку, яку міняють через день; ватний тампон, змочений обліпиховою олією (5-10 мл на тампон), вкладають у піхву на 12-14 годин після попереднього її спринцювання і протирання (курс лікування — 2-3 тижні); інгаляції обліпиховою олією при хронічних запальних захворюваннях верхніх дихальних шляхів; лікувально-профілактична ванна (стимулює обмін речовин в організмі, виявляє загальнозміцнюючу дію): 500 г суміші трави́ ромашки без’язичкової, листя обліпихи крушиновидної, гілочок калини звичайної, трави́ споришу звичайного, трави́ хвоща польового і хвої сосни́ звичайної, взятих у співвідношенні 4:5:3:3:3:12, заливають 10 л холодної води́, доводять до кипіння, настоюють 40-50 хвилин, проціджують і вливають у ванну (температура води́ 36-39°, тривалість процедури — до 20 хвилин, приймають 1-2 рази́ на тиждень); 2-3 столові ложки листя загортають у марлю, занурюють в окріп і прикладають до хворих місць1.
ОБЛІПИХА КРУШИНОПОДІБНА (облепиха крушиновидная) — Hippophaë rhamnoides L.
У Стародавній Греції обліпиха була відо́ма як лікувальний засіб для коней. Використовували листя, від яких коні швидко набирали масу, а шерсть їх ставала коротшою і блискучішою. Звідси і латинська назва «гіпофе» (ἵππος — кінь, φάω — сяяти).
Це — невелике (до 4 м заввишки) деревце або кущ з родини маслинкових (Elæagnaceæ), з колючими гілками, вкритими сірою корою. Молоді пагони з дрібними кулястими бруньками, вкриті сріблястими, а пізніше іржаво-бурими лусочками. Листки лінійно-ланцетні (2-8 см завдовжки), цілокраї, зверху зеле́ні, зісподу — бурувато-сріблясті, сидять зближено. Квітки одностатеві. Рослина дводомна. Тичинкові квітки буруваті, в коротких колосках, маточкові — зеленуваті, малопомітні, сидять у пазухах листків. Маточка одна, зав’язь верхня. Плід — овальна кістянка (7-8 мм завдовжки), жовтувата або оранжево-червона. Плоди сидять густо, ніби обліпляючи стебло. Насіння (до 5 мм завдовжки) чорне, блискуче, з рівчачком.
У природному стані на Україні росте в дельті р. Дунаю, створюючи на піщаних кучугурах густі зарості. Культивується по всій республіці в полезахисних смугах, у захисних насадженнях уздовж доріг, у садах і парках. Входить до числа́ кущових порід для групових насаджень при озелененні населених пунктів.
У свіжих достиглих плодах дикорослої алтайської обліпихи міститься 83,6-86,4% води́, 2,8-7,8% жирної олії, 8,6-272,5 мг% вітаміну С, 0,9-10,9 — каротину, 0,016-0,035 — вітаміну В1 і 0,038-0,056 мг% рибофлавіну. В олії з плодів — до 300 мг% каротиноїдів, до 60 — каротину, до 160 мг% токоферолів, а в олії з насіння — 3,2 мг% каротину і до 120 — токоферолів. З кори виділений серотонін — речовина, що̀ має протипухлинну дію.
Плоди обліпихи — цінна полівітамінна сировина. Олія, одержана з них, діє як епітелізуючий, гранулюючий і болезаспокійливий засіб. Її застосовують у гінекологічній практиці, для лікування опіків, відморожень, екзем, погано загоюваних зовнішніх виразок, виразок шлунка і дванадцятипалої кишки, а також для зменшення регенеративних змін слизової оболонки стравоходу при променевій терапії раку.
Крім медичного застосування, плоди мають велике харчове значення. Їх їдять у свіжому вигляді, використовують для виготовлення варення, киселів, пастил, желе тощо. Листя обліпихи містить 10% дубильних речовин, тому́ його можна застосовувати для дублення шкір.
Це — світлолюбна рослина, не терпить вирощування з іншими деревами і кущами. Тому́ її плантації слід створювати переважно чисті, з розміщенням садивних місць 3x4 м (допускається й більшими групами). Велике значення має якість садивного матеріалу.
