Гірчак перцевий
(Polygonum hydropiper L.)
Polygonum hydropiper — однорічна трав’яниста рослина родини гречкових. Стебло прямостояче, від основи розгалужене, 20-70 см заввишки, над осінь червоніє. Листки чергові, видовжено-ланцетні, до обох країв звужені, гострі або тупуваті, з хвилястими цілісними краями; піхви листків (розтруби) плівчасті, червонуваті, з голим або коротковійчастим краєм. Квітки двостатеві, дрібні, по 2-3 в пучках, зібраних на верхівці стебла́ й гілок у довгі звислі переривчасті колосовидні суцвіття; оцвітина рясно вкрита крапчастими залозками, рожева або зеленаво-рожева, 4-5-роздільна. Плід — горішок. Цвіте з липня до жовтня.
Поширення. Росте по берегах річок, у канавах, на луках, у вологих лісах по всій території України, крім Полинового Степу і Криму.
Заготівля і зберігання. Для виготовлення ліків використовують траву (Herba Polygoni hydropiperis), зібрану на початку цвітіння рослини. Зрізають на висоті 10-15 см від землí. Сушать на відкритому повітрі в затінку або на горищі, розстеливши тонким шаром. Сухої сировини́ виходить 20%. Зберігають у паперових мішках. Строк придатності — 2 ро́ки. Аптеки відпускають сировину.
Хімічний склад. Трава містить глікозид полігопіперин, флавоноїди (гіперозид, ізорамнетин, кверцетин, кверцитрин, кемпферол, рамнетин і рутин), аскорбінову кислоту (до 200 мг%), вітаміни К, Е і каротин, α-ситостерин, органічні кисло́ти (мурашина, яблучна, оцтова, валеріанова і галова), дубильні й смолисті речови́ни, ефірну олію, макро- і мікроелементи (залізо, марганець, магній, титан, срібло та інші).
Фармакологічні властивості і використання. Галенові препарати гірчака мають кровоспинну, знеболюючу, протизапальну, заспокійливу й антисептичну властивості. Кровоспинна дія у них поєднується зі здатністю стимулювати скорочення м’язів матки подібно до такої здатності ріжків, але у препаратів Г. п. ця властивість виявляється значно слабше. В науковій медицині препарати гірчака використовують в основному як кровоспинний засіб при маткових кровотечах на ґрунті гіпотонії матки в результаті запалень, при поліменореї різного ґенезу, при невеликих гемороїдальних кровотечах, при кровотечах з дрібних судин і капілярів шлунка й кишок. Частіше їх використовують як допоміжний засіб у комплексній терапії при маткових і внутрішніх кровотечах. У поєднанні з іншими лікарськими рослинами Г. п. використовують при проносах та ентероколітах. Зовнішньо рослину використовують для місцевих ванн при геморої, вузлуватій формі зобу, для лікування гнійних і гангренозних ран, екземи, виразки гомілки тощо.
Лікарські форми і застосування.
ВНУТРІШНЬО — екстракт гірчака перцевого рідкий (Extractum Polygoni hydropiperis fluidum), по 30-40 крапель 3-4 рази на день; настій трави́ (20 г, або 2 столові ложки трави́ на 200 мл окропу) по третині склянки 3-4 рази на день; настойку трави́ (у співвідношенні 1:4, на горілці) по 30-40 крапель 3-4 рази на день; порошок висушеної трави́ по 1 г 2-3 рази на день; мазь (3 столові ложки суміші трави́ гірчака перцевого, квіток льонку звичайного і кори дуба звичайного, взятих порівну, настоюють, час від часу помішуючи, на склянці розтопленого свинячого сала протягом 12 годин, проціджують) для лікування гемороїдальних гуль з болями і свербінням у задньому проході (добре змащений маззю кусок марлі вводять у відхідник на 4-5 годин).
ЗОВНІШНЬО — свіжий сік трави́ гірчака для змащування виразки гомілки (1-2 рази на день); свіжу подрібнену траву прикладають до потилиці при нежиті або головному болі; відвар трави́ (50 г трави́ на 400 мл окропу) для обмивань уражених ділянок шкіри; настій трави́ (повна пригорща сухої або свіжої трави́ на 2 л окропу, кип’ятять 15 хв, настоюють 20 хв) для сидячих ванн тривалістю 15 хв при геморої.
ПРОТИПОКАЗАНО вживати препарати Г. п. при гломерулонефриті1.
POLYGONUM HYDROPIPER L. ‒ ГІРЧАК ПЕРЦЕВИЙ.
