Вислови преподобного Езихія,
пресвітера Єрусалимського
1. Уважність — це постійна безмовність се́рця, відсутність усякого помислу. Уважне серце безперервно дихає Христом Ісусом, Сином Божим і Богом, Його єдиного завжди призиває, з Ним мужньо повстає проти ворогів і Йому, Котрий має владу прощати гріхи, визнає́ свої провини. (Гл. 5)
2. Тверезіння духа — це постійне перебування ума при дверях се́рця, тому́ він бачить, як підступають ворожі по́мисли, ці лиходії-викрадачі, чує, що̀ говорять і роблять ці демони-губителі, які о́брази навіюють, намагаючись через них звести ум до мрійливості, щоби спокусити його. Якщо будемо в любові зносити всякий труд цього діяння, то воно, ніби наставник, навчить нас мистецтва боротьби. (Гл. 6)
3. Способи тверезіння духа: перший — постійно слідкувати за мрійливістю; другий — зберігати серце завжди у мовчанні, безмовності на всякий помисел, щоб постійно молитись; третій — часто та смиренно призивати на поміч Господа Ісуса Христа; четвертий — безнастанно пам’ятати про смерть; п’ятий (найдієвіший з усіх) — лише до неба здіймати очі свої, за ніщо маючи земні речі. (Гл. 14-17)
4. Хто внутрішньо подвизається, то́му щомиті треба дотримуватись таких чотирьох чеснот: смиренності, уважності, протистояння помислам, моли́тви. Смиренність потрібна для того, щоб завжди мати в серці Христову поміч, бо Бог гордим противиться (Як. 4:6), а боротьба у нас з гордими суперниками — демонами. Уважність — щоб завжди тримати серце своє далеко від усякого помислу, хоч би він і видавався добрим. Протистояння потрібне для того, щоб з гнівом заперечити помислам лукавого, як мовлено: Я відповім тим, що̀ кепкують з мене, — бо я звíрився на Твоє слово (Пс. 119:42). Молитва — щоб не дозволити лукавим похотям увійти в серце, одразу ж із глибини́ душí заспівати Христові пісню хвали. І тоді сам подвижник побачить, як всехвальним Іменем Ісуса ворог розвіється із помислами своїми, як порох на вітрі, або щезне, як дим. (Гл. 20)
5. Хто не осягнув ще моли́тви, очищеної від помислів, той не має зброї для боротьби — моли́тви, яка постійно з найпотаємніших закутків душí призивала би Господа Ісуса Христа, бичувала й обпікала ворога в цій невидимій боротьбі. (Гл. 21)
6. Треба пильним оком ума вдивлятися всередину, щоб розпізнавати тих, котрі туди входять. Як тільки впізна́єш голову змíя, одразу ж протистав їй Христа — і відчуєш невидиме заступництво Господнє. (Гл. 22)
7. Якщо ти завжди перебуваєш у серці своєму, смиренно пам’ятаючи про смерть, каючись, протистоячи помислам і призиваючи Ісуса Христа, та з цією зброєю щоденно проходиш мисленим шляхом, вузьким, але радісним і втішним, — то дійдеш до блаженного споглядання Святих і просвітишся глибокими Таїнствами Христа, в Якому сховані всі скарби мудрості і знання (Кол. 2:3). Бо в Ісусі ти відчуєш, як у ду́шу твою зійшов Дух Святий, Яким людина просвічується, щоби відкритим обличчям бачити славу Господню (2 Кор. 3:18). Ніхто, — каже Апостол, — не може сказати: Господь Ісус, як лише під впливом Духа Святого (1 Кор. 12:3), Котрий таємно утверджує того, хто шукає Його в істині. (Гл. 29)
8. Противник наш, диявол, ходить навколо нас, як лев ревучий, шукаючи, кого б пожерти (1 Пт. 5:8). Хай завжди буде в нас уважне серце, тверезий дух, відважний опір помислам і постійна молитва до Ісуса Христа, Бога нашого. Кращої помочі від Ісусової тобі не знайти, бо тільки Він, єдиний Господь Бог, здолає демонські пíдступи, хитрощі та лукавство. (Гл. 39)
9. Як сіль надає смак хлібові та всякій іншій їжі, зберігає м’ясо тривалий час свіжим; так і ум береже мислену насолоду і чудесне діяння се́рця, які божественно осолоджують і внутрішню, й зовнішню людину, проганяють сморід лукавих помислів і роблять нас витривалими в доброму. (Гл. 87)