Добре розмножується зимовими живцями. Для цього їх до початку вегетації нарізають завдовжки 40 см. У викопаний рівчак (ширина — 10, глибина — 30 см), засипаний сумішшю річкового піску і гумусованого ґрунту (1:1), живці закопують на відстані 3 см один від одного, залишаючи зверху дві бруньки (у перші роки обліпиха дає стрижневий корінь і мало розростається). Верхній зріз живців змазують садовим варом. Для кращого укорінення живці затінюють і часто поливають. Можна також розмножувати обліпиху насінням і відсадками.
Дослідження плантації обліпихи, які вступили у фазу плодоношення, показали, що плодоносить до 40% дерев. Тому́ для підвищення врожайності необхідно замінити чоловічі особини на жіночі. Зокрема, на ділянці слід залишити не більше 15% чоловічих особин. Чим більша плантація, тим менше їх потрібно.
Для успішного ро́сту обліпихи велике значення має агротехніка її вирощування. Так, підготовку ґрунту слід починати за рік до садіння за системою чорного пару. Ґрунт повинен мати пухку структуру, особливо на задернілих площах.
У перші 3-4 ро́ки плантації обліпихи вимагають ретельного догляду, оскільки рослини гинуть при затіненні високими травами і сільськогосподарськими культурами, а також при сильному задернінні.
Заготовляють плоди після достигання в морозні дні (листопад-грудень). Під деревами розстилають брезент, мішковину або папір, і мерзлі плоди обережно оббивають або струшують палками з гілок, потім їх очищають від листя і стебел. Не дозволяється зрізувати або обламувати гілки з плодами. Заморожені плоди можна зберігати до 6 міс. Свіжі зразу ж переробляють2.
ОБЛІПИХА КРУШИНОВИДНА (Hippophaë rhamnoides L.).
Російська назва — облепиха крушиновидная; місцева — восковуха, білотернь, верботернь.
Біологічні особливості: листопадний кущ або невелике деревце заввишки 0,5-6 м, зрідка 15 м, з округлою, розлогою або пірамідальною кроною, з родини маслинових (Elæagnaceæ). Кора старих гілок і стовбура буроземна, жовто-бура, темно-бура. Молоді пагони сріблясті, вкриті лусковидними і зірчастими волосками. На річних пагонах утворюються колючки — видозмінені вкорочені літні пагони.
Листки прості, чергові, зближені, короткочерешкові, майже сидячі, лінійні або лінійно-ланцетні, цілокраї, завдовжки до 9 см, завширшки до 1 см, без прилистків, із слабозагнутими всередину краями, зверху листки сірувато-темно-зеле́ні, знизу — бурувато-сріблясті.
Обліпиха — дводомна, вітрозапильна рослина. На одних рослинах розміщуються тільки жіночі (маточкові) квітки, які дають врожай, — на інших — чоловічі (тичинкові), які служать для запилення.
Відрізнити чоловічий кущ від жіночого можна по бруньках. У рослин, що̀ вступили у фазу плодоношення, навесні до цвітіння або восени після листопаду чоловічі бруньки в 2-3 рази́ більші від жіночих, мають 5-7 покривних брунькових лусок, жіночі — 2.
Квітки обліпихи маленькі, непомітні, безпелюсткові, жовтуватого кольору — жіночі і зеленувато-бруднувато-сріблясті — чоловічі. Жіночі розміщені пучками по 3-11 в пазухах лусок, чоловічі зібрані в короткі колоски.
Плід — соковита кістянка, що̀ має різноманітну форму: округлу, продовгувату, бочечковидну, циліндричну. Забарвлення — від жовто-оранжевого до червоно-оранжевого. Смак кислий або кисло-солодкий. Розміщуються пучками, щільно обліплюючи основу пагонів. Починають дозрівати на початку серпня. Характерна особливість обліпихи — наявність кореневих бульбочок, завдяки яким вона засвоює з повітря азот, як і бобові культури.
Розповсюдження. Природно зростає в Забайкаллі, Саянах, на Алтаї, в Середній Азії, в південних областях Казахстану, рідше — на Кавказі і в південних районах Європейської частини колишнього СРСР. Обліпиха введена в культуру. В Україні успішно вирощується в Житомирській і Закарпатській областях на сільськогосподарських угіддях, у лісництвах, на дачах та ділянках садівників-аматорів. Російськими селекціонерами вперше у світі виведено ряд сортів обліпихи «Новость Алтая», «Дар Катуни», «Золотой початок», «Витаминная», «Масличная», «Щербинка-1», що̀ характеризуються низкою цінних показників: щорічним стійким плодоношенням, високою врожайністю, великоплідністю, раннім достиганням плодів, слабким розвитком або майже повною відсутністю колючок тощо. На Закарпатті бажано було б розводити плантації сортової обліпихи.
