Пижмо звичайне
(Tanacetum vulgare L.)
Російська назва — пижма обыкновенная.
Багаторічна запашна трав’яниста рослина з родини складноцвітих. Стебло пряме, заввишки до 1-1,5 м, у верхній частині розгалужене. Листки чергові, перисторозсічені, з довгастими ланцетними пилчастими частками. Квітки яскраво-жовті, трубчасті, зібрані у півкулястий кошичок, на верхівках стебла утворюють велике щитковидне суцвіття. Цвіте́ рослина в червні-вересні. Росте́ уздовж шляхів, на межах, сухих луках, по берегах річок, на парових полях, у посівах. Поширена по всій території СРСР.
Сировина. З лікувальною метою використовують квіткові кошички без квітконіжок. Сушать надворі в затінених місцях, у приміщеннях, що̀ добре провітрюються, на горищах при температурі 25-30°С, щоб не пересушити і не допустити осипання квіток. Зберігати суху сировину слід у паперових мішках або ящиках.
Рослина заготовлюється і відпускається аптеками.
Хімічний склад. Квітки пижма звичайного містять танацетову, галусову та інші органічні кисло́ти, гірку́ речовину танацетин, дубильні речови́ни, смолу, цукор, камедь, жирну й ефірну олії, барвні та екстрактивні речови́ни. В ефірній олії є туйон, кетон, камфора, туйол, борнеол і пінен. Рослина отруйна.
Дія: жовчогінна, тонізуюча.
Фармакологічні властивості і застосування в медицині. Настій квіткових кошичків пижма збуджує апетит, посилює секрецію травних залоз, поліпшує процес травлення, активізує жовчовиділення й потовиділення, уповільнює серцевий ритм і підвищує артеріальний тиск. Цей настій має жарознижуючу, протиспазматичну, протизапальну, знеболюючу, протимікробну, ранозагоювальну, протиглисну та інсектицидну властивості. Його застосовують при жовтяниці, виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, гастриті, особливо гіпоацидному, як протиглисний чинник при круглих глистах (аскаридах, гостриках) і для регулювання циклу менструації.
Крім того, пижмо застосовують при поліартриті, подагрі, головному болю, запамороченні, епілепсії, асциті, анемії та розладах діяльності серцево-судинної системи.
У науковій медицині препарати пижма звичайного використовують як глистогінний засіб. При цьому їх суворо дозують, оскільки рослина отруйна.
Останніми роками одержано препарат квіток пижма — сухий екстракт, що̀ знижує артеріальний тиск, розширює кровоносні судини і знімає спазми. При діареї і метеоризмі препарат діє ефективніше, ніж карболен. Він позбавлений ефірної олії, отже, неотруйний.
Одержано позитивні наслідки при лікуванні гепатиту і холециститу (зокрема, лямбліозного) настоєм 10-16 г квіток пижма на 1 склянці окропу, який призначали хворим по 3-5 чайних ложок тричі на день за півгодини до їди. Дітям 5%-ий відвар рослини давали по 1 десертній або 1 столовій ложці, залежно від віку. 5%-ий настій квіток при вживанні (по 70-105 мл двічі-тричі на день) сприяв рубцюванню виразок шлунка та дванадцятипалої кишки.
Застосовують також 10%-у настойку квіток рослини на білому вині — по 1 столовій ложці через кожні 2 год (О. Я. Губергріц, М. І. Соломченко, 1968).
Зовнішньо настої квіткових кошичків і листків застосовують для знеболення при подагрі, суглобовому болю, забитті та як ранозагоювальний засіб (готують теплі ванни і компреси). Місцеві ванни з настою пижма використовують при судорогах м’язів ніг.
Рослина вивчається як протипаразитичний засіб. Встановлено, наприклад, що квітки і листки цієї рослини за 15 хв цілком паралізують мух.
1. Rp.: Pulv. Tanaceti vulgaris 0,5
D.t.d. №12
D.S. По 1 порошку тричі на день при аскаридах.