10. Що більше дбатимеш про уважність свого ума, то гарячіше молитимешся Ісусові. І, навпаки, якщо занедбаєш свій ум, то й віддалишся від Ісуса. Як перше освічує простір ума, так друге його затьмарює. (Гл. 90)
11. Постійно та гаряче призиваючи Ісуса, втішно й тихо радіючи, серце сповнюється відрадою. Тільки Ісус Христос — Син Божий і Бог, Причина і Творець всього доброго — може досконало очистити серце твоє, бо Він Сам каже: Я, Господь, усе це чиню (Іс. 45:7). (Гл. 91)
12. Коли постійно призиватимеш Господа нашого Ісуса Христа в молитві, тоді зродиться в тобі невимовний божественний стан душí. І дійсно, єдине наше справжнє діло на землí — призивати Ісуса Христа, Господа нашого, палким серцем молитись до Нього, щоб дав нам причаститися святого Імені Свого. Бо часте повторення є матір’ю навику — як у чесноті, так і в схильності до зла; а на́вик потім панує, ставши нашою другою природою. Навчений ум уже самостійно шукає своїх ворогів, як мисливський пес зайця у кущах. Але пес шукає для того, аби пожерти, а ум — щоби виявити та прогнати. (Гл. 97)
13. Досвідчений у молитві великий Давид мовить до Господа: Сило моя! Тебе я пильнуватиму, бо Ти моя безпека, Боже (Пс. 59:10). Безмовність ума і се́рця, від якої походять усі чесноти, залежить од Господа, Який дав нам заповіді Свої й відганяє від нас — коли безнастанно призиваємо Його Ім’я — шкідливе забуття, що̀ більше від усього іншого нищить безмовність се́рця — як вода вогонь. Тому́ через недбальство не віддавайся сну — собі на погибель, але Іменем Ісуса побивай супостатів. Це найсолодше Ім’я хай з’єднається з диханням твоїм — і тоді пізна́єш користь від безмовності. (Гл. 100)
14. Коли ми, негідні, сподобимося зі страхом і трепетом причаститися божественних пречистих Таїн Христа, Царя і Бога нашого, тоді найбільше роздмухаємо божественний вогонь тверезіння, збережемо незворушними ум і уважність, бо Тіло і Кров Господа нашого Ісуса Христа знищать усі наші провини, малі й великі гріховні скве́рни. Входячи у наше серце, Господь одразу ж проганяє з нього лукавих ду́хів злоби і прощає нам скоєні гріхи. Тоді ум наш звільняється від докучливих демонських помислів, що̀ турбують нас. Якщо перебуватимеш біля дверей свого се́рця і старанно пильнуватимеш свій ум, то Божественне Тіло, Якого сподобишся у Святих Тайнах, щораз більше просвічуватиме твій ум і уподібнить його до зорí, що̀ яскраво сяє. (Гл. 101)
15. Треба якнайревніше дбати про те, що̀ дорогоцінне. Істинно ж цінним є лише те, що̀ береже нас від усякого чуттєвого і мисленого зла. Отож пильнуймо свій ум, призиваючи Ісуса Христа, щоб завжди споглядати у глибину се́рця і безнастанно німотствувати думкою. Від помислів, які видаються нам добрими, намагаймось звільнитися, як і від усіх інших також, щоб не затаїлись між ними злодії. (Гл. 103)
16. Хай у нашому серці завжди буде місце для Ісуса Христа, Його святого Імені. Це конче потрібно, — стверджують духовно досвідчені мужі внутрішньої боротьби. А боротьбу цю треба провадити так са́мо, як звичайну війну. Насамперед потрібна уважність; потім, коли зауважимо, що наблизилася неприятельська думка, з гнівом кинемо на неї слова́ прокляття зі се́рця; після цього треба помолитись, призвавши на поміч Ісуса Христа, — і відразу ж розсіється демонська примара. Бо інакше наш слабкий ум може піти вслід за бісівським маренням, ніби дитя, зваблене чудернацькими витівками вмілого фокусника. (Гл. 105)
17. Це є дивний для ума плід безмовності, коли гріхи, що̀ стукають спочатку в двері ума тільки помислами, через заступництво Господа нашого Ісуса Христа завжди відсікаються у єстві внутрішньої людини чеснотою тверезіння, яке не дозволяє їм входити всередину й виходити назовні гріховними ділами. (Гл. 111)
18. Як ниви рясно родять пшеницю, так Ісусова молитва, або Сам Господь наш Ісус Христос щедро зростить у серці твоєму всіляке добро, а без Нього ми нічого чинити не можемо (Йо. 15:5). Спочатку ти вважатимеш Ісусову молитву сходами, потім книгою, нарешті, досягаючи щораз більшого поступу, стане вона для тебе небесним Єрусалимом, містом Царя сил з єдиносущним Його Отцем і Святим Духом. (Гл. 117)