Застосування. За велику різноманітність водо- і жиророзчинних вітамінів, багатий ширококислотний склад олії, а також інших необхідних людині біологічно активних речовин, обліпиха визнана однією з найбільш цінних полівітамінних рослин, а обліпихову олію називають «сибірським дивом». Середній вміст каротиноїдів у ньому — 240 мг% (іноді доходить до 1089 мг%), токоферолів — до 300 мг%, фітохінону (вітамін К) — до 200 мг%, стеринів — до 2,6%, фосфоліпідів — до 1,1%, є холін, бедаїн та ін. Вміст вітаміну С коливається в межах від 6,2 до 12,4 мг%. В медицині застосовують плоди обліпихи (Fructus Hippophaës), які використовуються для отримання обліпихової олії (Oleum Hippophaës) і різних харчових продуктів: сік, протерті плоди з цукром, джем тощо.
Населення широко використовує плоди, кору і листки обліпихи для лікування багатьох хвороб. Свіжі і перероблені плоди використовуються як загальнозміцнювальний і протисклеротичний засіб. Алкалоїд серотонін, який міститься в корі, затримує ріст злоякісних новоутворень. Відвари і настої листків застосовують при ревматизмі, подагрі, захворюваннях шлунково-кишкового тракту. Відвар насіння використовують як послаблювальний засіб.
Обліпихову олію використовують для лікування ран, що̀ важко загоюються (поліпшує регенерацію тканин); лікує променеві пошкодження шкіри, опіки, обмороження, пролежні, хвороби шкіри, шлунково-кишкові захворювання, варикозне розширення вен, рак стравоходу, хвороби носоглотки, ротової порожнини. Має знеболювальну дію, успішно застосовується в гінекології, при лікуванні запальних процесів та опроміненнях. У корі гілок, як і в плодах, міститься алкалоїд серотонін, що̀ відіграє важливу роль у складних процесах збудження, гальмування і передачі нервових імпульсів у центральній нервовій системі. Серотонін має високу радіозахисну активність, затримує патологічний ріст тканин. У плодах та листках виявлені кумарини, біологічно активні речови́ни, що̀ попереджують утворення тромбів у кровоносних судинах.
Обліпихова олія протипоказана при гострому холециститі і захворюваннях підшлункової залози.
Збирання. Одержують обліпихову олію із подрібненої маси сирих плодів, відтискають сік, а жом, що̀ залишився, розводять водою, і через 2-3 доби при бродінні олія спливає на поверхню. Її збирають і з поверхні соку, і з поверхні перебродженого і відстояного жому.
Агротехніка вирощування. Обліпиха добре розмножується як насінням, так і кореневими паростками і пневою поростю. В культурі застосовується як насіннєве, так і кореневласне вегетативне розмноження. Одним із методів цього розмноження є зелене живцювання в розсадниках. Практикується також розмноження здерев’янілими живцями.
Насіння обліпихи в кімнатних умовах зберігає схожість до трьох років. Воно практично не має періоду органічного спокою і не потребує стратифікації. Насіння можна висівати глибокої осені або ранньою весною. При сухій весні і жаркому літі потрібно поливати. Перед посівом насіння зволожують протягом 4 діб, з 6-8-разовим перевертанням. Сіяти потрібно в легкий за механічним складом і поживний ґрунт на глибину до 5 см (весною) і 2 см — восени. Вíдстань між рядками 18-20 см, між насінням в рядках — 1,5-2 см. При ранньовесняному посіві і за сприятливих кліматичних умов сходи з’являються через два тижні. Догляд за сіянцями полягає в прополюванні і розпушуванні ґрунту в рядах і між рядами3.
Примітки:
1 Стаття з книги «Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник» (відп. ред. А. М. Гродзінський; Київ, видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992 р.).
2 Стаття з книги Ф. І. Мамчура та Я. Д. Гладуна «Лікарські рослини на присадибній ділянці» (видання друге; Київ, «Урожай», 1989 р.).
3 Стаття з книги В. І. Комендаря «Лікарські рослини Карпат. Дикорослі та культурні» (видання 3-є, доповнене та перероблене; Ужгород, «Мистецька Лінія», 2007 р.).
Немає коментарів:
Дописати коментар