Московська назва — горец перечный (водяной перец).
Однорічна трав’яниста рослина з родини гречкових заввишки близько 70 см. Стебло гірчака прямостояче, гіллясте, під осінь звичайно червоніє, вузлувато-членисте. Листки блискучі, часто з залозистими крапками або з чорними (ніби дьогтьовими) плямами, за формою довгасто-ланцетні, до обох країв звужені. Квітки дрібні, зеленкувато-рожевого або білувато-рожевого кольору, сидять на дуже коротких ніжках, по кілька штук разом у вигляді клубочків, зібраних у тонкі, переривчасті, часто повислі китиці. Цвіте гірчак перцевий з кінця червня по вересень. Росте по берегах річок, поблизу ставків і по канавах — часто суцільними масивами.
Сировина. Для виготовлення ліків використовують траву (квітучі гілки́). Збирають її під час цвітіння рослини у червні-серпні, зрізують на висоті 10-15 см від землí. Сушать, розстеливши тонким шаром, на відкритому повітрі у затінку (під накриттям) або на горищі. Зберігають у паперових мішках.
Рослина заготовлюється і відпускається аптеками.
Хімічний склад. Трава гірчака перцевого містить глікозид полігопіперин, що̀ прискорює зсідання крові, дубильні речови́ни (близько 3,8%); флавони (близько 2,5%); ритин; кверцетин; кверцитрин; гіперозид; фарназин; ізорамнетин; ефір калієвої солі сірчаної кислоти́; антраглікозиди; філохінони; органічні кисло́ти (мурашину, валеріанову, оцтову, яблучну); флавоновий глікозид рутин, що̀ сприяє зменшенню проникності капілярів; фітостерин; цукристі сполуки; аскорбінову кислоту (0,75 мг%); незначну кількість ефірної олії; вітаміни A, D, Е.
Дія: кровоспинна, знеболююча, заспокійлива, протизапальна та антисептична.
Фармакологічні властивості і застосування в медицині. Ще в давнину гірчак перцевий застосовували як зовнішній засіб при шкірних хворобах (абсцесах, набряках, дерев’янистих флегмонах), вузловій формі зобу і як засіб, що̀ тамує біль та очищає рани від некротизованих тканин. Настій та відвар гірчака перцевого використовують для сидячих ванн при геморої, що̀ супроводжується свербежем, і внутрішньо як сильний кровоспинний та знеболюючий засіб при метрорагії та гемороїдальних кровотечах, а також як заспокійливий чинник при різних нервових хворобах.
Завдяки наявності у соку гірчака ефіру калієвої солі сірчаної кислоти́, він пекучий, тому́ у народній медицині пом’яті свіжі його листки замість гірчичників прикладають до потилиці при нежитю або головному болю (як відтяжний засіб). При болю зубів їх полощуть розведеним соком гірчака у співвідношенні 1:10.
У клінічних умовах було встановлено, що гірчак перцевий має кровоспинну властивість і за ефективністю переважає імпортний екстракт жовтокореня. Препарати рослини зменшують проникність судин, прискорюють зсідання крові. Екстракт гірчака перцевого посилює скорочення мускулатури матки, але дія його слабкіша, ніж дія ріжків.
У випадку метрорагії настій 1 столової ложки гірчака на 1 склянці окропу п’ють по 1 столовій ложці 4-5 разів на день або ж рідкий екстракт рослини вживають по 30-40 крапель 3-4 рази на день. Можна приймати по 10 крапель змішаного екстракту гірчака перцевого і калинової кори (по 10 г кожного) тричі на день або по 1 порошку гірчака перцевого (1 г висушеної трави́) двічі-тричі на день.
М. А. Носаль (1958) рекомендує відвар рослини використовувати для сидячих ванн при геморої (протягом 15 хв). Для цього на 2 л води́ беруть повну пригорщу трави́ гірчака перцевого, кип’ятять 15 хв і настоюють 20 хв. Настій свіжої трави́ діє значно сильніше, ніж сухої.
Для лікування гемороїдальних вузлів, що̀ супроводжуються болем і свербежем, застосовують таку мазь. Беруть по 1 столовій ложці трави́ гірчака перцевого, квіток льону звичайного і дубової кори на 1 склянку розтопленого свинячого сала і настоюють їх, помішуючи час від часу, протягом 12 год. Потім нагрівають до гарячого, проціджують і зливають у баночку. Маззю добре змащують шматок марлі і вводять у відхідник. Внаслідок такого лікування заспокоюється біль, зменшується запалення і припиняється кровотеча2.