19. Душа́, котра вознесеться по смерті до небесних врат, не засоромиться і там своїх ворогів, коли Христос буде її Заступником. Тільки до останньої хвилини своєї нехай не втомлюється вона день і ніч взивати Господа Ісуса Христа, Сина Божого. І Він не забариться її захистити, бо істинна та божественна обітниця, яку Господь дав у притчі про суддю та вдовицю: Кажу вам, оборонить її негайно (Лк. 18:8) — і в земному житті, і у вічності. (Гл. 149)
20. Якщо з уважністю і тверезінням ума поєднаємо смиренність, а поряд із протиставленням дияволу та опором йому поставимо молитву, то добре нам, як зі світичем, йтиметься мисленим шляхом зі святим Іменем Ісуса Христа, Якому ми поклоняємось. Якщо ж понадіємось лише на своє тверезіння або уважність, то невдовзі впадемо від ворожого на́паду й будемо відкинуті. І в усьому нас тоді перемагатимуть ті найлукавіші злопідступники, а ми щораз більше обплутуватимемось, як сітями, злими бажаннями або цілком легко піддамося їхньому смертоносному жалові, не маючи при собі переможного меча — Імені Ісуса Христа. Бо тільки цей освячений меч, безнастанно перебуваючи в нашому серці, де й тíні облесливого о́бразу немає, змусить усіх ворогів ганебно відступити назад, бо має силу посікти, обпалити і пожерти, як вогонь солому. (Гл. 152)
21. Душекорисним і плодотворним ділом постійного тверезіння ума є здатність одразу ж запримітити мрійливі по́мисли, які виринають в умі, заперечити і протиставитися злому — викрити і зганьбити помисел, який загрожує ввійти в наш ум через чуттєвий о́браз. Призивання Господа одразу гасить і розвіює всякий замисел супротивника, всяке слово, всяку мрію, всякого ідола і всяку злобу. І ми самі умом бачимо, як нещадно їх нищить Ісус, наш великий Бог, захищаючи нас, смиренних, бідних і ні до чого не здатних рабів Своїх. (Гл. 153)
22. Не пропливе корабель жодної милі без води́; анітрохи не досягнемо поступу в зберіганні ума без тверезіння, смиренності й постійної Ісусової моли́тви. (Гл. 168)
23. Безустанна молитва розжене з се́рця нашого похмурі хмари і вітри злобних ду́хів. Коли ж простір се́рця чистий, то вже ніщо не перешкоджає Божественному Ісусові сяяти в ньому, якщо тільки ми не станемо гордими у своєму марнославстві, не понесемось за недосяжним і не позбавимо самі себе Ісусової помочі, бо Христос гордим противиться, смиренним же дає благодать (Як. 4:6), перший подавши нам приклад Своєї смиренності. (Гл. 175)
24. Як без сенсу виводити букви в повітрі, ліпше нанести їх різцем на твердому предметі, аби вони надовго збереглися; так зі своїм важко здобутим тверезінням треба нам поєднати Ісусову молитву, щоби прекрасна чеснота тверезіння разом із Господом була в нас цілісною — й через Нього навіки збереглася в нас. (Гл. 183)
25. Коли діяльне зберігання ума з Божою поміччю і заради єдиного Бога вкоріниться в душí, то дарує уму мудрість для подвижництва в Бозі. Також велить своєму причасникові чинити усі діла́ свої у Бозі та міркувати чисто. (Гл. 194)
26. Блаженний той, хто направду пригорнеться до Ісусової моли́тви так, як повітря обкутує наші тіла́ або полум’я — свічку, взиваючи до Нього безперестанно в серці своїм. Сонце, сходячи над землею, бу́дить день, а святе і всеславне Ім’я Господа Ісуса, безперервно сяючи в душí, породжує по́мисли, подібні до ясного сонця. (Гл. 196)
27. Коли розступляться хмари, небо стає чистим. Коли ж Сонцем правди — Ісусом Христом — розсіються пристрасні мрії, тоді звичайно в серці зроджуються світловидні зоряні по́мисли. (Гл. 197)
Текст за виданням «Щирі розповіді прочанина своєму духовному отцеві» (Львів, Монастир Свято-Іванівська Лавра, «Свічадо», 2003 р.).
Немає коментарів:
Дописати коментар