2. Rp.: Inf. flores et fol. Tanaceti 10,0 : 200 ml
D.S. По 1 столовій ложці тричі на день як в’яжучий засіб.
3. Rp.: Inf. herbæ Tanaceti 20,0 : 200 ml
D.S. По 1 столовій ложці тричі на день при аскаридах і гостриках.
4. Rp.: Flores Tanaceti 10,0
Herbæ Нуреrісі 15,0
Fol. Menthæ piperitæ 25,0
Rad. Taraxaci
Flores Calendulæ aa 15,0
M.f. species
D.S. Дві столові ложки суміші залити 2 склянками води́, кип’ятити 20 хв, процідити, охолодити. Пити відвар по півсклянки тричі на день за півгодини до їди при холециститі1.
ПИ́ЖМО ЗВИЧА́ЙНЕ, дика горобинка, коровай, криворот, польова горобинка, рай-цвіт; пижма обыкновенная.
Tanacetum vulgare — багаторічна трав’яниста рослина родини айстрових (складноцвітих). Має міцне галузисте кореневище, з якого виростає кілька прямостоячих, трохи здерев’янілих, голих або розсіяноволосистих, у верхній частині гіллястих стебел 50-100 см заввишки. Листки чергові, двічіперистороздільні, поділені на ланцетні гребінчасто-зубчасті частки, видовженояйцевидні, зверху темно-зелені, зісподу — сірувато-зелені, з сильним камфороподібним запахом; нижні — черешкові, стеблові — сидячі. Суцвіття — півкулясті кошики, зібрані в щитки. Квітки дрібні, золотаво-жовті, всі з трубчасто-лійковидним віночком; крайові — маточкові, серединні — двостатеві. Плід — сім’янка з плівчастим окрайком на верхівці. Цвіте́ у червні-липні.
Поширення. Росте́ майже по всій території України по берегах річок, серед чагарників, на сухих луках, узліссях, просіках, уздовж полезахисних лісових смуг та біля доріг.
Заготівля і зберігання. Використовують молодí суцвіття з квітконосами до 4 см завдовжки (Flores Tanaceti). Збирають на початку цвітіння рослини. Сушать під наметом або в сушарні при температурі 25-30°. Зберігають у сухих провітрюваних приміщеннях строком до 3 років. Сировина відпускається аптеками.
Хімічний склад. Квітки П. з. мають у своєму складі сесквітерпеновий лактон танацетин, флавоноїди (кверцитрин, лютеолін, лютеолін-7-глюкозид тощо), леткі алкалоїди (0,04%), галову, кавову, танацетову й хлорогенову кисло́ти, дубильні речови́ни та ефірну олію (0,1-0,3%). До складу останньої входять камфора, пінен, борнеол, туйол та біциклічний кетон туйон.
Фармакологічні властивості і використання. В науковій медицині П. з. використовують як глистогінний засіб та при захворюваннях шлунка (при гастриті зі зниженою кислотністю, ахілії), кишечника (при аліментарних ентероколітах і колітах іншого походження), як жовчогінний засіб при хворобах печінки і жовчовивідних шляхів (при гепатитах, холециститах, ангіохолітах). У народній медицині внутрішньо у вигляді відвару приймають при інтоксикаціях, спричинених туберкульозом легень, при ревматизмі та інших видах поліартритів, при порушенні менструального циклу, нервовому виснаженні, запаленнях сечового міхура і нирок, від головного болю, для лікування епілепсії та нирковокам’яної хвороби. Зовнішньо настій квітів П. з. використовують для лікування гнійних ран, виразок, синців, ревматизму, корости, спазмів м’язів кінцівок та для миття голови́ при вошивості. Ванни з настою П. з. використовують для лікування подагри і ревматизму. При захворюваннях шкіри, укусах бджіл використовують мазі різної концентрації (від 5 до 50%). Вважають, що П. з. відганяє мух, тому́ його доцільно садити біля тваринницьких приміщень.
Лікарські форми і застосування.