ГІРЧАК ПЕРЦЕВИЙ, водяний перець, собачий перець, почечуйник, гречечка, чередник та інші на́зви (Polygonum hydropiper); з лікувальною метою використовують траву цієї рослини.
Гірчак перцевий — однорічна трав’яниста рослина з родини гречкових. Росте на вологих грузьких луках, поблизу річкових берегів, ставків і канав, часто суцільними масами; дуже поширений майже по всій території [колишнього] Радянського Союзу, в то́му числі й всюди в Україні, а також скрізь у Європі, в Північній Африці та в Америці.
Стебло у перцевого гірчаку прямостояче, гіллясте, часто, особливо під осінь, червонувате, заввишки до 70 см. Листки блискучі, часто з залозистими крапками або з чорними, ніби дьогтьовими, плямами, за формою довгасто-ланцетні, до обох країв звужені, гострі або тупуваті, завдовжки 3-6 см, по краях хвилясті, піхви майже голі, по кра́ю з короткими війками. На смак свіжозірвані листки завжди гірко-пекучі, наче перець (тому́ рослина й називається перцевим гірчаком), після сушіння вони втрачають свою пекучість. Квітки дрібні, рожевуваті або зеленкувато-рожеві, зібрані на верхівці стебла́ й гілок у довгі звислі, переривчасті колосовидні суцвіття. Плоди — коричневі зернівки, матові, в тригранній формі, крапчасто-шорсткі, сильно опуклі з одного боку.
Цвіте перцевий гірчак з кінця червня по вересень, його траву (квітучі гілки́, на висоті 10-15 см від землí) збирають під час цвітіння рослини (у червні-липні).
Фармакологічні властивості перцевого гірчаку були відомі ще стародавнім лікарям (з часів Діоскорида). Уже в ті часи ліки з цієї рослини застосовували як розм’якшувальний засіб у формі катаплазми (припарки) при зовнішніх шкірних хворобах (наривах, опухах, затвердіннях та при зобі) і як засіб, що̀ очищує рани (від «дикого м’яса») й тамує біль.
До початку 20-го сторіччя перцевий гірчак був, хоч і досить популярним, але тільки народним лікувальним засобом. Його застосовували як зовнішній засіб у вищезазначених випадках, а також і для сидячих ванн від геморойної сверблячки в задньому проході, і внутрішньо — як сильний кровоспинний і знеболювальний засіб при маткових, надмірних місячних і гемороїдальних кровотечах, а також як заспокійливий засіб при різних нервових хворобах.
Завдяки своїй пекучості в свіжому стані листки перцевого гірчаку (подавлені) замінюють у народній медицині гірчичник, їх прикладають, наприклад, до потилиці при нежиті або головному болі як відтяжний засіб; з тією ж самою метою їх застосовують при зубному болі у формі полоскання, розвівши сік з них у відношенні 1:10.
У 1912-1913 роках провізор Петровський і професор Краковський та інші звернули увагу на сильну кровоспинну властивість цієї трави́. Так перцевий гірчак визнала й наукова медицина.
Цю рослину було введено до Державної фармакопеї СРСР і дозволено випускати препарат з неї — так званий рідкий екстракт перцевого гірчаку, а крім того, препарат з цієї рослини анестезол входить до скла́ду протигеморойних свічок.
Способи застосування. Відвар: 12,0-200,0; вживати по одній столовій ложці, три рази на день.
Настойка: 25,0; на спирті — по 10-20 крапель, на горілці — по 30-40 крапель, 3-4 рази на день.
Екстракт саморобний: відвар, згущений до половини; вживати по одній чайній ложечці три рази на день3.
ДРЯ́СЕН ГІРЧАК (Polygonum hydropiper).
Це було на Бойківщині влітку. Саме там під час своїх блуканин натрапив я на нещасливу жінку, що̀ в неї місячна кровотеча продовжилася і вже тривала більш як два тижні. Це дуже її змучило. Недалеко від того дому, де лежала хвора, бігло багато потічків, а над тими потічками росло низькаве зілля. Селяни звали його «водяним перцем» — воно цвіло рожево, і на його вузьких простих листочках по самій середині були темні, нераз серцевидні, плямки. Смак воно мало пекучий і неприємний.
Зараз можна було взятись до дíла — оберемок «водяного перцю», перемелений і витиснений, дав ¾ склянки свіжого соку. До того додалося якогось сиропу, і щопівгодини хвора пила цього добрий ковток. На вечір кровотеча минула.