ВНУТРІШНЬО — настій суцвіть (5-10 г сировини́ на 200 мл води́) по 1 столовій ложці 3-4 рази на день за 20 хвилин до їди; настій суцвіть (для дорослих — 3 столові ложки на 2 склянки холодної! води́, для дітей — 1 чайна ложка на 1 склянку холодної! води́; настоюють кілька годин) по 1 склянці вранці і ввечері при аскаридах і гостриках; настойку суцвіть (50 г на 200 мл мускатного вина́, настоюють 8 днів при кімнатній температурі без доступу світла) по 30-40 мл вранці і в обід після іди; настойку суцвіть (25 г на 100 г 70%-го спирту) по 30-40 крапель 3 рази на день; порошок із квіток по 2-3 г на прийом 2-3 рази на день.
ЗОВНІШНЬО — настій суцвіть (1 столова ложка на 400 мл окропу, настоюють 2 години, проціджують) для миття голови́ при себореї (курс лікування — 10-12 процедур, через день). Передозування препаратів П. з. призводить до отруєнь. ПРОТИПОКАЗАНО вживати П. з. при вагітності!2
ПИЖМО ЗВИЧАЙНЕ (дика горобинка) — Tanacetum vulgare L.
Родина складноцвіті — Compositæ.
Як виглядає? Багаторічна трав’яниста рослина, 60-150 см заввишки, з сильним камфорним запахом. Листки чергові, перисторозсічені, з довгасто-ланцетними перистонадрізаними пилчастими частками. Нижні листки черешкові, верхні — сидячі, суцвіття — півкулясті кошики, зібрані в щитки. Квітки жовті, всі трубчасті. Цвіте́ в червні-вересні.
Де росте? Вздовж захисних смуг і по узбіччях залізничного полотна, на межах, біля доріг, канав, по сухих луках, рідше по чагарниках і лісах, іноді на місцях висохлих канав і ставків, коло сільських хат, на цвинтарях — по всій території України, в Карпатах і Криму — біля підніжжя гір.
Коли застосовують? Переважно як засіб проти аскарид, гостриків і волосоголовців, також як інсектицидний засіб (проти бліх, мух тощо). У народі вживають при нестравності і болях у шлунку, при проносах; як засіб, що̀ знижує температуру, потогінний; при метеоризмі і ахілії (завдяки вмісту в ньому гірких речовин); при захворюваннях печінки (ангіохоліти) і для регуляції неправильних менструацій.
Застосовують у вигляді чаю. На 1 склянку окропу беруть 1 чайну ложку квіток пижма і настоюють 10 хвилин. Рослина отруйна, і тому́ не можна пити більше ніж 1 склянку на день. Протипоказано вживати вагітним жінкам.
Проти гостриків, як рекомендує М. А. Носаль, у 2 склянках молока відварюють подрібнені зубці двох середніх головок часнику, змішані з 1 столовою ложкою розтертого насіння пижма. Варять у закритій посудині на малому вогні 10 хвилин, рахуючи від моменту закипання. Відвар проціджують і теплим вводять у вигляді невеликої клізми, яку треба якнайдовше затримати. Клізми роблять кілька днів підряд, до повного знищення гостриків (припинення свербіння у задньому проході). Діє летка олія пижма. В ній міститься отруйний туйон, гіркота танацетин, дубильні речови́ни, органічні кисло́ти. Для виведення аскарид і волосоголовців користуються сумішшю 2 столових ложок порізаної трави́ золототисячника, 2 столових ложок квіток цмину піскового, 1 столової ложки подрібнених листків бобівника і 1 столової ложки кореневища тирлича, яку заливають 3 склянками води́ і варять 3-5 хвилин. Знімають з вогню і в гарячий відвар всипають 2 столові ложки розім’ятих кошиків пижма. Все це, добре накритим, парять цілу ніч у духовці. Натщесерце випивають за три рази з годинною перервою між вживаннями, через годину після останнього вживання приймають сильну дозу проносного (гіркої солі). Доза — від ¼ склянки (для дітей) до 1 склянки (для юнаків), тричі на день. Гіркі ліки закушують цукром або медом і запивають водою. Не раніше ніж через годину після проносного дають легкий сніданок без жирів (кашу, чай, хліб з невеликою кількістю ма́сла). Дуже важливо вигнати всіх паралізованих глистів з кишечника — запобігти розкладу їх там та отруєнню організму токсинами.
Виводити глисти краще під наглядом лікаря. Проти солітера заварюють в 1 склянці окропу 1 столову ложку суміші (порівну) кори крушини ламкої і кошиків (квіток) та листків пижма, настоюють півгодини, проціджують і п’ють по ¾ склянки вранці (натщесерце) і ввечері протягом 3 днів.
Ванни з настою пижма використовують при лікуванні подагри, ревматизму, болів у суглобах, вивихів. Порошком з трави́ і квіток притрушують свіже м’ясо, щоб запобігти відкладанню яєць мух у ньому3.
Tanacetum vulgare L. (Chrysanthemum tanacetum Karsch) — ПИЖМО ЗВИЧАЙНЕ.
Українські на́зви: пижмо, дика горобинка; російські: пижма обыкновенная, дикая рябина; польські: piżmo, wrotycz.
Родина: Compositæ — складноцвіті.
Багаторічна трав’яниста рослина висотою 60-150 см із сильним (камфорним) запахом. Листи чергові, перисто-розсічені з довгасто-ланцетними перисто-надрізаними зазубреними ділянками. Нижні листи черешкові, верхні сидячі. Кошик квітів зібраний у щитковидне суцвіття. Квіти жовті, зібрані в щільні невеликі кошики (як ґудзики від сорочки). Кореневище коротке, гіллясте. Цвіте́ пижмо із червня майже до кінця вересня. Росте біля сільських хат, на цвинтарях, на межах, біля доріг, канав, на сухих луках, рідше по чагарниках і лісах, іноді на місцях давно висохлих канав і ставків. Деякі селяни розводять у своїх палісадниках. Поширена рослина скрізь, але не в дуже великих кількостях.
Збирають молодí квіти з кошиками або висмикують їх з кошиків у червні-липні, а зріле насіння (темні зернятка) — восени. Сушити квіти потрібно швидко.
Напар із квітів пижма (20,0 г на 1 л води́) приймають у народі при нетравленні й при болях у шлунку, при поносах, як жарознижуючий, потогінний засіб і такий, що̀ благотворно впливає на кишечник; можливо, що пижмо в ряді випадків діє завдяки вмісту в ньому гірких речовин.
Однак уживають пижмо головним чином як глистогінний засіб проти аскарид і гостриць, а також як інсектицидний засіб (блохи, мухи та ін.). Для видалення глистів користуються й квітами й насінням (частіше). Доза: 1 чайна ложка розтертих плодів пижма на приймання, а напар квітів, як зазначено вище.
Проти глистів, особливо гостриць, користуються пижмом ще в такий спосіб: в 2 склянках молока відварюють порізані «зубці» із двох середніх голівок часнику, змішані з порошком або пастою з 1 столової ложки зерен пижма. Варять у закритій посудині на легкому вогні 10 хвилин, рахуючи від моменту закипання. Увесь цей відвар проціджують, віджимають і теплим уводять у вигляді клізми, затримуючи його можливо довше. Зазвичай разом з калом виходять паралізовані гостриці. Клізми такі повторюють до повного видалення гостриць, що̀ визначають по припиненню сверблячки в задньому проході.
Зберігання. Усі зібрані частини пижма зберігаються окремо в добре закупорених коробках4.
ПИЖМО ЗВИЧАЙНЕ (пижма обыкновенная) — Tanacetum vulgare L.
Інсектицидні властивості цієї рослини відомі дуже давно. У Стародавньому Єгипті її використовували для бальзамування померлих, а народи Півночі — як своєрідний консервант, що̀ зберігає м’ясо від псування. У середні віки східні слов’яни вживали пижмо проти глистів.