Стебло дрясену переважно лежаче, завдовжки 20-30 см. Листочки ланцетуваті. Колоски цвіту пониклі, не рясні. Цвіте він у липні-серпні. Висушений (найліпше в холодку) багато втрачає лікувальної сили.
Сік з надземної частини або й відвар із висушеної дуже добре стримує кровотечі з грудей, пухиря, гемороїдів. Сік даємо чайними ложечками аж до покращання4.
ГІРЧАК ПЕРЦЕВИЙ ‒ Polygonum hydropiper.
Родина гречкові — Polygonaceæ.
Синоніми, народні на́зви. Бабій, гірчак богородичний, дрясен, перець водяний, чередник.
Лікарська сировина. Трава.
Заготівля і зберігання. Заготовляють траву під час цвітіння рослини, зрізуючи на висоті 4-5 см від поверхні ґрунту. Для сушіння сировину розкладають тонким шаром у добре провітрюваному приміщенні або на відкритому повітрі у затінку. В сушарках сушать при температурі 40-50°С. Зберігають у паперових, тканинних мішках у сухому, добре провітрюваному приміщенні, захищаючи сировину від сонячного проміння. Термін придатності 2 ро́ки.
Хімічний склад. Трава містить флавоноїди (рутин), дубильні речови́ни, ефірну олію, аскорбінову кислоту, вітаміни К, Е, каротин, антраглікозиди, гірко́ти, органічні кисло́ти, макро- і мікроелементи.
Фармакологічні властивості. Кровоспинний, болетамувальний, протизапальний, заспокійливий, антисептичний засіб.
Застосування.
Настій. 12-20 г квітів або стебел залити 200 мл окропу. Уживати по столовій ложці 2-4 рази на день як кровоспинний засіб. Зовнішньо використовують для полоскань, промивань, припарок, ванн при геморої, вузлуватій формі зоба, гнійних і гангренозних ранах, екземах, виразках гомілки.
20 г сировини́ заливають 200 мл гарячої води́ і нагрівають на киплячій водяній бані 15 хвилин, охолоджують 45 хвилин. Уживати по ⅓ склянки 3-4 рази на день до їди як кровоспинний засіб.
Чай. Столову ложку подрібненої сировини́ залити склянкою окропу, настоювати 10 хвилин. Уживати по 1-2 склянки на день (ковтками) як кровоспинний засіб.
Відвар. На 2 л води́ беруть пригорщу трави́, кип’ятять 15 хвилин і настоюють 20 хвилин. Виливають у таз, додають 2 склянки дуже гарячого молока, в якому варилося 400 г подрібненої білої булки. Використовують для сидячих п’ятнадцятихвилинних ванн щоденно протягом місяця при геморої.
50 г трави́ на 400 мл окропу. Відвар використовують для обмивань уражених ділянок шкіри при гнійних і гангренозних ранах, екземах.
3 чайні ложки трави́ на 2 склянки води́ варити 15 хвилин. Пити протягом дня тричі під контролем лікаря при маткових кровотечах.
Настоянка. 1 частина трави́ і 4 частини спирту. Вживати по 2 краплі тричі на день як кровоспинний засіб.
Порошок. Готують із сухої трави́ і вживають по 0,5-1,0 г кілька разів на день як кровоспинний засіб.
Трава. Подрібнюють свіжу траву і прикладають до потилиці при нежитю або головному болі.
Сік. Одержують зі свіжої трави́, розводять водою і використовують для полоскань при пародонтозі, для змащування виразок 1-2 рази на день при виразках гомілки.
Протипоказання. Не можна застосовувати при запаленнях нирок і сечового міхура5.
Примітки:
1 Стаття з книги «Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник» (відп. ред. А. М. Гродзінський; Київ, Головна редакція УРЕ ім. М. П. Бажана, 1991 р.).
2 Стаття з книги Ф. І. Мамчура «Довідник з фітотерапії» (Київ, «Здоров’я», 1984 р.).
3 Стаття з книги О. П. Попова «Лікарські рослини в народній медицині» (Київ, «Здоров’я», 1965 р.).
4 Стаття з книги Ю. І. Липи «Ліки під ногами: Про лікування рослинами» (Київ, «Україна», 1996 р.).
5 Стаття з книги Ф. А. Жогла, В. П. Поповича, П. В. Олійника та Р. М. Шурина «Вітаміноносні лікарські рослини: Довідник» (Львів, «Світ», 1992 р.).
Немає коментарів:
Дописати коментар