Це — багаторічна трав’яниста рослина з коротким здерев’янілим кореневищем з родини складноцвітих [Asteraceæ (Compositæ)].
Стебло 50-100 см заввишки, пряме, борозенчасте, голе або дещо опушене, у верхній частині гіллясте. Листки 7-10 см завдовжки, чергові, довгасті, зверху темно-зелені, шорсткі або гладенькі, двічіперистороздільні на ланцетні або широколінійні пилчасті частки: нижні листки — черешкові, інші — сидячі. Квітки дрібні, яскраво-жовті, зрослопелюсткові, з простою віночкоподібною оцвітиною, зібрані в плоскі кошики, що̀ утворюють на верхівці густі щиткоподібні суцвіття. Обгортка напівкуляста, черепитчаста, листочки її сіро-зелені, голі, з вузьким плівчастим краєм. Плід — гола, округла сім’янка з п’ятьма реберцями, без чубка.
Росте́ в змішаних та листяних лісах, на галявинах, серед чагарників, поблизу доріг, на просіках і луках.
Трава містить ефірну олію (0,089-0,3%), до складу якої входить α-туйон (до 49%), β-камфора, борнеол; пінен, β-туйон, туйол; суцвіття — флавоноїди (лютеолін та кверцетин), дубильні і гіркі речови́ни.
Настій суцвіть використовують проти круглих глистів та при деяких кишкових захворюваннях. Встановлена жовчогінна і фітонцидна дія пижма, завдяки чому воно ефективне при лікуванні лямбліозу, холециститу та гепатиту. Настій із суцвіть збільшує силу скорочень серцевого м’яза, сповільнює ритм се́рця. Надземна частина рослини має також інсектицидні властивості.
Слід пам’ятати, що пижмо отруйне і застосовувати його треба обережно.
Листки пижма звичайного використовують як пряно-ароматичну домішку в кулінарії та кондитерському виробництві.
Лікарською сировиною є квіткові кошики. В гомеопатії використовується й ефірна олія.
Пижмо — живий компас природи: листки цієї рослини розміщуються в меридіальній площині, тобто з півночі на південь.
Розмножують вегетативно (поділом кореневища і куща) та насінням.
Кущі або відрізки кореневища висаджують на відстані 35-40 см один від одного, а насіння без стратифікації висівають на глибину 1-1,5 см з міжряддями 35-40 см. Весняні посіви (квітень) дають сходи в травні. В перший рік життя рослини утворюють розетку листків діаметром до 40 см. Починаючи з другого року всі особини регулярно цвітуть і плодоносять. Цвіте́ в червні-липні. Масове достигання плодів — у вересні. Дає багатий самосів.
Догляд за посівами, особливо в перший рік життя, полягає в прополюванні та розпушенні ґрунту. Якщо міжряддя густі, восени їх можна прорідити.
Суцвіття заготовляють під час цвітіння (червень-серпень), для чого окремі кошики обривають руками чи зрізують ножами або серпами. Сушать на горищі під залізним дахом або під навісами з доброю вентиляцією, розклавши тонким шаром на папері чи мішковині5.
Примітки:
1 Стаття з книги Ф. І. Мамчура «Довідник з фітотерапії» (Київ, «Здоров’я», 1984 р.).
2 Стаття з книги «Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник» (відп. ред. А. М. Гродзінський; Київ, видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992 р.).
3 Стаття з книги В. В. Кархута «Ліки навколо нас» (Київ, «Здоров’я», 1974 р.).
4 Стаття з книги Михайла Андрійовича та Івана Михайловича Носалів «Лікарські рослини і способи їх застосування в народі» (Київ, 2013 р. (репринт видання 1958 р.)).
5 Стаття з книги Ф. І. Мамчура та Я. Д. Гладуна «Лікарські рослини на присадибній ділянці» (видання друге; Київ, «Урожай», 1989 р.).
Немає коментарів:
Дописати коментар